Майно в речовій формі:
•
Об’єкти нерухомого майна (земля, об’єкти, розташовані на землі, переміщення яких є
неможливим, оскільки при цьому вони втрачають свою цінність та цільове призначення; вони
є незамінними, індивідуалізовані, право власності на нерухоме майно підлягає державній
реєстрації).
•
Об’єкти рухомого майна (річ, яка може вільно переміщуватися в просторі, правовий режим
якої спрощений, право власності на неї не підлягає державній реєстрації, як правило всі рухомі
речі є товарами).
-
Нематеріальні активи (в цивільному праві - безтілесне майно) – об’єкти інтелектуальної, в
тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визначені у встановленому
законом порядку об’єктом права власності суб’єкта господарювання (Положення
стандартного бухгалтерського обліку «Нематеріальні активи» № 8 від 18.10.1999 р. зі
змінами і доповненнями).
Нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, але може бути
ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше 1
року або операційного циклу
(якщо він більше 1 року) для виробництва, торгівлі, в адміністративних
1
цілях або з метою надання в оренду (права інтелектуальної власності, незавершені об’єкти
капітального будівництва, право користування земельною ділянкою тощо).
До монетарних активів належать:
Операційний цикл - період виробництва продукції.
1
-
Грошові кошти та їх еквіваленти;
-
Інші активи, які мають бути отримані у фіксованій сумі грошей.
Решта активів є немонетарними (будівлі, споруди, обладнання, устаткування тощо).
-
Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається в статутному капіталі
господарської організації, вони включають в себе правомочності на участь такої особи в
управлінні господарською організацією, на отримання певної частки прибутку даної
організації, на отримання частини активів у разі ліквідації, а також мають інші правомочності,
визначені статутом організації.
-
Цінні папери( цінний папір) - документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що
посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб’єктом
господарювання, який його придбав або випустив (емітент) і безпосереднім власником цінного
паперу паперів, що передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також
можливість передачі прав, що випливають з цього документу інших особам.
Джерела формування майна суб’єктів господарювання:
1.
Грошові та матеріальні внески засновників, учасників майно суб’єкта господарювання. Вони
можуть бути двох видів:
•
Передача у власність господарської організації.
•
Передання майна в користування.
2.
Доходи від реалізації продукції робіт послуг. ПСБО № 15 «Дохід».
•
До покупця мають перейти всі вигоди і ризики, пов’язані з правом власності на майно.
•
Підприємство має втратити право на управління і контроль над реалізованою продукцією.
•
Сума доходу або виручки має бути достовірно визначена (ціна мінус собівартість).
3.
Доходи від цінних паперів:
•
Дивіденди – доходи від пайових цінних паперів; дивіденд – платіж, який здійснюється
юридичною особою – емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь
власника таких корпоративних прав (засновника чи учасника господарської організації), що
засвідчують право власності інвестора на частку в майні, в активах емітента у зв’язку з
розподілом частини його прибутку.
•
Проценти – доходи від боргових цінних паперів; процент – дохід, який сплачується або
нараховується позичальником на користь кредитора у вигляді плати за користування
залученими коштами та майном протягом визначеного періоду.
4.
Капітальні вкладення та дотації з бюджетів.
•
Капітальні вкладення (капітальна інвестиція) – господарська операція, яка передбачає
придбання будівель, споруд, інших об’єктів нерухомого майна, а також нематеріальних
активів, які підлягають амортизації.
•
Дотації з бюджетів – кошти, які надаються суб’єктом господарювання за реалізовані ним
товари, виконані роботи або надані послуги, фінансування яких відбувається з відповідного
бюджету для покриття витрат такого суб’єкта господарювання.
5.
Надходження від продажу або здачі в оренду майнових об’єктів, які належать суб’єктам
господарювання:
•
Виручка від продажу;
•
Дохід від оренди або здачі в користування таких об’єктів;
•
Дохід від придбання майна у інших суб’єктів господарювання.
6.
Кредит – кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у
користування суб’єкта користування на певний строк та під проценти:
•
Фінансовий кредит;
•
Товарний кредит;
•
Кредит під цінні папери, які засвідчують відносини позики.
7.
Фінансова допомога:
•
Поворотна;
•
Безповоротна п.14.1.257 Податкового кодексу.
8.
Благодійні безоплатні внески і пожертвування організацій та громадян.
45.Склад майна, що використовується у сфері господарювання.
Майно підприємства складається:
-Основні фонди (основні засоби) – матеріальні активи, вартість яких перевищує 2500 грн. і поступово
зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом, а очікуваний строк експлуатації такого майна
з моменту введення його в експлуатацію становить понад 1 рік; основні фонди використовуються
поступово, а перенесення їх вартості на витрати виробництва відбувається за допомогою
амортизаційних відрахувань;
-Обігові кошти (оборотні засоби) – сировина, паливо, матеріалу, малоцінні та швидкозношувані
предмети та інше майна, яке споживається суб’єктом господарювання протягом одного операційного
циклу, але в будь-якому разі до спливу строку в 1 рік і вартість яких переноситься на собівартість
виконаних робіт, наданих послуг, виробленої продукції;
-Нематеріальні активи;
-Спеціальні фонди та резерви.
-Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням
коштів від реалізації вироблених з них товарів, робіт, послуг.
-Кошти – гроші в обороті:
1.В готівковій формі
2.В безготівковій формі ст. 5 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Нематеріальні активи
П.4.1.20 Податкового кодексу України – визначення нематеріальних активів в аспекті
податкового законодавства.
Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання або доведення
відповідних об’єктів до стану, придатного для їх використання.
На нематеріальні активи також може нараховуватися амортизація, якщо вони зношуються (але
терміном не більше ніж на 10 років).
Спеціальні фонди і резерви
Спеціальні фонди і резерви – грошові кошти підприємства, які не беруть безпосередньої участі
у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням, що визначаються законом
або установчими документами. Такі фонди прийнято поділяти на 2 групи:
1.Обов’язкові, створення яких вимагається законом незалежно від волі суб’єкта підприємницької
діяльності (статутний фонд, резервний фонд, амортизаційний фонд). Статутний капітал створюється
ще до моменту реєстрації таких суб’єктів.
2.Спеціальні фонди факультативного характеру – створюються на розсуд суб’єкта підприємницької
діяльності (інноваційний фонд, фонд соціального забезпечення працівників).
Всі разом в сукупності фонди підприємства становлять цілісний майновий комплекс
підприємства – господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції, робіт, послуг із
наданою йому земельною ділянкою, на якій такий об’єкт знаходиться, автономними інженерними
комунікаціями і системою енергозабезпечення.
46.Похідні від права власності правові титули майна суб’єктів господарювання.
Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація)
здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці
засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну
частину повноважень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі
останньому усієї сукупності прав, притаманних традиційному власникові, називаться похідними від
традиційного права вланості. Такими титулами є: а) право довірчої власності, б) право повного
господарського відання, в) право оперативного управління, г) право оперативного використання, д)
право користування (в т. ч. оренди). Всі вони є похідними від права власності і залежними від
власника (первісного власника). В межах закону, що визначає зміст кожного з цих інститутів, власник,
залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним
суб'єктом.
Право довірчої власності Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України право довірчої власності
визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону, договору управління
майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі
відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником відповідного
майна - установником; управителем (довірчим власником) як стороною за договором може
бути належним чином створена організація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне
кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий
власник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом та договором межах
(ст. 26 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні
механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довірчим майном)
відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої
власності у сфері господарювання є похідним (його встановлення залежить від первісного
власника майна - установника), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються
законом та договором) та додатковим правовим титулом майна (встановлюються зазвичай на
договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне
майно).
Право господарського відання (ст. 136 ГК України), порівняно з правом власності, є більш
обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на
цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і
затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за
своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі,
і може бути суб'єктом банкрутства. На такому правовому титулі майно закріплюється за:
державними (ч. З ст. 73, ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними
підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними
підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та
релігійними організаціями, громадянами.
Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але
ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління
може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його
цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні
установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Суб'єкт права
оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право
розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то суб-сидіарну
відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління несе власник майна
(щодо казенних підприємств - держава). Цей правовий титул використовується щодо казенних
підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78
ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються
господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями,
громадянами.
47.Право оперативного управління.
Право оперативного управління – речове право суб’єкта господарювання юридичної особи, який
володіє, користується розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, але лише за його
цільовим призначенням і для здійснення некомерційної господарської діяльності. Такий суб’єкт може
самостійно розпоряджатися лише закріпленими за ним коштами (це характерно для державних
установ), в окремих випадках – також майном, яке не належить до основних засобів (що характерно
для казенних підприємств).
Власник майна несе субсидіарну відповідальність по боргам суб’єкта, якому він надав майно
на праві оперативного управління.
48.Право господарського відання.
Право повного господарського відання – це речове право суб’єкта підприємництва, який володіє,
користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності
розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника.
-Використовується для здійснення комерційної діяльності (підприємництва);
-Обмежується право розпорядження основними фондами (потрібна згода власника майна або
уповноваженого ним органу);
-Власник такого майна не має права втручатися в оперативну господарську діяльність суб’єкта, якому
надав майно на такому титулі, лише може здійснювати контроль за використанням і збереженням
належного йому майна. Для цього власник виконує такі дії:
1.Затверджує фінансовий план підприємства;
2.Надає попередню згоду на відчуження основних фондів;
3.Надає згоду на списання з балансу неповністю амортизованих основних фондів і згоду на
прискорену амортизацію;
4.Слідкує за своєчасністю сплати, перерахування, надходження частини доходу від діяльності такого
підприємства;
5.Періодично, на рідше 1 разу на рік, призначає ревізію фінансово-господарської діяльності
підприємства, як правило за підсумками фінансового року, така ревізія також призначається у разі
зміни керівника. Це право користується таким само захистом від порушень як і право власності.
49.Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації.
В об’єктивному розумінні державна власність – сукупність правових норм, які регулюють відносини
державної власності щодо майна.
В суб’єктивному розумінні державна власність – юридично визначена і забезпечена можливість
суб’єкта господарювання використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою і в
інтересах народу України.
-Суб’єкт права власності сам встановлює правові норми, які регулюють відносини державної
власності.
-Реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств:
державні комерційні і казенні підприємства.
-Специфічність форм реалізації прав власника.
Форми реалізації права державної власності – врегульовані правом різні за призначенням і змістом,
способами здійснення, види діяльності державних органів і організацій, пов’язані з використанням
державного майна:
1.Господарське управління фондом державної власності – здійснюється вищими органами державної
влади - ВРУ, ПУ, КМУ.
2.Корпоративні права і управління корпоративними правами держави – створення державних
підприємств, управління корпоративними правами через уповноважених осіб, участь держави у
господарських організаціях, корпоратизація (спосіб роздержавлення).
3.Господарське відання, оперативне управління.
4.Користування державним майном на підставі окремих господарських договорів.
В об’єктивному розумінні державна власність – сукупність правових норм, які регулюють відносини
державної власності щодо майна.
В суб’єктивному розумінні державна власність – юридично визначена і забезпечена можливість
суб’єкта господарювання використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою і в
інтересах народу України.
|