МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ МЛИНІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ З ДИСЦИПЛІНИ
|
|
Скачати 1.38 Mb.
|
|
Тема 2: Взаємозв’язок елементів системи. Правове регулювання утворення та діяльність фірм. План 1. Фактори регулювання і саморегулювання в менеджменті. 2. Класифікація, правовий статус та характеристика діяльності фірм. 3. Правові, фінансово-економічні, організаційно-управлінські ознаки діяльності фірми. 4. Економічні особливості діяльності різних видів підприємств. Рекомендована література 1.Сухарський В.С. Менеджмент. Загальний з основами спеціального. Тернопіль. «Астон», 2004 р. стор.39-104. 2.За ред.. доктора економ. Наук. Михайлова С.І. «Нова книга», Вінниця, 2006 р. стор. 37-80. Основні поняття та положення теми: фірма, регулювання, саморегулювання, правове регулювання. Зміст та методичні поради по темі Під час самостійного вивчення даної теми потрібно вивчити роль регулювання та саморегулювання в менеджменті. Будь-яка організація може ефективно функціонувати при раціональному поєднанні механізмів регулювання і саморегулювання. Ці механізми необхідно розглядати як щодо організаційних систем з боку держави, так і всередині самих організацій, тобто в системі вертикальної ієрархії. Такий підхід дозволяє збалансувати загально: і внутрішньо-системні потреби й інтереси. Держава в інтересах всього населення країни використовує механізми регулювання економічних взаємовідносин між суб'єктами відповідальності. Щодо менеджменту підприємств та інших формувань, то такі механізми є обмежуючими факторами саморегулювання. Частка державного регулювання в загальному механізмі господарювання залежить від багатьох факторів, а саме: - рівня соціально-економічної відповідальності держави за соціальний і економічний захист населення; - ступеня відповідальності центральних органів управління за ефективність функціонування народного господарства країни; - рівня розвитку цивілізованих ринкових відносин; - ступеня свідомості суб'єктів підприємницької діяльності та їх орієнтації на загальносистемний інтерес, гармонізацію загально- і внутрішньосистемних інтересів; - централізованих інвестицій та реалізації цільових комплексних програм тощо. Окремі фактори обмежують саморегулюючі функції внутрішньосистемного характеру, зокрема: - загальні соціально-економічні завдання, пов'язані з розвитком села, нормальним його функціонуванням; - завдання загальносистемного характеру; - завдання ресурсного забезпечення; - рівень розвитку організаційної системи, її компетентності; - ступінь економічної відповідальності суб'єктів виробничої діяльності за кінцеві результати, їх компетентність; - тип структури управління і форми господарювання; - ресурсний потенціал організаційної системи; - рухомість збуджуючих факторів внутрішнього середовища та рівень готовності об'єктів відповідальності впливати на ситуації, що виникають; - рівень етично-економічної відповідальності суб'єктів різних центрів відповідальності за кінцеві результати організаційної системи; - тіснота єдності цілей суб'єктів діяльності й організації; рівень розвитку демократичних засад управління; стиль керівництва; - ступінь інтегративності виробничих і загальних функцій управління. Зазначена система факторів змінюється в динаміці, внаслідок, чого відбуваються зміни в механізмах регулювання і саморегулювання. Зазнає трансформації і характер орієнтації суб'єктів відповідальності на певні інтереси. Оскільки механізми регулювання і саморегулювання тісно пов'язані із системою інтересів, важливо виділити умови, за яких забезпечується їх гармонізація. У різних виробничих формуваннях залежно від сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів по-різному складається співвідношення між регулюванням і саморегулюванням. У сільськогосподарських підприємствах, де високий рівень економічного потенціалу і потенціалу системи менеджменту, набувають розвитку механізми саморегулювання. Тут децентралізуються функції і завдання, а отже, права і відповідальність суб'єктів діяльності. Особливо змінюється рівень децентралізації (централізації) функцій залежно від організаційних форм господарювання. Так, орендні внутрішньогосподарські формування підвищують коефіцієнт децентралізації загальних функцій управління -від 0,1—0,3 до 0,6—0,8. Зростанню рівня саморегулювання внутрішньогосподарських об'єктів сприяє і динаміка коефіцієнта інтегративності виробничих функцій. Залежно від стану зовнішнього і внутрішнього середовищ потрібно забезпечувати оптимальне співвідношення між регулюванням і саморегулюванням. Це дозволить постійно підтримувати організацію в стані впорядкованості і динамічного розвитку. Останній передбачає обгрунтування стратегічної програми. Під час самостійного вивчення даної теми потрібно вивчити роль правового регулювання в утворенні та діяльності фірми. Слід мати на увазі, що для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками, тобто фірми розрізняються за такими ознаками: ♦правовими; ♦ фінансово-економічними; ♦ організаційно-управлінськими.  Схема1. Правові, фінансово-економічні, організаційно-управлінські ознаки діяльності фірми Повну класифікацію підприємств можна скласти використовуючи такі ознаки: • мета та характер діяльності; • форма власності; • національна належність капіталу; • правовий статус і форма господарювання; • галузево-функціональний вид діяльності; • технологічна і територіальна цілісність; • розмір за кількістю працівників (табл. 1). Таблиця 1  До державних належать казенні підприємства, які не підлягають приватизації. Рішення про перетворення державного підприємства на казенне приймає Кабінет Міністрів України за однією з таких умов: - підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка, відповідно до чинного законодавства, може здійснюватися лише державним підприємством; - головним споживачем продукції підприємства є держава; - підприємство є суб'єкт природних монополій. За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): ■ національні - капітал належить підприємцям своєї країни; ■ закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; ■ змішані - капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; ■ спільні - метою створення є спільна підприємницька діяльність. Спільне підприємство (СП) є найпоширенішою організаційною формою підприємств з іноземними інвестиціями, що створюються на засадах змішаних форм власності об'єднанням майна українських та іноземних учасників. Іноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання спільні підприємства мають такі позитивні сторони: > можливість використання інноваційних світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів; > акумулювання фінансових ресурсів; > запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо; > здійснення інноваційної діяльності; > використання господарських зв'язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку. Найбільш важливою є класифікація фірм за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми. У США, наприклад, таких одноосібних підприємств приблизно 15 млн. Одноосібна власність охоплює 10—14% фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно одноосібний підприємець є універсалом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосібника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця форма має низку переваг: ■ власникові фірми повністю належить прибуток фірми; ■ володар фірми має низькі витрати, пов'язані з організацією виробництва; ■ невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції. Недоліками особистого володіння є: ■ обмежені можливості для розширення виробництва; ■ несприяння банків у наданні значних кредитів; ■ необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів; ■ власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва. До комерційних підприємств (фірм) належать такі, які функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, мета діяльності - отримання прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства. Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом використання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов'язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати податків та інших обов'язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектору економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розміри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображується можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він встановлює самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно. Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадянської організації. Комунальне - це підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державне підприємство - це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами: часткова гарантованість у забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень і держконтрактів; деякі пільги в сфері податкових відносин, ресурсо забезпечення, надання кредитно-грошової допомоги, соціальної захищеності працюючих, з одного боку, а з другого - більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання, за своєчасністю сплати в держбюджет, визначеної частки дивідендів на вкладений капітал. Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей. Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. У перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо. Виробничий кооператив - це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менш як трьома громадянами, які об'єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення своїх паїв у загальний статутний фонд, повинні обов'язково виконувати трудові обов'язки, тобто брати безпосередню участь у виробничій діяльності кооперативу. Виробничі кооперативи мають право використовувати найману працю. Всі питання виробничо-господарської діяльності повинні узгоджуватись також правлінням кооперативу. Дохід членів кооперативу формується із заробітної плати, премій, додаткових виплат, згідно з чинним законодавством, та з частини прибутку, що розподіляються між членами кооперативу у вигляді відсотків на внесений пай пропорційно його вартості. Виробничий кооператив у разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Орендне підприємство - це юридична особа, що створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою й ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком. Усі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду і гарантує тимчасове і платне користування орендованими засобами виробництва. Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця). Її розмір залежить від виду оренди, характеру взаємовідносин суб'єктів оренди, попиту на орендоване майно та від інших організаційно-економічних чинників, але принципові положення методів розрахунку плати за майно державних підприємств регламентуються державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва. За кваліфікаційною ознакою - правовий статус і форма господарювання - особливе місце посідають господарські товариства - структури створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян об'єднанням їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. У більшості країн світу з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на: ■ повні товариства (товариство з повною відповідальністю); ■ товариство з обмеженою відповідальністю; ■ товариство з додатковою відповідальністю; ■ командитне товариство; ■ акціонерне товариство. У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться за загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства недовнесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, вартістю придбаних акцій є вартість внеску учасника у статутний фонд. Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність у межах внесків, а при недостатності цих сум - додатково майном, що належить їм, в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному внеску кожного учасника. Командитне товариство - це товариство, коли поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майні товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерні товариства. Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов'язковим є створення резервного фонду за рахунок щорічних відрахувань із прибутку до досягнення ними встановленого розміру. Відкрите акціонерне товариство - товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Закрите акціонерне товариство - товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, конвертуватися, а також продаватися на біржі. Акціонерним товариством може стати будь-яке об'єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять у систему цього об'єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства. Акціонерне товариство може бути створене у такій послідовності: - розрахунок вигідності структури витрат, пов'язаних з організацією акціонерного товариства, розрахунок результатів функціонування; - складання установчих документів(статуту) та установчої угоди, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і юридичних зобов'язань; - подання бланків на випуск цінних паперів(акцій) на певну суму; - отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій. Є різні види акцій. Акція - це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управління товариством, у розподілі прибутку і розпродажу залишків майна у разі ліквідації товариства. Основні види акцій: - іменні, власник яких має бути зареєстрований акціонерним товариством; - на пред'явника, які можуть бути продані простою передачею; - привілейовані - підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У разі недостатнього прибутку дивіденди за привілейованими акціями виплачуються за рахунок резервного фонду, але сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10% статутного фонду; - вінкульовані, що можуть передаватися лише з дозволу фірми; - без номінальної вартості - у разі ліквідації товариства гарантується лише певна частина їх вартості; - прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу, але не дають право на певні дивіденди. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: ♦ фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярно одержання доходу у формі дивідендів на акції; ♦ економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; ♦ соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих робітників на власників певної частки майна підприємства. Технологічну й територіальну цілісність мають, так звані, материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії. Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту і балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі. З-поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. Малі підприємства можуть створюватися в усіх галузях на підставі будь-яких форм власності, зокрема змішаних, та здійснювати всі види господарської діяльності, які не забороняє чинне законодавство і які відповідають цілям, передбаченим їхніми статутами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, мале підприємство зобов'язане одержати необхідну ліцензію, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства, які мають таку чисельність працюючих: ♦ у промисловості та будівництві - до 200 осіб; ♦ в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; ♦у науці та науковому обслуговуванні-до 100 осіб; ♦ у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; ♦ у роздрібній торгівлі-до 15 осіб. Підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяльності, належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг). Малі підприємства створюються: • громадянами, членами сім'ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство; • державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридичними особами; • державними органами, уповноваженими управляти державним майном. Під час організації малих підприємств на підставі змішаних форм власності вид підприємництва визначають з переважної частки майна власників, які створили підприємство. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік. Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих груп (видів). Пояснення потребують лізингові підприємства. У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо. Згідно з чинним законодавством України підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству. Розглянувши класифікацію підприємств (фірм), їх можна згрупувати за такими ознаками (схема. 2): ■ джерела формування статутного фонду; ■ механізм формування статутного фонду; ■ відношення робітників до власності підприємства; ■ форми персоніфікації права власності; ■ особливості стимулювання робітників; ■ порядок розподілу прибутку.  Схема 2. Економічні особливості діяльності різних видів підприємств (фірм) Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки підприємства (фірми) та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами і цілями добровільні об'єднання (табл. 2). Таблиця 2 Основні види інтеграційних утворень  У процесі об'єднання можуть створюватися і функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): ● добровільні; ● інституціональні. Якщо добровільні інтеграційні утворення створюються за принципом абсолютної добровільності входження до їх складу, то інституціональні об'єднання - ініціативно-примусовим способом з рішення вищих органів управління, міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До них належать: виробничі, виробничо-наукові (науково-технічні), виробничо-торгівельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегрують стадії створення (проектування), реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого використання. Підприємство (фірма) має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрями його (її) діяльності. Головним нормативним документом, який регламентує діяльність підприємств є Господарський кодекс України. Сьогодні підприємства (фірми) самостійно вирішують такі питання (Схема. 3):  Схема. 3. Самостійність підприємств (фірм) Будь-яке підприємство (фірма) діє на підставі власного статуту. Статут підприємства - певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням Господарського кодексу України. У ньому мають бути чітко сформульовані: • точне найменування і місцезнаходження підприємства; • власник (власники) або замовник (засновники); • місія та основні види діяльності; • органи управління і порядок їх формування; • джерела і порядок формування майна; • умови реорганізації і припинення діяльності. У найменуванні підприємства (фірми) треба відобразити його конкретну назву (фабрика, завод, сільськогосподарський виробничий кооператив тощо) і вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо. У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства (фірми), профспілковий комітет) тощо. До нього можна включити положення пов'язані з особливостями діяльності фірми (підприємства): • про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; • про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства (фірми); • про товарний знак тощо. Важливу соціальну роль на підприємстві (фірмі) відіграє колективний договір. Колективний договір - угода між трудовим колективом, в особі профспілки, та адміністрацією підприємства (організації), що використовує найману працю. Колективний договір має укладатися щорічно. Ним регулюються виробничі, економічні й трудові відносини працівників з власником підприємства; визначаються заходи із забезпечення належних умов та оплати праці, соціального захисту всіх категорій персоналу. Сторони, які уклали і підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу. Підприємство (фірма) як організаційна одиниця, яка здійснює господарсько-фінансову діяльність, існує в усіх економічних системах та типах економічних відносин. Проте характер функціонування підприємства (фірми) та його організаційно-правовий статус суттєво розрізняються (табл. 3). Таблиця 3 Розрізнювальні особливості функціонування підприємства фірми за різних економічних систем
У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності. За ринкових умов господарювання кожне підприємство (фірма) здійснює свою діяльність у певних організаційно-економічних умовах (Схема. 4).  Схема. 4. Основні умови діяльності підприємства (фірми) Визначальним напрямом діяльності кожного підприємства (фірми) за умов ринкових відносин є дослідження зовнішнього середовища (вивчення ринку товарів) або ситуаційний аналіз. Такий аналіз передбачає комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства (фірми). Вихідною базою для обгрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період є результати вивчення зовнішнього середовища. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики, визначення обсягу необхідних інвестицій. Найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі і часі. Найважливішими заходами для здійснення виробничої діяльності є: - обґрунтування обсягу виробництва продукції певної номенклатури та асортименту, відповідно до потреб ринку; - формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції; - збалансування виробничої потужності та програми виробництва продукції на поточний та наступний рік прогнозного періоду; - забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; - дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків виробництва продукції. За умов ринку істотно зростає роль комерційної діяльності підприємства (фірми), бо ефективність інноваційно-виробничих процесів визначається рівнем його (її) комерційної діяльності. Від масштабів та якості саме цього виду діяльності найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку характеризує величина одержаного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного результату комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців. Важливе місце в діяльності підприємства (фірми) належить економічній діяльності. Вона включає: ♦ стратегічне та поточне планування; ♦ облік і звітність; ♦ ціноутворення; ♦ систему оплати праці; ♦ ресурсне забезпечення виробництва; ♦ зовнішньоекономічну діяльність; ♦ фінансову діяльність тощо. Цей напрям є вирішальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві (фірмі). Іще одним важливим напрямом діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів. Післяпродажний сервіс охоплює різні види робіт у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійно-технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби. Управління персоналом та організація стимулювання праці, безперечно, впливає на ефективність усіх інших напрямів і конкретних видів діяльності, які розглянуті вище. Результативність (інноваційної, виробничої, комерційної, виробничої) видів діяльності залежить від професійної підготовки і компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуючих у належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямом діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціально орієнтованої економіки. Напрями (види) діяльності підприємства (фірми) можна об'єднати в таку послідовність (Схема. 5):  Схема. 5. Напрями діяльності підприємства (фірми) Питання для самоконтролю 1.Що таке регулювання, назвіть його завдання. 2.Що таке саморегулювання, яка його роль? 3.Назвіть фактори від яких залежить державне регулювання. 4.Назвіть фактори, які обмежують саморегулюючі функції. 5.Розкрийте суть поняття фірма. 6.В чому суть правового регулювання фірми? 7.Опишіть процес утворення та діяльності фірми. 8.Зробіть класифікацію фірми відповідно до ознак. 9.Зробіть характеристику правового регулювання утворення і діяльності фірми. |
||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua