Штрафна( сплата штрафної неустойки, яка передбачає сплату суми неустойки і повне
відшкодування збитків)
Спеціальні:
o
Компенсаційно-відновлювальна( полягає у відновленні порушеного правопорядку і усунення
наслідків неправомірної поведінки суб’єктів господарських відносин(відшкодування збитків,
штрафні санкції));
o
Інформаційна(інформування учасників господарського життя про негаразди в діяльності їх
партнерів, а відтак у доцільності корегування своїх відносин з ними.
o
Сигналізаційна(проявляється в тому, що застосування ГПВ є сигналом для нього про
необхідність поліпшення своєї роботи з метою уникнення в майбутньому втрат від
застосування такої відповідальності).
Юридичні підстави відповідальності – той нормативний документ, який характеризує поведінку
суб’єкта господарювання як протиправну.
o
Наявність у суб’єкта реальної можливості діяти правомірно і попередити настання негативних
наслідків.
o
Невжиття ним всіх необхідних заходів щодо недопущення протиправної поведінки і
попередження настання збитків.
Фактичні підстави відповідальності – це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або
договором як неправомірні(протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв’язок).
67.Поняття та класифікація господарських санкцій.
Господарські санкції – це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті
застосування яких для нього настають несприятливі економічна та(або) правові наслідки.
Види:
За змістом впливу:
•
Грошові ( штрафні санкції, неустойка),
•
Натуральні
За безпосередньою спрямованістю
•
Горизонтальні відносини
•
Вертикальні відносини
•
Універсальні
Залежно від виду відносин
•
Оперативно-господарські, штрафні
•
Відшкодування збитків
Залежно від інституту, норми якого передбачаються застосування відповідальності
•
На ринку цінних паперів
•
Зовнішньоекономічній діяльності
68.Підстави та порядок застосування господарсько-правових санкцій.
Підстави:
• Нормативні підстави(сукупність норм права про відповідальність суб’єктів господарських
відносин);
• Господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами
правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи,
організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових
форм, тобто особи, які мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
• Юридико-фактична(це протиправні дії або бездіяльність особи – господарського правопорушника,
що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації).
Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-
правової відповідальності:
• факт господарського правопорушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного
контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам
потерпілого (кредитора);
• протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському
праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму,
планове завдання, умови договору тощо;
• причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками.
Йдеться про так званий причинно-необхідний зв’язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є
об’єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому
(кредиторові). Цей зв’язок необхідно доводити відповідними доказами;
• вина господарського правопорушника. Це негативне суб’єктивне ставлення правопорушника до прав
і законних інтересів потерпілого.
Штрафні санкції. Підставою застосування штрафних санкцій є:
- порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності (на нашу
думку, законо давець не врахував тут ту обставину, що порушення правил здійснення господарської
діяльності — це самостійний вид гос подарського правопорушення, за який згідно з ч. 1 ст. 238 ГК до
порушника застосовуються адміністративно-господарські санкції. Тим більше, що в подальших
статтях, присвячених штрафним санкціям, про порушення правил здійснення гос подарської
діяльності як підставу застосування штрафних санкцій мова не йде);
- невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання;
Оперативно-господарські санкції .Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій
є:
- факт порушення господарського зобов'язання другою стороною.
69.Оперативно-господарські санкції: види, порядок застосування.
Оперативно-господарські санкції — заходи оперативного впливу на правопорушника з метою
припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими
сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.
Види оперативно-господарських санкцій:
1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управленою стороною, із звільненням її від
відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Це може бути:
- відмова від оплати за зобов'язанням, що виконане неналежним чином або достроково виконане
боржником без згоди другої сторони;
- відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення
акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
2) відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання,
порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за
зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну
продукцію, тощо);
3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання
зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг),
переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх
якості тощо;
4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує
зобов'язання.
70.Відшкодування збитків у сфері господарювання.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її
майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання
зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське
правопорушення, включаються:
-
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог
законодавства;
-
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт,
додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок
порушення зобов'язання другою стороною;
-
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право
розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
-
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються
ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у
добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у
добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити
погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді
відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення
зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження
їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений
законом.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити
необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників
господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим
суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в
повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в
іншому обсязі.
Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку
виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця
сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання
збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо
вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і
могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо
законом або договором не передбачено інше.
Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від
подальшого виконання зобов'язання.
У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених
родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у
зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.
У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має
право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам,
якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих
невиконанням зобов'язання.
Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану
сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193
цього Кодексу.
У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них
зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196
цього Кодексу.
Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх
осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити
заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути
збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.
Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від
відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані
невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених
цим Кодексом та іншими законами.
Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені
розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.
У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути
зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку
України на день висунення вимог.
71.Адміністративно-господарські санкції: види, підстави застосування.
Підставою їх застосування є порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності.
Види адміністративно-господарські санкції:
1) вилучення прибутку (доходу).;
2) адміністративно-господарський штраф(адміністративно-господарський штраф — це грошова сума,
що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним
встановлених правил здійснення господарської діяльності);
3) стягнення зборів (обов'язкових платежів).
4) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання:
- у разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єкта господарювання у проведенні
документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження приміщень,
що використовуються для здійснення господарської діяльності;
- у разі ненадання податковим та іншим органам чи їх посадовим особам встановленої законом
звітності, розрахунків, декларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою
податків, зборів (обов'язкових платежів);
5) застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спеціальних заходів може мати місце у разі
здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної діяльності,
пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту,
субсидованого імпорту, а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція),
що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди;
6) припинення експортно-імпортних операцій як санкція застосовується у випадках недобросовісної
конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на
рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників
зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України;
7) застосування індивідуального режиму ліцензування — це санкція, що застосовується за порушення
суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо
антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими
встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
8) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів
господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання
окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта
господарювання.
9) скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання може мати місце у разі
здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам.
72.Поняття економічної конкуренції та монополізму.
Економічна конкуренція – це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки
власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі,
суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а
окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Закон визначає
групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Монополізм – це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні
інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини,
що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих
суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм
монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення
діяльності на ринку на конкурентних засадах.
73.Правові засади діяльності Антимонопольного комітету України.
Закон України «Про Антимонопольний комітет України»
74.Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку: поняття та прояви.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем та ринку (індивідуальні монополістичні
зловживання) проявляються в таких діях чи бездіяльності суб'єкта господарювання, який займає
монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення,
усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів
господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були
б неможливими за умов існування значної конкуренції та ринку. До таких порушень (зловживання
монопольним/домінуючим становищем на ринку), зокрема, належить:
•
встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б
встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
•
застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами
господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;
•
обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань,
які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у
підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
•
обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди
іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;
•
часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних
джерел реалізації чи придбання;
•
суттєве обмеження конкурентоспроможності піших суб'єктів господарювання на ринку без
об'єктивно виправданих на те причин;
•
створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців,
покупців, інших суб'єктів господарювання.
75.Недобросовісна конкуренція: поняття, види, відповідальність.
Недобросовісна конкуренція - це будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та
іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Види :
- неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;
- створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення
неправомірних переваг у конкуренції;
- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.
Відповідальність:
ЗУ «про недобросовісну конкуренцію»!!!!!
76.Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування та органів
адміністративно-господарського управління та контролю: поняття, прояви.
Антиконкурентними діями органів влади, органів .місцевого самоврядування, органів
адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:
•
заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійсненню підприємництва в
інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на
здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів
товарів;
•
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації,
концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів
господарювання в інших формах;
•
пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення
договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх
придбання у певних продавців;
•
будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між
суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх
реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;
•
встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або
надання дозволу та реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання
певних умов;
•
надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи
інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить
або може призвести до недопущення, усунення, обмежений чи спотворення конкуренції;
•
дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання
створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;
•
дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження
самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення,
формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
Крім того, всім зазначеним органам (влади, самоврядування, адміністративно-господарського
управління та контролю) забороняється шляхом дії або бездіяльності схиляти суб'єктів
господарювання або будь-які із згаданих категорій органів до порушень антимонопольно-
конкурентного законодавства, створення умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації, а
органам влади та органам місцевого самоврядування - делегувати окремі владні повноваження
об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це призводить або може
призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
77.Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.
Антиконкурентними узгодженими діями визнається укладення суб'єктами господарювання в будь-
якій формі угод, прийняття об'єднаннями в будь-якій формі рішень, створення нового суб'єкта
господарювання з метою координації його конкурентної поведінки з інтересами засновника
(засновників) на ринку певного товару або будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка
(діяльність, бездіяльність), що призвела чи може призвести до недопущення, усунення чи
обмеження конкуренції. Проявами антиконкурентних узгоджених дій може бути:
•
встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
•
обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або
встановлення контролю над ними;
•
розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом
товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи
за іншими ознаками;
•
спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;
•
усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів
господарювання, покупців, продавців;
•
застосовування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що
ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
•
укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових
зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в
підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;
•
• суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку
без об'єктивно виправданих на те причин.
78.Контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.
З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим)
становищем, обмеженню конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють
державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону
«Про захист економічної конкуренції» концентрацією визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами
господарювання над одним або декількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів
господарювання, зокрема, шляхом:
-
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, на буття у власність іншим способом
активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта
господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший
спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або
структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта
господарювання, що ліквідується;
-
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради,
правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка
вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або
створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління,
інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання
обіймають одні й ті самі особи;
-
в) створення двома і більше суб'єктами господарювання суб'єкта господарювання, який
тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому
зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами
господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним
суб'єктом господарювання;
3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність чи одержання в управління
часток і акцій, паїв, що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у
вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання
Відповідно до ст. 26 Закону «Про захист економічної конкуренції» учасники узгоджених дій,
учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-
господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом
України, звертаються:
-
із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи
його територіальних відділень;
-
із заявою про надання дозволу на концентрацію — до Антимонопольного комітету України.
За подання заяв про надання дозволу на узгоджені дії або концентрацію справляється плата в
розмірах, передбачених ч. 2 ст. 34 Закону «Про захист економічної конкуренції». Заява вважається
прийнятою до розгляду після 15 днів з дня її надходження, якщо протягом цього часу державний
уповноважений Антимонопольного комітету України, голова його територіального відділення не
повернули заявнику заяву із повідомленням, що вона та інші документи не відповідають
встановленим Антимонопольним комітетом України вимогам і це перешкоджає її розгляду. Якщо
дозвіл на узгоджені дії було надано органами Антимонопольного комітету України на конкретно
визначений строк, суб'єкти господарювання мають право звернутися до органів Антимонопольного
комітету України із заявою про продовження дії дозволу. Така заява подається за три місяці до
закінчення строку дії дозволу. Органи Антимонопольного комітету України розглядають заяву про
надання дозволу на узгоджені дії протягом трьох місяців, а заяву про надання дозволу на
концентрацію — протягом тридцяти днів з дня прийняття її до розгляду відповідним органом
Антимонопольного комітету України. Якщо протягом строку розгляду заяви органи
Антимонопольного комітету України не розпочали розгляду справи про узгоджені дії чи
концентрацію, рішення про надання дозволу на узгоджені дії чи концентрацію вважається
прийнятим. У разі виявлення підстав для заборони узгоджених дій, концентрації, а також у разі
необхідності проведення складного поглибленого дослідження чи експертизи відповідні органи
Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про узгоджені дії чи
концентрацію, про що приймається розпорядження та письмово повідомляється особа, яка подала
заяву. Разом із повідомленням про початок розгляду справи надсилається перелік інформації, яку
заявник повинен надати для прийняття органами Антимонопольного комітету України рішення у
справі. Строк розгляду справи про узгоджені дії чи концентрацію не повинен перевищувати трьох
місяців. Якщо протягом строку розгляду справи рішення не прийнято, вважається, що на узгоджені
дії чи концентрацію надано дозвіл. Рішення органів Антимонопольного комітету України про
надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію може бути обумовлено виконанням учасниками
узгоджених дій, концентрації певних вимог і зобов'язань, які усувають або пом'якшують
негативний вплив узгоджених дій, концентрації на конкуренцію. Такі умови і зобов'язання можуть
стосуватися, зокрема, обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження майном, а
також зобов'язання суб'єкта господарювання здійснити відчуження майна. Рішення про надання
дозволу на узгоджені дії може бути надано на невизначений або конкретно визначений строк, який,
як правило, не повинен перевищувати п'яти років. Інформація про прийняті рішення за
результатами розгляду заяв, справ про узгоджені дії, концентрацію може бути опублікована в
«Офіційному віснику України», інших друкованих чи електронних засобах масової інформації або
оприлюднена в інший спосіб. У тридцятиденний строк від дня прийняття рішення
Антимонопольним комітетом України про заборону узгоджених дій чи концентрації учасники
узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи
адміністративно-господарського управління та контролю можуть звернутися до Кабінету Міністрів
України із заявою про надання дозволу на відповідні узгоджені дії чи концентрацію. Кабінет
Міністрів України приймає мотивоване рішення про надання дозволу на узгоджені дії,
концентрацію або про відмову у наданні такого дозволу.
79.Поняття та види порушень у сфері економічної конкуренції.
Під економічною конкуренцією розуміють змагання між суб'єктами господарювання з метою
здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок
чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями,
покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції:
1) антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання. Антиконкурентними узгодженими
діями, визнаються узгоджені дії, які стосуються:
-
встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;
-
обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-техно- логічного розвитку, інвестицій або
встановлення контролю над ними;
2) розподілу ринків чи джерел постачання за територіаль ним принципом, асортиментом товарів,
обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими
ознаками;
3) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тен дерів;
4) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів
господарювання, покупців, продавців;
5) застосування різних умов до рівнозначних угод з інши ми суб'єктами господарювання, що
ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
6) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань,
які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в під приємницькій
діяльності не стосуються предмета цих угод;
7) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без
об'єктивно виправда них на те причин.
Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно
з законом. Разом з тим, зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами
Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:
- удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;
- техніко-технологічному, економічному розвитку;
- розвитку малих або середніх підприємців;
- оптимізації експорту чи імпорту товарів;
- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;
- раціоналізації виробництва. Проте зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами
Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в
значній його частині.
80.Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
За порушення законодавства про захист економічної конкуренції до суб'єктів господарювання
застосовуються такі види санкцій:
1. Штрафи
2. Примусовий поділ як вид господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавства про
захист економічної конкуренції застосовується Антимонопольним комітетом у випадках, коли
суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, зловживає ним.
Примусовий поділ не застосовується у таких випадках:
- за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних
підрозділів чи струк турних одиниць;
- за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних
одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять
відсотків валового обсягу продукції підприєм ства, структурного підрозділу чи структурної
одиниці). Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта
господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести
місяців.
3. Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про
захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, господарського суду із заявою про її
відшкодування.
4. Вилучення товарів.
81.Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов’язань.
Господарське зобов'язання — це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим
учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу
якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію
господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати
роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а
інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони
виконання її обов'язку.
Ознаки господарського зобов'язання:
а) особливий суб'єктний склад учасників господарського зо бов'язання;
б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання — сфера
господарювання;
в) особливі підстави виникнення господарських зобов'язань;
г) особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на
користь іншого.
Господарські зобов'язання поділяються на два види:
- майново-господарські зобов'язання;
- організаційно-господарські зобов'язання.
|