МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ІСТОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
Курсова робота за темою:
«Біблійні мотиви в поезії Василя Стуса»
Студента
4 курсу, групи Б
спец. Українська мова і література
Очеретяного Олега
Науковий керівник
доцент кафедри
Соловей Олег Євгенович
м. Донецьк, 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 4
1.1.Аналіз творчого доробку поета 6
1.2. Використання біблійних мотивів в українській літературі 12
2.1. Аналіз біблійних мотивів у творчості поета 18
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 33
ВСТУП
Біблійні мотиви в мистецтві та, насамперед, в літературі, вже давно стали найважливішим провідником ідей про духовні основи людського буття. Звернення до них у художній творчості визначає напрямок і характер духовно-моральних шукань як окремої особистості, так і цілого народу в ту чи іншу епоху. Тому вивчення біблійних мотивів у поезії Василя Стуса набуває особливого значення. Творчість В. Стуса у даному аспекті викликає особливий інтерес.
Актуальність даної роботи визначається тим, що в сучасній українській літературній критиці досі не досліджений такий важливий для поета пласт його лірики, як біблійний.
Вивчення біблійних мотивів творчого доробку поета може сприяти роз’ясненню багатьох протиріч і питань стосовно характеру творчості В.Стуса, що існують у сучасний період. Окрім того, особливості функціонування біблійних мотивів викликають великий інтерес з точки зору реалізації міжкультурного діалогу в художньому творі. Нарешті, вивчення біблійних мотивів може допомогти повнішою мірою осягнути творчий феномен митця.
Метою роботи є аналіз біблійних мотивів у поезії Василя Стуса. Задля досягнення цієї мети передбачається вирішення наступних задач:
проаналізувати творчий доробок поета;
простежити використання біблійних мотивів в українській літературі;
проаналізувати особливості використання біблійних мотивів у творчості поета;
висвітлити особливості зображення образу Бога у поезії Василя Стуса.
Об’єктом дослідження є поезія В. Стуса.
Предметом дослідження є біблійні мотиви в творчості поета.
Методологічною основою дослідження стали праці науковців, присвячені творчості Василя Стуса. Це, насамперед, роботи Ю.Бедрика [ 5; 6], А.Бондаренко [10; 12; 13 ], Г.Віват [15-19 ], Д.Стуса [47 ] та інших науковців.
Наукова новизна одержаних результатів складається, як нам представляється, у тому, що в роботі вперше здійснено дослідження біблійних мотивів у творчості Василя Стуса, і визначено їх роль у творчій спадщині поета. Окрім того, в роботі уточнені уявлення про сутність і значення християнських ідей, які відображені в поетичній картині світу В.Стуса, а також про засоби їх художньої інтерпретації.
Практичне значення одержаних результатів. Результати даного дослідження можуть бути використані в розробці вузівських курсів з історії української літератури ХХ ст., а також спецкурсу з вивчення Біблії та її літературної рецепції.
РОЗДІЛ І. ВАСИЛЬ СТУС ЯК ОДИН З НАЙВИЗНАЧНІШИХ ПОЕТІВ ХХ СТОЛІТТЯ
-
Аналіз творчого доробку поета
Василь Стус - один з найбільших українських поетів ХХ століття. В новітній українській поезії його ім'я на чільному місці. І не тільки тому, що світлий образ цієї людини – поета трагічної долі – став символом незламності духу людської і національної гідності, закономірним продовженням життєво важливої для українського народу традиції народолюбства й вірності патріотизму. Але, як вважає більшість дослідників творчості В.Стуса, найголовніше те, що це самобутній поет – на рівні сучасного поетичного мислення, схильний до філософського заглиблення й самовираження, до самовідданості поетичного слова і водночас до використання глибинних традиційних джерел української літератури поряд з поетичною мовою ХХ століття [49, с. 11 ].
Стус належав до так званих шістдесятників – опозиційно настроєної національної свідомої молодої інтелігенції, що відверто протиставляли себе тоталітарному режимові з його політикою децентралізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності і меншовартості української культури [5. с.26 ].
Як громадянин України і мислитель В.Стус найповніше виявив себе в публіцистиці. І цей творчий доробок засвідчує і переконує, що кожному українцеві можна саможертовно і з великою самовідданістю любити Україну “во время люте”, в найтяжчі хвилини її буття, її національної руйнації.
Творчий доробок поета, незважаючи на вкрай несприятливі умови для творчості (адже, за його словами, “легше було написати, аніж зберегти”) – дуже великий.
Першу юнацьку збірку “Зимові дерева” наприкінці 60х років поет запропонував видавництву “Радянський письменник”. Уже в цій збірці почали визначатися деякі мотиви творчості поета. Це, насамперед, лірика кохання. Захоплення і розчарування, переживання невдач (природно, кожної з них як непоправної і згубної) – немовби зізнання душі про зусилля знайти відгук у світі, зріднитися з іншою душею, цим подолавши самоту, а отже і власну невикінченність, і долучившись до чогось загально значимого. Стус завжди гостро відчував і переживав свою самоту. Але ця самота не повинна ототожнюватись з побутовою і навіть взагалі фактичною самотою, – хоч залежність між ними є; все-таки фактично він був серед друзів, але справжній поет завжди мучиться не так своєю не так фізичною покинутістю, як самотою психологічною, в якій концентрується відчуття недосконалості людського “Я”, суспільства і світу [ 10, с.8].
Отож лірика кохання Василя Стуса – це і інтимна лірика поета, яка свідчить про його орієнтацію в цінностях людських відносин взагалі, лірика самовипробування своєї особистості.
Другий мотив “Зимових дерев” – переживання своєї національної сутності. Це не те, що ми розуміємо під поняттям «патріотична патетика». У Стуса національне самоусвідомлення знаходило вихід не у декларативній формі (хоч вона і є: “Ти вже не згинеш, ти, двожилава земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками ...” – вірш 1963 р.) як у переживанні поетичної думки за свою Батьківщину та за свою мову. Саме в цій роботі душі, - а у Василя Стуса це майже завжди душевна мука, - розкривається зміст особистої причетності поета до національної долі [ 35. с.32]. Ця причетність у поета має різні виміри, різне забарвлення – від розпачливого національного самокартання та умовного прийняття бід України, що є власне формою висловлення цих бід:
Звіром вити, горілку пити... і добі підставляти
спите вірнопідданого лице,
і не рюмсати на поріддя,
коли твій гайдамацький рід ріжуть линвами на обіддя
кількох божевільних літ (вірш 1964 р.)
Цикл “Костомаров у Саратові” вказує на внутрішню природу українства поета, породженого відчуттям історичної скривдженості України і потреби заступитися за неї:
Хто ж їй води подать захоче?
Закриє очі хто – скажи?
Третій виразно відчутний у збірці мотив - це гротескне бачення і саркастична інтерпретація буденного низького існування того, що сьогодні ми звемо бездуховністю, а тоді сприймали, як вияв міщанства. Коли ж йшлося про низькі рівні національного життя, народжувалося те, що можна співвіднести з національною самокритикою, яка властива всякій поезії національного пробудження та відродження [50, с.143 ]. З роками цей мотив у поезії Стуса звучатиме дедалі потужніше й гіркіше, співмірно з загостренням національного болю.
Подаючи рукопис своєї першої збірки до видавництва, Василь Стус не мав великих надій на публікацію “Поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові долає почуття ненависті, звільняється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед.” – так він занотував у 1969 р., коли втратив остаточно надію побачити друком “Зимові дерева”.
Проте невдовзі він компонує нову збірку “Веселий цвинтар”. У цій збірці поглиблюються мотиви попередньої і з'являються нові, а гротеск не тільки межує з трагізмом, а й набуває подеколи якогось зухвально-відчайдушного характеру. Звичайно, до цього спричинили ускладнення як особистого, творчого та громадського становища самого В.Стуса, так і політичної та духовної ситуації на Україні [ 6, с.7].
“Веселий цвинтар” – цікавий поетичний документ протесту проти інтелектуального застою, параду абсурдів та порожніх слів:
Боже –
життя на гріш, а так багато слів,
і всі вони – чужі і незнайомі.
(“Ця п’єса почалася вже давно...”)
імітація живого життя, якої органічно не приймав його дух, - своєрідний репортаж із “цвинтаря розстріляних ілюзій”, кажучи словами В.Симоненка. Поезії об’єднані «Веселий цвинтар» сповнені авторського передчуття неминучої Голгофи, готовності лишитися собою наперекір тискові, не роздвоїтися “на себе і страх” як герой його вірша “Еволюція поета”.
Як слушно зазначає Г.Віват, ліричний герой уже ранніх віршів Стуса болісно шукає втраченої гармонії зі світом, цілісності – не загальної, ситої і ледачої, а тієї, що її треба виборювати дорогою ціною – пізнанням самого себе, готовністю не зрадити себе [ 17, с.19]. Якщо й з'являється бажання “утекти від себе світ за очі”, - то одразу чітко й нещадно усвідомлює, що тоді б він жив “безоко і безсердо”.
“Біля гірського вогнища” “У цьому полі, синьому, як льон” – то Стусове “бути чи не бути”. “Як вибухнути, щоб горіть?!” – так звучить у нього вічне гамлетівське питання.
Вдатися до втечі?
Стежину власну, ніби
дріт згорнуть.
Ні. Вистояти.
Як зазначають науковці [6; 10; 25; 30; та ін.. ], вершина Стусового доробку – збірка “Палімпсести”, і образ, що лежить в її основі, надзвичайно місткий, змістовний і багатозначний.
У поезії Стуса весь час накладаються різні стани душі, які на перший погляд заперечують, стирають один одного. Але попередній стан прочитується як давніший текст у палімпсестах, зумовлюючи природну його глибину й багато вимірність. І, нарешті образ палімпсестів розпросторюється (якщо вжити одне з улюблених дієслів Стуса) на долю, історичний шлях України. То своєрідна “Книга битія” українського народу, в якій стерто стільки важливих “текстів”:
Це, Господи, сяєво. Це торжество:
надій, проминань і наближень,
і навертань у своє, у забуте
й дочасне.
(“Гойдається вечора зламана віть...”) -
їх треба терпляче відновлювати, повертаючи народові пам'ять.
Говорячи про ті чи інші мотиви поезії Стуса, слід пам’ятати про умовність їх виокремлення. Власне всі вони поєднуються в ній у загальну картину. Поезія ця на одну “тему”: поетове самопочуття стан його “Я”.
У поезії зосереджений на самопізнанні неминуче з'являється проблема ідентичності свого “Я” і тоді самопізнання із спокійного, а то й комфортного стає дискомфортним, болісним [ 42, с.5].
“Сто дзеркал спрямовано на мене, в самоту мою і німоту” – читаємо в одному з його віршів. Але насправді, то не справжні дзеркала, а сто очей його власного сумління, то мука пошуків самого себе: “Де ж ти є! А де ж ти є?”
Часом доскіпливість такого само пошуку призводить до самозаперечення, до відчуття відчуженості від самого себе: “Мені здається, що живу не я, а інший хтось живе за мене в світі в моїй подобі”.
Поет прагнув передавати складні, майже невловимі психологічні перепади настроїв, які максимально посилюють почуття і доводять емоційну напругу до граничного стану [ 11, с.13].
Та поезія поривається до узагальнень. Навіть цілком реалістичний план може “вибухнути” символом. Особливо тоді, коли він зростає на передчуттях і настроях, зумовлених тверезим аналізом певної ситуації:
Вже цілий місяць обмиваю хату,
що, мабуть і навикнути пора.
Стілець і ліжко, вільних три квадрати
в віконці грати, а в кутку пара...
Вірш написаний, коли поет був під слідством у 1972 році. Описується реальна ситуація – страшна, небажана, майже абсурдна приреченість. Проте поета тривожить не стільки фізична ізоляція, а настрої і переживання рідних: як батьки?, як здоров'я дружини?, сина?, що думають про нього друзі?.. Але найбільше, мабуть, завдавала мук думка про зламу його як особистості, згуби власної індивідуальності.
Враження від віршів, написаних під час його арешту, таке, начебто поет свідомо наштовхується на гострі кути в болісні спогади, його гнітить нерухомість, застиглість часу, важка психологічна напруга [ 32, с.111-112].
У поезії В.Стуса з’являються фатальні образи, почувається внутрішній розпач, ми бачимо, що поет віддаляється від реальних речей, і чим песимістичніше тональність його поезій, тим чіткіше аналізується ситуація, яка набуває застиглості та тотальності:
Весь обшир мій чотири на чотири.
Куди не глянь – то мур, куток і ріг.
Всю душу з’їв цей шлак лілово-сірий,
Це плетиво заламаних доріг.
(“Весь обшир мій чотири на чотири”).
Не все з творчої спадщини В.Стуса збереглося, але з того, що залишилося в рідних і близьких, можна судити про зміну поглядів на своє майбутнє, і на розвиток своїх ідейно-світоглядних принципів [ 39, с.14]. Поступово у нього виникає потреба осмислити, визначити і образно виразити своє, як на митця, як на художника, призначення і роль у цій, драматичній ситуації. Підсвідомо закрадається думка про жертовність своєї, як художника, долі, про якусь свою фатальну приреченість, якій він повинен підкоритися і вже далі нести хрест, уготований долею і місією мученика. Тому, мабуть, у віршах останніх літ життя поет так часто звертається до біблійної тематики та до Бога.
|