|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
Роди і види літератури Е5ПОС (від гр. epos — слово, мова, розпо- відь) — один із трьох основних родів літератури, поряд із лірикою та драмою. Епос передбачає зображення зовнішніх щодо автора явищ жит- тя. Автор виступає в ролі стороннього спостері- гача, що дозволяє йому широко змальовувати дійсність у часі й просторі, глибоко розкривати внутрішній світ персонажів. Основні епічні жан- ри сучасної літератури — оповідання, повість, роман, новела, нарис. До епосу належать також фольклорні жанри — казка, легенда, билина, іс- торична пісня тощо. НОВЕ5ЛА (від іт. novella — новина) — не- великий розповідний твір про незвичайну жит- тєву подію з несподіваним закінченням. Як жанр уперше з’явилася в італійській літера- турі ХIV—ХV ст. у творчості Дж. Боккаччо, Ф. Саккетті та ін. Великого поширення набу- ла у ХIХ—ХХ ст. в європейській та американській літературі. Відомі новелісти в українській літературі — М. Коцюбинський, В. Стефаник, А. Тесленко, Ю. Яновський та ін. ОПОВІДА5ННЯ — невеликий розповідний твір, в якому зображується життя персонажа за короткий проміжок часу. Жанр оповідання — один з найпоширеніших у літературі. Він потре- бує особливої майстерності письменника, вміння лаконічно і художньо яскраво відтворити харак- тер людини і соціальні явища. ЕСЕ5 (від фр. essai — спроба, нарис, начерк) — невеликий прозовий художній твір, літературно- критична стаття, стаття філософського або пу- бліцистичного характеру, що відзначаються підкресленою суб’єктивністю авторської думки, новизною тлумачення поставлених питань, об- разністю та афористичністю висловлювання. Жанр есе з’явився ще за античних часів, набув поширення у творчості філософів і письменни- ків XVI—XVIII ст. (М. Монтень, Ф. Бекон, Д. Ді- дро, Дж. Локк та ін.), а надто в добу романтизму, який висунув на перший план особистість авто- ра. У XX ст. до цього жанру зверталися видатні прозаїки, поети і філософи в ідейній боротьбі з метою популяризації здобутків науки тощо. В українській літературі есе зустрічається в до- робку В. Винниченка, Є. Маланюка, Ю. Липи, Ю. Шереха та ін. Порівняно недавно з’явилися змішані жанри романа-есе та повісті-есе. ПО5ВІСТЬ — епічний розповідний твір, в якому картину життя змальовано повніше, ніж в оповіданні, але не так широко, як у романі. По- вість, звичайно, має один сюжет, але більш роз- горнутий, ніж в оповіданні. Крім головного ге- роя у ній діє ряд другорядних персонажів. Жанр повісті дуже поширений в українській літературі: «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького, «Fata morgana» М. Коцюбинського, «Борислав сміється» І. Франка, «Краса і сила» В. Винни- ченка та ін РОМА5Н (від фр. roman — спершу твір, напи- саний однією з романських мов) — великий епіч- ний твір, у якому змальовано широку картину суспільного життя. Для роману характерні: на- явність багатьох сюжетних ліній, зображення персонажів у складних життєвих ситуаціях, роз- криття динаміки їх внутрішнього світу. За зміс- том розрізняють такі види сучасного роману: соціально-психологічний, сімейно-побутовий, історичний, філософський, детективний, при- годницький, сатиричний та ін. Романний жанр виник ще в епоху античності («Дафніс і Хлоя» Лонга, «Золотий осел» Апулея), набув нових рис за Середньовіччя (рицарські романи та ін.), але справжнього розквіту досяг у ХVIII—ХIХ ст. Розвиток роману в Україні припадає на ХIХ ст. і пов’язаний з іменами Є. Гребінки, Г. Квітки- Основ’яненка, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та ін. У ХХ ст. роман став про- відним жанром української прози. Великий внесок у його розвиток зробили А. Головко, П. Панч, М. Стельмах, О. Гончар, П. Загребель- ний, Ю. Мушкетик та ін. ЕПОПЕ5Я (від гр. epopoiїa — зібрання пі- сень, переказів) — великий монументальний твір. В античну епоху внаслідок циклізації ска- зань, пісень і легенд створювалися великі поеми про видатну історичну подію чи героя («Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія). Пізніше аналогічні процеси відбувались і в епосі євро- пейських народів (французька «Пісня про Ро- ланда», німецька «Пісня про Нібелунгів» та ін.). Жанр поетичної епопеї культивувався представ- никами класицизму. У новітній літературі епопеєю стали називати великі прозові твори, при- свячені значним подіям у житті народу («Війна і мир» Л. Толстого, «Тихий Дон» М. Шолохова, «Прапороносці» О. Гончара та ін.). ДИЛО5ГІЯ (від гр. di — двічі і logos — сло- во) — твір, що складається з двох самостійних частин, у кожній із яких своє коло персонажів і завершені сюжетні лінії. Наприклад: дилогія Ю. Смолича «Світанок над морем» складається з романів «Чайки сідають на воду» і «Буде на морі погода». Дилогією в давній Греції називалися драми з двох частин, звідки й походить термін. ТРИЛО5ГІЯ (від гр. trilogia) — три частини одного твору, що мають різні назви, але пов’язані спільністю задуму і дійових осіб. Трилогіями можуть бути великі епічні та драматичні твори (роман О. Гончара «Прапороносці», який скла- дається з трьох частин: «Альпи», «Голубий Ду- най» і «Злата Прага»; в драматургії — історична трилогія О. К. Толстого: «Смерть Іоанна Грозно- го», «Цар Федір Іоаннович», «Цар Борис») ТЕТРАЛО5ГІЯ (від гр. tetralogik, tetra — чо- тири, logos — слово) — великий епічний твір, який складається з чотирьох самостійних частин, об’єднаних загальним ідейним задумом і спіль- ністю персонажів. У тетралогії кожна частина має свою назву. Так, «Сучасна історія» фран- цузького письменника А. Франса складається з чотирьох романів: «Під міськими в’язами», «Вербовий манекен », «Аметистовий перстень» і «Пан Беранже в Парижі». В українськійлі- тературі є тетралогія Л. Смілянського, у якій ідеться про чотирьох визначних українських письменників — М. Коцюбинського, Лесю Укра- їнку, І. Франка і Т. Шевченка: «Михайло Коцю- бинський», «Червона троянда», «Мужицький посол» і «Поетова молодість». ЛІ5РИКА (від гр. lyra — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого у стародав- ній Греції виконувалися пісні та вірші) — один з трьох родів літератури (поряд з епосом і дра- мою), в якому зовнішній світ відображається через почуття, переживання та думки автора. Відзначається лаконізмом і смисловою ємністю у розкритті життєвих явищ. За змістом лірику прийнято поділяти на громадянську, філософську, інтимну (любовну), пейзажну та ін. Основні ліричні жанри — вірш, пісня, послання, еле- гія, сатира. ЛІРИ5ЧНИЙ ГЕРО5Й — в літературознавстві умовне поняття, що визначає носія прагнень, ду- мок та почуттів, виражених у ліричному творі. Ліричний герой не завжди тотожний авторові, бо втілює в собі естетичні ідеали не тільки по- ета, а й певної доби, певної людської спільноти. Термін вживається стосовно поезії та ліричної прози. О5ДА (від гр. ode — пісня) — похвальний, урочисто-патетичний вірш, присвячений важли- вій події чи видатній особі. Як жанр ліричної по- езії виник у стародавній Греції. В одах прослав- лялися боги, військові подвиги, переможці на олімпійських змаганнях. Великого поширення ода набула в європейських літературах в епоху утвердження абсолютистської монархії (ХIV— ХVII ст.) в творчості поетів-класицистів. Теорію жанру розробив теоретик класицизму Н. Бу- ало, який сформулював суворі вимоги до оди. В Росії розквіт оди припадає на ХVIII ст. (М. Ломоносов, В. Тредіаковський, Г. Державін та ін.), на Україні значного розвитку цей жанр не мав. ПОСЛА5ННЯ — віршований літературний твір, написаний у формі звернення до певної осо- би чи групи людей. Жанр послання досить по- пулярний у світовій поезії, відомий ще з часів античності. В українській поезії до нього звер- талися майже всі видатні поети: Т. Шевченко — «Гоголю», «Марку Вовчку», «До Основ’яненка », «І мертвим, і живим...», І. Франко — «Това- ришам із тюрми», «Мойому читачеві», Леся Українка — «Товаришці на спомин», «Ворогам» та ін. РОМА5НС — невелика пісня про кохання, що виконується в музичному супроводі. В Укра- їні з’явився на початку ХIХ ст. і став одним із популярних жанрів вокального мистецтва. Да- нину жанру віддали Л. Глібов, Леся Українка, І. Франко, а також українські поети ХХ ст. ВІРШ — (від лат. versus — вірш) — 1) Рядок у віршованому поетичному творі, основна ритмічна одиниця. У кінці рядка завжди є рит- мічна пауза, яка може не відповідати синтаксич- ним нормам. Вірш-рядок не слід ототожнювати з реченням, оскільки в ньому не завжди вислов- люється завершена думка. 2) Поетичний твір (Поет написав вірш.). 3) Система віршування (Вірш Маяковського якісно відрізняється від ві- рша Пушкіна.). ГРОМАДЯ5НСЬКА ЛІ5РИКА — поетичні тво- ри, присвячені гострим політичним проблемам суспільного життя. Існує паралельний термін — політична лірика. Провідні теми — свобода, за- хист прав людини, викриття несправедливого соціального ладу, заклик до боротьби. Класич- ним зразком громадянської лірики є творчість Т. Шевченка. СПІВОМО5ВКА — невеликий сюжетний гу- мористичний вірш, побудований на народному анекдоті. Співомовка близька до байки, але на відміну від байки в ній діють не тварини, а люди, і в кінці немає моралі. Найвиразніше представ- лений цей жанр у творчості С. Руданського, який видав три збірки «Співомовок ». Наявність у терміні лексеми спів підкреслює близькість співомовки до коломийки. ДУ5МА — українська народна ліро-епічна пісня героїчного характеру про історичне ми- нуле. Відома з ХV ст. Виконувалася народни- ми співцями під акомпанемент кобзи чи ліри. Більшість дум присвячена боротьбі з татар- ськими і турецькими поневолювачами, тяжкій долі невільників, народно-визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького («Козак Голота», «Маруся Богуславка», «Самійло Кіш- ка», «Хмельницький та Барабаш», «Іван Бо- гун» та ін.). Глибокий історичний зміст, гаряче авторське почуття і виразність поетики спри- яли утвердженню думи як жанру та впливу її на українську і російську поезію (Т. Шевченко, К. Рилєєв, М. Лермонтов, А. Малишко та ін.). БА5ЙКА — короткий, здебільшого віршо- ваний твір дидактичного змісту, який в але- горичній формі відтворює життя людей. Най- частіше дійовими особами байок виступають тварини. Розповідь про певну подію завершуєть- ся повчальним висновком — мораллю (застар. «силою»). Байка — один із найдавніших жанрів лі- тератури. Широковідомим байкарем стародав- ньої Греції був Езоп (VI—V ст. до н. е.), через що алегоричну мову часто називають езопівською. В Україні байки відомі з ХVII—ХVIII ст. Авто- ром прозових байок був Г. Сковорода. Талано- виті байкарі ХIХ ст. — П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Л. Глібов. Жанр байки розвивався і у ХХ ст. Байковий вірш — різностопний ямб, який називається вільним віршем. БАЛА5ДА (від прованс. ballar — танцюва- ти) — віршований твір з гострим драматичним сюжетом, любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного, героїко-патріотичного змісту. У різних народів у різні часи термін мав різне значення. За Середньовіччя у Провансі (Франція) баладою називали народну танцю- вальну пісню з рефреном. Пізніше в Італії вона відокремилася від танцю, у творчості А. Данте і Ф. Петрарки втратила рефрен, набувши озна- ки канцони. У французькій поезії XIV—XV ст. балада стала формою звертання до певної особи і набула канонічних рис: три строфи, перехрес- не римування, обов’язковий рефрен. В англійському та шотландському фольклорі побутувала балада драматичного змісту (нещасливе кохан- ня, кривава помста, зрада, легенда), яка спра- вила значний вплив на європейську літературу. Жанр балади був поширений у творчості поетів- романтиків: Р. Бернса, С. Колдріджа — в Англії, В. Гюґо — у Франції, Г. Бюргера, Ф. Шиллера, Й.-В. Ґете — в Німеччині, В. Жуковського — в Росії, А. Міцкевича — у Польщі. Переважали фантастичні сюжети, пов’язані з народними ле- гендами та переказами. В українській літературі до жанру балади зверталися Т. Шевченко («При- чинна», «Русалка»), Л. Боровиковський («Ма- руся»), А. Метлинський («Смерть бандуриста»), С. Руданський («Верба»), Ю. Федькович («Ре- крут») та ін. У XX ст. в сюжетах балад українських поетів переважає героїчна тематика: «Три сини» П. Тичини, «Подвиг» Л. Первомайського, «Балада про комвзводу» А. Малишка, «Парти- занська балада» П. Воронька тощо. ПОЕ5МА (від гр. poiema — твір) — віршова- ний твір з чітко визначеним сюжетом. Епічний елемент — розповідь про події часто поєднується в поемі з ліричним — вираженням авторських почуттів. З огляду на співвідношення цих еле- ментів розрізняють поеми епічні, ліро-епічні та ліричні. Чисто епічними вважаються давні пое- ми, що виникли на основі народних пісень і ска- зань: «Іліада», «Одіссея», «Пісня про Роланда», «Витязь у тигровій шкурі» та ін. У процесі роз- витку літератури жанр поеми в різних літера- турних напрямах — класицизмі, романтизмі, реалізмі та ін. — набував нових рис. Велику роль у його становленні в українській літерату- рі відіграв Т. Шевченко як автор романтичних та реалістичних поем («Сон», «Кавказ», «Кате- рина», «Причинна», «Гайдамаки»). Поема була одним із провідних жанрів української поезії ХХ ст. Представлена творами широкого ідейно- тематичного і стильового діапазону: «Мойсей» І. Франка, «Роберт Брюс» Лесі Українки, «Да- нило Галицький» М. Бажана, «Червона зима» В. Сосюри, «Прометей» А. Малишка та багато інших. |
|
Урок вивчення нового матеріалу) 5 клас Тема уроку: Образ Лиса Микити... Мета: охарактеризувати образ Лиса Микити; набути умінь і навичок аналізувати художній образ |
Образ Значення Цитатна характеристика Матір Образ, розкритий у розвитку, акцентований на моменті остаточного зламу й ролі в ньому дегенерата |
|
Образ Чiпки. У центрi роману образ Чiпки селянинабунтаря, невтомного... |
Тема уроку. Андрій Малишко. Відомий український поет і його пісні,... Розвивати навички виразного читання ліричного твору, його аналізу, висловлення своєї думки щодо прочитаного |
|
Если вам предложат оценить материальное благополучие того или иного... Качественным медицинским обслуживанием, автомобилями последних марок и отдыхом на фешенебельных курортах. Логично использовать тот... |
«РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ МОРЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ЗАСІБ... Ся малодосліджений образ моря у творчості українських письменників-мариністів. З'ясовується семантика символу, осмислюється образ... |
|
І. Калинець. Цікавий епізод із його життя. «Писанки». Образ найдорожчої людини мами Тема: І. Калинець. Цікавий епізод із його життя. «Писанки». Образ найдорожчої людини – мами |
Уроку позакласного читання в 2 класі на тему «Образ лисички в народній... ... |
|
Образ Гренуя та його літературні прототипи Обладнання: портрет П. Зюскінда; відеодиск із фільмом «Парфумер» реж. Т. Тиквер |
Урок реквієм Тема. Улас Самчук. Роман – хроніка «Марія». Побудова роману. Образ Марії у творі |