|
|
Скачати 0.8 Mb.
|
|
3. Прилади радіаційної розвідки, контролю радіоактивного зараження та опромінення Оскільки наявність радіоактивних речовин на місцевості, рівні радіації та дози опромінення визначити органолептичними методами неможливо, виникає потреба у використанні спеціальних дозиметричних приладів для проведення радіаційної розвідки, контролю радіоактивного зараження та опромінення. Для правильного їх використання необхідно знати характеристики іонізуючих випромінювань, які реєструються ними, а також принципи і методи, на основі яких працюють ці прилади. 3.1. Методи реєстрації та вимірювань іонізуючих випромінювань В наш час застосовуються наступні основні методи дозиметрії: іонізаційний, хімічний, фотографічний, сцинтиляційний та люмінесцентний. Iонізаційний метод грунтується на властивості радіоактивних випромінювань викликати іонізацію в газовому середовищі, в результаті чого збільшується його електропровідність, що реєструється за допомогою відповідних електронно-технічних пристроїв. Робота польових дозиметричних приладів, в своїй більшості грунтується на іонізаційному принципі (ДП-5А, ДП-5Б, ДП-3Б, ДП-22В, ИД-1). Вони складаються з чотирьох основних частин: - сприймаючого пристрою (датчика); - електричної схеми з підсилювальним пристроєм (підсилювача іонізаційного струму); - реєструючого пристрою; - ситеми (блоку) живлення. Як сприймаючий пристрій застосовуються іонізаційна камера або газорозрядний лічильник (лічильник Гейгера). Iонізаційна камера складається з пластмасової камери, з вмонтованими всередину негативним (у вигляді металевого кільця) і позитивним (у вигляді стержня із струмопровідним шаром в корпусі камери з акводагу) електродами, до яких під'єднане джерело постійного струму. Під впливом іонізуючого випромінювання відбувається іонізація газу всередині камери. Завдяки наявності в камері електричного поля різнойменно заряджені іони починають рухатись до електродів і в ланцюгу утворюється іонізаційний струм. Він поступає в підсилюючий пристрій приладу і вимірюється мікроамперметром (реєструючим пристроєм). Сила іонізаційного струму пропорційна дозі випромінювання. Газорозрядний лічильник (лічильник Гейгера) являє собою герметичний металевий циліндр, заповнений розрідженою газовою сумішшю (неон або аргон). Корпус циліндра відіграє роль катода, на який подається негативний заряд. Всередині корпусу натягнута ізольована від нього металева струна, на яку подається позитивний заряд (анод). Між полюсами створюється напруга до 1000 В. В роботі лічильника є характерними вторинна іонізація та ефект газового підсилення. При потраплянні всередину лічильника гама-кванту чи бета-частки випромінювання утворюється кілька пар іонів (первинна іонізація). Завдяки високій різниці потенціалів електрони, які при цьому звільнились, з великою швидкістю починають рухатись до аноду, викликаючи по дорозі вторинну іонізацію атомів газу. Вибиті при цьому з атомів електрони, набуваючи великої швидкості, також включаються в процес іонізації атомів газу. В результаті до аноду прибуває ціла лавина електродів, що викликає в ланцюгу імпульс електричного струму на кожну частку або гама-квант випромінювання. З допомогою лічильних пристроїв кількість імпульсів підраховуються, або вимірюється за допомогою мікроамперметру. Хімічний метод вимірювання іонізуючих випромінювань грунтується на властивості молекул деяких речовин під впливом радіації змінювати свою структуру. Так, хлороформ у воді при опроміненні розкладається з утворенням соляної кислоти (радіоліз). Соляна кислота вступає в кольорову реакцію з барвником, який додають до хлороформу. ЇЇ кількість пропорційна дозі випромінювання. За щільністю забарвлення судять про величину дози. Двохвалентне залізо в кислому середовищі під впливом радикалів НО2- і ОН-, які утворюються у воді при дії іонізуючого випромінювання окислюється в трьохвалентне і дає кольорову реакцію з барвником. За хімічним принципом працюють дозиметри ДП-70 і ДП-70М. Фотографічний метод грунтується на здатності молекул броміду срібла, яке міститься у фотоемульсії розпадатись під впливом іонізуючого випромінювання на срібло і бром. При цьому утворюються дуже дрібні кристалики срібла, які викликають потемніння фотопластинки при її проявленні. Щільність почорніння пропорційна поглинутій енергії випромінювання. Порівнюючи щільність почорніння з еталоном, визначають експозиційну чи поглинуту дозу випромінювання, отриману плівкою. Цей метод використовується в фотоплівкових індивідуальних дозиметрах. Після проявки фотоплівки визначають вказаним методом за допомогою спеціального приладу - денситометра - дозу опромінення, отриману людиною. Сцинтиляційний метод дозиметрії грунтується на властивості деяких речовин (наприклад сульфіту цинку, йодиду натрію, фосфору, платиносірчистого барію, антипірину та ін.) світитися під впливом іонізуючих випромінювань. Атоми цих речовин при опроміненні починають випускати фотони, які сприймаються оком у вигляді світлових спалахів - сцинтиляцій. Кількість спалахів пропорційна потужності дози випромінювання і реєструється за допомогою спеціальних приладів - фотоелектронних помножувачів. На цьому принципі грунтується дія індивідуального вимірювача дози ІД-11. Люмінесцентний метод дозиметрії грунтується на здатності деяких речовин накопичувати енергію іонізуючих випромінювань, а потім виділяти її у вигляді світлових спалахів після нагрівання або освітлювання інфрачервоним світлом. Iнтенсивність спалахів залежить від дози опромінення і визначається за допомогою фотопомножувача. У зв'язку з тим, що для вимірювання за допомогою люмінесцентного методу необхідна складна централізована апаратура, в польових умовах в наш час він практично не застосовується. 3.2. Призначення та принципи дії радіометричної апаратури Дозиметричні прилади призначені для виявлення радіоактивного зараження та вимірювання рівнів радіації на місцевості, дози опромінювання, отриманої особовим складом військ та цивільного населення за час перебування на забрудненій території та ступеню зараженості радіоактивними речовинами людей, техніки, води продовольства, медичного майна та інших матеріальних засобів. Дозиметричні прилади, які використовуються для визначення потужності дози іонізуючих випромінювань, в залежності від конкретних завдань, що виконуютья за їх допомогою, умовно поділяють на 6 класів: - індикатори радіоактивності - призначені для виявлення радіоактивного зараження місцевості та орієнтовного визначення рівнів радіації; - рентгенометри - призначені для визначення високих рівнів радіації; - радіометри - для визначення низьких рівнів радіації, тобто для вимірювання ступеню зараження різних поверхонь радіоактивними речовинами; - радіометри-рентгенометри - призначені для вимірювання, як високих, так і низьких рівнів радіації; - дозиметри - для визначення дози радіоактивного опромінювання організму; - лічильні установки - служать для підрахунку кількості імпульсів при визначенні ступеня зараження радіоактивними речовинами води, продовольства, фуражу, біосередовищ. За призначенням радіометрична апаратура поділяється на 3 групи: - прилади радіаційної розвідки місцевості; - прилади контролю ступеню зараження; - прилади контролю опромінювання. До першої групи відносять індикатори радіоактивності та рентгенометри (рентгенометр-радіометри), до другої - радіометри, до третьої - дозиметри. 3.2.1.Прилади радіаційної розвідки місцевості. Для ведення радіаційної розвідки застосовуються індикатори радіоактивності та рентгенометри (рентгенометри-радіометри). Iндикатор радіоактивності ДП-63-А призначений для виявлення радіоактивного зараження місцевості, вимірювання невеликих рівнів радіації та визначення забруднення місцевості бета-, гама- випромінюваннями. Діапазон вимірювання від 0,1 до 50 р\год. Рівні гама-випромінювання вимірюють на висоті 70-100 см від поверхні землі. Для визначення бета-випромінювання необхідно провести два замірювання на висоті до 30 см від поверхні землі (одне при закритій кришці в дні футляра приладу, а друге - при відкратій). Різниця отриманих показань свідчить про наявність бета-випромінювань. Iндикатор-сигналізатор ДП-64 призначений для постійного радіаційного спостереження та оповіщення про радіоактивне зараження місцевості. Прилад працює в спостережному режимі та забезпечує за допомогою автоматичної звукової і світлової сигналізації повідомлення про досягнення рівня радіації гама-випромінювання 0,2 Р/год. Живиться прилад від мережі змінного струму з напругою 127/220 В або акумуляторної батареї з напругою 6 В. Рентгенометр ДП-2 призначений для вимірювання рівнів радіації на зараженій місцевості. Діапазон вимірювання поділений на три піддіапазозони: 1 - від 0 до 2 р\год; 2 - від 0 до 20 р\год; 3-й від 0 до 200 р\год. ДП-2 складається з чотирьох частин: іонізаційної камери, електричної схеми з підсилюючим пристроєм, вимірювального пристрою - мікроамперметру і блоку живлення - сухий елемент 1,6-ПМЦ-У-8. Вага приладу 3,5 кг, носиться на ремені. Бортовий рентгенометр ДП-3 (ДП-3 Б) призначений для ведення радіаційної розвідки за допомогою транспортних засобів. Приладом забезпечуються розвідувальні підрозділи хімічних військ. Встановлюється на автомобілях, БРДМ-РХ, танках, бронетранспортерах, вертольотах. Джерела живлення - бортова мережа транспортного засобу з напругою 12 або 26 В. Рентгенометр призначений для вимірювання рівня радіації на місцевості в діапазоні від 0,1 до 500 Р/год. Конструкція приладу забезпечує визначення рівнів радіації безпосередньо (з винесенням датчика за борт машини) або всередині транспортного засобу (із врахуванням коефіцієнта ослаблення радіації технікою). Рентгенометр-радіометр ДП-5-А (модифікації Б, В, М) - вимірювач потужності дози - призначений для вимірювання рівнів радіації на місцевості та ступеню радіоактивного зараження поверхонь техніки, майна, спорядження і т. і. Потужність гама-випромінювання визначається в мілірентгенах або рентгенах за годину (діапазон 0,05-5000 мр/год), а рівень радіації - в рентгенах за годину (діапазон 0,05-200 р/год). Прилад складається з вимірювального пульту та з'єднаного з ним гнучким кабелем довжиною 1,5 м зонду, телефону (для звукової індикації), подовжувальної штанги, контрольного препарату та футляру. Живлення приладу здійснюється від трьох сухих елементів типу КБ-1, які забезпечують безперервність роботи до 40 годин. Прилад має акумуляторну колодку для живлення від зовнішніх джерел напругою 3 В, 6 В і 12 В. Порядок підготовки до роботи, перевірки справності приладу та роботи з ним описані в інструкції, яка додається до нього. Вимірювач потужності дози (рентгенометр-радіометр ДП-5В) призначений для вимірювання рівнів гама-радіації на місцевості а також поверхнях різних об'єктів по гама-випромінюванню у діапазоні 0,05 мР/год - 200 Р/год та виявлення бета-випромінювання. Живлення - три елементи А-336, що забезпечують роботу протягом 55 годин. Прилад має розподільник напруги для підключення до зовнішнього джерела постійного струму напругою 12 В або 24 В. Більш повні описання приладів радіаційної розвідки, їх технічні характеристики, проядок експлуатації та принципи роботи приводяться в спеціальних інструкціях, керівництвах та настановах. 4. ІНДИВІДУАЛЬНІ ТА КОЛЕКТИВНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ Застосування хімічної зброї під час першої світової війни спричинило необхідність термінової розробки засобів протихімічного захисту. Відсутність їх була причиною масових уражень і великих жертв серед населення. Вперше засоби захисту з'явились в 1915 році і мали вигляд марлевих пов'язок, просякнутих водними розчинами гіпосульфіту і соди. Ці пов'язки застосовувались для захисту від хлору, який використовували під час війни німці. З появою нових ОР: фосгену, хлорпікрину та інших, в просякнення вологих пов'язок-протигазів почали додавати гліцерин, розчини поташу, уротропіну, оцтовокислого калію та інші, а кількість шарів марлі доходила до декількох десятків. Однак ці маски були незручні внаслідок крайньої специфічності використаного в них принципу хемосорбції при повільній дії реакцій; з'ясувалось, що маски неміцні, швидко висихають. Перший "сухий" протигаз, в якому використані захисні властивості вугілля активованого, винайшов і запропонував у 1915 році видатний вчений М.Д. Зелінський за участю інженера Е.Л.Куманта. В подальшому з'явилась необхідність аерозольного фільтра, оскільки шар активованого вугілля не затримував частинок отруйного диму. Після застосування шкірно-наривної ОР іприту, після виникнення проблеми захисту всієї поверхні шкіри, були запропоновані костюми із промаслених тканин, захисні маски (мазеутворювальні компоненти: тваринний жир; наповнювачі – окис цинку та ін.). В подальшому намітився ще один принциповий шлях захисту шкіряного покриву, який полягав у просякненні звичайного військового обмундирування компонентами, що взаємодіяли з ОР, але зберігали повітропроникність одягу. Окрім індивідуальних засобів захисту, почали створюватися і колективні засоби захисту від ЗМУ. Спочатку це були бліндажі і військові сховища з полотнищами біля входу для затримки парів ОР. Слід відмітити, що в даний час, не дивлячись на великі досягнення, абсолютно неуразливих засобів від усіх уражаючих факторів сучасної ЗМУ нема, але засоби захисту при своєчасному і правильному їх використанні можуть в десятки разів зменшувати втрати людей від ураження. 4.1. Індивідуальні засоби захисту Класифікація засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) від ЗМУ. Всі ЗІЗ від ЗМУ можуть бути поділені в залежності від їх призначення, застосування і принципу захисної дії. За призначенням ці засоби поділяються на:
За застосуванням ЗІЗ поділяється на:
До ЗЗОД відносяться ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВІ ЗАСОБИ: фільтруючі протигази великогабаритні: МО-4У і РШ-4; фільтруючі протигази малогабаритні: ПМГ, ПМГ-2, ПБФ, ПМК, ПМК-2; респіратор Р-2; СПЕЦІАЛЬНІ: шолом для поранених у голову ШР, додатковий (гопкалітовий) патрон ЛП-2, ПРВ, ПРВ-У, ПЛ-2, ПЛ-3, ізолюючі протигази: ІП-4, ІП-5, ІПСА. Протигази призначені для захисту органів дихання, обличчя і очей від дії ОР, бактеріальних аерозолів, радіоактивного пилу. Принцип дії протигаза полягає в очищенні повітря, що вдихується, від токсичних аерозолів і парів в фільтрувально-поглинальній системі. Протигази не ізолюють шляхи людини від атмосфери і не збагачують повітря, що вдихується, киснем, тому можуть бути використані в середовищі з вмістом кисню не менше 17%. Радіоактивний пил випадає після ядерного вибуху, заражаючи шар приземного повітря і місцевість. Крім того, радіоактивний опад може переходити повторно в завислий стан разом з пилом від поривів вітру, при пересуванні людей, транспорту. При перебуванні на зараженій місцевості особового складу без ЗЗОД РР в цьому випадку будуть потрапляти в органи дихання. Високотоксичні отруйні речовини застосовуються у вигляді туману, диму, в газоподібному стані. В атмосфері, зараженій газовими ОР, за один вдих в шляхи дихання людини може проникнути декілька смертельних доз. Класифікація засобів індивідуального захисту органів дихання
Бактеріальні аерозолі в розмірі 1 - 5 мкм складаються із патогенних мікроорганізмів, які дуже легко проникають в легеневі тканини, причому граничною дозою для людини, наприклад, КУ-лихоманки є одна мільярдна частка грама, тобто не більше 10 мікроорганізмів, для туляремії - 10 - 50. Аерозолі стійких ОР і БЗ здатні також утворювати вторинну хмару. Сучасний фільтрувальний протигаз надійно захищає органи дихання від усіх раніше наведених факторів. Будова і захисні властивості фільтруючих протигазів (ФП) Фільтруючі протигази складаються з лицевої частини і фільтрувально-поглинальної системи (ФПС). Фільтрувально-поглинальна система призначена для очищення повітря, що вдихується, від аерозолів і парів ОР, радіоактивного пилу, бактеріальних аерозолів. У протигазів різних типів фільтрувально-поглинальна система може бути виконана у вигляді фільтрувально-поглинальної коробки (ФПК) або фільтрувально-поглинального елемента (ФПЇ). За певних умов ФПС може складатися із ФПК і додаткового патрона. Очищення повітря від аерозолів здійснюється протиаерозольним фільтром. Протиаерозольний фільтр являє собою розташований у вигляді вертикальної гармошки або концентрично, спресований картон (целюлоза) з доданням до 3 вагових процентів азбесту. Завдяки особливостям розміщення, площа протиаерозольного фільтра складає 2000 см2. Волокна фільтра утворюють густу сітку з дуже дрібними звивистими проміжками (канальцями). Додавання азбесту створює дрібночарункову структуру фільтра. Фільтрація аерозолів схематично проходить так. Спочатку крупні частини (більше 2.10-5 см), що мають більшу вагу і більшу інерцію, на звивинах каналу фільтра потрапляють за межу повітряного потоку і, вдаряючись об стінки каналу, втрачають енергію і затримуються. Надзвичайно дрібні частинки (менше 1,5.10-5 см), маючи сильно виражений броунівський рух, проходячи каналами фільтра, ударяються об їхні стінки і фіксуються на них. Так звані "середні" аерозольні частинки (1,5-2.10-5 см) не піддаються ні осадженню, ні фіксації і створюють проскок. Коефіцієнт проскоку розраховується за формулою:
де С1- кількість (концентрація) аерозолю, що проскочив через аерозольний фільтр; С - кількість (концентрація) аерозолю в атмосфері. За цим коефіцієнтом визначається ефективність протидимового фільтра щодо захисту від токсичних аерозолів. Слід пам'ятати, що абсолютних фільтрів немає, тому будь-який фільтр має коефіцієнт проскоку. Протидимовий фільтр за своїми захисними властивостями під дією отруйних димів виснажується. Щодо радіоактивних речовин, то теоретично не виключено можливості накопичення їх у фільтрі до такої міри, що подальше користування протигазом стає неможливим. Стосовно патогенних мікроорганізмів, після кожного застосування противником бактеріальних засобів протигаз вважається непридатним для повторного використання. Пари ОР і гази не затримуються протиаерозольним фільтром. Очищення повітря від парів і газів відбувається поглинальним шаром активованого вугілля-каталізатора (шихти). Активоване вугілля в шихті знаходиться у вигляді гранул. У шихті очищення повітря від парів, газів ОР відбувається за рахунок таких процесів: адсорбції, капілярної конденсації, хемосорбції, каталізу, реакцій окислення, відновлення, створення комплексоутворювальних систем. Активоване вугілля виготовляється із антрациту (кам'яного вугілля) або із березового вугілля шляхом спеціальної обробки в особливих печах парами води і аміаку при високій температурі, в результаті чого вугілля звільняється від летких смолистих речовин і велика кількість пор і пустот у вугіллі (мікропори менше 10-6 см, перехідні пори 10-6-10-5 см, макропори - більше 10-5см), що мають велику сумарну поверхню (1 г вугілля має поверхню до 1000-2000м2), різко підсилюють поглинальну здатність вугілля. Більшість сучасних високотоксичних ОР в пароподібному і газоподібному стані за лічені частки секунди поглинаються в протигазі за рахунок процесу АДСОРБЦІЇ - ущільнення молекул ОР на поверхні вугілля, завдяки силі поверхневого електростатичного притягання. Отруйні речовини з великою молекулярною масою адсорбуються вугіллям краще, ніж з малою. Для поглинання хімічних сполук з малою молекулярною масою адсорбційний принцип доповнюється принципом хемосорбції - хімічної нейтралізації речовин кислого походження, якщо при цьому утворюються нові хімічні сполуки. Тому нижній шар шихти вміщує три вагових проценти лужних добавок Na2CO3 (K2CO3) і являє собою так званий лужний хімічний поглинач. Його обов'язковий компонент-волога (10-12%), для створення сприятливого середовища хімічних реакцій і прискорення гідролізу деяких ОР. Таким чином відбувається захист від фосгену, дифосгену, фтористого, хлористого, ціаністого водню та ін. Капілярна конденсація, що відбувається в шихті – це перетворення парів ОР у дрібні крапельки рідини в мікропорах вугілля. Адсорбція - це проникнення (дифузія) парів ОР всередину вугілля. У верхньому шарі шихти містяться окисли металів-хрому, міді, срібла, що виконують роль каталізаторів хімічних реакцій знешкодження ОР. Крім того, солі важких металів, таких як заліза і міді, що містяться в шихті протигаза, переводять низькомолекулярну синільну кислоту в стійкі комплексні сполуки з великою молекулярною масою, які добре адсорбуються активованим вугіллям. Лицьова частина складається із гумової маски-шолома, окулярного вузла, клапанної коробки, обтікачів, системи кріплення на голові. З'єднувальна трубка призначена для з'єднання лицевої частини з ФПК. Вона виготовлена з гуми в трикотажній обплітці і має поперечні складки (гофри), що надає необхідної пружності і забезпечує проходження повітря при вигинах. До комплекту малогабаритних протигазів не входить. Маска-шолом виготовляється із гуми сірого або чорного кольорів. Обтікачі призначені для обдування окулярного вузла повітрям, що вдихується. Вони виконані у вигляді каналів-повітроводів і відформовані разом з корпусом маски-шолома. Обтуратор виконано у вигляді тонкої, підгорненої всередину маски гумової смужки, і призначено для покращення герметизуючих властивостей маски-шолома. Клапанна коробка призначена для розподілу потоків повітря, що вдихується і видихається. В лицевій частині протигазів ШМ-41Му, ШМС, ШМ-62, ШМ-66Му в клапанних коробках-один клапан вдихання і два клапани видихання (основний і додатковий), між якими розміщено фізіологічну камеру об'ємом 50 см3. Подібна будова запобігає підсмоктуванню токсичних речовин під маску. В інших лицевих частинах протигаза клапан вдихання розміщений у з'єднувальному вузлі ФПС. Клапани видихання - найбільш уразливі елементи протигаза. У випадку їхнього засмічення чи примерзання в холодну пору року заражене повітря проникає під лицьову частину. До комплекту протигазів додається також протигазова сумка, незапотіваючі плівки, накладні подовжувальні манжети, спеціальний "олівець" від запотівання скла окулярів. Протигазова сумка призначена для носіння, захисту і зберігання протигаза і його комплектуючих частин. Вона складається з двох внутрішніх відділень: лівого-для протигазової коробки (обладнано дерев'яними планками для забезпечення вільного доступу повітря у протигазову коробку), правого - для лицевої частини, респіратора, незапотіваючих плівок або "олівця". У зовнішній кишені сумки розміщується індивідуальний протихімічний пакет. Сумка має заплічний ремінь і поясну тасьму. Незапотіваючі плівки односторонні (НП) або двосторонні (НПН) знаходяться в комплектах по шість плівок у кожному. Накладні утеплювальні манжети (НМУ) призначені для запобігання обмерзання окулярів вузла за мінусової температури повітря. Герметичність лицьової частини протигазів, з'єднувальної трубки, з'єднувальних вузлів складових частин протигаза оцінюється коефіцієнтом підсмоктування, який розраховується за формулою
де С1- кількість шкідливих домішок, що потрапило під лицьову частину; С - концентрація шкідливих домішок у повітрі навколишнього середовища. У цілому захисні властивості протигаза відносно токсичних речовин оцінюють коефіцієнтом проникнення, що являє собою відношення кількості токсичних речовин, прониклих під маску, до кількості цих речовин в атмосфері. Допустимий коефіцієнт проникнення має бути нижчим 1.10-3%. Захисна потужність Сучасні фільтрувальні протигази мають високі захисні властивості від ОР, РП, БА. При веденні бойових дій в умовах застосування противником ОМП один протигаз можна використати багато років. Перерви в користуванні протигазами в зараженій атмосфері не знижують захисних властивостей ФПК від ОР. За повторного використання протигазів, ОР чи токсичні продукти їх розпаду накопичуються в ФПК. Захисні властивості ФПС знижуються при зволоженні, засміченні грунтовим пилом, механічних пошкодженнях, низьких температурах. Захисна потужність фільтрувальних протигазів відносно пароподібних ОР визначається сорбційною ємністю і оцінюється часом захисної дії, тобто часом з моменту проходження пароповітряної суміші із вмістом пари токсичної речовини через поглинальний шар протигазової коробки до моменту проскоку граничної кількості парів цієї речовини. Час захисної дії розраховується за формулою, хв:
де С - концентрація ОР у повітрі, мг/л; М - сорбційна ємність вугілля, г; V-об'єм легеневої вентиляції, л/хв; 1000 - коефіцієнт перерахунку грамів у мілілітри. Фізіолого-гігієнічна оцінка ФП. Під час використання протигаза знижується працездатність і боєздатність людини. Протигаз перешкоджає можливості людини орієнтуватися в навколишньому просторі і, крім того, шкідливо дії на організм, що залежить від тренованості особового складу, його фізичного навантаження, типу протигаза. Основні властивості протигаза, що викликають патологічні зміни в людини: шкідливий простір, опір диханню, вплив маски-шолома. Шкідливий простір (об'єм 300 - 500 см3) утворюється між обличчям і лицевою частиною внаслідок нещільного прилягання маски-шолома в щелепно-лицевій ділянці голови. Шкідливий простір протигаза збільшує фізіологічний об'їм шкідливого простору повітроносних шляхів. В ньому затримується частина повітря, що видихується людиною, і поступово накопичується до надмірної кількості вуглекислий газ (до 4%) і водяні пари, а зміст кисню знижується (до 16,3%). Надходження в легені такої газової суміші викликає прискорене дихання і прискорює скорочення серця за рахунок подразнення дихального і судиннорухального центрів. Щоб компенсувати дію шкідливого простору, слід дихати в протигазі глибше і частіше, бо часте поверхневе дихання лише підсилює вентиляцію шкідливого простору. Опір диханню створюється переважно у фазі вдиху, внаслідок тертя молекул повітря об шари протигазової коробки, стінки трубки дихання, повітроноси лицьової частини. Опір дихання під час вдиху зростаї зі збільшенням швидкості руху повітря (при фізичному навантаженні) і переборюється додатковою напругою дихальних м'язів. Так, якщо в стані спокою при швидкості руху повітря 3-л/хв опір дихання становить 20-25 мм вод. ст. (величина опору вдиху визначається ступенем розрядження в підмасковому просторі), то при виконанні фізичного навантаження виростає до 70-100 мм вод. ст., а під час бігу, роботи санітарів-носильників, коли підвищується і опір диханню з боку повітроносних шляхів людини, опір диханню може доходити до 400 мм вод. ст. В результаті підвищення навантаження на дихальні м'язи внутрішньогрудний тиск зростає на величину опору протигаза. Це спричинює посилений приплив крові до правої половини серця, утруднення систоли, застій крові в малому колі кровообігу і в портальній системі. Вже при досягненні рівня опору вдиху 250-350 мм вод. ст. спостерігається неадекватна потребі величина легеневої вентиляції. Дихання стає поверхневим, частішають серцеві скорочення. Для недопущення подібного впливу необхідно знизити інтенсивність фізичного навантаження, налаштувати більш повільне, глибоке, ритмічне дихання. В протилежному випадку велике фізичне навантаження може призвести до гострого розширення правих відділів серця і декомпенсації. Опір диханню під час видиху порівняно невеликий. Він характеризується величиною позитивного тиску в підмасковому просторі (мм вод. ст.) і залежить від конструктивних особливостей видихаючого клапана. Вплив на організм шкідливого простору і опір диханню взаємно підсилюються, причому в стані спокою більш виражений вплив шкідливого простору, а при великому фізичному навантаженні - опір диханню. Шкідливий вплив маски-шолома виявляється у звуженні поля зору і зниженні його гостроти, утрудненні мови і сприйняття звуків. Крім того, маска-шолом протигазів чинить відчутний тиск на м'які лицеві тканини, судини, нервові закінчення, викликаючи безперервну нервову імпульсацію і больові відчуття. Також маска-шолом порушує процеси теплообміну. В жарку пору підвищує вологість в підмасковому просторі, пітливість, можливі подразнення, мацерація шкіри обличчя. За низьких температур підвищується можливість відморожень підборіддя, шиї. Зазначені види дії протигазів на людину частково керуються шляхом правильного підбору маски-шолома, а також внаслідок протигазового тренування. Протигазове тренування проводиться з метою адаптації до умов роботи в протигазі шляхом вироблення компенсаторно-пристосувальних змін в організмі і усунення негативного рефлекторного впливу. Протигазове тренування, як і фізична підготовка, повинно зміцнювати мускулатуру дихання, серцевий м'яз людини, одягненої в протигаз, виробляти здатність дихати глибоко і можливо рідше як у стані спокою, так і при фізичному навантаженні. Основні принципи притигазового тренування - планомірність і поступове збільшення фізичного навантаження. Протигазове тренування включається в план бойової підготовки особового складу. Тренування починається з вивчення правил користування протигазом і перебування в протигазі в спокійному стані протягом 15-30 хв. З другого-третього дня, а далі періодично поступово збільшується час перебування в протигазі і підсилюється інтенсивність фізичного навантаження (ходьба, марш, присідання, біг, землерийні роботи та ін.). Протигазове тренування проводять обов'язково під медичним контролем, який здійснюють медичні працівники. При цьому враховуються відносні протипоказання користування протигазом, які можуть бути постійними (хронічні захворювання серця, легенів та інших органів і систем) або тимчасовими (короткочасні гострі захворювання, поранення легенів середнього ступеня), запалювальні стани (бронхіт, ангіна, іподермія обличчя, травми та ін.). У цих випадках протигазове тренування забороняється або строго індивідуалізується. Протигаз ПМК. Маска М-80 складається із корпуса, обтуратора, окулярного вузла з трапецієподібним зігнутим склом, клапанної коробки з гумовим екраном, що запобігає загорянню і примерзанню клапанів видиху, обтікача, розмовного пристрою, системи для приймання рідини, наголовника, вузла приєднання ФПК ЕО.1.08.01. Сумка має форму прямокутного паралелепіпеда, просочена вогнестійкою рецептурою. Протигаз ПБФ. Маска-шолом складається із корпуса з двома кишенями, в які вкладається фільтрувально-поглинальний елемент /ФПЇ/ЕО-19Е, окулярного вузла, підмасочника, розмовного пристрою і екрана, ФПЕ складається з двох пакетів матеріалів, герметично з'єднаних по периметру і розділених перфорованими вкладишами. Кожний пакет складається з фільтруюче-сорбуючого і фільтруючого матеріалів, протипилового тампона і гідрофобної тканини. Шолом для поранених в голову ШР. Для захисту поранених в голову замість лицьової чистини ШМ-4I або ШМ-4IМ використовують спеціальний шолом для поранених в голову. При пораненнях в голову створюються специфічні умови, що перешкоджають використанню ШМ-4IМ: болючість тканини, наявність пов'язки із повітронепроникного матеріалу, що утруднює герметизацію, можливість блювання і.т.п. Шолом ШР - це гумовий каптур з вмонтованими в нього окулярами, дихальними клапанами і гофрованою трубкою. В нижній частині шолома розміщено обтюратор з тонкої еластичної гуми, з допомогою якого здійснюється герметизація шолома в ділянці шиї. Для зменшення шкідливого простору маються три пари шворок, які зав'язуються ззаду. ШР приєднується до коробки загальновійськового протигаза. Одягнення шолома ШР на пораненого не повинно перевищувати 1,5 хвилин, а первинна герметизація повинна створюватися за 10-30 секунд. Ізолюючі протигази. Ізолюючі протигази ІП-4 та ІП-5 ї спеціальними засобами захисту дихання, очей, шкіри обличчя від будь-якої шкідливої домішки у повітрі, незалежно від її властивостей та концентрації, і використовуються, коли фільтруючі протигази не забезпечують такий захист при наявності у повітрі речовини, котрі не затримуються фільтруючими протигазами, а також в умовах недостатності кисню у повітрі. Ізолюючий протигаз ІП-4 використовується тільки на суші та на кораблі, а ізолюючий протигаз ІП-5 для забезпечення виходу із затопленого танку, аварійно-рятувальних підводних робіт на глибині до 7 метрів. Будова ізолюючих протигазів. Ізолюючі протигази складаються з таких основних вузлів: лицьової частини, регенративного патрону, дихального мішка, каркасу і сумки (будова та правила використання більш детально викладені у технічному описі інструкції по експлуатації кожного виду ізолюючого протигаза). Лицьова частина служить для ізоляції органів дихання від оточуючого середовища, направлення газової суміші, що вдихується, та водяних парів і збагаченої киснем газової суміші до органів дихання, а також для захисту очей і обличчя від будь-якої шкідливої домішки у повітрі. Лицьова частина для ІП-5 додатково укомплектовується загубником і носовим зажимом для забезпечення роботи під водою. Регенеративний патрон служить для одержання кисню, необхідного для дихання, а також для поглинання вуглекислого газу та вологи, які містяться у газовій суміші, що видихається. Регенеративний патрон складається із корпусу з двома кришками, пускового пристрою, на верхній кришці патрона ї штуцер для встановлення в нього гайки пускового пристрою, гніздо ніпеля для з'єднання з лицьовою частиною. В нижній частині ї друге гніздо ніпеля для приєднання патрона до дихального мішка. Регенеративний патрон містить речовину (надперекис натрію), в який кисень знаходиться у зв'язаному стані. У регенеративному патроні проходять хімічні реакції поглинання вуглекислоти і вологи з повітря, що вдихається, з виділенням кисню. Реакція екзотермічна. NaO + CО = NаСО + О + IО3,4 ккал NаО + НО = NаОН + О + 44,6 ккал Пусковий пристрій складається із пускового брикета, ампули з сірчаною кислотою (1мл 38%) і пристрою для розбивання ампули. Пусковий брикет служить для забезпечення органів дихання в перші хвилини користування протигазом і приведення в дію регенеративного патрону. Схема дихання в ізолюючих протигазах маятникова, через те що внаслідок відсутності клапанної системи потоки повітря, що видихаються, йдуть по тому ж самому руслу. Дихальний мішок служить резервуаром для газової суміші, що видихається, і кисню, що виділяється регенеративним патроном. Він має фланець для приєднання до регенеративного патрона і клапан надлишкового тиску (для випускання надлишку газової суміші і запобігання від попадання зовнішнього повітря чи води). В ІП-6 є два пристрої для додаткового подавання кисню, котрі служать для наповнення дихального мішка киснем в разі браку газової суміші на вдих при роботі під водою. Каркас призначений для розміщення в ньому дихального мішка, запобігання здавлення мішка і кріплення регенеративного патрона. У ІП-5 дихальний мішок знаходиться у чохлі. Сумка служить для зберігання та переноски ізолюючого протигаза, а також для захисту його вузлів від механічних пошкоджень. Призначення і будова гопкалітового патрона, додаткового патрона (ДП-2). Гопкалітовий патрон служить для захисту від оксиду вуглецю, при концентрації його в оточуючому повітрі до 0,25%, що не затримується шихтою сучасних протигазових коробок. Додатковий патрон (ДП-2), який використовується разом з протиаерозольним фільтром, крім того призначений для захисту від радіоактивного пилу. Патрон - це циліндрична коробка, споряджена гопкалітом і осушувачем. Повітря, заражене оксидом вуглецю, проходячи через гопкалітовий патрон, звільняється від водяної пари в шарі осушувача і, проходячи через шар гопкаліту, перетворюється в неотруйний вуглекислий газ. Гопкаліт складається із зерен, що містять 60% МgО2 і 40% СuО. Ці речовини каталітично прискорюють окислення СО до СО2 за рахунок кисню повітря (2СО + О2 - 2СО2). Патрон можна використовувати замість протигазової коробки, якщо в повітрі міститься тільки оксид вуглецю або додавати до протигазової коробки, якщо разом з СО в повітрі присутні інші шкідливі домішки. Патрон вважається використаним, якщо він знаходився в роботі 80-90хв., або якщо його вага збільшилась на 20г. За мінусових температур захисна дія патрона значно знижується і повністю припиняється при -15 град.С. Призначення і будова респіратора. Респіратори застосовуються для захисту органів дихання від радіоактивного і грунтового пилу і під час воєнних дій у вторинній хмарі бактеріальних (біологічних) засобів. У військах використовується респіратори Р-2. Респіратор Р-2 – це фільтрувальна напівмаска з двома вдихальними клапанами, одним видихальним клапаном з захисним екраном, оголов'ям, що складається з еластичних шворок, які не розтягуються, і носовим затискачем. Особовий склад одягає респіратори за сигналом командира підрозділу при команді "Одягнути респіратори!" Використання засобів індивідуального захисту органів дихання пораненим і хворим під час медичної евакуації. Спосіб захисту поранених і хворих залежить від характеру і тяжкості їх поранення. У зв'язку з цим виділяють 4 групи поранених і хворих:
Розподіляють на групи за допомогою маркувальних талонів або розпізнавальних пов'язок. При серцево-судинній недостатності і при ураженні ОР середнього, тяжкого ступеня час перебування в протигазі не повинен перевищувати 30 хв. - 1 год. Абсолютні протипоказання до застосування фільтрувальних протигазів: - кома, шок, колапс; - легенева, носова, шлункова кровотечі; - безперервне блювання; - судоми; - гостра серцево-судинна і легенева недостатності; - відкритий пневмоторакс; - набряк легенів, поверхневе дихання; - свіжі випадки інсультів; - струс головного мозку в гострому періоді. 1.2. Засоби захисту шкіри (ІЗЗШ) та очей. Призначені для запобігання ураження ОР, РР, БЗ, що проникають крізь шкіру та діють на шкіру, а також для запобігання прямої дії світлового випромінювання та запалювальної суміші. |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Черняков Г. О., Кочін І. В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф Засвоїти основні положення нормативно-правових актів, що визначають організацію та функціонування ДСМК, взаємодія ДСМК з іншими аварійно-рятувальними... |
Ветеринарна медицина України Ветеринарна медицина Украины Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів, ТОВ «ВЕТІНФОРМ» |
| Залікові ПИТАННЯ З КУРСУ "СУДОВА МЕДИЦИНА ТА СУДОВА ПСИХІАТРІЯ" Судова медицина — це важлива галузь медицини з власними методами дослідження, яка слугує розв'язанню складних медико-біологічних... |
ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ОЧЕВИДЦЯМ ТА ПОСТРАЖДАЛИМ Навчальна мета: Навчатись оказувати психологічну допомогу постраждалим від техногенних катастроф |
| Библиографический список литературы по вопросам высшей школы Артюх С. Виховання професійних і спеціальних психофізіологічних якостей у майбутніх інженерів – запорука зниження ризику техногенних... |
Профільна спрямованість учнів Сарненської гімназії Падають вертольоти і літаки, теплоходи не можуть розминутися у відкритому морі, солдати і офіцери помилково вбивають один одного,... |
| Друковані матеріали Ковалёва Н. Г. Лечение растениями. Очерки по фитотерапии — М.: Медицина, 1972. — 352 с |
УКРАЇНА Сьогодні констатується дефіцит лікарських кадрів зі спеціальності «загальна практика-сімейна медицина» |
| ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ Медицина Середньовіччя (Візантії, арабських народів, Тибету, середньовічної Європи) |
Широков Владимир Анатольевич, Сидоренко ДТУ передбачаються слова та семантично-значущі (ідіоматично визначені) словосполучення української мови. Це означає, що всі елементи... |