|
|
Скачати 374.95 Kb.
|
| Я давно мріяв створити фільм, у якому на повний голос можна було б розказати про поетичну, талановиту душу українського народу. Коли режисер прочитав повість Михайла Коцюбинського, то зрозумів, що саме такого тексту він чекав усе своє творче життя, і йому одразу ж захотілося поставити фільм. Параджанов шукає однодумців і формує творчий колектив. Оператор Юрій Ільєнко згадує: Не знаю, як йому вдалося зібрати таку знімальну групу, - не просто однодумців, а людей, які воювали за ідею, за фільм, за майбутнє. Які воювали люто, на смерть. Для мене, молодого тоді митця, це був урок відкриття правди. Досі вважаю атмосферу, що панувала в групі Параджанова, єдино нормальною. Тоді в мене і склалося уявлення, як все – таки робиться мистецтво, як народжується щось зовсім невловиме, непередбачуване, те, що лишається за межею людських знань. Знімальна група під керівництвом талановитого режисера, натхненна філософськими ідеями повісті Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків", заново пережила і відтворила її засобами синтетичного мистецтва, поєднавши актуальне з вічним, умовне (образне начало, метафорична мова) з безумовним ( фотографічне фіксування зображуваного), узагальнене (притчеве начало) з конкретним ( національна своєрідність).Вийшов цілком оригінальний, яскраво виражений зразок поетичного кіно. Сценаристи Параджанов та Чендей тонко відчули філософію й поезію повісті і органічно перенесли її у фільм. Якщо ж порівняти твір Михайла Коцюбинського з екранізацією, то можна побачити, як розвивався й видозмінювався сюжет. Змінилося багато деталей, що годі й перерахувати всі. Для прикладу наведу хіба що кілька моментів: · згадка в повісті про смерть Іванового брата Олекси, придавленого в лісі деревом, виростає на екрані в яскравий вступний епізод – ним починається школа життя головного героя – зіткнення маленького Іванка із суворою дійсністю, яка до кінця, як рука мертвого Олекси, буде тримати його у своїх лещатах; · зустріч ворожих родів Гутенюків і Палійчуків у повісті відбувалася на вузенькій дорозі, між скелею й Черемошем, а у фільмі ворожі роди "стялись" біля церкви; · по – різному змальована смерть Марічки у творах Коцюбинського і Параджанова; · в повісті Іван двічі спускається на полонину з пасовиська, а у фільмі – раз, коли дізнається про смерть коханої; · спомин у повісті про одруження Івана перетворився в кінокартині на яскравий епізод весілля Івана і Палагни. Лариса Погрібна так описує один з кадрів цього епізоду: Площина зображення раптом неймовірно звузилась до невеликого прямокутника у правій частині екрана, де Іван із зав'язаними очима переступає поріг хати своєї нареченої, Палагни. Наступної миті відслонюється затемнена частина екрана, і ми бачимо, що то була кришка величезної скрині з Палагниним посагом. Який переконливий, місткий образ обмеженості інтересів того нового світу, що до нього увійшов Іван! Особлтво в контрасті невеликого замкнутого інтер'єру цієї хати, суспіль заставленої речами домашнього вжитку – власністю хазяйновитої заможно Палагни – та залитого сонцем, вільного, широкого зеленого світу, де розквітло поетичне кохання Івана й Марічки. Творці фільму, показуючи смерть Івана, відходять від першоджерела. У тексті Іван помирає з туги за коханою, а в екранному трактуванні головний персонаж гине від рани, заподіяної барткою підступного Юри, та від його чаклування. Чому кінематографісти змінюють кінцівку? Роман Корогодський пише: У повісті вражає душевний стан Івана, емоційна хвиля переживань у граничній ситуації підсвідомого, несвідомого і дотичності до страшного невблаганного пробудження, коли підсвідоме очікування блаженства знищить жорстока реальність. І в результаті психічної "невагомості" Іван зірвався у прірву. Смерть. Та у фільмі це виглядало б ненатурально і ввійшло б у суперечність з естетикою абсолютної природності. Й тому так ґрунтовно постановники вимальовують внутрішній стан героя, чим зуміли сягнути вершин психологізму, притаманного Коцюбинському – людинознавцеві: "А коли надійшла ніч і чорні гори блимнули світлом самотніх осель, як потвори злим оком, Іван почув, що сили ворожі сильніші за нього, що він вже поліг у боротьбі". У фільмі починає розгоратися сюрреалістична візія Івана. Скрипучий звук мовби розстроєної ліри пробуджує його, і він, як у дивному балеті, стрімголов рухається за Марічкою, яка віддаляється в лісові хащі. Їхні обличчя й руки неначе посріблені, що надає сцені додаткової сюрреалістичної барви – потойбічної таємничості. Крізь дивовижне плетиво реальних смерек і корінців, гілок дерев, творець самого Параджанова – Іван простягає руку Марічці. Звучать її співанки. Щастя поруч – простягни руку... У ту мить, коли Іван торкнувся руки Марічки, він провалюється в тартарари.. І постало сакральне питання означене від самого початку ніби "технологічними" записами Коцюбинського ( "Плач твору", " Фрагменти твору") : " Як свічка згорить, так і чоловік умирає, лиш та ясність душі лишається перед Богом". Усі відступи від першотвору Сергій Параджанов пояснював намаганням уникнути провінційної рутини, ілюстративності, солодкої і нудної сентиментальності: Ми хотіли пробитися вглиб, до джерел повісті – до тієї стихії, що породила її. Ми зумисне віддались матеріалові, його ритмові й стилеві, щоб література, історія, етнографія, філософія злились у єдиний кінематографічний образ, в єдиний акт. Дух першоджерела живе в екранному еквіваленті: філософська глибина повісті стала основою фільму, словесні образи твору народили екранні образи – символи. Постановники фільму знайшли ключі до замка ( розкриття суті твору), ті ключі – це поетичні й філософські струмені. Поетичне, образне вирішення екранізації – її основа. Вона виявилася: у філософічності фільму; його оригінальній, новелістичній структурі; у розкритті духовної суті людини, піднесенні її над марнотами та суєтністю; в насиченні стрічки фольклорним матеріалом, атрибутами народної естетики, в освоєнні могутніх пластів народного мистецтва; у яскравій живописності й пластичності; у кольористичній драматургії (майже кожна новела витримана в певній кольористичній тональності, що відповідає її змісту); в оригінальному музичному оформленні; в образних деталях – метафорах. фундаментом для яких служив текст Коцюбинського. Фільм "Тіні забутих предків" по – справжньому поліфонічний і новаторський. |
| Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» Сьогодні ми з вами познайомимося з повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», але спочатку згадаємо життя і творчість письменника.... |
Урок засвоєння нового матеріалу (із використанням проектних технологій).... Тема. Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» – пісня про казковий світ природи, про найсвітліші людські почуття. Трагічна... |
| Долинами… Фольклорні джерела повісті М. Коцюбинського М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»;розвивальна – сприяти розвиткові самозаглиблення через вивчення традицій свого народу; виховна... |
Разом із Коцюбинським відкриваємо для себе гуцульський край та вічні... ... |
| ГУЦУЛЬЩИНИ Сьогодні ми з вами помандруємо стежками Гуцульщини, побуваємо і побачимо ті місця, які надихнули М. Коцюбинського на написання повісті... |
Урок в темі №2 ТЕМА УРОКУ. Коцюбинський. „Тіні забутих предків. Уславлення... ТЕМА УРОКУ. Коцюбинський. „Тіні забутих предків. Уславлення світлого, здорового життя, яке перебуває в гармонії з природою |
| За жанром «Тіні забутих предків» це «Тепер має бути тихо у стаї, двері замкнені… поки ватаг чаклує». Так письменник говорить про обряд |
За жанром «Тіні забутих предків» це «Тепер має бути тихо у стаї, двері замкнені… поки ватаг чаклує». Так письменник говорить про обряд |
| Уроку для 8 класу на тему «Характеристика образів Остапа й Соломії... «Характеристика образів Остапа й Соломії з повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Жанр твору. Романтичний характер повісті» |
Полонізми – це слова, їх сполучення або ідіоми, які потрапили в лексику... ПОЛОНІЗМИ ТА СЛОВА ПОЛЬСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ У ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧ. ХХ ст. (на матеріалі творчості М. ЯЦКІВА – представника літературної... |