|
|
Скачати 280.96 Kb.
|
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ БУДІВНИЦТВА «Зів’яле листя» Лірична драма (Біографічні мотиви) Урок підготувала викладач МПЛБ Татар Валентина Костянтинівна - Маріуполь, 2012 - Тема уроку : І.Франко «Зів’яле листя» Лірична драма (Біографічні мотиви) Мета: познайомити учнів зі збіркою інтимної лірики Івана Франка, виховувати в повазі до найвищого людського почуття. Поглибити знання про поетичний цикл та інтимну лірику І.Франка Тип уроку: урок - презентація Очікувані результати: відкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра, висловлювати власні враження від прочитаного; виховувати культуру почуттів, естетичний смак, любов до поезії Обладнання: святково прибраний клас, рушники, магнітофон, касета із записом українських пісень, мультипроектор. Епіграф уроку: Тричі мені являлася любов Одна несміла, як лілея, біла… Явилась друга – гордая княгиня… Явилась третя – женщина чи звір?... Х І Д У Р О К У I. Організаційний момент II. Перевірка домашнього завдання: активізація уваги учнів. Шановні учні, ми з вами продовжуємо вивчати творчість Івана Яковича Франка і вже вивчили біографію митця, познайомилися з поетом – вічним революціонером, Великим Каменярем, українським Мойсеєм. Що стало першою школою в житті Іванка?(кузня батька) На що витрачав гроші Іван-гімназист?(створював власну бібліотеку) Чому Франка називають українським Мойсеєм?(Франків “Мойсей” став підсумком цілого життя та діяльності, своєрідним “заповітом українському народові” тому образ Мойсея асоціюється із самим поетом. Іван Франко усвідомлював свою місію, вірив, що живе недаремно, що народ сприйме його науку.) Що Франко вкладає в поняття “революціонер” і чому він “вічний”? (Франко хоче змінити суспільство на краще, на справедливе суспільство, має вірш «Вічний революціонер» тому його і називають вічним революціонер, має 5 тис. творів і закликає до боротьби за справедливе суспільство, без експлуататорів) Чому вірш названий “Гімном”? (гімн (з грец. – похвала, уславлення, урочиста пісня). Гімн – символ держави, разом з прапором, гербом, стверджується основні принципи. В нашій державі дуже довго був гімн на слова Івана Франка, в який він вклав усю пристрасть громадянина, усю палкість патріота, увесь свій талант поета. Що втілює образ мадонни у творі І.Франка ?(Жінка-мадонна втілює красу мистецтва, творче натхнення, загалом Музу). Дякую за якісну підготовку, інші ваші запитання на відповіді я оціню в зошитах. III. Вивчення нового матеріалу Вступне слово вчителя Вчитель: Сьогодні на уроці ми покрокуємо далі стежками ліричної поезії Івана Франка, але вже не того Франка – патріота, а «закоханого юнака». Познайомимося зі збіркою «Зів’яле листя». (зошити, тема уроку) Епіграфом до уроку я взяла такі слова: Любов-це кара, це сумна в‘язниця, Бог від якої заховав ключі…. Це рядки з ліричної збірки Івана Франка «Зів’яле листя». Не знаючи біографію поета навіть не зразу збагнеш, чому саме листя –«зів’яле». Та коли прочитаєш твір Романа Горака «Тричі мені являлася любов…» - все стає зрозумілим. Першу частину своєї ліричної драми «Зів’яле листя» Іван Франко помістив у збірці «З вершин і низин», а в 1896 році видав всі три частини окремою книжкою з передмовою, що нібито ці вірші він знайшов у готелі, де закінчив життя через нерозділене кохання їх автор. Сучасні дослідники творчості вважають, що Франко подає у цій передмові напівправду. Річ у тому, що письменниця Уляна Краченко надіслала Франкові листи від юнака, який любив її, але вона відмовилася вийти заміж, через що закоханий заподіяв собі смерть. Життєву колізію автор «Зів’ялого листя», а ним, безперечно, був Франко, в першій передмові закінчує словами героя Гете Вертера, які повинні опам’ятовувати самогубців : «Будь мужньою людиною, і не йди моїм слідом». Перевидаючи «Зів’яле листя» в 1911 році в Києві, Франко пише нову передмову і визнає своє авторство. Сучасні дослідники приходять до висновку, що в основу ліричної драми «Зів’яле листя» лягли власні любовні переживання Франка в часи його юності й зрілості. Ця поетична збірочка пройнята захопленням красою жінки й високим, трагічним почуттям кохання. «Зів’яле листя» –не збірка розрізнених віршів, а цілісний твір із наскрізним любовним сюжетом. Композиційно складається з трьох «жмутків», кожний з яких складається з двадцяти поезій. Три «жмутки» віршів (мов три дії драми) розкривають три душевні стани героя. Автобіографічними моментами вирізняється в збірці поезія «Тричі мені являлася любов…» у якій Франко повідав про щастя і горе, радості й муки кохання. І сьогодні дівчата підготували дуже цікавий матеріал про тих, хто надихав Франка до написання збірки «Зів’яле листя»… Взагалі, в житті Франка було три великих кохання… (звучить музика, на її фоні звучать слова Франка) Перший «жмуток» - палке кохання без надії на взаємність. Героя мучить самотність і сум. Світло приходить на зміну темряві в його душі й навпаки. І все ж крізь хмари відчаю пробивається промінчик сподівання на щастя. Але з першою, обранкою, не дозволив побратися її батько, поставивши перед Франком дилему: або Ольга Рошкевич, або соціалізм. Франко вибрав ідейні переконання й революційну діяльність. (Звучить музика і на її фоні слова Франка) Франко: (ходить розповідає, водить рукою) Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея, біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла, Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай… «А тепер подам Вам дещо такого, що може придасться до зрозуміння моїх творів і чого я не подав у автобіографічнім листі до Драгоманова. Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич… Учень: 8 лютого 1876 року у Львові в приміщенні Народного дому було влаштовано студентський бал. На нього з’їхалось багато гостей. Приїхала на бал Ольга Рошкевич з батьком. Франко чекав її. «Побачити Тебе лише здалека», - писав він їй пізніше.» Я від восьмого класу до другого року філософії вздихав, мучився і кляв сам на себе, щоб сказати Вам одно «ти», почути ваше «люблю», обняти, поцілувати Вас…» Все змінилось після цього балу. Ольга відтоді в листах почне підписуватись «Твоя наречена Ольга». Учень: … «Скінчивши сьомий клас, - напише Іван Франко у своїй автобіографії, - я перший раз пустився під час вакацій в мандрівку, перший раз не поїхав додому пасти худобу та допомагати при збірці сіна і збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а відси рушив сільським трактом до Синевідська та Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізунь, Велдіж, зайшов до Лолина. Ця маленька мандрівка дала мені пізнати трохи більше світу і людей, ніж я знав досі…» То був 1874 рік. Від цього часу Іван Франко залишить своє серце у Лолині… Сюди, у Лолин, незабаром полинуть його листи Ользі… Учень: Йому тільки підвищили стипендію до 210 золотих римських щорічно, а він уже повідомляє Ольгу, що цього достатньо, аби видати повісті Устияновича. Але хіба тільки Устияновича! А «Фауст» Гете? Початок вже зроблено у Лолині. «Ви моя інспіратора, Ольго! А от незабаром буде поставлено «мою драму трьох актову: Три князі на один престол… Шкода, що Ти не будеш…» Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом.. Він обмінюється з нею думкою відносно тих чи інших творів, говорить про події та людей, про зацікавлення етнографією та фольклором. Він ніколи нічого не приховує перед нею… Учень: «Люблю Тебе, тільки не так як давніше, а сто раз глибше, щиріше, сердечніше. Люблю… Люблю… Люблю…» Вони мріяли одружитись. Для себе вони готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина.. Ці пісні збирала Ольга… Збірці судилось вийти вже тоді, коли Іван Франко та Ольга не були разом… Скільки в ті дні, коли вони були разом, передумалось, про що тільки не мріялось!.. Але не судилося… Батько Ольги довідався про арешт Франка… «за соціалізм»… Ні, ні, Рошкевич переконаний, що з Франком трапилась якась жахлива помилка, якесь страшне непорозуміння. Він потішає Ольгу, що все буде добре… Отець не проти, щоб Ольга стала дружиною Франка, професора. А може, він послом буде, а може міністром… Учень: 25 червня 1877 року президія намісництва у Львові висилає долинському староству розпорядження про необхідність з’ясувати характер зв’язків Івана Франка з Михайлом Рошкевичем. «З поліцейського слідства, - писало намісництво, - розпочатого проти студента Івана Франка у Львові, якого підозрівають в участі в соціалістично-нігілістичній пропаганді, видно, що він дуже часто перебуває у священика Михайла Рошкевича. Існує підозріння, що ці відвідини мали на меті прищеплювання і розповсюдження в тій околиці згаданих думок і тенденцій…» Звичайний слідчий документ вирішив долю Івана Франка та Ольги Рошкевич. Отця переконали, що тут справа не лише в ідеях, а в таємній організації, яка діє проти віри, бога, власності, монарха. Соціалісти хочуть весь світ верх дном перевернути… Велику роль у цій історії зіграв Михайло Рошкевич, батько Ольги – жорстокий у поведінці, «тверда рука», точніше, деспот, від гніву якого в хаті всі тремтіли. Франко дуже ясно усвідомлює своє становище. Він розуміє, що зв’язок з Ольгою не може продовжуватись. До Ольги пішли холодні листи…Вона не вірила. Що Франко, її Франко,може її так легко покинути, відмовитись від неї. Вона у розпачі. Але не образилась. Вона розуміла його… Учень: Франко і Ольга поступово віддаляються одне від одного. Пізніше Ольга виходить заміж за Володимира Озаркевича, якого зовсім не кохала. Вона легко покорилась волі батька, вийшла заміж за нелюбого. Адже ж не так було! Не так! Ніхто в світі не примусив би її зробити цього. Вона сама так хотіла. Сама! Сама! Щоб бути з Франком, щоб бути поруч з ним, щоб мати волю! Ні Ольга ні Франко не знали, чому Володимир Озаркевич, син посла, громадського діяча, згодився одружитись на «підупалій в громадській опінії», бідній дочці провінціального священика Ользі. Тільки потім все стало ясно. Володимир свідомо, нехтуючи своєю кар’єрою, переносячи глузування близьких, свідомо протягнув руку колишній Франковій нареченій. Протягнув з пошани і поваги до Франка. Він дав можливість Ользі працювати, займатись корисною роботою, перекладати, писати. Його дім завжди був відкритий для друзів Франка в найскрутніші хвилини. Учень: Публіка була буквально шокована, коли в 1884 році в Коломиї на балу побачили Ольгу з Франком. Вони танцювали, а в перерві між танцями проходжувались «по залі», жваво про щось сперечаючись. Як писала тодішня преса, «бал був даний» в честь завершення другої прогулки студентів по горах. На жаль, то був останній щасливий вечір для неї і для нього. Володимир теж був тут і здебільшого сидів скромно на кріслі… Саме 1884 рік був тим роком, який дозволив Франку написати: «Наша любов тяглася 10 літ». Тобто з 1874 по 1884рік… (звучить лірична мелодія) Учень: …Маленька, похилена під тягарем літ, уся в чорному старенька їмость зрідка показувалась на люди…Лише при добрій погоді, та й то надвечір, бачили, як дибала стежкою, яка вела її попри кам’яний хрест… Зупинялась перед ним. Старим, пощербленим, пооббиваним. Сонце поволі сідало за липи та акації… Думка перебивала думку. Спогади сплутувались, рвались, як старе прядиво, і вона ніяк не могла дати собі з ними ради. Чому завжди вона зупинялась тут? Що тягнуло її сюди? Адже ж не знаходила тут ніякого спокою, ніякої відради. Навпаки, завжди приходила ще більше стривоженою і розчуленою. Здавалось їй, що той хрест вона несла все своє життя. Від самого початку. Не могла втамувати від цього ні болю, ні сліз… Це була Ольга Рошкевич Учень: Час був безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі вицвіли, втратили блиск і відвагу, полишивши тільки біль і розчарування. Сиве, як молоко волосся, покрите чорною хустиною, вибивалось на високе, в глибоких зморшках чоло. Зажурена, без усмішки. Ніби боялась людей і не чекала від них нічого доброго. Обмежила весь світ у чотирьох стінах невеличкої кімнати. Тут читала, вишивала, плакала і сумувала. Велика дубова шафа зі старими книжками, до котрих нікого не підпускала, велике старомодне ліжко, накаслик, в якому тримала свої особисті речі, листи і фотографії, пожовклі від часу. Учень: Весною Ольга злягла. Перед тим, зацвіли дрібні стокротки, востаннє вийшла з хати, продибала звичною дорогою до старих дуплавих верб, на пасовиську назбирала дрібних квітів, сплела вінок і поклала під кам’яний хрест. Стояла довго перед ним, поки за нею не прийшли і не відвели додому. Більше вона не виходила. 30 травня 1935 року її не стало. Хоронили Ольгу на тихому сільському цвинтарі, що тонув у весняній зелені. Відцвітали яблуні, зав’язувались вишні і безперестанку співали птахи. Коли опускали тіло в могилу, зачепили молоду вишню, і висохлі пелюстки посипались на труну і свіжу землю. Перед смертю Ольга слізно просила сестру, аби та вволила її останню просьбу: листи, перев’язані голубою стрічкою, «від нього», нехай покладе у труну, під голову… Воля Ольги була виконана… Перед смертю Ольга слізно просила сестру, аби та вволила її останню просьбу: листи, перев’язані голубою стрічкою, «від нього», нехай покладе у труну, під голову… Воля Ольги була виконана… Вчитель: Драма любові Ольги Рошкевич та Івана Франка – типова для минулого. Суспільство відкинуло його від себе, а її посадило біля домашнього вогнища. Він сплів зі свого болю найкращі поезії – вона ж на сім замків закрила своє горе. Горе «було таке велике, таке несподіване, що зморозило всі пориви душі»… Вчитель: Другий «жмуток» Друге кохання найбільш оптимістичне, кохання в душі героя спалахує з новою силою. Дарує віру, радість життя, але… ненадовго. Другим коханням поета стала Юзефа Дзвонковська . З нею Франко познайомився у Станіславі, пропонував руку і серце, але дівчина, яка взаємно кохала Івана, відмовилася стати його дружиною, бо вже знала про вирок долі: хворіла на сухоти – тоді страшну, невиліковну хворобу, яка раніше чи пізніше мала звести її в могилу… ( звучить музика, на її фоні слова Франка Франко: Явилась друга – гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки щезла там, де вічно темно… «Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами, Юлією Шнайдер і Климентією Попович, але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою, Йосифою Дзвонковською…» Учень: У Франка на руках закордонний паспорт. Що ж було такого поспішного, що примусило його їхати у Станіслав? А справа в тому, що Станіславські друзі Франка постійно згадують одне й те ж ім’я – Юзефа Дзвонковська. З їх розмов виходить, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить – таки поступовими і оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була прикрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповіла взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра…може це від того, гадали вони, що Юзефа «високого походження». А може, вона посвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка. Про польську патріотичну літературу вона судить зовсім інакше, ніж інші, має свої думки відносно минулого польського народу і польської шляхти, досить цікаво висловлюється про поезії Міцкевича. Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її. Учень: На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що оця її позолітка «польськості» швидко злетить, опаде, а на верх зрине людина; одне слово , Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною. Десь у вересні-жовтні 1883 року Іван Франко написав листа до матері Юзефи з просьбою «о руку і серце» її дочки. Антоніна Дзвонковська відповіла Франку: «Прикро відповідати мені на Ваш лист негативно. Відомо пану, що вже саме положення моєї дочки противиться тому… Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що нам здається щастям, при ближчому розгляді не є ним… Коротко і ясно: « Саме положення моєї дочки противиться тому…» Франко пише вірш, котрий як не можна краще пояснює його тодішній душевний стан: Любов єдиная мене, Що нею жив я весь, - Найважча рана се моя, Болить ще до десь. Учень: То був час, коли він усіх, в тому числі й себе самого, переконував, що рана серця загоїлась, що між ним та Ольгою лишились тільки ділові стосунки… Ольга сама просить, щоб він не мучався, щоб покохав якусь достойну його любові дівчину…Нехай він оглянеться по світу. Світ такий широкий… Вона наперед благословляє його на любов… І ось той приїзд… Станіслав, будинок за тисменицькою рампою, Юзефа… Вона не відповіла на його почуття. Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитись з ним. Він звинувачує її в цьому… Я й забув, що то осінь холодна, Я й забув, що то смерті пора, Я й забув, що ти кров благородна, Що між нами безодня стара. Що між нами народнії сльози, Що любитись нам зовсім не слід; Я й забув, що столітні погрози Відлучили від мого твій рід… Учень: «Пане, - писала Івану Франку Йосифа Дзвонковська, - прикре враження справив на мене Ваш лист. Думаю, що якби Ви перечитали його зі спокоєм й уважністю, то не надіслали б. Знаючи, одначе, причини, які примусили Вас до цього написання, гніватись не можу, але відповім… Хоч я і ціную Вашу дружбу, але зроблю зі свого боку Вам один закид. Прагнете Ви від особи, яку Ви добре ані не знаєте, ані вона Вас, безоглядного довір’я – згідно з моїм переконанням, - це є легковаження почуттями, оскільки не посилає сподіваного спокою і щастя. Посилаю на щире запитання щиру відповідь. Сердечно вітаю пана, Юзефа» Учень: В той час Франко пише новий роман «Не спитавши броду» з сучасного галицького життя» де за образом Густі Трацької криється не хто-небудь, як сама Юзефа Дзвонковська… «Бліде ніжне личко з буйними золото-жовтими косами, з синіми глибокими очима, з калиновими губами», «струнка, скромна, навіть дуже просто скроєний одяг». Такий приблизно портрет Юзефи Дзвонковської, тої, якій присвятив і наступні рядки: Не схиляй своє личко прекрасне, Не затулюй повіками віч, Із котрих ти мигоче, то гасне Промінь світла в життя мого ніч… Вона не відповіла взаємністю… Він страждав. Лиш потім довідався про справжню причину, чому так зробила, - і в його поезії зринуть квіти неминучої розлуки… Учень: Юзефа була хвора туберкульозом. Скоріше чи пізніше хвороба мала привести її в могилу. Тому не могла стати його дружиною. Відмовила, як і всім іншим. Інші не знали нічого, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Кохання не для неї. Але ж так не можна! Нехай вона не могла його любити але вбивати любов у собі взагалі – не можна. Вона, Юзефа, не має права відмовитись від любові, бо лише той, хто збагнув велич кохання, зможе глибше зрозуміти і велич любові до людей. Він бажає їй всього – на – всього… полюбити… Не собі я прагну здобути любов Твою, Хоч за один її промінь я віддав би свою душу, Хоча сил мені додавало б у цій заметілі життя Єдине слівце Твоє: «Прагни! Не втрачай надії». Але я страждаю мовчки. Моїх бажань сплетіння Лише Твого щастя прагнуть, мій сон золотий! Нехай ніколи думка Твоя з діями не буде в розладі І нехай для достойнішого запалає Твоє серце! Учень: В листах Юзефа запевняє Франка, що між нею і ним добрі дружні стосунки залишаться й надалі. Вона обіцяє йому, що візьметься до роботи, але… мабуть, нічого в неї не вийшло. Однак Юзефа виявляє бажання бути корисною якщо не в літературній справі, то в чомусь іншому. Юзефа Дзвонковська свою долю вирішила трохи інакше, ніж пропонував їй Франко. Не стала перекладачкою, не стала письменницею, а свої останні роки, які їй судилось прожити , вирішила присвятити більш, як на її думку, корисній справі: стати народною вчителькою. Учень: То була велика любов і великі страждання, а водночас дівчина неземної краси, що підтверджує портрет Юзефи, зроблений польським художником Ройзнером, який саме в той час перебував у Косові. Франко купив портрет незнайомки у антикварній лавці у Львові. Було встановлено теж, що цей портрет незнайомки власник лавки придбав у Косові. Чи портрет незнайомки з маком у волоссі є портретом Юзефи, відповісти трудно, бо самої фотографії Дзвонковської віднайти не вдалось. Портрет незнайомки Франко повісив над своїм робочим столом…. Хвороблива блідість обличчя, розкішне розплетене хвилясте волосся і спалені чи то смагою, чи просто температурою припухлі губи створюють відчуття, що через зовнішню прекрасну натуру пробивається ще й краса інша, внутрішня, вольова, свідома своєї сили і свого впливу на чоловіків… Учень: Після 1885 року сліди Юзефи загубились. І зовсім недавно вдалось встановити, що вчителювала Юзефа Дзвонковська недалеко від Станіслава, у селі Княгиничах. Мала надію, очевидно, що в цьому чудовому кутку з соснами і здоровим повітрям їй буде краще…У книзі одного з станіславських костьолів про причину смерті Юзефи написано коротко – параліч. Чи це помилка? Невідомо. Франко казав, що померла вона народною вчителькою, і померла від туберкульозу… Тихе, з усіх боків закрите високими будинками, кладовище в Івано-Франківську. Тут віддавна нікого не хоронять. Заросла травою головна алея, по котрій спроваджували на вічний спочинок тих, над котрими сьогодні камінь та хрести. Час безжалісний до них. Сонце тут рідко коли пробивається до землі… Її могилу віднайшли недавно. Звичайнісінька плита з пісковику, котру теж не пошкодував час. Вона понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані дати народження і смерті Юзефи Дзвонковської: 21.10.1862 - 5.05.1892 рр. Всього тридцять років життя… Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут зацвітають дрібні фіалки. Під нею жаги і любові Не згасла ще іскра жива… Не згасла ще, тліла, ятрилась Помимо слів моїх роси; Та вітер повіяв і попіл розсіяв – Тепер ти огонь той згаси! Вчитель: Коли він, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі любились, раділи життю. Вона ж мусила чекати смерті і тому не могла стати на його дорозі. Вона зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само… Учитель: Третій «жмуток» Уже листуючись із майбутньою дружиною, Франко пережив ще одне найтяжче кохання – до Целіни Журовської. Вона, ця жінка – і загадкова незнайомка, і легковажна красуня, і обмежена міщанка, і мила, ніби перенесена з народних пісень , дівчина, вона й умирає, і знову продовжує жити… Вона багатолика. Серед коханих поета найскладніше збагнути Франкові стосунки саме з Целіною Журовською, третім коханням у його житті. Франко: Явилась третя – женщина чи звір? Глядиш на неї – і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне, І сила розпливається в простір… За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялилась, І смокче кров, і геть спокій жене… «Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї отся любов перемучила мене дальших 10 літ…» Учень: Нею натхнений, він написав «Зів’яле листя» та інші поезії. Честь їй висока за це. А ще більша честь належить їй за те, що коли вже умирав наш поет… це була вона, та єдина і поважна старша пані, що приходила його навідувати і своєю пестливою рукою назавжди закрила його згаслі очі…» Стоптані перли, зів’яли листки Вслали його перехресні стежки… Зрадила доля мужицького сина, Але, й останній свій роняючи цвіт, Серце їй слала привіт «Ave Regina» (Аве Регіна) Учень: Особа Целіни Зигмунтовської цікавила багатьох. Навколо Франка почали кружляти «глухі чутки». Целіна Загмунтовська, справді, жила в його домі. «Бувши змушеним іще в грудні минулого року віддати жінку до закладу божевільних, я рівночасно був змушений прийняти до свого дому одну вдову з двома дорослими дітьми й дати їй, окрім квартири, майже повне вдержання. Се уможливило мені перебути сю тяжку зиму та небезпечну хворобу». Пізнався Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі, коли та сиділа при поштовім віконці і обслуговувала різношерсту публіку. Вона і була тією маніпулянткою, яку так живо описав письменник в своїй новелі. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала і не його слави бажала, а маєтку, якого у Франка не було. Не дивно, отже, що вони не зійшлися вдачами і не спарувалися. Целіна вийшла заміж за поліційного комісара, мала з ним двоє дітей і швидко повдовіла. Незважаючи на похилий вік, вона робила імпозантне враження: висока і повна, з дивним чолом і одночасно несамовитим холодом в очах. Замолоду мала незвичайний колір волосся: попелястий. Держалась просто, хід мала маєстатичний, українською мовою не хотіла розмовляти, тільки польською мовою переписувалась з Іваном Франком. Учень: Байдужість Целіни до Франка була вражаюча. Вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів’яле листя». Для чого? Їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило у тій збірці і вона преспокійно відповіла, що з усього їй найбільше сподобався опис квартири в одному вірші, бо подібну квартиру вона мала на вулиці Вронських у Львові. І більше нічого. Прізвище Франко для неї нічого не значило. Його не було в списку, де були занесені ті, з котрими варто знатись… Потім почала зауважувати Целіна, що на її адресу надходять листи від якогось невідомого, Стефана Маєвського. Ці листи їй дуже подобалися, гарно написані. Одного дня Франко підійшов до її віконця і запитав, чи буде відповідь на листи Стефана Маєвського. Целіна близько придивилась до Франка. Ні, він їй абсолютно не подобався. І вона сказала, щоб він не сподівався і не надіявся на якусь відповідь. Вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобається. Був рудий, а їй подобались брюнети, особливо брюнети з синіми очами, - то ж, сама пристрасть. І прізвище не подобалось, був погано ситуований, тобто не мав грошей і надії на них. Учень: Целіна Зигмунтовська твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він слідом. Вона зупиниться, - зупиниться й він. То тривало місяцями. Він як школяр, боявся промовити до неї й слово, підступити ближче, годинами вистоював перед її вікнами. Целіну це смішило і злило одночасно… Одного дня Франко з’явився на пошті в супроводі гарної брюнетки. То була дружина Івана Франка, Ольга Хоружинська. Пана Целя полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій. Потім він зник. Відтак настав довгожданий спокій. Рана ніби загоїлась. Зовнішньо Франко став спокійний, тільки час від часу у його записнику з’являються вірші: Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні… І несподівано на початку 1896 року Целіна знову з’являється у Львові. Її приїзд знову викликає у Франка неспокій. Біль, розпач, скарги на долю тепер сплітаються в одне. Для Целіни він ніхто навіть тепер. Що він, жонатий мужчина, якого обсіли діти, може дати їй? Та й, окрім того, він же русин! Українець. Не для неї. … Та вже ж не для мене В очах її світло те блима! Я, сумерком вкритий, на вулиці стою, У рай той закрався очима. Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько! Та як же ж далеко навіки! І крається серце, та висохли сльози, Огнем лиш пашіють повіки… Учень: В чому її вина? Вини ніякої немає. Була звичайна жінка, яких повний світ. Мала свої плани, свої розрахунки. Чи винна була в тому, що її обрав за об’єкт свого «невиплаканого серця» Франко? – ні… «Я вирозумів лиш стільки, що як небіжник влюбився був у якусь панночку, дістав від неї коша (видно, розумна панночка була, знала, який муж їй потрібний), а потім мучився своєю любов’ю довгі літа, поки моя улюблена не вийшла заміж». От і все… Вчитель: Що це? Може Франко хотів сам відповісти на питання, яке так мучило його? Хотів розібратися в самому собі? Хотів покінчити з примарами і знову з розв’язаними руками кинутись у бій? Коли б міг це так легко зробити… Знайти відповідь у «Зів’ялому листі»? Це неймовірно… Розгорніть попіл із зотлілого листя і в тихому шарудінні знайдіть тиху скаргу: Франко: Я не тебе люблю, о ні. Люблю я власну мрію, Що там у серденьку на дні Відмалечку лелію… «О ні», можна повторити за ним, тут нічого немає зів’ялого. Тут кожен листочок береже красу давнього розквітлого гаю, що видавався раєм на землі… Правда, контури тих листочків знищені, обпалені любов’ю, - і хіба не від цього горе ще більше? Він навіть сам собі не зміг дати відповіді на питання, чи любов є добром, чи злом. Не міг. Він любив і був людиною. Але чому, чому він говорив про свою любов до Ольги Рошкевич всім? Гордився цією своєю першою світлою любов’ю, не приховував її, чим забов’язаний цій жінці… Чому мовчав про Юзефу Дзвонковську і чому взагалі так боявся вимовити ім’я Целіни? Боявся загального міщанського осудження? О, коли б можна було його зрозуміти… Чому, нарешті, про них, про Ольгу, Юзефу і Целіну, він так майже байдуже оповів 6 вересня 1889 року на клаптику паперу, який потім ледве можна було прочитати, у своєму сонеті він напише: Учитель: Але якими б не були біографічні підстави для творчості, збірка «Зів’яле листя» - це гімн палкому коханню, одному з найкращих людських почуттів. Поезії виспівані серцем Франка, глибоко западають у душу. Зів‘ялі листочки , рознесені холодним осіннім вітром – це втрачені мрії поета, біль і туга за прекрасним. З теорії літератури: Цикл (грец.Kuklus) – декілька художніх творів, об єднаних жанром, темою, головними героями, єдністю авторського задумку, в поезії – настроєм, єдиним мотивом, заголовком. У нас є ще хвилинка, тому я хочу спитати: Чим збагатили вас жмутки зів‘ялого листя? Чи поклало на ваше серце п‘янку печаль смутку усе почуте? Якби поет не закохувався, чи були б написані почуті нами рядки? IV. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів Y. Домашнє завдання: гадаю, що ви не залишилися байдужими до всього, що сьогодні почули, додому прочитати приклади поезій з різних «жмутків», уміти аналізувати. Дві поезії зі збірки «Зів ‘яле листя» вивчити напам‘ять |
|
Тема. Поетична збірка І. Франка «Зів’яле листя» шедевр інтимної лірики Мета: ● дати загальну характеристику збірки «Зів’яле листя», виділити у ній автобіографічні поезії, розкрити їх місце серед шедеврів... |
Методичні рекомендації до опрацювання теми: «Нев’януча чарівність... Чого являєшся мені у сні?”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Декадент”; творчо осмислити й відтворити події, що відбувалися в... |
|
Конспект уроку підготувала Вінцковська Валентина Петрівна, учитель... Діти, ми продовжуємо подорож країною Морфологія. Сьогодні в нас у гостях ще один її мешканець. А хто він, ви здогадаєтеся, коли розгадаєте... |
Ребуси 5-7 класи Підготувала Василенко Валентина Миколаївна |
|
Урок підготувала та розробила вчитель інформатики Кривко Наталія... Обладнання: програма Proshow Producer, картки із завданнями, роздаткові матеріали |
Тема уроку: Введення у розділ «Літературні казки». І. Франко. Лисичка... А чи створили ви свої кадри до діафільму «Друзі»? Якби за віршем нам довелося б створювати діафільм, то які кадри і в якій послідовності... |
|
Урок № Всесвітня історія 9 Тема. Міжнародні відносини у 1871-1900 рр Назвіть країни-учасниці хронологічні рамки, та наслідки франко-прусської війни 1870–1871 рр |
Іван Франко Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван Франко (псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван (27 серпня 1856 р.—28 травня 1916 р.), письменник, поруч Шевченка... |
|
Маріуполь 2005 Навчально-методична розробка з розвитку вмінь та навичок усного та письмового мовлення за темою“TYPES OF QUESTIONS” (для самостійної... |
Урок 21 Тема уроку Тема уроку. Паралельне проектування та його властивості, Зображення просторових фігур на площині |