«РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ МОРЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ЗАСІБ ЕКСПРЕСИВНОГО ВПЛИВУ, ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УЧНЯ, ЙОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ І СВІТОСПРИЙНЯТТЯ»

Матієнко Оксана Анатоліївна - зав. філологічної кафедри Одеського ліцею «Приморський» «РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗУ МОРЯ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЯК ЗАСІБ ЕКСПРЕСИВНОГО ВПЛИВУ, ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УЧНЯ, ЙОГО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНОГО СМАКУ І СВІТОСПРИЙНЯТТЯ» У статті розглядається малодосліджений образ моря у творчості українських письменників-мариністів. З'ясовується семантика символу, осмислюється образ моря у контексті фабульних подій і пригод у зв'язку з пейзажем, портретом героїв. Виявлено мариністичні символи, які є потужним складником інтертекстуального виміру твору. Маринізм — морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а доволі часто й поривом у незвіданий простір, бажанням до відкриття нового. Це і мариністичні мотиви, і образи в народній, класичній і сучасній літературах; жанри морського роману й мариністичної лірики, образи мореплавців, першовідкривачів, піратів та морських фантастичних істот у художніх творах. Вічна загадка морського плеса та бажання людини знайти відгадку до його розуміння відкривають перед нами все більше нових граней осмислення мегаобразу моря. Найціннішими у розширенні семантичного діапазону образу морської стихії є твори багатьох українських письменників. При творенні образу моря, водної стихії, українські мариністи подаючи водночас своє оригінально-авторське, філософськи насичене, суб'єктивне бачення цього образу, який за частотністю і символічним насиченням можна визначити як один із важливих мотивів їх творчості. Змалювання моря - традиційна тема в письменстві. До поетичної мариністики зверталися багато українських письменників. В творах їх більшості присутня морська тема. Образ моря в українській народній творчості починає з’являтися в часи створення козацького флоту. Прислів’я та приказки живуть в народній мові століттями, глибоко відображаючи історію та запам’ятовуючи події. Вони створювалися багатьма поколіннями, як правило, не мають автора, їх поетична мова багата, проста та виразна. Не можна оминути й прислів’їв та приказок, пов’язаних з морем, рибалками, риболовлею. Риба Велика риба в великій воді сидить. Велика риба малу цілою ковтає. Від голови риба гниє. Від голови риба смердіть починає. Риба псується з голови, але чистять її з хвоста. Дешева риба, дешева й юшка. Де риба чіпляється, там і вудку кидай. Неспіймана риба завжди велика. Як дешева рибка, погана юшка. Добре ловити рибу в каламутній воді. І риби наловить, і ніг не замочить. Щоб рибку їсти, треба в воду лізти. Хотів би рибку їсти і в воду не лізти. Легше рибу з'їсти, як піймати. Ми з тобою, як риба з водою. Не буде риба раком. Не все риба, що в воді. Не вчи рибу плавати. Нема над рибу линину, над м'ясо свинину. Ні риба, ні м'ясо. Одна дяка, що за рибу, що за рака. Риба не без кості, чоловік не без злості. Риба глядить, де глибше, чоловік - де лучче. Без риб не вгиб, без олію не зомлію, без кулешу сома втешу. Є риба у воді, та їсти годі. І риба співала б, коли б голос мала. Не до жартів рибі, коли її під жабри гачком зачепили. Нема риби над линину, нема м'яса над свинину. Ото й горе, що риба в морі. Риба та зайці приведуть у старці. Спасибі за рибу, а за раки нема дяки. Я говорив про рибу, ти відповідаєш про раки. Якби люди і риби не одчиняли рота, коли не треба, то багато лиха оминули б. Окунь з раком не примиряться. В морі тому води багато, що ніхто її не п’є. Море Нащо в море воду лити, коли й так море повне. До моря води не доливай. Чекай моря погоди, то роса очі виїсть. Сиди у моря та жди погоди. І море починалося з краплі. З малих крапель робиться море. Ложкою моря не вичерпати. Йому й море по коліна. Море – рибальське поле. Море перепливти – не поле перейти. Море перепливти – не шматок хліба з’їсти. Не море топить кораблі, а вітер. По морю плавав, а води не бачив. Роздайсь море, тріска пливе. Сім літ морячив і море не бачив. Хвали море, а держися землі. Хто по морю плавав, тому калюжа не страшна. Хто переплив море, той знає горе. Хоч море велике, та вода не годиться. Іван Франко підкреслював, що тема моря була популярна і в духовних творах. Таким чином, морська стихія з давніх-давен наповнювала народну уяву. Представником мариністики в українській літературі можна вважати Івана Петровича Котляревського. Пригадаймо уривок з «Енеїди»: Прокляті вітри роздулися, А море з лиха аж реве; Слізьми троянці облилися, Енея за живіт бере; Всі човники їх розчухрало, Багацько війська тут пропало; Тогді набрались всі сто лих! Еней кричить, що "я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих". Александрів Володимир Степанович збирав усну народну творчість, етнографічні матеріали, опрацьовував фольклорні мелодії. Яскравим прикладом є «Пісня про всяку рибу». Це віршована казка на мариністичну тему. «…Вийшла Стерлядь гостроноса, Кілька йде простоволоса, Осетер пливе, Білуга, Вобла, Камбала, Севрюга; Далі Сьомга, та Форелька, Та Снітка мала, худенька, І тріска йде нечупарна, І Доратка люба, гарна…» Візьмемо за приклад повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря», де головний герой тікає від пана не куди-небудь, а на Чорне море до рибалок. В повісті яскраво зображується рибальська праця на морі. Маринізм наявний і у Ольги Юліанівни Кобилянської — то гірські пейзажі, побудовані на асоціаціях з морем. Усього в літературному доробку буковинської авторки — п’ять марин, створених силою її уяви і силою її бажання побачити море. Одні з них вона привезла з гір, інші написала ще в Кімполунзі. Текстуально вони входять до чотирьох творів: “Битва”, “Жебрачка”, “Час”. Під час прогулянок у гори в письменниці виробився стійкий асоціативний зв’язок між шумом лісу й шумом морських хвиль та між синім кольором віддалених гір і візуальним образом моря. До того ж на пленері вона сприймала природу стереометрично. Виняток — марина з “Часу”, де авторка не обмовилася про шум лісів, що уявлявся їй шумом моря. Неможливо оминути також творчість Михайла Михайловича Коцюбинського. Він є одним з найкращих наших письменників-мариністів. Письменник, милуючись краєвидами острова Капрі, говорив, що, навіть спостерігаючи одні й ті самі картини багато разів, можна помічати щоразу все нове й нове, відкривати раніше не помічені переливи барв: «Колір моря, скель, нюанси зелені і неба асоціювалися у нього з різними людськими переживаннями». Картини наростання шторму відзначаються незвичайною свіжістю барв, що безперервно змінюються, багатством звуків, оригінальністю тропів, які відбивають найнесподіваніші асоціації спостерігача: Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на білу піну. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав, немов нісся кудись на білогривих звірах... Вода при березі починала каламутитись і жовкнути; разом з піском хвиля викидала зо дна моря на берег каміння і, тікаючи назад, волікла їх по дну з таким гуркотом, наче там щось велике скреготало зубами й гарчало. Його італійські акварелі чи кримські татарські оповідання – взірець тонкої настроєвої прози, в якій море виступає в ролі головного героя. Ось наприклад, акварель «На камені». Синє море хвилювалось і кипіло на березі піною. Баркас підскакував на місці, хлюпав, як риба, і не міг пристати до берега. Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягаючи на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок…Синя хвиля скипала молоком біля їх ніг, а відтак танула і шипіла на піску, тікаючи в море… До видатних мариністів належить Леся Українка. Серед усього розмаїття тем поетеси особливе місце займають мариністичні мотиви. У багатьох творах, записаних Лесею Українкою та з її голосу, експозиція починається зі слів: «Ой на морі на синьому…», «Ой на морі та на камені…», «Ой на морі на глибокім…». Море не просто байдужа стихія. Воно допомагає людині усвідомити свої почуття, стає мовчазним супутником у самотності. Море, як одна з наймогутніших сил природи, здатне вирішувати долю людини, воно карає або милує, а інколи стає суворим суддею або ж рятівним притулком, морське дно нерідко сприймається як недосяжне місце, де знемагає душа грішника. У народних творах, відомих Лесі Українці, є і конкретні згадки про Чорне море, яке було для козаків і полем бою за волю, і засобом збагачення, і нерідко останньою могилою. Зокрема, мариністичними мотивами просякнута «Дума про Олексія Поповича». Леся Українка найкраще знала волинський фольклор, але дослідження її записів дозволяє зробити висновок, що коріння мариністичних образів у творчості поетеси слід шукати в багатогранному українському фольклорі. Поетичні твори Христини Олексіївни Алчевської розкривають незабутні красоти кримського узбережжя. Краса Чорного моря зображена у віршах поетеси, що відносить її творчість до українських письменників - маринистів початку ХХ-го ст. Настрій поетеси часто співпадає зі станом природи, бурхливим Чорним морем. У вірші “В Грзуфі“ поетеса зізнається у любові до моря. Вона пише: Мені зрідні осяйне Чорне море: Мов океан, весела й вільна я, Луна мій спів, літа душа моя… Тема моря цікаво звучить у збірках Євгена Павловича Плужника то синє, «обгорнуте туманами», тихе, але сповнене «небезпеки і оман» («Синє море»), то неспокійне, бурхливе, піднімається «вище й вище кожен вал новий» («Ой гудуть, дзвенять міцні вітрила»). Мариністичні фрески поета нагадують симфонію, у якій почуття ліричного героя й морські краєвиди зливаються в один візерунок, характеризують макрокосмос і мікрокосмос душі ліричного героя, його бунтівливу вдачу. Водночас морська стихія є втіленням вічності, що підносить душу людини до космічних вершин, до абсолюту світла «Злітай, душе! І, мов нове світло, / Осяй глибини й простори ці!» Мариністичний вірш «Море» Миколи Івановича Терещенка відображає стихію моря, яка постає бурхливою стихією, здатною збентежити дух і уяву людини, але в самому миттєвому пориванні до безконечності людина вивищується над світом. М. Терещенко прагне відтворити водну стихію, показуючи її плинність, вічність і небезпеку, сховану в товщах вод. Море в цьому вірші —образ, що існував споконвіку і буде існувати вічно. Море ... рушило на гори. Яке страшне в цей час воно! коли вирує дно і щось говорить, коли я пізнаю всю зненависть твою, о море! Юрій Іванович Яновський належить до письменників, що любили й оспівували море. “Майстер корабля” – єдиний твір Ю.Яновського, щедро насичений мариністичним колоритом. Образ моря підкреслює невпокоєність поривань героїв роману. Він сповнений екзотики – розповідей про морські пригоди, далекі острови, про мистецтво суднобудування. Життя для поета — це море; новий світ — корабель, а матроси на ньому — люди всіх професій. Як зазначав Євген Маланюк, що Юрій Яновський відкрив і завоював нам море, море в значенні не географічному чи навіть геополітичному, а в значенні психологічному, як окремий духовний комплекс. Найбільше присвятив місця морській тематиці Олекса Федорович Влизько. Це найвизначніший мариніст, справжній романтик моря, закоханий у його красу й силу. Влизько не випадково оспівував море. Він своїми "морськими" віршами хотів пригадати своєму народові велике значення моря та бажав вивести Україну на широкі морські шляхи світу. Поет, оспівуючи морську стихію, ставить перед нами сильних людей із їхніми пристрастями й пригодами. Як талановитий співець моря, О. Влизько захоплюється безмежністю і величністю моря та його титанічною силою. Він славить міцних духом людей, а таких якраз породжує море. Він закоханий у мандрівках і пригодах, бо вони гартують волю людини. Прикладом цього є вірші "Дев'ятий вал" і "В порті стоять кораблі". Особливої уваги заслуговує мариністика Анатолія Леонтійовича Качана. Водна стихія — чи не єдина, якій він не має змоги опиратися. Поет написав багато творів про море. Причому море в нього — то не лише золотий пляж для розморених щедрим сонцем відпочивальників, а передусім стихія, де «не видно ні чайки, ані корабля, бо море сьогодні — мов чорна рілля...» , «у порту, коли світає, кран зарядку починає...». Для нього море - це передчуття далекої мандрівки: «бо вже люльку розлуки запалив теплохід...» Це радість повернення з довготривалого плавання, коли при наближенні до маяка, «першого вогника України», починає дужче битися «залізне серце теплохода»… Розвивається мариністична лірика, в якій тема моря не просто символізує долю людини у складних хвилях часу, а стає образом світобудови, лоном усьому живому. Не випадково до теми моря зверталися багато письменників. Звеличуючи морську стихію, вони не тільки милувалися морем, а й по-філософськи осмислювали світ людини й моря, їх конфронтацію і гармонію. Таким же радісним світосприйманням, захопленням красою моря й насолодою від гармонії у світі відзначаються поезії, в яких звучить ідея величі Всесвіту, морської стихії і безсмертя людини. Природа вічна, але й динамічна. Вона у русі своїх змін. І ці природні цикли несуть життя, встановлюють безперервність буття. Людина включається в життя природи своєю працею, долучається до її невпинного руху. Особливо коли охоплена вірою, мрією, волею до творення. Образ моря є органічним у пісенній творчості українського народу, напрочуд рухливим і полісемантичним. Море — це самотність і безпорадність, грізна стихія, тривога перед невідомістю, останній притулок і спасіння від страждання. Таким чином, на основі розглянутих творів можемо констатувати, що морське плесо у творах українських митців - це складна, багаторівнева структура, семантика якої, залежно від поєднання з образами неба, сонця, човна, відтінками дня чи ночі, може розширюватися від означення сфер свідомості ліричного героя.

Схожі: