|
|
Скачати 2.22 Mb.
|
Поняття Конституції має 2 значення:
Конституція (юридична) – це єдиний нормативно-правовий акт, чи сукупність актів, що мають вищу юридичну силу. Регламентують окремі найважливіші сторони суспільного життя у зв’язку з формуванням та здійсненням державного владарювання, встановлюють засади конституційного ладу, порядок формування компетенцію вищих органів державної влади, політико-територіальний устрій країни, фіксують основи правового статусу людини, її юридично-виражені взаємовідносини з державою. Формальна конституція – це сукупність актів прийнятих парламентом, конституція не має вищої юридичної сили. Формальні конституції притаманні таким країнам як Нова Зеландія, Велика Британія (Велика Хартія Вольностей 1215, Біль Про права, Акт про престолонаслідування 1701, і Акт про громадянство 1981 та інші – верховенство парламенту). Фактична конституція – це реальний порядок організації та здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Поняття «фактичної конституції» є спірним, воно може сприйматися лише в історичному аспекті, що передувало встановленню і розвитку конституції . Що до сутності конституції виділяють 2 підходи:
Що до меж конституційного регулювання виділяють 3 моделі:Ліберальна – обмеження предмету конституційного регулювання (Конституція США) Етатистська – надмірне, розширення предмету конституційного регулювання (Мексика). Змішана (ліберально-етатистська) – чітко визначає предмет конституційного регулювання (Франція, Іспанія, Італія, Португалія), всі «нові та новітні» конституції Юридичні властивості конституції:
Під сутністю к-ції розуміють закріплення важливих моментів д-сті д-ви, осн.ор-нів д-ви, зв’язків між ними, тобто закріплення державного мех-зму і статусу ос.в д-ві. Сутність к-ції в тому, що це осн. з-н, який володію вищою юр.силою. Це фундамент прав.с-ми. Сутність к-ції проявляється також в тому, що вони відображають баланс осн.соц.інтересів в сус-ві. Об’єктами конст.регул-ня є групи сусп.віднос., які регул.к-ція, ними виступають:
Ф-ції конституцій – це те, для чого вона приймається і працює. До них відносять:
28.Теорія та практика установчої влади в конст заруб країнах. Теорія установчої влади – вчення, за яким конституція як основний закон держави визнається актом первинної (установчої) влади, що безпосередню належить народові. Виникнення цієї теорії було зумовлене поширенням у 18 ст. концепції народного суверенітету та ідеї суспільного договору. Теорія концептуально сформульована в 1789 Е. Ж. Сьєйєсом, який першим ужив відповідний термін. Водночас конституція характеризувалася як джерело інших, встановлених нею і по суті вторинних влад — законодавчої, виконавчої та судової. Результатом поширення теорії установчої влади було визнання різної природи конституції та законів: якщо конституція вважалася актом установчої влади, з чого виводили її найвищу юридичну силу, то закони — актами законодавчої влади, чим пояснювали їх субординованість, насамперед за силою конституції. Теорія установчої влади знайшла відбиток у характеристиці переважної більшості конституцій як народних. Такими вважаються ті конституції, що прийняті установчими зборами, референдумом або парламентом. Нерідко буває сполучення двох із названих способів: відповідному референдуму може передувати розробка і схвалення конституції установчими зборами або парламентом. Установчі збори — це орган, сформований шляхом загальних і прямих виборів звичайно з метою попереднього схвалення або прийняття конституції, а також іноді внесення до неї змін. За умов конкретних країн установчі збори мають різні назви: власне установчі збори, конвент, конституційні збори (асамблея, конгрес) тощо. У деяких випадках назва установчих зборів некоректно вживалася для позначення різних органів, які з метою розробки або попереднього схвалення конституції на невиборній основі утворювалися парламентом, президентом або урядом чи навіть політичними партіями. У наші дні попереднє схвалення або прийняття конституції представницькими установчими зборами зазвичай відбувається за однієї з двох обставин. По-перше, установчі збори формують при утворенні нової держави або при поновленні демократичного режиму. По-друге, в ряді країн (Болгарія, більшість країн Латинської Америки) установчі збори набули характеру традиційного способу конституційної нормотворчості. Як зазначалося, народними також вважаються конституції, прийняті або затверджені на референдумі.. Практика прийняття конституції парламентом набула поширення у минулому столітті. В Європі у відповідний спосіб прийняті конституції Австрії, Грузії, Данії, Ісландії, Македонії, Молдови, Словаччини, Словенії, України, Фінляндії, Хорватії, Чехії, Чорногорії і Швеції. Згідно з конституційною доктриною ряду країн (Франція, Колумбія та ін.), установча влада – це незалежна і самостійна публічна влада, що має найвищу юридичну силу і посідає відповідне місце у поділі влад поряд із законодавчою, виконавчою та судовою. Під установчою владою розуміється фактично орган, який наділений спеціальною політичною владою для прийняття конституції. Отже, зміст установчої влади складають повноваження щодо прийняття або суттєвому зміненню конституції держави. В цьому зв’язку доцільно підкреслити, що будь-яка процедура прийняття конституції є коректною тільки у тому випадку, якщо вона забезпечує реалізацію установчої влади. Тільки суб’єкти, які володіють установчою владою, можуть затвердити фундаментальний закон держави. Недотримання цього порядку суперечить сутності конституції як основного закону, є конституційно-правовим порушенням. 29.Еволюція змісту сучасних конст особливості змісту новітніх конст. |
|
1. Поняття, предмет, джерела і система державного права зарубіжних країн Юридична наука не обмежується рамками національного права якоїсь окремої держави. Правознавство збагачується дослідження зарубіжних... |
Джерела господарського права. Роль судової практики та звичаїв в системі господарського права Щодо проблем визначення та співвідношення понять «джерело» та «форма» у теорії права. Проблеми визначення джерел господарського права... |
|
Закон як джерело державного права. Види законів Республіка – поняття і сутність. Ознаки республіканської форми правління. Види республік |
Семінарське заняття № Конституційне право України: поняття, система, принципи Система галузі конституційного права України. Принципи конституційного права. Конституційно-правові норми та інститути |
|
Навчальна програма дисципліни для студентів спеціальності 030401... Призначення курсу «Загальна історія держави та права». Предмет історії держави і права зарубіжних країн. Методологія науки та курсу.... |
1. Поняття про джерела конституціного права Констиутція України один з найважливіших різновидів джерел конституційного права. 9 |
|
Питання для державного іспиту з Конституційного права Затверджено на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права |
Предмет конституційного права Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення... |
|
КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ... Олійник А. Ю. – професор кафедри конституційного та міжнародного права НАВС, кандидат юридичних наук, професор |
«ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ» Зміст Відповідальність в конституційному праві. Поняття та характер конституційно-правової відповідальності |