Конспект уроку літератури рідного краю, проведеного вчителем української мови та літератури Прилуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів №9

«Йду натхненно важкими дорогами…» Микола Турківський
Конспект уроку

літератури рідного краю, проведеного вчителем української мови та літератури

Прилуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів №9

Фесай Ніною Іванівною

Тема. Література рідного краю. «Йду натхненно важкими дорогами…» Микола Турківський

Мета. Ознайомити учнів з творчістю М. Турківського.

На основі аналізу літературних творів учити дітей у маленькому відкривати велике, у маминій світлиці, рідкому місті бачити свою Батьківщину й пронести її у своєму серці по велелюдних перехрестях і шляхах життя.

Розвивати творчі здібності учнів

Тип уроку урок літератури рідного краю

Обладнання: виставка творів письменників Прилуччини, збірок Миколи Турківського, музичне оформлення

Використана література:

1. 
   М. Турківський «Струни бандури». - Прилуки, 1991.
   
2. 
   «Стодзвони». – Варва,1991.-
   
3. 
   М. Турківський «Литаври літа» - К, - РШ, 1987.
   
4. 
   М. Турківський «Серце матусине б'ється». Прилуки, 1993.
   
5. 
   М. Турківський «Земні дороги». – К,- Рад. письменник, 1981.
   

І. Активізація пізнавальної діяльності учнів

Діти, сьогодні у нас незвичайний урок. Урок з літератури рідного краю. Ми звикли з вами думати, що письменники - це якісь недосяжні люди, які живуть тільки у великих містах. А виявляється, що це зовсім прості люди, з якими ми можемо зустрічатися на вулицях нашого міста. Вони живуть і творять у нас у Прилуках.

- Яких письменників - прилучан ви знаєте?

(Учні відповідають)

Ось бачите, яка багата талантами наша Прилуччина, ця сивочола й вічно юна земля.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

На сьогоднішньому уроці ми ознайомимося з творчою спадщиною Миколи Турківського, поета - художника.

Повідомлення теми й завдань уроку.

ІІІ. Сприйняття учнями нового матеріалу

У Прилуках, мабуть, немає такої людини, яка б не знала Миколу Петровича Турківського. Народився він у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшло його босоноге дитинство, де він відчув перші радощі й розчарування. Це рідний куточок, до якого завжди линув думками з далеких і близьких доріг. Звідси пішов він у життєві університети, щоб повернутися до рідної домівки й увічнити її у своїх творах.

Читець 1. Вірш «Кароокий мій світ»

Линовиця! І линуть ластівками

Літа мої в народження своє.

Люблю тебе з веселими струмками,

Люблю, як літо у литаври бє.

Люблю на липах я литво осіннє,

Литво - мов слово - з золотих долонь.

Люблю! Не лицемірю. І сумлінне

Лишень в тобі вихлюпує вогонь.

Люблю... І лащусь до крилят лебідки ,

Люблю... Й тулюсь у мамине осоння,

Линовице! Мій кароокий світку,

Лілеєю ти квітнеш за віконням.

На долю поета випала Велика Вітчизняна війна. Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського художнього училища, бо любив малювати змалку. Отримавши диплом скульптора - викладача малювання й креслення працює в м. Дрогобичі на Прикарпатті. Починає друкуватися в газеті «Правда Прилуччини». М. Турківський - автор багатьох поетичних збірок: «Материнка» (1969), «Видноколо» (1974), «Земні дороги» - 1981, «Литаври літа» (1987), «Струни бандури» (1991), «Стодзвони» (1991), «Серця мого чорнобривці» (1992), «Мур – мур» (1994), «Заєць-писанкар» (1995), «Серце матусине б'ється» (1995 – 1996), «Відгадай» (1996), «Цвинтар» (2004), «І дум, і років передзвін» (2004), «З Тарасовим іменем (2004)», «Моєї молодості зорі» (2005), «А дні за днями – журавлями» (2005), «Зацвіли в Прилуках абрикоси» (2007), «Акроцикл» (2007), «Вино любові» (2007), «На хвилях памяті» (2008), «В орлиному розкриллі гір» (2008), «Мати, Матусенька, Ненька» (2009), «У музиці – його життя і доля» (2009), «Хрещата доля» (2010), «У вічному квіті» (2010), «І таке буває» (2010), «Тобі, кохана» (2011), «Жниво», (2011), «Війна в душі моїй вогніла» (2012).

Як бачите - літературний доробок М. Турківського досить великий. Це й вірші, і оповідання, новели, образки, а в них - безмежна любов до рідної матусі, до неньки - України, до рідного краю.

Для кожного з нас дорогий рідний край, мила серцю Україна.

Читець 2. Вірш «Україні»

Як мені, люба, без тебе.

Ти – моя добра господа,

Ти - жайворонний мій щебет,

Ти ж бо – щоденний мій подих.

Ти – і журавка в зажурі,

Ти – і Чорнобиль в знедолі.

Як споконвічні ті мури

Геть розвалити сваволі?

Знаєш ти війни суворі,

Знаєш ти голоду лави.

Ти – і Тарасове горе,

Ти і Тарасова слава.

Як мені, люба, без тебе?

Як мені жити без сонця?

Ти – моє подумів небо,

Ти-в моїм кожному кроці.

• 
  Ким є для поета Україна?
  
• 
  Що уявлялося вам, коли ви слухали цей вірш?
  
• 
  А як ставитеся ви до свого краю?
  

А як любить поет свою рідну мову, милозвучну, солов’їну, з яким захопленням вслухається в неї, чуючи музичні акорди.

Читець 3. Вірш «Дивосил»

Коли співають соловї

В притишеній діброві,

Мені здається - ручаї

Дзвенять моєї мови.

Коли весна свої мякі

Скрізь трави стеле знову.

Мені все бачаться шовки,

Шовки моєї мови.

Коли знов небо розсіва

Зірниці вечорові,

Мені визорюють слова,

Слова моєї мови.
Коли проміння золоте

Шле сонце у любові ,

Немовби дивосил цвіте

Моєї мови.

• 
  З чим порівнює поет мову?
  
• 
  Чим для нього є рідна мова?
  
• 
  А як ви повинні берегти свою мову?
  

«Серце матусине бється» - таку дивовижну назву має одна з нових збірок М. Турківського. Це унікальна книга у творчому доробку поета як за змістом, так і за формою. У ній немає ні назв, ні нумерації сторінок, ні такого звичайного переліку творів. Це дійсно вінок пам'яті, сплетений з польових ромашок та волошок найдорожчій людині на світі - матері. Давайте ж перегорнемо сторінки цієї книги, дослухаємо, про що розмовляють пелюстки квітів, вплетених автором у вінок памяті.

Читець 4

Мати! До святості світла мандрівка.

Мила і добра ця казка в бутті.

Мати! Це нашого щастя домівка,

Мова любові в зорі золотий.

Мати! Це храм віковічного мислення,

Музика серця замріяних днів,

Мудрістю, ласкою, ніжністю писана.

Мати! Це світ найдушевніших слів.

Читець 5

Передовсім зорею в мене мати:

Душевна мова, й руки, світ очей...

Передовсім - я спогадів крилята

Здійму у мрії, із її плечей.

І їх я зніжу променями сонця,

І леготами, й тихістю ночей,

І повяжу слова матусі в гронця.

Ці гронця буду людям роздавати,

Вони ласкаві й добрі - як і мати.

Одну з таких книг поет поклав на могилу матері в Линовиці, зробивши до неї вкладку, де написав:

«Дорогий линовичане, друже, товаришу! Можливо ти підіймеш цю книгу з могили моєї матері, то від усього серця попросив би тебе зберегти її у своєму сімействі. У створення цієї книги я вклав усю любов до матері, до найсвітлішого імені, вклав свій хист і поетичний, і малярський, яким наділив мене Бог та матуся. Мати, моя ненька, зробила мене художником і поетом. Світла їй память. Тому й кладу з бентегою на могилу цю найдорожчу мою збірку з автографом.

Серце матусине б'ється! Вічно! Воно невмируще!

Дорогий линовичанине! Друже! Товаришу! Люби свою матір! Шануй! Бережи!

Хай щаститься тобі під крилами цього найсвітлішого імені. З добром Микола Турківський. 12 червня 1996 р. с. Линовиця».

У Миколи Петровича багато друзів, з якими ділить він і радощі і невдачі. Справжня дружба окрилює людину, робить її щасливою.

Читець 6. Вірш «Є друзі в кожного»

Є друзі в кожного.

А як без них?

Тоді нікчемне просто існування –

І неабиякий у цьому штрих.

І ними завжди треба дорожити,

А ще як дружба - сонце понад житом,

А ще як дружба - мов коштовний злиток.

І працювати хочеться, і жити.

Є друзі в кожного. Цінуймо ж їх.

Нам легше з ними рвати бід кайдання.

Із ними сльози ділимо і сміх.

• 
  А як ви розумієте дружбу?
  
• 
  Чи є у вас друзі, і як ви цінуєте дружбу?
  

Сьогодні життя перед кожним з нас постало в двох найвиразніших кольорах - чорному та білому. Людина, незалежно від того, доросла вона чи шкільного віку, відчуває нині на собі перехрестя добра і зла, їх жорстоку боротьбу. Та незважаючи на це, Микола Турківський сповнений іскрометного сміху, не втратив почуття гумору. Він автор ряду цікавих гуморесок.

Читець 7. Гумореска «Онук»

Жив онуку Катрі баби.

Ось і школу вже кінча.

Лікар! Фах його цей вабить,

Мріє ним давно хлопча.

Хочу бути терапевтом!

І чкурну бабусю я

На навчання, - каже вперто,

І радіє, і сія.

На зубного вчись, дитино - линуть бабині слова –

Серце ж то одне в людини,

А зубів аж тридцять два.

Читець 8. Гумореска «Мати і дочка»

• 
  Мамо, чуєш? Вже у тебе
  

Сиві волосинки, -

Голубіли, наче небо,

Очі у Маринки.

Бо батьки сивіють, доню,

В кого вредні діти,-

Й полива на підвіконні із горнятка квіти.

І Маринка довгі вії

Підняла, як диво:

Ось тепер я розумію,

Чом бабуся сива.

Як часто буває, що за буденними клопотами дорослі забувають про своєрідний дитячий світ. Та Микола Петрович не забув. У його творчому доробку чималенько творів для дітей. Микола Петрович тонко відчуває їх душі, разом з ними вірить у казку, допомагає доторкнутися серцем до прекрасного. І виходить у нього досить вдало.

(Ілюстрування дитячих книг)

До речі, Микола Петрович - ще й художник. Ілюстрації до книжок зробив він сам.

Звучить казка «Молодчина красень-півень».

Твори Миколи Петровича дуже актуальні в наш час. Багато з них покладені на музику композиторами Володимиром Стеценком та Віктором Вовком.

Лине пісня «Коло тихого двору»

• 
  Складання віршів.
  
• 
  Відгадування загадок.
  

1. 
   Є кермо, і є педалі.
   

х крути - і мчи вперед.

Ви, напевно вже вгадали,

Це ваш друг (велосипед).

2. 
   Кожний день її вживаєм,
   

А без неї - всім біда.

У морози - замерзає

Посестра землі (вода).

3. 
   Чародійне те кування
   

У гаях не раз ви чули.

А чиє воно? - питання .

То кують отак (зозулі).

4. 
   Він собою білий, світлий,
   

Він із праці і пісень.

Наступа -і знову діти

Йдуть в садочок.

Взнали (день.)

5. 
   Лащиться усе до нього:
   

Вишні, виноградні гронця,

І ріка в селі, й дороги.

Світить... Гріє. Хто це? (сонце)

6. 
   Довгоногий Косі очі.
   

Він полів, лісів бувалець.

Під кущами спить охоче.

Від усіх втікає (заєць).

7. 
   Бажаним приходить гостем
   

Із небачених доріг.

Звуть його і гарно, й просто.

А приходить взимку (сніг).

8. 
   Не одне воно в людини.
   

І без них навколо - глухо.

На морозі, мов калина,

Червоніють... Це ж бо (вуха).

9. 
   То не лампочки мигочуть
   

У небесному просторі,

І не квіти серед ночі

Розквітають - світять (зорі).

10. 
    Прийде вересень - аж сяє.
    

Наче мати ясночола...

Бо до себе знов скликає

Дітвору з книжками (школа).

Читання улюблених віршів

IV. Підсумок уроку

Присвята

Миколі Турківському
Невже, поете, вже за 60,

Невже оце вже відквітає літо?

Роки неначе коні, степом мчать

І губляться, немов волошки в житі.

Уже позаду півшляху життя,

Уже ударили литаври літа.

Але поезія твоя не відцвіта,

А проростає, ніжністю зігріта.

Вона дзвенить і повниться в душі,

І піснею зліта до виднокраю,

І падає на батьківській межі

У переможнім 45-м маї.

Що ж, рокие не вертаються назад,

Отак уже заведено на світі,

Але поезії твоїй буять,

І добрим словом у народі жити.

О. Забарний
V. Повідомлення домашнього завдання

Вивчити напамять улюблений вірш поета. Написати твір - мініатюру «Моя зустріч з майстром слова».