|
|
Скачати 6.84 Mb.
|
-41- Конкретними об'єктами правовідносин цієї групи є: — життя людини, захист його є обов'язком держави (ч. 2 ст. 27 Конституції); — охорона здоров'я людини (ч. 1 ст. 49 Конституції). Окремий вид нематеріальних благ людини як конкретний об'єкт конституційно-правових відносин пов'язаний із захистом від посягань на честь і гідність людини та посадової особи, зокрема глави держави Президента України (ч. 1 ст. 28 і ч. 2 ст. 105 Конституції). Прикладом такого об'єкта конституційно-правових відносин, як соціальні властивості об'єднань і спільностей громадян, є право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції). Духовні цінності як об'єкт конституційно-правових відносин знаходять конкретизацію у зобов'язанні держави сприяти історичній свідомості, традиціям і культурі української нації, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11 Конституції). До них слід віднести право людини і громадянина України на свободу світогляду і віросповідання (ч. 1 ст. 35 Конституції). Нарешті, об'єктом конституційно-правових відносин цієї групи є культурна спадщина України (ч. 4 ст. 54 Конституції). Підставою для виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин є певні життєві обставини, умови, що сформульовані у нормах конституційного права. Такі обставини (умови) визначаються як юридичні факти. Вони відрізняються від інших суспільних фактів тим, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. \ Іншими словами, з настанням конкретних явищ, передбаче-і них гіпотезами норм, норми реалізуються. Проте, нерідко такі норми реалізуються без юридичних фактів і, як наслідок, без правовідносин. Це повною мірою стосується правоздатності особи чи організації, що виникає вже з самого факт народження особи чи утворення організації. Але правоздаї ність — не правовідносини, а лише їх передумова. Така сам! -42- ситуація щодо забороняючих норм, які в переважній більшості реалізуються за межами конкретних правовідносин. Тому в дефініціях юридичних фактів треба обов'язково підкреслювати, що правові факти — це такі факти реальної дійсності, з настанням яких настають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини). Особливості конституційно-правових фактів зумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце у процесі реалізації конституційно-правових норм. Юридичні факти передбачаються у гіпотезах таких норм. За своїм змістом юридичні факти поділяють на юридичні події, юридичні дії та правовий стан. До юридичних подій у конституційному праві належать факти, які не залежать від волі і свідомості учасників державно-правових відносин (народження, смерть, хвороба людини, досягнення певного віку). Наприклад, у зв'язку з досягненням 21-річного віку у громадянина України виникає право бути обраним депутатом Верховної Ради України. Проте, одних подій ще не досить для виникнення конституційно-правових відносин: вони здебільшого лише створюють передумови реалізації прав. Так, для реалізації права на освіту при досягненні певного віку має бути реалізований механізм переведення можливостей у реальну дійсність. Іншим прикладом може бути ст. 36 Конституції України, де для реалізації права об'єднуватися у політичні партії та інші громадські організації досягнення громадянином відповідного віку не є єдиною і вирішальною умовою. Потрібні воля й бажання громадянина стати членом такої організації, його згода на це тощо. Юридичні дії — це обставини, пов'язані з діяльністю людини, виявом її волі. Юридичні дії можуть бути правомірні (видання закону в межах компетенції Верховної Ради) і неправомірні (видання акта з перевищенням повноважень певного державного органу або посадової особи); правомірні дії поділяються на юридичні акти і юридичні вчинки. Під юридичними актами розуміють дії суб'єктів, спрямовані на досягнення певних правових наслідків. Наприклад, акти державних органів, угоди тощо. Юридичні вчинки — це заяви і клопотання громадян, запит депутата тощо. -43- У конституційному праві розрізняються також правомірні і неправомірні факти. Правомірними фактами е такі дії, які відповідають вимогам, що визначаються Конституцією та іншими загальнодержавними актами. Зокрема, правомірними діями громадян будуть такі, які узгоджуються з конституційним принципом: "Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством". І навпаки, орієнтиром для дій державних органів і посадових осіб є правило: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Видом юридичних фактів є правовий стан (наприклад, стан особи у громадянстві України, стан у шлюбі тощо). Під впливом юридичних фактів реалізуються конституційно-правові норми, виникають, змінюються і припиняються конституційно-правові відносини. Вивчення й аналіз конституційно-правових фактів дає підстави для їх класифікації, в основі якої лежать такі критерії: — наслідки, які спричиняє юридичний факт — правоут-ворюючі, правозмінюючі, правосприяючі; — форма юридичних фактів — позитивні й негативні; — характер дії юридичного факту — факти обмеженої, однократної дії і факти-стани. Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові відносини. Правозмінюючі юридичні факти тягнуть за собою зміну обсягу правоздатності суб'єктів, перехід конституційно-пра- І вових відносин у нову якість, в інші види правовідносин. І Прикладами таких юридичних правозмінюючих фактів мо- * жуть бути: обрання Президента України; досягнення громадянином встановленого законом віку; набуття особою громадянства України тощо. Нерідко правозмінюючі юридичні факти викликають до життя принципово нові конституційно-правові відносини. Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини при достроковому припиненні повноважень органу державної влади, народного депутата, на підставі чого виникають нові правовідносини. -44- і Залежно від форми вияву конституційно-правові факти можуть бути позитивні й негативні. Позитивні факти викликають певні правові наслідки, негативні не породжують' їх. У конституційному праві переважна частина юридичних фактів має позитивний характер. Прикладом негативних юридичних фактів є дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання вимог щодо несумісності, втрата депутатського мандату при відмові скласти присягу. Є факти обмеженої (однократної) дії і факти-стани, які існують безперервно, тривалий час, постійно породжуючи юридичні наслідки. Це зумовлює стабільність правовідносин: стан громадянства, перебування у шлюбі тощо. Перетворення такої стабільності на динаміку суспільних відносин передбачає складний механізм, елементами якого є відповідні правові норми, правовідносини і, безперечно, конкретні юридичні факти1. 5. Джерела конституційного права Украши як галузі національного права У конституційному праві спостерігається неоднозначний підхід щодо загального поняття джерел цієї галузі. Зокрема, існує точка зору, згідно з якою джерела права взагалі розуміються як матеріальні умови життя суспільства, тобто джерела розглядаються у матеріальному значенні2. Іноді цей термін трактується у формальному, тобто суто юридичному значенні як засіб висловлення державної волі у вигляді загальнообов'язкових правил поведінки3. При цьому, одні вчені мають на увазі нормотворчу діяльність держави та її органів4, другі — результат цієї діяльності^ — закони, декрети тощо5, а треті поєднують перший і другий підходи в загальному понятті "зовнішня форма права"6. Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Пого-рілка. — 3-є вид. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 72—74. з Теорня государства й права. — М.: Юрид. літ., 1973. — С. 81. ^ Явич Л. С. Общая теория права. — Л., 1976. — С. 131. Див.: Шебанов А. Ф. О содержании й формах права / Правоведе- Див.: Право страм ооцналистической ориентации. — М., 1997. — Є. 87. Там само. — С. 98. -45- г Згідно з цією позицією джерелом права є діяльність державних органів зі встановлення правових норм (нормотвор-чість, санкціонування). Самі ж акти, які містять правові акти, є різноманітними формами права. На наш погляд, при визначенні понятя джерел конституційного права слід виходи з такого. Джерела права взагалі і конституційного зокрема необхідно розглядати з таких вихідних позицій. Для того, щоб норми конституційного права виконували своє призначення, вони повинні бути виражені в певних формах. 'При цьому слід виходити з філософського розуміння єдності форми і змісту, згідно з яким форма — це продовження змісту, в даному випадку — певної норми конституційного права. Отже, форми, в яких виражені норми конституційного права є джерелами державного права України. Вимоги, які пред'являються до джерел конституційного права, зводяться до того, що останні повинні мати: визначеність, тобто вимогу чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов'язковість, згідно з якою, норми конституційного права мають бути обов'язкові для всіх; загальновідомість — вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані. Джерела конституційного права України як частина єдиної правової системи держави, повинні також відповідати таким загальним для всієї системи властивостям, як: системність, тобто чітко визначену погодженість єдиної системи правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, а й з ряду нормативно-правових актів конституційного характеру; нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конституційного законодавства; надійну державну забезпеченість, тобто охорону джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України. Можна також стверджувати, що форм вираження норм конституційного права досить багато, але за своїм змістом вони значно ширші за джерела цієї галузі права. Справа у тому, що політико-правові суспільні відносини потребують різнопланової правової регламентації. Система такої регла-; ментації складається з кількох рівнів: і 1) нормативно-правової регламентації, яка здійснюєтьс" -46- за допомогою власне Конституції, конституційних і ординарних (звичайних) законів, а також підзаконних нормативно-правових актів; 2) правової регламентації, яка забезпечується індивідуальними (правозастосовними) актами; 3) юридичної регламентації, яка досягається як результат дії усталених правових традицій, звичаїв, звичок (рос. "обнк-новений"). У цій системі виявляються субординаційні зв'язки, які грунтуються на засадах: верховенства Конституції України, конституційності законів, підзаконності всіх інших правових актів. Основним джерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон). Верховенство Конституції виявляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності. По-друге, верховенство Основного Закону виявляється і в конституційності Конституції. Це зумовлюється такими факторами: високою легітимністю Конституції, вона повинна відображати волю народу; визнанням і закріпленням загальнолюдських цінностей і насамперед підпорядкуванням держави, її влади і усіх службовців служінню людині, суспільству, а не особі особисто; врахування Конституцією за: гальновизнаних і перевірених практикою міжнародних стандартів демократичного конституціоналізму. Формою вираження норм конституційного права є акти всеукраїнського референдуму. На жаль, Закони України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" прийнятий 3 липня 1991 р. діє лише в тій частині, яка не суперечить Конституції України. Тому при характеристиці актів всеукраїнського референдуму відносно актів місцевого референдуму слід виходити з положень статей 72—74 Конституції України та ст. 7 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні". Джерелом конституційного права є закони. Закон — це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу. -47- У конституційному праві їх поділяють на 3 види: конституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і такий термін, як "ординарні"). Конституційні закони — це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й сама Конституція. Тобто вони регулюють ті самі політико-правові суспільні відносини, що й Конституція, але на відміну від неї такі закони своїм регулюючим впливом охоплюють не весь комплекс Конституції, а лише певні, найважливіші її частини, які безпосередньо визначаються самою Конституцією. Конституційні закони покликані забезпечити надійність і стабільність Конституції, тому в самій Конституції встановлюється спеціальний ускладнений порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів. Це закони, які визначають порядок прийняття і введення в дію Конституції; закони, які вносять зміни в текст Конституції з тим, щоб надалі ці норми були інкорпоровані у сам текст. За їх допомогою вносять зміни, доповнення до чинної Конституції. Порядок їх прийняття нічим не відрізняється від порядку прийняття самої Конституції. Ці закони є свого роду продовженням Конституції. Але їх положення в текст Конституції не включаються, оскільки їх головне призначення конкретизувати і деталізувати певні конституційні норми. Порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів ускладнений порівняно з порядком прийняття, набрання чинності і зміни звичайних законів, але спрощений щодо порядку прийняття і набрання чинності органічних конституційних законів. * Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку, відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними. Перелік повноважень, за допомогою яких вносяться зміни, що вирішуються органічними законами, закладений у Конституції України (ст. 92). При цьому, чітко визначаються закони інституційного профілю (про громадянство, ч. 4 ст. 32), статутні (засади утворення і діяльності політичних партій, ч. 11 ст. 92), закони процесуального та процедурного характеру (організація і порядок -48- проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України, ч. 21 ст. 32). Звичайні ординарні закони, якщо в ни* містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони є складовою частиною поточного законодавства і приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту. Формою вираження норм конституційного права є окремі акти Конституційного Суду України. За юридичною силою вони поступаються тільки актам всеукраїнського референдуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1998 р.). Конституційно-правові норми містяться також у ряді постанов Верховної Ради України (наприклад, у постанові "Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 р.). Джерелом конституційного права є й окремі загально-нормативні укази Президента України, які містять конституційно-правові норми (наприклад, укази "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р.; "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р.). Окремі конституційно-правові норми можуть міститися у деяких постановах Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 р.). Джерелом конституційного права можуть бути й договори. Договір як джерело конституційного права це угода держав, державних утворень та їх органів з питань їх взаємовідносин. У конституційному праві країн світу існує п'ять видів таких договорів: 1) договір незалежних держав, які утворюють нову державу (федерацію, конфедерацію); 2) договір, що його укладає федерація або її органи з суб'єктами федерації; 3) договір незалежних держав, який укладається між ни- -49- ми, для утворення певного політичного, економічного та іншого об'єднання (СНД); 4) міжнародні договори, які імплементовані у внутрішньодержавне (національне) законодавство; 5) конститущ'йно-правові договори, які укладаються між самоврядними структурами, зокрема законодавчою і виконавчою владою, законодавчої владою і президентом країни. Особливим джерелом конституційного права може бути й конституційно-правовий договір. Він має бути забезпечений силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством. Гарантом їх виконання мають стати суди, у тому числі і Конституційний Суд України. Прикладом такого договору був Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України" від 18 червня 1995 р. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, також є джерелами конституційного права, оскільки вони згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України — частина національного законодавства України. Джерелами конституційного права України є також деякі нормативо-правові акти колишніх СРСР та УРСР внаслідок принципу правонаступництва або на період, коли будуть прийняті відповідні акти України (Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р.). До джерел конституційного права можуть бути віднесені відповідні окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, статути територіальних громад). Джерелом конституційного права, як і права взагалі, є правові звичаї як санкціоновані (забезпечувані) державою правила поведінки загального характеру. Стосовно конституційного права джерелом цієї галузі права є конституційні звичаї — норми, які регулюють по-літико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням! державної влади. Останні виникають в результаті тривалого! Я -50- однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого вони можуть бути безпосередньо або побічно санкціоновані державою. Конституційні звичаї складаються з двох різновидів: звичаю, який виникає внаслідок практичної діяльності конституційного механізму на підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або конвенціонне нормування), і звичаю, який складається поза межами конституційного механізму і лише санкціонується державою. Нарешті, джерелом конституційного права є конституційний прецедент як об'єктивне (виражене зовні) рішення органу державної влади (перш за все Верховної Ради України) в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при розв'язанні наступних аналогічних справ. У практичній діяльності українського парламенту конституційні прецеденти можуть мати місце, наприклад у процесі однозначного розуміння депутатами окремих положень Регламенту Верховної Ради України під час їх застосування. До конституційних прецедентів можуть бути віднесені і окремі рішення Конституційного Суду України, оскільки, не створюючи нових правових норм, він цими рішеннями, по-перше, визначає правову політику, якої повинні додержуватися при прийнятті нових нормативно-правових актів парламентом інші правотворчі органи держави; по-друге, своїми рішеннями (з питань визнання неконституційними законів, інших правових актів повністю чи їх окремих положень; офіційного тлумачення Конституції та законів України). Суд вносить певні зміни до чинної системи національного законодавства, уточнює зміст і межі правового регулювання. 6. Система конституційного права України як галузі права З одного боку, система конституційного права як галузі національного права являє собою єдність і послідовність розподілу конституційно-правових норм на певні групи залежно від їх змісту, значення цих норм та характеру політико-пра-вових суспільних відносин, які ними регулюються. З другого боку, як система норм галузі конституційного права вона обумовлена рядом ознак: конституційне право — функціо- -51- нальна система, в якій норми взаємопов'язані, логічно взаємоузгоджені і розміщені за певною субординацією. Системоутворюючими факторами є предмет правового регулювання, метод правового регулювання, рівень розвитку загальнолюдських цінностей у суспільстві, процес сформування демократичної правової держави, єдність і послідовний розподіл норм конституційного права на певні групи залежно від їх змісту, значення та характеру політико-право-вих суспільних відносин, які регулюються. Місце кожної з груп у системі конституційного права залежить від питомої ваги цих правових норм, які охоплюються цією групою, їх значення, а також принципів, на підставі яких будується галузь права. Ці критерії здійснюють перш за все зовнішній вплив на систему конституційного права. У той же час єдність і стабільність системи цих норм забезпечують і зв'язки системоутворення та системозбереження з точки зору внутрішньої системно-функціональної організації конституційного права. Такими системоутворюючими зв'язками є генетичні, субординаційні, координаційні (взаємодії) та управління. На систему конституційного права поширюються й інші закони системоутворення. До них належать: логічний взаємозв'язок, взаємозалежність і побудова елементів системи залежно від їх важливості для людини і держави; структурованість системи як засіб зв'язку елементів в одне ціле і ускладнення системи в міру її розвитку, розширення функціональних зв'язків між ними і наявність головного елемента системи (людина як вища соціальна цінність), який визначає закономірності побудови всієї системи в цілому; відносна самостійність інших елементів системи стосовно головного. Отже, під системою норм конституційного права розуміється обумовлене системоутворюючими зв'язками і факторами розміщення норм за інститутами, що перебувають у таких взаємозумовлених зв'язках, які дають можливість функціонувати системному утворенню як єдиному цілому1. Аналіз теоретичних основ систематики норм конституційного права дозволяє викласти систему цієї галузі національного права виходячи з того, що конституційне право Ук- 1 Див.: Степанюк О. І.. Зазнач, автореферат. — С. 16—17. -52- пального права виходячи з того, що конституційне право України покликане служити перш за все вільній від природи людині — головному елементу системи конституційного права як галузі. Таким чином, система конституційного права України включає: — конституційні загальні засади конституційного ладу (форма устрою, форма правління, механізм закріплення і здійснення державної влади, принципи верховенства права, територіальної цілісності України, пріоритету загальнялюд-ських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права тощо); — правовий статус особи в Україні, права, свободи, обов'язки, гарантії прав і свобод громадян, як вихідні для інших елементів системи; — права українського народу (народний, національний суверенітет, право визначати і змінювати конституційний лад в Україні, право на референдум, право виборів представницьких органів державної влади); — виборче право і референдум (принципи, порядок призначення і проведення); — основи громадянського суспільства та його взаємовідносини з державою (власність, підприємництво, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації); — Верховну Раду України (зміст мандата, структура, компетенція, процедура діяльності, законодавчий процес, охорона парламентаризму тощо); — Президента України (повноваження, умови обрання, компетенція, припинення повноважень); — систему і організацію виконавчої влади (організація і діяльність Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади); — систему та організацію судової влади; — Конституційний Суд України і конституційний процес; — систему та організацію місцевої самоврядної влади (порядок формування, повноваження, акти). Разом з розкриттям змісту системи конституційного права України необхідно розглянути питання і про співвідношення системи Конституції і системи конституційного права. -53- Конституція інтегрована в конституційне право як частина, тому потрібно виходити з того, що конституційне право як галузь права не можна розглядатися поза Конституцією. Отже, система конституційного права і система Конституції нерозривно пов'язані, єдині у своїй основі, однак ці поняття не можна ототожнювати, кожній з цих систем притаманні характерні специфічні критерії побудови і обсяг. 7. Конституційне право України як наука Наука конституційного права є складовою частиною наук взагалі, під якою розуміють сукупність ідей, концепцій, теорій про якесь суспільне явище. У свою чергу складовою суспільних наук є юридична наука, завдання якої — вивчення правових явищ. У кожної з галузей цієї науки є свій особливий предмет. Для будь-якої з гілок юридичної науки характерний власний підхід до об'єкта дослідження. Проте наука, зокрема наука конституційного права, варта чогось, якщо вона розуміється як галузь виробництва нових знань і водночас належить до числа галузевих наук, основною ознакою яких є те, що їх предметом, є вивчення однойменної галузі права. Отже, наука конституційного права являє собою систему ідей, теорій, концепцій про конституційне право як галузь національного права України. Предметом же дослідження науки конституційного права е вивчення цього права як галузі. Так, предметом її дослідження є в цілому вся сфера полі-тико-правових суспільних відносин, які підлягають конституційно-правовому регулюванню. Вона розкриває закономірності, властиві цій науці, формулює основні поняття і категорії, що використовуються у процесі законотворчої і законодавчої діяльності, аналізує функції відповідних конституційно-правових інститутів, досліджує процеси, які пов'язані з реалізацією норм та інститутів конституційного права. На підставі цього наука конституційного права виявляє ефективність дії правових норм, виробляє рекомендації щодо їх удосконалення на основі вивчення діяльності, нагальних потреб людини, державних органів, об'єднань громадян тощо. -54- В результаті аналізу цих явищ і процесів наука конституційного права повинна виробляти теоретичні обгрунтування необхідних меж правового регулювання норм конституційного права. Виходячи зі змісту предмета правового регулювання конституційного права, особливостей політико-правових суспільних відносин, визначаються і основні теоретичні концепції науки. До них, зокрема, можна віднести такі теоретичні проблеми, як: — теорія реалізації і гарантій прав і свобод людини як вищої соціальної цінності; — роль у цьому процесі держави та її органів; — сутність і взаємодія народного, національного і державного суверенітету; — проблема визначення конституційних засад організації громадянського суспільства; — розширення форм народного волевиявлення за рахунок надання народові статусу суб'єкта законодавчої ініціативи, здійснення функції контролю за органами і вищими посадовими особами, які ним обираються; надання права відкликати народних депутатів і достроково припиняти повноваження Президента України за наявності підстав, які мають бути визначені в Конституції України; — подальше дослідження проблем, пов'язаних з розподілом державної влади, системи стримувань і противаг між гілками єдиної державної влади; — проблема повнішої реалізації Верховною Радою України установчої, законодавчої та контрольної функцій; — подальша розробка проблеми унітаризму, автономії, форм територіального устрою, особливо адміністративно-територіального поділу України; — важливою і не до кінця вирішеною, є й проблема взаємовідносин місцевих органів держаної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Дослідження цих далеко не вичерпаних проблем становить предмет науки конституційного права. Самі ж висновки, теоретичні положення, рекомендації — її зміст. Наука конституційного, як і всяка інша, являє собою певну систему знань, елементами яких є: відносно відокремлені теоретичні положення, висновки, що зроблені на підставі пізнання сутності та закономірностей розвитку різноманіт- -55- них сторін суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. Згадані положення науки не лише тісно пов'язані між собою на підставі єдності предмета галузі, а й перебувають у певній підпорядкованості, тобто одні теоретичні висновки є основою для інших. Таким чином, система науки конституційного права — це упорядкована сукупність відносно самостійних комплексів теоретичних положень, яку побудовано на підставі логічного зв'язку між ними, її основу становить структурність самого предмета наукового пізнання, обумовлена предметом галузі конституційного права. Тому кожному з елементів системи галузі відповідає певний розділ конститу-ційно-правової теорії, яка повинна досліджувати загальні проблеми, що притаманні галузі в цілому, специфіку і характер її предмета; різновидності її норм; засоби їх реалізації; особливості суспільних відносин, які виникають на їх основі; її джерела; систему. Сукупність теоретичних висновків, положень з усіх перелічених проблем становить перший розділ у системі науки, присвяченій характеристиці конституційного права та однойменної науки. Оскільки наука конституційного права є галузевою, то її завданням є пізнання сутності, юридичних властивостей, функцій основного джерела галузі, який посідає у правовій системі особливе місце. Таким джерелом є Конституція. Тому другий розділ системи науки складається з положень, пов'язаних з обгрунтуванням теорії Конституції, аналізом конституційного розвитку держави. Наступним елементом системи науки є комплекс теоретичних проблем, які випливають зі змісту конституційно-правового інституту "загальні засади". ; Складовою системи науки є теоретичні розробки щодо статусу людини і громадянина, взаємовідносин держави і особи, природи і класифікації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Важливою частиною згаданої системи є розділ, присвячений формам народного волевиявлення в Україні. Окрема частина науки присвячена питанням організації і діяльності органів держави — парламенту, системи виконавчої влади, судової системи, взаємовідносин місце- -56- вих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування. У системі науки досліджуються теоретичні проблеми територіальної організації держави, особливості автономії в Україні. Джерелами науки є також правові акти, в яких містяться констйтуційно-правові норми, а також матеріали практики застосування цих норм. При дослідженні згаданих проблем системи науки конституційного права широко використовуються джерела, під якими розуміють фактори, що становлять основу наукового пізнання. До них належать праці вітчизняних і зарубіжних учених, які містять як правові, так і історичні, філософські думки з проблем, які стосуються предмета науки конституційного права. Значний внесок у науку конституційного права України зробили такі відомі вчені як В. В. Цвєтков, С. О. Макогон, В. В. Копєйчиков, Є. М. Тихонова, Р. С. Павловський, Ю. М. То-дика, В. Ф. Погорілко, В. Ф. Мелащенко, М. П. Орзіх, В. М. Ша-повал, П. Ф. Мартиненко, Л. Т. Кривенко та багато інших. Не можна не відзначити і внесок російських вчених у розробку проблем конституційно-правової науки. До їх числа слід віднести А. І. Лепешкіна, В. Ф. Котока, І. П. Ільїнсько-го, О. Е. Кутафіна, М. П. Баглая та інших. У загальній характеристиці науки конституційного права важливе значення мають методи наукового пізнання: історичний, порівняльно-правовий, системний, функціональний, статистичний, конкретно-соціологічний, метод кількісного та якісного аналізу, формально-логічний (догматичний) тощо. Значення цих методів полягає в тому, що за їх допомогою забезпечується додержання достовірних і об'єктивних знань. Як відомо зміст науки розкривається через її функції, які визначаються її предметом. Основними функціями науки конституційного права є: політична, методологічна, ідеологічна, евриститично-прогностична, комунікативна, інтегративна і прикладна1. пі™ Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Пого-Рілка. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 78—79. -57- 8. Конституційне право України як навчальна дисципліна Як навчальна дисципліна конституційне право України є певною сукупністю знань, які випливають із системи науки цієї галузі, а також практики реалізації наукових досягнень. Конституційне право України як нормативний курс, навчальна дисципліна вивчається у всіх юридичних закладах, а також майже у всіх інших вищих і середніх навчальних закладах. Ця навчальна дисципліна покликана допомогти студентам здобути комплекс знань про зміст конституційного права, зокрема про поняття, предмет, методи, норми цієї галузі, правовідносини, джерела, систему конституційного права. Першчерговим завданням курсу є висвітлення питання про пріоритет людини, її прав і свобод, гарантій їх здійснення державою та її органами, які відіграють службову роль стосовно людини і громадянина. У курсі приділяється велика увага висвітленню загальних засад конституційного ладу, за допомогою якого з'ясовуються питання, що стосуються характеристики Української держави в цілому; форм її територіального устрою, правління та демократичного режиму; народного волевиявлення; розподілу влади; верховенства права; законності; політичної, економічної, соціальної, культурної основ держави; статусу державної мови; функцій держави; її символів. Висвітлюються у курсі також основні принципи державного ладу: народного, державного, національного суверенітету; соціальної справедливості, економічної та ідеологічної багатоманітності. Важлива частина курсу присвячена питанням правового статусу людини і громадянина в Україні, в якій висвітлюються природні (особисті), громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні права і свободи особи, гарантії їх; здійснення. Аналізується також статус іноземців, осіб без громадян-! ства, біженців та мігрантів в Україні. < Приділяється увага висвітленню питання щодо форм народного волевиявлення: виборам, референдумам, іншим формам волевиявлення. -58- Особлива увага приділяється питанням організації та здійсненню державної влади на підставі розподілу її на законодавчу, виконавчу і судову, а також інституту Президента України. Окремо у курсі висвітлюються питання організації і діяльності Верховної Ради України як парламенту та єдиного органу законодавчої влади, основні форми її діяльності (сесії, пленарні засідання, робота комітетів і комісій), парламентські процедури, стадії законодавчого процесу, система стримувань і противаг між парламентом, Президентом та виконавчою владою України. Аналізується також статус народного депутата, керівництва парламенту, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати. У процесі висвітлення питання про місце і роль Президента України в системі органів держави аналізуються особливості його статусу, функції, повноваження, акти. Значна увага в курсі приділяється питанням організації і здійснення виконавчої влади в Україні: Кабінету Міністрів, міністерствам, державним комітетам, іншим центральним органам виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцевим державним адміністраціям, функціям і повноваженням цих органів на підставі адміністративної реформи, яка проводиться в Україні. В курсі аналізується судова система України, основні засади судочинства, статус судів і судців як на основі Конституції, так і на основі нового законодавства про судоустрій в Україні. Проблемі визначення місця і ролі Конституційного Суду України також приділяється значна увага, у процесі аналізу якої розглядається порядок його формування, склад, функції цього органу, порядок звернення до нього та розгляду справ судом. Важливим для засвоєння курсу є висвітлення основних засад територіального устрою України, принципів, адміністративно-територіального устрою, особливостей спеціального статусу міст Києва і Севастополя, а також Автономної Республіки Крим. В конституційному праві значна увага приділяється місцевому самоврядуванню в Україні, зокрема статусу територіальної громади як основи самоврядування, повноваженням, -59- радам, їх органам і статусу голови села, селища, міста; органам самоорганізації населення. Засвоєнню курсу конституційного права допоможуть підручники, видані останніми роками в Україні. До них слід віднести: підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти "Конституційне право України" (три видання — 1999, 2000, 2002 рр.), підготовлений авторським колективом у складі В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького, О. В. Городецького, М. І. Корнієнка, Є. Я. Кравця, В. Ф. Куз-нецової, О. С. Лотюк, В. Ф. Мелащенка, Н. А. Міловицької, М. І. Ставнійчук, Н. Г. Шукліної; підручник "Конституційне право України", підготовлений Ю. М. Тодикою та В. Я. Таці-єм у Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, а також підручник "Конституційне право України" (виданий у 2000 р.) В. В. Кравченком (м. Київ). Всі ці та інші підручники сприяли опануванню курсу конституційного права студентами, аспірантами, науковцями. Проте, життя не стоїть на місці. За останні два роки по суті оновлено законодавство в галузі конституційного права 1992—1998 рр., парламентом прийнято 5 кодексів, значних змін зазнало виборче законодавство тощо. Все це поставило на порядок денний питання про підготовку підручників з курсу "Конституційне право України" на основі ретельного аналізу новітнього законодавства, уточнення багатьох складних проблем, які вимагають нових підходів до їх розв'язання на сучасному етапі розвитку науки конституційного права. |
|
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
|
2015 УДК ББК |
ББК 81. 432. 1-7 К68 Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с |
|
ББК Ш 141. 14 9 ... |
Публікації Єжунінова В. В Державне управління та місцеве самоврядування: Зб наук пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 1 (1). – С. 166 – 172. (316 с.) ББК 67.... |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських... |
|
Рада з питань співпраці в галузі культури Комітет з освіти Відділ... Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання |
Кучеренко В. Р., Макуха С. М. Національна економіка: Відтворення... Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі |