|
|
Скачати 185.73 Kb.
|
| Ми приходим у світ для любові Презентація збірки Г.Т.Чубач “Хустка тернова” Колективний проект. автор сценарію: Осауленко С.М., бібліотекар Бородянської СЗОШ І-ІІІ ступенів №1 музичне оформлення: Дмитрук С.С., учитель музики Бородянської СЗОШ І-ІІІ ступенів №1 хореографічне оформлення: Пасічник Г.П., учитель етики Бородянської СЗОШ І-ІІІ ступенів №1 мультимедійних супровід: Примаченко Р.В., учитель зарубіжної літератури та російської мови, вчитель-методист Керівник проекту: Кириленко Л.П., методист з бібфондів; фінансовий керівник: Огороднік Н.В., директор школи Бородянка - 2010 рік Мета. Ознайомити учнів із творчістю видатної сучасної української поетеси Г.Т.Чубач, популяризувати творчі набутки автора. Вчити дітей правильно, виразно читати поетичні твори. Розвивати в учнів допитливість, прагнення до нових знань, до пошуку відповідей на питання; формувати навички роботи з книгою, інтерес до самостійного читання, збагачувати активний словниковий запас школярів. Викликати бажання більше знати про тих, хто створює національну культуру і є гордістю народу. Виховувати через поетичні твори любов до рідного краю, рідного слова. Обладнання. Книжкова виставка „Ми приходимо у світ для любові”, виставка дитячих ілюстрацій до прочитаних творів Г.Чубач; екран, мультимедійних проектор, ноутбук, фортепіано, відеокамера, фотокамера, музичний центр, диски. Місце проведення. Танцювальна зала. Зустрічаймось, вітаймося словом, Погляд в погляд, на руку рука, Ми приходим у світ для любові, Все, що інше, - неправда гірка. А слово ваше скупане в любові, І чують його люди звідусіль. На світлому, як доля рушникові Дозвольте вам піднести хліб і сіль. Ім’я Ганни Чубач відоме не лише на Батьківщині, а й далеко за її межами. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Вона пише й музику, і народжуються пісні, летять крилато понад землею рідною - Вінниччиною, Україною… Її “Хустка тернова” стала символом української жінки - коханої, матері, берегині роду. Сьогодні у нас в гостях заслуженій діяч мистецтв України,член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Павла Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського, Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Євгена Гуцала, Міжнародної премії “Дружба”, радник Всесвітніх Конференцій „Література.ХХІ вік”(Вашингтон) кавалер ордена «За заслуги» III ступеня, автор 30 поетичних збірок Ганна Танасівна Чубач. (Танець “Хустка тернова” у виконанні танцювального колективу «Мальви») Найвища міра Народ не слово, а найвища міра: Здорове тіло і душа жива. Ці слова стали епіграфом до першого розділу книги «Хустка тернова». Які правила та виміри, почуття та думки переповнюють Ганну Танасівну Чубач? За неї говорять вірші. Вірш «Найвища міра» Коли скидають ідолів у воду, А ви на них молилися весь вік, Не проклинайте іменем народу, Не забувайте іменем народу, Народ – завжди безправний чоловік. Схиляйтесь низько тільки перед Богом. Питайте небо, чом воно сумне. Моліться довго. І журіться довго. Можливо, біль так швидше промине. Але благаю: „Не клоніть коліна! Не гніть у дуги зламані хребти! Через каміння власного сумління Ще треба хрест на Гору донести!” Коли до сонця зведені зіниці, До правди – розум, до людей – душа, То ще й на воду треба помолиться, Щоб за водою совість не пішла. Не підпускайте до душі двовірних. І не надійтесь на гучні слова. Народ – не слово, а найвища міра, Здорове тіло і душа – жива. Вірш «Вожаки» Повертається клин журавлиний. Натомився останній вожак. Задивляюсь у небо провинно: Не землі з вожаками – не так. Там, у небі, мудріші закони: Кожен має високі права – Бути першим в польоті безсоннім, Бо вожак, то завжди – голова. Повертається клин журавлиний. Посилає привітне „курли!” Задивляюсь у небо провинно: Чом же ми так летіть не змогли? Чи панує над нами погорда, Чи між нас не існує ладу, Що виходить вожак до народу, Й запевняє: „Я вас поведу!” Не поступиться місцем ніколи. Всі права лиш собі забере. І по колу, по колу, по колу Там, де треба летіти вперед. А природа гріхів – не прощає. Час в дорозі – нікого не жде. Хто без правил у небо злітає, Той без правил на землю впаде. І я знаю, я знаю, я знаю, Чом так важко на світі живем: Ми своїм вожакам довіряєм І, як гуси, за ними бредем. Гірко платим за власні провини, Не відчувши своєї вини. І не клином, не клином, не клином Від колиски і аж до труни! Хустка тернова У нашім роді, в нашім народі Доля і хустка тернові завжди. З покоління в покоління, як найдорогоцінніший спадок, наші предки передавали духовні набутки - тужливу думу, задушевну пісню, іскрометний гумор, вишиту сорочку чи хустку. У тих фольклорних перлинах і предметах ужитку були закодовані сакральні знаки й символи, що служили своєрідними оберегами не тільки роду, а й усього народу. Вірш «Хустка тернова» Слово – до слова: основа. Квітка – до квітки: весна. Слухає вечір нашу розмову Ту, що на світі – одна... Доня питає, серденько крає: - Чом називається так? Відповідаю, ніби зітхаю: - Долі тернової знак! Доня сміється. Очі, мов зорі. Доня не знає про те: Скільки тернові бачили горя, Як безнадійно терен цвіте. ...Рік тридцять третій: Клятий, холодний... З голоду пухне село. Вже моя мати встати не годна – Смерть опустила крило. Бабця не плачуть, тільки зітхають. Хустку – єдине добро – У Могилеві-Подільськім зміняють. Боже, як вдало: на жита відро! Потім робили, хустку купили. Та почалася війна, Й разу на свято її не оділи, - В скрині лежала вона. ...Рік сорок шостий: Жити непросто після тяжкої війни. Ходить і ходить непроханим гостем Батько убитий у мамині сни. Бабця не плачуть, тільки зітхають – Серце за дочку болить. У Могилеві-Подільськім хустку зміняють. Боже, як бабці на обмін щастить! Потім робили, хустку купили. Я пам’ятаю той день: Бабця купили, мама оділи, Я доторкнулась лишень. Доня сміється. Очі, як зорі. Світ мій при згадці ожив. Доня кепкує: „Довго говориш! Значення слова – скажи!” - Вибач! Не знаю! Хустка ця в моді. Значень від слова інших не жди: В нашому роді, в нашім народі Доля і хустка – тернові завжди! Мати ще замолоду називала Ганну родимою, тобто талановитою. Так казали на рідній поетесі Вінниччині - родимий, наприклад, до шиття чи будівництва. Чому вона народилася з поетичною душею? Тому, що вона дитя любові - великої і чистої, як сльоза. Коли вона згадує своє повоєнне, не дуже сите дитинство, очі світяться радістю. В уяві оживають чомусь не злидні, а доброта і щедрість людей, котрі оточували її. Дівчата у віночках брали її за руки на великодні свята, ходила в них по руках, клала . А ще її завжди чимось пригощали. Вірш «Великодні звони» Крашанка – як сонце, пасочка – рум’яна. Я іду до Церкви у віночок вбрана. Великодні дзвони дзвонять у весну. Я несу до Церкви усмішку ясну. Крашанка – як сонце, пасочка – рум’яна. Я іду до Церкви в білу хустку вбрана. Великодні дзвони переймає вітер. Я несу до Церкви своє тепле літо. Крашанка – як сонце, пасочка – рум’яна. Я іду до Церкви в чорну хустку вбрана. Великодні дзвони спогади приносять. Я несу до Церкви свою пізню осінь. І прошу усерця: „Не жалкуй за літом- Крізь безлисті віти день ясніше світить. І ступати легше-втоптана дорога До старої Церкви, до сумного Бога.” Вчу наївну душу глибше розуміти: Великодні дзвони – найгучніші в світі. Великодні дзвони – найдивніше диво. Дзвонять, дзвонять, дзвонять... Дзвінко і красиво! Ганнуся ніколи не бачила свого батька. Він не повернувся з війни. Серце до цих пір щемить горем та жалем . Вірш «Батькова скрипка» Відплакала, відголосила скрипка – Блука луна по збайдужілій тиші. Заснув скрипаль і так спокійно дише, Що не здригнеться ніч його велика. Ми з ним ніколи й разу не стрічались. Нема йому й на цвинтарі могили. Я тільки скрипку хусткою обвила – Аби вона з розпуки не розпалась. ...Вже стільки літ, як ти в останнє бачив Сади весняні під високім небом... Вже стільки літ, як ми живем без тебе, І, як ця скрипка струнами не плаче... Вже стільки літ не плаче, не ридає... Мені ж мовчанням примиритись важко: Бо ходить мати, як підбита пташка, І все тебе з дороги виглядає. Вже стільки літ спокійних і трагічних, Як бродять звуки лунами по тиші, Як спить скрипаль під білим цвітом вишень І не здригнеться ніч його довічна. Мати... Скільки любові і болю в цьому слові.Це той біль, що добре знаний поколінню, чиї матері ставали вдовами у двадцять і двадцять п’ять, віддавали останню крихту голодним дітям , орали собою, виводили малечу «в люди» раділи кращому життю. Вірш „Не плач , моя вербо!” Не плач, моя вербо! Не плач, моя мила! Сама я сьогодні – плакуча верба. Відтоді, як мати лежить у могилі, На серці моєму хмаринна журба. І вітер весняний розкрилює крила. І квіти найперші у душу цвітуть. Не плач, моя вербо! Не плач, моя мила! Бо сльози, як грози, на землю падуть. Прокинулась тиша. І м’ята запахла. І чую, як шепче верба до верби: - Нам, вербам, на долі судилося плакать від горя людського й твоєї журби! Щоночі збираєм туман вечоровий. А ранок настане- ми плаче в траву: Як птиці – у пісню, як люди – у слово, Виплакуєм в сльози всю душу свою. Ганна Танасівна росла серед розкішної природи, там де земля була жавжди теплою коли біжиш босоніж, де по особливому співали навесні солов'ї. Вона любила кожну травинку і рослинку, спекотне літо і засніжену зиму. Вірш «Саде мій» Саде мій, засніжений, зимовий: Кілька яблунь, слива молода. Від моєї ніжної любові Все, що є, - то річка у льодах. Та іще поскрипує на вітрі Всиротілий безтурботний ліс. Всі стежки відбігали у літі. Вся трава вляглася у покіс. Синя шибка дивиться у простір. Я крізь неї видивляю світ. Боже, Боже! Як же воно просто Опинитись у полоні літ. Білизна наївністю не мучить. Сніг – не казка: випав і лежить. Саде мій, чому ти невезучий? Промину – не встигнеш зародить. - Наперед журитися не треба! – Гомоню, а відповідь не жду. Саде мій, ну, як же я без тебе З цього світу білого піду?! Вірш «Багатство» Дитинство має берегти, А юність має крила. Усе, що люди зберегли, Моє життя любило. Я обіцяла всім полям Врожай такий багатий. Я обіцяла всім лісам Птахів оберегти. Кінця обіцянкам нема. Важкий тягар на долі: Бо вийшло так, що я сама Живу тепер без поля. Ліси без птахо вдалині Темніють сиротою. А ті ж обіцянки сумні Оплачено любов’ю! Поля шуміли і цвіли, Птахи пісень співали. За це багатство не хвали, А жить і вмерти – Мало! Наснажує гарними спогадами і юність. Зірка Чубач засвітилася в українській поезії у благословенні 1960-ті. Живі були корифеї, які безкорисливо підтримували молодих, обдарованих «літературних новобранців». Нині важко повірити в те, що Ганну Чубач прийняли до Спілки письменників, коли вона була авторкою... однієї поетичної збірки «Журавка». За рекомендацією, юна поетеса звернулася до Платона Воронька. Вони з дружиною гостинно її прийняли, а потім Платон Микитович каже: «Дівчино, сідайте, я писатиму вам рекомендацію». Ганна здивувалася: «А ви ж книжку не читали!» Тоді він пробіг очима вірш «Журавка» й підтвердив: «Дівчино, так ви ж дуже талановита». Другу рекомендацію дав Павло Усенко. Вірш «Журавлі» Журавлі, журавлі, журавлі ... Повернулись до рідного краю. Походжають вони по весняній ріллі І журливої тихо співають. Поміж ними одна є журавка сумна: Походжає, але не співає. Прилетіла вона без свого журавля. А без пари і пісні – немає. Розуміють її і сади, і гаї. Співчувають стурбовані люди. І кричать солов’ї в тихі ранки мої, Що вона журавля – не забуде. І вітри, як брати: на весь світ гомонять І привітно за крила торкають. Та сумує вона, що нема журавля, Що без пари і пісні - немає. Та зневіри нема у душі і в крила, Бо такого довіку не буде: Щоби рідна земля своїх сил не дала Вільним птахам, деревам і людям. Серед тих, хто підтримав пані Ганну на літературній стежці, був видатний співак Іван Козловський. Він запрошував молоду українську поетесу на літературні вечори до Москви. Представляючи її публіці, казав: «Захоплюємось красою цієї дівчини, а вона ж іще яка гарна поетеса! Читай, Ганнусю». І вона читала. Ми приходим у світ для любові. Ми приходим у світ для любові. Все, що інше,- неправда гірка Тематика творчості Ганни Танасівни різноманітна, але переважають вірші про найглибинніші почуття - любов до матері, до Батьківщини, кохання і щастя. Ганна Танасівна переконана, що світ тримається на жінках. У ліриці кохання, інтимній ліриці вона відчуває правду жіночого серця та вміє побачити і намалювати словами красу людську. Вірш «Ми приходим у світ для любові» День такий, що не віриться просто В те, що скоро стемніє навкруг. Що життя нас покликало в гості, Наче добрий, довірливий друг. День такий, що жалітися грішно На невдачі, нестачі, біду. То чому ж ми прощаємось спішно? Наче дні, що пішли, ще прийдуть? Наче світ не маліє з розлуки? Ніби літо не осені жде? Не журімось: в опущені руки Навіть дощ, навіть сніг – не впаде. Зустрічаймось! Вітаймося словом! Погляд – в погляд і в руку – рука. Ми приходим у світ для любові. Все, що інше, - неправда гірка. Вірш «Цей чоловік мене любив» Цей чоловік мене любив, Як сонце землю серед жнив. Цей чоловік мене беріг, Як рідну хату оберіг. І не хотів, щоби любов Була причиною розмов. Тому не знались, не стрічалися, На вірність словом не клялись. А так жили, мов сподівались: Любов з’єднає нас колись. Та впали грози на траву – Його нема... А я – живу... У тихім сквері серед віт Тепер у камені сидить. А я приходжу і стою, Немов у прірви на краю. З плечей зганяю голубів. Цей чоловік мене любив... Вірш«Відлітні дні» Птахи В ірій відлітають, Сум лишаючи мені. А із ними, А із ними Відлітають Наші дні. Не кажи мені: - Це осінь! Не розраджуй: - Золота! Відбувається все просто: Покидають нас, Як гості, Люди І Літа. У центрі Всесвіту Поет на площі- тільки лірник. А в центрі Всесвіту-творець. Ганна Танасівна у постійному пошуку. Кожна поезія в ній зігріта сердечним теплом, осяяна думкою народної мудрості, відтворює хвилюючі миті спілкування із Всесвітом і Людиною. Вірш «У центрі Всесвіту» Коли ранкове сонце сходить, І небо хмарами пливе, Я гордо думаю: „Народ мій, Хоч як не важко, а – живе!” Тоді і слово рідне гріє, Думки рядочками біжать. До Центру Всесвіту тяжіє Моя окрилена Душа. На день минулий оглянуся. Сумне на радість поверну. В кінці життя я жити вчуся, Забувши втрату не одну. І не жалійте мої роки – Усе для того, щоб минать. Лише здивуйтеся: „Нівроку! Й вона уміє виживать!” І хай не тішиться невірник Над ніжним трепетом сердець. Поет на площі – тільки лірник, А в Центрі Всесвіту - творець Вірш«Тільки слово» Усім потрібен неба простір, Усім та щось весь вік болить. Та лиш Поет уміє гостро Цей світ незатишний любить. А ще, коли жіноча доля Рахунок виставить такий, Що навіть вітер серед поля В полин ховається гіркий. А ще, як день на видноколі Осіннім сонцем догорить, Тоді здається, що ніколи Не варто вірити і жить. Ні з ким не піде на розмову – Затягне мотуз... от і -все! І тільки Слово, тільки Слово Прийде, розрадить і спасе. Вірш«Любіть поетів» Любіть поетів за життя. Даруйте квіти поетесам. Бо в щастя істина проста На всіх дорогах перехресних. На всіх дорогах, на стежках Поети – вічні перехожі: Ідуть з надіями в думках І вам пророчать дні погожі. Нехай ідуть! Нехай спішать! Ступайте і їхні світлі тіні! Над ними – Божа благодать Й святих небес благословіння. Це їх слова дивують світ. Це їхній смуток трави хилить. Для новизни майбутніх літ Вони несуть духовну силу. Вони – замолюють ваш гріх І висівають зорі в небі. Коли приходите до них, Ви повертаєтесь до себе. Любіть поетів! До збірки увійшли дві поеми: «Теплий початок зими»(подільська поема) «Спіймана світом» (філософська поема) Ганна Танасівна до безтями закохана у своє рідне місто. «Етюди рідного міста» увійшли до циклу «Золота соломинка». Поетичними нотами оспівує Ганна Чубач Дніпровські причали та Ботанічний сад, Поділ і бульвар імені Шевченка, Володимирську гірку та гостроверху Київську Софію. Золота соломинка Золота соломинка в кружлянні забула Ніжний голос своєї душі «Етюди рідного міста» Володимирська гірка цвіте у прожекторі жовтого кола. Я сьогодні згадала про те, Що не можна забути ніколи. Ти – щасливий. І я- молода. Кареселі озвучують місто. І весняна Дніпрова вода Переймає мелодію Ліста. Обпікає цілунок вуста... Я соромлюсь і гордо втікаю. Вечорова алея – пуста... Каруселі чомусь не кружляють. * * * А над берегом – знову туман! І даремно всі чайки кричали, - Не доїде наш батько Богдан До самотніх Дніпровських причалів. Зупинився на вічні віки – До Ворот Золотих не доскочив. І не бачить, як берег ріки Вечоровий туман заморочив. Як пірнає небесна блакить У холодну отруєну воду. Володимирів хрест - височить. І зоря над Черніговом – сходить. * * * Цвітуть розкішні канни у Саду. А сад – не сад, а назва ботанічна. З малим онуком погуляти йду. Як для поета, то звучить незвично. Якби „з коханим”, чи „з тобою вдвох”, Тоді б слова інтимності набрали. А так – лиш серце соловейком „тьох”, А так – лиш стежка слід наш заспівала. - Туп! Туп! Під гору ніженьки малі! - Туп! Туп! В долину, хлопчику мій славний! Таке велике щастя на землі – Любіть онуків і розкішні канни! * * * Весна – художник. Намалює квітку. Якщо не білу – ніжно-голубу. Це знає вітер. Це з усього видно. Це викликає радість і журбу. І Голосіїв – ранками голосить. Старий Печерськ – тополями шумить. Низький Поділ – подолом воду носить, Щоб ніжним квітам не хотілось пить. Зітхне земля, асфальтами покрита, І поміж плит проріжеться трава. Весна – художник дуже знаменитий: Високий стиль, традиція жива. * * * Вже не іду – ступаю помаленьку. Сказати можна: „Все вже відбуло!” Та на бульварі імені Шевченка Струнка тополя струшує крило. Веселий день за мною поспішає, І вітер ніжно дихає в лице. І тінь прозора бережно спадає, Немов благає: „Думай не про це!” Я обіцяю тіні, що не сяду На ті лавки, що снігом замело. Це вже пора холодних снігопадів Це лиш тополя струшує крило? * * * Даленіє Лавра, даленіє... А за нею – горбляться мости. Гостроверха Київська Софія Наколола храми на хрести. Голосніше моляться монахи – Смутком слів наповнюють весну. На дзвіницю посідали птахи – І вчиняють месу голосну. Так врочисто, чисто і всевишньо У туманах, в мріях, у диму... Білі хмари ангели колишуть. Як не нам, то, Боже мій, кому? Білі метелики дня Крильця так ніжно тріпочуть В білих метеликів дня, В чорних метеликів ночі. Це останній розділ книги. Світлий талант Ганни Танасівни дарує нам світлі цінності -загальнолюдські й національні - у найвищих злетах думки й слова, душі й серця. Ганна Чубач здатна точно і влучно поставити діагнози моральних хвороб, що так важко піддаються лікуванню. Душа неначе у проваллі: Слова несказані сумують. Коли поетів убивали, Тепер їх просто не друкують. Та я уперто. аж пропащо Благаю Слово: «Не мовчи!» Бо краще вмерти все сказавши, Ніж німувати, живучи. * * * Полини, де не глянь, - полини. Полинові поля аж під обрій. Невідомо,з чиєї вини Люди в полі нічого не роблять. Навіть ворон в поля не летить- Полинові гірчать бадилини. Як болить… О, як гірко болить Полинова моя Україна! * * * Моя наука - не від бука, Вона від матері прийшла: Не простягай благальну руку, Щоб не поранилась душа. Не йди з богатим на розмову. Коли у нього на умі: Спочатку - гроші, потім – слово. Слова, що продані, - німі. Ганна Танасівна- поетеса Божою милістю. Її ліричні поезії читають напамять закохані , її абетки, лічилки, казки- у шкільних підручниках, її пісні співають зірки естради. Вірші Ганни Чубач прості й щирі, як хліб на столі, й водночас художньо-вивершені, досконалі. Найкращі слова, які йдуть від серця, поетеса адресує читачеві, бо глибоко шанує його, вірить у живу душу свого народу. |
|
Презентація книги А. Медведєва «У парі з Ангелом» Обладнання: виставка однієї книги : Медведєв А. «У парі з Ангелом», виставка дитячих ілюстрацій до збірки казок, запис відгуків про... |
Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» ... |
|
Конельськохутірська загальноосвітня школа І – ІІІ ст. Жашківської... Мета: ознайомити глядачів із творчістю Фросини Василівни Мороз, навчити учнів розуміти глибину її творів, виховувати почуття любові... |
Тема уроку День знань. Знайомство зі школою, учителькою, однокласниками. Перша книжка буквар. Розгляд обкладинки букваря. Читання вірша Г. Чубач... |
|
Урок-презентація Обладнання: мультимедійна учнівська презентація, публікація, портрети Алли Горської |
ОЛІМПІАДНІ ЗАВДАННЯ ЗІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ Укажіть назву збірки Г. Аполлінера, яка вразила сучасників незвичною бароковою формою віршів |
|
«Сучасний урок-основа ефективної та якісної освіти» Мета: сприяти «Сучасний урок», розрізана порівняльна таблиця «Традиційне і розвиваюче навчання», зображення «вчителя» та «учня», пазли –завдання,... |
Презентація ефективних технологій навчання старших дошкільників грамоті Проектор, екран, комп’ютер, аркуші паперу А4 (3 шт.), маркери, клей (3 шт.), старі газети або журнали, олівці, папір в клітинку,... |
|
На Україну линуть журавлі. Творчість представників діаспори Обладнання: портрети поетів діаспори; вислови про Україну; виставка книг; презентація; аудіозаписи пісень «Чуєш, брате мій», «На... |
Тема. Ганна Чубач «Повернулися гусоньки рано…». Павло Грабовський... Про народні звичаї та традиції українців. Спонукати до пошуково-дослідницької роботи по збору та обробці інформації. Розвивати пізнавальну... |