ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Степан Бандера.
Ця більша праця Ст. Бандери була призначена лише для “внутрішнього організаційного користування”, як зазначено в книжечці п. н. “Перспективи української національно-визвольної революції”. (Вишкільні матеріяли з курсу влаштованого Проводом ЗЧ ОУН), книжка І. Видання Організаційно-Кадрової Референтури, 1958 р., стор. 144, в якій до 122 сторінки включно надруковано цю працю із зазначенням “опрацював Бийлихо” (псевдонім Ст. Бандери).
Метою цих вишкільних матеріялів було “дати новий поштовх і напрямні для підготовчої праці серед кадрів ЗЧ ОУН, себто — зактивізувати наші провідні та рядові кадри на відтинку готування ... до безпосередньої участи в організуванні та веденні національно-визвольної революції на Рідних Землях”. Редакційний вступ до книжки виразно вияснює евентуальні сумніви щодо доцільности такого видання: “...ще раз мусимо підтвердити нашу незмінну засаду: плянувати й підготовляти треба не тоді, коли ситуація вимагає вже безпосередньої дії, а наперед, заздалегідь готуючись до неї. Організація Українських Націоналістів не може за жодних умов займати пасивного становища і ждати, що нам принесе розвиток міжнародньої ситуації. Навпаки, ми намагаємося своєю працею і боротьбою впливати на розвиток міжнародньої ситуації, зокрема коли йде про внутрішнє становище в Україні . А щоб вести їх (революційно-визвольну діяльність і боротьбу — ДЧ) правильним шляхом і правильними методами, мусимо мати на увазі генеральний плян, себто образ, як може і як повинна розвиватися революційно-визвольна боротьба, як повинна виглядати вища стадія цієї боротьби — загальний революційно-визвольний зрив, та якою мірою і якими засобами ми, закордонні кадри, можемо взяти в ньому безпосередню участь”.
З цього погляду доцільним є, щоб усі українці познайомилися з працею автора.
Розділи з цієї праці були друковані теж у журналі “Визвольний Шлях”, Лондон, Великобрітанія: у книжці за листопад 1959 р. під заг. “Протибольшевицька революція — єдиний шлях до визволення”, стор. 1210-1218; у кн. за січень 1960 р. п. заг. “Значення війни для національного визволення”, стор. 12-22; у кн. за жовтень 1960 р. п. заг. “Розвиток революційного процесу”, стор. 1101-1112; у кн. за грудень 1961 р. п- заг, “Еволюція большевизму й частинні здобутки боротьби”, стор. 1245-1250; у кн. 3(252) за березень 1969 р. п. заг. “Проблема на-ціонал-комуністичного фронту”, стор. 274-283; у кн. за квітень 1969 р. п. заг. “Національно-визвольна революція і російські протикомуністичні сили”, стор. 387-396; у кн. за травень 1969 р. п. заг. “Спільний фронт національно-визвольних революцій”, стор. 515-522; у кн- за червень 1969 р. п. заг. “Розвиток і чинники революційного процесу”, стор. 643-663; у кн. за липень-серпень 1969 р. п. заг. “Необхідність національно-визвольної революційної боротьби”, стор. 771-774.
1. НЕОБХІДНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ
БОРОТЬБИ
Перед з'ясуванням перспектив української національно-визвольної, протибольшевицької революції треба насамперед устійнити вихідну точку цього питання з нашого погляду.
Люди з пристосуванським життєвим наставленням, з пристосуванським способом думання і діяння, уважають вихідною точкою в цій справі питання: Чи така революція е можлива, які е реальні дані для її розвитку й успішного висліду? Залежно від відповідей на ці питання та від основ, на які ці відповіді спираються, треба, в розумінні цих людей, приймати або відкидати концепцію національно-визвольної революції. Поскільки ж такому думанню є ближчий скептицизм, пасивність і резиґнація, ніж вольова активність, риск і боротьба, то й арґументи за революційну боротьбу е, в його оцінці, надто слабі й непевні.
З таким підходом до справи постійно зустрічаємося в процесі самостійницької політичної діяльности. Противники революційної концепції питання про можливість і доцільність протибольшевицької національної революції ставлять у різний спосіб, але завжди з сумнівом, з недовірою й неґативним упередженням. Зокрема в затяжній міжнародній ситуації, в період коекзистенцій-ної політики, посилюється неґація революційної боротьби. Від її речників вимагають доказів, що протибольшевицька революція можлива, що вона має вигляди на успішний розвиток і на перемогу. Це питання набирає кардинального значення зокрема для хитких, опортуністичних політичних середовищ, які під впливом сумнівів і зневіри завжди готові відцуратися від самостійництва та пристосовуватися до того, що легше і вигідніше, йдучи по лінії меншого опору.
Теж і в поширюванні концепції національно-визвольної революції серед народніх мас та в мобілізуванні їх до революційної боротьби часто приходиться переборювати пасивізм, інертність і брак віри у власні сили народу. При цьому треба з'ясовувати не тільки мету і потребу революційної боротьби, але теж можливості її успішного розгортання. Тому революційно-визвольна організація мусить мати скристалізовану відповідь на питання щодо можливостей визвольної революції та відповідно обґрунтовані аргументи, щоб ними розбивати сумніви і скріпляти правильне наставлення. Але ОУН цього питання не приймає за вихідну точку для формування своєї визвольної концепції. В нас воно набуває теж іншого змісту, бо український націоналіст ставить собі за основне інше питання, а саме: як треба вести революційну боротьбу, які методи і засоби найкраще запевнять успішність і перемогу визвольної революції Так поставлене питання походить з наперед устійненої позитивної і рішучої настанови в справі революції та зміряє до найдоцільнішого заплянування і найуспішнішого ведення революційної дії. У відповіді на це питання вміщаються відразу арґументи-докази на те, що успішне розгортання революційної боротьби є цілком можливе.
Вихідною точкою для Організації Українських Націоналістів у виборі революційного шляху до національного визволення є питання, чи революційна боротьба необхідна? Дійшовши до чіткої позитивної відповіді-підтвердження, ОУН приймає її за основу для своєї визвольної концепції, для своєї дійової постави. Поскільки визвольно-революційна боротьба є необхідною для життя і розвитку української нації, то нема чого зупинятися над питанням, чи вона є можливою, тільки відразу треба шукати відповідних доріг і способів для її успішного ведення. Така постава відповідає основним законам життя. Кожна життєздатна істота, коли має хоч один шлях для збереження загроженого життя, збирає всі свої сили і спрямовує їх на той шлях.
Московсько-большевицьке поневолення України є не тільки суперечне з прагненнями, життєвими потребами української нації, не тільки спиняє її природний, свобідний розвиток, але й загрожує її існуванню. Москва послідовно намагається знищити самобутність українського народу під кожним оглядом та за рахунок української національної субстанції збільшити російський національний організм Протиставитися цим імперіялістичним цілям та нищівній дії большевизму можна тільки шляхом боротьби, тим більше, що большевизм є найгіршою, найнебезпечнішою формою російського імперіялізму. Його тоталітарні, найбезоглядніші методи послідовного і всебічного знищування поневолених націй, їхньої духовости, біологічної субстанції та матеріяльних основ самостійного існування не залишають жодних інших можливостей для збереження їхнього самостійного життя і розвитку.
Щоб вирвати українську націю з того положення та скінчити з процесом її постійного поневолювання і знищування, необхідно скинути московське володіння на Україні, викоренити большевизм-комунізм в Україні та усунути з українських земель всі чинники російського імперіялізму і всі його підпори. Це можна осягнути тільки шляхом рішучої визвольної боротьби цілого українського народу, шляхом національної революції. Бо кожна дія, кожне намагання в тому напрямі, а навіть ставлення такої мети, визнавання таких ідей вже е актом протибольшевицької боротьби, складовим чинником національної революції.
2. МОСКОВСЬКИЙ ІМПЕРІЯЛІЗМ І КОМУНІЗМ — ДВІ ФОРМИ ОДНОГО ВОРОГА
Визвольна боротьба України, яку веде націоналістичний, революційний рух, однаково спрямована проти відкритого московського імперіялізму та інтернаціонального комунізму, як двох форм, у яких діє один ворог — Москва.
Імперіялізм російського народу — це явище історичного порядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті залишається незмінним. Його суттю є безнастанне намагання підпорювати собі інші народи та за рахунок їхнього визиску й знищування постійно збільшувати свою силу, засяг свого володіння, розріст московської нації і її імперії. Цей Імперіялізм виступає раз відкрито, як сила і дія Росії, раз у прихованій, замаскованій формі.
Комунізм — це тепер найважливіша форма закаптуреного московського імперіялізму. Не дивлячись на неросійське походження комуністичної доктрини, комунізм став фактичним інструментом московського імперіялізму, однією з головних форм і головним засобом його замаскованого вияву і дії. Це стосується не тільки до большевизму, себто до явно російського, але так само й до інтернаціонального, комунізму.
Розрізнення в нашій боротьбі окремих форм одного й того самого ворога потрібне з уваги на різнобічну його дію та створювані таким чином окремі фронти. Відкритий московський Імперіялізм діє проти самостійности України не тільки у формі большевизму, а теж як антикомуністичний російський Імперіялізм. Головний фронт проти першого з них є на Рідних Землях, а проти другого — покищо тільки на чужині. Але в майбутньому ця система може змінитися й обидва фронти відкритого московського імперіялізму можуть стати рівнорядними. Антикомуністичний Імперіялізм Москви може прийти на зміну большевизмові.
Інтернаціональний комунізм не обмежується обширом большевицького панування. Він діє по всьому світі, серед різних народів, і під цим оглядом є світовим явищем. При тому він стоїть на послугах московського імперіялізму, в большевизмі має свою основну, випадову базу, з Москви дістає постійне підживлювання. Для українського визвольного руху, як і для інших протибольшевицьких сил, інтернаціональний комунізм творить додаткові фронти, побіч большевицького, відкриваючи ворожі дії з багатьох інших боків. Тому фронтові проти інтернаціонального комунізму мусимо відвести окреме місце в нашій боротьбі.
3. МОЖЛИВОСТІ ДОКОРІННИХ ЗМІН НА ПІДБОЛЬШЕВИЦЬКОМУ
ОБШИРІ
Знищення большевицького поневолення України і відновлення Української Самостійної Соборної Держави будуть великою геополітичною зміною такого порядку, що створить цілком інший уклад не тільки на сумежному з Україною просторі, але й набере світового значення. Визволення України спаралізує агресивність московського імперіялізму та завдасть смертельний удар інтернаціональному комунізмові.
Але пропорційно до величезного, світового значення української визвольної справи, стоять так само великі перешкоди на шляху до її здійснення. Ці перешкоди походять першою мірою від ворога. Москва, большевицький режим, усі відміни московського імперіялізму та світовий комунізм — добре розуміють значення України і загрозу від її визвольних змагань. Тому вони всіма силами й засобами намагаються втримати Україну в стані поневолення, знищити український національно-визвольний рух, чи хоча б заступити йому шлях до перемоги. Одночасно українська визвольна справа зустрічає чималі труднощі у вільному світі, в таборі протибольшевицьких держав. Маємо на увазі справжні протибольшевицькі сили, а не закаптурених спільників больше-визму, в ролі тих міжнародніх мафій, які відкрито діють проти самостійности України, виконуючи послугу Москві. Цих треба зараховувати до ворожого табору. Коли ж антикомуністичні сили у вільному світі, зокрема керівні кола західніх держав, не підтримують української справи, то це значною мірою діється саме через її велике значення. З одного боку діє сила інерції, а з другого — страх перед ангажуванням себе в гострий конфлікт з Москвою. Бо підтримка самостійницьких змагань України — це офензивна дія проти Росії на найвиразнішому для неї пункті.
Усвідомлюючи, які великі перешкоди і ворожі сили стоять проти наших змагань та які великі зміни викличе перемога української визвольної справи, мусимо розглянути всі можливості і фактори, які можуть допомогти у визволенні України. З цього погляду нас цікавлять всі основні зміни на підбольшевицьхому просторі і можливості їх виникнення, не тільки такі, що стоять у причиновому зв'язку з українською визвольною справою, але теж такі, що приходять у наслідок дії інших сил і обставин, а які можуть мати вплив на умовини нашої боротьби.
Найперше ставимо собі питання, які можливості основних змін на підбольшевицькому обширі є передбачені в різних концепціях. Маємо на увазі те, як може дійти до основних змін загального становища в країнах, тепер поневолених большевизмом. При цьому узгляднюємо не тільки нашу концепцію, а теж інші, щоб зіставити всі теоретичні розв'язки цього питання, розв'язки, які повинні б мати якісь реальні завдатки, коли на них спираються політичні концепції і за ними стоять певні політичні фактори.
Є три основні теоретичні можливості змін на підбольшевицькому обширі.
Перша можливість — це усунення большевизму зовнішніми силами. Практично беручи, за теперішнього укладу сил це може статися тільки одним способом — війною. Нема жадних виглядів на те, щоб інші держави могли усунути панування большевизму без війни, своїм натиском мирними засобами, чи самою загрозою пристосовання мілітарної сили. Війна з СССР і перемога держав протилежного бльоку могли б дати їм змогу знищити володіння большевизму і встановити на його місці новий лад.
Друга можливість — це внутрішня еволюція большевизму, глибинні зміни в большевицькій системі, зміни в режимі та в його національній, суспільній, економічній, культурній політиці.
Третя можливість — це протибольшевицька революція, насамперед національно-визвольна революція поневолених Москвою народів.
Ці три можливості трактуємо як основні тому, що в кожній із них підметом, рушієм змін е інша сила, чи пак інший комплекс сил, що прямує до своєї власної мети. Вслід за цим, у кожному з тих трьох варіянтів зміни відбувалися б іншим, своєрідним способом і мали б інший характер, хоч їхні наслідки в різних точках могли б сходитися.
Подані тут три основні можливості не є тільки вислідом теоретичних міркувань. Кожна з них має місце в якійсь політичній концепції, за якою стоять українські чи чужоземні політичні сили.
Крім цих трьох основних можливостей, існують ще різні окремі комбінації. Такі комбінації переважають, власне, у різнородних політичних концепціях. Мало концепцій обмежується виключно й виразно на одній з трьох основних можливостей. Але при докладнішій аналізі коленої комбінованої концепції можна ствердити в ній перевагу однієї основної можливости, та другорядну ролю інших. Різні політичні концепції, які прямують до ґрунтовних перемін на теперішньому підбольшевицькому просторі, хотіли б узгляднити всі можливості, а не класти все на одну ставку. При тому ріжниці між спорідненими концепціями полягають на більшім або меншім наголошуванні саме тих можливостей, які в них стоять на другому місці, як доповнення чи підсилення основної можливосте.
В цьому нашому розгляді не було б доцільно займатися різними складними концепціями, бо це тільки утруднювало б дійти до чіткої оцінки і ясних висновків. Доцільніше, і цілком вистачаюче, застановитися над кожною з трьох основних можливостей і виробити собі оцінку їхньої вартости, а тоді будемо мати ключ до оцінювання різних комбінацій з тих основних елементів.
Застановляючися над поодинокими можливостями ґрунтовних змін, на підбольшевицькому просторі, не маємо на меті перевірювати, чи кожна з них має реальні основи та наскільки. Кваліфікація політичних тенденцій за критерієм реальности, чи нереальности є взагалі сумнівної вартости, поскільки за тими тенденціями стоять живі сили, готові і спроможні до боротьби за їхнє здійснення. Це стосується так само до оцінювання різних передбачувань майбутнього розвитку. Наша оцінка обговорюваних тут можливостей не стосується до їхньої реальности, чи об'єктивної вартости, тільки має виразне, суб'єктивне визначення: нас цікавить передусім те, чи дана можливість відповідає українським визвольним змаганням, чи нашу справу можна з нею пов'язувати, чи є для того підстави.
|