Керівник проекту та автор концептуальних засад

Скачати 1.08 Mb.

Назва	Керівник проекту та автор концептуальних засад
Сторінка	2/6
Дата	21.03.2013
Розмір	1.08 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Медицина > Документи

1 2 3 4 5 6

Культурно-національні чинники виховання

Найбільш ефективним завжди вважалося виховання на прикладах життєдіяльності батьків (історії роду, що органічно контамінує з історією народу), навколишньої природи, розкриття секретів і величі національно-державної мови, культури, міжнародної ролі і місії Батьківщини, видатних здобутків її славних синів і дочок у всіх сферах світового поступу, зокрема - педагогіки, починаючи від авторів літописів, Ярослава Мудрого, Митрополита Іларіона і Володимира Мономаха, Ю. Котермака і Г. Русина, П.Сагайдачного і Б. Хмельницького, Л. Барановича, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Максимовича і В. Каразіна, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, О. Потебні, П. Юркевича і М. Драгоманова, Б. Грінченка, І. Франка і М. Грушевського, К. Ушинського і С. Русової, С. Сірополко, Г. Ващенка і В. Яніва, А. Волошина і О. Шаяна, Д. Чижевського, Ю. Бойка-Блохіна, Ю. Шевельова і В. Сухомлинського.

Маємо бачити й усвідомлювати світ, таємниці життя і рух до нього через найголовніші етапи, закономірності, особливості, інтереси, уроки життя та розвитку рідної Батьківщини - органічно пов'язаної з світовою еволюцією ще з найдавніших епох та формацій, коли вона була активним суб'єктом розвитку світової цивілізації та культури.

Першими вчителями дітей є їхні батьки (члени роду). Тому й виховний процес має починатися з виховної роботи педагогічних колективів з батьками; з роз'яснення батькам та усвідомлення ними сутності й ролі матері та батька, природи і прав дитини; розуміння того, яку роль відіграє в житті немовляти (дитини) особистий приклад батьків: і в сімейно-родових стосунках, і в ставленні до їхніх батьків, до історії народу, до рідної природи, мови, культури, надії і держави; до принципів і норм поведінки, праці та побуту; зрештою - до процесу власного навчання й громадянсько-культурного зростання, бажання й уміння виховувати дітей.

Найвищою турботою вихователів є дитина; метою і мірою успіху діяльності педагогів - міра фізично-духовного, ідейно-культурного, політичного розвитку дітей (учнів, студентів) як свідомих носіїв інтересів громадянського суспільства.

Визначальною постаттю навчальних закладів був, є і буде УЧИТЕЛЬ.

Найпершою рисою (якістю) кожного вчителя має бути вроджена любов до дитини та природний нахил до виховання, до синтезу народної й академічної педагогіки.

Народну педагогіку упродовж тисяч років творили люблячі матері, батьки (бабусі і дідусі), які заради щастя дітей самі проявляли взірці праці й культури (побутової, виробничої, суспільних відносин, ставлення до природи_; рослинного і тваринного світу, слави далеких і близьких предків), людяності і громадянського сумління, совісті й честі, вміння матерів берегти і множити культурні традиції родинний добробут, сім^*ю як основ держави, а батьків мужньо й жертовно захищати і рід, і Батьківщину та славу і будучину своєї етнонації, держави, мови, культури, активну роль народу в світовому розвитку. А всім разом - творити освіту й науку, мистецтво високої гуманістичної правди й краси, незрадливої любові та вірності національним святиням, і тим самим творити загальнолюдські цінності.

Великою скарбницею народної педагогіки стали «Велесова книга», міфологія і фольклор як утілення загальнонародного досвіду, мудрості, моралі ^; етики поколінь.

Втіленням єдності народної й державницької педагогіки стало «Поучення дітям» Володимира Мономаха. Природно, що його педагогіка стала і синтезом грецько-еллінських, візантійських, римських, англійських виховних традицій, і вершиною вітчизняної суспільно-політичної думки, а завдяки цьому - вершиною всієї тогочасної європейської педагогіки.

Думки про роль людини та роль своєї держави в загальносвітовому процесі визначають і принципи виховання митрополита Іларіона та Кирила Туровського, церковної і військової тогочасної еліти, літописців Київської держави.

Переконливі приклади тому - «Літопис Аскольда», «Повість минулих літ» і Галицько-Волинський літопис з їх провідною ідеєю: розкрити поколінням «як виникла руська земля, хто в ній першим почав урядувати та як руська земля постала». Бо хто не знає свого минулого, той приречений не знати щасливого майбутнього, шляхів до нього.

Для відповіді на питання автори використовують і міфологію, Біблію та фольклор; і інформацію про мало не всі зарубіжні країни, - однак в ім'я виховання людини-громадянина Київської держави усе те подано через призму зародження, становлення, розвитку своєї Батьківщини - суб'єкта й об'єкта світового процесу.

Технологія виховного процесу

Зміст та організацію виховного процесу визначає його мета як очікуваний ідеальний результат. Кінцева мета виховання поетапно конкретизується, виділяються проміжні виховні ціль проектуються дії педагога й вихованців, орієнтовані на досягнення виділених цілей.

Технологічний підхід дає змогу активізувати, інтенсифікувати процес виховання, наблизити його до оптимального. Технологія є основою сучасного виховного процесу, оскільки як форма виховного впливу характеризується високою наукоємністю і цим самим оптимізує його.

Особистісне долучення вихованців до спільної з вихователем діяльності у процесі застосування сучасних виховних технологій здійснюється через розв'язання соціально-моральних завдань, що ставлять вихованців з умови свідомого вибору і практичної реалізації особистісної позиції, стилю поведінки.

Технологія виховного процесу з поєднанням педагогічних приписів, здійснюваних на рівні етапів та дій суб'єктів, з широкою варіативністю опериціональної структури суб'єкт-суб'єктної взаємодії. Водночас вона є проявом індивідуальної майстерності педагога за умов використання ним оптимальних форм, методів та прийомів впливу на розвиток особистості.

Процес виховання окрім власне наукового підходу складається з творчих актів, засадами яких є відчуття вихователем конкретної життєвої ситуації, його такт. Ця особливість виховної діяльності має переваги .у ситуаціях екстремальних, недостатньо детермінованих, плинних, змінних.

Складовими виховних технологій є форми організації та способи виховання. Процес виховання здійснюється у певних організаційних формах (індивідуальні, групові, колективні, масові). Сфера виховання є відкритою до пошуку альтернативних способів виховання.

Використання виховної технології є завжди вибором стратегії, пріоритетів, системотвірних чинників взаємодії вихователя і вихованців, а також вибором тактики та стилю виховної роботи з ними.

Високий суб'єктивний компонент виховних технологій, пріоритет унікальності кожної особистості вимагає відповідального ставлення до технологізації виховного процесу, високого професіоналізму педагога.
Виховний простір розвитку особистості

Головне завдання сьогоднішньої практики — створення виховного простору. Виховний простір - це не тільки середовище, а й духовний простір учня і педагога, це простір культури, що впливає на розвиток особистості. У ньому має бути представлений весь універсам цінностей культури і культурних форм життя. Це простір соціальних, культурних, життєвих виборів особистості, котра самореалізується у різних виховних середовищах (академічне середовище, клубне, середовище творчих майстерень тощо).

Основні вимоги до створення виховного простору:

- психологізація як здатність враховувати у комплексі всі зовнішні й внутрішні впливи на дитину й одночасно творити духовно-творче розвивальне середовище, нейтралізуючи негативні з них та посилюючи позитивні;

- відкритість до соціуму, діяти у співпраці з сім'єю, громадськістю;

- залучення дітей до розв'язання суспільно значущих і особистісних життєвих проблем, формувати досвід громадянської поведінки;

- розвиток творчого потенціалу всіх суб'єктів навчально-виховного
процесу;

- спонукання школярів до самостійного розв'язання власних життєвих проблем у нестабільному суспільстві;

- життєтворчість як здатність забезпечити дитині можливість облаштувати власне життя, творити колективні і міжособистісні взаємини;
- педагогічна культура вчителів і вихователів, невід'ємними
особливостями якої є людяність, інтелігентність, толерантність,
розуміння, здатність до взаємодії;

- педагогічний захист й підтримка дітей у розв'язанні їхніх життєвих
проблем та в індивідуальному саморозвитку, забезпечення їхньої
особистісної недоторканості і безпеки;

- самореалізація людини в особистісній, професійній та соціальній сферах її життєдіяльності.

Структура виховної моделі національного виховання Виховна система - це цілісний організм, який виникає у процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їх діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє духовному розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К.Ушинського, «духу школи».

Серцевиною виховного процесу є особистість - її нахили, здібності, потреби, Інтереси, соціальний досвід, самовідданість, характер.

Одним із визначальних принципів виховної системи є взаємозв'язок впливів: родини; вчителя; соціальних об'єктів; довкілля (освітнього простору).

Родина, її цінності є складниками суспільства, яке будується на родинних принципах співжиття, дбайливого ставлення до дитини на тих чинниках, що допомагають розкрити творчий потенціал дитини.

Залучення до співпраці управлінської, духовної, культурно-мистецької еліти та громадських інституцій створює унікальне середовище координації та інтеграції всіх ланок виховної системи.

Розуміючи українську національну систему виховання як самобутнє і водночас споріднене з вселюдським культурно-історичне явище, акцентуємо увагу на усвідомленні педагогами кінцевого результату своєї праці - виховання свідомого громадянина, патріота.

Організаційно-структурна модель виховання

Реалізація сучасних технологій виховної роботи у практиці можлива на основі проектування розвитку особистості. Таким чином відбувається перехід від "педагогіки заходів" до педагогіки формування особистісних рис і якостей. У цьому підході (див. табл. 1) основними елементами розвитку особистості виступають: вікові особливості дитини (1); власне зміст виховної діяльності як спільної діяльності вихователя і вихованця (2); та основні очікувані результати на певному етапі вікового розвитку, що складаються з трьох основних елементів, - набуті знання і цінності (3), сформовані ставлення до себе, оточуючого природного і соціального світу (4), життєві компетентності (5), тобто можливість діяти у конкретній життєвій ситуації відповідно до власних цінностей, ставлень та знань.
Таблиця 1. Структура планування та оцінки ефективності виховання

Вікові особливості дитини	Зміст виховної діяльності	Критерії	Виховні досягнення учнів
1	2	3	4

Такій підхід дає можливість оцінити ефективність проведеної виховної роботи на кожному віковому етапі розвитку вихованця. Оцінка здійснюється через порівняння очікуваних результатів виховної роботи з її реальними результатами. При цьому стає можливою оцінка ефективності виховання як окремої особистості, так і класу та школи в цілому.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Виховання учнів у сучасній школі здійснюється в контексті національної і загальнолюдської культури, охоплює весь навчально-виховний процес, ґрунтується на свободі вибору мети життєдіяльності та поєднує інтереси особистості, суспільства, держави і нації.

Нині особливо актуальним є фундаментальне методологічне положення видатного українського психолога Г.С.Костюка про те, що виховувати – означає проектувати поступове становлення якостей особистості і керувати здійсненням накреслених проектів.

Програма виховання є результатом проектно-цільової діяльності, що враховує найважливіші компоненти навчально-виховного процесу, а саме: діагностування; визначення й обґрунтування педагогічних завдань; моделювання і прогнозування; проектування і планування, організацію різних видів діяльності з учнями; моніторинг динаміки рівня життєвої активності вихованців; корекцію (самокорекцію) та регуляцію (саморегуляцію) відхилень у їхньому розвитку; аналіз та прогнозування виховних ситуацій.

Програмою передбачається залучення учнів до різних форм творчої та суспільно-корисної діяльності, зокрема: пізнавальної, оздоровчої, трудової, художньо-естетичної, спортивної, пропагандистської, ігрової, культурної, рекреаційної, екологічної, що організовуються у години дозвілля, тобто у позакласний час.

Метою програми є створення цілісної моделі виховної системи на основі національних та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Для досягнення означеної мети передбачено реалізацію таких завдань:

- дотримання принципів виховання, визначених концептуальними засадами національної програми;

- організація виховного процесу в класному колективі та з батьками на засадах проектної педагогіки;

- створення програми виховання для кожного класу з урахуванням індивідуально-педагогічних можливостей класних керівників, батьків, а також – результатів вивчення рівнів фізичного, соціального, психічного та духовного розвитку учнів;

- змістове наповнення програми виховання з урахуванням вікових особливостей учнів;

- задоволення базових потреб особистості вихованця (фізіологічних потреб, потреби в безпеці, любові та прихильності, визнанні та оцінці, в само актуалізації) за умов загальноосвітнього навчального закладу;

- реалізація у процесі роботи особистісно орієнтованого, діяльнісного, системного, творчого та компетентнісного підходів до організації виховного процесу в шкільному та класному колективах;

- оптимальне поєднання форм організації виховної роботи: індивідуальної, групової, масової;

- створення належних умов для особистісного зростання кожного вихованця (створення ситуацій успіху та підтримки), його психолого-педагогічний супровід;

- співпраця з органами учнівського самоврядування, дитячими громадськими організаціями;

- інтеграція зусиль батьківської громади, представників державної влади, громадських та благодійних організацій, правоохоронних органів та установ системи охорони здоров’я.

Програма виховання розрахована на весь період виховної діяльності з учнями конкретного класу з урахуванням їхніх вікових, індивідуальних та психолого-педагогічних особливостей (для роботи з учнями 1-4 класів, 5-9 та 10-12 класів). Структурними елементами програми є:

- концептуальні засади, в яких закладена основна ідея, принципи та структура виховної моделі;

- пояснювальна записка, в якій визначається мета й завдання виховної діяльності учнів, особливості структури і змісту програми, рекомендації класним керівникам (вихователям) щодо створення організаційно-педагогічних умов та застосування різних форм і методів виховної діяльності;

- змістове наповнення програми для всіх ступенів навчання (початкова, основна, старша школа), побудоване за 6-ма змістовими лініями;

- списку використаної та рекомендованої літератури.

Змістове наповнення програми побудоване з дотриманням принципу концентризму, що відповідає концептуальним засадам національної програми виховання і визначається цінностями і ставленням особистості до себе і людей, суспільства і держави, природи і здоров'я, праці і мистецтва. Після кожної змістової лінії подаються характеристики вікових особливостей учнів, зміст та форми виховної діяльності, критерії і вимоги до виховних досягнень учнів. У змісті виховної діяльності запропоновано орієнтовні форми проведення виховних справ та їх тематика для різних вікових категорій з урахуванням творчого підходу класних керівників, батьків, інтересів, запитів та потреб дітей.

У програмі визначено орієнтири для роботи з конкретними класними колективами. Програма виховання для роботи з конкретним класом повинна вирізнятися творчим характером, власною специфікою, що зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку, провідною діяльністю, виховними впливами мікро- та макросоціумів, рівнями розвитку особистостей та класних колективів, індивідуальними можливостями педагога.

У проектній діяльності увага класного керівника (вихователя) акцентується на таких аспектах:

- розвиток творчої особистості дитини;

- виявлення та становлення індивідуальних особливостей школярів;

- рівні особистісно-виховних досягнення учнів;

- створення відповідних умов у школі для всебічного розвитку учнів;

- функціонування системи медично-психологічного та соціально-педагогічного забезпечення процесу розвитку школярів.

У процесі поетапної реалізації програми виховання класний керівник (вихователь) керується особистісно зорієнтованим підходом до здібностей, нахилів кожного учня, тим самим створюючи умови для саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації на основі національних та загальнолюдських цінностей.

Програма виховання учнів реалізується у процесі організації:

- навчально-виховної діяльності;

- позаурочної та позакласної діяльності;

- позашкільної освіти;

- роботи органів учнівського самоврядування;

- взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

Дитина є суб’єктом виховного процесу, тому доцільно у практику роботи школи впроваджувати такі виховні технології, інтерактивні методи та форми діяльності, які ставлять за мету не нав’язування правил і норм та примусове їх виконання, а створення умов для осмислення суті моральних правил і норм, їх доцільності, добровільного сприйняття, творчого застосування, набуття досвіду морально-ціннісного ставлення до самого себе, до людей, до навколишнього світу. А це потребує розвитку таких механізмів морального становлення особистості як ідентифікація, децентрація, позитивний образ «Я», емпатія, совість, рефлексивно-вольові механізми.

Для реалізації програми необхідно створити відповідні психолого-педагогічні умови у навчальному закладі, а саме:

- відповідність виховної практики засадам особистісно орієнтованої гуманістичної парадигми освіти;

- ставлення до особистості дитини як до суб’єкта виховання;

- перцептивна, комунікативна, інтерактивна взаємодія всіх суб’єктів виховного процесу;

- створення необхідних умов для розвитку творчого потенціалу особистості, перспектив її саморозвитку в колективі;

- захист і підтримка інтересів особистості дитини;

- самоідентифікація та суспільно-значиме особистісне самовизначення дитини;

- стимулювання ініціативності та життєвої активності дитини;

- створення і набуття практичних навичок, необхідних для особистісної гармонізації;

- інтеграція виховних впливів освітнього середовища;

- практичне спрямування виховного процесу навчального закладу;

- культивування цінностей особистості.

Урахування вікових та індивідуальних особливостей старших школярів передбачає добір доцільного змісту, методів, форм та відповідних виховних технологій:

- навчально-виховних (формування необхідних знань, стійких поведінкових норм);

- особистісно орієнтованих (створення ситуацій взаємодії, емпатії, використання активних та інтерактивних технік);

- культурологічних;

- дитиноцентричних (основа виховного процесу – створення умов для розвитку дитини);

- соціоорієнтованих.

Для кожної вікової категорії прийнятними є використання індивідуальних (консультації), групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові та рольові ігри), колективних (проекти) форм діяльності.

Для забезпечення ефективної реалізації програми необхідно розробити навчально-методичні посібники та методичні рекомендації.
Вікові особливості учнів
Початкова школа

Молодший шкільний вік є важливим у становленні особистості дитини, бо саме в цьому віці закладаються основи особистісного розвитку учнів початкової школи.

До вікових особливостей дітей 1-4 класів можна віднести: незначний соціальний та моральний досвід, підвищену емоційність, вразливість і одночасно пластичність до морально-етичних впливів, імпульсивність та безпосередність поведінки дитини, бажання постійно розширювати коло спілкування. Тому узгодження поведінки та усвідомлення моральних явищ життя характеризуються емоційними узагальненнями, аналізом ситуацій та вчинків, які відповідають загальнолюдським етичним цінностям. Розрив між знаннями моральних принципів і відповідною поведінкою – найхарактерніша властивість дитини цього віку. Подальшого розвитку набуватимуть такі моральні почуття: провини, сорому, обов’язку, відповідальності, справедливості, власної гідності, сумління.

Основними потребами дитини в початкових класах є потреби: у спілкуванні з людьми, в емоційному контакті, визнанні, оцінці своїх дій та вчинків, виявленні власних позицій у ставленні до інших, світу, у дружбі, товариськості, повазі до особистості, самоповазі, набутті нових знань та вмінь для пізнання довкілля.

Перед вчителем постає важливе завдання: вирізняти мотив вчинку, роз’яснюючи їй його сутність і правильність в різних типових життєвих ситуаціях, даючи їм можливість емоційного “переживання“ разом із практичним застосуванням отриманих знань.

Беручи участь у спільних видах діяльності, учні вчаться будувати свої взаємини із однолітками, входити в колектив ровесників. У них виникає потреба до взаємовимогливості і взаємодопомоги.

На цьому віковому етапі у дитини формується ядро особистості (моральні почуття, цінності, переконання), відбувається набуття досвіду моральної поведінки. Вона вчиться не лише виконувати вимоги колективу, а й бере активну участь у постановці вимог, виборі доручень, справи, яка їй до душі. В учнів виникає ще одне новоутворення – відносно стійкі форми поведінки і діяльності, які в майбутньому становлять основу формування її характеру.

Після закінчення 1 класу у частини дітей не до кінця сформовані особистісні новоутворення, що є характерними для дошкільнят, а саме:

недостатнє усвідомлення сприйняття шкільного життя, необхідності впорядкувати та організувати його за певними законами і правилами співжиття;
недостатнє усвідомлення внутрішньої етичної інстанції, такої як совість (орієнтування лише на зовнішній контроль з боку дорослих, невміння діяти самостійно), що викликає у школярів почуття невпевненості у собі, спричиняє конфлікти у спілкуванні;
відсутність переваг та продуманих дій над імпульсивними (стримування бажань відбувається лише в разі очікування винагороди чи покарання);
несформованість адекватної самооцінки.

Вчителеві в 2 класі слід продовжувати виховну роботу, спрямовану на корекцію цих недоліків з метою будування специфічних для молодших школярів особистісних новоутворень: довільність психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексію, інтелектуалізацію життя дитини.

У вчинках дітей наприкінці другого року навчання вже проглядається позиція у ставленні до того, що їх оточує. Розвиваються і змінюються внутрішні етичні інстанції, формуються моральні мотиви поведінки; розвивається здатність співпереживати, співчувати, а отже, і співдіяти з дорослими та однолітками.

Молодший шкільний вік (за І.Д. Бехом) виявляється сприятливим щодо виховання у дитини фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким є здібність цінувати особистість людини.

Головним новоутворенням навчальної діяльності є формування теоретичного мислення дитини, що знаходить відповідне вираження і в рівні сформованості у дітей особистісних моральних якостей, першооснов багатьох моральних понять: доброти (гуманності), людяності, милосердя, чуйності, співчуття, чесності, справедливості, терпеливості та ін.

Формування особистості молодшого школяра значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким моральні правила і норми дитина засвоює активно, в процесі діяльності та спілкування з дорослими, однолітками, старшими та молодшими дітьми. Основна функція її полягає в тому, що в ній набувається досвід ставлення дитини до світу, до людей, до самої себе.

Виховання молодших школярів здійснюється у процесі навчально-пізнавальної діяльності як провідної шляхом внесення ціннісних складових у зміст навчальних предметів, відведення належного місця "спільно-взаємодіючій діяльності" як на уроках, так і в позаурочний час; гуманізації взаємин у системах "учитель - учень", "учень - учень"; використання вчителем демократичного стилю спілкування з учнями; створення умов для творчої самореалізації кожної особистості.

Важливим є особистісно зорієнтований підхід у вихованні молодших школярів, оскільки для дітей цієї вікової групи характерна особлива сенситивність до морально-етичних впливів, а надто сприйняття норм культурної поведінки, спілкування, мовного етикету, культури взаємовідносин.

Дуже часто внутрішнє самопочуття, емоційний настрій дитини залежить від особистості вчителя початкових класів, оскільки для учнів 1-2 класів учитель залишається центральною фігурою, арбітром, авторитетом. Лише в 3-4 класах самооцінка, оцінка однолітків починає переважати оцінку вчителя.

Зовнішнім вираженням позиції дитини є участь її у різноманітних ситуаціях дитячого життя. Вона виявляється залежно від очікувань вчителя і дитини. Діти з невиправданими очікуваннями часто стають агресивними або, навпаки, пригніченими; боязкими або недовірливими, соціально інфантильними або неспокійними. Ці аспекти необхідно враховувати у роботі з дітьми та батьками.

Головне завдання вчителя – навчитись створювати і використовувати у шкільному житті ситуації, в яких знання і дії були б злиті та дозволили б фіксувати динаміку духовно-морального розвитку дитини, суть якого полягає у вмінні дитини самостійно, а іноді за допомогою вчителя реалізувати свої здібності до практичної діяльності. Вчитель має допомогти дитині розвиватись від елементарних навичок поведінки до більш високого рівня, для якого необхідні самостійність у прийнятті рішень і моральний вибір.

Ефективність різних видів виховання залежить від спрямованості виховного процесу, форм і методів його організації. Пріоритетними для учнів початкових класів є активні методи, спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

Оскільки в молодшому віці у дітей домінує образне мислення, то найбільш характерними є такі форми діяльності: ситуаційно-рольова гра, сюжетно-рольова гра, гра-драматизація, інсценування, гра-бесіда, гра-мандрівка, екскурсія, ігрова вправа, колективне творче пано, бесіда, тематичний зошит, ранок, свято, усний журнал, групова справа, оформлення альбому, уявна подорож, конкурси, ігри, школа ввічливості, демонстрація, розповідь, моделювання, інсценізація, вікторина, екскурсія, виставка малюнків, операція-рейд, виставка-ярмарок, перекличка повідомлень, добродійна акція, хвилини з мистецтвом, година спостереження, година милування, спортивні змагання, козацькі забави, театральна вистава, ляльковий театр, ведення літопису класного колективу, веселі старти, естафети, догляд за рослинами і тваринами.
Основна школа

Підлітковий вік – складний відповідальний період становлення особистості (за Л. І. Божович, це період другого народження особистості), в якому формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки, уявлення про норми поведінки, запозичені у дорослих. Шлях оволодіння ними відбувається через реальні стосунки, через оцінку їхньої діяльності дорослими. Наприклад, не одразу підлітки усвідомлюють, що волю загартовує і навчання, що відкрите визнання своїх помилок свідчить про сміливість, що усвідомлення своєї провини – крок до відповідальності. Знання моральних норм та еталонів взаємин розуміють не завжди глибоко, важко сприймають моральний релятивізм, тому оцінки вчинків інших категоричні, безкомпромісні. Моральні переконання ще не є нестійкими, проте вони стають специфічними мотивами поведінки. З’являються власні погляди, оцінки, які можуть швидко змінитись, але й протилежну точку зору підліток буде відстоювати так само пристрасно, як іншу.

Важливі зміни відбуваються у мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів, у позитивному ставленні з боку друзів. З’являється орієнтація на майбутнє: мрії, ідеали, перспективні плани, віддалена мета. Проте для підлітка характерна й відмова від поставленої мети всупереч її об’єктивній значущості, бо воля ще слабка. Підлітки частіше діють за найбільш сильним мотивом, власною ж поведінкою вони ще не володіють, і самі визнають відсутність у себе вольових якостей.

Завданням педагогів є розвиток у підлітків вольової поведінки, використовуючи для цього емоційно привабливі цілі, підтримуючи їх наміри й уявлення про можливість досягти власного рівня домагань. За Л. І. Божович, у підлітків у вольовому акті ще слабо представлена виконавська частина. Очима підлітків основною причиною їх неуспішності в школі є лінощі. Практика свідчить, що не менше значення має забезпечення пізнавальної мотивації, розвиток інтересів. Для підлітків є характерною легкість виникнення переживань, емоційної напруги. Їм важко стримувати свої радість, горе, образу, гнів. Їхні емоції відрізняються ригідністю – інертністю, негнучкістю, навіть тенденцією до самопідтримування. Підлітки “купаються ” у власному горі, або в почутті провини. Вони відчувають задоволення від будь-яких переживань, відчувають потребу в сильних емоційних насиченнях. Суперечливі прагнення, які виникають досить часто, ще більше підсилюють загальний емоційний фон, що призводять до виникнення стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникати з незначного приводу. Треба вчити підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них, виявляти в культурних формах.

Відбувається інтенсивний розвиток самосвідомості: виникає інтерес до свого внутрішнього світу, що веде до поглиблення та ускладнення процесу самопізнання. Підліткова рефлексія спрямована на розуміння самого себе особлива увага приділяється власним якостям особистості, тому підвищується чутливість до оцінок з боку оточуючих, виникає орієнтація на реальні досягнення. Рефлексія відкриває недосконалість “Я”, що глибоко та гостро переживається. Найбільший сплеск рефлексивності в учнів 7-8 класів. Зростає критичність з приводу власних недоліків, наприклад, вже в 6 класі з’являються діти, які не вважають себе здібними до жодного з предметів.

Моральна мотивація ще не є стійкою, тому підліток легко піддається навіюванню, таким формам соціальної поведінки, які роблять його дорослим у власних очах.

Образи “Я”, які створює в своїй свідомості підліток, дуже різноманітні: це фізичне “Я” (уявлення про свою зовнішність), про психічне “Я” (про риси характеру, про свої здібності тощо). Але ставлення до всіх цих рис свого “Я” залежить від системи цінностей, яка формується завдяки впливу членів своєї сім’ї та ровесників. Саме тому одні гостро переживають відсутність зовнішньої краси, а інші – фізичної сили, дехто всю увагу спрямовує на підвищення результатів у спортивних видах діяльності. Образ “Я” ще нестабільний, уявлення про себе рухливе. Іноді випадкова фраза, комплімент або посмішка надовго порушують спокій душевного життя підлітка.

З образом “Я” пов’язана самооцінка . Для підлітка важливо знати не тільки, який він є , але й наскільки значущими є його індивідуальні особливості для оточуючих, а тому й для самого себе. Постійного відбувається порівняння: “Я такий ,як усі ” або “я не такий, як усі”. В ідеалі самооцінка повинна складатися із порівняння самого себе сьогоднішнього із самим же собою, але учорашнім: “Я вчора і я сьогодні, а яким я стану (повинен стати) завтра?”. Це складно, проте ефективно. Самооцінка має загальний характер та ще й занижена: підлітки перебільшують свої недоліки, успіхи дещо занижують. Але за заниженою самооцінкою може ховатись високий рівень домагань, на основі чого розвивається феномен "дискомфорт успіху“. Підліток, маючи таку самооцінку, знецінює досягнення своїх ровесників, радіє їхнім невдачам. Така конфліктна самооцінка виникає за умови завищених вимог з боку батьків, або песимістичних уявлень про можливості свого сина чи доньки. У підлітка тоді виникає сильна реакція навіть на справедливі зауваження. Він шукає зовнішні причини для виправдовування своїх реальних невдач або тих, що прогнозуються. Такий “афект неадекватності” вимагає пошуку психологічного захисту у вигляді знецінення успіхів інших. Висока самооцінка повинна поєднуватись із здатністю диференційовано оцінювати свої досягнення і в той же час бачити недоліки та перспективи покращання результатів за рахунок усунення недоліків.

Підлітки адекватно оцінюють товаришів, але завищують свою самооцінку. Загальне позитивне ставлення до себе, до своїх можливостей повинно залишатися незмінним, а недоліки - сприйматись як тимчасові, які можна усунути.

Самооцінка поступово емансипується від оцінок оточуючих і набуває все більшого значення як регулятор власної поведінки.

Крім реального “Я” виникає і “Я–ідеальне”. Якщо рівень домагань високий, а свої можливості усвідомлюються недостатньо, тоді “Я–реальне” буде дуже відрізнятися від “Я–ідеального”. Такий стан веде до невпевненості в собі, а в поведінці це виявиться в образливості, впертості, навіть в агресивності. Якщо “Я–ідеальне” сприймається досяжним, воно спонукає до самовиховання, здійснення якого сприяє розвитку саморегулювання. Саморегулювання вміщує в собі вільну постановку мети та вибір засобів її досягнення. Деякі підлітки (3%) розробляють навіть програму самовдосконалення, але не всі мають силу волі та наполегливість, щоб здійснити її. Здатність ставити мету, усвідомлювати засоби її досягнення, використовувати свої можливості, передбачати результати є показником високої зрілості особистості, що з’явиться пізніше. В учнів основної школи виникає потреба в життєвому самовизначенні (закінчується 9 клас), спрямованості на майбутнє, визначенні свого життєвого шляху, майбутньої професії. Ця потреба конкретизується в новій соціальній позиції, яка розгортається на наступному віковому етапі.

Враховуючи вікові особливості учнів основної школи, у роботі з ними доцільно використовувати такі форми роботи: година спілкування, класні збори, година класного керівника, анкета думок, зустріч, відверта розмова, просвітницький тренінг, ярмарок солідарності, конкурс, гра-експрес, спартакіада народних ігор, родинне свято, родинна вітальня, рольова гра, вікторина, веселі старти та естафети, колективна творча справа (КТС) (жива газета, випуск газети, свято-презентація, усний журнал та інше), проект, школа етикету, операція, виставка-конкурс, ведення літопису класного колективу, фестиваль, колективне ігрове спілкування, похід, спартакіада, турнір, гра-анкета, колаж, ігрова програма, пошукова гра, акція (милосердя, благодійна, екологічна та інші), екологічна стежка, художня галерея, конкурс-ярмарок, виставка творчих робіт, трудовий десант, конкурс-інсценізація, конкурсна програма, інтелектуальна гра.

1 2 3 4 5 6

Схожі:

Передовий педагогічній досвід в контексті інноватики Виведення освіти України на рівень розвинених країн світу передбачає реформування концептуальних, структурних та організаційних засад...	З досвіду впровадження обласного освітньо-профілактичного проекту «Правовий десант» США. До участі у конференції були запрошені Тетяна Войцях, автор та координатор проекту "Правовий десант", та Олена Потапенко, соціальний...
Аспірант кафедри аграрного, земельного та екологічного права Таким чином, метою статті є вивчення та аналіз різноманіття концептуальних засад взаємодії суспільства з природним середовищем, адже...	План навчального проекту Автор навчального проекту Всі інші учасники конкурсу розробляють Web-сайт, презентацію проекту та висновок з ключового питання
План навчального проекту Автор навчального проекту Всі інші учасники конкурсу розробляють Web-сайт, презентацію проекту та висновок з ключового питання	Проект «Альманах «Рідна мова в рідній школі» Керівник проекту Тип проекту: практично орієнтований, дослідницько-пошуковий, колективний, довготривалий
План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...	План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...
План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...	План навчального проекту Автор навчального проекту Якщо ваш навчальний проект виберуть для збереження у базі даних програми „Intel® Навчання для майбутнього”, чи бажаєте ви, щоб було...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання