Конельськохутірська загальноосвітня школа І – ІІІ ст. Жашківської райдержадміністрації Презентація збірки «Поезії» Фросини Василівни Мороз Підготували : педагог-організатор Поліщук Олена Василівна та заступник директора з навчально-виховної роботи Йовенко Галина Павлівна Мета

Я житиму у віршах, Я житиму у пісні, В любові, що найбільша, В словах, що не запізні.

Я житиму у квітах, Я житиму у травах, У пишноцвітних вітах, В росині, що в отавах.

Я житиму у сонці, Я житиму в хмарині, Чеканням, що в віконці, І вітерцем в калині.

Я житиму в джерельці,

Я житиму в колоссі.

В тій ласці, що у серці,

В пташинім стоголоссі.

Я житиму у віршах, Я житиму у пісні, В молитві найсвятішій, У зірочці досвітній.
(відео презентація збірки Ф.В.Мороз)
Ведуча. Саме завдяки цій людині ми з вами зібралися сьогодні в цьому залі. Дуже багато віршів написала Фросина Василівна, але, нажаль, не всі вони, а лише близько 120 увійшли до цієї збірки.

Ведучий. Тематика поезій дуже різноманітна: про природу, кохання, родину, близьких людей, рідний край. Але всі вони пронизані спільною ниткою – ниткою любові до людей, навколишнього світу, оточуючого Фросину Василівну.
2 учень.

Земле моя калинова,

Діда і батька земля,

Мамина колискова,

Смуток душі журавля.

Земле моя барвінкова, Співаєш колоссям ти, Гілка п'янка бузкова, І до щастя мости.

Земле моя волошкова, У світанкових росах, Шумить трава шовкова І вітер у покосах.

Земле моя калинова, Кинуте зерно в ріллю, Земле пращурів чудова, Усім серцем тебе люблю.
3 учень. Село моє у пишності садів, А у ріллі добра зернина сходить. Праця важка дідів і прадідів Любов'ю й щедрістю зародить.

Моє село скупалося в росі І у п'янкому запаху любистку. Ми виростали в диво цій красі Нас колихала доленьки колиска.

Село моє в співучих солов'ях, Які будитимуть світанок, І перевесло з жита у зірках, І поцілунок ночі на останок.

Моє село лелекою летить, Звива гніздечко на старечій хаті. Ріка пісень у далечінь біжить, Серця людей надією багаті.

Село моє у пишності садів, Із ласки джерела води нап'юся. Тепло святе нескошених хлібів — До всього я душею прихилюся.
4 учень.

Моя земля, як калинове гроно, Як роси чисті на квітки пелюстках. Мене крилом лелечим так пригорне І тим теплом, що в житніх колосках.

Моя земля — тонесенька вербина, Що над ставком похилена в журбі. У піднебессі туга журавлина, Поміж хлібів волошки голубі.

Моя земля — вишневії садочки, В яких щебечуть дзвінко солов'ї Мамин рушник і вишиті сорочки, Стежки, дороги, долини, ще й гаї.

Моя земля — джерела та криниці, З яких водицю доля наша п'є. І сподівання яснії зірниці, У цій землі - усе життя моє.

5 учень. Розбудила світанок пташина, Поспивала з травиці росу, У садочок гукала стежина, Де знайдеш ти таку ще красу?!

Краю мій, моя земле єдина, Лиш до тебе лелека верта, Над водою красуня-калина, І співають колоссям жита.

А у небі зірниці, зірниці, Більш таких ти ніде не знайдеш! І глибокі джерельні криниці, Із яких воду з щастям береш.

А піснями шумить зелен-гай, Вітерець сховався у бузку, Наче сонце лежить коровай, На вишитім любов'ю рушнику.

Хай росте на узліссі ліщина, А над Тікичем верби в журбі, Рідна серцю, моя Жашківщино, Мов матусі, вклонюсь я тобі.

Ведуча. Багато таких віршів у нашої поетеси. Деякі навіть покладені на музику. Пропонуємо вам послухати першу пісню Фросини Василівни, яка зазвучала завдяки Володимиру Корсунському.

«Батьківська хата» , виконують учасники фольклорного ансамблю сільського будинку культури.

6 учень.

У моєї пісні два крила, Золоте волосся із пшениці, Бере воду чисту з джерела, Миє нею синії зірниці.

У моєї пісні два крила, Щоб злетіть у небо аж до сонця Свою ласку в серці берегла, Місяцем постукала в віконце.

У моєї пісні два крила, Волошкові диво, диво-очі І за душу полум'ям взяла, Пов'язала стрічку серед ночі.

У моєї пісні два крила, І віночок з колосочків жита, Паростком любові проросла, Рушниками радості сповита.

У моєї пісні два крила, Дужі крила, наче у лелеки, Мов калина, пишно зацвіла, Прилетіла із країв далеких.

У моєї пісні два крила, Не ламайте, люди, ції крила, Щоб ще довго пісня ця жила, Бо у ній моя надія й сила.
Ведучий. І знову на сцені учасники фольклорного ансамблю сільського будинку культури. Слова Фросини мороз, музика Володимира Корсунського пісня «Чорнобривці».

Ведуча. Летить на незримих крилах дитинство, пролітає крізь тебе, але залишається в тобі. Наче на золотому липовому меду настояні щасливі безтурботні дні. Короткі миті волі, вседозволеності, що вміщають у себе непередаване словами задоволення. В такі миті особливо гостро відчуваєш кожною клітинкою тіла, свідомістю і підсвідомістю, що нічого дорожчого нема за ці відчуття.

7 учень. Біжить по стежині дитинство, Біжить по стежині до річки, А пісня свята материнська Пов'язує ласку у стрічку.

Біжить по стежині дитинство, Біжить по стежині до гаю, Біля воріт чорнобривці Мрію мою колихають.

Біжить по стежині дитинство, Біжить у широкі долини, Щебечуть птахи урочисто, П'ють чисту росу із калини.

Біжить по стежині дитинство, Біжить у зелені діброви, Рушник простеляє барвистий Усім на щасливі дороги.

Біжить по стежині дитинство, Біжить і гукає лелеку, А пісня свята материнська Плекає калину й смереку.
Ведучий. На сцену запрошуються учасники танцювальної групи «Дзвіночок»
Ведуча. З першого подиху, з першого погляду поряд із нами мама і тато, дві найрідніших людини. Вони завжди підтримують нас у радісні та скрутні хвилини.

Ведучий. Саме так було і у сім’ї Фросі. Батьки змалку оберігали донечку від усіляких негараздів. В знак подяки про їхню турботу з’явились задушевні вірші, які хвилюють душу і серце.

8 учень.

Вітрам гілки ламати,

Хлібам в полях шуміти.

Поки є батько й мати —

Допоти ми — ще діти.

Хай дасть хлібина сили, А віри в правду — небо. Батьки з любов'ю вчили, Як жить на світі треба.

Біля вікна смерека, Гойда вечірню втому. Неначе ті лелеки, Ми летимо додому.

Усі чиїсь ми діти, Батьки до нас звикають, Їм хочеться радіти. Вони нас так чекають!

9 учень. Ненько моя, матусе,

Рідна моя людино,

За тебе помолюся,

За те тепло єдине.

За очі твої добрі, За руки золоті, Не знать тобі хвороби, Хай захистять святі.

Я помолюся Богу,

За ласку, що у серці, За стомлену дорогу, За чистоту озерця.

Над річкою калина І в гронах, і у цвіті, Ти ж бо одна, єдина, На цілім білім світі.

До тебе пригорнуся, Наче до сонця днина, Ненько моя, матусе, Рідна моя людино.

10 учень.

Упадуть ранковії тумани,

Упадуть на зоряну ріллю.

Ненько, матусе, мамо,

Усім серцем тебе люблю.

Твої руки теплі роботящі, А душа окрилена добром. За твою любов тобі я вдячна, Поле засівається зерном.

За вікном пишається калина, А у небі срібнії зірки. На столі лежить смагла хлібина Й вишиті терпінням рушники.

Ти зі мною ділиш усі болі, Біля мене ти усе життя, Несемо хреста гіркої долі І снуємо нитку майбуття.

Твої роки, мамо, пролетіли, Та добро у серці збереглось. Від жалю вже й коси посивіли І не все задумане збулось.

Росами вмивається світанок, Я пташину радості зловлю Ненько, матусе, мамо, Усім серцем тебе я люблю.

(діти вручають квіти мамі Фросини Василівни)

Ведуча. Для вас ці квіти, шановна Катерино Степанівно. За ваше терпіння та недоспані ночі.

Ведучий. Для вас зараз звучатиме пісня на слова Вашої любої донечки Фросі та музику Василя Самборського «Мамині тумани». Виконують учасники художньої самодіяльності Соколівського будинку культури.
Ведуча. Життя Фросини Василівни схоже на вишиття, де переплітаються нитки червоні й чорні, нитки яскравих та темних кольорів. Багато таких вишиванок створено невтомними руками Катерини Степанівни. Тема вишиванки знайшла своє місце і у віршах поетеси.

11 учень. Летять роки-лелеки, Туман уплівся в коси, А спогад той далекий Ліг у полях в покоси. Мамині рушники — На них з калини грона, Мамині рушники — Нитка червона й чорна.

12 учень. Кланяюсь до землі За мозолясті руки, За хліб, що на столі, За гіркоту розлуки. Мамині рушники – Любов'ю нас пригорнуть. Мамині рушники - Нитка червона й чорна.

13 учень. Ми летимо з доріг В рідну свою хатину. Ти нас пробач за гріх, Наша земна Мадонно. Мамині рушники - На них з калини грона. Мамині рушники - Нитка червона й чорна.

14 учень. Із вечора до світанку Вишивала вишиванку. Місяцем, небом, зірницею І шовковою травицею. Із вечора до світанку Вишивала вишиванку. Сонячним промінням, І любов'ю, і терпінням.

Із вечора до світанку Вишивала вишиванку. Дзвінкою піснею пташини, Пишним цвітом із калини.

Із вечора до світанку Вишивала вишиванку. Золотими покосами, Кришталевими росами.

Із вечора до світанку Вишивала вишиванку. Чистотою із джерельця Й теплотою свого серця.

Ведучий. Запрошуємо на сцену учасників художньої самодіяльності Соколівського будинку культури. Слова Фросини Мороз, музика Василя Самборського . «Рушники в дорогу».
Ведуча. Як кажуть в народі «У природи немає поганої погоди». Те ж саме можемо сказати і про вірші поетеси, в яких різнобарв’ям перегукуються різні пори року. Одна пора зміняє іншу та не зникає настрій писати чудові вірші, сповнені чуттєвості та любові до природи.

15 учень.

Кружляє осінь, кружляє Із вітром у вальсі своєму, Намисто зірниць одягає Держить в руках хризантему.

Кружляє осінь, кружляє, А сукня у неї з туману, Калина косу прикрашає І в серці не має обману.

Кружляє осінь, кружляє Листом, дощем і росою, Літнє тепло вже догорає І манить до себе красою.

Кружляє осінь, кружляє Із вітром у вальсі своєму, Дарунками всіх пригощає І пише любовну поему.
( танець вальс)
Ведучий. Багато у Фросини Василівни віршів про нездійснені мрії, про нерозділене кохання. Один із них пропонуємо до вашої уваги. «Уплету тобі зорі у коси», читає Бойко Наталія Михайлівна.
Ведуча. Ніби і змирилась талановита поетеса зі своєю долею, та з душі з болем та жалем вилітають слова і вправно складаються в рядки віршів, які вкотре бентежать душу.

16 учень. Павутина щастя обірвалась, Може, того щастя й не було. Доленька із мене посміялась, Обпалила зламане крило.

Боже мій, за що мене караєш? Віднімаєш все, що тільки є, Біль увесь сльозою заливаєш, І що є погане — все моє.

Я не знала радості нітрішки, А несла усе життя вину, Потребує ласки навіть кішка, А любов гіркіша полину.

Не поллєш росточок — він засохне, Дай багато сонця — він згорить. Від сльози душа лиш не промокне, Коли від образи так болить.

Ниточка снувалась і снувалась Вже й моє життя перецвіло. Павутина щастя обірвалась Може, й того щастя не було.
Ведучий. Та було щастя. Хіба не щастя дарувати тепло, радість, ніжність рідним, близьким. Дарувати поетичні рядки дітям, односельчанам, усій рідній землі. Це велике щастя усвідомлювати, що ти потрібен усім, що твоє життя не промайне дарма, а залишиться у ніжному леготі вітерця, у журавлиному ключеві в небі, у духмяних чорнобривцях біля рідної хати, у тихому шумові золотистого колосся.

Ведуча.

Нехай мені доля

Вготовила муки.

Не камінь на плечі,

А цілий обвал.

Я буду до щастя

Простягувать руки,

Я буду молитись

На свій ідеал.

Нехай моя доля

Знедолено плаче,

Карає і мучить

Нестерпним життям.

Я все-таки сильна,

Я щось таки значу.

Я житиму вічно

У віршах й піснях!