|
|
Скачати 404.18 Kb.
|
|
ПЛАНИ-ВІДПОВІДІ З МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (ПОЧАТКОВА ШКОЛА) – для іспиту «Педагогіка з частковими методиками» 1.Орфоепічні норми української та методика формування орфоепічних умінь в учнів початкових класів шкіл з російською мовою навчання. Щоб оволодіти любою мовою, треба досконало знати її орфоепічну систему. Орфоепія – це розділ мовознавства, у якому вивчаються норми літературної вимови. Орфоепічні норми рідної мови діти засвоюють в процесі оволодіння мовою, бо орфоепічні норми – одна із складових уміння говоріння. В російськомовних школах орфоепічна робота проводиться на уроках української мови, починаючи з першого уроку першого класу. У початкових класах вивчаються не всі орфоепічні норми, а лише найосновніші, ті, які тісно пов’язані з майбутніми орфографічними уміннями. Або не засвоєння яких даватиме значний акцент. Зміст орфоепічної роботи визначається шляхом порівняння орфоепічних норм української і російської мов. Усі норми української мови, які мають ті чи інші розбіжності, підлягають засвоєнню. В період усного курсу діти мають оволодіти такими нормами української вимови: -- чітко вимовляти звуки [о], [а] незалежно від місця і наголосу; - твердо вимовляти звук [ч]; - пом’якшувати у вимові тверді [ж], [ш] перед [і]; - вимовляти два тверді звуки [шч[, що позначають букву щ; - м’яко вимовляти звук [ц’], зокрема в кінці слів; - вимовляти подовжені м’які приголосні; - не оглушувати дзвінкі приголосні (крім [г] у деяких словах у кінці та в середині слів); - вимовляти нескладовий [у] на місці букви в після голосних: автобус, сказав; - вимовляти фрикативний звук [г] у словах та закінченнях прикметників –ого (голуб, синього); - вимовляти африкати [дж], [дз], [дз’]; - вимовляти твердо звуки [б, п, в, м, ф] та [р] у кінці слів; - вимовляти звукосполучення [пйа], [вйо], [мйа], [бйа], що позначаються буквами п’я, в’я, м’я, б’я; - навчитись чергувати голосні [е], [о] з [і] чи навпаки під час змінювання слів: кінь-коні; - навчитися чергувати приголосні [г, к х] з [з’, ц’, с’; - вимовляти сполучення ться, шся як [ц’:а], [с’:а]. Робота над формуванням норм складається з трьох етапів: 1) пояснення орфоепічної норми і первинне проговорювання звука; 2) тренування в засвоєнні орфоепічної норми (формування умінь); 3) перевірка якості засвоєння. На етапі пояснення використовується прийом відкритого міжмовного зіставлення. Воно проводиться в усній формі. Вчитель повинен вказувати на місце звука в слові: «Послухайте, як я буду вимовляти перші звуки в російських і українських словах: чай, чашка, чайка». Відповіді учнів будуть свідченнями того, що вони зрозуміли різницю у вимові: звук ч в російській мові вимовляється м’яко, а в українській – твердо. На етапі формування орфоепічних умінь використовується прийом імітації – наслідування вимови вчителя. Для наслідування вимови вчитель пропонує вимовити окремий звук, склади, чистомовки, скоромовки, використовує малюнки, предмети з виучуваним звуком, проводить словникову роботу (пояснює незнайомі слова). На етапі перевірки умінь учитель може використати предмети чи малюнки, які учні повинні усно «підписати». Потрібно вибирати такі, написання яких в російській та українській мові однакове, а вимова різна: чижик, булочка, чай, ручка, чашка. Можна давати завдання на розпізнавання, якою мовою вимовлені слова: молоко, колосок, молоток (одне із слів вимовити російською мовою і якщо діти назвуть це слово, то вони чують відмінності у вимові). 2. Словникова робота, робота над збагаченням і активізацією словникового запасу учнів початкових класів шкіл з російською мовою навчання. Однією з умов повноцінного володіння усним і писемним мовленням є достатність словникового запасу. Словникова робота, тобто робота над збагаченням словникового запасу учнів проводиться на всіх уроках мови, починаючи з першого класу. 1. Завданнями словникової роботи на уроках української мови є: 1) збагачення словникового запасу учнів за рахунок засвоєння нових слів, синонімів, антонімів до відомих їм слів; 2) формування умінь і навичок визначати семантику, емоційно-експресивне забарвлення слів і правильно користуватися ними; 3) формування умінь і навичок правильного слововживання з урахуванням їх сполучуваності; 4) виховання в учнів мовного чуття, естетичного смаку до краси слова; 5) попередження і виправлення лексичних недоліків у мовленні учнів. 2. Особливості вивчення лексики в початковій школі в курсі “Усне мовлення” Одним з найважливіших завдань усного курсу є збагачення словникового запасу учнів. Принцип вивчення лексики в 1 – 2 класах – тематичний: зміст словникової роботи визначається лексичними темами, запропонованими програмою і підручником: «Родина», «Знайомство», «Навчальні речі», «Школа», «Клас», «Моя країна - Україна» тощо. Так як російська та українська мова близькоспоріднені, то слова для вивчення в кожній темі можна поділити на 4 групи: Слова, що є спільними для обох мов. Вони можуть відрізнятися лише вимовою (земля, річка, ліс); Слова, які мають спільний корінь, відрізняються афіксами (учителька, учень, огірок); Слова, властиві тільки українській мові (промінь, олівець). Слова, подібні за звучанням, але різні за значенням (міжмовні омоніми) – (эхо – луна, неделя – тиждень). Слова кожної групи сприймаються і засвоюються по-різному. Слова першої групи зрозумілі учням. Саме завдяки цій групі слів учні в основному розуміють українську мову ще на початку її засвоєння. Однак при змінюванні цих слів у поєднанні з іншими, вони набувають граматичних форм, властивих українській мові, що за подібної основи породжує численні граматичні помилки в усному, а пізніше й писемному мовленні. З цього можна зробити висновок: Слова першої групи потребують не пояснення значення, а корекції вимови та граматичних форм при слововживанні. Такі слова використовуються для зіставлення вимови та граматичних форм з російською мовою на етапі пояснення з метою чіткішого розмежування відмінностей між російською та українською мовами. Слова другої групи незрозумілі дітям саме через українські суфікси та префікси, тому потребують уточнення значення. Засвоєння їх також утруднюється впливом інтерференції (слово має спільний корінь, що веде до ототожнювання його з російською мовою, а різниця в афіксах часто не засвоюється саме через цю причину), що породжує численні помилки у слововживанні: „Мені помагали всі ученики”, „Мама зірвала огурець” тощо. Отже, слова другої групи потребують уточнення їх значення і спеціальних вправлянь у вимові та слововживанні. Слова третьої групи властиві тільки українській мові. Саме на них і зосереджується основна увага вчителя. Слова цієї групи необхідно пояснювати, тренувати учнів у запам’ятовуванні і вживанні у мовленні. Слова четвертої групи також потребують спеціальних пояснень, інакше зміст тексту може бути неправильно сприйнятий. Однак ця група за кількістю слів найменша, ці слова рідко трапляються в період усного курсу. Під час формування усного мовлення пояснення значення слів проводиться шляхом демонстрації предметів або малюнків. Отже, на етапі пояснення слова вчитель демонструє предмет або малюнок, чітко вимовляє його назву, учні повторюють два – три рази спочатку хором, потім індивідуально, наслідуючи вчителя. У центрі уваги – правильність вимови слова. Наступний етап – активізація слів у мовленні. Ця робота тісно пов’язана з практичним засвоєнням граматичних форм. Адже, щоб висловити думку, відповісти на запитання, учні повинні змінювати закінчення слів, вживати потрібні прийменники тощо. Тому на цьому етапі важливе значення надається зразку, який дає вчитель, використовуючи підстановці вправи. Так, під час вивчення теми „Навчальні речі” зразком може бути фраза „Олівець лежить на столі”, яку промовляє вчитель, кладучи олівець на стіл. Далі він заміняє олівець іншими навчальними речами, запитуючи: „А тепер?” Учні за зразком відповідають: ”Фарби лежать на столі. Підручник лежить на столі. Папір лежить на столі і т. д.” У цьому випадку закріплюється граматична форма дієслова теперішнього часу третьої особи однини: лежить та форма місцевого відмінка однини іменників: на столі. Ці форми засвоюються на основі імітації. Ефективними є пояснення граматичної форми на основі зіставлення. Учитель пояснює, голосом виділяючи закінчення: Російською мовою кажемо на столе, на окне, на парте, а українською на столі, на вікні, на парті. У якій мові в кінці слова вимовляється звук і. Після цього одразу ж ставляться питання, спрямовані на практичне засвоєння одержаних знань. - Отже, де лежать олівці? А ручка? Де висить картина? Де стоять квіти? З метою активізації лексики у мовленні використовуються вправи на дії з предметами. Якщо вивчалися слова на тему „Навчальні речі”, учитель, звертаючись до когось з учнів, пропонує: „Візьми портфель (ранець), покажи і назви навчальні речі, які ти приніс до школи”. Або: вчитель швидко розкладає на столі різні навчальні предмети, викликає когось із учнів і пропонує: „Скажи, що тобі треба взяти, щоб намалювати котика? А які з цих предметів ти візьмеш, щоб писати на дошці?” Можна запропонувати й таке завдання: „Допоможи Незнайкові зібратись до школи” ( крім навчальних предметів треба покласти кілька іграшок). Ефективною є використання ігрової вправи „Так і ні”. Використовуючи її, можна активізувати не лише слова – назви предметів, але й назви дій, ознак. Наприклад, учитель показує малюнок, де зображено огірок, і запитує6 - Це помідор? (Ні, це огірок). Огірок червоний? (Ні, зелений). Огірок круглий? (Ні, довгий). На етапі активізації слів у мовленні рекомендується використовувати такий навчальний прийом, як перепитування. Учитель розповідає: „По небі пливуть легенькі хмарки”, і тут же запитує; „Що пливе по небі?”, „Які хмарки?” Крім того, використовуються діалоги. З цією метою вчитель пропонує школярам запитати один одного, чи є потрібний предмет. Якщо є – попросити його, якщо нема – звернутись до когось іншого. Зразок такого діалогу дає вчитель. Відбираючи слова для активного засвоєння на уроці, слід орієнтуватись на таку їх кількість: всіх слів для опрацювання на уроці може бути до 12 (враховуються слова 1 та 2 груп), в тому числі нових (3 групи) – 5-7 слів. Може бути до 12 словосполучень.
В третьому та четвертому класах на уроках мови й читання словникова робота проводиться постійно. Готуючись до уроків, учитель продумує, з якими новими словами чи словосполученнями він познайомить учнів і продумує методику роботи. Наприклад, готуючись до читання тексту (вірша, оповідання, якогось уривку), учитель спочатку знайомить учнів з незнайомими словами, що можуть зустрітися в тексті. Для цього він виписує слова на дошку, ставить над ними наголос (за потреби можна написати російський переклад). Далі читає слова сам, пояснює значення кожного слова, пропонує прочитати слова учням, скласти з ними словосполучення і речення. Одним із видів вправ можуть бути - добір слів на певну тему: «Вулиця», «Транспорт», «Бібліотека» тощо; - добір означень до сів (Яка зима? – Сніжна, холодна, вітряна, тепла, красуня, білосніжка); - добір синонімів, антонімів і т. п.
Мовлення учнів часто насичене лексичними помилками. Робота над усуненням недоліків є важливим складником словникової роботи. Залежно від характеру й причин, які їх породжують, лексичні недоліки можна поділити на такі групи: - неправильне або неточне слововживання; - змішування однозначних і багатозначних слів; - зайві у мовленні, беззмістовні слова; - змішування російських і українських слів. Готуючись до уроку, учитель повинен проаналізувати всі завдання і вправи, щоб визначити, з якими словами слід попрацювати, продумати, як запобігти недолікам у слововживанні. 3. Формування умінь писемного мовлення в розділі програми «Усне мовлення. Читання. Письмо»
Із буквеною системою учні знайомляться у 2 класі. Звертається увага на те, що в українській та російській мовах більшість літер однакові за накресленням і звуковим значенням. Але є: - букви, що пишуться по-різному: ї, є, ґ ; - букви, однакові за написанням, але мають інше звукове значення : ч, г, щ, и, е , буквосполучення ьо.. Однакові літери засвоюються учнями в букварний період на уроках російської мови. Відбувається позитивний перенос знань на українську мову. Корекції знань та вмінь читати потребують букви, однакові за написанням, але різні за звуковим значенням. Спеціального вивчення потребують букви, що мають інше графічне накреслення. Методика вивчення букв української мови як другої відрізняється від російської: - немає потреби добирати слова, які б містили виучуваний на уроці звук, краще пояснити прийомом зіставлення буквених знаків. Буква І, і Ця літера є новим графічним знаком, якщо правильно провести ознайомлення з нею, то у дітей швидко формуються вміння правильно читати, оскільки вони співвідносять відразу звук і букву. Труднощі виникають під час написання, бо тут діє інтерференція. Підчас пояснення використовуються таблиці чи записи:
Після зіставлення літер пропонуються для читання однакові слова:
Далі читання складів з літерою І, а також слів, що дещо різняться вимовою: літо, осінь, міст, сіно. Обов’язково давати зразок вимови. Далі треба дати для читання власне українські слова, що потребують не тільки показу вимови, алей пояснення значення: лукар, місто, папір, зірка… Букви Е, И Процес засвоєння складніший за і. У дітей склався стереотип позначати звуки українські [е], [и] буквами э, ы. На уроках української мови учням доводиться змінювати цей стереотип (змінювати навичку на нове уміння). Інтерференція діє і під час читання, і під час письма. Тому на етапі пояснення дуже важливо диференціювати буквене позначення однакових в обох мовах звуків. Використовують прийом відкритого мовного зіставлення, показуємо, що звук один, але позначається по-різному: в рос. мові буква ы Звук [и], [ы] в укр. мові буква и після пояснення й унаочнення одразу ж слід приступати до читання слів, які мають бути записані у зіставленні з російськими: сын – син, сыр – сир, рыба – риба, дыня – диня. Слід наголосити, що приголосні перед буквою и завжди вимовляються твердо. Потрібно потренуватися у вимові складів: ди, ти, ми, ви, ли… Після читають слова, однакові за написанням, але різні за вимовою: калина, слива, вишня. Потім читають слова, що потребують пояснення: млин, будинок. Буква Є Буква є виступає як одним звуком, так і двома. Вона виконує функції російської букви Е: після м’яких приголосних, перед апострофом, м’яким знаком в іншомовних словах, на початку слова та складу. Асоціації подібності з буквою російською Є. Пояснити треба за елементами: це с з язичком. Використовувати порівняльні таблиці: Ева – Єва, Евгений – Євгеній. В українській мові не так багато слів, де буква є служить для пом’якшення приголосних. Крім слів, де буква є стоїть на початку слова чи складу (моє, єдність), треба тренуватись в читанні слів синє, літне, нижнє. Буква Ї Ця буква властива лише українській мові. Дослідження показали, що учні часто її вимовляють, як [й]. Тому на етапі пояснення слід наголошувати, що вона завжди вимовляється двома звуками доцільно використати прийом внутрімовного зіставлення: герой – герої край – краї урожай – урожаї мій – мої Запитувати: «Якою буквою в українській мові позначається звук [й], а звуки [ї]? Буквосполучення ЬО, ЙО Ознайомлення з цим словосполученням потрібне для розвитку умінь правильного читання. Учням потрібно пояснити що звуковим значенням вони відповідає російській букві ё, яка вживається після букв, що позначають м’які приголосні; лён – льон, ёрш – йорж. Записується фонетичний запис, потім підписується буквами. Читання складів: дьо, сьо, тьо, цьо та слів: нього, цього. Апостроф Знак апостроф вживається в українській мові, щоб показати, що після твердих приголосних в українській мові букви я, є, є вимовляються двома звуками. В російській мові цю роль виконують розділові ь, ъ. Потрібно використовувати прийом відкритого міжмовного зіставлення, де показувати, що і в російській, і в українській мові на місці букв я, ю, є, ї вимовляється два звуки: з’їзд – съезд, перья – пір’я, в’юн – в’юн. Особливу увагу слід приділити формуванню правильної вимови: вйа, пйа, бйа (п’ять, м’яч). Запитати учнів, як вимовляються приголосні перед я, ю, є: м’яко чи твердо, який наступний звук чути. Потім пропонується порівняльний запис російських та українських слів. Особливу увагу потрібно приділяти правильному читанню слів з апострофом. Корекція умінь читати та писати українською мовою. Так як учні в період навчання грамоти оволоділи уміннями читати рідною мовою, то йдеться не про формування навичок читання, а їх корекцію та вдосконалення. На початковому етапі навчання темп читання буде повільним, учні будуть припускатися помилок у вимові звуків та наголошуванні. Тому головне завдання в тому, щоб учні читали правильно і свідомо. Перші читацькі спроби учнів відбуваються під час ознайомлення з буквами. Свідоме читання може бути лише тоді, коли учні усвідомлюють значення слів. Тому перед читанням слід проводити словникову роботу. Слова, ікі потребують пояснення, вчитель записує на дошці, ставить знак наголосу, читає і пояснює їх значення, пропонує разом з ним прочитати слова 2-3 рази. Після словникової роботи текст читає спочатку вчитель, а учні слухають і слідкують за підручником. Доцільним буде завдання поставити наголоси, підкреслити незрозумілі слова. Наступне завдання – напівголосне читання всіма учнями, але не хором. (2-3 хвилини). Що заохотити до читання, вчитель запитує, скільки разів було прочитано текст. Напівголосне читання важливе тим, що сприяє запам’ятовуванню не лише окремих слів, а фраз, речень. Потім пропонує вчитель прочитати слова, текст слабшим учням. Після проводиться бесіда за прочитаним, яка допомагає виявити, як зрозуміли текст учні,учитель ставить завдання на розвиток мовлення (переказування прочитаного, діалог, розповідь за аналогією тощо). Корекція вмінь писати Спеціальної уваги та окремого прописування потребують нові букви Іі, Її, Єє, Ґ ґ. Під час написання великої І слід звернути увагу, що крапка не ставиться, що заокруглення великої і малої букви повернуті в різні боки. У ході написання Є звертають увагу насамперед на те, що першим елементом є буква С. Велика і мала буква Її пишуться з двома крапками. Окремо вчитель пояснює написання Ґ ґ та їх з’єднань з іншими буквами. На етапі пояснення букв учні пишуть з ними слова і речення. Не потребують окремих вправлянь написання букв Е, И, але повинні бути спеціальні вправляння в їх вживанні в українських словах типу сир, син, дим, лижі, поет. Система вправ має бути спрямована на подолання інтерференції, на чітке розмежування написань в російській та українській мовах. Цьому сприяє прийом зіставлення: запишіть українською мовою слова, подані російською. Підкресліть букви української мови, яким відрізняється написання цих слів: Ира - … линия - … Иван - … лилия - … Мария - … Лидия - … Можна попросити учнів записати слова лише українською мовою і підкреслити букви, що відрізняються: син, сир, лижі. Наступний вид вправ – словникові диктанти з використанням сигнальних карток (у кожного учня картки лежать на парті) із зображенням букв і, ї, е, є, , и та буквосполучень ьо, йо. Для диктанту добирається до 12 слів. Методика проведення: учитель вимовляє слово й запитує, якою буквою школярі позначать той чи інший звук. Корисними є вправи на списування з приговорюванням. Для цього добирається текст з 3-4 речень. Речення короткі. Методика списування: текст записується на дошку. Вчитель читає записане, пояснює нові слова, якщо такі є. Вдруге текст учні читають разом з учителем і отримують завдання списати текст, напівголосно проговорюючи слова, а потім підкреслити українські букви. На етапі формування вмінь вживати українські літери під час письма є зорово-слухові диктанти. Для них добираються невеликі уривки з віршів, загадки, прислів’я (2-4 рядки). Для того, щоб учні не забували українських літер, можна повісити таблицю:
Треба пам’ятати, що уроки носять комплексний характер. Письмо – один із видів роботи на уроці (10-12 хвилин), бо є ще читання і говоріння. 4. Особливості вивчення розділу „Звуки і букви”. Порівняльний аналіз змісту цього розділу в українській і російській мовах. Види завдань і вправ для засвоєння розділу учнями шкіл з російською мовою навчання. Загальні методичні настанови. Засвоєння цього розділу програми підпорядковано: 1) узагальненню тих знань щодо звукової і графічної системи української мови, які діти одержали під час оволодіння усним мовленням і читанням; 2) розширенню і поглибленню цих знань; 3) удосконаленню орфоепічних умінь і збагаченню та активізації словникового запасу; 4) удосконаленню графічних умінь під час письма; 5) розвитку мовленнєвих умінь. В україномовних школах учні починають знайомитися із звуками, співвідносити їх з буквами в букварний період. Ці знання розширюються і закріплюються під час вивчення орфографії, будови слова в другому і наступних класах. В школах з російською мовою навчання в першому класі в розділі програми „Усне мовлення” учні засвоюють вимову голосних і приголосних звуків, вчаться розрізняти звуки російської і української мов. В другому класі в розділі програми „Усне мовлення. Читання. Письмо” учні засвоюють українські букви, що потребують вивчення (Букварний період відсутній, бо більшість літер і в російській, і в українській мовах відповідають звуковому звучанню), терміни голосний, приголосний звук, твердий, м’який приголосний, склад, наголос; вчаться правильної вимови голосних і приголосних звуків в процесі мовлення. В школах, де українська мова є рідною, розділ „Звуки і букви” йде в програмі зразу після вивчення грамоти. Розділ „Звуки і букви. Склад. Наголос» в російськомовних школах є в програмі третього класу В цьому розділі вивчаються: - звуки мовлення, позначення звуків на письмі буквами, алфавіт; - голосні звуки і позначення їх буквами. Склад, наголос (терміни також всі засвоюються); - приголосні звуки та позначення їх буквами. Особлива увага звертається на позначення звуків [дз’], [дз], [дж], букви Щ, тверді та м’які приголосні (не все співпадає в обох мовах), позначення м’якості звука [ц] на письмі – ЦЬ, - вживання буквосполучень ЬО, ЙО; - вивчаються особливості українських шиплячих (вони всі тверді, але всі пом’якшуються перед І); - що в українській мові м’який знак ніколи не пишеться після шиплячих Ж,Ч,Ш,Щ, після задньоязикових Г,К,Х та після губних Б,П,М,Ф,В; - правила вживання апострофа; - подовження м’яких приголосних. В цьому розділі йде закріплення написань власне українських букв. Особлива увага звертається на засвоєння української букви Ґ ґ. Вона нова за накресленням, але подібна за звуковим значенням до російської Г г. Використовуються: - списування з приговорюванням; - словникові диктанти з використанням сигнальних карток; - зорові й зорово-сухові диктанти. Види завдань залежать від збігу матеріалу в російській та українській мовах. Якщо матеріал спільний для обох мов (наприклад, правопис великої букви, правопис префіксів і прийменників, тверді і м’які приголосні Д,Т,З,С,Л,Н), то такі уроки – уроки транспозиції знань. Засвоюються лише українські терміни, добирається система вправ на закріплення цих правописних правил. Коли матеріал в українській мові має деякі відмінності від російської мови, то проводяться уроки корекції знань: спочатку вчитель показує спільне в російській та українській мовах (наприклад, при вимові слів із звукосполученнями [стн],[стл], [здн],[ждн] при вимові і в російській мові, і в українській звуки [т],[д] опускаються – [радосный] - [радісний] [проезной] -[проїзний], а на письмі є різниця – радостный – радісний, областной – обласний, проездной – проїзний. Загальними настановами буде те, що при вивченні розділу «Звуки і букви» в російськомовних школах учителю потрібно звертати увагу на те, який матеріал вивчається і яка ступінь його збігу з матеріалом російської мови; на практичному матеріалі добре відпрацьовувати українські норми, використовуючи вправи з підручника Ольги Хорошковської для 3, 4 класів та самостійно підібрані. Завдання: - фонетичний порівняльний аналіз українських та російських слів; - переклад слів, словосполучень та речень з російської мови українською; - спостереження над мовним матеріалом; - зорові, слухові, зорово-слухові диктанти; - аналітичні вправи (пояснити правопис слів); - конструктивні вправи (вставити пропущені букви, придумати нове слово на основі даного). 5. Формування граматичних умінь і навичок при вивченні частин мови Дослідники вважають, що для вільного володіння мовою достатньо опанувати 2 – 3 % лексичного фонду, а з граматичною будовою – в межах 90 – 95 %. Саме тому оволодіння граматичним ладом є обов’язковою умовою формування практичних навичок усного мовлення й грамотного письма. Під час вивчення української мови як другої вирішення поставленої проблеми тим більш важливе, оскільки основним є формування комунікативних умінь та навичок учнів, і забезпечення цього завдання мають бути підпорядковані всі уроки. Частини мови в російськомовних школах вивчаються в четвертому класі. Це – іменник, прикметник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник і сполучник. Вивчаються вони з практичної точки зору, щоб учні початкової школи краще оволоділи усним та писемним мовленням, практично уміли сполучати слова різних частин мови у словосполучення і речення. В українській мові так само, як і в російській, основним показником граматичного значення слова є закінчення. Воно може вказувати на число, рід, відмінок або час, особу, дієвідміну. Найточніше граматичне значення слова виявляється у реченні, оскільки слова в ньому знаходяться в певних смислових і граматичних відношеннях. Лінгвістичною основою граматичних умінь є поняття про частини мови, рід, число, відмінок, основу і закінчення. Засвоєння цих понять забезпечується насамперед на уроках російської мови. Оскільки вони повністю збігаються за своїм змістом в обох мовах, то на етапі опрацювання завдання полягатиме в організації позитивного переносу знань, умінь і навичок. У чому ж полягатимуть відмінності в опрацюванні зазначеного матеріалу на уроках російської (першої) та української (другої) мов? Найперше – це те, що у початкових класах курс граматики має чисто практичну спрямованість. Тому в основі навчання буде не аналіз граматичного зразка, що характерне для рідної мови, а передусім синтез на підставі порівняльного аналізу, визначення відмінностей тих чи інших граматичних форм російської й української мов з метою їх корекції. Основне завдання - формування мовленнєвих умінь, тобто умінь граматично правильно оформляти думку в усному мовленні й на письмі. Отже, на уроках української мови у центрі уваги – не відмінювання окремих слів або визначення відмінків (дієвідмін), як це часто буває на уроках першої мови, а вживання слів – певних частин мови у потрібному відмінку (особі) при побудові словосполучень і речень. Опрацьовуючи програмний матеріал, учитель має брати до уваги, що й тут є ряд спільних фактів. Зокрема, це вміння визначити відмінок, ставлячи запитання від головного слова в словосполученні, що входить до складу речення, до залежного, визначати рід, число, особу тощо. Тому під час засвоєння граматичних форм перед учителем постійно виникатимуть завдання як транспозиції, так і корекції знань, умінь і навичок. Отже, важливо добре орієнтуватися, щоб розуміти, які знання, уміння та навички необхідно перенести на український матеріал і як найдоцільніше це зробити, а який - потребує корекції. Так, уміння визначати відмінок іменників чи прикметників у реченні за питаннями (система запитань українською мовою має засвоїтись) в основному формується на уроках російської мови і мусить бути перенесено, а уміння вживати іменники чи прикметники у тій чи іншій граматичній формі в усному і писемному мовленні мають спеціально відпрацьовуватись. З метою корекції на етапі ознайомлення з новим матеріалом доцільно використовувати прийом міжмовного зіставлення граматичних форм, супроводжуючи його такими завданнями і запитаннями, які активізують розумову діяльність, ведуть до потрібних висновків. Зіставляти треба не окремі слова, а вжиті в таких конструкціях (словосполученнях), де спільні для обох мов лексеми виявляють різні закінчення. Наприклад: школою школою гордиться песней пишатися піснею Марией Марією Такі зіставлення демонструються на таблицях і супроводжуються запитаннями, спрямованими на усвідомлення суті розбіжностей. - Подумайте, що спільне, а що відмінне у вживанні іменників (спільне – іменники жіночого роду, належать до першої відміни, вжиті в одному і тому ж відмінку; відмінне – мають різні закінчення). - Чим саме відрізняються закінчення? Корекція умінь і навичок та автоматизація їх потребують достатньої кількості різних видів вправ, під час виконання яких учні вчилися б правильно використовувати граматичні форми. Вимога достатності вправ випливає ще й з того, що в результаті інтерференції уміння і навички оперувати граматичними формами складаються повільніше, ніж під час оволодіння першою мовою, і тому потребують більшої кількості вправлянь. Оскільки розбіжності у граматичних формах зумовлені різницею у фонетичній і графічній та граматичній системах обох мов, кожного разу з метою корекції слід брати до уваги ці причини. Саме вони є визначальними при виборі методичних прийомів, дидактичного матеріалу при формуванні навчальних завдань для вправ тощо. Зміст корекційної роботи під час засвоєння граматичних форм української мови у кожному випадку визначається особливостями і змістом розбіжностей відмінкових чи особових закінчень. Навчальні завдання, добір дидактичного матеріалу для вправ, видів їх видів та способів пояснення і засвоєння повинні бути підпорядковані оволодінню граматичним ладом української мови. У зв’язку з тим, що при вивченні граматичного матеріалу деякі уроки будуть уроками транспозиції знань, а інші - носити корекційний характер, то й структура кожного з видів буде відрізнятися. Структура уроків курсу „Мова і мовлення. Правопис” Структура уроку транспозиції знань, умінь і навичок
- ознайомлення з термінами української мови та робота над їх засвоєнням; - активізація знань та практичних умінь, засвоєних на уроках російської мови; - застосування знань, умінь і навичок на матеріалу української мови (цей етап найголовніший).
(На уроках транспозиції знань, умінь і навичок відсутні такі етапи уроку: пояснення нового матеріалу, формування умінь і навичок). Структура уроку корекції знань, умінь і навичок 1. Організаційний момент. 2. Перевірка домашнього завдання. 3. Виклад нової теми: - активізація знань, спільних в обох мовах, - корекція знань, що не збігаються, - відпрацювання корекцій ( це основний момент уроку, бо саме засвоєння фактів, що не збігаються, є найскладнішими, оскільки тут діє інтерференція, а отже їх засвоєння уповільнюється, супроводжується помилками). 4. Підсумок уроку. 5.Домашнє завдання та інструктаж по його виконанню. ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ 1. Продемонструвати засвоєння однієї з орфоепічних норм під час усного курсу української мови, орієнтуючись на етапи засвоєння. Фрагмент уроку |
|
За програмою з української мови для шкіл з російською мовою навчання Чернівці: Букрек, 2005, автори – Н. В. Бондаренко, Біляєв та ін год на тиждень |
З української літератури для учнів 7-го класу Даний збірник матеріалів дозволить доповнити підручник «Української мови та літератури» Слоньовської О., як для класів з українською... |
|
Тест зовнішнього незалежного оцінювання з математики перевіряє: відповідність... Міністерством освіти і науки України для класів універсального, природничого, фізико-математичного профілів, а також для класів,... |
ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Українську мову в школах з російською мовою навчання учні починають вивчати з першого класу |
|
Із досвіду роботи вчителя початкових класів ТЗШ Тема. Формування комунікативних компетентностей учнів початкових класів та вчителя |
Питання до МК-2 для студентів ІІІ курсу з дисципліни «Українська... Поняття мовної норми. Види мовних норм. Орфоепічні норми української літературної мови |
|
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання Програми з української (рідної) мови для шкіл з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню... |
Методика вивчення дієслова в 6-му класі школи з російською мовою навчання. Виконав За програмою, дієслово вивчається в 6-му класі. На вивчення цілої теми «Дієслово» відводиться 20 навчальних годин. В рамках цієї... |
|
Оцінювання знань із мови, мовних умінь і навичок Завдання складені відповідно до вимог чинної програми початкових класів з української мови Міністерства освіти і науки України та... |
Тема: Методика розвитку усного риторичного мовлення учнів у гімназії Методи та прийоми формування в учнів ЗОШ (гімназій, коледжів, ліцеїв тощо) риторичних умінь і навичок |