Тема. В’язні історії та власного сумління.
Мета: навчити одинадцятикласників характеризувати один із найяскравіших етапів
літературного процесу ХХ століття в контексті суспільного розвитку, з’ясувати
соціальні, психологічні та політичні витоки національно-визвольного руху 60-
90-х років і місце в ньому діячів культури; презентувати творчість художників,
режисерів, композиторів, письменників шістдесятників; засобами художнього
слова виховувати патріотичні почуття, формувати високі ідеали.
Обладнання: мультимедійна учнівська презентація, публікація, портрети Алли Горської,
Володимира Івасюка, Сергія Параджанова, Василя Симоненка, Дмитра
Павличка, Івана Драча, Василя Стуса, Ліни Костенко, книжкова виставка
«Покоління проти течії»
Тип уроку: урок-презентація
Епіграф: Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В. Симоненко
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Оголошення теми, мети, завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів.
Вступне слово вчителя.
Дайте руку, і я поведу вас у світ краси і правди, любові й ненависті, радості і болю. Приготуйтесь до випробувань: це буде нелегка мандрівка крізь час. Ми вирушимо в минувшину, щоб віднайти там себе сьогоднішнього, щоб глибше пізнати ті, наче недалекі 60-90-ті роки, щоб зустрітися з поколінням тодішніх молодих українських митців, сповнених надій і сподівань, але змушених повернутися до суворої дійсності.
Три тижні тому ми об’єдналися в групи для створення проекту «Народжені відлигою». Група мистецтвознавців досліджувала питання «Життєвий і творчий шлях А.Горської, В.Івасюка, С.Параджанова»; літературознавці – «Життя і творчість поетив-шістдесятників»; соціологи – провели опитування серед діячів культури рідного краю з питання «Який вплив шістдесятництва на сучасну культуру?»; аналітики – опрацювали весь отриманий матеріал, зробили висновки й оформили учнівську презентацію «В’язні історії та власного сумління». Окрема група учнів-кореспондентів підготувала публікацію «Чисті джерела». Ці матеріали будуть сьогодні представлені на уроці.
Запишіть, будь ласка, тему уроку та слова В.Симоненка, що будуть епіграфом .
План уроку
Культурно-політичний процес в Україні в 60-90-х роках ХХ століття. Дисиденство.
(презентація публікації)
Представлення учнівської презентації для розгляду питання шістдесятництва.
А) Постать А.Горської;
Б) С.Параджанов;
В) В.Івасюк;
Г) В.Симоненко;
Д) Д.Павличко;
Е) І. Драч;
Є) В.Стус;
Ж) Л.Костенко
3. Закріплення вивченого матеріалу.
ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.
Презентація публікації.
А) Перша стаття «Суспільно-політичне життя періоду «відлиги»
Українська культура кінця 1950-х—початку 1960-х років розвивалась в умовах “відлиги”, яка мала значний вплив на всі процеси культурного життя. Послаблення адміністративного тиску, політики самоізоляції, жвавий культурний обмін стимулювали культурне життя, сприяли духовному розкріпаченню.
Але ж яким було суспільно-політичне життя зазначеного періоду? Що вплинуло на розвиток культури?
Суспільно-політичне життя УРСР у 1953—1964-х роках, пов'язане з діяльністю М.С. Хрущова, проходило під знаком лібералізації радянського режиму. Воно включало в себе демонтаж сталінської репресивної системи, засудження культу особи Сталіна, реабілітацію жертв масових репресій, послаблення контролю держави над суспільно-політичним життям, розширення прав республік.
На хвилі періоду відлиги” з'являються в суспільно-політичному русі шістдесятники.За даних історичних обставин шістдесятництво і дисиденство дещо тотожні (дивись у довідник), але належність до шістдесятників не дає підстав називати кожного діяча дисидентом.
На тлі тієї доби чітко вирізняються силуети художниці Алли Горської, кінорежисера Сергія Параджанова, композитора Володимира Івасюка, поетів Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча, Василя Стуса, Ліни Костенко. Що єднає таких різних митців? Адже їхні голоси різні...
Б) Словничок – довідничок:
· Дисиде́нтський ру́х — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність
Шістдесятництво—мистецько-громадський рух української інтелігенції
В) Верхівка зламаного дерева
У 1970 році В. Стус промовив останнє слово над могилою по-звірячому вбитої художниці А.Горської. Але таких правдивих звинувачень на адресу системи пробачити не змогли. Починається активне, цілеспрямоване цькування письменника. А у вересні 1972р. його заарештовують, присуджують до 5 років ув'язнення і 3 роки заслання. 22 березня 1973 року до КДБ надходить лист від діячів культури із засудженням В.Стуса. У 1980 році послідував другий арешт—10 років таборів і 5 років заслання.
Г) Загадка смерті Володимира Івасюка
24 квітня 1979 року за телефонним дзвінком Володимир вий шов з дому і більше не повернувся.
Батьки відразу подали заяву про зникнення сина в міліцію, але дієвих заходів вжито не було. Володимира знайшли аж 18 травня 1979 року і то не міліція, а випадковий солдат, котрий «полюючи на лисиць» (є така форма навчання радистів), наткнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з 27 квітня до… 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку. Чим це пояснити? Можливо, вже тоді комусь було відомо, де є тіло Івасюка? Недовго вагаючись, слідчі (мабуть, не без тиску прокуратури) швидко висунули версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній психіатричній лікарні і покінчив життя самогубством. Як все просто: був у «психушці» — то й повісився. Чомусь жодному з досвідчених слідчих не спало на думку, що лікування у стаціонарі Івасюка було отим хитрим ходом (випробуваним уже не одним поколінням) заради поновлення в числі студентів консерваторії. Довідка з лікарні — найвагоміший доказ, тим паче у країні, де завжди любили повозитися з паперами. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски, але оскільки Володя ні на що інше, крім утоми і безсоння, викликаних напруженою працею, не хворів, то й вирішив звернутися у психіатричну лікарню. Згадаємо, Івасюк був професійним лікарем, тож «підіграти» міг.
Слідчі вперто відстоювали формулу «божевільний — самогубець». 4 червня 1979 року газети, радіо, телебачення передали повідомлення, в якому зазначалося, що причиною смерті Володимира Івасюка є самоповішення, чутки про інші обставини смерті є вигадкою. Рештою версій, які б могли мати продовження, ніхто не займався
Щось дивне діялося і з свідченнями медекспертів. Спочатку після дослідження кори бука, на якому висіло тіло, було встановлено: "«Сліди 1, 2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити це питання в категоричній формі не уявляється можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак»". Тоді на аналіз віддають одяг Івасюка. Висновок експертів: "«На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанах, трикотажній сорочці та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає…»". Але ж версія слідчих вимагала зовсім інших висновків, і згодом вони з’являються: "«Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив’язати пасок до гілляки»". Коментарі, як то кажуть, зайві.
Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини смерті Володимира Івасюка. Хоча є люди, які займаються цим на професійному рівні.
Пройшли вже десятки років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісні, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними.
Е) Сергій Параджанов і «Тіні забутих предків»
Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації в 1964 повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків". Фільм "Тіні забутих предків" був удостоєний призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою "Вогняні коні") інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині.
Журнал "Екран" (Польща), 1966 рік писав: "Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії... Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі... Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал в рамках якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи".
Фільм отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
Є) Життя і творчість Ліни Костенко
У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на рубежі 1950—1960-х років. Період так званих в історії «шестидесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжалісне та максимально критичне по відношенні до влади і тодішнього режиму.
Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла 1961 року, не лише закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж визначних майстрів української поезії. Ці сміливі кроки в «літературотворенні» стали зеленим світлом для «церберів» радянської влади. Майстриня українського слова відчувала і напевне знала, що ще зовсім недовго вона зможе писати і видаватися вільно.
Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і палкого темпераменту — не був позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні «опали» в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші Л.Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм найвидатнішим до сьогодні твором — романом у віршах «Маруся Чурай», за який вона 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії, явищами, які помітно впливають на весь її подальший розвиток. Так, як вона подивилася на проблему жіноцтва, її одвічні болі, так ніхто й ніколи не наважувався говорити про стереотипність думок і традицій. «Моя любов сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі!» — обман, жорстокість буденності — усе це пролунало в «Марусі Чурай». Ліна Костенко була великим знавцем жіночої натури, незламним воїном за честь жінки, такий собі лицар у залізних обладунках під якими ховається чутлива, ніжна і красива жінка. Інколи за це її називають феміністкою середини ХХ століття.
Перу поетеси належать також збірка поезій «Сад нетанучих скульптур» (1987) та збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987). Спільно з А.Добровольським — кіносценарій «Перевірте свої годинники»
Ж) Загибель Василя Симоненка
1962 року В. Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок у 1963.
З) Поетична мозаїка й це цікаво знати
Чому ж така немилосердна доля України, що її кращим дітям несправедливо судилося таке коротке життя?
Шевченкові, Грінченку, Стусу—47 років, Коцюбинському, Тютюнникові—49 років, Лесі Українці—42 роки, Грабовському— 38 років і зовсім мало Симоненкові—28 …
Щоб увіковічнити пам'ять про видатних діячів культури та літератури, випустили ювілейні монети: Василь Стус, Володимир Івасюк, Василь Симоненко.
Учнівська презентація «В’язні історії та власного сумління»
Слайд
Тема . В’язні історії та власного сумління
Слайд
Виконавці
Слайд
Епіграф: Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
В.Симоненко
Досліджуємо питання: Яке покоління називають поколінням «проти течії»?
Слайд
Постать Алли Горської – яскравіша від легенди
Напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець , монументаліст, театральний художник, графік. Горіла в житті, як смолоскип, притягувала до себе друзів, як магніт, бо була невимовно жертовна.
Слайд
«Обірвана» пісня Володимира Івасюка
Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано,віолончелі,гітарі, майстерно виконував свої пісні.
Слайд
«Один у залі» Сергій Параджанов
Визначний вірменський і український кінорежисер.
З Україною пов'язана значна частина його творчої біографії.
Міжнародне визнання прийшло після екранізації повісті М.Коцюбинського “ Тіні забутих предків ”.
Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі.
Слайд
Завжди молоді
Василь Симоненко – метеор на ріднім небосхилі
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.
Поезія Василя Стуса – живий нерв України
Життя Василя Стуса схоже на спалах –
короткий і яскравий.
Поезія – то сама правда, живий нерв України, її безталанна доля.
Слайд
Мудрість і повага
Два кольори душі Дмитра Павличка
Твердий і завзятий, упертий і несамовитий, чуттєвий і пристрасний, як сама земля.
Поезія його – гнівна, правдива і нескорено-горда, вишита червоною та чорною нитками.
Сонце і слово Івана Драча
Іван Драч – дитя свого часу.
Його творчість початку 60-х сповнена молодої енергії, завзяття, прагнення до кінця осягнути світ.
Слайд
Мужня жінка Ліна Костенко
Ліна Костенко – одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань.
Свою позицію вона завжди виражала прямо і відкрито; її принциповість і прямота настільки лякали і дратували представників влади, що вони з великим задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати.
Слайд
Результати опитування
Слайд
Висновок
Світ шістдесятників – парадоксальний, контрастний: ґвалт і супротив, бунт і втеча, крик і мовчання, спопеляючий біль і непохитна віра в прийдешню свободу.
Свята віра в те, що, попри все, є і буде жива Україна, бо тримають її надійні руки.
Слайд
Література
ІУ. Закріплення вивченого матеріалу.
Запитання для бесіди
Хто такі дисиденти? Шістдесятники?
Які постаті вразили вас драматичністю своєї долі? Чому?
Про кого з сьогоднішніх поетів ви б хотіли дізнатись більше?
У. Підсумок уроку.
Багато нам відомо, ще більше дізнаємось, але ніколи не будемо знати всього, що відбулося насправді. Життя триває і відкриває нам все нові сторінки історії. Тож знаходьтесь в постійному пошуку.
УІ. Домашнє завдання
Середній, достатній рівень: вивчити біографію В.Симоненка;
Високий рівень: простежити і дописати провідні мотиви творчості поета
|