|
|
Скачати 6.84 Mb.
|
-32- Іншим суб'єктом конституційно-правової відповідальності на місцевому рівні є сільський, селищний, міський голова, який згідно зі ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є головною посадовою особою саме територіальної громади відповідного села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл, селищ, міст). Як і депутати представницьких органів місцевого самоврядування, голова обирається відповідно територіальною громадою (ч. 2 ст. 141 Конституції). На нього, як і на депутатів місцевих рад, поширюється принцип несумісництва посад, Зокрема, він не може бути депутатом будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. Отже, сільський, селищний, міський голова виступає одноосібним представником територіальної громади, очолює відповідну раду, її виконавчий орган. Звідси виникає питання, чи не порушує цей статус головний принцип несумісності посад? І, по-друге, як може посадова особа, яка не є депутатом, керувати депутатами відповідної ради? Зокрема, статус голів районних і обласних рад такого питання не викликає, адже вони також як і інші є депутатами відповідної ради. У новому законодавстві доцільно було б розв'язати ці питання, оскільки вони стосуються конституційно-правової відповідальності згаданих посадових осіб. Законодавство передбачає дострокове припинення повноважень голів сільських, селищних, міських рад. Вони несуть персональну відповідальність за здійснення наданих їм законом повноважень перед державою, радою, юридичними та фізичними особами. При здійсненні наданих повноважень голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, перед радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів державної виконавчої влади — також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Сільський, селищний, міський голова не рідше як один Раз на рік звітує про свою роботу перед територіальною гро- 2 2-290 - 33 - мадою. У той же час на вимогу не менш як половини депутатів відповідної ради він зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який ви значений ними строк. На жаль, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачає права територіальної громади порушувати питання про звіт голови у будь-який час, якщо цього вимагають члени територіальної громади. Крім того, незрозуміло, чому лише рада може ініціювати звітування голови перед радою про роботу виконавчих органів ради, а не громада чи виборці? Щодо дострокового припинення повноважень голови. Оскільки він фактично обіймає кілька посад, як бути у тому разі коли виникає питання про відкликання голови окремо: як головної посадової особи територіальної громади села, селища, міста; як голови відповідної ради і як голови виконавчого комітету ради, у тому разі, якщо його робота задовольняє населення не на всіх посадах, а лише на окремій (наприклад, як голови громади або голови виконкому)? Адже з'ясування цих питань безпосередньо впливає на форми конституційно-правової відповідальності цієї посадової особи. Нарешті, щодо підстав відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що ці органи та посадові особи несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними та фізичними особами (ст. 74). Зокрема, органи і посадові особи місцевого самоврядування підзвітні, підконтрольні та відповідальні перед територіальними громадами за виконання програм соціально-економічного розвитку, місцевого бюджету, за свою діяльність. Формами конституційно-правової відповідальності цих органів і посадових осіб є те, що територіальна громада у будь-який час може достроково припинити 'їх повноваження за наявності таких підстав: — якщо вони порушують Конституцію або закони України; — обмежують права і свободи громадян; — не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень (ст. 75). Питання про дострокове припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті ради може бут| -34- порушено головою відповідної ради, а також не менш як однією десятою частиною громадян, що проживають на відповідній території та мають право голосу (ч. З ст. 78). Повноваження цих рад припиняються достроково за рішенням місцевого референдуму (ч. 2 ст. 78). У свою чергу повноваження сільського, селищного, міського голови за наявності вищезазначених підстав можуть бути достроково припинені за рішенням місцевого референдуму або за рішенням відповідної ради, прийнятим шляхом таємного голосування не менш як двома третинами голосів від загального складу ради (ч. 9 ст. 79). Окремою формою правової відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними і фізичними особами є прийняття неправомірних рішень, дії або бездіяльність органів місцевого самоврядування, внаслідок яких заподіяна шкода юридичним і фізичним особам, що відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (ст. 77). Крім того, оскільки на голову відповідної ради покладено здійснення функцій представницької влади, а його посада пов'язана з виконанням виконавчих розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, він вважається, як зазначалося, посадовою особою. Тому порушення ним обов'язків, зумовлених його службовим статусом, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам, правам та інтересам населення, суб'єктам підприємницької діяльності, вважається посадовим злочином і карається на підставі відповідних статей Кримінального кодексу України. Якщо ж діяння, які вчинив голова, не є суспільне небезпечними, а також не передбачені Кримінальним кодексом, голова може бути підданий адміністративній відповідальності за посадову провину на підставі відповідних нормативно-правових актів. 4. Конституційно-правові відносини Норми конституційного права діють у тому разі, коли вони реалізуються. Під реалізацією норм конституційного права розуміється здійснення учасниками конституційно-право- 2* -35- вих відносин встановлених у них приписів. У результаті реалізації цих норм виникають конституційно-правові відносини. Отже політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами Конституції України, становлять конституційно-правові відносини. Існує й інша думка, згідно з якою конституційно-правові відносини — це юридичний зв'язок між суб'єктами цих відносин. Таким чином, конституційно-правові відносини — це політико-правові суспільні відносини, врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких, є юридичний зв'язок між його суб'єктами у формі прав та обов'язків, передбачених відповідною конституційно-правовою нормою. Будь-які правовідносини, у тому числі і в конституційному праві, є результатом впливу правової норми на суспільні відносини, які можна охарактеризувати як засіб переведення змісту правової норми (суб'єктивного права) в її конкретні (суб'єктивні) права та обов'язки учасників правовідносин. Як одному з видів правовідносин конституційно-правовим відносинам у цілому притаманні загальні ознаки, що характерні для правовідносин взагалі: вони є вольовими відносинами, виникають між учасниками правовідносин відповідно до норм права, які визначають їх права і обов'язки. Разом з тим конституційно-правові відносини мають і свої особливості, визначені ведучим місцем конституційного права у правовій системі українського національного права. До цих особливостей належать: їх особливий зміст, зумовлений специфічним характером предмета і методу конституційного права; особливе місце і роль цих відносин у системі правовідносин; особливе коло суб'єктів конституційно-пра- вових відносин. Оскільки юридичний зміст правовідносин становлять права та обов'язки їх учасників, остільки особливості змісту конституційно-правових відносин слід шукати в характері прав та обов'язків учасників правовідносин, встановле них нормами конституційного права. Особливості цих прав обов'язків полягають у тому, що вони найповніше виража ють суверенітет українського народу, визначають становиш^ людини і громадянина в суспільстві і державі, закріплююті форми здійснення державної влади в Україні. -36- Ообливість конституційно-правових відносин полягає в тому, що багато з них мають загальний характер. Іншою особливістю цих відносин є й те, що їм притаманний особливий склад учасників (сторін), більшість з яких характерна лише для конституційно-правових відносин. Характер конституційно-правових відносин визначається перш за все певними конституційними нормами. Власне вони є першим елементом складу конституційно-правових відносин, оскільки визначають права і обов'язки суб'єктів цих відносин. Відповідно другим елементом є суб'єкти. Під суб'єктами конституційно-правових відносин розуміють їх учасників, які виступають як сторони. Суб'єктами цих відносин є: Український народ — носій повновладдя; Українська держава; нації, корінні народи, національні меншини, що населяють Україну; фізичні особи; юридичні особи; громадяни України; в деяких випадках іноземці і особи без громадянства; політичні партії і громадські організації; державні органи та органи державної влади; виборці, що об'єднані у виборчі округи; комітети та комісії Верховної Ради України; депутати; службові особи державних органів і громадських об'єднань; адміністративно-територіальні одиниці; територіальні громади та інші елементи системи місцевого самоврядування. Статус учасників конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони посідають особливе місце у сфері суспільних відносин, які виникають і діють у процесі взаємовідносин людини і громадянина як ведучого суб'єкта цих правовідносин і держави та її органів, які відіграють службову роль стосовно особи, внаслідок чого основне знаряддя їх діяльності — державна влада — обмежена Конституцією. Такі відносини влади, зокрема її носії — перелічені суб'єкти, посідають особливе місце тому, що саме вони здійснюють таку владу, наділені виключними повноваженнями, їхні дії і вчинки здебільшого мають владно-імперативний характер. Однак суб'єкти цих відносин наділені неоднаковими правами та обов'язками, тобто різною за змістом державно-правовою правоздатністю. Так, ніхто з учасників суспільних відносин не наділений такою правоздатністю, яку має народ України, тобто сукупність громадян, — суверенний носій -37- влади. Причому свою владу він може реалізувати як через систему створюваних ним органів, так і безпосередньо. Особливість суб'єктів конституційно-правових відносин полягає у тому, що вони мають різні за обсягом права та обов'язки, тобто різну за змістом правоздатність — властивість володіти правами та обов'язками відповідно до норм конституційного права. Неоднакова вона, наприклад, у народу України і Української держави, у громадян України, з одного боку, й іноземців і апатридів — з другого, які у випадках, визначених законом, також можуть бути суб'єктами конституційно-правових відносин. Громадяни України, крім того, різняться за своєю дієздатністю, тобто можливістю своїми діями здійснювати надані їм права і виконувати покладені на них обов'язки. Іншою рисою суб'єктів конституційно-правових відносин є особливий механізм реалізації їхніх повноважень. Така реалізація здійснюється безпосередньо через норми джерел конституційного права (Президент України обирається народом) або через норми інших галузей права (право на забезпечення недоторканності житла, у разі потреби здійснюється у повному обсязі нормами кримінального права). Специфіка деяких суб'єктів цих відносин полягає у тому, що вони виступають лише як учасники конституційно-правових відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (наприклад, територіальні утворення). Переважна більшість суб'єктів виступає учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому основою статусу цих "суб'єктів є конституційно-правовий статус. Особливий, субординаційний характер мають зв'язки між суб'єктами конституційного права та суб'єктами інших правових відносин. Визначальною рисою таких зв'язків є їх нерівноправний характер, тобто один із двох таких суб'єктів наділений владними, підпорядковуючими повноваженнями відносно іншого суб'єкта. Проте, з цього правила є й винятки, коли відносини між суб'єктами конституційно-правових відносин рівноправні, паритетні. Це, наприклад, відносини між територіальними утвореннями, які виступають суб'єктами конституційно-правових відносин, між державними органами. Прикладом таких відносин між цими органами можна вважати Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України від 18 червня 1995 р. -38- Діяльність суб'єктів конституційно-правових відносин з реалізації наданих їм прав, свобод і обов'язків пов'язана з об'єктами конституційно-правових відносин. Під об'єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб'єктивні конституційні права і обов'язки. Згадані блага можуть бути матеріальні і нематеріальні. Матеріальними видами об'єктів конституційно-правових відносин є: — політичні блага — конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо; — дії уповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо); — дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України); — речі та інші майнові і духовні блага (власність, засоби виробництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові і літературні твори, образотворче мистецтво тощо); — поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин; — результати поведінки суб'єктів таких відносин; — природні об'єкти. Видами об'єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є: — особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров'я, честь, гідність); •>— певні соціальні властивості і риси об'єднань, спільностей; — духовні цінності. У більшості випадків підставою для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин є дії або акти як результат таких дій. Так, згідно зі ст. 88 Конституції України Голова Верховної Ради України обирається єдиним законодавчим органом — парламентом України. Об'єктом правовідносин тут є дія, внаслідок якої реалізується ця норма Конституції. -39- Акт Президента України про прийняття іноземця до гро- , мадянства України є підставою для виникнення конституційно-правових відносин між Україною і новим громадянином держави (п. 26 ст. 106 Конституції). Серед матеріальних видів об'єктів конституційно-право-вих відносин провідна роль належить загальнонародним та загальнодержавним об'єктам. Це: — конституційний лад в Україні, право визначати і змінювати який належить виключно народові (ч. З ст. 5 Конституції); — влада народу, державна влада, місцева влада (статті 5, 6 та 7); — суверенітет і територіальна цілісність України (статті 1, 2 та 17); — економічна та інформаційна безпека України (ч. 1 ст. 17). До дій уповноваженого суб'єкта належать: — повноваження Верховної Ради (статті 85 і 92 Конституції). Згідно з ч. 2 ст. 82 Конституції України Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу; — повноваження Президента України (ст. 106 Конституції). За ст. 104 Конституції України повноваження Президента починаються з моменту складення присяги і припиняються у строк, визначений законом, або достроково чи в порядку імпічменту (статті 108 і 109 Конституції); — повноваження народного депутата України, які починаються з моменту складання присяги і припиняються у строк, визначений законом, або достроково (статті 79 і 81 Конституції). Об'єктами конституційно-правових відносин є й дії зобов'язаних суб'єктів. Зокрема, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів (ч. 4 ст. 115 Конституції України); Стаття 78 Конституції України зобов'язує народних де-і путатів України не мати іншого представницького мандата! чи бути на державній службі. і Рішення Конституційного Суду України про відповідність! Конституції України перелічених у ч. 2 ст. 150 Конституцій України нормативно-правових актів Верховної Ради України! Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховне^ -40 - Ради Автономної Республіки Крим є обов'язковим для виконання на території України. Речі (майнові і культурні блага) є об'єктами тих Конституційно-правових відносин, що пов'язані із закріпленням і захистом землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які перебувають у межах території України, а також із закріпленням і захистом усіх форм власності (статті 13, 14 та 41 Конституції України). Об'єктами цього виду правовідносин також є: приватна власність, інтелектуальна власність, підприємницька діяльність, яка не заборонена законом, художня, наукова і технічна творчість; авторські права; моральні і матеріальні інтереси, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності (статті 41, 42 та 54 Конституції України). Поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин — об'єкт таких відносин. Це фіксується визначенням у поведінці можливого складу правопорушення. Так, Президент України може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ч. 1 ст. 111 Конституції України). Об'єктами конституційно-правових відносин цієї групи (матеріальних видів об'єктів) є також поведінка суб'єктів таких відносин. Наприклад, обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Якщо недовіру цим посадовим особам висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації (частини 9 і 10 ст, 118 Конституції України). Забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу (ст. 16 Конституції) — все це належить до такого виду матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин, як стан природних об'єктів. Серед другої групи видів об'єктів (нематеріальні об'єкти) конституційно-правових відносин слід передусім виділити особисті нематеріальні блага людей. |
|
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
|
2015 УДК ББК |
ББК 81. 432. 1-7 К68 Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с |
|
ББК Ш 141. 14 9 ... |
Публікації Єжунінова В. В Державне управління та місцеве самоврядування: Зб наук пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 1 (1). – С. 166 – 172. (316 с.) ББК 67.... |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських... |
|
Рада з питань співпраці в галузі культури Комітет з освіти Відділ... Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання |
Кучеренко В. Р., Макуха С. М. Національна економіка: Відтворення... Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі |