|
|
Скачати 2.4 Mb.
|
|
Тема 4. Лекція 4. Українські землі у складі Литви та Польщі (ХІV-XVI ст.) (2 год.). За словами М. Грушевського, саме в цю добу “пройшли переміни важні, глибокі, які відмінили тутешні обставини глибоко й сильно в порівнянні з ранішнім, досить добре нам звісним, життям київських часів”. Для того щоб краще зрозуміти ці переміни в соціально-економічному, політичному, культурному житті українського народу, пропонується розглянути наступні питання: 1) Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів. 2) Польська експансія на українські землі наприкінці ХІV – на початку ХV ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція князя Вітовта. 3) Українські землі у другій третині XV–XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки. 4) Соціально-економічні процеси в XIV-XVI ст. 4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів. Роздроблення давньоруської держави, занепад Києва, смерть останніх представників династії Романовичів в Галицько-Волинському князівстві відкрили шлях до прямих втручань в життя українських земель сусідніх держав (Литва, Польща, Московія). На початку XIV ст. Литва була сильною державою. Ії територія сягала далеко за межі етнічного регіону за рахунок приєднання білоруських і частини руських земель. Процесу консолідації місцевих литовських племен і їх успішній зовнішній політиці сприяло кілька чинників: потужний зовнішній тиск з боку німецьких рицарів, що потребувало об’єднання зусиль литовців, послаблення давньоруських земель та боротьба за владу в Золотій Орді, якій були підпорядковані ці території. Литовське проникнення на Русь розпочинається ще у XIII ст., за часів Мендовга (1230-1263 рр.) і продовжується його нащадками – Гедиміном (1316-1341 рр.) та Ольгердом (1345-1377 рр.) – коли до складу Литви увійшли всі західно-руські (білоруські) та майже всі південно-західні (українські) землі. Так утворилося Велике князівство Литовське (ВКЛ), у складі якого руські землі становили 9/10 території. Майже до кінця XIV ст. ВКЛ було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, в якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів. Литовські правителі, намагаючись утримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися правила: “старого не змінювати, а нового не впроваджувати.” Литва попала під великий культурний вплив своїх слов’янських підданих, про що свідчать такі факти: розширення сфери впливу руського православ’я на терени литовської держави, утвердження “Руської правди” державною правовою основою, визнання руської мови офіційною державною мовою, запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації. 4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці ХІV – на початку ХV ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція князя Вітовта. Польська колонізація українських земель почалася майже одночасно з литовською. Початок польського завоювування на українських землях поклав Казимир Великий, приєднавши у 1347 р. Галичину до Польщі. Необхідно зазначити, що у просуванні на схід короля підтримували не лише магнати, що сподівалися поширити свої володіння в глиб українських земель, а й католицька церква, яка прагнула здобути новонавернених. Крім того поляки уклали угоду з угорським королем Людовіком про спільні дії щодо завоювування українських земель. Полякам прийшлося в Україні вельми складно. Місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька встановили свою владу і Казимир був змушений визнати Дедька фактичним правителем Галичини. Після смерті Казимира, угорський король Людовик призначив намісником Галичини польського князя Владислава Опольського і залишив йому широкі права. Польське проникнення в Українські землі кардинально відрізнялось від Литовського: Польський уряд із самого початку утвердження у цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав’язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ’я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протистояння місцевого населення. Наприкінці ХІV ст. зовнішні та внутрішні обставини змусили литовських та польських феодалів почати процес об’єднання двох держав. Затиснута між Тевтонським орденом та Московським князівством Литва отримала від Польщі пропозицію шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об’єднати сили двох держав. 14 серпня 1385 р було укладено Кревську унію, за умовами якої Ягайло отримував титул короля Польщі й зобов’язувався окатоличити литовців та “навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до корони Польської.” Однак Ягайло так і не вдалося провести до кінця укладену в Крево угоду, бо в особі Вітовта (двоюрідний брат Ягайла) владно заявила про себе тенденція до збереження політичний самостійності ВКЛ. Початок державному відродженню Литви був покладений Острівською угодою 1392 р., за якою Ягайло мав повернути Вітовту усі батьківські землі (передусім Троцьке князівство) й зробити його своїм намісником у Литві. Намагаючись зміцнити внутрішню політичну єдність власної держави, максимально централізувати управління, Вітовт незабаром переходить до ліквідації південно-західних удільних князівств (Волинського, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського), де починають управляти великокнязівські намісники. Внаслідок цього посилюється соціальний гніт і зводиться нанівець колишня автономія українських земель. Вітовт проводив і активну зовнішню політику. Його володіння сягали аж до Чорного моря, на узбережжі якого він збудував декілька фортець. Від політики південної колонізації довелося частково відмовитись після нищівної поразки литовського війська в 1399 р на річці Ворскла в бою з татарськими загонами. Ця поразка похитнула позиції Литви і Вітовта, що змусило його піти на зближення з Польщею. За умовами Віленської унії (1401 р.) литовські князі визнавали васальну залежність Литви від Польщі. Після смерті Вітовта всі руські землі мали перейти під владу польської корони. Щоправда, перемога об’єднаних польсько-литовсько-руських військ над Тевтонським орденом в битві під Грюнвальдом (1410 р.) змусила польського короля піти на значні поступки Вітовту. На сеймі в м. Городлі в 1413 р. було підписано унію, згідно з якою Польща визнавала існування великокнязівського престолу в Литві, але обрання великого князя мав контролювати і затверджувати польський король. Литовські феодали-католики зрівнювались в правах з польськими у вирішенні державних справ, в т.ч. і в питанні обрання великих князівств литовських і королів польських. Городельська унія значно зміцнила становище Литви на міжнародній арені, надала можливість Вітовту знов вдатися до колонізації Причорномор’я. В той же час, вона посилювала дискримінацію православних аристократів. Забивши клин між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю ВКЛ, унія спричинила в українських землях розкол, посилила соціальний та національно-релігійний гніт. 4.3. Українські землі у другій третині XV–XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки. Після смерті Вітовта у жовтні 1430 р. його наступником став молодший брат Ягайла Свидригайло Ольгердович, який був противником польсько-литовської унії. Незабаром за участю польських панів у Литві виникла змова литовських феодалів проти Свидригайла на чолі з молодшим братом Вітовта Сигізмундом. Внаслідок виступу змовників у 1432 р. Свидригайло змушений був утекти до Польщі, а Сигізмунд за відновленою у 1432 р. польсько-литовською унією став довічним князем Литви. Однак перманентна війна тривала до 1440 р., коли від рук змовників, очолюваних волинськими князями Іваном і Олександром Чарторийськими, Сигізмунд загинув. Великим князем литовським, а з 1444 р. і королем Польщі став син короля Ягайла Казимир (1440-1492 рр.). Бажаючи забезпечити внутрішній спокій, Казимир визнав за Свидригайлом номінальний пожиттєвий титул великого князя, а також відновив удільність київського князівства, до влади в якому повернулася династія Олельковичів. З часом намагання Казимира ліквідувати автономію українських князівств увінчалася успіхом. Скориставшись зі смерті Свидригайла та Семена Олельковича, він ліквідував Волинське (1452 р.) та Київське (1471 р.) князівства. На українські землі поширюється воєводський устрій. Остаточна втрата українськими землями в складі Литви автономних прав збігалася в часі з піднесенням Московського князівства, яке, консолідуючи навколо себе прилеглі землі, врешті-решт трансформувалося в єдину централізовану Російську державу. З поваленням 1480 р. ординського іга Москва дедалі гучніше та активніше заявляє про себе як про центр “збирання земель Русі”. Початок ХVI ст. характеризується загостренням московсько-литовського протистояння. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно – у 1500-1503, 1507-1508, 1512-1522 рр. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583 рр.) ВКЛ опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка настирливо добивалася приєднання Литви. Це прагнення поляків, на відміну від литовських та українських магнатів, підтримала середня та дрібна шляхта, сподіваючись здобути собі широкі привілеї, якими користувалися польські феодали. Процес зближення Литви і Польщі завершився прийняттям Люблінської унії 1569 р. Литовські, українські, та білоруські магнати, що брали участь у переговорах, намагалися саботувати польський проект унії і таємно залишили Люблин. Однак польський король, спираючись на українську шляхту, яка бажала розширення власних прав, видав кілька універсалів про відокремлення Поділля, Волині, Київщини та Брацлавщини від Литви і включення їх до складу Польщі. Литовська делегація повернулась на сейм, коли всі українські землі опинилися поза державними кордонами Литви. 1 липня 1569 р. Люблінська унія була підписана. Як результат цієї угоди була створена польсько-литовська держава Річ Посполита, яка мала спільного короля, спільний сейм і сенат, гроші та зовнішню політику. Полька та литовська шляхта отримували право володіти землями у будь-якій частині держави. ВКЛ частково зберігало свою автономію: печатку, казну, герб, адміністрацію, військо, законодавство. Урядовою залишалася руська мова. Найдовше виступали проти унії чотири українські магнат – О. Чарторийський, К. Вишневецький, К. Острозький, Б. Корецький. Але під тиском обставин і вони змушені були погодитися з унією. Наслідки люблінської унії були величезні. Україна була розірвана: більша її частина відійшла до Польщі – Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя. За ВКЛ зберігалося лише Берестейське воєводство. Частина українських земель перебувала під владою Угорщини та Молдови, а значна частина опинилася під владою Московської держави. Люблінська унія усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українських державних традицій, що зберігалися під формами автономії у ВКЛ. Українські землі Речі Посполитої було поділено на шість воєводств: Галицьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Белзьке. У подальшому національно-політичне життя України зазнало тяжких ударів. Польська шляхта вороже ставилася до всього чужого. Поступово польське право, мова, католицизм поширилися так само, як у Галичині. Майже негайно після Люблінської унії починається широке роздавання землі польським магнатам, які безжалісно експлуатували природні багатства України. Унія прискорили процеси поляризації тогочасного українського суспільства. Деяка частина української знаті під тиском поляків була згодна прийняти католицьку віру, щоб стати подібними до еліти суспільства. Така позиція дуже негативно сприймалася низами - міщанами, бідною шляхтою, селянами, які не бажали миритися з польським засиллям. Щоб залагодити ситуацію й ослабити соціальне напруження, правляча верхівка Речі Посполитої знайшла інший спосіб прихилити на свій бік православних українців і поступово примирити їх з новою вірою. Католицькі релігійні кола Польщі висунули ідею створення нової уніатської греко-католицької церкви за рахунок штучного об’єднання двох церков – католицької і православної. Уніатство повинно було стати перехідним містком до повного повернення православних в католицьку віру. Створенню в українському суспільстві умов для поширення ідей церковного об’єднання сприяла криза православної церкви, яка проявлялася в: стрімкому падінні ії престижу серед української шляхти, зубожінні багатьох монастирів і церков, втручанні в церковне життя світської влади. Свою роль у формуванні позиції уніатів відігравало очевидно, утворення у 1589 р. Московського патріархату, який одразу почав претендувати на канонічний та юридичний контроль над Київською митрополією і залежними від неї єпархіями в Речі Посполитій. Активізацію унійного руху в середині XVI ст. обумовили поширення в Речі Посполитій єзуїтства та розгортання релігійної полеміки, в якій взяли участь талановиті проповідники Венедикт Гербест, Петро Скарга та ін. Для офіційного проголошення унії в жовтні 1596 р. в м. Бресті був скликаний церковний собор. Та оскільки на ньому були присутні як прихильники, так і противники унії, собор розділився на два окремих собори: православний і уніатський. Останній 18 жовтня 1596 р. затвердив акт об’єднання церков та утворення греко-католицької церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас церковні обряди залишалися православними, а церковнослов’янська мова – мовою богослужіння. Уніатське духовенство, як і католицьке звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта на рівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Православний собор не визнав правомірність рішення уніатів. Внаслідок цього унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування. 4.4. Соціально-економічні процеси в XIV-XVI ст. За польсько-литовської доби відбулися помітні якісні зрушення, з’явилися нові явища в економічній сфері. Під впливом кардинальних зрушень у європейській торговельній кон’юнктурі відбулися масштабні зміни не тільки в техніці та технології господарювання (розширення асортименту сільськогосподарських культур – почали вирощувати квасолю, петрушку, пастернак, селетру, салат тощо; поява водяних, а згодом і вітряних млинів), а й у сфері форм земельної власності та організації праці. Концентрація земель у руках феодалів (більша частина земель була зосереджена в руках великих магнатів – Острозьких, Чарторийських, Заславських, Потоцьких, Язловецьких та ін.), обезземелення селянства (привласнення общинних земель), посилення його феодальної залежності стали підгрунтям для формування фільваркової системи сільського господарства (фільварки – багатогалузеві господарчі комплекси, що базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян, були орієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали значні риси натурального господарства). Активна урбанізація зумовила появу нових суспільних явищ та тенденцій: поглиблення спеціалізації ремісництва (якщо в давньоруських містах існувало майже 70 ремісничих спеціальностей, то у XV ст. – 200, а на поч. XVII ст. – до 270), утворення цехів, виникнення перших зародків мануфактурного виробництва, поширення ярмарок, що були першою ознакою становлення внутрішнього ринку (постійні ярмарки існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та ін.), запровадження у містах Магдебурзького права. Магдебурзьке право – феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів. У числі перших його дістали Хуст (1329 р.), Львів (1356 р.), Кам’янець-Подільській (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Житомир (1444 р.), Київ (1494-1497 р.). Магдебурзьке право закріплювало права міщан, порядок виборів і функції органів місцевого самоврядування. Діставши Магдебурзьке право місто переставало бути придатком феодального замку, а його мешканці вважалися формально вільними людьми, отримували ряд пільг і привілеїв. У польсько-литовську добу відбуваються важливі процеси і в соціальній сфері: формуються шляхетський та міщанський стани, духовенство починає втрачати позиції і активно витісняється католицьким, різні категорії селян (чиншові, тяглі, службові) перетворюються на одну верству – кріпаків (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр., “Устава на волоки” 1557 р., “артикули” польського короля Генріха Валуа 1573 р.); виникає нова соціальна група – козацтво. Питання для самоперевірки:
Методичні вказівки до лекції Додаткову інформацію з питань, розглянутих у лекції можна отримати у виданнях: Бойко О.Д. Історія України: Посібник – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001; Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навч. посібник – К.: Знання-Прес, 2002; Світлична В.В. Історія України: Навч. посібник друге вид. – К: “Каравела”, Львів: “Новій світ - 2000”, “Магнолія плюс”, 2003; Історія України: нове бачення / Під ред. В.А.Смолія. – К.: “Альтернативи”, 2000; Історія України: Посібник / За ред. Г.Д.Темка, Л.С.Тупчієнка. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. |
|
КОМПЛЕКТ НАВЧАЛЬНИХ ПРОГРАМ Друкується відповідно до рішення Вченої ради Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка |
Конспект лекцій розроблений у відповідності до листа Міністерства... Короп Ігор Володимирович, Ревтюк Євген Антонович, Петренко Віктор Павлович – Інтелектуальна власність /Конспект лекцій для студентів... |
|
БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №5 від 01. 03. 2006 р |
ЗБІРНИК наукових праць Бердянського державного педагогічного університету... Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол №10 від 04. 05. 2012 р |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів освітнього рівня «бакалавр» Конспект лекцій»: Навчально-методичний посібник для студентів галузі знань (0305) «Економіка і підприємництво», напрямів підготовки... |
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ дисципліни «Історія економічних учень» |
|
Вимірювання в оптичному зв‘язку Навчальний посібник «Рута» Друкується за ухвалою редакційновидавничої ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
Вимірювання в оптичному зв‘язку Навчальний посібник «Рута» Друкується за ухвалою редакційновидавничої ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
|
Педагогіка і психологія вищої школи Навчально-методичний посібник Друкується за ухвалою методичної ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича |
В. М. Синьов дійсний член НАПН України, доктор педагогічних наук, професор Рекомендовано до друку ухва тою вченої ради Кам'янець Подільського національного університету імені Івана Опенка, протокол №5 від... |