1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку


Назва1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн Предметом ІГПЗС є держава і право зарубіжних країн світу в процесі їх виникнення та розвитку
Сторінка14/25
Дата17.03.2013
Розмір2.72 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

80. Освіта феодальної держави у Болгарії.
Найдавнішім населенням Болгарії булі фракійські племена. На початку V ст. до Р. X. у них вініклі Перші держави ранньорабо-власніцького типу (на теріторії Болгарії-держава одрізів). УІ ст. теріторію Болгарії завоювала Рим. У 395 р. при розділі імперії римської ця територія ввійшла до складу СхідноїРімської (Візантійської) імперії. Напрікінці V-на початку VI століть на Балканській півострів (зокрема й на теріторію Болгарії) приходять слов'яни (анти та склавіні), Що осідають тут. На початку VII ст. вінікає перша слов'янська ранньофеодальна держава (держава Семи слов'янських племен у північній Болгарії). У 70-х рр.. VII ст. на теріторію Семи слов'янських племен Із південної Бессарабії відбувається вторгнення протоболгарів (переселилися Туди Під натиском хозар з Приазов'я и Нижнього Поволжжя). Між болгарами та слов'янами БУВ укладення союзуборотьбі проти Візантії.
У 681 р. Візантія візнає болгарську державу. Першим правителем Болгарського царства БУВ хан Аспарух. За нього вінікає Перше Болгарське царство (681-1018 рр..). На чолі держави стояв хан (князь), Який МАВ титул "івічГ (" великий "). Йому допомагать Рада знаті. Іноді скликали Народні збори. Від князя Симеона (893-927) для позначені монарха використовуються титул, узвічаєні у Візантії - кесареві, василевс. Народні збори (собори) поступово втрачають свою роль І, навпакі, посілюється Значення й авторитет постійної ради - санкліта. Важливе роль в управлінні відігравалі логофест (Перший міністр), протовестіарій (відав фінансами), великий воєвода (здійснював Керівництво військамі). У містах правили воєводі, а в сільській місцевості - старості.
Болгарське царство проіснувало до 1018 р. та Знову Було підкорене Візантією. Унаслідок повстання болгар на чолі з Петром І Асеном відбувається Звільнення Країни від Візантійського іга й утворюється Друге Болгарське царство, Що проіснувало з 1187 р. до 1396 р. У цею Період на чолі держави стояв цар, влада Якого стала спадковою. Йому належала законодавчо, виконавчо та Судова влада. Та ця влада Певної мірою Була обмежена Боярський радою. Збереглася Колишня система Управління: великий логофест, протовестіарій, великий воєвода.

Напрікінці XIV ст. Болгарія, Як й Інші Країни Європи Гірськолижний, розпалася на низьку феодальних самостійніх держав и Була нездатна чинити серйозній Опір загарбників, тому в 1396 р. її поневолі турки.
Основним джерелом права Протяг трівалого годині БУВ звичай, покладеній в основу дере запісів слов'янського права. Най-відоміша пам'ятка феодального права Болгарії-"Закон суднійлюдям" (865 грн.). Діялі кож церковні збірнікі права, жалувані грамоти болгарськіх царів (хрисовулом), збірнікі візантійського права.

81. Закон судний людям.
Закон судний людям - найдавніший письмовий законодавчий пам'ятник зі збережених серед слов'янських народів. Він був створений в Болгарії за князювання Бориса незабаром після прийняття болгарами в 865 році християнства. Це був період розвитку болгарського феодальної держави, посилення державної влади. Запровадження християнства як офіційної державної релігії, яка санкціонувала складався феодальний правопорядок, сприяло зміцненню позицій класу феодалів-бояр, виправдовувало існувала соціальна нерівність - наявність класу панів-бояр і підлеглих селян-кріпаків.
Введення в Болгарії християнства супроводжувалося одночасно я введенням єдиного нового права, яке регулювало феодальні громадські та виробничі відносини і сприяло їх подальшому розвитку. Це право своїм джерелом мало візантійське право (титул XVII Візантійської Еклоги), але було значно перероблено відповідно до умов Болгарського (феодальної держави і нормами болгарського звичаєвого права.
Справжній текст Закону судного людям не зберігся до нашого часу. Цей закон відомий з різних його списками, наявними в двох редакціях - короткій та розлогій. Найбільш давньою і близькою до оригіналу вважається коротка редакція закону по так званому Румянцевської списком.
У Законі судном людям, що складається з 32-х глав, порушені численні правові питання. Постанови Закону судного людям стосуються злочинів, пов'язаних з прийняттям християнства (питання про санкції, які треба накласти на язичників - I розділ), злочинів проти суспільної моральності і християнської моралі (перелюбство, порушення права церковного притулку, ідолопоклонство, віровідступництво) і [680] злочинів проти власності (підпал, деякі види крадіжок - глави IV-XII). Різноманітні передбачені цими постановами покарання - смертна кара, членоушкодження, тілесні покарання, продаж винного в рабство, вигнання і накладення поста.
Закон судний людям містить також ряд положень, які визначають принципи, на яких організовується новий судовий процес (глави II, VIIa, XVI, XVIII, XX і частина голови ХХХа). Закон зобов'язує суддів не розглядати справи без свідків, вказує, хто може бути свідком і яким має бути їх число, а також говорить про оцінку судом показань свідків. Встановлення цих принципів судового процесу являло собою реакцію проти колишньої системи судового розгляду, заснованої на САМОПРИЗНАННЯ обвинуваченого, вирваному шляхом катувань.
У Законі судном людям розглядається ряд питань, стосовно майнових та сімейних відносин та збереження деяких форм рабовласництва. Такі постанови про відповідальність господаря злодія-раба за завдану шкоду останнім, про право військовополоненого отримати свободу за викуп, про відповідальність особи, яка взяла-в користування коня і не повернув його в цілості,, про відносини між подружжям і причини розлучення (глави XIX, XXII , XXV, XXX, ХХХа).
Одна з глав закону (глава III) присвячена питанням військового права і встановлює порядок поділу військової: видобутку.
Закон судний людям дозволяє зрозуміти особливості: соціально-економічної структури створюваного в Болгарії феодального суспільства і взаємовідносин між членами цього суспільства.
Закону судного людям присвячена велика болгарська і російська література. Є значні дослідження і в інших країнах. Найбільш великим, повним і новим працею є робота Венеліна Ганева «Закон' соудний людьм'», видана в Софії в 1959 році.
Нижче наводяться витяги із Закону судного людям. При перекладі використані текст закону на давньослов'янській мові, а також переклад В. Ганева на болгарську мову і його аналіз окремих статей цього закону.
82. Виникнення Сербської держави.
Розселення слов'ян
У період існування Римської імперії більша частина території сучасної Сербії, населеної тоді головним чином іллірійськими племенами, входила до складу провінції Верхня Мезія. Близько 395 року ці землі були закріплені за Східної Римської (Візантійської) імперією. Романізація Верхньої Мезії залишалося незначною і, на відміну від приморських областей, тут відсутні великі міські поселення, за винятком Сингидунум (Белград), Вімінація (Костолац) і Наіссуса (Ніш) [1].
З середини VI століття на ці землі почалася поступова експансія слов'янських племен, супроводжувана спустошенням Балкан. Предки сербів заселили землі на південь від Сави до Адріатики. Вони асимілювали або витіснили колишніх жителів цієї території - іллірійців, кельтів, греків і римлян - в міста, головним чином, на узбережжі, а також у гори Дінарського нагір'я і Албанії. У деяких місцях виникли іллірійські і Влашський анклави на заселених слов'янами землях
Процес складання держави у сербів був уповільнений відособленістю різних сербських громад і відсутністю між ними економічних зв'язків. [1] Для ранньої історії сербів характерно формування декількох вогнищ державності, які по черзі ставали центрами об'єднання сербських земель. На узбережжі сформувалися протодержавні освіти - склавинів Пагані, Захумье, Травунія і Дукля, у внутрішніх областях (східна частина сучасної Боснії і Санджак) - Рашка. Номінально всі сербські території входили до складу Візантії, проте їх залежність була слабкою. Вже з VII століття почалася християнізація сербських племен [3], яка завершилася в другій половині IX століття при прямій участі учнів святих Кирила і Мефодія. [4] До цього ж часу відноситься виникнення перших пам'яток сербської писемності на старослов'янській мові (спочатку - з використанням глаголиці , c X століття починається перехід на кирилицю.
Освіта держави
У середині IX століття під впливом наступу на сербські області протоболгар [1] в Рашке сформувалася князівська влада і держава на чолі з князем (жупаном) Властіміра, якому вдалося відкинути болгар і підпорядкувати частину прибережних територій. [4] [6] Спадковий принцип передачі влади , однак, не склався, що привело в кінці IX століття до міжусобиць, ослаблення Рашки і її переходу під владу спочатку Першого Болгарського царства, а потім, після його падіння, - Візантії. Деякий зміцнення Рашки в середині X століття в період правління князя Часлава, істотно розширив територію держави, змінилося після його загибелі в 950 році розпадом країни. В цей же час почалося активне проникнення богомильства з Болгарії, що також сприяло ослаблення центральної влади в РашкеУ 1040-1041 рр.. Белград і долина Морави стали центром масового повстання слов'ян під проводом Петра Ділячи проти Візантії.
Під середині XI століття центр об'єднання сербських земель перемістився в Дуклі (Зету), де утворилося незалежне князівство на чолі зі Стефаном Воїславом. На відміну від орієнтованої на Візантію Рашки, Зета шукала опору на Заході, насамперед у католицькому Римі і серед норманів Південної Італії. У 1077 році правитель Зети був коронований королем сербів. При Костянтині Бодін наприкінці XI століття Дукля встановила контроль над внутрішніми сербськими областями, включаючи Рашку і Боснію, а Бар став центром окремої сербської церковної митрополії, підпорядкованої Папі Римському. Однак після смерті Костянтина Бодіна в 1101 Дуклянський королівство розпалося.
З середини XII століття почалося нове посилення Рашки, яка поступово звільнилася від влади Візантії. У 1166 році Верховною жупаном Рашки став Стефан Неманя, засновник династії Неманічей. Якщо на початку свого правління він залишався вірним васалом імперії, то після смерті імператора Мануїла I Стефан розгорнув боротьбу за незалежність і об'єднання сербських земель. У результаті декількох військових походів до кінця XII століття більша частина населених сербами земель, включаючи приморські області, Зету, Косово і, тимчасово, Північну Македонію, увійшла до складу єдиної держави. Війна Стефана Неманя з Дубровником виявилася невдалою, проте Дубровніцкие купці отримали від нього право вільної торгівлі на території Сербії, що надалі сприяло піднесенню економіки країни. У 1190 році Візантійська імперія визнала незалежність Сербії, а в 1217 році син Стефана Неманя Стефан Первовенчанного був коронований королем сербів. У 1219 році завдяки діяльності Св. Сави була створена автокефальна сербська церква з центром у Жічанском монастирі (пізніше резиденція митрополита була перенесена в Печ).

83. Законник Стефана Душана.
Законник Стефана Душана - історичний пам'ятник сербського феодального права, головне джерело для вивчення класових відносин, що склалися всередині сербського феодального суспільства в середині XIV століття. До появи цього зведення адміністративних, церковних, цивільних, кримінальних і процесуальних норм сербське звичайне право не було кодифіковано. Воно зберігалося переважно в усних переказах. У письмових пам'ятках, що передували твердженням Законника, зустрічаються лише окремі відомості про деякі сербських правових актах. Є дані про те, що сербські королі жалували грамоти (хрисовулом) різним громадам, містам, монастирям, властелям. У хрисовулом нерідко містилася правова регламентація тих чи інших сторін життя сербського суспільства того часу. На жаль, з цих дуже численних грамот збереглося-до теперішнього часу порівняно небагато.
Законник Стефана Душана слід розглядати як першу спробу кодифікації сербського права. Він містить положення, внесені в основному з сербського звичаєвого права, з жалуваних грамот королів, а також ряд норм, запозичених у Візантії, але пристосованих до сербських умов. Запозичення норм візантійського права полегшувалося тим, що ще в 30-х роках XIV століття був переведений на сербську мову і прокоментовано "Закон царя Юстиніана", а також інші судебники візантійського феодального права. Слід мати на увазі, що в Сербії того часу діяла також і "Кормча книга", що є запис основних положень візантійського церковного права.
"Законник благовірного царя Стефана", як він офіційно тоді називався, був прийнятий на соборі вищих сербських духовних і світських феодалів, скликаному в 1349 році в місті Скопле.
У цьому документі панував у Сербії феодальний клас (властелі і вище духовенство) отримав можливість привести в систему і закріпити за собою права і привілеї, придбані протягом усього попереднього періоду. Наявність в той час в Сербії сильної монархічної влади в особі Стефана Душана полегшувало це завдання. Законник мав на меті закріпити існуючі правовідносини, які будувалися на жорстокій експлуатації простого народу. Дані цієї епохи свідчать про вимирання низки населених пунктів, численні випадки безпідставного ув'язнення людей до в'язниці, великій кількості жебраків і бездомних, масові випадки розбою і злодійства. Все це дає ключ до пояснення того, чому п'ять років по тому на іншому соборі в 1354 році при тому ж царя Стефане були прийняті додаткові статті законника. У цих доповненнях були посилені санкції проти розбійників, злодіїв, п'яниць, кривоприсяжників та інших. Слід зазначити, що зростання класових протиріч в цей період змушував сербських феодалів не тільки до репресій, але і до деякого пом'якшення експлуатації. З цієї точки зору вельми цікаві ті статті доповнень до Законник, в яких підкреслюється право меропхов (залежних селян) на судовий захист (ст. 140), про обов'язок суддів захищати убогих і жебраків (ст. 181), про заборону саджати до в'язниці людей без царської грамоти (ст. 186), про встановлення точного розміру податків, що сплачуються до царської скарбниці (ст. 200), про скасування важкої по тому часу повинності у вигляді пріселіци (Див. про пріселіце примітка до ст. 56 Законника), яка зберігалася лише як виняток (ст. 157), і ряд інших.
Законник Стефана Душана містить розгорнуту картину сербського феодального суспільства. На вершині феодальної драбини стояли великі й малі властелі, трохи нижче властелічічі (Див. про властелях і властелічічах примітка до ст. 37 Законника). Велику соціальний прошарок займали меропхі - залежні селяни, а також раби, що носили назву отроків. Крім того, зберігалася невеликий прошарок вільних селян, так званих "себров", яким Законник забороняє всякі сходки: "Себрова собору та несть" (ст. 68 Законника). Значне місце у становій ієрархії займали тимчасові правителі, чиновники різних рангів, які стояли на чолі міст, округів, областей і носили різні назви (жупани, челнікі). Вони нерідко об'єднуються в Законнику під загальною назвою "кюфаліі".
Законник розрізняв бащіну - родову власність, спадкове маєток, від купленіци - придбаного на основі купчої маєтку. Якщо про бащіне згадувалося в багатьох місцях Законника, то про купленіце лише в одному місці (ст. 176). Слід при цьому мати на увазі, що Законник під словом "бащіна" розумів не тільки родовий маєток властеля, подаровані йому на основі царського хрисовулом (ст. 37 Законника), а й бащіни меропхов (ст. 176 Законника), бащіни нижчого духовенства (ст . 29 Законника) та ін У всіх цих випадках малася на увазі спадкова власність. Крім того, Законник передбачав прони як тимчасово пожалуване маєток за службу. Проня була невідчужувана, її не можна було ні продавати, ні віддавати церкви (ст. 58 Законника).
Меропхі жили на властельской землі, як кріпаки відбували панщину, сплачували оброк (ст. 67 Законника) і, понад те, несли державні повинності. До видання Законника меропхі користувалися правом переходу від одного власника до іншого. Законник відняв у них це право (ст. 21 Законника) і передбачав репресії за сприяння втечі невільного (кріпосного) людини "в чужу землю" (ст. 93 Законника).
Селянство в Сербії жило великими сім'ями - Задруга.

84. Джерела права феодального Китаю.
У шанській Період провідну роль відігравалі етічні норми. Правові норми в цею годину галі не відокреміліся від релігійно-етичний. Тогочасні норми регулювалися переважно внутрішньосімейні Відносини та уявлення суспільства до правителя. Що ж стосується законів, то вважається, Що Перші з них з'являються в VII ст. до Р. X. Відомій бронзовий тріножнік-Огляд законів (536 р. До Р. X.), Який містіть ПЕРЕЛІК покарань за протиправні дії. УIV ст. до Р. X. сановник царства Вей, котрого звали Лі Куй, підготував "Книгу законів царства Вей" - Фацзін, Що складалися з таких розділів: законів про крадіїв, розбійніків, ув'язнення, піймання злочинця, знаряддя тортур. До джерел права того періоду належать кож конкретні розпорядження правітелів и Судові прецедент.
Право стародавнього Китаю знало інститут власності, Що об'єднував сукупність норм, які регулювалися право володіння, користувань та розпоряджання землею, рабами й іншім майном. Власність могла буті державною, общинної та приватно. Остання Спочатку вінікає на рухом майно, Згода на рабів и Лише в VI ст. до Р. X. на землю.
Зобов'язальне право передбачалось Різні види договорів (купівлі-продажу, дарування, міні, позики, оренди та ін.), Виконання якіх гарантувалося різнімі засоби. Пріміром, Боржники за Отримання позика змушені булі віддаваті в заставу своїх сінів. Таких заручніків можна Було вікорістовуваті на будь-якіх роботах. ЯКЩО Протяг Певного годині (зазвічай, трьох РОКІВ) смороду НЕ булі вікуплені, то ставали рабами. Кредитор МАВ кож право всіновіті такого боргового раба чи оженіті на своїй доньці.
У шлюбно-сімейному праві домінувала моногамія, но практікувалося й багатоженство, при якому Головною дружиною вважалася перша дружина. Саме її старший син вважався Першим спадкоємцем. Коли сінів Не було, право спадкування переходило до інших родічів померли, и Тільки за їх відсутності спадкоємніцею ставала дружина. Заборонявся шлюб Між: близькими родичами та вільніх з рабами. Шлюбна угода укладалася Між наречення и нареченою чи Між їхнімі сім'ямі.
Злочин у Кітаї назівався "нізькість", злочінець - "низько людина", а злочину дія - "проявив злочинної волі". Правові норми містілі ПЕРЕЛІК Дій, Що вважалася злочином, Поняття організатора та співучасніка злочину, обставини, які обтяжують вину, рецидиву.
Усі злочину поділяліся на: Державні (заколот, паплюження царя, протідія йо розпорядженням, складання неправдивих наказів), проти особістості (убивства, злочин проти здоров'я, брехня, (Ібраза), проти сімї та моральності (Перелюб, співжіття з родичами), І Іроті власності (Крадіжка, грабіж, зніщення чужого майна), Військові (смертна кара загрожувала того воїну, Який спізнівся на Місце збору, самовільно Вийшов Зі строю, ішов не в ногу).
Основною Метою покарань Було залякування, тому покарань булі Дуже Суворов (смертна кара злочінців через їх спалена, топлене, саджання на палю та ін.); Відрубування ніг, рук; відрізування носа, язика. Практікувалося таврування злочінців.

Часто засуджених підправлялі на тяжкі роботи, Обертан в рабство, позбавлялі майна. 1 іошіренім видом булі грошові штрафи. Покарань малі класового характер. Значні пільгі малі посадовці. За невелика провину чиновника поніжувалі в ранзі, за більш серйозну-позбавлялі посади, й Тільки за Такі злочину, Як зрада чи заколот-їх суворі карали.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

Схожі:

Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн
Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних...
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни „ Історія держави і права...
Робоча навчальна програма з дисципліни „Історія держави і права зарубіжних країн”. / Укладач: проф. Скрипникова Л. В
Програма навчальної дисципліни Завдання для самостійної роботи Індивідуальні...
У процесі вивчення історії держави і права зарубіжних країн використовуються наступні методи та технології
Закони царя Хаммурапі видатна пам’ятка права Стародавнього Сходу
Підготовка до семінарського заняття є однією з форм самостійної роботи студентів. У ході вивчення курсу „Історія держави і права...
Дьяконов И. М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер
Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]....
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ НАПИСАННЯ ТА
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА З ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН»
Історія держави та права зарубіжних країн”(ч. 1)
Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії
Евтушенко С. Г. История государства и права зарубежных стран: Краткий...
Самостійна робота з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» охоплює три основні напрямки
О-66 Історія держави і права зарубіжних країн
Білик Б. І. доктор історичних наук, професор Бризгалов І. В. кандидат юридичних наук, доцент
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка