1.2. Використання біблійних мотивів в українській літературі
Біблійні сюжети та образи завжди активно використовувалися українськими митцями – скульпторами, графіками, малярами, композиторами, режисерами театру, письменниками [1, с.12 ]. Вплив біблійних книг на літературні твори українського письменства був надзвичайно плідний і дуже значний. Воістину немає жодного великого письменника, який би хоч раз та не звернувся до змісту Біблії. Теми, ідеї, образи її розробляли кожен по-своєму українські письменники - від Вишенського до сучасних авторів [7, с.64 ].
Кожна епоха має власне розуміння історії літератури та історико-літературного процесу. Радянська доба відтворила міф про цілковиту незалежність культури та літератури від впливу релігії і тому воліла не говорити про твори, основу яких складали біблійні образи і мотиви.
Радянські дослідники й цензура старанно обминали навіть згадки про релігійність класиків української літератури, нав'язуючи читачам думку про їхній войовничий атеїзм. А біблійну канву деяких творів наприклад, "Марія" Т. Шевченка, "Мойсей" І. Франка коментували лише під кутом зору соціального детермінізму і класової революції.
Наукова новизна монографії В. Антофійчука "Євангельські образи в українській літературі 20ст." [ 1] насамперед визначається моментом звільнення національної літератури від ідеологічних кліше радянської доби, і тут учений услід за такими дослідниками біблійної тематики, як І. Бетко, В. Сулима та ін. розглядає використання біблійних, насамперед євангельських причт та образів з точку зору, яка відрізняється від радянських поглядів і стандартів.
У своєму дослідженні В. Антофійчук здійснює спробу розглянути закономірність і своєрідність використання ідей та образів Нового Заповіту українською літературою, проаналізувати контекст засвоєння євангельського сюжетно-образного матеріалу.
Сучасна дослідниця проблеми "Біблія і українська поезія" І. Бетко зазначає, що досконале знання Біблії "допомагало краще побачити і зрозуміти конкретно-історичне, національне в усьому його драматизмі" [7, с.65 ]. Вона також підкреслює, що період кінця ХІХ — початку ХХ ст. в освоєнні Біблії українською культурою був особливо інтенсивним, позначеним "яскравим індивідуально-творчим забарвленням".
На підставі аналізу цілого корпусу текстів ("В Різдвяну ніч" Н.Королеви, "На полі крові" Л. Українки, "Ціна крові" С. Черкасенка, "Юда" О. Кобилянської, "Сад Гетсиманський" І. Багряного "Смерть Юди" Р. Іваничука) автор детально аналізує модель біблійського героя, образ якого найчастіше використовується в українській літературі – образ Іуди.
В. Антофійчук підсумовує: "Літературний Іуда, створений українською культурою, характеризується складною моделлю онтологічних, аксіологічних та поведінкових орієнтирів, які відображають національне, активно орієнтують його в план загальнолюдського. Крім того, Іуда вітчизняних письменників - своєрідний вираз завжди негативного ставлення української національної свідомості до феномена зради" [ 2, с.54].
Яким є результат трансформації в українській літературі євангельських образів Понтія Пілата, Варавви, Йосипа Аримафейського, Ірода, Марії Магдалини, та які реакції він викликає, намагаються дослідити сучасні українські науковці.
Канонічні тексти свідчать про неоднозначне і досить суперечливе ставлення до Месії учнів, простого люду і прямих антагоністів (Ірода, Понтія Пілата та ін.). Кожен з цих образів універсальний, багатоплановий, він характеризується різнополярністю інтерпретацій загальновідомих конфліктів, колізій та ситуацій. Українські письменники розраховують, що читач, знайомлячись з певним персонажем, не лише осягне його морально-психологічну суть, а й здогадається про "правила", за якими цей образ створено.
В.Костюченко розкриває таємницю появи поем "Каїн", "Ваал", "Христос", написаних письменником радянської України В. Сосюрою: "Чому поет у складний повоєнний час (після нещадної критики 1947р. його літературних побратимів) звернувся до біблійної тематики - не є якоюсь складною загадкою: він не міг, як інші літератори, повністю віддаватися писанині про так звану щасливу мирну працю радянських людей, а тому заглибився в уявний світ "золотої легенди людства" - у Старий Заповіт - його улюблену з дитинства книгу, легендарні сюжети якої почав творчо переосмислювати в полудень свого віку..." [29 ].
Особливу естетичну функцію в художній тканині поеми Івана Драча "Чорнобильська мадонна" «відіграють символи, зокрема біблійно-християнська символіка». Вона допомогла Драчеві усталені, традиційні найзагальніші категорії філософського спрямування наповнити новими реаліями доби [ 48, с.278-279].
Таким символом у письменника є, передусім, образ Божої Матері як втілення співчуття до страждань українців, охоплених чорнобильським апокаліпсисом, як захисниці й уособлення немеркнучого світла любові й очищення душі.
Звертається поет також до біблійної символіки хреста розп'ятого. Переосмислюючи біблійну символіку хресного розп'яття, Іван Драч подає чорнобильську трагедію через призму особистісних переживань. Митець психологічно тонко відбиває фізичну муку і жах ліричного героя від катастрофи [ 48, с.281]. Він не знаходить ніде притулку, втікаючи від чорнобильської біди, втіленої в образі вогненного хреста. Герой не може втекти від страждань, фаталістичної погоні вогненного хреста "на всі небеса". Розпач і жах від невідворотності і скрізь присутності хреста у тексті нагнітається, підсилюючи заціпеніння людини, яка опинилася в зоні великого лиха. Головна причина муки ліричного героя в тому, що в цій апокаліпсичній картині в епіцентрі катастрофи, полум'ї вогненного хреста палає людський син.
Дослідник творчості Івана Драча А.Ткаченко зазначає, що поет трансформує біблійну символіку: людський син уподібнюється на Божого Сина, розп'ятого на хресті за людські гріхи. Біблійний час, час вічності стає часом теперішнім, відтінюючи сьогоденні події. Поет переосмислює біблійні мотиви ("атомні цвяхи", "огненний хрест"), адаптує християнську міфологію в часовому просторі другої половини 20 ст. і змальовує картину загибелі сина, яка переростає в опис страти Христа. У руки новітнього Христа забито "атомні цвяхи". Але це уже сьогоднішня страта сина людського, ліквідатора чорнобильської пожежі, в огненному колі хреста, допомогти якому ніхто не може, навіть батьківська любов [ 48, с.291-291].
Трансформація біблійного мотиву сприяє необхідному розумінню тексту поеми сучасним читачем, зокрема, письменник об'єднує процес розп'яття із спаленням - хрест-бо вогняний.
Наслідки екологічної трагедії України грандіозні: йде генетичне виродження української нації. Ця тема розкривається у вірші-фрагменті "Хрещатицька Мадонна", в якому висвітлюється проблема материнства і його втрати внаслідок чорнобильської біди. У Біблії розповідається, як Ірод хотів убити сина Діви Марії, яка перенесла великі страждання і переслідування. Драчева мати переносить невимовні муки й божевілля, втративши свого сина, а тому поет освячує українську жінку, називаючи її Божою Матір'ю, Хрещатицькою Мадонною. Іродівські сили, це новітні дітовбивці, призвідці екологічного лиха, спричинили смерть дитини Хрещатицької Мадонни, перервали естафету роду.
Ще одна біда спіткала людей під час аварії: тисячі з них втратили батьківське гніздо. Викликана цим психологічна драма змальована у вірші "Вічна материнська елегія", який перегукується з поемою Тичини "Скорбна мати". "В поняття Матері ми вкладаємо триєдиний сенс. Це Мати-Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звертаються в молитві, в поезії, в піснях... Це і мати-Україна. Врешті - це земна Мати, яка дає нам життя, мудро формує наші почуття, наші устремління, творить людину". У центрі обох творів жінка, яка є певним антиподом своєму синові. Марія із "Скорботної матері" заперечує думку, що розп'яття Ісуса Христа змінить на краще життя розірваної міжусобицями громадянської війни України ("Не буть ніколи раю у цім кривавім краю"). Мати з поеми Драча теж не розуміє сина, який насильно забирає її з рідної чорнобильської зони [ 48, с.293].
На тлі світових катастроф живуть герої В. Барки, автора роману "Рай". Крізь побутові сцени, як то буває лише в істинно великого майстра, щоразу прозирають речі справді таки глобального характеру. Спостережливе око неодмінно помітить, як протягом усього твору відбувається змагання двох сил - людини й апарату тоталітарної держави (добра і зла) [38, с.250 ]. Цьому завданню підпорядкована оптимально розроблена автором художня концепція життя.
Це передусім світ Божий, тобто - в розумінні письменника - ідеальний, гармонійний, - усе те, що приносить людині насолоду, робить її щасливою.
Автор пропонує антитезу "пекло - рай" (світ Божий - "революційних хірургів"). Альтернативний Божому "рай" - "царство сатани". Править ним той, "хто став на місці Бога і сонця". Сценарій цієї перебудови світопорядку в уяві героя-християнина мислився так: "сатана замикає Бога в центрі пекла, а сам сідає на троні неба. Скрізь відбуваються радикальні зміни. Душогуби, кати, зрадники, кровопивці, облудники, розпусники і сила їм подібних, розсідаються у високих сферах, квітучих садах колишнього раю, надягають золототкані хітони, прикриваються вінками троянд. Розбійники отаборюються в імператорському палаці. Найбільшого ошуканця проголошують вищим за Бога, батьком земних народів, сонцем планети" [ 38, с.259].
Також в українській літературі широко використовували біблійські сюжети та євангельські притчі Т. Шевченко ("Притча про блудного сина"), І. Франко ("Мій Ізмарагд"), В. Яворівський ("Оглянься з осені"), Є. Гуцало ("Позичений чоловік"), Б. Олійник ("Сім").
Так, наприклад, Шевченко часто звертався до біблійних мотивів, до псалмів староєврейських пророків. Саме звідси він брав теми для своїх творів, епіграфи. У псалмах та легендах євангельських поет-демократ бачив багато справжньої поезії. Звідси і черпав він матеріал для своїх творів, переспівував їх. Помисли легендарних пророків або біблійні мотиви доводили, що людська праця – це краса, справедливість і любов. Шевченко звертався до Біблії як до літературного твору, а не як до святого письма; звідси він брав образи, мотиви і сюжети, створюючи поезії актуального громадського спрямування – антицарського, антикріпосницького, революційного змісту. Такі твори, як «Подражаніє 11 псалму», «Марія», «Осія, глава XVI», «Царі», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Ісайя. Глава 35» мають одверто революційний зміст.
У образі Бога він показує ідеал святості, а Марія – рідна мати, мати земля, ненька-Україна. У образах німих рабів автор зображує простий люд, який терпляче зносить всі знущання панівної верхівки.
Як поет-революціонер, він не може не закликати до боротьби за свободу. Тому і відстоює народні мрії, пророкує всенародну розправу над гнобителями:
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
…Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.
РОЗДІЛ ІІ. БІБЛІЙНА ТЕМАТИКА У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СТУСА
|