|
|
Скачати 280.96 Kb.
|
ЖІНКА, КОТРА БУЛА ПОРУЧ… «З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну та дарма, судженої конем не об’їдеш» (з листа І.Я.Франка до А.Ю. Кримського) Тільки взимку 1885 року Іван Франко зумів уперше вибратись до Києва. «Давно вже я збирався і гаряче бажав звидіти Україну і Київ», - писав він у листі О. Конинському. Основною метою поїздки було «склонити тамошніх людей, щоби допомогли заснувати літературний часопис». Мова про такий часопис велась з тих пір, відколи указом 1876 року царський уряд заборонив українську мову, і, таким чином, українські письменники були позбавлені друкованого органу. У Києві, як цього й слід було чекати, Франко знайомиться з багатьма письменниками та діячами української культури, в тому числі і з Лисенком, якого зачаровує співом галицьких пісень. Саме, тоді, коли у Києві був Франко, з Харкова приїздить Ольга Хоружинська. Позаду інститут шляхетних дівчат. Тепер вона стала слухачкою Вищих жіночих курсів. Курси зробили свою справу, і Ольга із слобожанської провінціалки стала розвиненою і освіченою дівчиною з демократичними поглядами. Ольга була привітна й дотепна і відразу «впала в око» Франку. Він їй теж сподобався. Дійсно, така енергія, такий розмах, культура, розум. Та й зовнішність – гарні очі, високий лоб… Франко часто навідується до Трегубових, і Ольга потім своїм товаришкам розповідає , що Франко людина «передових поглядів», на жінку дивиться. Як на товариша і друга, сподвижника у боротьбі. Перед Ольгою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Саме зараз… На початку березня Франко просить Є.Трегубова посватати за нього Ольгу. Єлисей Кипріянович чемно відповів, що у них немає такого звичаю сватати когось до когось, а крім того, Ольга така людина, що розуміє вирішити свою долю сама. Нехай він,Франко, сам звернеться до Ольги. Франко пише Ользі листа:» Ви, певно, й не надієтесь листа від мене, а щонайменше здивуєтесь, що се нараз приплило мені по так часі, як ми бачились, писати до Вас.. А діло, про котре хотів писати Вам, ось яке. Що сказали б Ви, якби який-небудь галичан, приміром. Я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?... Що може сказати Ваше серце… Припускаю тільки, що серце Ваше не с каже безглядно «ні»… Він запевнив Ольгу, що така вже жіноча доля: приходить час, і треба йти з батькової хати між чужі люди з чоловіком. «Мені здається, - намагається переконати він її, - що кожна людина щира і спосібна - а за таку я вважаю й Вас – зможе жити і привикнути, зможе знайти роботу, хосенну для загалу і близьку її серцю. А се, мабуть, нечувана річ, щоб хто вмер з нудьги при роботі, котра йому мила і з котрої він бачить користь для свого народу. А любов? Як бути з нею? Ах, Олю, мила Олю, хіба ж ця любов дається тільки розумом, знанням? Хіба вона не так, як той дух, що віє, куди хоче? Хіба ж вона не приходить через ніч, не виростає з тихої симпатії, з уподобання і переконання? Схожість думок і переконань дають їй тривку і здорову підставу, дають їй поле до розвитку і зросту, се так – але се діло зовсім осібне, не маюче нічого спільного з першим почином того почуття…» Так писав Франко 1885 року. І Ольга приймає пропозицію Франка. Згода Ольги стати дружиною Франка наводить страх на її родичів, які вважають, що Ольга не дає собі справи, що робить, на шо зважується. Її почали відраджувати, а то і залякувати. Делікатно кажучи, Франко не такий вже й ідеал, який випестила у своїй уяві молода курсистка. Чи зможе вона, вихована в зовсім «інших традиціях і умовах», стати помічником Франку та його соратником. А ще хай Ольга знає, що він, кажуть, «з тюрем не вилазить». Він принциповий і не поступається у своїх переконаннях. Ольга мала над чим задуматись. І все ж таки, геть сумніви, вона буде дружиною Франка, і поїде з ним до Галичини. Франко радіє, що Ольга відважилась подати йому руку і поділяти його трудне самотнє життя. «Як ви представляєте собі наше остаточне подружжя? Коли? Як? Скажіть, не запиняючись, бо вже зима йде, а я думаю, що з початком 1886 року, починаючи 30-й рік життя, я міг би й почати й нове життя, родинне…» Ольга і Франко часто зустрічаються і остаточно домовляються про шлюб. 16 травня (4 за старим стилем) 1886 року в Павлівській церкві в Києві відбувся шлю Фвана Форанка з Ольгою Хоружинською, про що в книзі записів тієї церкви було занотовано: «4 мая. Жених австрийский подданный. Литератор, Иван Яковлевич Франко, греко-униатского исповедования, тридцати лет, первым браком; невеста – дочь титулярного советника Федора Васильевича Хоружинского девица Ольга, православного вероисповедования, двадцати двух лет, первым браком. Таинство брака совершил священник Симеон Трегубов с диаконом Григорьевичем». Про весілля Івана Франка і Ольги Хоружинської залишилось багато спогадів. Близькі Ольги згадували, що Франко не привіз із собою необхідних документів, потрібних для одруження іноземців із підданими Російської імперії, а тому весілля відбулося не у квітні, як хотіла Ольга, а в травні. Ольга вважала, що травневі шлюби нещасливі. Вона мріяла про красиве весілля: щоб молодий ішов до шлюбу у фраку та білих рукавичках, а вона у фаті і щоб неодмінно їхали четвіркою білих коней. Нічого подібного, звичайно, не було. Ольга до останніх днів жалувала, що вони обвінчались у травні. Якби у квітні, може б, життя склалося щасливіше. З осені 1887 року сім’я змінює квартиру, народився син, якого назвали Андрієм, і ласкаво кличуть Андрусиком. Василь Щурат про Франка того часу пише так: «Тоді Франко звертав на себе увагу прохожих не так занедбаним виглядом, як… гарно вишитими по народному передом і ковніром сорочки». Франко залучає Ольгу до громадського життя, вона стає його помічником. Вона живе, як любив говорити Франко, цілим життям. Її цікавить етнографія і фольклор. Вони щасливі. На світ одне за одним з’являлись діти: Тарас, Петро і дочка Ганна. Про те, що Ольга була непрактична, мусив знати весь світ. Хоч би через оті кляті суниці, які Ольга покупала у босих селянок. Ті селянки просили один крейцер, а непрактична Ольга платила 10. або ж таке: в хаті нема що в рот положити – одна квашена капуста, холод такий, що чорнило в каламарі замерзає, а вона останні гроші віддає на випуск «Життя і слова». Діти без сорочки, - а вона між людьми збирає гроші, аби випустити «З вершин і низин» другим виданням. «У спогадах, - писав вчитель гімназії Григорій Величко, -Франко ощенившись з Ольгою Хоружинською, потрапив нещасливо. Безумовно, Хоружинська була на свій час освіченою людиною, курсисткою, з багато поступовішими поглядами, але вона не була дібраною дружиною для Франка. Вихована в вигодах, в буржуазній родині, звикши до послуги, вона не була доброю господинею, не вміла дати ладу хаті й забезпечити своєму чоловікові вигоди і спокійного життя; в буденних справах не вміла вона пристосуватись до обмежених фінансових ресурсів Франка і задовольнятись малим та тісним колом родинного життя». Ольгу Франко звинувачували ще й у тому, що вона була «малороска» і ніколи не навчилася добре української мови та зовсім не відчувала «глибини чуття до народу, що мав Франко». Здається, в цьому й усе лихо. Але ніхто не знав, що Ольга перевозила нелегальну літературу, вона була «на мушці» в австрійської та російської поліції і, керована вмілою рукою Франка, виконує ризиковані громадські доручення. Мрії про спокій, про тихе сімейне життя поволі розвіювались. Сім’ю Франків почали переслідувати злигодні. В Ольги жевріє надія, що з біди можна вирватись, коли Франко захистить докторську дисертацію, і отримає місце у Львівському університеті. Але Франко має закінчених сім семестрів, а треба – вісім. Врешті Франко вступає до Чернівецького університету, успішно закінчує курс навчання, але до Відня він поїде тільки восени 1892 року. Нема грошей… Ольга допомагала Франку підготувати до другу його збірку поезій, але у Галичині збірку не купують. Тоді Ольга їде до Києва, аби розпродати книги. Врешті Ольга зробила свою справу. Книжки були здані на комісію, київська громадськість зібрала гроші і віддала їх Ользі Франко, після чого вона повернулась до Львова. 14 липня 1893 року департаментові міністерства внутрішніх справ у Петербурзі цілком таємно повідомлялося: «В депортамент полиции неоднократно поступали указания, что проживающая в г. Львлве Ольга Федоровна Франко, жена известного галицийского социалиста Ивана Франко, рожденная Хоружинская, специально занимается отправкой контробандным путем нелегальных изданий. Означенные указания вполне подтвердились…» На цей раз буря над головою Ольги прошуміла стороною… Франко повертається з Відня, де захистив дисертаційну роботу і з відзнакою склав екзамени. Лихо йде за лихом. Захворіли діти, вкрай виснажена Ольга «звалилась з ніг». У неї лучився вибух крові, і хоч лікарі впевняють, що се нічого, катар легких тяжке захворювання. Звільнилося місце в університеті, і Франко вирішує взіти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Реакціонери Галичини піднялися на ноги, щоб перешкодити Франку в його намірах. Дорога Франкові до університету була перекрита назавжди. Пізніше він подасть прохання університетському сенатові про затвердження його на кафедрі , але сенат не відповість йому, чи розглядалось це питання, чи ні. Для Ольги то був крах. Крах ілюзій. Щезали останні марева. Десь у той час усі починають помічати, що Франко стає замкнутим і жорстоким. Рік 1897 накинувся на Франка, як він про це сам скаже, наче два пси на діда на перелазі: виборами і хворобою. Роком пізніше Галичина святкувала 25-річчя його наукової, громадської та літературної діяльності. Але Ольга вже не зможе розрізнити добра і зла, вона перестає вірити. Святкування ювілею Франка в її очах – просто глузування. Їй так хотілося спокою, відпочинку. Хотілося зібратись з силами після польських і українських «патріотів», стати в один ряд з чоловіком. Але цьому не судилось. Події 1895 – 1898 років порушують її психіку. Дочка Ганна через багато років скаже: «Чи ж не вона була вірною помічницею – дружиною батька, чи ж не допомагала йому в його літературній праці? Поклавши нас. Дітей, спати, вона ішла в його кімнату і там обговорювали, опрацьовували, плануючи нові видання. Скільки разів її ім’я містилось у виданнях, але й безіменна, вона жила життям тата, була його інспіраторкою, його порадницею». Кримському були відомі ті розмови, що точилися навколо взаємин Ольги і Франка, ті звинувачення на адресу Ольги, і він запитав про це Франка. 26 серпня 1898 року Франко відповів: »З теперішньою жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитись з українкою, і то більш освіченою, курсисткою певна річ, мій вибір був не архіблискучим, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну, та дарма, судженої конем не об’їдеш». Це єдине гірке зізнання Франка, необачно кинуте у хвилину болю і розпачу, з задоволенням підхопили ті, які і раніше чесали язики про «невдалий шлюб» і про Ольгу, як про якесь ярмо на шиї Франка… У 1903 році хвороба Франка загострилася, настав параліч рук. Неправильний діагноз хвороби і відповідно прийняте до цього діагнозу лікування ртуттю тільки пришвидшили смерть Франка. Такі випадки в медицині називаються просто - об’єктивні вбивства… Жертвою упав не тільки Франко. Впала й Ольга Хоружинська. 21 травня 1913 року помер син Андрій, хворий на епілепсію. Ольгу кликали жити на Радянську Україну, але вона не змогла поїхати. Радянський уряд призначив Ользі Франко персональну пенсію, що висилалась з Харкова до Львова. Часом Ольгу будуть бачити біля моголи Франка і ще на могилі сина. Маленька постать з сумними очима… Ні в 1926, ні в 1936 році, коли святкували річниці смерті Франка, до Ольги не зверталися, щоб вона написала спогади про Франка, про того, з ким йшла ціле життя, розділяючи його болі і муку. Її ніби не існувало. 1940 року в її домі було організовано музей Івана Франка. Працівники музею почали збирати матеріали про життя і діяльність Франка… Знову копитами били білі коні, знову забирали її сон і спокій… Взимку Ольга заслабла. Все рідше виходила зі своєї кімнати, все рідше чули її голос. Лежала тихо, без скарг. Тільки раз. Незадовго перед смертю, вона сіла за піаніно, і заграла… Гримів грім, насувалась немилосердна буря, никло все навколо, і тільки десь тихо-тихо квиліла перепілка. Сполошені білі коні неслись у провалля. А вона, повна відчаю і болю, хотіла стримати їх… Колишня тендітна панночка, що приїхала з Києва, аби захистити Франка від отого божевільного світу. Коні вихором промчались по засніженому безмежному полі… 17 липня 1941 року її не стало. Скромний маленький надгробок на Личаківському цвинтарі. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з його могили пригортає її могилу… Вона з ним завжди. |
|
Тема. Поетична збірка І. Франка «Зів’яле листя» шедевр інтимної лірики Мета: ● дати загальну характеристику збірки «Зів’яле листя», виділити у ній автобіографічні поезії, розкрити їх місце серед шедеврів... |
Методичні рекомендації до опрацювання теми: «Нев’януча чарівність... Чого являєшся мені у сні?”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Декадент”; творчо осмислити й відтворити події, що відбувалися в... |
|
Конспект уроку підготувала Вінцковська Валентина Петрівна, учитель... Діти, ми продовжуємо подорож країною Морфологія. Сьогодні в нас у гостях ще один її мешканець. А хто він, ви здогадаєтеся, коли розгадаєте... |
Ребуси 5-7 класи Підготувала Василенко Валентина Миколаївна |
|
Урок підготувала та розробила вчитель інформатики Кривко Наталія... Обладнання: програма Proshow Producer, картки із завданнями, роздаткові матеріали |
Тема уроку: Введення у розділ «Літературні казки». І. Франко. Лисичка... А чи створили ви свої кадри до діафільму «Друзі»? Якби за віршем нам довелося б створювати діафільм, то які кадри і в якій послідовності... |
|
Урок № Всесвітня історія 9 Тема. Міжнародні відносини у 1871-1900 рр Назвіть країни-учасниці хронологічні рамки, та наслідки франко-прусської війни 1870–1871 рр |
Іван Франко Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван (27 серпня 1856 р.—28 травня 1916 р.), письменник, поруч Шевченка... |
|
Маріуполь 2005 Навчально-методична розробка з розвитку вмінь та навичок усного та письмового мовлення за темою“TYPES OF QUESTIONS” (для самостійної... |
Урок 21 Тема уроку Тема уроку. Паралельне проектування та його властивості, Зображення просторових фігур на площині |