|
|
Скачати 171.01 Kb.
|
|
Текст для контрольного аудіювання № 1 для 7 класу «Учителька» Цей день видався Вірі Іванівні особливо тяжким. Боліла голова, нило серце, і хотілося лиш одного: лягти і мовчки лежати, заплющивши очі. А тим часом треба було ще йти на останній урок. Коли пролунав дзвоник, на превелику силу підвелася з-за столу, взяла журнал і подалася з учительської. До класу зайшла вже звичайною розміреною ходою. Швидким, пильним поглядом окинула учнів. Усі на місцях, крім двох: Віктор Старченко в кутку вікна притис коліном до підлоги Веселовського, а той пручався й кричав:
І доки він буде, оцей лобуряка, псувати їй нерви? З початку року не було дня, щоб він не викинув якогось коника. І до того ж абсолютно не хоче вчитись! Скільки вмовляла, переконувала… Тижня н6е минуло, як дав обіцянку виправитись. І от знову… Сяк-так одбувши урок, Віра Іванівна, похмура й незадоволена, повернулась до вчительської, сунула в шафу щойно зібрані в учнів зошити й опустилась на канапу.
Надворі було зоряно. Десь зовсім близько, з невидного за будівлями залізничного насипу, пролунав гудок тепловоза. Віра Іванівна глибоко зітхнула і обережно рушила вперед по підмерзлих калюжах. Та раптом в очах потемніло… Хлопець збентежено стояв поруч із кухлем у руках. Нарешті зміркував щось і захапався: - Я зараз… Я покличу маму… Вона тут, у сусідів. Вікторові слова не зразу дійшли до свідомості Віри Іванівни. Якийсь час вона непорушно сиділа з відкинутою назад головою, потім розплющила очі і вмостилася зручніше на м’якому сидінні. Таблетка подіяла, і Вірі Іванівні потроху ставало краще. Коли Віктор із матір’ю вбігли до кімнати, то побачили вчительку вже у звичайній невимушеній позі людини, що заглянула на хвилинку до знайомих.
Віра Іванівна й собі позирнула на двері, потім на похмурніле лице господині і… не сказала нічого. Гіркі слова про її сина самі собою застрягли на кінчику язика. Дивна річ! Вони вже здалися зайвими, непотрібними, вони просто втратили всяке значення після того… так, власне, після того, як Віра Іванівна побачила коло себе Віктора з емальованим кухлем у руках.
Віра Іванівна заходилася пояснювати, як можна і треба подолати відставання. Вона чудово знала, що хлопець у кухні прислухається до розмови, і зверталася, власне, до нього, їй чомусь вірилось, що тепер він по-новому сприймає її слова. Кивнувши на прощання господині з сином, що провели її до порога, Віра Іванівна спустилася сходами і вийшла на вулицю. І тут раптом усвідомила те, що вразило її в тому погляді Віктора. Вперше сьогодні хлопець побачив у ній не просто вчительку, що раз у раз робить зауваження, ставить двійки, а людину, живу людину, котра може занедужати, ба навіть вмерти… ( За І. Христенко; 640 слів). ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ (аудіювання № 1 для 7 кл) «УЧИТЕЛЬКА»
а) публіцистичного; б) художнього; в) розмовного; г) наукового? 2. Чому день видався Вірі Іванівні тяжким: а) була несприятлива погода; б) був напружений робочий день; в) вона нездужала; г) думки про сім’ю відволікали від роботи. 3. Що зіпсувало настрій учительки: а) гамір учнів; б) верещання Веселовського; в) непідготовлений клас до уроку; г) вчинок Віктора Старченка? 4. Повернувшись до вчительської, Віра Іванівна сунула в шафу: а) класний журнал; б) конспекти і підручники; в) щойно зібрані зошити; г) власний портфель. 5. Яка ідея раптово спала на думку вчителя: а) відвідати батьків Віктора Старченка; б) догнати своїх колег; в) порадитись з психологом щодо поведінки учня; г) залучити до виховання хлопця директора. 6. Віра Іванівна зайшла до батьків Віктора: а) познайомитися з ними; б) пожалитися на хлопця; в) насварити учня; г) похвалити Віктора. 7. Що вразило її в погляді Віктора: а) ворожість; б) неприязність; в) людяність; г) страх? 8. Як зреагував учень на стан Віри Іванівни: а) подав води; б) зачинив двері перед носом; в) звернувся за допомогою сусідів; г) розгублено й безпорадно кліпав очима? 9. Як мати Віктора поставилась до вчительки: а) неприязно; б) запропонувала прилягти; в) не стала розмовляти; г) з невірою? 10. Чому вчителька не стала жалітись і дорікати матері за вчинок сина: а) було обмаль часу; б) вирішила глибше познайомитись із відносинами в сім’ї; в) почувала себе недобре; г) відкрила для себе іншого, досі не знаного Віктора? 11. Мати назвала Віктора: а) шибеником; б) розумником; в) недотепою; г) ледарем. 12. Чому Віра Іванівна так наполегливо пояснювала, як можна подолати відставання: а) щоб мати контролювала сина; б) щоб Віктор звернувся за допомогою до «сильних» учнів; в) щоб Віктор повірив у себе і по-новому сприйняв її слова; г) щоб заповнити час розмовою? Текст для контрольного аудіювання № 2 для 7 класу Пісня в Шевченковому житті Народною піснею починається життя Тараса Григоровича Шевченка, нею визначається коло музичних явищ, яке його оточувало, у ній – його натхнення, велич і вічність. Вона змалку живила Тарасову уяву, через неї пізнавав він сучасне й минуле свого народу, його думи, прагнення, боротьбу проти національного й соціального гніту. Народна пісня була для нього розрадою, супутницею, порадницею і в не меншій мірі – об’єктом гарячого мистецького зацікавлення й дослідження. Був Шевченко натурою вельми музикальною, мав добрий голос, чудову пам’ять і неабиякий музичний слух. Дослідники життя й творчості поета одностайно зазначають, що вже малим хлопчиком, тільки зачувши нову пісню, він одразу, без найменшого зусилля переймав її слова й мелодію. Шевченко без пісні не міг жити. У раннім дитинстві він слухав журні пісні, що їх співала мати, а після її смерті – сестра Катерина. Найдужче враження справляли на нього ті народнопісенні твори, що мотивами сирітства були співзвучні його жорстокій долі. Він завше співав їх сам, бо в них жили спомини про нужденне село, власне дитинство, першу любов. Проте в народній пісні знаходив Шевченко не лише розраду, в ній була ще й мудрість народна й велика правда – найдорожче, до чого змалку він поривався й чим живилася впродовж усього життя його геніальна творчість. У пісні, зазначав поет, «святу правду проголошує сам народ». Від батька-чумака перейняв Тарас низку чумацьких пісень, тематично близьких до наймитських та сирітських. З дитинства ж захоплювався думами і піснями про героїчне минуле українського народу: його боротьбу з турецькими й татарськими нападниками, польськими феодалами, славну Коліївщину – народне повстання 1768 року на чолі з Максимом залізняком та Іваном Гонтою. Столітній Тарасів дід Іван, який знав особисто багатьох учасників повстання, був для нього першоджерелом відомостей про ті історичні події, живим літописом героїчного й драматичного минулого. Дід знав багато пісень та дум, у яких кобзарі славили героїчний дух народу, і Шевченко ввібрав ті твори в серце як неоціненний спадок. Пісні – витвір народного генія, я них – народна душа й народне життя. Поставало воно щоразу поетові з пісень тяжким явом. Скільки гніву, протесту нагромаджувалося в його вразливім серці при однім лише спомині про кривди й знущання, що їх терпів рідний народ і він сам. Як уже зазначалось, Шевченко мав добрий музичний слух і приємний голос – «баритон з високими теноровими нотами» оксамитового тембру, дуже любив співати і, за свідченням сучасників, «завжди вкладав всю силу у своє виконання народних пісень». Так на весіллі О. Білозерської, української письменниці, що виступала під псевдонімом Ганни Барвінок, Шевченко зачарував співом геть усіх гостей. Співав одну із своїх улюблених пісень «Ой зійди, зійди ти, зіронько, та вечірняя». П. Куліш писав у мемуарах про спів Шевченка: «… такого або рівного йому співу не чув я ні в Україні, ні по столицях. Поривались разом усі розмови й між старими, й між молодими. Посходились з усіх світлиць гості до зали, мов до якої церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, серед червоної калини… І, скоро вмовкав, зараз його благали ще заспівати, а він і співав людям на втіху, а собі ще й на більшу». Світове значення Шевченка усвідомлювалося прогресивною культурною громадськістю ще за його життя також поза межами Росії. Музику на вірші поета писали майстри різних країн і народів. Проте найглибшим і найбільш всеосяжним інтерпретатором творів одного автора у світовій музичній творчості слід назвати основоположника української класичної музики Миколу Віталійовича Лисенка. Його цикл, що носить назву «Музика до «Кобзаря» Шевченка», обіймає 87 вокальних творів. М. Лисенко написав на Шевченкові слова 16 солоспівів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати. ( За М. Білинською; 513 слів). ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ (аудіювання № 2) «Пісня в Шевченковім житті»
а) народна казка; б) народна пісня; в) народна дума; г) народна драма? 2. Яка автобіографічна деталь свідчить, що Т. Шевченко був натурою музикальною: а) тільки зачувши нову пісню, переймав її слова й мелодію; б) співав у церковному хорі; в) збирав фольклор; г) грав на кобзі. 3. Назвіть перших виконавців народних пісень у житті Тараса: а) кобзарі; б) лірники; в) чумаки; г) мати і сестра. 4. Який вид суспільно-побутових пісень був співзвучний його жорстокій дитячій долі: а) сирітські; б) кріпацькі; в) наймитські; г) рекрутські. 5. У пісні, зазначав поет, «святу правду проголошує сам…»: а) поет; б) виконавець; в) народ; г) композитор. 6. Які пісні перейняв Тарас від батька: а) чумацькі; б) солдатські; в) наймитські; г) рекрутські. 7. Столітній дід Іван був для Тараса першоджерелом: а) обрядових пісень; б) історичних пісень; в) коломийок; г) суспільно-побутових пісень. 8. Шевченко мав добрий музичний слух і приємний голос: а) баритон; б) тенор; в) бас; г) сопрано. 9. Пісня, яка за свідченням сучасників, була у поета улюбленою: а) «Ой не жур мене, моя мати»; б) «Нема і світі грішнім нікому»; в) «Ой зійди, зійди ти, зіронько»; г) «Тяжко-важко в світі жити». 10. Основоположником української класичної музики є: а) М. Лисенко; б) М. Глінка; в) М. Вербицький; г) К. Стеценко. 11. Кому належить першість найбільш всеосяжного інтерпретатора творів одного автора у світовій музичній творчості: а) Л. Бетховену; б) Ф. Шуберту; в) М. Лисенку; г) Р. Шуману. 12. Скільки творів М. Лисенка входить до циклу «Музика до «Кобзаря» Шевченка»: а) 87; б) 56; в) 19; 77? Текст для контрольного читання мовчки № 1 для 7 класу Дідух Нині ми не можемо уявити новорічного вечора без ялинки. Ця запозичена традиція стала для багатьох родин неабиякою проблемою: оскільки Україна за останні десятиліття добряче обліснилась, а відтак з кожним роком стає все тяжче придбати соснові чи ялинкові деревця. Щоб задовольнити цю забаганку, дехто вдіється навіть до злочину: самовільно вирубує красунь у скверах, парках, на майданах чи обочинах доріг і цим завдає непоправної шкоди на тільки краєвидам, але й екології. З цього огляду годилося б глибше познайомитися з нашими давніми національними традиціями. Живучи серед дрімучих лісів, наші пращури побожно ставилися до, як ми нині кажемо, своїх зелених друзів. Окремі породи дерев і навіть цілі гаї вважалися священними. Як же прикрашали на різдвяно-новорічні празники свої помешкання наші предки? Своєрідним замінником нинішніх ялинок був Дідух. Сучасникам ця назва мало про що говорить. Але раніше в кожній оселі на почесному місці – покуті – стояв необмолочений сніп. Його готували під час жнив. Завершуючи косовицю жита чи пшениці, женчики гуртом в’язали жнив’яного снопа. Для цього вибирали найкраще колосся. Обряд виготовлення Дідуха супроводжувався багатьма дійствами. Женчики вибирали з-поміж себе найгарнішу дівчинку, піднімали її на руках і, вручивши «святочного Дідуха», з піснями та іграми йшли до оселі. Біля воріт їх мали зустріти господар з господинею й викупити «вінця жнив», після чого всі заходили у світлицю, ставили снопа на покуть і сідали за святочну вечерю. В одних випадках Дідуха тримали в хаті, доки не обсіються на зиму, в інших – по завершенні обжинкової вечері господар виносив його в комору. Дідух стояв у коморі до Різдва. На святвечір господар, зодягшись у праздникову одіж, йшов за колядником, поштиво вносив снопа в хату і прилаштовував його колосся вгору біля кубельця з сіном, що лежало на покуті, примовляючи: - Дай, Боже, того свята щасливого спровадити і Нового року дочекатися, од Нового року до Богоявлення, од Богоявлення до Воскресення, од Воскресення аж до ста літ, поки Пан-Біг визначив вік усьому посполу, хто є в тому дому! Дідуха, як правило. Обперізували житнім перевеслом; дехто перев’язував його ще й залізним ланцюжком, а зверху клав господарське начиння – ярмо, плуга, борону чи окремі деталі від них. Традиційно «святочний Дід» стояв до другого дня Водохрещ, після чого його разом з сіном виносили з хати й молотили. У деяких регіонах, зокрема на Чернігівщині, пропонували це робити засівальникам на Василя. Зерно використовували в магічних діях – робили перший весняний засів. Це був запобіжний та охоронний засіб. Щоправда, в різних регіонах були свої особливості. Скажімо, на Поліссі Дідом називали в’язанки соломи чи сіна. Їх напередодні Різдва вносили до хати, притрушували долівку, найчастіше під столом, і клали господарський ренамент. Тут збиралися в гурти діти й кудкудакали, коли господиня несла на покуть кутю – «щоб курча добре плодилося». За Дідуха могла правити й околотина – вимочений сніп. Солому чи сіно від Діда тримали від Різдва до Нового року. Опівночі, як наступало Новоліття, батько з найстаршим сином згрібали солому, виносили в садок й підпалювали, щоб дим обкурив фруктові дерева – «тоді щедро вродить садовина і не пошкодить її ні мороз, ні гусінь». Тут же спалювали сміття, яке протягом свят не можна виносити з хати. Вогнище підтримували аж до світанку – «народин сонця». Дійство це називалося «палити Діда». З околотяного Дідуха поліщуки крутили перевесла, якими обв`язували фруктові дерева, а також використовували для господарських потреб – виготовляли устілки, додавали до пійла, коли телилась корова, тощо. Це саме вчиняли із сіном: господині тримали його для кубел, коли садовили на яйця квочку – «щоб курчата добре висиджувались», прикривали новонароджених телят і ягнят, робили подушки для небіжчиків. Розмаїті обряди, пов’язані з обрядовим «святочним Дідом»; але все ж найшляхетнішим був Дідух з обжинкового снопа. Він не лише прикрашав оселю, але й символізував пращурів давнього роду. Не випадково до свят-вечірнього столу запрошували всіх кревних духів, щоб у такий спосіб заручитися їхньою опікою. ( За В. Скуратівським; 606 слів). ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ (читання мовчки № 1) «ДІДУХ»
а) ялинки; б) свячених овочів; в) вінка; г) гілки вишні.
а) бережно (вважали їх священними); б) байдуже; в) як до дерев; г) не надавали їм особливого значення.
а) дідух; б) туя; в) барвінок; г) гілки вишні.
а) під час жнив; б) навесні; в) восени; г) на Івана Купала.
а) у коморі; б) під лавою; в) біля мисника; г) у хліву.
а) довголіття; б) сварок; в) безхліб’я; г) добрих взаємин із сусідами.
а) другого дня Водохреща; б) Василя; в) Стрітення; г) Великодня.
а) охоронним засобом; б) засобом, який має магічну силу; в) засобом, завдяки якому ведеться господарство; г) засобом, який зберігає мир між сусідами.
а) в’язанки соломи чи сіна; б) гілки сосни; в) квітки безсмертника; г) засушений барвінок.
а) фруктові дерева; б) хату; в) хлів (стайню); г)квітник.
а) використовували в господарстві; б) спалювали; в) викидали; г) закопували.
а) пращурів давнього роду; б) мир; в) заможність; г) довголіття. Текст для контрольного читання мовчки № 2 для 7 класу Дерева і кущі Звідки любов в українця до зелених садочків, звідки його пристрасть оточувати своє житло дикими деревами і кущами ? Не останню роль тут відігравала впевненість, що всі лісові, паркові, фруктові дерева Бог посадив людям на користь і добро. «Нема України без верби і калини», - кажуть в народі. Додамо, що нема української землі і без осокорів та яворів, дубів та смерек, буків та каштанів. Один із давніх авторів, змальовуючи побут українців, зазначав: «Їхні левади обсаджені вербами; верба – це щось таке, що з’єдналося з життям малороса. Вербові пухнасті котики з`являються у березні, коли ще не зійшов сніг і дерева постукують голим мерзлим гіллям. До речі, весною там, де не росли берези і населення не мало змоги добувати солодкий смачний сік. Селяни рубали молоді вербові паростки і заливали їх водою. Через два-три тижні цей настій вже можна було вживати, як цілющий напій. Верба не боїться вологи. З вербових колод майстри видовбували посуд, ночви, мірки, човни. Скрізь вербу використовували для різноманітних каркасних переплетень, будівництва кошар, кошелів, кліток. Огорожі-тини з верболозу стали характерною прикметою придніпровських селищ. З прутовидних верб плели місткі і зручні кошики. Частіше заготовляли паростки зі шкіркою, якщо ж шкірку знімали, то лозу перед використанням замочували у воді і обдавали окропом. «Верба і дівчина приймуться де-небудь», - казали в народі, відзначаючи невибагливість вербових паростків. Вони пускають корінці у бідному поживними речовинами ґрунті і швидко тягнуться вверх – верба, як трава лугова, ти її коси, а вона знову буде рости, траплялося, що десь поблизу річки в землю втикали декілька лозин, а через два-три роки на тому місці вже височіла зелена огорожа. З цього приводу зазначали, що там, де росте верба, буде жити і ріка – вербою часто зміцнювали прибережні схили і кручі. Верба поблизу води – це прикмета українських шляхів, на узбіччі яких завжди може відпочити подорожній. «Там криниця, де вербиця», - пояснювали йому дорогу місцеві жителі. Здавна верба на Україні вважалася священним деревом. Шостий тиждень Великого посту називали Вербним («вербичем»). На Вербному тижні у церквах освячували вербові гілочки. Освячені вербові гілочки втикали у кутках ниви, з якої прагнули одержати багатий врожай. Вербою скурювали хату від пропасниці, її клали у воду, в якій купали хвору дитину, вербовий настій пили, щоб не боліла голова. Якщо хворіли зуби, то потрібно було вирізати шкірку або «серце» у освяченої верби, яка росла на городі, а потім знову прикласти до дерева, щоб приросли. Який кущ наймиліший для серця українця ? Народ на це відповів так: «Нема цвітку на всім світку, як на тій калинці». По всіх українських усюдах цвітуть калинові кущі. Саджали їх біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч із застільними вікнами відразу після завершення будівництва оселі. На початку зими, коли в сірих холодних сутінках журилися села, червоні грона калини звеселяли серця селян, наповнювали їхні душі спокійним чеканням світлих змін. Недаремно калину називали в народі «гордовиною» - вона була прикрасою, гордістю зимового українського садка. «Не ламайте калину, бо накличете мороз», - попереджала мати дітей, які влаштовували свої забави під калиновими кущами. Але саме після приморожування плоди калини вживали і старі, і малюки. З калинових ягід готували начинку для пирогів - «калеників», киселі - «калинники»», настойки - «калинівки», приправи до м`ясних страв. Майже в кожній селянській родині калину застосовували при простудних захворюваннях. Бабусі завжди пропонували неслухняним онукам, які морозної пори на вулиці «наловили дрижаків», гарячі цілющі калинові напої з медом. Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Квітне і плодоносить калина в луках і садочках, виграє калинове диво зелено-біло-червоними барвами у прислів’ях, піснях, казках і легендах. Звідки взялася калина ? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Але раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі. Калинові кущі часто саджали на могилах. «та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», - співали козаки. Схиляються червоні кущі в луках і на козацьких могилах – журиться, сумує Україна. Та знову і знову її безмежжям лунає: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!» ( За В. Супруненком; 621 слово). ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕКСТУ ( читання мовчки № 2 «ДЕРЕВА І КУЩІ»
а) дикі дерева і кущі; б) граб; в) дуб; г) ліщину.
а) на користь; б) на злидні; в) на багатство; г) для краси.
а) вербами; б) соснами; в) каштанами; г) кланами.
а) посуд і човни; б) скриню; в) мисники; г) вікна та двері.
а) огорожі-тини; б) меблі; в) вікна; г) підлогу.
а) невибагливістю; б) росте тільки в лісі; в) росте тільки у саду; г) росте тільки на луках.
а) священним деревом; б) нечистим деревом; в) його остерігалися; г) його не садили.
а) Вербним; б) Купальським; в) Різдвяним; г) Великодним.
а) на покуті за образом; б) у коморі; в) біля дверей; г) біля мисника.
а) калини; б) ліщини; в) смородини; г) малини ?
а) після приморозків; б) після того, як їх зривали; в) після обдання окропом; г) під час достигання.
а) із червоного намиста дівчини, яку схопили бусурмани; б) юнак посадив стебельце при дорозі; в) птахи принесли насіння; г) вітер заніс насіння. |
|
Загальне уявлення про спілкування і мовлення. Види мовленнєвої діяльності... Бесіда, робота з тлумачним словником, метод мікрофона, міні лекція, робота з таблицею, усні повідомлення, навчальне аудіювання |
Навчальна програма для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів О. Завадського, Ю. О. Дорошенка та Ж. В. Потапової. Тому дана програма є логічним продовженням згаданої програми для 9 класу і для... |
|
Навчальна програма для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів О. Завадського, Ю. О. Дорошенка та Ж. В. Потапової. Тому дана програма є логічним продовженням згаданої програми для 9 класу і для... |
П лан навчального проекту Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |
|
П лан навчального проекту Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |
П лан навчального проекту Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |
|
П лан навчального проекту Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |
План навчального проекту Примітка Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |
|
План навчального проекту Примітка Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |
План навчального проекту Примітка Примітка: Набирайте текст в полі для відповіді. Клацніть мишею на тексті-інструкції і починайте набирати свій текст |