Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація


Скачати 2.22 Mb.
Назва Закон як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття та класифікація
Сторінка 7/16
Дата 17.03.2013
Розмір 2.22 Mb.
Тип Закон
bibl.com.ua > Право > Закон
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Етапи конституційного розвитку:


  1. Період становлення буржуазного суспільства – (США 1787, Люксембург 1868, Австралії 1900)

  2. Період між 2 світовими війнами – Фінляндія 1919, Австрія 1920, Ірландія 1937.

  3. Після 2 світової війни до 90 років 20 століття – Ісландія 1944, Італія – Японія 1947, Основний закон ФРН 1949, Данія 1953, Франція 1958, Греція 1975, Португалія 1976, Іспанія 1978, Швеція 1974, Туреччина 1982.

  4. Поява новітніх конституцій – Хорватія 1990; Болгарія Македонія Румунія Словенія – 1991; Словаччина, Чехія, Естонія, Узбекистан, Литва, Кіргізстан, Росія 1993; Білорусія – 1994; Вірменія, Азербайджан, Грузія – 1995, Швейцарія – 2002.

Особливості новітніх конституцій:


  1. Відображено більш значну роль держави у сфері економіки

  2. Збільшено соціальну сферу

  3. Предметом конституційного регулювання стан відносини, що виникають у рамках політичної системи (Конституційна-регламентація діяльності політичних партій)

  4. Широкий перелік прав та свобод людини та громадянина

  5. Наявність положень про зовнішньоекономічну діяльність держави, співвідношення національного та міжнародного права

  6. Чітка фіксація форми державного правління

  7. Зниження вікового цензу для активного виборчого права

  8. Зміна понятійного апарату (Замість форми державного устрою – політико-територіальний устрій)



30.Розвиток та перегляд конст в ЗК.Порядок внесення змін.

Існ.різ сп-би прийняття - підготовки проекту к-ції.

В рідких випадках від початку до кінця проект створюється спеціально утвореними установч.зборами чи парл-нтом і основну роль відіграє конст.комітет (комісія), які формуються представниц.ор-ном і практично розробляє проект. Напр..К-ція Італійс.рес-ки, 1847, Рес-ки індії, 1949, Федератив.рес-ки Бразилії, 1988, Рес-ки Болгарії, 1991...

В деяких кр-нах конст.комісії уиворюються не предс.ор-ном, а президентом чи урядом. Напр..к-ція Фр.рес-ки, 1958 (проект був винесений на референдум, минаючи парл-нт), Грецької Рес-ки (1975)

У випадку надання незалежності колоніям проекти к-цій нових д-в розроблялися міністерствами цих колоній (Нігерія, 1964 р.), місцевою владою за участю радників колоніальних д-в (Мадагаскар, 1960), в ході переговорів на засіданнях «круглих столів», в яких брали уч.предс-ки колоніал.д-в і діячі національно-визвольних рухів (Зімбабве, 1979).

При переході від тоталітар.до ліберал., напівдемократич.і дем.режимів к-ції чи їх принципові положення розроблялися на всенац.конференціях предс-ків різ.партій та різ.сил сус-ва, «круглих столах»... В них беруть участь предс-ки і тих партій, які втрачають владу (напр..Венгрія, Чехія, Конго).

В країнах соціалісти.спрямованості підготовка проекту здійс.за ініціативою центр.ор-ну правлячої, і, як пр-ло, єдиної партії, який ств.комісію, встановл.осн.принципи майб.к-ції, обговорює проект і прийм.ріш.про представлення його парл-нту чи на реф-дум (напр..К-ції Куби, 1976, Китая, 1982, В’єтнама, 1992...). Цей проект виноситься на обговорення з активною участю масових орг-цій, як пр-ло таке обговорення набуває х-ру парадного одобрення проекту.

В деяких кап.кр-нах робилися спроби ознайомити населення із проектом к-ції і врахувати його думку (Папуа-Нова Гвінея, 1975, Ліберія, 1984), але коло осіб, які прийм.уч.в обговоренні часто обмежувався лише елітою с-ва.

Одним з демократ.сп-бів вважається прийн-тя к-ції спеціально обраними для цієї мети установчими зборами, (напр..К-ції Туніс.рес-ки, 1956, Рес-ки Намібії, 1990, Рес-ки Болгарії, 1991...) . Після прийн-тя к-ції цей ор-н розпускається і уступає місце обраному парл-нту, але бувають випадки перетворення цих уст.зборів у парл-нт.

Найбільш пошир.є практика прийняття к-цій парл-нтом, тобто законодавч.ор-ном.

Вони приймаються в особл.порядку: каліф.б-стю голосів деп-тів (напр..К-ція Гр.., 1975, Ісп, 1978, Китаю, 1982, В’єтнаму, 1992, Грузії, 1995, україни, 1996, Польщі, 1997.

Деякі к-ції приймаються парл-нтом, який проголош.себе для цієї мети установч.зборами (Нідерланди, 1983, Бразілія, 1988) чи над парламентськими ор-нами (Народ.консультативний конгрес в Індонезії, 1945, Велика джирга в Афганістані, 1987, Великий народний хуралом, в Монголії, 1992).

Інколи крім парламентської процедури передбачені додаткові прав.дії, напр..для того, щоб федеральна к-ція вступ.в силу після прийняття її федеральним парламентом необхідним є її одобрення суб-тами федерації (США, Швейцарія, Німеччина) чи на референдумі (Іспанія, Греція).

У Фр., Єгипті, Алжирі, Білорусії, на Філіппінах к-ції прийняті на референдумі. Виборець може відповісти лише «так» чи «ні» на питання, чи одобрює він к-цію, пропонувати якісь поправки він не може. Але звичайно без попереднього обговорення проекту населенням чи в парл-нті важко розібратися в такому складному документі як к-ція. В ряді випадків на референдумі приймаються реакційні к-ції (Греція). Іноді на референдумі приймаються к-ції, які попередньо обговорювалися у представниц.ор-нах і прийняті парл-нтом чи установч.зборами (греція, 1975, Іспанія, 1978).

В деяких кр-наї к-ції були прийняті фактично військовими силами. Військові ради в якості останньої інстанції могли вносити суттєві поправки в проекти к-цій, затверджені консультативними установчими зборами (Терція, 1982, Нігерія, 1989).

Процедури зміни к-цій та їх прийняття багато в чому схожі: це стосується і кваліфікованої більшості голосів, і подвійного вотуму... Скликання установч.зборів для внес.поправок в текст діючої к-ції, як пр-ло, не вимаг, але в деяких країнах для внесення змін в певну категорію статтей таке скликання все ж є необхідним (Болгарія).

Поправки вносяться за рішенням парл-нту чи на ос-ві рез-тів референдуму. Проект про ззміну к-ції не може бути внес.одним членом парл-нту, а лише главою д-ви, урядом, певною групою деп.-тів (в Турції – 1/3 деп-тів), суб-тами фед-ції (в Бразилії – половиною штатів). Правда в США один деп.-т може внести проект про поправку до к-ції (за 200 років їх було внесено більше 10тис., а прийнято лише 27), або група виборців в порядку народ.ініціативи (3-20% виборців, які брали уч.в останніх виборах губернатора штату). В порядку народ.ініціат.встановл.можл-сть перегляду к-ції після збору підписів певної к-сті виборців – не менше 50тис. в Італ., в Австр.і Швейцарії – 100тис.).

Як пр-ло, поправка приймається каліф.більшістю в кож.палаті парл-нту (2/3 – Австрія, Італ., Нідерланди.., 3/5 – Греція, Іспанія), або рідше на спільному засіданні палат (Франція). До такого ріш.також може застос.пр-ло про подвій.вотум.

В деяких кр-нах глава д-ви має п-во вето на поправку, тобто може не підпис.її. Напр..в Бельгії, Данії, Голландії, якщо уряд не згідний із поправкою, то монарх може відмовити в її підписанні, хоча фактично це є відмова уряду.

Майже завжди к-ції містять певні норми, якими забор.переглядати деякі положення про держ.устрій (в ряді країн – про респ.форму правл-ня, в Португалії – п-во на демократичну опозицію, в Німеччині – принципи прав., дем.і федератив.д-ви, в Мавританії – принцип багатопартійності). В деяких країнах незмінними проголошені цілі розділи (Греція, Румунія). Часто міститься заборона змін.к-цію в період надзвич.стану (в Ісп.), чи протягом певного строку після її прийняття (Бразилія, Грец., Португ. – 5р.).

Відміна (скас.) к-ції передбачає дещо ін.процедуру чи зміна, оск.вона повністю заміняє попередню к-цію.

Є два сп-би відміни: звичай.і надзвич. В першому випадку мова йде про прийняття нов.к-ції, після чого стара перестає автоматично діяти. Над звичай.порядок відміни поляг.у прийнятті акту надзвичайного з-ва, який пов’яз.з екстра ординар.обставинами та подіями в кр-ні (переворот, рев-ція).

31.Форма і структура конст ЗК(США ,Франція,ФРН)

Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складати­ся з одного нормативного акта. Якщо Основний Закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питан­ня конституційного характеру, він є кодифікованою консти­туцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Япо­нії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституцій­ного характеру регулюються кількома актами, така консти­туція належить до розряду некодифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чо­тирьох нормативних актів: "Форми правління Фінляндії" 1919 р., "Акта про Едускунт" (парламент) 1928 р., "Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції" 1922 р., "Акта про державний суд" 1922 р. Усі перераховані акти мають ви­щу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великій Британії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.

Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, пе­рехідні й додаткові положення.

Преамбула (лат. praeambulus — той, що передує) — це вступна частина конституції. У ній, звичайно, викладені зав-

дання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються пра­ва і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменії 1995 p.), великою (Кон­ституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конститу­ція Греції 1975 p.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямо­ваність, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.

Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, уп­равління і суду згідно з принципом поділу влади, а також ор­ганізацію території держави.

У заключних, перехідних і додаткових положеннях вста­новлюється порядок набрання конституцією чинності, визна­чаються терміни видання законів, до яких відсилає консти­туція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазна­чаються винятки із загальних правил тощо.

Форма і структура конст США

Особливості Конституції:

  1. Складається з 7 статей і 27 поправок, перші 10 поправок – «Біль про права».

Структура Конституції:

  1. Склад 7 статей, але стаття вживається у терміну «розділ».

  2. 1 стаття розглядає Конгрес і палата представників і Сенат.

  3. 2 стаття – виконавча влада очолює Президент.

  4. 3 стаття – судова влада.

  5. 4 стаття – принципи федералізму ( між урядом і штатами).

  6. 5 стаття – внесення змін до Конституції.

  7. 6 стаття – проголошує принцип верховенства права.

7 стаття – вступ Конституції в силу після її ратифікації
Д32.Порівняльні юридичні властивості конст ЗК

К-ція є осн.дж-лом К.П., з-ном, якийвизначає найбільш характерні риси, особливості та ін.важливі характеристики д-ви і права, закріплює держ/прав.устрій держави, таким чином вона відображ.ек.,соц.,реліг.та ін.особл-сті д-ви, але к-ції зарубіж.країн мають і спільні риси:

1) всі к-ції проголош.ідею нар.суверинітету.

2) всі к-ції закріпл. різ.сп-би вир-ва і різ.форми власності, і в першу чергу прив.власність на засоби вир-ва.

3) в к-ціях закріпл.осн.принципи теорії поділу влад (сис-ма стримувань і противаг).

4) всі к-ції встановл.форму правл-ня відповідної д-ви (рес-ку чи монархію).

5) к-ції закріпл.форму держ.устрою (унітарну чи федерацію).

6) к-ції проголош.п-ва і свободи гр-н.

7) к-ції закріпл.принципи орг-ції с-ми влади (встановл.інс-тут Президента, уряду, парл-нту).

8) спостерігається розширення предмету регул-ня к-ції, порівняно із к-ціями 17-18ст.

Серед осн.характеристик к-цій виділяють основоположний хар-р, установчість, народність, стабільність, легітимність.

Інші автори називають такі юридичні властивості к-цій:

1) К-ція є осн.з-н і формулює вихідні начала для ін галузей п-ва

2) К-ція наділена вищою юр.силою.

- Верховенство к-ції закріплено в самосу тексті к-ції та підтримується за допомогою норм та спец.ор-нів.

- Тобто норми к-ції мають головне значення по відношенню до ін.норм. Якщо норми з-ва суперечать к-ції, то вони не застос., не діють.

- З-ни та ін.підзак.акти повинні прийматися за правилами і процедурою, встановленою к-цією і ор-нами, створеними к-цією.

- нищестоячі акти, з-ни повинні відповідати к-ції та не суперечити їй.

3) К-ція виступає юридичною базою поточної нормотворчості, на ос-ві і на виконання к-ції видаються всі ін.норм.акти.

4) Норми к-ції є нормами прямої дії.

5) К-ція і її норми мають найбільш високу стабільність порівняно із ін.нормами п-ва, оск.вони регул.найбільш важливі сусп.віднос.

6) підвищений ступінь охорони к-ції з боку д-ви, конст.норми забезпечуються ін.галузями п-ва, всіма держ.ор-нами, о.м.с., посад.особами.

33.Поняття та основні способи правової охорони констит в ЗК 34.Правові та неправові способи охорони конст в ЗК.



  1. Правовий захист к-цій.


Деякі автори розріз.понят.конст.нагл. і конст.контр. В першому випадку мова йде лише про перевірку акта на його відповідність к-ції, а в другому випадку також і про можливість його скасування.

Інс-тут конст. нагляду (контролю) – це встановл.в б-сті країн порядок, в якому здійс.прав.екс-за (оцінка) відповідності з-ва нормам к-ції.

Конст.нагляд відсут.в кр-нах, в яких немає пис.к-ції.

Об-тами конст.нагл.(контр.)виступ.конст.і звич.з-ни, поправки до к-ції, між нар.д-ри, регламенти парл-нта і його палат, норм.акти вик.ор-нів вл., пит.розмеж-ня компет-ції союзу та суб-тів фед-ції, та виріш-ня спорів між ними

Спеціаліз.конст.контроль – важл.сп-б захисту к-цій юр.засобами. Поряд з ним існ.прокурорс.нагляд, роль президента як гаранта к-ції, д-сть омбудсменів ...

Серед неюр.сп-бів захисту к-ції мож.назвати можл-сть народу в цілому і кожного гр-на зокрема перешкодити посяганням на демократи.конст.устрій (К-ція Гани, Нім., Словаків).

Існ.відповідальність посад.осіб за поруш.к-ції, можливими є репрес.засоди з метою присікти порушення к-цій (заборона судом д-сті політ.партій, які підривають конст.устрій, введення надзвич.стану в д-ві).

За змістом конст.нагл.(контроль) може бути формальним (перевірка дотримання процедурних правил), матеріальним (перевірка змісту з-нів..), абстрактним (перевірка без конкретного приводу для такої), конкретним (у зв’язку з певною суд.спр.).

За часом проведення конст.нагл.(контр.) може бути попередній та наступний. Бувають випадки, коли неконст.акти діють протягом десятків років, поки вони визнаються такими, що не відп.к-ції (це можл.при здійс.наступ.конст.контр.). Але правильне функт-ня ор-нів конст.контролю забезпечує дотримання осн.з-ну

Ор-ни конст.контролю здійс.не лише захист конст.норм, але й забезпеч.їх роз-к відповідно до реальних умов. Так нові норми конст.п-ва створюються ор-нами конст.контролю в Індії, Італ., Канаді, Франції.

Конст.контроль може здійснюватися :

А) судами заг.юрисдикц (США, Аргентина, Данія, Мексика, Японія, Норвегія), тобто спр.може бути поруш.будь-яким судом, але кінц.ріш.прийм.вища суд.інстанція (напр..Верховний Суд США).

В деяких кр-нах конст.контр.здійс.лише верховним судом (Австралія, Болівія, Ірландія, Індія, Канада, Філіппіни) – це децентралізована (американська) с-ма .

Б) спец.конст.судами, для яких конст.контр.гол.чи єдина ф-ція. Такі суди формуються як з участю так і без участі парл-нту – це децентралізм.с-ма (європ.), напр..Австрія, Іспанія, Італія, Турція, Кіпр).

В) особливим ор-ном несуд.х-ру, напр..конст.рада Франції, склад якої визначає президент і парл-нт.

Г) в ісламс.кр-нах конст.контр.є своєрідним. Напр..в Пакистані поряд з Верх.Судом конст.контр.здійс.ще два ор-ни: ісламська рада (розглядає відповідність прав.актів Корану) і суд шаріата (розгул.позови гр.-н). Подібні орни існ.в Ірані, Марокко, Малайзії.
35.Інститут конст юрисдикції в ЗК.
Становлення конституційного права починалося з того, що конституційне право декларувалося, в першу чергу,  як право політичне. У результаті еволюції майже всі країни світу мають практику судового контролю щодо питань Конституції, якийоформлюється в інститут конституційного контролю. Саме за допомогою цього інституту забезпечується застосування норм Конституції в суспільні відносини. Верховенство Конституції в національному праві в умовах демократичного суспільства породжує встановлення інституту Конституційної юрисдикції як неодмінного атрибуту демократичної системи. Проголошення конституції основним і верховним законом є декларацією до тих пір, поки не існує інституту конституційного контролю. У зарубіжній літературі конституційне правосуддя визначається як діяльність судових органів, яка полягає у розгляді справ,предметом яких є конституційно-правові питання, пов’язані із забезпеченням конституції державними органами. І в прийнятті ухвал, що тягнуть за собою правові наслідки.

Функцію контролю можуть здійснювати як суди загальної юрисдикції на чолі з верховним судом, так і конституційні суди (відповідні повноваження можуть бути покладені і на інші не судові органи). Вперше в Європі конституційний суд як орган конституційного контролю був запроваджений в систему судової влади Австрії, після того як у листопаді 1920 року була прийнята демократична Конституція (Федеральний закон). Створення конституційного суду стало втіленням в життя ідеї відомого австрійського теоретика права Ганса Кельзена. Тому таку модель організації конституційного контролю називають „австрійською" або „кельзенівською".

Така модель конституційного контролю набула поширення в тих країнах Європи, які пережили періоди.

Роль органів конституційної юстиції в сучасних демократіях зросла не тому, що вони стали потужним органом влади, а через те, що стали тією реальною силою, яка здатна захистити суверенні права народу, відображені в конституції, від зазіхань з боку органів державної влади, зокрема тих представницьких органів, які намагаються монополізувати це право.

У зв'язку з тією роллю, яку конституційні суди відіграють сьогодні у встановленні та розвитку демократії значно розширилися межі їхньої предметної компетенції. Серед тих повноважень органів конституційної юрисдикції, які безпосередньо стосуються питання легітимації, потрібно виділити такі: забезпечення конституційності в процесі волевиявлення громадян на виборах та референдумах; здійснення конституційного контролю за дотриманням прав та свобод людини; гарантування конституційних прав меншості.

У конституціях країн світу конституційною юстицією прямо чи опосередковано здійснюється контроль за основними формами безпосередньої демократії виборами та референдумом. Повноваження органів конституційної юстиції у різних країнах неоднакові. Найбільш типовим, обов'язковим повноваженням органів конституційної юрисдикції відповідно до конституцій є прийняття рішення про конституційність/неконституційність нормативного акта про призначення або проголошення виборів та референдумів. У більшості європейських країн конституційними нормами визначено коло суб'єктів конституційного подання, які можуть звернутися до суду на предмет конституційності рішення про проведення виборів та референдумів. У багатьох країнах, як це, зокрема, в Албанії чи Словаччині ці норми містяться безпосередньо в Основному Законі. Натомість, досвід європейських конституційних судів свідчить про те, що органи конституційної юстиції є обов'язковими суб'єктами виборчих та референдних правовідносин. Так, статтею 25 Конституції Республіки Хорватія передбачено, що Конституційний Суд Республіки Хорватія повинен „здійснювати нагляд за конституційністю і законністю виборів та республіканських референдумів і розв'язувати ті спори стосовно виборів, які не підпадають під юрисдикцію судів". Конституційний Суд Республіки Молдова „підтверджує результати республіканських референдумів, виборів Парламенту та Президента". Подібні норми містяться в Конституціях Азербайджану, Албанії, Греції, Румунії.

Особливими повноваженнями в питанні безпосереднього народовладдя наділена Конституційна рада Франції. Відповідно до статей 58, 59, 60 Конституції Франції, Конституційна рада „стежить за правильністю" обрання Президента Республіки, депутатів, сенаторів та проведення референдуму, а також оголошує їх результати. При цьому цей орган наділений правом приймати і оголошувати рішення про анулювання результатів виборів. Останнє повноваження не стосується референдумів, які мають у Франції вищу юридичну силу. В 1962 році Конституційна рада прийняла рішення про те, що вона не має права контролювати „пряме волевиявлення народного суверенітету", і тим самим сформулювала доктрину непідвідомчості органу конституційної юстиції рішень, прийнятих на загальнодержавному референдумі.
36.Поняття конст контролю в ЗК.

Розглядається у широкому і вузькому розумінні

  1. в широкому розумінні – будь-яка нормотворча діяльність в державі повинна здійснюватися відповідно до конституції, всі державні органи та інші суб’єкти конституційно-правових відносин повинні дотримуватися норм конституції, та забезпечувати їх реалізацію

  2. У вузькому – це діяльність органів (судів загальної юрисдикції або спеціально створених органів, що до встановлення відповідності конституції, актів та дій органів державної влади)

Конституційний контроль необхідно відрізняти від конституційного нагляду.

Конституційний контроль – передбачає скасування акту, який визнаний не конституційним. А конституційний нагляд полягає в тому що тільки вказують що цей акт є неконституційним, вказується на невідповідність акту того органу, який його видав, він не може скасовувати неконституційний акт.

Поняття конституційного контролю виникло вперше в США – знайти справу, що започаткувала конституційний контроль, справа Мербері проти Медіссона.

37.Основні моделі конст контролю,Американська,Швейцарська ,модель контролю. Інститут “Amparo”, Німецька система тотального контролю.

1. Американська (дефізивна) – конституційний контроль здійснється судами загальної юрисдикції, різновидом американської моделі виступає модель в якій конституційний контроль здійснюється не всіма судами загальної юрисдикції а Верховним судом – Норвегія, Японія. Особливість – він застосовується виключно в ході розгляду конкретної справи загальними судами. Право ініціювання контролю наділені сторони по справі. Фактично в цих країнах створюється мертве законодавство.

2. Швейцарська модель – самостійно,

3. Ампаро (amparo) – фактично цей контроль здійснюється судами загальної юрисдикції, але тут діє право публічно –правового позову, предметом позову є скарга особи на порушення гарантованого конституцією права.

4. австрійська (кельзенівська) - діяльність конституційного контролю пов’язана із спеціально створеним органом, чітке визначення кола суб’єктів яким належить право ініціювати конституційний контроль.

5.Французька – створення квазі-судового органу – у франції конституційна рада. Функція конституційного контролю зводиться лише до попереднього контролю. Створюється окремий політичний орган, а не судовий.

38.Види та форми конст контролю в ЗК.

Існують два види конституційного контролю: попередній і наступний. Попередній здійснюється або до прийняття закону парламентом, або після його прийняття, але до підписання главою держав. В обох випадках контроль явля ¬ ється ніби однією зі стадій законодавчого процесу. Але якщо в першому - висновок органу, що здійснює контроль, не носить для парламенту обов'язкового характеру, у другому - визнається обов'язковим (як у Франції).
Наступний конституційний контроль являє собою перевірку вже діючих нормативних актів на предмет їх конституційності. Якщо він здійснюється судами загальної юрисдикції, то формально нормативний акт, який визнається неконституційним, не скасовується, але в судах при розгляді конкретних справ він не застосовується. Спеціальні ж суди, на які покладено такий контроль, мають право відміни неконституційного акту.
Розрізняють також формальний і матеріальний види контролю. Формальний полягає у перевірці дотримання встановлених процедурних правил розгляду та прийняття нормативного акта, що став об'єктом конституційного контролю, а матеріальний - у перевірці конституційності самого змісту відповідного правового акта або окремих його положень.
На підставі того, якими органами перевіряється конституційність нормативних актів, деякі державознавець виокремлюють децентралізований і централізований контроль. Якщо він здійснюється судами загальної юрисдикції, то його називають децентралізованим, або американським. Якщо ж контроль за конституційністю входить до компетенції спеціального суду або тільки Верховного суду, то його відносять до централізованого, чи європейського вигляду.
За обов'язковістю проведення конституційний контроль може бути обов'язковим або факультативним. Обов'язковий контроль проводиться у тих випадках, коли це передбачено законом. Наприклад, у Російській Федерації для залучення Президента до відповідальності обов'язково повинен бути висновок Конституційного Суду про дотримання установленого порядку висування обвинувачення Президента Російської Федерації у державній зраді або вчиненні іншого тяжкого злочину. Факультативний контроль здійснюється тільки у разі виявлення ініціативи уповноваженого суб'єкта конституційного контролю.

За формою конституційний контроль може бути абстрактним або конкретним. Абстрактний контроль здійснюється при перевірці конституційного акта чи його частини поза зв'язком з будь-якою конкретною справою. Попередній контроль завжди є абстрактним. Конкретний контроль, навпаки, здійснюється тільки у зв'язку з якоюсь, найчастіше судовою, справою, при вирішенні якої підлягає застосуванню конкретний акт чи норма, оспорювані з точки зору їх конституцій-ності. Тому конкретний контроль завжди є подальшим.

За змістом конституційний контроль може бути формальним або матеріальним. При формальному контролі перевірці підлягає дотримання конституційних умов і вимог, які належать до видання акта. При цьому визначається, чи входить видання акта до компетенції даного органу, чи дотримуються процесуальні норми та форма акта. Матеріальний контроль означає перевірку відповідності змісту акта до приписів конституції.

39.Органи що здійснюють конст. Контроль в США, Велика Британія, ФРН, Італія,Франція,Австрія,Іспанія(порядок формування та компетенція).

США

У США, де існує система федеральних судів і системи судів штатів, суддів федерального верховного суду призначає прези­дент з «поради і згоди» сенату. В такому ж порядку признача­ються судді інших федеральних судів - апеляційних і окруж­них, а також так званих спеціальних судів. До складу верховно­го суду США входять голова (головний суддя) і вісім суддів. Усі вони, як і судді інших федеральних судів, обіймають посади «поки добре себе поводять», тобто по суті довічно (ст. З Кон­ституції).

Системи судів штатів характеризуються різноманітністю, але в кожному з них найвищим судом є верховний суд. У більшості штатів суддів обирає населення, в частині - призначає виконавча влада (губернатор) з санкції законодавчого органу, в деяких -обирає законодавчий орган штату. Призначені судді обіймають посади безстроково і звичайно звільняються в разі досягнення визначеного віку, обрані судді обіймають посади на строк чоти­ри - шість років.

Широким є коло правових актів, що становлять об'єкт перевірки в країнах, де прийнята американська модель: у США суди можуть визнати неконституційними законодавчі акти фе­дерації і штатів, а також акти будь-якого органу чи посадової особи виконавчої влади. При цьому індивід може вимагати судової за­борони, тобто рішення суду щодо припинення дій, які вчинялися стосовно нього на основі акта, визнаного неконституційним.

Певні особливості характеризують контроль щодо консти­туційності законодавчих актів у тих федеративних державах, де такий контроль здійснюється органами, утворюваними на рівнях федерації та її суб'єктів.

У США контроль щодо конституційності федеральних за­конів і законів штатів здійснюють як федеральні суди, так і суди штатів. Між відповідним рішенням верховного суду США сто­совно конкретного закону окремого штату і рішенням суду та­кого штату, яким оцінюється конституційність того самого за­кону, існує складний зв'язок, хоча майже завжди останнє слово належить федеральному суду.

До того ж встановлено порядок, за яким суди деяких штатів, якщо вони не вважають за можливе розглядати питання кон­ституційності конкретних законів через їх значущість, фактич­но передають ці питання на розгляд верховного суду США.

У США міжнародні договори розглядають як інтегральну частину національного права без формальних особливостей в їх застосуванні. Проте в наш час суди загалом обережно оціню­ють договірну практику і передусім здійснюють конституцій­ний контроль щодо тих актів національного права, які слугува­ли імплементації міжнародних договорів.

Різні компетенційні спори вирішують федеральні суди США, що випливає з положень ст. З конституції цієї держави.

АВСТРІЯ

В Австрії до складу конституційного суду входять голова, заступник голови і дванадцять інших суддів, а також шість так званих резервних суддів. Голову конституційного суду, його заступника, шість дійсних суддів і трьох резервних призначає президент за пропозицією уряду. Решту відповідних вакансій президент заміщує з числа кандидатур, запропонованих пала­тами парламенту. Судді конституційного суду йдуть у відстав­ку по досягненні сімдесяти років.

За умов австрійської моделі до правових актів, консти­туційність яких перевіряється, віднесені насамперед закони. Водночас, як правило, передбачено, що контроль може бути спрямований на перевірку інших нормативних, а також індиві­дуальних правових актів.

Важливою особливістю діяльності конституційного суду в Австрії є здійснення контролю за законністю різних підзаконнш актів.

В Австрії конституційний суд уповноважений вирішувати спори, зокрема між судами та іншими державними органами, а також між судами загальної і адміністративної юрисдикцій.

В Австрії конституційний суд має право здійснювати офіційне тлумачення конституції за спеціальною процедурою.

В Австрії конституційний суд розглядає справи за відповідним обвинува­ченням президента і може прийняти рішення про його усунення з посади.

В Австрії орган конституційної юрисдикції вирішує питання позбав­лення депутатського мандата, зокрема у зв'язку з порушенням ви­моги несумісності.

ФРН

У ФРН федеральний конституційний суд складається з шістнадцяти суддів, яких у рівній кількості обирають бундес­таг і бундесрат строком на дванадцять років і без права бути обраними повторно. За неформальною угодою кожна з представ­лених у парламенті політичних партій може розраховувати на таке число місць у конституційному суді, яке відповідає її кількісному представництву в палатах.

Особливістю організації конституційного суду ФРН є те, що він складається з двох сенатів (палат) з однаковою кількістю суддів. Один з сенатів займається розглядом справ, пов'язаних із захистом прав і свобод індивідів.

В ФРН конституційний суд розглядає справи за відповідним обвинува­ченням президента і може прийняти рішення про його усунення з посади.

У ФРН у конституційному суді може бути оскаржене парламентське рішення про невизнання ман­дата новообраного депутата.

У ФРН конституційний суд наділе­ний повноваженнями, наслідком реалізації яких може бути об­меження і навіть позбавлення індивіда його прав. Так, згідно зі ст. 18 Основного закону ФРН кожний, хто використовує сво­боди думки, викладання, зборів, об'єднань, таємницю листуван­ня, право власності, право притулку та деякі інші права і свобо­ди «для боротьби проти основ вільного демократичного ладу» може «втратити» їх за рішенням конституційного суду.

У ФРН конституційний суд здійснює контроль щодо відпо­відності основному закону статутних і програмних документів політичних партій та їх фактичної діяльності. За результатами такого контролю орган конституційної юрисдикції звичайно уповноважений приймати рішення про заборону конкретної партії або про зупинення її діяльності.

ІСПАНІЯ

В Іспанії до складу конституційного суду, який також орга­нізований як двопалатний, входить дванадцять суддів. Усі вони формально призначаються королем: по чотири за пропозицією кожної з палат парламенту, два - за пропозицією уряду і два -головної ради судової влади, яка виконує функції судової адмі­ністрації. Судді конституційного суду призначаються строком на дев'ять років, при цьому персональний склад оновлюється на третину кожні три роки. Голова конституційного суду при­значається королем за поданням самого суду строком на три роки.

В Іспанії може бути оспорений в конституційному суді мандат члена парламенту.

Розглядає скарги громадян у відповідності до інституту АМПАРО.

Конституційний суд, який є єдиним верховним тлумачем Конституції для всієї країни. Конституція у розділі ІХ підкреслює виняткову незалежність Конституційного суду не тільки від судової влади, але і від законодавчої та виконавчої влад.

ІТАЛІЯ

В Італії конституційний суд функціонує у складі п'ятнадця­ти суддів. По п'ять суддів призначають президент, парламент (на спільному засіданні палат) й інші вищі суди. У розгляді об­винувачення проти президента, крім «ординарних» суддів кон­ституційного суду, беруть участь шістнадцять членів, яких виз­начають за жеребом зі списку, складеного парламентом. Судді конституційного суду призначаються на один дев'ятирічний строк. Голову конституційного суду обирають самі судді також строком на три роки.

Конституційний суд має виключні повноваження: здійснювати перевірку на конституційність законів та актів, що мають силу закону (законів-декретів та законодавчих декретів); вирішувати правові спори між гілками влади, а також спори за розподіл повноважень між державою та субнаціональними утвореннями (регіонами). Крім того, суд також виносить рішення щодо звинувачень проти Президента про вчинення ним тяжкого злочину або спроби підірвати Конституцію. Також Суд виносить рішення щодо можливості скасування анулюючих референдумів, як це передбачено ст. 75 Конституції Італії.

ФРАНЦІЯ

У Франції встановилася концепція охорони Конституції в рамках системи парламентаризму. Особливим органом конституційного контролю стала парламентська Конституційна рада Франції – окремий політичний орган. Французька П’ята республіка використовує систему квазі судового конституційного контролю.

Особливими повноваженнями в питанні безпосереднього народовладдя наділена Конституційна рада Франції. Відповідно до статей 58, 59, 60 Конституції Франції, Конституційна рада „стежить за правильністю" обрання Президента Республіки, депутатів, сенаторів та проведення референдуму, а також оголошує їх результати. При цьому цей орган наділений правом приймати і оголошувати рішення про анулювання результатів виборів. Останнє повноваження не стосується референдумів, які мають у Франції вищу юридичну силу. В 1962 році Конституційна рада прийняла рішення про те, що вона не має права контролювати „пряме волевиявлення народного суверенітету", і тим самим сформулювала доктрину непідвідомчості органу конституційної юстиції рішень, прийнятих на загальнодержавному референдумі. У Франції орган конституційного контролю відповідно лише закони і регламенти палат парламенту. У Франції, якщо конституційна рада визначить невідповід­ність основному закону конкретного міжнародного договору, то він може бути ратифікований або затверджений тільки після внесення необхідних змін до конституції.

Конституційна рада Франції складається з 9 радників, що призначаються Президентом Республіки і головуючими обох палат Парламенту (по 3 члени). Крім того, до її складу входять колишні президенти Республіки. Перевірка конституційності органічних законів на відміну від конституційних судів здійснюється тут до їх промульгації Президентом, а регламентів палат - до їх застосування. У разі визнання акта неконституційним він не може бути підписаний Президентом. Крім цього, в компетенцію Конституційної ради входить перевірка правильності обрання Президента Республіки, депутатів і сенаторів, проведення референдуму (у разі, якщо результати виборів чи референдуму оскаржуються).
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

Парламент ніяким чином не обмежений. Відсутній конституційний контроль.

40.Конст-правовий статус Конституційної Ради Франції порядок формування та повноваження.

У Франції встановилася концепція охорони Конституції в рамках системи парламентаризму. Особливим органом конституційного контролю стала парламентська Конституційна рада Франції – окремий політичний орган. Французька П’ята республіка використовує систему квазі судового конституційного контролю.

Особливими повноваженнями в питанні безпосереднього народовладдя наділена Конституційна рада Франції. Відповідно до статей 58, 59, 60 Конституції Франції, Конституційна рада „стежить за правильністю" обрання Президента Республіки, депутатів, сенаторів та проведення референдуму, а також оголошує їх результати. При цьому цей орган наділений правом приймати і оголошувати рішення про анулювання результатів виборів. Останнє повноваження не стосується референдумів, які мають у Франції вищу юридичну силу. В 1962 році Конституційна рада прийняла рішення про те, що вона не має права контролювати „пряме волевиявлення народного суверенітету", і тим самим сформулювала доктрину непідвідомчості органу конституційної юстиції рішень, прийнятих на загальнодержавному референдумі.

Конституційна рада Франції складається з 9 радників, що призначаються Президентом Республіки і головуючими обох палат Парламенту (по 3 члени). Крім того, до її складу входять колишні президенти Республіки. Перевірка конституційності органічних законів на відміну від конституційних судів здійснюється тут до їх промульгації Президентом, а регламентів палат - до їх застосування. У разі визнання акта неконституційним він не може бути підписаний Президентом. Крім цього, в компетенцію Конституційної ради входить перевірка правильності обрання Президента Республіки, депутатів і сенаторів, проведення референдуму (у разі, якщо результати виборів чи референдуму оскаржуються).
41.Поняття конст-правового статусу особи в ЗК.Основні підходи.

У широкому розумінні – це юридичне положення особи, яке визначено конституцією та деталізовано певним чином в окремих законах. В Конституційному права перевага не самому факту фіксації а механізму їх реалізації. В Конституції має бути зафіксований факт реалізації конституційних прав та свобод.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   16

Схожі:

1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн
Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних...
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права
Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права...
Закон як джерело державного права. Види законів
Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи
Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401...
Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу....
1. Поняття про джерела конституціного права
Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9
Питання для державного іспиту з Конституційного права
Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права
Предмет конституційного права
Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення...
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ...
Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор
«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст
Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка