|
|
Скачати 2.4 Mb.
|
|
Тема 7. Лекція 7. Українські землі наприкінці XVII – у XVIII ст. Ліквідація козацької державності (2 год.). У даній лекції будуть розглянуті події бурхливого XVIII ст. щодо України. Зокрема, колоніальна політика Росії у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї, новий адміністративний поділ України після російсько-турецьких війн та поділів Польщі, наступ царської влади на автономні права України, а також доля її останніх гетьманів та кошових отаманів. Зміст лекції буде розкритий у таких питаннях:
7.1. Українська державність наприкінці XVII – на початку XVIII ст. І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик. Після Андрусівського перемир’я 1667 р. Лівобережна Україна, що опинилася під російським пануванням, була поділена на 10 полків: Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський та Чернігівський. Полкова старшина – полковник, обозний, суддя, писар, осавул та хорунжий – представляла собою середню ланку державного управління. Нижньою ланкою була сотенна старшина – сотник, осавул, писар та хорунжий. На 1774 р. в Лівобережній Україні існувало 164 сотні. Верхньою ланкою державного управління в Лівобережній Україні була Генеральна військова канцелярія, до якої, окрім гетьмана, входили обозний, два судді, підскарбій, писар, два осавули, хорунжий та бунчужний. З російської сторони в управління Україною втручався царський воєвода (з 1672 р. – Г. Ромадановський), підпорядкований Малоросійському приказу, який у 1772 р. був перетворений у Малоросійську Колегію. Договори (статті), що їх укладали з царською владою гетьмани Лівобережної України (Батуринські 1663 р. та Московські 1665 р. І. Брюховецького, Глухівські 1669 р. Д. Многогрішного, Конотопські 1672 р. І. Самойловича, Коломацькі 1687 р. І. Мазепи), поступово обмежували права адміністративно-державної автономії України, водночас забезпечували розширення прав та привілеїв старшини. Тривалий час гетьманська булава належала І. Самойловичу (1672-1687 рр.), але цьому хитрому та вдалому правителю Лівобережної України було далеко за своїми здібностями до його наступника – І. Мазепи. Доля вела І. Мазепу через постійні небезпеки: від придворного короля Яна Казимира до помічника гетьмана П. Дорошенка, від полоненого у отамана І. Сірка до писаря у гетьмана І. Самойловича. Коли у 1687 р. закінчився невдачею перший Кримський похід, І. Мазепа звинуватив у цьому перед царівною Софією не її фаворита князя В. Голіцина, а І. Самойловича. Того було скинуто з гетьманства та заслано до Сибіру (Тобольськ), де він і помер. Під час козацької ради 25 липня 1687 р. на р. Коломак гетьманом було обрано І. Мазепу. При участі І. Мазепи був здійснений другий Кримський похід 1689 р., більш вдалий, ніж перший. Однак у тому ж році в Москві відбувся державний переворот, до влади прийшов молодий цар Петро І, який відправив царівну Софію до Новодевічого монастиря, а покровителя І. Мазепи В. Голіцина заслав до Сибіру. Вдалому гетьману вдалося справити добре враження на молодого царя. Він стає довіреною особою Петра І завдяки боротьбі з інтригами Петрика Іваненка, що у 1691-1693 рр. намагався силами турків та татар (з надіями на допомогу запорожців) визволити Україну з під московського ярма, та брав участь у організації Азовських походів 1695 і 1696 рр. Константинопольський мир 1700 р. залишав Азов за Росією, також припинялася виплата данини Кримському ханству. У 1700 р. спалахнула Північна війна, у якій Росія швидко втратила союзників (Данію та Саксонію), а завдяки тому, що Август ІІ Саксонський був одночасно польським королем (та поляки обрали собі ще й альтернативного короля – Станіслава Лещинського), воєнні дії наблизилися до української землі. Яскравою сторінкою війни була оборона Львова від шведських військ у вересні 1704 р., коли осадженим на виручку прийшло 10-тисячне військо полковника І. Мировича. У грудні 1706 – квітні 1707 р. у Жовклі біля Львову за участю Петра І був схвалений загальний стратегічний план, що ставив за мету поступове знесилення шведської армії на шляху її просування. Іван Мазепа на цей час увійшов у таємні стосунки з королем Швеції Карлом ХІІ та Станіславом Лещинським. Свої дії він пояснив у промові перед козаками, з якими перейшов до Карла ХІІ 24 жовтня 1708 р. (замість обіцяних 50 тис. йому вдалося привести з собою близько 2 тис. козаків). В промові І. Мазепа яскраво змалював долю України у випадку перемоги кожної зі сторін та пояснив свій вибір шведської сторони гарантіями суверенітету України. Невдовзі російські війська О. Меншикова захопили Батурин та знищили всі припаси, що обіцяв Карлові ХІІ І. Мазепа. У генеральній битві 27 червня 1709 р. під Полтавою російсько-українські війська Петра І завдали нищівної поразки шведсько-українським військам Карла ХІІ. Сам король разом зі старим гетьманом перейшли Дніпро та через деякий час опинилися у Бендерах, де І. Мазепа помер 22 вересня 1709 р. На нараді у Бендерах у квітні 1710 р. гетьманом України “у вигнанні” було обрано колишнього генерального писаря П. Орлика (кошти покійного гетьмана дісталися його племіннику А. Войнаровському). П. Орлик підписав Бендерські статті, у яких проголошувався протекторат Швеції над Україною і союз України з Кримським ханством. У цьому документі були ретельно виписані права і привілеї козацької старшини, тому він мав назву “Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”. У наш час він вважається першою у світі демократичною конституцією, хоча ніколи й не був впроваджений у життя.
Колоніальна політика Росії у XVIII ст. була спрямована на приєднання до імперії нових володінь. Після невдачі Прутського походу Петра І до Молдавії у 1711 р. Росія за Прутським договором втрачала Азов та повинна була зруйнувати фортеці на Азовському морі та Дніпрі. У 1735-1739 рр. за часів правління Анни Іоанівни російська армія здобула кілька перемог у Криму та Молдавії. За Белградським трактатом 1739 р. Росія здобула незначні територіальні поступки з боку Туреччини. Вирішальні події пов’язані з правлінням Катерини ІІ, коли шляхом колоніальних воєн Росія опанувала Північне Причорномор’я, Приазов’я та Крим. Під час війни 1768-1774 рр. російські війська здобули перемоги над турками під Хотином, Яссами, Ларгою та Кагулом, а флот – у Чесми. За Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. Росія (крім земель на Кавказі) одержувала територію між Бугом і Дніпром. Кримське ханство оголошувалося незалежним. У 1783 р. воно “добровільно” приєдналось до Росії. Під час війни 1789-1791 рр. російські війська О. Суворова здобули перемоги над турками під Очаковим, Бендерами, Фокштаком, на р. Римнік і здобули найміцнішу фортецю Ізмаїл. За Ясським миром 1791 р. до Росії були приєднані землі між Бугом і Дністром. Туреччина визнавала приєднання Криму до Росії. В другій половині XVIII ст. зазнала втрат, а згодом і національної трагедії, Польща. У 1763 р. відбувся її перший поділ, що торкнувся українських земель – до Австрійської імперії відійшла Галичина (у 1775 р. – Буковина). За другим розділом Польщі (1793 р.) до Росії відійшли Київщина, Брацлавщина та Східна Волинь, за третім (1795 р.) – Західна Волинь. Так українці знов опинилися поділеними у межах двох держав. У Галичині, Буковині та Закарпатті в кінці XVIII ст. мешкало 1,8 млн. українців. У Російській імперії – 8,6 млн. українців: 3,2 млн. на Лівобережжі, 3,4 млн. – на Правобережжі, 1 млн. – у Слобідській Україні і ще 1 млн. – на Півдні, що швидко залюднювався. Але відбулося це виключно під тиском російської адміністрації (Г. Потьомкін), бо гетьманська влада в Україні наказала довго жити. Сталося це так. За правління І. Скоропадського (1708-1722 рр.) влада гетьмана обмежується утворенням Київської і Азовської губерній на чолі з генерал-губернатором М. Леонтьєвим. Після смерті І. Скоропадського гетьмана не обирають, а призначають. Наказний гетьман П. Полуботок (1722-1727 рр.) закінчує своє життя у казематі Петропавловської фортеці. До 1727 р. Україною управляє Малоросійська Колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Гетьман Д. Апостол (1728-1734 рр.) змушений був керувати Україною через Генеральну військову канцелярію і царського резидента. Після смерті Д. Апостола царський уряд не дозволив обирати нового гетьмана, а передав управління Україною Правлінню гетьманського уряду на чолі з князем О. Шаховським та генеральним обозним Я. Лизогубом. Відновлення гетьманату відбулося при Єлизаветі Петрівні у 1750 р. у Глухові. Гетьманом стає К. Розумовський, брат фаворита цариці. Він здійснює судову реформу в Україні, прагне до адміністративно-територіальних перетворень. Проте, Катерина ІІ 10 листопада 1764 р. видає маніфест про ліквідацію гетьманату в Україні. Управління покладається на Другу Малоросійську колегію (1764-1786 рр.). Потім на Україну розповсюджується загальноросійський губернський устрій.
Ліквідація Запорозької Січі. Після переходу отамана К. Гордієнка до Карла ХІІ царські війська 14 травня 1709 р. зайняли Січ, зруйнували її, вивезли артилерію та січовий скарб. Частина запорожців відійшла на південь і заснувала Січ на р. Кам’янка. Однак, царський уряд примусив їх залишити це місце і з дозволу кримського хану козаки отаборились в урочищі Олешки біля Дніпра. Після Прутського миру гетьман І. Скоропадський дозволив козакам повернутись до рідних місць. Проте лише у 1733 р. була заснована Нова Січ на р. Підпільна. З відновленням гетьманства у 1750 р. влада над Запоріжжям фактично поділялася між київським генерал-губернатором і гетьманом. Після підписання Кючук-Кайнарджийського миру 1774 р. Січ втрачає своє стратегічне значення як форпост проти турецько-татарської агресії. До того ж царська влада вбачає в ній каталізатор антифеодальних рухів. Тому у травні 1775 р. царські війська генерала Т. Текеллія розпочали наступ на Січ. 5 червня гарнізон Січі капітулював. 3 серпня 1775 р. з’явився царський маніфест про ліквідацію Січі. Останній кошовий отаман П. Калнишевський був ув’язнений та засланий на Соловецькі острови, де перебував 25 років, після чого прожив ще 3 роки і помер у віці 113 років. П. Калнишевський зазнав тортур за те, що більшість запорожців встигли перейти до турецької території, заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.). Ще частину запорожців царський уряд використав під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр., створивши Чорноморське козацьке військо (9,7 тис. піхоти та 2,8 тис. у кавалерії). У 1792 р. уряд переселив Чорноморське козацьке військо на р. Кубань. Наприкінці XVIII ст. тут проживало 25 тис. козаків, що заснували 40 курінних селищ. Так завершилася козацька доба в Україні. Питання для самоперевірки: 1. Яким був адміністративно-територіальний поділ України у складі Росії наприкінці XVII – на початку XVIII ст. 2. Якою була державна діяльність гетьмана І. Мазепи? Дайте її оцінку. 3. Які території і внаслідок чого здобула Російська імперія у другій половині XVIII ст. 4. Яким чином Україна втрачала свою автономію у складі Російської імперії? 5. За яких обставин була ліквідована Запорозька Січ? Методичні рекомендації Додаткову інформацію з питань розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання,1993. – 204 с.; Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 197-280; Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 2. – К.: Либідь, 1995. – С. 261-278; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во 2-й половине XVIII в. – К.: Вища школа, 1988. – 142 с.; Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К.: Наукова думка, 1978. – 191 с.; Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV – XIX століть: Історичні есе. – Одеса: “Альфа-Омега”, ОКФА, 1998. – 682 с. Тема 8. Лекція 8. Правобережні й західноукраїнські землі в останній чверті ХVІІ – ХVІІІ ст. Заселення Південної України (2 год.). Метою лекції є по-перше, розглянути розвиток українських земель у складі Туреччини та Речі Посполитої; по-друге, визначити місце України у становленні Російської імперії наприкінці ХУІІІ ст. Для досягнення означеної мети необхідно розглянути питання: 1) Соціально-економічне та політичне становище правобережних та західноукраїнських земель. Бахчисарайський та Карловицький мир. Правобережжя в роки Північної війни. Відновлення влади Речі Посполитої. 2) Нова доба козацько-селянських війн: Гайдамаччина. 3) Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель. 4) Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст. 8.1. Соціально-економічне та політичне становище правобережних та західноукраїнських земель. Бахчисарайський та Карловицький мир. Правобережжя в роки Північної війни. Відновлення влади Речі Посполитої. Підґрунтям економіки означених часів було сільське господарство. Земельна власність продовжувала залишатись для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступала гарантом незалежності та умовою для надання привілеїв. Наприкінці ХУІІ – у ХУІІІ ст. розвиток аграрного сектору визначали рутинний стан технік та екстенсивний метод господарювання. Водночас існували й позитивні зрушення (підвищення родючості ґрунтів шляхом підживлення та різних форм сівозміни; збільшення асортименту сільськогосподарських культур; зростання товаризації сільського господарства). Згідно з умовами Бахчисарайського договору 1681 р. територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною. Проте спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають активне заселення пустуючих земель. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як польський король Ян Собеський видав 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росі. У 1685 р. польський сейм ухвалив поновлення на цій території козацьких вольностей. Після завершення війни між Польщею та Туреччиною й укладенням Карловицького договору (1699 р.) потреба у козацтві відпала й сейм прийняв рішення про його ліквідацію. Спроба впровадити в життя це рішення призвела до повстання С.Палія. Палій очолював козацькі повстання на Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині. В 1704 р. на Правобережжя вступили лівобережні козацькі полки під проводом І.Мазепи і повстання були придушені. І. Мазепа, скориставшись ситуацією, приєднав до Гетьманщини правобережні полки. Але після поразки його у Північній війні система міжнародних договорів 1711-1714 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобережжям. Починається активне відновлення польської влади на Правобережжі. Землі регіону знов були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське воєводства. Магнати почали створювати в межах своїх володінь "слободи", у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Проте закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, нерівноправність православних викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якого стали козацько-селянські війни, передусім гайдамаччина. 8.2. Нова доба козацько-селянських війн: гайдамаччина. Гайдамацький рух виник у першій половині ХУІІІ ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Причинами його були посилення соціального напруження; протистояння між православними та уніатами. Крім того, близькість Запорожжя підсилювала віру місцевого населення у власні сили. У своєму розвитку рух пройшов три хвилі піднесення: 1734 – 1738 рр., 1750 р. та 1768 р. (Коліївщина). Каталізатором першого гайдамацького повстання став вступ на територію Правобережжя російських військ, щодо яких були поширені чутки, що вони прийшли на допомогу українським селянам. Повстанців очолив Верлан, проголошений гайдамаками полковником. У 1738 р. повстання було придушене російськими та польськими збройними формуваннями. У 1750 р. повстанці, очолювані О.Письменним, М.Сухим, П. Тараном, протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. Піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання 1768 р., що отримало назву Коліївщина. Польща звернулась по допомогу до Росії й навесні 1769 р. повстання було придушене. 8.3. Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель. У 1772 р. Росія, Прусія та Австро-Угорщина здійснили перший поділ Речі Посполитої, за яким Галичина разом з частиною Малої Польщі була захоплена Австрією, до Прусії відійшло Помор’я (без Гданська й Торуня) та частина Куявії та Великої Польщі, до Росії – Східна Білорусія та Латгалія. Сейм 1773-1775 рр. погодився з цим розподілом. Росія й Прусія вмотивовували свої дії турботою про права дисидентів – відповідно православних та лютеран. Австрія свої права на Галичину пояснювала в спеціальному меморіалі укладеному в 1771 році під назвою “Вивід прав Угорської корони до Червоної Русі і до Поділля, так само як Чеської корони – до князівств Освецима й Затора”. У цьому меморіалі Австрія доводила свої права на всі землі, які належали Угорщині або Чехії, бо Угорщина та Чехія належали Габсбургам. На українських землях, які увійшли до складу Австро-Угорської імперії була проведена адміністративна реорганізація. До 1786 р. польські закони на цих землях були замінені австрійськими, шляхетські асамблеї ліквідовані. В імперії була впроваджена так звана Асамблея станів, до якої входили шляхта й духовенство. Цей орган мав право звертатися з петиціями до імператора. Галичина була поділена адміністративно на 18 регіонів, прилучена Буковина утворила 19-й. Ці регіони очолювались урядниками, які мали власну канцелярію. Усі справи в канцеляріях проводились німецькою мовою. Правління в регіонах було підпорядковане губернатору, якого призначав імператор. Осередком адміністрації та судочинства Галичини став Львів (Лемберг). Поділ і напівзалежне становище Речі Посполитої змусило багатьох замислитись над їх причинами та над заходами для зміцнення країни. Це залучало до політичного життя широкі верстви населення. 1791-го року так званий Чотирирічний сейм затвердив “Конституцію 3 травня”, за якою Польща ставала спадковою конституційною монархією, ліквідувалося “liberum veto”, буржуазія одержувала представництво у сеймі та інше. У відповідь виникла Тарговицька конфедерація, яку спровокувала Катерина ІІ. Конфедерація стала приводом до другого поділу Польщі, що відбувся у 1793 р. За цим актом Росія загарбала Правобережну Україну та Білорусію, Прусія забрала частину Великої Польщі, міста Торунь й Гданськ. Поруч з згаданими обставинами, приводом для втручання у польські справи для Росії були утиски православної віри. В царському маніфесті від 27 березня 1793 р. говорилося про утиски православних, засуджувалися реформи в Польщі та Конституція 3 травня 1791 р. Маніфест оголошував возз’єднання Правобережної України з Росією і був обнародуваний в містах і селах Правобережжя. Протягом декількох днів (до 5 квітня 1793 р.) присягу на вірність російському царату склали представники більшості магнатських родин Правобережної України (Потоцькі, Ржевуські, Сангушки та ін.), а також вищі ієрархи католицької церкви. На середину квітня 1793 р. польські гарнізони міст Правобережної України, за винятком Кам’янець-Подільського також склали присягу на вірність Росії. Кам’янець-Подільський було взято 21 квітня 1793 р. без бою. На цьому закінчилося загарбання Росією Правобережної України. 24 березня 1794 р. розпочалось Краківське повстання під проводом Тадеуша Костюшка. Під впливом підготовки повстання власно у Польщі, почались зворушення й на Правобережній Україні. Зокрема, сюда доходили універсали Костюшка, в яких проголошувалася свобода селян, перехід землі у їх приватне володіння, свобода релігійних переконань. Природно, що феодальні уряди Росії, Прусії та Австро-Угорщини непокоїли останні події відразу у двох напрямках: 1) розповсюдження революційних течій з Франції повз територію Польщі; 2) загроза втрати щойно захоплених земель. 23 грудня 1794 р. представники Катерини ІІ без відома Прусії уклали угоду з Австрійським урядом про новий поділ Польщі. У жовтні 1795 р. Прусія змушена була приєднатися до австро-російської угоди. Був здійснений третій поділ Речі Посполитої. Австрія загарбала територію Малої Польщі (міста Люблін та Краків з прилеглими районами), Прусія – Велику Польщу, Росія – Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву та Курляндію. Таким чином, Річ Посполита як держава припинила своє існування. Більша частина українських земель внаслідок цього опинилась наприкінці ХУІІІ ст. у складі Російської імперії; значно менша частина (Галичина, Буковина) потрапила до складу Австро-Угорщини.
Заснування нових міст. Після ліквідації Запорозької Січі її територія разом із Новоросійською губернією та знов придбаними внаслідок російсько-турецьких війн територіями були поділені на дві губернії: Новоросійську – на правому березі Дніпра та Азовську – на лівому. У 1782 р. вони були об’єднані у Катеринославське намісництво, керував яким генерал-губернатор Потьомкін. Одним з вагомих заходів Потьомкіна щодо колонізації краю був наказ “втікачів не повертати”, внаслідок чого до Південної України приходила велика кількість збіглих селян з усіх частин України. Традиційно колонізація Південної України кінця ХVІІІ ст. поділяється на три різновиди: поміщицьку, селянську та міську. Поміщицька колонізація. Поміщикам давали від 1500 десятин землі (з вимогою оселити на цій землі 25 селянських дворів) до 12000 десятин (на них необхідно було оселити 2000 дворів). При цьому половину селян необхідно було заселити протягом 5-ти років, а решту – протягом 10. Серед поміщиків, що отримували землі Південної України були українські й російські військові та урядовці, запорізькі старшини, що залишились; представників аристократії було небагато. Оскільки знайти селян було важко, поміщики, що отримували тут землі, приймали селян-втікачів, переводили на свої землі кріпаків, куплених “без землі” переважно з російських губерній. Селянська колонізація. Велику кількість сільського населення регіону становили державні селяни, серед яких були й колишні запорожці. Вони заселили значну частину державних сіл, одержуючи по 60 десятин на двір. Керівництво скарбових сіл, так само як і поміщики, намагалось залучити до себе селян у будь-який спосіб, тому велику кількість серед них становили втікачі. Починає з’являтись така категорія селян як десятинники. Це були особисто вільні хлібороби, здебільшого з міщанського стану, які за користування поміщицькою або державною землею сплачували регулярний податок – чинш. За етнічним складом населення державних та приватних сіл було здебільшого українським. Незначну кількість його становили росіяни (старовіри, однодворці, солдати). Серед інших народів, що заселяли Південну Україну наприкінці ХVІІІ ст. були греки, вірмени, німці. Міська колонізація. Оскільки на території Запорізьких Вольностей майже не було міст, їх довелося будувати. Передусім будувалися міста для усіх повітів (у Катеринославському намісництві було 15 міст). По містах оселялися купці, ремісники, засновувалися цехи. Деякі з міст швидко залюднювались (наприклад, Маріуполь, Нахічевань, Херсон та ін.), інші, навпаки, майже не розвивалися і населення їх мало відрізнялось від сільського. Міське населення за етнічним складом було більш різнобарвним, ніж сільське. 14 вересня 1789 р., під час другої російсько-турецької війни російські війська та загін козаків Чорноморського війська оволоділи турецькою фортецею Хаджибей. Ясський мир 1791 р. остаточно закріпив за Росією Очаківську область, до якої входив і район Хаджибея. У 1794 р. почались роботи по розбудові міста. У 1795 р. Хаджибей перейменовано на Одесу. Окрема роль у заселенні Південної України наприкінці ХVІІІ ст. належала козакам. Частина з них (переважно сірома) після 1775 р. вирушили на Тілігул, діставши “білети” на рибну ловлю, але до меж Росії не повернулись, оселившись під Туреччиною, за Дунаєм. Але досить велика кількість запорожців, що мешкали в Січі, паланках, слободах, зимівниках залишилась. Старшина зберегла свої зимівники, певна кількість її здобула землі – від 1500 до 12000 десятин. Багато представників старшини отримали російські ранги, посади в державному управлінні. Рядових козаків, що залишились на землях Вільностей, було приписано до скарбових (державних) селян. У 1776 р. зимівники було знищено, а запорожців переселено до великих слобод як військових поселян. Крім того, у 1783 р. за ініціативою Потьомкіна було створено “Військо чорноморських козаків”, яке брало участь у російсько-турецькій війні. Воно було зорганізоване на зразок Запорізького війська, але старшина не обиралась а призначалась безпосередньо Потьомкіним. Таким чином, наприкінці ХVІІІ ст. Російська імперія суттєво розширила межі своїх володінь у тому числі за рахунок Правобережної та Південної України. Українську автономію було остаточно знищено. Проте позитивним для України було те, що більшість її земель опинилась у складі одної держави. Питання для самоперевірки. 1. Охарактеризуйте причини гайдамацького руху. 2. Охарактеризуйте ставлення російських правлячих кіл до гайдамацького руху. 3. Яким чином Росія обґрунтовувала свою участь у розділах Речі Посполитої? 4. Які наслідки для українських земель мали поділи Речі Посполитої? 5. Oхарактеризуйте різновиди колонізації Південної України. Методичні вказівки до лекції. Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання, 1993. – 204 с.; Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на Півдні України 1775-1869. – Одеса: “Маяк”, 1995. – 56 с.; Гончарук Т.Г История Хаджибея (Одессы) 1415-1795. – Одесса: Астропринт, 1997. – 87 с.; Костомаров Н.И. Старый спор. Последние годы Речи Посполитой. – М.: Смядынь, 1994. – 764 с.; Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т.2 – К.: Либідь, 1995. – С. 106-339; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во 2-й половине ХУІІІ в. – К.: Вища школа, 1988. – 142 с.; Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К.: Наукова думка, 1978. – 191 с. |
|
КОМПЛЕКТ НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ Друкується відповідно до рішення Вченої ради Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка |
Конспект лекцій розроблений у відповідності до листа Міністерства... Короп Ігор Володимирович, Ревтюк Євген Антонович, Петренко Віктор Павлович – Інтелектуальна власність /Конспект лекцій для студентів... |
|
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №5 від 01. 03. 2006 р |
ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету... Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №10 від 04. 05. 2012 р |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ дисципліни «Історія економічних учень» |
|
Вимірювання в оптичному зв‘язку Навчальний посібник «Рута» Друкується за ухвалою редакційновидавничої ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
Вимірювання в оптичному зв‘язку Навчальний посібник «Рута» Друкується за ухвалою редакційновидавничої ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
|
Педагогіка і психологія вищої школи Навчально-методичний посібник Друкується за ухвалою методичної ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
В. М. Синьов дійсний член НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Рекомендовано до друку ухва тою вченої ради Кам'янець Подільського національного університету імені Івана Опенка, протокол №5 від... |