В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора
|
|
Скачати 8.29 Mb.
|
§ 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україніісля перемоги Лютневої революції Росія залишалася унітарною державою, яка ігнорувала інтереси національних регіонів. Усі вони управлялися з одного центру. Тимчасовий уряд Росії на чолі з князем Г. Львовим, утворений 2 березня 1917 р., був органом буржуазної влади і спочатку формувався переважно з представників буржуазних партій і близьких до буржуазії поміщиків (П. Мілюков, О. Гучков та ін.). Найміцніші позиції в уряді займала партія кадетів — головна партія російської буржуазії. Посаду міністра юстиції обіймав трудовик О. Керенський1. Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, у тому числі й над Україною. Як і в інших районах, тут він спирався на політично близькі йому елементи — членів губернських, міських і повітових управ, активістів місцевих організацій земського союзу, союзу міст, військово-промислового та біржового комітетів тощо. Тимчасовий уряд, за задумом його організаторів, мав не тільки зосередити у своїх руках урядову владу. Він утворювався як вищий орган держави у сферах законодавства, нагляду і верховного управління, який повинен був, таким чином, замінити верховну владу скинутого царя та інших вищих органів царизму. Тимчасовий комітет Державної думи, проголосивши передачу всієї влади Тимчасовому уряду, водночас вказував на неможливість видання ним законодавчих актів, які докорінно змінюють державний і соціальний лад2. Есеро-меншовицькі лідери Петроградської Ради згідно зі своїми політичними установками схвалили утворення Тимчасового уряду. Проте спочатку вони відмовилися увійти до складу уряду й обмежилися виробленням політичної платформи для нього. Ця політична платформа з деякими поправками була схвалена Тимчасовим урядом і надрукована 3 березня у вигляді програмної Декларації. Уряд заявив про своє прагнення довести війну до переможного 1  Хрестоматія з історії держави і права України. — Т. 2. — С. 8—9.2 Лихачев М. Т. Структура центрального государственного аппарата Времеїгаого правительства // Сов. гос-во и право. — 1985. — № 1. — С. 120. 18 кінця і неухильно виконувати договори та угоди, укладені царем із союзними державами. У галузі внутрішньої політики уряд обіцяв увести демократичні права і свободи, здійснити повну політичну амністію, підготувати скликання Установчих зборів, замінити поліцію народною міліцією. Однак уряд виявив певну нерішучість, відкладаючи реалізацію кардинальних заходів, а також вирішення питання про землю та національних проблем аж до скликання Установчих зборів. Така непослідовність та нерішучість підривали його авторитет в очах народу, полегшували більшовицьку агітацію. Незадоволення значної частини населення політикою Тимчасового уряду призвело до масових антиурядових виступів, які, у свою чергу, спричинили кризу уряду. Квітнева криза привела до утворення 5 травня 1917 р. першого коаліційного уряду. Зі складу Тимчасового уряду було виведено кадета II. Мілюкова й октябриста О. Гучкова, водночас за угодою між Тимчасовим урядом та виконкомом Петроградської Ради до нього увійшли шість міністрів-соціа-ШСТІВ. Партії меншовиків та есерів перетворилися на урядові партії, безпосередньо відповідальні за політику уряду. Загострення зов-іньої та внутрішньополітичної обстановки внаслідок невдалого червневого наступу на фронті викликало на початку наступного місяця нову політичну кризу, котра призвела до встановлення єдиновладдя Тимчасового уряду. Ради втратили реальну владу. Тимчасовий уряд, котрий розпочав діяльність на початку бе-;ня, здійснив деякі зміни в апараті управління і утворив нові установи, продемонструвавши цим своє прагнення демократизації іітичного ладу Росії. Водночас слід наголосити на жорсткості :ітики уряду щодо національно-державного будівництва, його прагненні зберегти унітарність країни. Державність, яка встанови-я в Росії після Лютневої революції та протистояла Радам, була їжавністю буржуазної республіки. Від царизму була успадкова-Державна дума. Тільки в умовах наростання революційної кри-Тимчасовий уряд на початку жовтня видав указ про її розпуск. Така сама доля спіткала й Державну раду, хоча спочатку Тимчасовий уряд обмежився тим, що вивів з неї осіб, тісно пов'язаних з колишнім царем і найбільш йому відданих. Апарат міністерств і відомств зазнав незначних змін. Самі міністерства — центральні органи галузевого управління — тимча-\'ряд залишив в основному недоторканими. З числа центральних відомств царської Росії ліквідували лише міністерство ім-іторського двору. З утворенням першого коаліційного уряду бу-засновано кілька нових міністерств — пошт і телеграфів, праці, 19 Г -■•- Розділ. 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції § 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні       продовольства та державного піклування. Бюрократично-чиновни-цький апарат, наскрізь пройнятий антидемократичним духом, залишився старим навіть у міністерствах, які передавалися мініст-рам-соціалістам. Не все можна було зробити відразу. Свою керівну участь у державному житті буржуазія зміцнювала також через особливі наради, воєнно-промислові комітети і ради при уряді та міністерствах, що виникли ще на початку війни. Тимчасовий уряд зберіг, зокрема, воєнно-промислові комітети та особливі наради з оборони, палива, перевезень та інші державно-монополістичні органи. Утворювалися також нові наради, необхідність яких диктувалася економічною та політичною обстановкою в країні. Кожній особливій нараді доручалося визначене коло питань державного управління. 21 червня 1917 р. при Тимчасовому уряді була сформована економічна нарада (або Економічна рада), якій Тимчасовий уряд доручив розроблення «загального плану організації народного господарства і праці», а також «законопроектів та загальних заходів з урегулювання господарського життя». Рішення виконавчого органу Економічної ради — Головного економічного комітету, міг скасувати тільки Тимчасовий уряд. Головою комітету був голова уряду, а членами — представники міністерства. Ці економічні органи були бюрократичними установами, які не зробили нічого істотного, щоб подолати розруху в країні. Новим регулюючим органом був і загальнодержавний комітет, створений наприкінці березня замість центральних продовольчих органів, які існували при царизмі. Йому доручалося розроблення продовольчого плану, керівних принципів і загальних заходів щодо продовольчої справи. Особливі економічні наради і комітети мали свої установи на місцях, у тому числі в Україні. Так, 13 березня 1917 р. міністерство торгівлі та промисловості сформувало Тимчасовий комітет Донецького басейну для об'єднання у цьому регіоні діяльності особливих нарад з палива, оборони, перевезень і продовольства. Особлива нарада з оборони сформувала у великих економічних районах спеціальні міжзаводські наради. Такі наради функціонували, наприклад, у Катеринославському промисловому районі1. 21 квітня 1917 р. для розв'язання земельного питання було сформовано Головний земельний комітет — дорадчий орган при міністрі землеробства. Цьому органу доручалася підготовка проекту реформи, він також спрямовував діяльність місцевих земельних комітетів. Діяльність Головного земельного комітету продемонстру- 1 Зкономическое положение России накануне Великой Октябрьской социалистичее-кой революции: Документи и материальї. — М.; Л., 1957. — 4.1. — С. 243.20 вала нерішучість та непослідовність Тимчасового уряду в розв'язанні аграрного питання. Юридична нарада, утворена 22 березня 1917 р. на основі Конституційного бюро, заснованого ЦК кадетської партії, складалася з її відомих представників. Цій нараді доручалося обговорення правових проблем, які поставали у зв'язку з розробленням економічних і державних планів. Тут розроблялися законопроекти для Тимчасового уряду. На юридичну нараду покладалися також підготовчі роботи, пов'язані з відкриттям Установчих зборів1. Влада величезного центрального державного апарату, який очолював Тимчасовий уряд, природно, повністю поширювалася і на Україну, оскільки він негайно проголосив лозунг «єдиної та неподільної» Росії. Буржуазні місцеві органи влади в Україні, як і в Росії, стали утворюватися відразу ж після одержання звістки про революцію у Петрограді. Цей процес відбувався паралельно з організацією Рад робітничих і селянських депутатів. У березні спочатку у великих промислових і адміністративних центрах, а згодом — в усій Україні були створені комітети громадських організацій. Вони складалися переважно з членів міських дум, хоч до участі у формуванні буржуазної влади на місцях залучалися також представники інших організацій. Партійний склад комітетів був переважно кадетський. Представники меншовиків і есерів також входили до складу рад об'єднаних громадських організацій і брали участь у їхній діяльності. Торговельно-промислові кола прагнули до того, щоб їхні органи на місцях мали вигляд законних спадкоємців влади. Голова Катеринославської земської управи на нараді земців і фабрикантів, звертаючись до губернатора, заявив, що зібрання просить «його превосходительство про утворення комітету громадських діячів... при їхньому превосходительстві»2. Цей місцевий орган влади в Катеринославі дістав назву «Комітет представників громадських демократичних організацій». Буржуазія створювала власні комітети, щоб з їх допомогою захопити владу. Місцеві комітети негайно заявили про своє визнання Тимчасового уряду і зверталися до населення із закликом підкоритися цьому урядові. Проте у деяких центрах України комітети громадських організацій поступово виходили з-під контролю Тимчасового уряду. 1  Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правитель-ствующем Сенате (далі — СУ). — 1917. — № 2.02. — С. 1244. - Борьба за Советьі на Екатеринославщине. — Д., 1957. — С. 89. 21 Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції 4   березня у приміщенні Київської міської думи було утворено Раду об'єднаних громадських організацій у складі представників від губернської, міської та повітових управ, земського союзу, союзу міст, воєнно-промислового комітету, біржового комітету, кооперативів тощо. Виконком цієї Ради протягом перших пореволюційних місяців вважався найвищою владою у місті. З будинку Думи було знято біло-синьо-червоний триколір Російської імперії та вивішено жорстоко гнаний самодержавним режимом синьо-жовтий український прапор, а також прапори численних у місті національних меншин.Громадські ради і комітети створювалися в усіх губерніях України. Вони розглядалися як представницькі органи місцевої влади. Панівне становище в них мали представники торгово-промислових кіл і управлінської бюрократії1. У громадських комітетах, як уже зазначалось, велику роль відіграли представники партії кадетів, які спочатку мали в українських містах великий вплив. Партія кадетів, яка після Лютневої революції виступала за республіканську форму правління і називала себе партією народної свободи, закликала до припинення класової боротьби і доведення світової війни до переможного кінця. В Україні близьким за програмними положеннями до партії кадетів було «Товариство українських поступовців» (ТУП), перетворене у червні 1917 р. в українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ). Але ТУП на відміну від кадетів вимагало автономії для України. Громадські комітети формувалися і на селі. У березні 1917 р. розпочалася ліквідація колишніх управ. Замість старих волосних управ створювалися волосні та сільські виконавчі громадські комітети — органи Тимчасового уряду. Наприклад, було сформовано виконавчий громадський волосний комітет у с. Митропіллі Харківської губернії. Тимчасовий уряд зберіг у волосних виконкомах вплив буржуазії та ліберальних поміщиків. 20 березня він розіслав циркуляр, згідно з яким пропонувалось утворювати волосні виконавчі громадські комітети під керівництвом і наглядом комісарів уряду, а до їх складу залучати «місцевих землевласників й усі інтелігентні сили села». З волосними та сільськими громадськими комітетами співробітничали також меншовики й есери, які усвідомлювали, що революція не може проминути буржуазний етап розвитку. Про характер місцевих органів Тимчасового уряду свідчить соціальний склад губернських і повітових комісарів. Уже в перші дні Лютневої революції повсталі маси вигнали царських губернато- 1  Коваль М. Б., Кульчицький С. В., Курносов Ю. О. Історія України. — К 1992 — С.6.22 § 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні р  ів, багатьох з них було заарештовано. Тимчасовий уряд видав 4 березня 1917 р. з цього приводу постанову, згідно з якою губернатори та віце-губернатори звільнялися з посад, а їхні обов'язки покладалися на голів губернських земських управ — губернських комісарів. Обов'язки повітових управителів цією самою постановою покладалися на повітових комісарів — голів повітових земських управ.Голів земських управ було обрано ще до революції на основі антидемократичного царського закону. За своєю соціальною суттю це були переважно обуржуазнені поміщики. Більшість комісарів належала до октябристів і кадетів. Нерідко вони зберігали на місцях старий державний апарат і його діячів, за винятком найбільш скомпрометованих прибічників царизму. Губернські та повітові комісари вживали чимало заходів, щоб припинити подальший розвиток революції та демократії, не допустити розширення національно-визвольного руху. Про це свідчать, наприклад, численні донесення губернських і повітових комісарів в Україні Тимчасовому уряду, міністерству внутрішніх справ та іншим органам центральної влади. Зміцнити свою владу на місцях буржуазія намагалася через органи земського і міського самоврядування. Були сформовані волосні земства — зібрання й управи та дільничні міські управління І районні думи). Останні створювалися в містах з населенням не ме-е 150 тис. осіб. Вони допомагали міській думі управляти госпо- ством в окремих районах міста. Шляхом демократизації виборів у земські та міські установи було розширено їх склад. Цим буржуа- зміцнила своє керівне становище в земствах і думах. Проте і трудящі, особливо у містах, розширили своє представництво в думах і земствах, як це було наприкінці березня у Луганську. Значну увагу Тимчасовий уряд приділяв формуванню охоронного апарату. Проблема його організації для подолання револю- :ого руху та лівоекстремістських проявів, котрі під час Лютневої революції виходили далеко за межі звичайної демократичної революції, була однією з найскладніших проблем, з якою довелося зіткнутися Тимчасовому уряду. Існувала й реальна загроза контрреволюційного військового перевороту та встановлення реакційної військової диктатури, що також могло призвести до ліквідації демократії. Десятимільйонна слабодисциплінована армія, значна частина якої перебувала під впливом більшовицької агітації, не могла бути використана для боротьби з контрреволюцією. Уряд міг покладатися, але не завжди надійно, як засвідчила практика, лише на дуже 23 Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні    обмежене число добірних військових частин, не припускаючи можливості звернення безпосередньо до широких солдатських мас. Був розширений центральний апарат військового міністерства, витрати на утримання якого подвоїлися. Дедалі реальнішою ставала більшовицька загроза. Солдатські маси — переважно селяни, одягнені в солдатські шинелі, — в умовах війни легко піддавалися більшовицькій агітації.Необхідно було терміново створити нові спеціальні органи охорони буржуазно-демократичного ладу. Це питання виникло ще під час переговорів між делегаціями виконкому Петроградської Ради і Тимчасового комітету Державної думи з питання про програму майбутнього Тимчасового уряду. Тим більше, що озброєні робітники і повсталі війська розпочали ліквідацію поліції та жандармерії. Вони захоплювали й громили поліцейські дільниці, арештовували ненависних вартових старого ладу, секретних агентів політичної поліції — провокаторів. Ліквідація поліції та жандармерії відбувалася і в Україні1. їхні керівники, маневруючи, намагалися врятувати від повного розгрому ці чужі народові органи. Так, поліцмейстер Києва після одержання звістки про перемогу революції в Петрограді й утворення буржуазного Тимчасового уряду на загальних зборах поліцейських міста закликав їх підкоритися новій владі. У Катеринославі начальник губернського жандармського управління видав наказ аналогічного змісту. Проте злам старої поліції революційними масами був ґрунтовним і глибшим, ніж це було потрібно буржуазії. Тимчасовий уряд не міг не зважати на настрої трудящих. Він санкціонував ліквідацію найодіозніших установ царського карального апарату — жандармерії та поліції: 6 березня 1917 р. було ліквідовано корпус жандармів, а 10 березня — департамент поліції. Почалось формування народної міліції. У складі міністерства внутрішніх справ замість департаменту поліції створювалося Головне управління у справах міліції. Водночас Тимчасовий уряд надав своїм губернським комісарам право вирішувати питання про прийняття на службу в міліцію осіб «достойних з числа колишніх членів поліції та корпусу жандармів». Як наслідок, в Одесі, наприклад, у квітні 1917 р. з числа таких колишніх працівників відбували службу в міліції 4 пристави, 9 поліцейських, 46 околодочних наглядачів, 121 городовий, 100 канцеляристів. Народну міліцію у Бахмуті очолював колишній повітовий управитель. Представники інтелігенції обіймали посади міських і дільничних комісарів поліції. Л, 1980. — 1 Старцєв В. И. Внутренняя политика Временного правительства. С. 172—173. 24 Отже, на місцях діяла народна міліція, підпорядкована комісарам Тимчасового уряду, та робітнича міліція, підпорядкована Радам. В Україні чиновники Тимчасового уряду неодноразово використовували загони народної міліції для придушення виступів селянства, що свідчило про спроби Тимчасового уряду перетворити народну міліцію на інструмент своєї каральної політики. Проте зупинити подальший розвиток революції у країні вони вже не могли. Тимчасовий уряд намагався зберегти в основному стару судову систему. Головну причину недоліків судоустрою та судочинства він вбачав у відступі від буржуазної судової реформи 1864 р. і вважав за необхідне очистити судові статути від різних нашарувань пізніших контрреформ. Проте розмах революції не дозволив Тимчасовому урядові обмежитися тільки цим. Йому довелося підтвердити ліквідацію фактично зруйнованих революцією тих судових установ царизму, які були ненависні народові, — верховного кримінального суду, особливих присутствій з участю станових представників при Сенаті та судових палатах, військово-польових судів. Проте після червневої кризи 12 липня 1917 р. військово-польові суди були відновлені Тимчасовим урядом під назвою «військово-революційних» з правом виносити смертні вироки. Такі суди влітку 1917 р. діяли у Києві, Житомирі, Вінниці, Кременчуку та інших містах прифронтової смуги. Більше того, за наказом О. Керенського комісія з представників воєнного міністерства і міністерства юстиції підготувала законопроект про військово-революційні суди в тилу, за яким допускалося застосування смертної кари також у тилових умовах1. Основну форму дореволюційної судової організації — окружної юстиції — Тимчасовий уряд залишив майже без змін, лише дещо розширив її компетенцію. Окружні суди навіть перетворилися в органи реєстрації спілок і товариств. Зміни у становищі засідателів полягали у скасуванні для них майнового цензу й допущенні до складу присяжних засідателів військових чинів, учителів церков-но-приходських і народних шкіл та деяких інших категорій населення, які раніше були позбавлені цього права. Інші обмеження збереглися (не допускалася участь жінок, обмежувалася участь солдатів і робітників). Значної демократизації зазнала мирова юстиція. Розширилася система мирових судів — вони впроваджувалися у більшості губерній європейської частини Росії. В Україні мирові суди, ліквідо- • Революционное движение в России в августе 1917 г. Разгром корниловского мяте-жа: Документи и материальї. — М., 1959. — С. 626.25 Розділ 1. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції в  ані (за винятком Одеси і Харкова) на основі судово-адміністративної контрреформи 1889 р., тепер були відновлені. Збільшилася також частка мирової юстиції. Постановою Тимчасового уряду від 4 травня 1917 р. «Про тимчасовий устрій місцевого суду» розширювалася кримінальна й цивільна підсудність мирового суду. Тепер тут могли розглядатися цивільні позови до 1000 крб., а також кримінальні справи, за якими покарання перевищувало півтора роки тюремного ув'язнення. Отже, мирові суди заступили земських начальників у сфері виконання останніми судових функцій, а також волосні суди, повітових членів окружного суду і міських суддів. Замість одноособого мирового судді створювалася колегія у складі голови — мирового судді та двох членів суду. Щоб бути обраними в мирові судді і членами мирового суду треба було мати середню освіту і три роки попередньої державної служби.Законом Тимчасового уряду від ЗО травня 1917 р. створювалися суди для розгляду адміністративних справ. Згідно з цим законом у кожний повіт призначався адміністративний суддя. В губернських та обласних містах були сформовані особливі адміністративні відділення, й у Сенаті вищою інстанцією для адміністративних суддів став перший департамент. Вони розглядали конфлікти між державними органами, комісарами уряду та громадськими установами. Вагомим демократичним, але тимчасовим заходом було санкціонування урядом так званих тимчасових судів, що створювалися з перших днів революції на основі самодіяльності мас. Такі суди керувалися революційною совістю та власною правосвідомістю. Тимчасовий уряд вжив відповідних заходів, щоб їхня діяльність здійснювалася в межах російської законності. Він поставив діяльність тимчасових судів під контроль мирових суддів. 6 березня 1917 р. було розроблено інструкцію про тимчасові суди. Вони утворювалися у складі мирового судді, який виконував функції головуючого, і двох членів суду: одного представника від робітників і одного — від солдатів. Тимчасовим судам надавалося право розглядати справи про злочини, спрямовані проти особистої безпеки та майнових прав громадян, порядку і спокою. На практиці тимчасові суди розглядали також інші кримінальні, а в деяких місцях і цивільні справи. Вони виконували і функції нагляду: стежили за обґрунтованістю та правильністю тримання арештованих під вартою. Судочинство в цих судах було усним та гласним, їхні вироки не підлягали оскарженню і виконувались негайно; вони могли бути скасовані лише міністром юстиції в порядку нагляду. 26 2. Тимчасовий уряд та його органи в Україні С уди, створені революційною творчістю народних мас, існували й в Україні. Так, у Макіївці представники шахтарів обіймали посади суддів. У Луганську при Раді бойових дружин для боротьби з провокаторами та зрадниками було утворено революційний трибунал. Судові функції іноді виконували безпосередньо Ради. Наприклад, Дружківська Рада робітничих депутатів систематично здійснювала судові функції. Катеринославський губернський комісар у травні 1917 р. у донесенні міністру внутрішніх справ Тимчасового уряду повідомляв про утворення тимчасових судів у Бахмутському повіті. Такі суди діяли в Катеринославській, Херсонській та інших губерніях України.У травні Тимчасовий уряд оголосив про розпуск судових установ, утворених населенням за власною ініціативою. Після липневої демонстрації він ліквідував усі тимчасові суди. Отже, Тимчасовий уряд зберіг частину царських судів. Старі прокурорські чини здебільшого теж залишилися на своїх місцях. Водночас слід підкреслити, що період після перемоги Лютневої революції позначений низкою демократичних перетворень, розширенням окремих прав і свобод громадян країни, хоча, як вже зазначалося, не все (і далеко не послідовно) було зроблено в цьому напрямі. Липнева криза викликала глибокі зміни у політичному ладі Росії, що відбилося і на політичній ситуації в Україні. 2 липня 1917 р. група міністрів-кадетів подала у відставку. За кадетами пішов у відставку глава Тимчасового уряду князь Г. Львов; міністром-голо-вою став О. Керенський. Не впевнений у міцності своєї влади, Тимчасовий уряд маневрував і намагався залучити трудящих на свій бік обіцянками нових реформ. 24 липня 1917 р. було сформовано другий коаліційний уряд. Він виступив зі зверненням до населення, в якому закликав до «священного єднання» між класами і погрожував боротися з противниками існуючого ладу як зліва, так і справа. У зв'язку з цими подіями було намічено новий курс більшовицької партії, спрямований на підготовку повалення влади буржуазії та встановлення диктатури пролетаріату. РСДРП(б) визначила курс на збройне повстання. Більшовицькі організації України розгорнули діяльність щодо виконання рішень VI з'їзду партії. Тимчасовий уряд ухвалив низку постанов про наділення військового міністра і міністра внутрішніх справ надзвичайними повноваженнями у боротьбі з більшовицьким, а також національно-визвольним рухом. Для мобілізації своїх сил Тимчасовий уряд скликав 12—15 серпня 1917 р. у Москві Державну нараду. ЦК РСДРП(б) розцінив цю нараду як змову проти народу. Були організовані 27 Розділ І. Устрій і право України після перемоги Лютневої революції с  трайки та мітинги протесту. У політичному страйку 12 серпня у Києві брали участь 22 тис. робітників. Мітинги і страйки відбулися також н інших містах і районах України.Верхівка буржуазії та військові кола не були задоволені політикою Тимчасового уряду, вважаючи її недостатньо рішучою. Лідером цих сил став верховний головнокомандувач генерал Корнілов. 25 серпня він зчинив заколот з метою встановлення в країні військової диктатури. Трудящі України та Росії виступили проти диктатури єдиним фронтом. Вони знешкоджували контрреволюціонерів в місцевих гарнізонах, ліквідовували окремі вогнища заколоту, запобігали спробам об'єднання контрреволюційних сил. За таких умов розпочалася нова, найгостріша і тривала урядова криза. У пошуках виходу з неї в правлячих колах Росії вирішили тимчасово передати владу «раді п'ятисот» (директорії). З метою заспокоєння народу директорія 1 вересня 1917 р. проголосила Росію республікою. При цьому були піддані репресіям ліві революційні організації та їх члени. Конференція фабрикантів та заводчиків півдня Росії в телеграмі воєнному міністру від 20 вересня 1917 р., повідомляючи про арешт робітниками на деяких заводах Харкова адміністрації за відмову підвищити зарплату, констатувала безсилля та бездіяльність влади. З Переяслава, де у вересні «команда одужуючих» заарештувала начальника міліції, повідомляли: «...всі посадові особи Тимчасового уряду погрожують, що складуть повноваження, віддавши хід подій озброєному натовпу». «Місцева влада безсильна» — повідомляли а Ровенського, Могильовського та Ямпільського повітів. Про безсилість міліції в Ольгопольському повіті, про втечу міліціонерів зі служби доповідав 22 жовтня 1917 р. товариш прокурора Вінницького окружного суду1. 3. Законодавство Тимчасового уряду |
Схожі:
|
В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора В. Д. Гончаренко. А. Й. Рогожин,ІО. Д. Святоцький та ін., 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 |
За редакцією доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, доктора... За підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002—2003 pp.) цей Коментар відзначено другою премією у номінації... |
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
За редакцією Заслуженого діяча науки і техніки України, академіка... Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ |
|
За загальною редакцією ректора Національної академії СБ України,... Затверджено Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, лист №1/11-12373 від 26 грудня 2011 р |
України Керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації... За загальною редакцією: Президента НАПрН України, ректора Національного університету |
|
Доктора юридичних наук, професора, завідуючої кафедри Колектив авторів: Саніахметова Н. О. — д ю н., професор (розділ 1, питання 1-3, 5, 8-Ю, 14,17-21, 23, 27, 29, 32-37, 41-69,113-132,... |
І. П. Голосніченко гл. 1, 2, 3; канд юрид наук Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг ред... |
|
ПРАВОВА ДЕРЖАВА в контексті новітнього українського досвіду КИЇВ... В. В. КОПЄЙЧИКОВ, доктор юридичних наук, професор М. І. КОЗЮБРА, доктор юридичних наук професор О. В. ЗАЙЧУК, доктор юридичних наук... |
Програма науково-практичної конференції Шкільна географічна освіта: проблеми і перспективи ... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua