В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора

Скачати 8.29 Mb.

Назва	В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора
Сторінка	3/54
Дата	16.03.2013
Розмір	8.29 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 54

3. Законодавство Тимчасового уряду

Україні після лютого 1917 р. діяло законодавство Тимчасового уряду. Після утворення Центральної Ради, ще до проголошення незалежності УНР, були зроблені перші кроки в напрямі української правотворчості.

Тимчасовий уряд значною мірою зберіг стару правову систему царизму. Його міністерство юстиції, на яке покладалося завдання підготувати нове законодавство, вирішило щодо цього так: «За потреби зберегти існуючі закони та установи надалі до утворення нових Установчими зборами з існуючих установ та законів скасувати лише ті, залишення яких при цьому ладі безумовно неможливо»¹. Згідно з цими рішеннями, скасовувалися явно неприйнятні царські закони, які закріплювали права і привілеї вже поваленої монархічної влади.

Була здійснена амністія, проголошена свобода слова, розширені деякі права громадян. Але, коли трудящі вимагали вирішення соціальних питань, національних проблем, видання законів про землю та мир, їм пояснювали; завдання Тимчасового уряду полягає в тому, щоб довести країну до Установчих зборів. Тимчасовий уряд зберіг у законодавстві становий розподіл суспільства, станові привілеї та обмеження, хоча і визнавав необхідність їх скасування. Юридична нарада, яка розглянула це питання, заявила про неможливість здійснити в законодавчому порядку цей захід, посилаючись на те, що «становий лад пронизує усе наше цивільне законодавство, станові (дворянські та ін.) установи відають величезним майном і раптова ліквідація станів неминуче призведе до хаосу та загибелі встановленого порядку»².

Цивільно право. Центральними в цивільному законодавстві Тимчасового уряду були норми, які охороняли право приватної власності. На нараді в Москві О. Керенський підтвердив, що Тимчасовий уряд відмовиться від будь-яких «посягань на приватну власність окремих громадян і станів». А міністерство юстиції навіть мало підготувати законопроект про відшкодування збитків, заподіяних приватним особам під час революції. Помилкою Тимчасового уряду було те, що він, по суті, нічого не зробив, щоб наділити трудящих власністю. Досить згадати, що селянство при Тимчасовому

29

¹ Великая Октябрьская социалистическая революция на Украйно — Т. 1. — С 482. 831, 837, 840, 861

28

¹ Скрипилі'я Е. А. ВсероссиАское учредительное собрание — М, 1982, — С. 84 - История советского государства и права: В 3-х кн. — М., 1968 — Кн 1 — С. 71.

/'о.ісіід І. Устрій і право України після перемоги Лютневоі революції

3. Законодавство Тимчасового уряОу

уряді так і не одержало землі. Вирішення аграрного питання зачепило б інтереси великих землевласників.

У березні 1917 р. на І Всеросійському торгово-промисловому з'їзді було сформульовано низку програмних вимог, яких мав додержуватися Тимчасовий уряд у своїй законодавчій діяльності, декрет створення сприятливих умов для приватного підприємництва, залучення іноземного та вітчизняного капіталів у промисловість. Монополістична буржуазія вимагала якнайскоріше створити торгово-промислові палати. 20 березня Тимчасовий уряд прийняв на захист права власності постанову «Про кооперативні товариства та їхні спілки».

Зловживаючи правом приватної власності, монополії отримували колосальні прибутки. Так, синдикат «Продамет», що діяв в Україні, штучно стримував випуск металу, щоб тримати ринкову ціну на найвищому рівні та одержати якомога більше прибутків. Аналогічно діяв синдикат «Продвугілля». У зв'язку зі зловживаннями проти його хазяїв ще у 1915 р. було порушено кримінальну справу, проте її швидко закрили «за відсутністю доказів». Тимчасовий уряд, замість того щоб терміново прийняти антимонопольний закон, видав промисловцям Донбасу позику: 20 млн крб. — «на зміцнення оборотних коштів» та 3 млн крб. — «на устаткування». Використовуючи практично нічим не обмежене право приватної власності на шкоду трудящим, власники підприємств нерідко вдавалися до локаутів. Наприклад, у травні 1917 р. в Україні було зупинено 108 заводів, у червні — 125, а в липні — 206. Протягом тільки одного жовтневого тижня було закрито близько 200 шахт¹. Це була помилкова політика, яка за тих умов сприяла посиленню впливу більшовицьких ліворадикальних екстремістських сил.

В інтересах збереження і зміцнення капіталістичного ладу Тимчасовий уряд під тиском господарської розрухи та революційних сил змушений був здійснити державне регулювання економіки, в кінцевому підсумку прийнятне для буржуазії, шляхом утворення комітетів і нарад з окремих галузей промисловості. У складі уряду було створено міністерство торгівлі та промисловості.

Поряд з традиційними методами регулювання капіталістичного господарства застосовувалося примусове укладання договорів, централізований розподіл стратегічної сировини та матеріалів, зосередження частини товарів у монопольному розпорядженні держави, регулювання цін, примусове картелювання і синдикування капіталістичних підприємств, різноманітні форми контролю за ни-

¹ Очерки розвитий народного хазяйства Украинской ССР. — М.. 1954. — С. 127—128. ЗО

ми тощо. З формально-юридичної точки зору це призводило до посилення адміністративно-правових методів за рахунок цивільно-правових Проте монополістична буржуазія не могла погодитися із встановленням особливих органів фінансового та адміністративного контролю за окремими підприємствами. З приводу примусового синдикування в урядовій декларації зазначалося, що «здійснюватимуться заходи розумного об'єднання окремих приватних підприємств з можливою участю в цих об'єднаннях казначейства»¹.

Це положення захоплення в колах буржуазії не викликало, вона навіть вимагала від уряду усунути всі законодавчі обмеження добровільних синдикатських угод. Урядове рішення про регулятивне втручання держави у сфери ціноутворення, розподілу продуктів між різними верствами населення, а в деяких випадках й у виробництво, не одержавши підтримки, зазнало краху. Так, під тиском торгово-промислової верхівки, обуржуазнених поміщиків Тимчасовий уряд, незважаючи на голод у країні, по суті, відмовився навіть від установлення хлібної монополії та твердих цін на хліб. У серпні 1917 р. уряд підвищив ціни на хліб удвічі. Усі ці акти, як і інші акти Тимчасового уряду, поширювалися і на Україну

Водночас буржуазія виступала проти робітничого контролю за виробництвом і розподілом продуктів. У цьому питанні вона мала постійну підтримку Тимчасового уряду.

Формальні обмеження права приватної власності, пов'язані з регулюванням капіталістичного господарювання в умовах війни, а також окремі випадки безпосередньої участі імперіалістичної держави у господарському житті країни юристи та політики намагалися подати за зміну самої суті капіталістичного господарства. Вони назвали капіталістичне господарство воєнного часу «державним» або «воєнним соціалізмом». Насправді ж це господарство було «восн-водержавним» монополістичним капіталізмом.

Правове регулювання аграрних відносин. Тимчасовий уряд послідовно захищав землевласників, і передусім обуржуазнених поміщиків. Уся його діяльність щодо «урегулювання» поземельних відносин була спрямована на збереження і зміцнення земельної власності. У своїй першій декларації від 3 березня 1917 р. Тимчасовий уряд взагалі проігнорував аграрне питання. Пізніше, зважаючи на заворушення селянства, уряд сподівався заспокоїти його різники обіцянками, відкладаючи розв'язання аграрного питання до скликання Установчих зборів. В урядовій постанові від 19 березня 1917 р. з цього приводу зазначалося: «Заповітна мрія багатьох по-

¹ История русекои икшіомической мисли. — М.. 1964. — Т. 3. Ч. 1. — С. 299.

Розділ 1. Устрій і прало України після перемоги Лютнсноі революції

3. Законодавство Тимчасового уряОц

колінь усього землеробського населення країни — земельна реформа — становить основну вимогу програм усіх демократичних партій. Вона, безсумнівно, постане на чергу в майбутніх Установчих зборах»¹.

За наказом міністра юстиції від 11 березня 1917 р. на місцеву владу покладався обов'язок охороняти маєтки померлого власника до розшуку його спадкоємців. Маючи на увазі «святенність» та «недоторканність» приватної власності, Тимчасовий уряд повернув у березні 1917 р. відібрані на початку війни землеволодіння, розташовані у прикордонній смузі, їхнім власникам — навіть вихідцям з країн Центрального блоку.

Регулювання аграрних відносин в імперії, в тому числі і в Україні, уряд поклав на міністерство землеробства. Воно співпрацювало із земельними комітетами — головним і місцевим (губернськими, повітовими та волосними), створеними для підготовки земельної реформи та вироблення невідкладних заходів. Справжньою метою, поставленою перед комітетами, була боротьба із захопленням земель поміщиків. Повітові, губернські та головний земельні комітети складалися переважно з чиновників та поміщиків. Тільки в Україні ліквідація приватної власності на землю глибоко зачепила б інтереси 33 тис. поміщиків. До середини літа 1917 р. тут були сформовані 94 повітові земельні комітети, утворювалися також і губернські. Всі вони за своїм складом були кадетсько-есерівськими.

Тимчасовий уряд недостатньо враховував сподівання селян одержати землю. 27 березня 1917 р. він націоналізував усі землі, що безпосередньо підпорядковувалися кабінету колишнього царя, проте не віддав їх селянам, а передав державі. 12 липня 1917 р. було видано новий закон, який дозволяв купувати і продавати землю. Застереження в законі, що акти про встановлення права власності на землю, ким би вони не здійснювалися, «не обмежують свободу дії Установчих зборів і не створюють будь-яких винятків та переваг при вирішенні земельного питання також для учасників цих актів»² було обманом селян.

Більшовицька партія, використовуючи ситуацію, що склалася, закликала селян негайно, організованим шляхом відбирати землю у поміщиків. Більшовики прагнули пов'язати рух селян з боротьбою пролетаріату за соціалістичну революцію, створити союз робітничого класу та селянської бідноти. 22 травня 1917 р. на ІВсе-

¹ Старцев В. Н. Внутренняя политика Временного правительства. — С. 214.

⁷ Сафронова И. П. Государство и право России в период с февраля до 25 октября 1917 г — X. 1965 — С. 65—€6.

32

російському з'їзді селянських депутатів з промовою про аграрне питання виступив В. Ленін. Він запропонував оголосити землю всенародною власністю і передати її без викупу селянам, не чекаючи скликання Установчих зборів.

Як і в усій країні, селянський рух в Україні у 1917 р. набув різноманітних форм. Селяни вимагали перерозподілу орендних земель, збільшення їх фонду, зменшення орендної платні. Пізніше набули поширення радикальніші форми боротьби — захоплення приватновласницьких луків, поміщицького інвентаря. У перші місяці після лютого в Україні відбулося понад 900 селянських виступів.

Тимчасовий уряд перешкоджав самовільному захопленню :»•-мель. 8 квітня 1917 р. у спеціальній постанові він висловився про надання повноважень губернським комісарам діяти разом з місцевими громадськими комітетами в напрямі «негайного припинення будь-яких посягань на аграрному ґрунті проти особи та власності громадян». З цією метою у розпорядження губернських комісарів виділялися військові команди. Уряд гарантував землевласникам відшкодування збитків.

8 липня 1917 р. головнокомандувач Нівденно-Західного фронту, що проходив територією України, видав обов'язкову постанову • Про порядок збирання врожаю у зоні фронту», яка встановлювала для селян порядок оплати їхньої праці під час збирання врожаю на поміщицьких землях. Постанова передбачала направлення до виправно-арештантських відділень строком до 3-х років осіб, які перешкоджали збиранню хліба або вчиняли насильницьке захоплення посівів чи врожаю, тварин та інвентаря.

29 вересня 1917 р. уряд ухвалив рішення про утворення в губерніях, де відбулися селянські заворушення, особливих комітетів з поміщиків та представників центральної влади, інакше — польових земельних судів. Вони мали вживати невідкладні заходи з придушення селянського руху. Але солдати — селяни, переодягнені у шинелі, — виявилися ненадійними захисниками землевласників, вони нерідко переходили на бік бідних селян.

Більшовики, готуючись до захоплення влади, використали помилки Тимчасового уряду у вирішенні аграрних проблем у своїх політичних інтересах.

Правове регулювання праці. Для робітничого класу прийняття нових законів про охорону праці було нагальною потребою. Нестерпні умови праці, фактичне скасування завоювань у галузі охорони праці, які були здобуті до війни, висували на порядок денний завдання боротьби за прогресивне, всебічне робітниче законодавство Але Тимчасовий уряд у своїй декларації від 3 березня 1917 р. обми-

33

Розділ І. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції

н

ув робітниче питання. Через кілька днів, 9 березня, він прийняв постанову, в якій пообіцяв переглянути старе фабричне законодавство. Ири міністерстві торгівлі та промисловості було створено відділ праці «з метою розроблення заходів, спрямованих на забезпеченим трудящому класу того становища, яке по праву має займати народна праця — основний фактор народного багатства»¹.

6 травня 1917 р. у складі першого коаліційного уряду було створено міністерство праці, яке після липневих подій розпочало призначати обласних, районних і міських комісарів праці. Були створені також два обласні комісаріати праці: один — для Донбасу, другий — для решти України.

Водночас було збережено порядок, який існував ще па царату, коли провідні підприємницькі організації з мстою врахування їхньої думки подавали свої висновки на всі законопроекти з робітничого питання безпосередньо урядові.

Багато підприємців чинили опір законодавчому регулюванню робочого часу, насамперед упровадженню 8-годинного робочого дня. Однак Тимчасовий уряд під тистком робітничих Рад санкціонував у середині березня впровадження 8-годинного робочого дня, хоч загального закону з цього питання так і не було видано. Незважаючи на це, протягом березня — квітня 1917 р. 8-годинний робочий день був практично впроваджений на багатьох промислових підприємствах. Провідну роль у цьому відіграли Ради робітничих і солдатських депутатів, які примушували місцеві товариства фабрикантів та заводчиків укладати з ними угоди про впровадження 8-годинного робочого дня або встановлювати новий порядок безпосередньо своїми розпорядженнями. Так, робітники Харкова у березні 1917 р. установили явочним порядком 8-годинний робочий день на заводах «Герлях і Пульст», Шиманського, «Гельферіх-Саде», одержавши згодом на це відповідну санкцію Харківської Ради. Профспілковий комітет Харківського паровозобудівного заводу явочним порядком упровадив 8-годинний робочий день. Незважаючи на опір адміністрації, завод перейшов на такий режим роботи². В Одесі виконком Ради робітничих депутатів напередодні 1 травня 1917 р. ухвалив запровадити 8-годинний робочий день, для чого вирішив провести переговори з товариством фабрикантів і власниками заводів. Останні не дали згоди на це, але робітники самі провели в життя постанову виконкому³.

¹ Старцев В. И. Внутремняя полнтика Временного правительства. — С. 211.

² Хврьков в 1917 г. — X., 1957. — С. 25—36.

³ Октябрь на Одссщине. — О., 1957. — С. 4.

34

§ 3, Законодавство Тимчасового уряду

П

роте загалом становище пролетаріату після Лютневої революції майже не змінилося. Як повідомлялося, «за сім місяців революції донецький пролетарій ще не домігся нормального робочого дня; в багатьох районах продовжують працювати як і раніше — 12 годин»¹.

8 серпня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв постанову про обмеження нічної праці жінок та підлітків. Але значення цього закону зменшувалося наданням відомствам права відступати від нього, якщо це викликалося «потребами оборони».

Закон про охорону праці малолітніх, який розроблявся протягом багатьох місяців, так і не був прийнятий. Цей законопроект припускав використання праці підлітків з деякими обмеженнями.

Боротьба робітників за підвищення зарплати та встановлення п гарантованого мінімуму була тривалою. Тимчасовий уряд не ілійснив законодавчого врегулювання цього питання, а намагався спрямувати боротьбу робітників за підвищення зарплати в русло укладення угод з підприємцями. Як реагували останні на вимоги робітників, свідчить такий факт: гірничопромисловці Півдня Росії відмовили шахтарям Донбасу в підвищенні зарплати на тій підставі, що це неминуче підвищить собівартість продукції та призведе до зростання цін на товари.

23 квітня 1917 р. Тимчасовий уряд ухвалив постанову «Про робітничі комітети на промислових підприємствах», яка обмежувала права і сферу діяльності фабзавкомів, утворених робітниками. Урядова легалізація локаутів позбавила фабзавкоми контролю за найманням та звільненням робітників. 22 серпня 1917 р. міністр праці своїм циркуляром підтвердив, що право наймання та увільнення робітників мають тільки власники підприємств, і заборонив фабзавкомам втручатися в це питання.

Не набула законодавчого закріплення також обіцяна Тимчасовим урядом свобода страйків. Однак уряду не вдалося здійснити свій намір обмежити робітничий рух і ліквідувати фабзавкоми. Член завкому Харківського паровозобудівного заводу Щербина, виступаючи на III міській конференції фабзавкомів, розповів делегатам про боротьбу харківських робітників проти локаутів. «Тільки завдяки енергійному втручанню завкому, — говорив він, — вдалося запобігти закриттю Харківського паровозобудівного заводу». Отже, постанова Тимчасового Уряду про робітничий контроль не відіграла тієї ролі, на яку розраховувала буржуазія. У країні зростав страйковий рух.

О

ктябрьская социалиетическая революция на Украине. — Т. 2. — С. 223—

Розділ І. Устрій і прало України після перелоги Лхтшгчої революції

3. Законодавство Тимчасового уряду

19 серпня 1917 р Тимчасовий уряд затвердив Положення про біржі праці, яке передбачало створення при міських та земських органах самоврядування міських та обласних бірж праці. їхнім головним завданням було ведення обліку попиту на працю, а також посередництво у найманні робочої сили. Проте організація бірж затягнулась. В Україні було створено лише кілька бірж. Досить скромні наміри уряду розпочати боротьбу з безробіттям не дали очікуваного результату.

Тимчасовий уряд мав також намір удосконалити порядок розгляду конфліктів й серпня 1917 р. було прийнято закон «Про примиренські установи». На великих підприємствах з обраних на паритетній основі хазяїв та робітників утворювалися «примиренські камери», або промислові суди. Вони мали запобігати конфліктам між робітниками та підприємцями або мирно розв'язувати їх. стримуючи трудящих від революційних виступів. До закінчення розгляду конфліктів у примиренській камері страйк заборонявся.

Кримінальне законодавство. В перші місяці 1917 р. Тимчасовий уряд під тиском революційної демократії видав низку важливих актів, які пом'якшували політичний режим та каральну політику. 6 березня 1917 р. було затверджено указ про амністії Він проголошував загальну політичну амністію особам, засудженим за політичні злочини усіх категорій, а також за злочини проти релігії. Поновлювалися у правах ті, хто був позбавлений їх на підставі судового вироку за вчинення політичних злочинів. Усі такі справи закривалися. Амністія не поширювалася на зрадників і тих, хто вчинив злочинні дії на релігійному ґрунті, які мали бузувірський характер. Закон про амністію був важливим завоюванням революційного народу. На волю вийшли і включилися в революційну боротьбу есери, меншовики, більшовики, націонал-патріоти, борці за національне відродження України.

5 березня 1917 р. при міністерстві юстиції було утворено надзвичайну слідчу комісію для розслідування протизаконних дій царських міністрів та інших вищих посадових осіб. Діяльність цієї комісії, проте, обмежилася допитами царських чиновників. Більшість заарештованих під різними приводами була звільнена. Будучи непослідовним у переслідуванні прибічників царського режиму, Тимчасовий уряд 9 березня у зв'язку з аграрними заворушеннями попередив, що притягатиме до кримінальної відповідальності усіх, хто братиме участь «у безпорядках».

12 березня 1917 р. уряд прийняв постанову про скасування смертної кари. В усіх випадках, коли за законом як міра покарання передбачалася смертна кара, вона замінялася строковою або безст-

36

роковою каторгою¹. Проте це нововведення проіснувало недовго. Через чотири місяці смертну кару було поновлено на фронті, а згодом і в тилу.

17 березня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв постанову «Про полегшення долі осіб, які вчинили кримінальні злочини». Злочинцям, засудженим до смертної кари, вона замінялася каторгою на 16 років. Постановою скорочувалися строки відбування покарання для інших категорій засуджених або вони повністю звільнялися. За амністією на свободу відпускалися близько 15 тис засуджених. Амністія злочинцям за умов, коли був розладнаний слідчий апарат і дезорганізована діяльність міліції, сприяла зростанню злочинності. Тоді ж, 17 березня 1917 р., було прийнято урядову постанову «Про скасування для засланих поселенців і арештантів покарання різками», а 26 квітня скасовано і саме заслання на поселення як покарання.

Водночас Тимчасовий уряд залишив майже без змін статті Кримінального уложення 1903 р., якими мали керуватися судово-слідчі органи. Залишилися без зміни також в основному царське тюремне законодавство та відомчі акти: тюремний статут і загальна тюремна інструкція.

Після розстрілу липневої демонстрації уряд прийняв нові постанови. Так, законом від 6 липня 1917 р. за підбурювання до невиконання * розпоряджень влади» передбачалися покарання — ув'язнення у фортецю на строк до трьох років або в тюрмі. Заклик військових чинів до невиконання розпоряджень військової влади розглядався як державна зрада

Тимчасовий уряд змінив редакцію окремих статей Кримінального уложення, значно розширивши склад злочинів, передбачених у них. Так, до каторжних робіт могли бути засуджені не тільки винні у замаху повалити органи верховної влади, а й особи, що замірялися «на позбавлення можливості цих органів виконувати свої повноваження». Ця невизначена формула могла тлумачитися досить широко.

6 липня 1917 р, Тимчасовий уряд прийняв постанову про арешт учасників липневої демонстрації та притягнення їх до кримінальної відповідальності. Заарештовані обвинувачувалися за тими самими статтями Кримінального уложення, за якими царизм віддав до суду революціонерів, тобто вони звинувачувалися у державній зраді. На місця були розіслані вказівки міністра внутрішніх справ про арешт осіб, «які прямо чи побічно брали участь у липне-

¹ Скрипилев Е. А. Тюремная политика и тюромног законодательство Временного правительства — М , 1968 — С. 59.

37

§ 4. Утворення Центральної Ради

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 54

Схожі:

В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003	За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації...
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету	За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р	України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету
Доктора юридичних наук, професора, завідуючої кафедри Колектив авторів: Саніахметова Н. О. — д ю н., професор (розділ 1, питання 1-3, 5, 8-Ю, 14,17-21, 23, 27, 29, 32-37, 41-69,113-132,...	І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред...
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук...	Програма науково-практичної конференції Шкільна географічна освіта: проблеми і перспективи ...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання