|
|
Скачати 6.84 Mb.
|
-12- новлять також відносини, що виникають у самій сфері державної владності, яка виявляється у процесі її організації і здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об'єктів регулювання дають змогу говорити про їх особливості. Особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає безпосередньо чи опосередковано Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владування. Будучи "одягнені" у правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин. Інша особливість соціально-політичних відносин полягає у тому, що державно-політичні відносини владування поділяються на дві групи. Перша група — це відносини, які виникають у ході встановлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-тет риторіальну організацію. По-перше, ці відносини взаємозу-мовлені, а їх врегулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владування. Друга група відносин виходить з наявності основних взаємозв'язків держави і особи, проте для конституційного права істотними є відносини держави і особи з приводу користування взаємними юридичними можливостями, які звичайно виявляються у конструкціях громадянства і конституційних політичних правах і свободах громадян. Інші права, свободи і обов'язки громадян України є предметом конституційного регулювання лише в межах та обсязі конституційного закріплення; конкретизація ж цього інституту здійснюється нормами інших галузей національного права . Норми Конституції закріплюють також основні політико-правові принципи, які визначають розвиток держави, дають характеристику державної організації суспільства, зокрема конституційного ладу, форми правління, основ організації і функціонування політичної організації суспільства. Другою складовою предмета конституційного права відносно цієї групи є соціально-економічні відносини. Сутність Цих відносин визначається конституційним закріпленням Див.: Степанюк О. І. Норми конституційного права України: проблеми теорії. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 1993. — С. 9—10. -13- економічних основ держави і суспільства, які будуються на базі економічного плюралізму, різноманітності форм власності, забезпечення рівного її захисту з боку держави (статті 13 і 14 Конституції України). Нарешті, складовою суспільних відносин, що регулюються нормами конституційного права, є державно-територіальна організація України, яка має визначальне значення для управління людьми, територіями, розв'язання політичних, соціальних та економічних питань, визначення форми територіального устрою держави (ст. 5 Конституції), її адміністративно-територіальної системи, встановлення взаємовідносин центру з місцями тощо. Таким чином, предмет конституційного права України — це сукупність політико-правових суспільних відносин, пов'язаних з взаємовідносинами держави і особи в Україні, народним волевиявленням, організацією та здійсненням державної влади і місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних умов владування, а також з державно-територіальною організацією України, які ругулюються нормами цієї галузі національного права. Для повного з'ясування змісту конституційного права важливе значення має метод правового регулювання. Відповідно до загальної теорії права метод правового регулювання — це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, який здійснюється за допомогою юридичних засобів. Цей метод характеризується: — колом суб'єктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними; — порядком формування, встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів; — ступенем визначеності змісту юридичних прав і обов'язків; — співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку повноважень (дозволів), обов'язків та заборон; порядком (процедурою) здійснення юридичних прав і обов'язків; способами примусового забезпечення прав і обов'язків1. Див.: Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. — К.:Атіка, 2001. -14- Специфіка конституційного методу правового регулювання полягає в тому, що він е сукупністю способів регулювання політико-правових суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. Тому для розкриття сутності методу конституційного регулювання слід з'ясувати його співвідношення з предметом конституційного права, оскільки обидві категорії щільно пов'язані одна з одною. Проте, якщо предмет розкриває сутність конституційного регулювання, то метод стосовно предмета має підпорядковане значення: це істотне відображення предмета його основних рис. На відміну від предмета метод виступає як внутрішньогалузева система засобів впливу на суспільні відносини, яка має значення для з'ясування особливостей при регулюванні окремих груп суспільних відносин. Виходячи з вищезазначених груп політико-правових суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права України, можна виділити такі види методу конституційного регулювання. Перш за все, слід враховувати ту обставину, що внаслідок свого призначення, місця і ролі конституційного права в системі національного права України, необхідно розрізняти методи, які притаманні виключно конституційному праву, і методи, які властиві як усім галузям, так і певною мірою галузі конституційного права. До першого виду методів, властивих лише конституційному праву, належать такі методи. Метод владного впливу, який застосовується щодо суб'єктів правовідносин у конституційному праві. Метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього інституту. Метод конкретного регулювання, притаманний для регулювання більшості конституційно-правових відносин. Ці методи можуть бути визначені як основні. Що стосується другого виду методів, то, як і реалізація правових норм взагалі, вони здійснюються у конституційному праві у формі додержання, виконання, використання і застосування. Крім безпосередньої реалізації конституційних норм, частина їх реалізується у поєднанні з поточним законодавством. У ряді випадків поточні закони мають ви- -15- даватися на підставі безпосередніх вказівок, що містяться в Основному Законі. Це перш за все стосується законів, які визначають мету, форми і порядок реалізації відповідних конституційних норм щодо органів Української держави. Метод конституційного регулювання має свої особливості порівняно з методами правового регулювання, притаманними іншим галузям права. Конституційне регулювання, як різновид політичного, здійснюється спеціальними юридичними засобами. Разом з тим у конституційному праві України застосовуються такі типові для інших галузей права прийоми, як дозвіл, заборона, покладення обов'язків. Діалектичний взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх цих способів і прийомів, форм впливу на суспільні відносини характеризує метод конституційного права України в цілому. Розкриття змісту предмета і методу конституційного права дає можливість сформулювати визначення конституційного права України. Конституційне право України — основна галузь національного права. Воно являє собою сукупність конституційних норм, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані з взаємовідносинами особи з Українською державою, реалізацією народного волевиявлення, організацією і здійсненням державної влади та місцевого самоврядування, закріпленням соціально-економічних основ владування, а також з визначенням територіальної організації Української держави. 2. Норми конституційного права України, їх особливості та класифікація Конституційне право України, як і будь-яка інша галузь національного права е сукупністю конституційно-правових норм, у яких встановлюються формально-визначені обов'язкові правила поведінки учасників (сторін) конституційно-правових відносин. Як і іншим нормам національного права, їм притаманні загальні риси, що характерні для правової норми: всі вони встановлюються і санкціонуються державою, забезпечуються нею і охороняються за допомогою відповідних засобів; у деяких випадках вони захищаються примусом держави; в -16- них сформульовано офіційні, формально визначені приписи, що є обов'язковими для виконання. Разом з тим конституційно-правові норми мають свої особливості. По-перше, ці норми приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом; по-друге, вони мають державно-владний характер і їх порушення тягне за собою конституційно-правову відповідальність; по-третє, конституційно-правові норми відрізняються від інших правових норм підвищеним ступенем стабільності і більшим ступенем охорони з боку Конституції України; по-четверте, відміну від інших правових норм, вони мають більшу юридичну силу і особливості предмета та методу правового регулювання. Згадані загальні та специфічні особливості конституційно-правових норм в основному відповідали і положенням радянської науки державного права, проте українська наука останніми роками внесла чимало нового. Зокрема, досліджувалися властивості норм цієї галузі права. Так, юридичні властивості конституційно-правових норм розуміються як способи вияву певних ознак цих норм щодо норм інших галузей права у процесі регулювання поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин. Звичайно юридичні властивості поділяють на загальні та спеціальні. До загальних властивостей належать: обов'язковий характер дії цих норм; їх державно-владний характер; визначеність їх приписів; потенційна можливість багатоваріантної поведінки; ситуаційний характер; цілеспрямованість конституційно-правових норм; їх гарантованість. Багато з цих властивостей характерні і для норм інших галузей права, проте у конституційному праві їх слід досліджувати в аспекті конституційно-правовому, що допомагає зрозуміти специфіку конституційно-правового регулювання. Так, наприклад, примус не є властивістю конституційних норм, а виступає як вид їх юридичних гарантій. Примус виконує досить обмежену і підпорядковану роль у цій галузі права, адже не всі конституційно-правові норми здійснюються через примус. У свою чергу конституційно-правові норми відрізняються від норм інших галузей права своїм змістом, тобто специфічною сферою суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані; джерелами, в яких вони відображені (перш за -17- все Конституцією України), і суб'єктами, на регулювання поведінки яких вони спрямовані. Виходячи з цих особливостей, до специфічних особливостей норм конституційного права слід віднести: вищу юридичну силу норм деяких конституційно-правових актів; особливий юридичний зміст; установчий характер конституційних норм; безпосередній і прямий характер їхньої дії та особливості їхньої структури. Вища юридична сила норм деяких актів виявляється у тому, що Конституція, окремі акти Конституційного Суду і конституційні закони мають вищу юридичну силу порівняно з іншими нормативними актами. При цьому Конституція України має найвищу юридичну силу, що відділяє її від згаданих нормативно-правових актів. Досліджуючи особливий юридичний зміст конституційних норм, слід акцентувати увагу на суб'єктному складі конституційного права та конституції правових відносин. Згадані суб'єкти відрізняються від суб'єктів інших галузей права політичним характером, правоздатністю (у індивідуальних суб'єктів) і компетенцією (органів державної влади, глави держави, Конституційного Суду України та територіальних утворень). Аналіз законодавства дає підстави стверджувати, що норми конституційного права здійснюють учасники, які є суб'єктами тільки конституційного права або сторонами й інших галузей права. Суб'єкти даної галузі не є поки що так часто учасниками правовідносин юридичної відповідальності. . Вивчаючи норми конституційного права, можна дійти висновку, що конституційне право — це право, констатуюче державу, тобто таке, що встановлює устрій держави, визначає принципи її діяльності, систему державних органів та їхню компетенцію. Ось чому установча здатність норм конституційного права виявляється щодо інших галузей права і цілої правової системи України. Установчо-універсальний характер мають і конституційні принципи, оскільки вони є відправними для всієї правової системи. Безпосередня і пряма дія норм конституційного права зумовлена специфічними особливостями конституційно-правового регулювання. Конституційно-правова норма діятиме безпосередньо, якщо її приписи достатньо визначені, якщо між нормою і поведінкою суб'єкта конституційно- -18- правових відносин немає потреби в опосередковуючій чи конкретизуючій ланці. У даному разі наявний^ необхідний і достатній зв'язок за схемою "норма—поведінка". Безпосередньо діє більша частина норм конституційного права, за винятком норм неконституційно-правових видів відповідальності та більшої частини норм Конституції. Такі норми породжують конкретні правовідносини. Коли йдеться про пряму дію норм конституційного права, то це стосується в основному конституційних норм. Пряму дію не можна ототожнювати з безпосередньою. Діяти прямо означає діяти через закон, зміст якого визначається нормою Конституції. Закон конкретизує цю норму, якщо немає такого закону, то конституційна норма може діяти безпосередньо1. До специфічних особливостей норм конституційного права належать особливості їхньої структури. Як відомо, правова норма складається з трьох частин: гіпотези, за допомогою якої визначаються умови і дії таких норм; диспозиції в якій сформульовано саме правило поведінки, тобто права і обов'язки суб'єктів правовідносин; санкції, в якій вказуються наслідки, які настають у разі недодержання приписів правової норми. Більшість конституційно-правових норм та їх основа — конституційні норми не мають тричленної структури. У багатьох з них відсутня санкція, деякі складаються лише з диспозиції. Якщо проаналізувати наявність елементів структури кон-ституційно-правових норм, то можна дійти таких висновків. Гіпотеза як частина правової норми містить у собі умови, обставини з настанням яких можливо або необхідно здійснювати її диспозицію. Призначення гіпотези — визначати сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми. Щодо конституційно-правових норм, то гіпотеза частіше за все висловлює загальні або конкретні умови, за наявності яких діють правила поведінки учасників правовідносин, що містяться у даній нормі. У Конституції України є й гіпотези, загальні для цілої групи державно-правових норм і інститутів. Див.: Степанюк О. І. Зазн. праця. — С. 14—15. -19- Диспозиція — це частина юридичної норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів правовідносин. Вони являють собою центральну, основну частину норми, яка вказує дозволену (можливу), обов'язкову й заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єктів. Зміст впливу диспозиції конституційно-правових норм більш багатогранний; він виявляється у регулюванні, орієнтації, ідеологічній, політичній оцінці явищ і процесів тощо. Санкція являє собою частину норми, в які зазначено заходи державного примусу в разі невиконання або порушення її диспозиції. Тому і призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми. Санкції поділяються на каральні (штрафні) і відновлю- вальні. У конституційному праві санкції мають свою специфіку. Часто-густо в них встановлюються загальні принципи відповідальності і підпорядкованості (наприклад, відповідальність народного депутата за невиконання принципу несумісності посад), внаслідок чого ці норми є обов'язковими. У ряді випадків у конституційно-правових нормах містяться від-силки до норм поточного законодавства з приводу конкретних санкцій за невиконання тих чи інших конституційних приписів. Для конституційно-правових норм характерне неоднакове поєднання згаданих елементів. Досить рідко трапляються норми, які містять у собі всі елементи структури. Значно частіше норми містять диспозицію і досить рідко виражають гіпотезу. У конституційному праві України містяться норми, які з'єднані предметом правового регулювання, але вони різноманітні за змістом і призначенням. Тому для зручності вивчення, систематизації і застосування їх поділяють на види за відповідними ознаками. Така класифікація дає змогу повніше з'ясувати властивості цих норм, завдяки їй досягається певна зручність у застосуванні останніх. Отже, як і будь-який розподіл певної категорії на відповідні види, класифікація конституційно-правових норм — це розподіл їх на окремі види залежно від певного критерію. Критеріями класифікації цих норм є: об'єкт конституційного регулювання; особливості, що притаманні нормі в меха- -20- нізмі конституційного регулювання; зміст закладених у нормі приписів; ступінь визначеності прщщсу; р_бсяг та особливості суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права; коло суб'єктів, на яких,, поширюється дія норм; межі дії норм у просторі; межа дії норм у часі тощо. Враховуючи специфіку цих підстав, критеріями видової диференціації конституційно-правових норм можуть слугувати такі: Залежно від правового регулювання норм конституційного права визначається коло політико-правових суспільних відносин, які випливають з предмета і методу правового регулювання конституційного права. Залежно від змісту в нормах конституційного права приписів загально регулятивного характеру виділяються: норми-визначення, норми-принципи, норми-декла-рації, норми-цілі, норми-програми. За юридичною силою, залежно від форм виразу і статусу органу, що приймає конституційно-правові норми, можна виділити: норми Конституції України, норми актів Конституційного Суду; норми конституційних законів; деякі інші конституційно-правові норми. Зв'язок норм конституційного права з правовідносинами зумовлює існування матеріальних і процесуальних норм. Матеріальні норми конституційного права поділяються на забороняючі, зобов'язуючі, уповноважуючі (дозволяючі) та установчі. Що стосується процесуальних норм, то їх зміст неоднозначне трактується у юридичній науці. Уявляється, що під процесуальними нормами конституційного права слід розуміти правила поведінки, що регулюють діяльність уповноважених органів і посадових осіб у сфері установчої, правотворчої і контрольної діяльності. У той же час процесуальні норми є засобом реалізації матеріальних норм, вони створюють юридичні передумови додержання прав учасників процесуальної діяльності, гарантують користування конституційними правами і свободами, слугують необхідною умовою конституційної законності та правопорядку. І, нарешті, процесуальні норми є по суті єдиним засобом переведення матеріальних норм із статичного стану в дина- **!**•>„_ « мічний. -21- За формою виразу виділяються нормативно-правові акти, в яких містяться ситуаційні, факультативні, конституційно-правові норми цієї галузі. За способом встановлення диспозиції конституційно-правових норм виділяються імперативні і диспозитивні норми. Залежно від характеру диспозиції виділяються уповноважуючі (дозволяючі), зобов'язуючі та забороняючі норми конституційного права. Норми конституційного права можна також класифікувати за ступенем визначеності в них гіпотези, яка може бути абсолютною, визначеною, відносно визначеною і невизна- ченою. Залежно від сфери діяльності конституційно-правові норми можуть бути загальними та локальними. За тривалістю дії розрізняються постійні і тимчасові норми. За спрямованістю дії є загальні, або неперсоніфіковані, і конкретно звернені норми. За структурою норми конституційного права бувають одноелементні та двоелементні. Здебільшого ці норми мають лише диспозицію, є норми, що складаються з гіпотези і диспозиції або з гіпотези і санкції. За способом дії розрізняються норми прямої і безпосередньої дії. Характер вираження у нормах конституційного права приписів дає змогу говорити про установчі норми, уповноважуючі, регулятивні, охоронні та конституційно-правові норми. Норми конституційного права поділяються на загальні, загальнодержавні, які діють на всій території України, місцеві (локальні), які діють на певній її території та за її межами. Залежно від органів, що приймають норми даної галузі права, останні поділяються на норми, прийняті всеукраїнським референдумом, парламентом, Конституційним Судом, Президентом. За ступенем визначеності змісту розрізняються абсо« лютно визначені та відносно визначені конституційно-право^; ві норми. і| Норми цієї галузі, залежно від їх ролі та призначення! у правотворчості, поділяються на первинні та похідні (доі| повнюючі, конкретизуючі). Л |
|
ISBN 966 – 610 – 060 – 6 ББК 63. 3(4УКР)я73 Рецензенти: д-р іст наук, проф. М. Ф. Дмитроченко; д-р юрид наук, проф. В. О. Румянцев |
ББК 67. 9 (4УКР) 400. 5я43 В 41 України; М. Ф. Рибачук, доктор філософських наук, професор; В.І. Співак, заслужений юрист України; Л. А. Татарні-кова, заслужений... |
|
2015 УДК ББК |
ББК 81. 432. 1-7 К68 Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с |
|
ББК Ш 141. 14 9 ... |
Публікації Єжунінова В. В Державне управління та місцеве самоврядування: Зб наук пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 1 (1). – С. 166 – 172. (316 с.) ББК 67.... |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
ISBN 5-7773-0026-Х ББК 65. 28я7 © Черевко Г. В.,, Ящив М. I., 1995 Від Допущено Міністерством сільського господарства і продовольства України як навчальний посібник для студентів сільськогосподарських... |
|
Рада з питань співпраці в галузі культури Комітет з освіти Відділ... Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання |
Кучеренко В. Р., Макуха С. М. Національна економіка: Відтворення... Одеського інституту фінансів Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі |