Джерельна [джеирел'на]. У слові 8 звуків, які позначаються на письмі 10 буквами. Дві букви д і ж позначають один звук [дж], буква ь не позначає звука, а позначає м'якість попереднього приголосного, тому в слові букв більше, ніж звуків.
їдок] - приголосний, дзвінкий, шиплячий, твердий;
[еи] - голосний, ненаголошений;
[р] - приголосний, сонорний, твердий;
[е] - голосний, наголошений;
[л'] - приголосний, сонорний, м’який;
[н] - приголосний, сонорний, твердий;
[а] - голосний, ненаголошений.
У слові три склади: [джеи-рел'-на]. Перший склад [джеи] - відкритий, ненаголошений; другий склад [рел'] - закритий, наголошений; третій склад [на] - відкритий, ненаголошений.
ЧЕРГУВАННЯ ЗВУКІВ - це постійні і закономірні зміни звуків в одній і тій же частині слова в різних його формах або спільнокоре- невих словах.
Чергуватися можуть як голосні, так і приголосні звуки. До найпоширеніших чергувань голосних належать:
Чергування [о], [е] з [і]. Це чергування становить одну із специфічних рис української мови. Голосні [о], [е] у відкритому складі змінюються на [і], якщо склад закривається: школа - шкільний, папери - папір, нести - ніс, пекти - піч.
Чергування [о], [е] з нулем звука. При зміні форм слова чи утворенні нових слів голосні [о], [е] можуть випадати або з'являтися в коренях або суфіксах: сон - сну - снитися; темний - тьма - тьмяний; пісок - піску; учень - учня; сестра - сестер; думка - думок; вишня - вишень; книжка - книжок.
Чергування [е] з [о] після шиплячих [ж], [ч], [ш], [дж] та [й]. Такі чергування досить поширені в сучасній українській мові: женити-
26
жонатий, вечеря - звечора, четвертий-чотири, пшениця-пшоно, шести - шостий, копієчка [коп'ійечка] - копійок.
Інші найдавніші чергування голосних. Такі чергування властиві усім слов'янським мовам.
[е] - [о]: брести - бродити, везти - возити;
[і] - [а]: лізти - лазити, сідати - садити;
[о] - [а]: стояти - стати, ломити-ламати]
[є] - [і]: летіти - літати, гребти - вигрібати.
Чергування приголосних звуків відбувається як при відмінюванні слів, так і при утворенні нових. До найпоширеніших чергувань належать:
Чергування приголосних [г], [к], [х] - [ж], [ч], [ш]: у кличному відмінку (юнак-юначе, друг - друже)\ в іменникових формах (око- очі), при творенні нових слів (друг - дружній, вік-вічний, вухо-вуш- ний, наука-учити, коса - чесати, горох - горошина, Ольга - Оль- жин, рука - ручитися).
Чергування приголосних [г], [к], [х] - [з'], [ц'], [с'].
Таке чергування спостерігається у відмінкових формах (у давальному відмінку-для іменників жіночого роду, у місцевому відмінку- для іменників усіх трьох родів): рука -руці, у руці, подруга - подрузі, мачуха - мачусі, при мачусі, берег - на березі, молоко - на молоці, вухо-у вус і; при словотворенні: Прага-празький, грек- грецький, чех-чеський.
Чергування приголосних звуків у коренях дієслів: [г] - [ж] могти - можу, [к] - [ч] плакати - плачу, [х] - [ш] дух - душити\ [д] - [дж] садити - саджу, [т] - [ч] крутити - кручу; [з] - [ж] мазати - мажу, [с] - [ш] писати - пишу, [зд] - [ждж] їздити - їжджу, [ст] - [шч] пустити - пущу, [б] - [бл] робити - роблю, [в] - [вл] мовити - мовлю-, [п] - [пл] топити - топлю\ [м] - [мл] ломити - ломлю.
27
Розділ З
ДІАЛЕКТОЛОГІЯ
АРЕАЛ - територіальні межі поширення окремого мовного явища або сукупності мовних явищ. На діалектологічних картах ареал відмежовується за допомогою ізоглос - ліній, що окреслюють територію, де зафіксоване певне явище.
АТЛАС ЛІНГВІСТИЧНИЙ (АТЛАС ДІАЛЕКТОЛОПЧНИЙ) - систематизований збірник діалектологічних карт певної території. На діалектологічних (лінгвістичних) картах за допомогою системи спеціальних позначок відображається локалізація (місце функціонування) мовних явищ, окреслюється територія їх поширення. Особливо наочно відбиваються на карті діалектні відмінності.
Для того, щоб різні карти могли порівнюватися, у атласі дотримуються єдиної сітки населених пунктів, тобто різні діалектні явища вивчаються в одних і тих же говірках.
Лінгвістичні атласи розрізняються за обсягом охоплення території поширення національної мови і можуть бути регіональними (див., напр.: Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської обл. УРСР / Лексика. - Ужгород, 1956 - 1960. - Ч. І - II) і загальномовними (див.: Атлас української мови: В 3-х т. - Т. 1.- Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. - К.: Наук, думка, 1984. - 391 карта; Т. 2. - Волинь, Наддніпрянщина, Закарпаття і суміжні землі. - К.: Наук, думка, 1988. -407 карт).
БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР - один із говорів південно-західного наріччя, вживається представниками етнічної групи бойків, які мешкають на схилах середніх Карпат до Наддністров’я.
28
Для бойківських говірок характерне вживання середньо-задньо- го звука [ьі], закінчення [а] у іменниках типу життя, наближення [е] до [еи1 або [и] у наголошеній позиції, напр., от'еиц, отиц' (отець), м'яких ц', р', ш', ж', напр.: ш'апка, ж'аба, зменшувального суфікса
А , , ,
-йк-, напр.: зеленейкий, сонейко, молодейкий.
ГІПЕРИЗМ - мовне явище, яке виникає внаслідок намагання уникнути таких фонетичних рис, які у свідомості носіїв говірки помилково сприймаються як ненормативні, нелітературні.
Явище гіперизму найчастіше спостерігається на межі діалектних груп і у місцях переселення з території поширення інших діалектів. Напр., у говірках, що межують із “акаючими” говірками, засвідчується заміна нормативного [а] на [о]: огрондм, обрикоса.
1
ГОВІР - група структурно споріднених і територіально суміжних діалектних мікросистем (говірок), які мають спільні лексичні, фонетичні, граматичні ознаки. Синонім - говірки. Термін вживається у сполученні із визначеними за класифікацією назвами говорів: серед- ньонаддніпрянський говір, слобожанський говір і т.п. Об'єднуючи однотипні говірки, говір, у свою чергу, є складовою частиною ширшого діалектного угрупування - наріччя.
ГОВІРКА - діалектне утворення, яке характеризується однорідністю лексичної, фонетичної і граматичної системи. Охоплює територію одного або кількох суміжних населених пунктів. Вживається у сполученні з назвою цієї невеликої, як правило, території: напр., говірка с. Успенівки Марийського району Донецької області.
Можливе поширення не однієї говірки в одному населеному пункті. Часто таке явище є результатом компактного переселення носіїв материнських говірок у різні частини одного населеного пункту.
ГОВІРКОВИЙ - характерний для говірки, те саме, що й діалектний. Вживається, напр., у сполученні говіркове явище на позначення мовного факту чи процесу, характерного для певної говірки, такого як: ствердіння [р] (зора - літ. норм, зор'а), перехід [д'] в [ґ'] (ґ'іти- літ. норм, д'іти) та ін.
ГОВОРИ - те саме, що НАРІЧЧЯ.
ГУЦУЛЬСЬКИЙ ГОВІР - один із говорів південно-західного наріччя, має багато спільних рис із надпрутським і наддністрянським говором. Це східнокарпатські говірки із центром біля Жаб'я над Черемошем. Свою назву говірки одержали від найменування етнічної групи гуцулів. Найбільш характерними ознаками є вживання [е], [і] після пом’якшених приголосних, напр.: йек, иін'іс'кне (щастя)]перехід [д'], [т'] в [Г'], [к'], напр .: г'іти (діти), к'істо (тісто)] вживання таких форм дієслова бути, як сми, бих: ходиу сми (я ходив), йа бих показау, м’які [ж'], (ч'], [ш'], [р'], напр., ш'епка (шапка), душ'а (душа) та ін.
ДІАЛЕКТ - різновид національної мови, який вживається як засіб спілкування особами, пов'язаними територіальною чи соціальною спільністю. Розрізняються територіальні й соціальні діалекти.
Територіальний діалект - це місцевий різновид загальнонародної мови, який відрізняється від неї особливостями лексичного, фонетичного чи граматичного складу.
ДІАЛЕКТИЗМ - слово, яке має відхилення від літературної мови. Правомірним є вживання терміна діалектизм у протиставленні “говірка -літературна мова". При описі діалекту (говірки, говору, наріччя) для позначення лексичних, фонетичних і граматичних особливостей вживається термін говіркове (діалектне) явище, ознака говірки (говору, наріччя).
ДІАЛЕКТНА МОВА - різновид національної мови, який побутує в усній формі. Це цілісна система, яка характеризується єдністю лексичних, фонетичних і граматичних ознак. Має ієрархічну побудову, до неї входять споріднені структурно й суміжні територіально діалектні підсистеми - говірка, говір, наріччя. Діалектна мова є основою літературної мови, джерелом її норм і законів.
ДІАЛЕКТНИЙ - прикм. від діалект. Вживається у сполученнях діалектний матеріал, діалектні особливості, діалектне явище, діалектна мова.
ДІАЛЕКТОЛОГІЯ - розділ мовознавства, який вивчає територіальні різновиди національної мови - діалекти.
ДІАЛЕКТОЛОГІЧНИЙ - прикм. від діалектологія, означає те, що стосується науки діалектології. Вживається у сполученнях: діалектологічне дослідження, діалектологічний атлас і под.
ЗО
ДИФТОНГ - складний голосний звук, що утворюється з двох компонентів. Дифтонг утворює один склад.
В українській діалектній мові у північних говорах до складу групи
Г"\
голосних входять дифтонги: іе (нелабіалізований дифтонг переднього
/->» ✓"Ч
ряду) та лабіалізований дифтонг заднього ряду - [уо], [уе], [уи], [уо]. Ці дифтонги виступають на місці давніх *о, *е, *е у наголошеному
Г~\ ґ~>. ✓“'ч
|