|
|
Скачати 1.35 Mb.
|
Підсумовуючи головні висновки з цих міркувань, можна устій-нити наступні засадничі напрямні стратегії спільного протибольшевицького, національно-визвольного фронту: а) Національно-визвольний рух кожного народу повинен постійно й інтенсивно вести свою боротьбу власними силами, стосуючи такі форми, методи і таку тактику боротьби, які відповідають його умовинам. Боротьба одного народу мобілізує інші народи та облегшує їхні змагання; б) коли революційна боротьба якогось народу набирає високої напруги, зокрема, коли вона розгортається у ширше збройне повстання, тоді інші народи теж повинні посилювати свої революційні дії та при відповідних умовинах переходити до збройних акцій. Такі відгучні революційні дії є одночасно підтримкою для боротьби народу-ініціятора і використо-вуванням створеної ним пригожої ситуації для надання власним змаганням більшого розмаху і значення; в) у збройних формах революційної боротьби треба чітко розрізняти обмежені бойові, чи партизанські акції спеціяльних боївок і військових відділів від широких повстанських дій, ведених з метою, підняти повстання цілого народу. Обмежені бойові і партизанські акції можна вести в різних етапах революційної діяльности як найсильніший виразник загальних протибольшевицьких, національно-визвольних прагнень народу та актуальної революційної боротьби. При розгортанні широкого повстанського зриву треба брати до уваги рівень революційної готовости цілого народу, як рівнож стан інших народів, загальну ситуацію в підбольшевицьких країнах та міжнародне положення. Головною напрямною в розгортанні повстання є поширення його на якнайбільший простір, тенденція охопити ним усі підбольшевицькі країни, не дати ворогові змоги замкнути повстанський рух на малому терені; г) для одностайности спільного визвольного фронту найважливішим є одночасне посилювання натуги революційних дій різних народів, а не однаковість форм і методів чи ділянок, у яких окремі народи у даному часі зосереджують свої протибольшевицькі акції. Це важливе з уваги на тактику Москви систематичного, щораз більшого уярмлення, викорис-товування і розкладання окремих народів. У різних поневолених країнах в один час існують неоднакові умовини і найактуальніші напруження часто лежать у різних ділянках життя. Тому, коли революційна боротьба одного народу проявляється з високою напругою в одній ділянці, революційні рухи інших народів повинні рівночасно посилювати свою боротьбу в таких формах і в таких ділянках, у яких конфлікти між народом і большевицьким режимом є актуально найгостріші; ґ) революційні організації різних народів утримують взаємні контакти і співдію для взаємодопомоги та для узгіднювання практичної протибольшевицької боротьби; д) на теренах і в середовищах мішаного національного складу, зокрема в совєтській армії, в концтаборах і на теренах заслань діють міжнаціональні революційні організації, в змислі спільної боротьби проти комунізму і московського імперіялізму та за національне визволення всіх уярмлених Москвою народів. Спільний фронт поневолених Москвою народів існує в наслідок подібного положення, накиненого цим народам большевицькою Москвою, з головною метою, щоб спільними зусиллями здобути незалежність кожного народу. Одночасно цей спільний фронт має зав'язки майбутньої приязні і співпраці між самостійними державами цих народів, зокрема для тривалого забезпечення перед новими наступами російського імперіялізму. Як довго житимуть корені цього загарбницького імперіялізму, так довго він буде становити постійну загрозу для самостійного життя ближчих і дальших сусідів. Тому одним із засадничих, незмінних елементів політики й оборони визвольних народів мусить бути постійне намагання замкнути російські імперіалістичні тенденції в російських етнографічних кордонах нерозривним оборонним перстенем та спільними протидіями унеможливити його експансію в будь-якому напрямі. 9. ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛ-КОМУНІСТИЧНОГО ФРОНТУ В процесі національно-визвольної революції, зокрема в стадії її переможного розвитку, можемо мати ще справу з націонал-комуністичним фронтом. В тому аспекті треба розглядати можливості його виникнення, його ролю і значення в різних обставинах та визначити відповідну лінію і тактику нашого ставлення до нього. Націонал-комунізмом називаємо таку ідеологічно-політичну концепцію, яка має на меті побудову, згл. втримання самостійної держави якогось народу з комуністичним устроєм. Відношення до зовнішнього світу, до інших держав і народів має укладатися на засадах суверенітету, себто самостійности і незалежности даної націонал-комуністичної держави. Натомість ціле внутрішнє життя — державно-політичний, суспільно-економічний лад, зміст і структура в усіх ділянках життя — мають відповідати засадам і методам світового комунізму так, як вони оформилися в розвитку комуністичної теорії і практики. Не можна говорити про націонал-комунізм як про самобутню ідеологічно-політичну й суспільну концепцію, ані навіть як про скристалізовану відміну міжнароднього комунізму, в роді окремої комуністичної секти. Націонал-комунізм не має своєї окремої доктрини, ідеології, суспільної, політичної, він виростає з того самого кореня, що і всі інші комуністичні парості, і уважає себе правовірним послідовником інтернаціонального комунізму. Навіть назва націонал-комунізм є для нього чужою, хоч загально прийнятою в політичній термінології. Але дотичні політичні творива, яких звичайно цим терміном означується, самі до неї не признаються. Націонал-комунізм виступає в процесі насаджування і втримування комуністичних партій, комуністичної системи і режиму на терені якогось народу, як реакція місцевих комуністичних елементів на безоглядність московського загарбництва, централізму і диктатури. Мотивом такої реакції-спротиву бувають переважно амбіції, боротьба за владу і впливи комуністів даної країни, які не погоджуються бути виключно вислужниками і виконавцями волі Москви, тільки хочуть самі мати владу і керувати країною по-своєму. Крім того, мають свій вплив національні течії, які охоплюють цілий народ, і є джерелом загального спротиву московському імперіялізмові. Якщо комуністичні елементи даної країни повністю позбавлені патріотизму, то вони діють під тиском двох непримиренних і непоступливих сил — московського імперіялізму і національно-незалежницької стихії. Маючи в руках можливість ініціятиви і владу, вони не раз намагаються грати між цими обидвома силами, шукаючи компромісу між ними, чи використовувати одну сторону, щоб скріпити своє становище супроти другої. Незалежно від мотивів, якими керуються дотичні комуністичні елементи, виступаючи з націонал-комуністичними тенденціями, завжди, коли з того приводу постають напружені, а то й неприязні відносини між ними і московською большевицькою метрополією, вони намагаються знайти опору і підтримку в народі, граючи на його національно-самостій-ницьких прагненнях. В такій ситуації конфлікту з Москвою, націонал-комуністичні кола можуть стояти в різних взаємовідношеннях до національно-самостійницьких сил і течій своєї країни. Вони можуть діяти під впливом національного самостійництва, або можуть тільки намагатися його використати, не маючи іншої силової опори. Вірними і справжніми виразниками чи борцями національних стремлінь націонал-комуністи ніколи не можуть бути, поскільки комунізм, якого вони не відрікаються, завжди залишається ворогом нації, її вартостей і самобутнього життя. Тому національно-самостійницький рух ніколи не може примиритися з націонал-комунізмом, ані піти його шляхом. Якщо національні сили в певних обставинах дають підтримку протисоветським виступам на-ціонал-комуністичних кіл, то при тому йде про тактичне використання їх як однієї з форм, зглядно як одного з відтинків загального національного змагання з напором московсько-большевицького імперіялізму. Важливим е те, що, бувши в гострому конфлікті з Москвою, націонал-комуністи стаються узалежненими від підтримки національних сил та, щоб її мати, мусять якоюсь мірою йти по лінії національних прагнень. Стоячи між двома непримиренний силами — між нацією і московським большевизмом, — націонал-комунізм може грати замітну ролю тільки деякий час і кінчається повним переходом на одну з цих сторін, або заникає через брак власного ґрунту. Явище націонал-комунізму може мати ще інше походження і сповняти іншу ролю. Він може бути тактичним маневром комуністів даної країни, менш чи більш узгідненим з Москвою, чи то-лерованим нею, з тою метою, щоб приспати чуйність і зменшити протикомуністичний спротив якогось народу. Підкреслювання національних моментів і маркована незалежність від московського центру мають створювати враження, що прихід до влади тієї породи комуністів і введення ними комуністичної системи — це справа тільки внутрішнього ладу, а не втрата державної незалежности і підкорення Москві. У такій ситуації націонал-комунізм повинен сповнити ролю троянського коня, бо після закріплення його влади приходить повне поневолення нормального большевицького типу. Большевизм послуговується націонал-комуністичною тактикою особливо тоді, коли він не може проламати опору якогось народу іншими засобами. Це має місце зокрема там, де Москва не може діяти мілітарною перевагою, або коли якийсь народ залишається одностайно неподатливим на комуністичні впливи, не зважаючи на всі насильства большевицької окупаці. При оцінці значення націонал-комуністичних явищ у боротьбі якогось народу з московсько-большевицьким імперіялізмом треба узгляднювати передусім ситуацію, в якій вони виступають, і їхні наслідки. В певних обставинах такі явища можуть приносити деяку користь, побіч невідхильних шкідливих наслідків, які зв'язані з усяким слідом комунізму. Корисним може бути те, якщо націо-нал-комуністичні дії справді спрямовують своє вістря проти московського імперіялізму, що ним є просякнений большевизм, і якщо вони здобувають для національної справи якісь позитиви на такому ґрунті та в таких обставинах, де нема відповідної акції в чисто національному дусі, або де вона не має належного середовища. Більшість проявів націонал-комунізму є виключно шкідлива для нації, зокрема для національно-визвольної протибольшевицької боротьби. Це стосується до всіх таких концепцій і акцій, які відкривають активний фронт проти національних вартостей і сил, а свої ніби національні прикмети і протиімперіяльні настанови виставляють тільки на показ, для обману. Так само виключно шкідливим уважаємо такі націонал-комуністичні акції, які правда, виступають активно проти московського імперіялізму, не підпорядковуються большевицькому центрові, але рівночасно відкривають фронт проти національно-визвольного руху та, оперуючи в національному середовищі, вносять заколот і диверсію у визвольний фронт. Розрізнення в оцінці різних націонал-комуністичних явищ можна звести до наступного простого питання, яке ставимо при розгляді кожної конкретної націонал-комуністичної акції: Чи вона відтягає людей з большевицького табору і з-під большевицьких впливів, привертаючи, згл. наближуючи їх до табору національно-самостійницького і формуючи їх на борців проти большевизму в обороні нації, чи навпаки, вона заманює людей з національно-самостійницького табору на позиції комуністичні та послаблює визвольний фронт? Аналогічний критерій можна прийняти в оцінці націонал-комуністів, розглядаючи їхнє політичне наставлення з погляду боротьби з большевизмом за самостійність нації. Трактуючи націонал-комуністичне наставлення як посереднє, чи перехідне між національним і комуністичним, ставимо питання: Чи дана група людей з націонал-комуністичним наставленням у своєму розвитку і своєю дією прямує від комунізму до націоналізму, чи навпаки? Поскільки в першому випадку є справа з позитивним процесом оздоровлення, то другий процес є неґативний, шкідливий. Вище подані загальні міркування на тему націонал-комунізму спираємо на спостереження з українського і чужинного ґрунту. Вони мають служити нам за головні дороговкази при визначуванні напрямних нашого поступування, якщо на своєму шляху стрінемося з того роду явищами. До нашої теми не належить історичний розгляд тих течій, процесів і окремих явищ, які підходять під прийняте нами окреслення націонал-комунізму, а яких за останнє сорокріччя було чимало в бурхливому розвитку політичного життя в Україні. Подаючи одним реченням найбільш узагальнену думку, скажемо, що в тому розвитку виступає одна і друга категорія націонал-комунізму, а навіть одні й ті самі люди раз ішли проти національних вартостей та інтересів, вислуговуючись російському комунізмові, то знову розходилися з ним в не одному, заступаючи, хоч частинно, українські національні інтереси. Під сучасну пору нема в українському політичному житті поважніших націонал-комуністичних тенденцій і дій, які проявлялися б одверто як окремий політичний напрямок і як поважний діючий фактор. Тут не будемо займатися поодинокими маленькими групками, які виступають на еміграції з на-ціонал-комуністичними концепціями. Так само поминаємо приховані націонал-комуністичні тенденції, які гніздяться в деяких еміграційних угрупованнях, і які мають радше характер дрібних, укритих диверсій. При розгляді перспектив української національно-визвольної революції нас цікавить можливість виникнення в процесі її боротьби поважніших націонал-комуністичних сил і акцій, які в певній ситуації можуть стати замітним діючим чинником. Найперше щодо ситуації, в якій може виступити на арені подій націонал-комуністичний фактор. З попереднього розгляду внутрішньої природи націонал-комуністичних явищ та з історії таких процесів в Україні робимо висновок, що для самобутнього виникнення поважнішого націонал-комуністичного руху в Україні, незалежно від загальної ситуації, а з його власних ідейно-політичних спонук — нема завдатків, ані виглядів. Він може постати і розвинутися в окрему силу тільки завдяки особливим сприятливим обставинам. Це може статися передусім тоді, коли большевизм і структура СССР будуть поважно захитані визвольною боротьбою поневолених народів або воєнним конфліктом з іншими державами. Третя можливість, яка ще не має більших виглядів, — це розхитання московського централізму в комуністичному бльоці та поширення націонал-комуністичних процесів серед комуністів у різних підсовєтських країнах у наслідок внутрішньо-партійних конфліктів і суперечностей. Розгортання більших націонал-комуністичних акцій під час національної революції, зглядно в кризовій для большевиків воєнній ситуації, може відбутися в двох засадничих варіянтах, які відповідають попередньо схарактеризованим відмінам націонал-комунізму. Перший варіянт: комуністи української крови в кризовому положенні большевизму та в обличчі переможнього розвитку національної революції фактично зривають з московським большевизмом і відкривають проти нього фронт боротьби. Цим вони приєднуються до протибольшевицької боротьби національно-визвольних сил, але повністю і беззастережно не включаються в національну революцію, тільки намагаються в її рамках діяти в змислі націонал-комуністичної концепції. Повне приєднання до національної революції полягає не тільки на протиросійській боротьбі, але не менше на визнанні мети і основних засад цієї революції, отже й на відкиненш комунізму в цілому, так як його поборює національно-визвольний рух. Хто це робить справді і на ділі, той повністю стає в лави національної революції, навіть якщо б він перед тим належав до ворожого, комуністичного табору. Це уточнення має істотне значення, щоб поняття націонал-комунізм не змішувати з відміченням політичної минувшини людей і груп. В політично-дійовому становленні, зокрема в революційний час, на першому місці стоїть актуальна активна позиція. Коли колишні комуністи повністю зривають з комунізмом та активно включаються в протибольшевицьку боротьбу за національне визволення, то в процесі боротьби недоцільно, ні не можна вилучувати їх як окрему політичну категорію. Окремою націонал-комуністичною категорією і проблемою в національній революції будуть, отже, не ті елементи, що вповні і фактично перейдуть від комунізму на її бік, тільки ті, що, ставши до боротьби з Москвою, не відрікаються комунізму, але далі обстоюють комуніс-тичні позиції, пристосовані до нових обставин, і намагаються здобути для них право громадянства в національному таборі та в самостійній, національній державі. В тому вони кермуються двома головними мотивами, рівнорядно або з перевагою одного з них. Поперше, вони з переконання і з призвичаєння тримаються означених комуністичних засад, уважаючи їх найкращими для розвитку народу. Подруге, їм надалі йде про збереження для себе (не тільки індивідуально, але для загалу комуністичної кляси) керівного й упривілейованого становища в національній державі. А це було б можливим тільки тоді, коли б у цій державі втрималася комуністична система, отже й комуністична верства місцевого походження мусіла б значною мірою втриматися при владі. |
|
ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКПАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ ТЕМА: ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО – ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКПАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ |
Тема ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст |
|
Тема ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст |
Урок Тема: Початок Української революції Центральна рада представницький громадський орган, революційний український парламент, який ставив за мету побудову на демократичних... |
|
Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів Розділ ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVII ст |
Урок-дослідження Тема: Т. Г. Шевченко. Поема "Кавказ" тема національно-визвольної... Тема: Т. Г. Шевченко. Поема "Кавказ" – тема національно-визвольної боротьби. Т. Шевченко і Яків де Бальмен. Лірична композиція поеми.... |
|
Тема: Початок революції. Утворення Центральної Ради Мета: Показати ситуацію, яка склалась в березні-травні 1917 року, утворення Центральної Ради, розвиток української революції; формувати... |
Завдання ІІІ етапу Всеукраїнської олімпіади юних істориків / 8 клас, 2008 рік Активний учасник Національно-визвольної війни. Брав участь в облозі Замостя, Зборівській битві, а також у походах на Молдавію. Під... |
|
Лекція Національно-культурне відродження в Україні та його занепад (1917-1939 рр.) Національна революція в Україні призвела до колосального злету національного самоусвідомлення народу, духовного піднесення її інтелігенції,... |
Узагальнюючий урок за темою «Національно-визвольна війна українського... ... |