13.Методи державного регулювання економіки.
Від форм державного керівництва економікою слід відрізняти методи державного керівництва
економікою.
Методи державного керівництва економікою - це передбачені законодавством способи впливу
держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства
результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи.
Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат
досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню
суб'єктом господарювання. Ці методи мають як позитивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто
необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються
належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів є: державна реєстрація
суб'єктів господарської діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення
податкових ставок та інших платежів тощо).
Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат
досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що
становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативний бік - повільність дії:
бажаний для суспільства результат настає через значний проміжок часу.
До економічних методів слід віднести:
• встановлення податкових пільг;
• державне кредитування суб'єктів господарювання;
• надання дотацій;
• застосування господарсько-правових санкцій за порушення
встановленого державою порядку у сфері господарювання.
У сучасних умовах господарювання держава в комплексі застосовує економічні та адміністративні
методи. При цьому домінування тих чи інших методів залежить від стану економіки, надзвичайних
обставин (стихійне лихо, війна тощо), а також завдань, що стоять перед державою щодо вирішення тих
чи інших питань суспільного життя.
14.Правове регулювання ліцензування господарської діяльності.
Ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання —
ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом
визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (кваліфікаційні, організаційні,
технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності).
Відносини регулюються ЗУ від 1 червня 2000 «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності» - визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок
їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність
суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері
ліцензування.
Дія закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської
діяльності, проф.діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг,
зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування діяльності в галузі телебачення і
радіомовлення, у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, у сфері освіти,
виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та
тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій, будівельної діяльності, послуг з перевезень
пасажирів і багажу повітряним транспортом здійснюється згідно з законами, що регулюють
відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).
Відповідно до статті 9 цього Закону ліцензуванню підлягають 45 видів господарської
діяльності (діяльність,пов’язана з корисними копалинами, вогнепальною зброєю, вибуховими
речовинами, небезпечними хім.речовинами, догороцінним камінням і металами, лікарськими
засобами, лотереями, медична і ветеринарна практика, тур операторська діяльність тощо).
Суб'єкт господарювання звертається до відповідного органу ліцензування із заявою
встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися
відомості про суб'єкта господарювання-заявника вид господарської діяльності, на
провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.У разі наявності у заявника філій,
відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої
ліцензії - зазначається їх місцезнаходження. До заяви додається виписка з Єдиного
державного реєстру юр.осіб та фіз.осіб-підприємців.
Рішення приймається органом ліцензування у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з
дати надходження заяви та документів, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у
певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк. Заява про видачу
ліцензії залишається без розгляду якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це
повноважень; документи подані з порушенням встановлених вимог. Рішення про відмову у
видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного
бюджету України встановлюється КМУ. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття
рішення про видачу ліцензії.
У ліцензії зазначаються:
•найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;
•вид господарської діяльності, на право провадження якої видається ліцензія;
•найменування суб'єкта підприємницької діяльності;
•ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-
суб'єкта підприємницької діяльності;
•місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності;
•дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;
•строк дії ліцензії;
•посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію; дата видачі ліцензії.
Ліцензія на провадження певного виду господарської діяльності видається на необмежений
строк. КМУ за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування може
обмежити строк, але не може бути меншим, ніж 5 років.
Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії — це позбавлення ліцензіата
органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.
Підставами для анулювання ліцензії є:
•заява ліцензіата про анулювання ліцензії;
•акт про повторне порушення ліценціатом ліцензійних умов;
•рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання;
•нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи-суб'єкта
підприємницької діяльності;
•акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом
господарювання для одержання ліцензії;
•акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або
фізичній особі для провадження господарської діяльності;
•акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну
даних, зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
•акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
•неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для
певного виду господарської діяльності.
Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через 10 днів з дня його прийняття і
може бути оскаржено у судовому порядку.
15.Правове регулювання патентування підприємницької діяльності.
Після прийняття нового ПК відносини щодо патентування підприємницькою діяльністю
регулюються ст. 267 ПК.
Згідно з ПК, торговий патент - державне свідоцтво з обмеженим строком дії на
провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає
своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.
Платниками такого збору є суб'єкти господарювання, їх відокремлені підрозділи, які
отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види
підприємницької діяльності:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним КМУ;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).
Для певних видів торгівельної діяльності, визначених п.267.2, можливе придбання
пільгового торг.патенту.
Порядок придбання торгового патенту
Суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати
збору заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:
а) найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та
прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки
платника податків (для фізичної особи);
б) юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент
придбається для відокремленого підрозділу, – місцезнаходження такого відокремленого
підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);
в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;
г) вид торгового патенту;
ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;
д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання
платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення «виїзна
торгівля»;
е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);
є) період, на який придбається торговий патент.
Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї
статті. У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб’єктом господарювання
заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх
необхідних відомостей, орган державної податкової служби має право відмовити у видачі
торгового патенту суб’єкту господарювання.
Торговий патент видається особисто фізичній особі – підприємцю або особі,
уповноваженій юридичною особою, під підпис у 3-денний термін з дня подання заявки.
Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.
Бланк торгового патенту є документом суворого обліку. У разі втрати або зіпсування
торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту.
Для провадження торговельної діяльності, для кожного відокремленого підрозділу, який
не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб’єктами
господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу. Так само окремо - для
кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної
валюти
У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів,
пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбає
короткотерміновий торговий патент.
Для здійснення діяльності у сфері розваг торговий патент придбається для кожного
окремого грального місця. Якщо окреме гральне місце має декілька незалежних гральних
місць, торговий патент придбається окремо для кожного з них.
Форма торгового патенту та порядок його заповнення встановлюються центральним
органом державної податкової служби.
Порядок використання торгового патенту
Торговий патент повинен бути відкритий та доступний для огляду. Оригінал торгового
патенту повинен бути розміщений:
• на фронтальній вітрині магазину, а за її відсутності – біля реєстратора розрахункових
операцій;
• на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;
• на табличці в автомагазинах, на розвозках та інших видах пересувної торговельної
мережі, а також на лотках, прилавках та інших видах торговельних точок, відкритих у
відведених для торговельної діяльності місцях;
• у пунктах обміну іноземної валюти;
• у приміщеннях для надання платних послуг, а також у приміщеннях, в яких проводяться
розважальні ігри.
Для запобігання пошкодженню торгового патенту дозволяється розміщувати нотаріально
засвідчені копії торгових патентів у визначених цією частиною місцях.
Торговий патент діє на території, на яку поширюються повноваження органу, який здійснив
реєстрацію суб’єкта господарювання, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.
Торговий патент, виданий для провадження торговельної діяльності з використанням
пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), діє на території України.
Передача торгового патенту іншому суб’єкту господарювання або іншому відокремленому
підрозділу такого суб’єкта не дозволяється.
Строк дії торгового патенту
Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та
торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних
місяців.
Строк дії короткотермінового торгового патенту становить 1-15 календарних днів.
Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить 8
календарних кварталів.
У разі невнесення суб’єктом господарювання збору у встановлений цією статтею строк, дія
такого патенту анулюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося
таке порушення.
16.Загальні засади створення суб’єктів господарювання.
Суб'єкт господарювання може бути утворений:
а) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним органу (загальний порядок).
Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад,
щодо державних унітарних підприємств — це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи
державної виконавчої влади:
- міністерства, державні комітети, інші центральні органи державної виконавчої влади. Вони
приймають рішення про створення державних підприємств, затверджують статути і контролюють
їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють
ефективність використання закріпленого за підприємствами майна. Щодо підприємств комунальної
власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради,
а також місцеві державні адміністрації .
Засновники реалізують засновницькі права шляхом:
- обрання організаційної форми суб'єкта господарювання; визначення цілей і предмета його
діяльності;
- прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту;
- передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарювання основних фондів та обігових коштів;
- формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.
Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумінні — це затвердження та одержання
передбачених законом документів:
•
рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта
господарювання,
•
статуту (якщо цього вимагає організаційна форма),
•
свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності виділення для новостворюваного
суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також документи на
землекористування (землеволодіння). Дозвіл на користування утворюваним суб'єктом
господарювання земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за
рішенням місцевої ради за місцезнаходженням суб'єкта господарювання в порядку,
встановленому Земельним кодексом України;
б) у випадках, спеціально передбачених законодавством — за рішенням інших органів, організацій
і громадян (спеціальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств
будівельного комплексу) функції і повноваження щодо утворення державних унітарних
підприємств Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям,
концернам тощо.
Стаття 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання:
- шляхом заснування нового суб'єкта господарювання;
- шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, по ділу, перетворення) діючого (діючих)
суб'єкта господарювання;
Стаття 56 ГК визначає загальні засади створення суб'єкта господарювання, в т. ч. правові підстави, форми
створення, необхідність додержання вимог чинного законодавства.
Правовою підставою створення суб'єкта господарювання є рішення власника (власників) майна або
уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також
рішення інших органів, організацій і громадян. При цьому можуть застосовуватися різні форми -
заснування нового чи реорганізації (злиття, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта
(суб'єктів) господарювання. Суб'єкт господарювання може бути утворений шляхом примусового поділу
(виділення) діючого суб'єктагосподарюваннязарозпорядженнямантимонопольнихорганів відповідно до
антимонопольно-конкурентного законодавства України (частини 3-5 ст. 40 ГК; ст. 53 Закону України
«Про захист економічної конкуренції»).
Створення суб'єкта господарювання має здійснюватися з обов'язковим додержанням вимог
господарського законодавства, включаючиантимонопольно-конкурентне, щодо запобігання економічній
концентрації.
Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів (документа), які мають
відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визначаються ст. 57 ГК,
а спеціальні - в законах, які визначають особливості правового статусу суб'єктів господарювання з
виключними видами діяльності: «Про банки і банківську діяльність»; «Про цінні папери і фондовий
ринок»; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про
страхування» та ін.
|