|
|
Скачати 187.71 Kb.
|
|
Засідання літературного гуртка (конспект уроку з української літератури) Тема: На Україну повернусь… (Еміграційна література. Поети "Празької поетичної школи" та їх трагічна доля.) Мета: підвищити рівень знань учнів з теми "Поети "Празької поетичної школи"; розвивати загальну ерудицію десятикласників; виховувати патріотичні почуття. Очікувані результати: учні знають про історичні умови, особливості та представників "Празької поетичної школи". 10 клас Учитель з української мови та літератури Швай Людмила Пилипівна Звучить класична мелодія (Ф. Шуберт "Ave Maria") І. "Золоте місто", "Місто сотні замків", "Париж Сходу - все це про Прагу, місто, що розкинулось на розкішних берегах Влтави, серед плинних пагорбів, що характерні для цієї частини Богемії. Обриси міста визначають готичні будови з баллами, будинки з черепичними дашками, мощеними вуличками. (Слайди) Гордість Праги — Карлів міст зі старовинними скульптурами. Йому 600 років. Неможливо уявити Прагу без Градчан з собором Святого Віта, без Староп’ятської площі, Празької ратуші і її дивовижних курантів з рухливими фігурками. ІІ. Саме Прага в 20-30 р.р. XX століття прийняла хвилю української еміграційної інтелігенції, що завдяки лояльності чехословацького уряду здобувала тут освіту, отримувала стипендії, розвивала науку, культуру. Саме сюди перевели Український вільний університет, де викладали такі відомі вчені як Д.Дорошенко, В.Кубійович, В.Липинський, Д.Чижевський, чиї доробки гідно репрезентували українську науку в світі. ІІІ. З Прагою тісно пов’язана діяльність багатьох українських письменників - представників старшого покоління, що сформувалося ще в Україні... (Слайд „Віночок”) Адептами цього вимушеного літературного шляху стали представники „Празької школи” „охрещені” так В. Державіним, - письменники — емігранти, котрі залишили Україну у 20-х роках і певний час працювали у Чехословаччині, зокрема у Празі. Юрій Дараган — фундатор „Празької школи”, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Олена Теліга, Юрій Клен, Наталія Левицька - Холодна, Оксана Лятуринська, Олекса Степанович, Галина Мазуренко та інші. Назва умовна, та і ознака формальна, бо суттєвішим об’єднуючим чинником була віра в українську національну духовність, котра мала привести до здобуття державності, „ідеологія сильної, невгнутої людини, аристократа, державника, завойовника, майстра двосічного меча. IV. „Празька школа” - феномен, що не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов’язаний із процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації. Попри те, що навколо поняття „Празька школа” точилися суперечки, - закидали, що як літературний гурт чи осередок „Празька школа” не існувала, оскільки не виробила жодних маніфестів, програм чи інших документів, які підтверджували б її соціально - літературне функціонування, - тим не менш, не виникає жодного сумніву, що „пражани" були своєрідним „творчим клубом”, в якому циркулювалася низка художніх, філософських, політичних, ідеологічних цілей, що поділялися співрозмовниками. Тому маємо справу з „нестандартним” колективним явищем в історії української літератури, яке, попри окресленість однією назвою та певною співзвучністю ідей, образів, мотивів у творчості митців, передбачає розмову про доволі насичені, різнобарвні, глибоко самобутні і самостійні художні практики „пражан”, об’єднані лише певними загальними рисами. І. На користь назви „Празька школа” виступає і географічний чинник, бо більшість поетів вчилися, викладали: Карловий університет (О. Стефанович, О. Лятуринська, О.Ольжич, Н. Левіицька - Холодна , український Вільний Університет (О.Ольжич, О.Стефанович), Українська господарська академія (Є.Маланюк, Л.Мосендз), Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (Ю. Дараган, О, Теліга, Г, Мазуренко). Міжвоєнна Прага стала, по суті, найбільшим мегаполісом українського наукового, літературного, політичного життя в еміграції. ІІ. Поети „Празької школи”, ж і неокласики, відроджували в українській літературі тип вченого-митця, що склався в добу еллінізму, зазнавши в інші епохи певних змін. Науковий потенціал поетів-емігрантів сприяв поглибленню інтелектуального струменя в їх творчості, служив основою для відповіді на запити доби, „жорстокої, мов вовчиця”. Наш журнал розкриває Вам сторінки „Празької школи”, її найяскравіших „журавлів”, знайомить з їх трагічною долею, пропонує вам торкнутися струнами душі рядків незабутніх синів України, що покинули рідну батьківщину тілом, але душею повертаються на Україну і досі ... (Музика В. Барвінський "Прелюдія" (про долю)) Доля: Як нелегко вести за собою талановиту людину. Просту підштовхнеш і вона пливе собі за течією життя. Інше ж діло — дар Божий. Все опирається, шукає перепон для долі. Юрію, дала талан тобі, розум, вдачу палку та не дала щастя. Юрій Дараган - сагайдачний літературної спадщини І тільки спрага, спрага волі Так стисне горло, здавить так. Щоб знов ви, знов у дике поле! Знов коні, стріли, бранці голі, Шаблі та повний сагайдак! Ю. Дараган Автор: І. Юрій Дараган - виняткова постать. Усі, хто знав його, пишуть про нього з трепетом, ба навіть з ніжністю, з неприхованим щирим зачудуванням. Він був прекрасним поетом — на цьому теж усі сходяться. Ще до недавна ми знали про нього значно менше, ніж інших пражан. Справа зрушила з місця, коли професор Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка Надія Миронець виявила в архівах цінні документи. Кілька листів Юрія Дарагана до відомого українського політичного діяча Микити Шаповала. (Входить учень, дістає листа, читає): Знаєш, Микито, не таким вже й щасливим було моє життя. ІІ. Народився я 18 березня 1894 року в Єлісаветграді в родині залізничного урядовця через три місяці після смерті батька. Мати була грузинкою і тому одразу ж повернулася до Тифлісу. Пам’ятаю, що жили у великому чотирьохповерховому будинку, мали прислугу, тому мабуть, родина була заможна. Та в 9 років став сиротою - мати померла від сухот. Родичі забрали мене в Петербург, там і юність пройшла. Читав книжки „запоєм”, поезію любив до божевілля, часто потай молився: „Зроби, Боже, так зі мною, що хочеш, якщо треба, замуч, покаліч, задуши, але дай мені стати великим поетом ”. З 1915 року старшиною на фронті був поранений , революція захопила мене в Петербурзі: як істинний нащадок запорізького сотника, у травні 1917 року я був же членом Петербурзької Української військової ради. У кінці 1917 року був вже в Києві, і думкою ні разу не зрадив українству, а серцем? Серцем українізувався поступово, найбільше помагали наші пісні і історія, що часами наповнює тебе божевільною гордістю, а часами так нелюдськи бичує ганьбою і соромом. ІІІ. Під час національно - визвольних змагань за УНР) був старшиною Української армії. Після поразки перебував у таборах інтернованих у Каліші і Шеп’юрнему (Польща). Тут познайомився і потоваришував з Є.Маланюком, співпрацював з таборовим журналом „Веселка”. Голодне та холодне життя спричинило мені важку хворобу. Перебрався у Прагу завдяки клопотанню, занурився у літературно — творче життя тамтешньої української еміграції. 1923 року вступаю до Українського вищого педагогічного інституту у Празі, який не судилося мені закінчити. Автор: Через сухоти легень і горла Ю. Дараган помер 17 березня 1926 року у туберкульозному санаторії чеського міста Плешеве. За життя Юрій Дараган встиг видати лише одну збірку - „Сагайдак” (1925 р.). уся творча спадщина ще не зібрана. Збірка - безсумнівне досягнення поета - відбила тривожні настрої доби. Суспільно — політичні катаклізми у її автора не песимізм і розчарування, а дух спротиву, готовність „пишно вмерти” і „смерть мов щастя віднайти”. Назва „Сагайдак” особливо влучно підібрана для єдиної збірки. Багато віршів у ній справді тугі і стрункі, як стріли. Автор вчитувався у хід історії, історіософізм його художнього мислення. Увагу поета привертає князівська Русь, доба козаччини. Поет прагнув не стільки художньо „реставрувати” давноминулі події, скільки передати враження від них, емоційне переживання далекими предками. Серед зображених персонажів різко виділяються образи мужніх жінок княгині Ольги - „наймудрішої від усіх жінок” і Малуші - „закоханої дружини”. (Виходять Ольга і Малуша). Учениця: Чолом... Шаліють гнів і муки... Пекучі сльози, вам — чолом! Б розпуці заломила руки Ти над захмареним чолом... Як уявити дійсність втрати? Роздерли Ігоря раби... 0, помсто над зухвалих катом, Нехай палає облик твій?.. О, груди тверді і широкі, Хвилини пестощів і мрій... Вітай, мій ладо синьоокий... Роздертий... мертвий ладо мій... Конає день в кривавих плямах, Як князь зшматованний в лісах. Осінь намисто у нестямі Шаліють полум’я і жах.. Жорстоко мститься і карає Найбільша від усіх орлиць. І люд зухвалий знає, знає Понятих полум’ям лисиць. Учениця 2: Малуша І пестощі і юний гридень, Рожеві хвилі мрійних справ — Що линуть на далекій південь Слідами золотих підків. Вже княжі відійшли дружини, Земля дудніла цілий день А серце в’яне, серце гине, Немов поранений олень... А що, як ворог переможе, І меч впаде із любих рук? О, світлий, радісний Свароже, Не допусти до тяжких мук! Перуне, зглянся й ти над нами!.. Упевнитись, дізнатись де б, Що він червоними щитами Заслонить половецький степ? Пейзажна лірика Ю.Дарагана озивається музикою душі, зачудуванням красою світу: Росами, росами запасними жевріють Єдваби зелених степів. Вийшов чернець, підперезаний вервієм. Чує і псальми і спів. Вітер свавільний, примхливий, розгонистий В рокоті соняшних струн, Небо і степ задзвонили на провесні Гомоном радісних лун, Піснею степу уроче - величною, Сонцем пройнявся чернець: „Будь же прославлений славою вічною, Степе, мій вільний отець!” Автор: Поетична спадщина Ю. Дарагана вимірюється не обсягом, аж ніяк. „У мене був скарб” - „Сагайдак”, - згадувала Оксана Лятуринська. - Його 1945 року забрали у мене грабіжники до Праги заарештували більшовики). З подарованим життям, рвучись до сонця, до людей, я вся біля дверей в’язниці, оглядаючись назад: як би попросити тих звірюк, може б віддали? Нічого більше, тільки „Сагайдак”, але я не попросила. Ладо синьоокій, я не змогла”. Не кожна збірка, тим більше перша стає реліквією. Тільки справжня поезія, що хвилює, бентежить. Олена Теліга — наступниця славної Лесі Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог. Доля: Я почалася ниточкою в Петербурзі, потім заспішила в Україну, землю предків. Моя Олена не мислила себе без України. її душу живив лише Київ. Я повела її у древню столицю, зневічену, розтерзану, але нескорену. То була її остання дорога - в безсмертя. Пройшла мужньо, не схитнувшись, не зрадивши, п’ять місяців не доживши до свого 35-річчя. Героїня: Дитинство моє пройшло в Петербурзі, в 1907 році я народилась у родині вченого - гідротехніка Івана Шовгенева. Про Україну мала уявлення лише з картинки Куїнджі, що прикрашала кімнату. Під час національної революції батько став міністром УНР, після муравйовщини емігрував до Чехословаччини, став ректором Української господарської академії в Подебрадах, і згодом ми з матір’ю нелегально покинули Україну, Саме тут, у Чехії, відбувся злам у моїй свідомості. Якось, почувши свист і глузування з уст російських монархістів у Народному домі, я безкомпромісно вигукнула: "Ви хамиї! Та собача мова - моя мова! Мова мого батька і матері! Я вас більше не хочу знати!” Ставши студенткою історико-філологічного факультету Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі, познайомилась з Є. Маланюком, О. Ольжичем, Л.Мосендзом, який допоміг мені осягнути барви українського слова. Саме йому я написала „Лист”: Я в павутині прекрасних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар Гарячу смерть — не зимне умирання. На вечірці української молоді зустріла Його, Михайла Телігу, кубанського козака, красеня і жартівника. У юних серцях запалало кохання. Весілля гуляли у Варшаві, тут я стала членом літературного гуртка „Танк”, створюю поезії, світлі і оптимістичні. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить. А душа вклоняється просторам У землі за світлу радість - жить! (Музика: В. Івасюк "Балада про мальви")) Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї батьківщини. Автор: Живучи у Варшаві Олена Теліга не брала безпосередньої участі в національному русі, але, зустрівшись з Олегом Ольжичем, разом із Уласом Самчуком їде до окупованого Рівного, згодом до Львова, Києва. Створила Спілку Українських письменників, редагує журнал „Литаври”, друкує твори Є.Плужника, Г. Косинки, М. Хвильового, О.Олеся. Олег Ольжич вмовляє Олену покинути Київ, ідуть арешти, та молода редактор невблаганна. 9 лютого 1941 року на вулиці Трьохсвятительській заарештовано 40 членів Спілки письменників. В їх числі і Олена Теліга. Доля: Вулиця Короленка, 33... Ще в роки радянської влади було тут приміщення НКВД, в роки окупації - гестапо. Мужність і витримка Олени вражали гестапівців. 21 лютого її разом з побратимами розстріляно в Бабиному Яру, Величезна могила в Бабиному Яру стала братською. Тут поховано понад 100.000 громадян. На місці, де починався протитанковий рів, тепер височіє великий дубовий хрест. Автор: Спадщина Олени Теліги скромна за обсягом (близько чотирьох десятків віршів, фрагмент „Або - або”, публіцистичні статті), але вагома за змістом, художньо самобутня. За життя поетеса не встигла видати жодної поетичної збірки, не здобула належного визнання. Все це прийшло пізніше: лише 1946 року Мюнхенське видавництво „Культура” в пам’ять про визначну поетесу і патріотку подарувало читачам зустріч з її поезією - видало першу збірку її торів — „” Душа на сторожі”. Лірика Олени Теліги виразно автобіографічна Олена Теліга: „Я писала те, що відчувала. А що близьке жінці?” Літо Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, - І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить, А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість — жить! І за те, що стільки вуст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить несила — Ні на що - твоїх єдиних уст! Жінка у творчості О. Теліги - це не рабиня і не амазонка, а „рівновартісний союзник мужчин в боротьбі за життя нації”. Мужчинам Не зірвуться слова, гартовані, як криця, І в руці перо не зміниться на спис. Бо ми лише жінки. У нас душа— криниця, З якої ви п'єте: змагайся і кріпись! І ми їх даємо не у залізнім гімні, У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць, Бо швидко прийде день, і у завісі димній Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць. Ще сальви не було, не заревли гармати, Та ви вже на ногах. І ми в останній раз Все, що дає життя, іскристе і багате, Мов медоносний сік, збираємо для вас. Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів! Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, - Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть! Автор: Ідеалом поетеси стає служіння народу в ім'я його самореалізації, вільного розвитку. Відчуття приналежності до поневоленої нації зобов’язує до героїчних діянь, максимального самовиявлення, високої саможертовності. Пломінний день День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню. Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово - Україна. Все чекаю на гарячий подих, - Геній людський чи лише випадок – Щоб застиглі і покірні води Забурлили водоспадом. Автор: Стараннями вцілілих друзів виходили її посмертні книги: „Прапори духу” (1947 р.), „Олена Теліга. Вибране.” (1977 р.). 1999 року вийшла збірка творів, документів, нарисів „Олена Теліга. О краю мій...” У перші роки незалежної України в столиці з’явилась її вулиця. 1994 року створено Всеукраїнське товариство імені Олени Теліги, яке заснувало Міжнародну літературно - мистецьку премію імені її імені. Першими її лауреатами стали Ліна Костенко і Михайліна Коцюбинська. З 1938 року Товариство щорічно проводять Всеукраїнський конкурс - фестиваль "Щоб далі йти дорогою одною” на краще виконання творів Олени Теліги. (Музика: М Лисенко "Рапсодія №2") Олег Ольжич - поет національного героїзму. Нам дано відрізнити Зле й добре, мале й велике. І прославити вірність, Невинність і жертву героя. О. Ольжич Дівчина - доля Олег Кандиба, син Олександра Олеся, відомий під псевдонімом Ольжич, тобто син київського князя Олега. Я пустила його в світ у Житомирі, закінчила у концтаборі Заксенгаузені, неподалік Берліна. Недовгою я була: 36 років 11 місяців. Мало, та гідно пройшов цей шлях хоробрий правдошукач, ні на крок не звертав вбік, не злякався крутосхилів. Автор: Батько називав його Лютик. Ніби передчуваючи сумну долю первістка» писав: Стану я казки казати, Та співать пісні, Щоб ти щастя міг зазнати Хоч в дитячим сні. Світловолосий хлопець в три роки вільно читав, добре малював, грав на піаніно, скрипці. Однак тривала ідилія недовго: батько в пошуках кращої долі покидає сім’ю в Києві. Лише через довгі роки родина возз’єднається у Празі. Та Олесь не сидить склавши руки: він редактор шкільної стінгазети, автор оповідань про звірят, ведучий літературних вечорів. А потім нерозважлива молодість і перша сварка з батьком. Голос з-за кадру: Коли ж нарешті, Олег, ти перебореш свою безволість і рабство розуму перед найдрібнішим бажанням? Час іде. Тобі вже 19 років, а що ти сам зробив? Ти і досі живеш жиром тих багатств, що були дані тобі природою. Ти Не дбаєш про збагачення! На сірому фоні твого нікчемного оточення і ти - птах! Хоч по суті - безкрила курка, бо крила має тільки той, хто має сильну волю: твердо, непохитно, незламно іти вперед до наміченої мети. Твій шлях — шлях п’яниці, коли останній вертає додому. Подумай і візьми себе в руки. Воля не робиться, а кується людиною. Твій бідний батько. Доля: Син виправдає надії батька: 1924 року став Олег студентом Карлового університету філософського факультету. Такого студента важко не помітити: високий, аж сутулий, бо соромиться свого зросту, чинний, але різкуватий. Не любив нічого буденного, трафаретного. Тонко відчував і любив природу. Відповідальний, нездоланний, надійний. Не красень, але мав щось таке, що не зможеш забути. Усі знали: на нього можна покластися. Згодом молодий Кандиба досягне вершин археології: за працю про мальовану кераміку Галичини філософський факультет Карловського університету присвоїв йому докторський ступінь. Автор: У 23 роки перед юнаком відкривається перспектива майбутнього науковця, гарантія особистого добробуту, але не міг Олег відділити своє майбуття від майбуття України. Він стає чинним членом організації українських націоналістів, боровся за волю Карпатської України, що трималася п’ять місяців, ледве врятувався з полону. Доля: Це був шанс, Олеже! Інші ж, скориставшись розколом, втекли! А ти? У Київ! Пишався, що знову киянин! Вчив друзів танцювати „гопак”. Організовував український парламент. Олеже! Сину Олега! Мій безталанний Докторе! Тебе зрадили твої ж союзники! Жорстоко катували поета: за два тижні закатували на смерть. Сталося майже так, як писав у вірші „Присвята” (1931 р.) Пошли мені, молюся, дар один. В ім’я її прийняти мужньо муки І в грізні дні залізної розплати В шинелі сірій вмерти від гранати. Поляк Владислав Гураль, єпископ з Любліна, відправив у камері панахиду за упокій душі загиблого незнаного Вояка. Всі молилися разом з ним. Поет жив передчуттям героїчної боротьби і вже першою збіркою „Рінь” (1934 р.) провіщав прихід нового віку - віку героїв. Археологія Поважна мова врочистих вітрин. Уривчасто скупі її аннали: Ми жали хліб. Ми вигадали млин. Ми знали міль. Ми завжди воювали. Мене забито в чесному бою, Поховано дбайливою сім'єю. Як не стояти, так як я стою В просторій залі мудрого музею? Так виразно ввижається мені Болючими безсонними ночами: Я жив колись в просторовому курені Над озером з ясними берегами. Автор: Немає на білому світі могили Олега Ольжича. Ми знаємо лише місто, де він народився (Житомир), місце смерті (Заксенгаузен). У Лігайтоні (Пенсільванія, США) є оселя Олега Ольжича, у Львові, на будинку, де схопили поета, встановлено меморіальну дошку, у Києві вулицю Дем’яна Бедного перейменували у вулицю Олега Ольжича. Доля: 9 червня 1944 року закатовано Олега Кандибу. 22 липня 1944 року, довідавшись про смерпгь сина, помер у Празі Олександр Олесь - поет, Олександр Іванович Кандиба, батько. 31 липня 1944 року народився на світ Олег Біленький - Кандиба, син, бо козацькому роду нема переводу. І. Українська література перших міжвоєнних десятиліть XX ст. явище строкате і складне, бо творилася в Наддніпрянщині, в Західній Україні, в еміграції. Розірвані ланки єдиного цілого, яким мала бути українська культура, справляли сумне враження. Художня література була тією формою духовного спілкування, яка прагнула заповнити розрив з літературою. ІІ. Представники «ПШ» свідомо підпорядкували своє поетичне слово веденню перерваної війни за незалежність, приймали «бойову стійку», щоб протистояти і ордам поневолювачів, юрбі рабів. Але формування їх відбувалося ні лише на українському грунті, а й під впливом європейської літератури, іншомовного світу. ІІІ. Вони синтезували в своїй творчості національний історичний досвід, здобутки світового письменства, національні традиції і критичне поцінування новітніх модерних течій, до яких були хоч і не глухими проте й не надто чутливими, зберігаючи насамперед свою творчу індивідуальність. IV. Так Є. Маланюк був лідером українського поетичного процесу в діаспорі, поетом широкого тематичного діапазону. Ідея української державності, осмислення її історії, місце митця в історичній долі — ось основні обрії його творчості. І. Юрій Клен був ревним прихильником класичних поетичних форм, перекладачем невтомним зв’язковим між розрізненими ланками літературного процесу, палким популяризатором творчості неокласиків. Працюй. Клади на камінь камінь, Як запахущий срібний крин, Розквітне над віками Твій подвиг і твій чин. ІІ. Наталя Левицькі - Холодна... Її поезія доводила самостійність жінки, її багатий душевний світ, відкривала таємниці жіночої душі, утверджувала велич любові. Сама ідея служіння Україні звучить по-жіночому пристрасно - без гучних слів і заяв. Україно! Коли тебе почують люди? Коли шляхетний гордий гнів Тобі вогнем розсадить груди І вдарить в серце ворогів? ІІІ. Леонід Мосендз писав у листі до інженера А. Шумовського: «Письменником бути в наш час - це щось більше, ніж пером водити на папері. Це покликання Боже.» Сам же був, на думку У. Самчука, поетом високого віддиху., вимогливого і наснажливого хотіння. І. В Україні письменники не могли дати гідної відсічі репресивній машині, що набирала швидких обертів, нищачи всіх інакодумців. Найменші спалахи живої думки. ІІ. Протистояти цілеспрямованому винищенню нації й могли одиниці, серед них чільне місце посіли представники «Празької школи». ІІІ. Саме вони стали формою самозахисту, що дозволяла в еміграції зберегти свою національну ідентичність, плекати національний ідеал. ІV. Затишна Прага прийняла кращих синів України, дала їм прилисток, можливість творити, але душею ці «журавлі» летять додому, де ясні зорі і тихі води, де сивий Дніпро і зелені Карпати. Вертаються поети в Україну... (Музика: М. Лисенко "Молитва за Україну" Вірш О.Ольжича "На Україну повернусь") |
|
На Україну линуть журавлі. Творчість представників діаспори Обладнання: портрети поетів діаспори; вислови про Україну; виставка книг; презентація; аудіозаписи пісень «Чуєш, брате мій», «На... |
Конспект уроку літератури рідного краю, проведеного вчителем української... Тема. Література рідного краю. «Йду натхненно важкими дорогами…» Микола Турківський |
|
Уроку з української літератури 9 клас Тема: Давня українська поезія Семен Климовський. „Їхав козак за Дунай”- зразок давньої української поезії. Іван Величковський. Фігурні (курйозні ) вірші. Теорія... |
Уроку до Дня знань Тема уроку: Україно! Ти для мене диво! Україну, її природу, історію боротьби за проголошення незалежності, познайомити із видатними історичними постатями, поглибити знання... |
|
Уроку до Дня знань Тема уроку: Україно! Ти для мене диво! Україну, її природу, історію боротьби за проголошення незалежності, познайомити із видатними історичними постатями, поглибити знання... |
РАЙОННОЇ У МІСТІ РАДИ Конспект уроку з позакласного читання сучасної української літератури у 5 класі на тему |
|
Тема уроку: І. П. Котляревський. Життя і творчість. «Енеїда» перлина... Тема уроку: І. П. Котляревський. Життя і творчість. «Енеїда» перлина української літератури |
Конспект уроку з української літератури Соціокультурна лінія: Сьогодні кожна людина може, як райдуга, всі свої сім кольо |
|
План-конспект уроку української літератури у 8 класі учителя СЗШ... Обладнання: інтерактивна дошка, презентація уроку,виставка книжок письменника, ілюстрації до твору, мультимедійні засоби наочності... |
Конспект уроку-презентації з української літератури в 6 класі на... НВК "ЗОШ І-ІІІст. №1-гімназія" – м. Хоростків Гусятинського району Тернопільської області |