Квітни мово, наша рідна. Дмитро Білоус. Віра поета в неминуче відродження рідного слова у поезіях «Вічно жива» та «Хліб і слово» Мета

Тема. Квітни мово, наша рідна. Дмитро Білоус. Віра поета в неминуче відродження рідного слова у поезіях «Вічно жива» та «Хліб і слово» Мета: – формувати розуміння того, що українська мова – наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; – розширювати знання про красу і багатство української мови на прикладі поета Д.Білоуса; – розкрити патріотичні мотиви поезій; – розвивати вміння висловлювати власні думки; виховувати любов до Батьківщини, рідної мови і бажання краще її вивчати. Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь і навичок. Обладнання: портрет Дмитра Білоуса, виставка книжок поета, тексти віршів, ілюстрації, мультимедійні засоби наочності – слайди. На столі вишитий рушник, у вазі колоски і калина. На рушнику духмяний хліб. Хід уроку Із слова починається людина, Із мови починається мій рід… Моя ласкава, мамина, єдина – Щебече соловейком на весь світ. Ніна Рій І. Організаційний момент Формування позитивного настрою. Учитель. Добрий день, дорогі діти! Діти, я дуже хочу, щоб ви залишили свій поганий настрій, якщо такий є, за дверима класу і налаштувалися на роботу. Погляньте один на одного, усміхніться. Із промінчиків добра, що засяяли на ваших обличчях розпочинаємо урок. Автотренінг. Вдумливо кілька разів повторіть слова: – Я – школяр. – Я – особистість. – Я думаю. – Я хочу знати. – Я знаю. – Я вмію. ІІ. Мотивація навчальної діяльності Учитель. З любов'ю і журбою на одинці, Із невмирущим словом Кобзаря, Ми, українці, – всюди українці, Допоки світить нам одна зоря! Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть. Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі. Без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мово рідна! (За С. Плачиндою) Виконавши криптограму (ключ українська абетка), дізнаємося ім'я та прізвище поета, про якого піде мова на сьогоднішньому уроці. Ви відгадали, про кого піде мова на уроці. Запишіть тему уроку. ІІІ. Повідомлення теми і завдань уроку. Учитель. Сьогодні, коли Україна відроджується, утверджується її незалежність, ми не можемо не згадати про тернистий шлях, яким йшла наша мова. Вона є вічним оберегом для багатьох українців, адже вона додає снаги, надії на щастя. Для багатьох поетів і письменників мова – золотоносна ріка, що виблискує на хвилях поетичних рядків, прозових творів, переливається в душу нації, творить почуттєву нерозривність українського серця і української землі. Рідна мова – то безцінне духовне багатство, в якому живе народ, передаючи з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Рідне слово – невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого ми черпаємо уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє місто чи село, про рідний край. IV. Основний зміст уроку. 1. Вступне слово вчителя. Учитель. Українська мова – це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово – це людина без роду і племені. Мабуть, не всім відомо, що на міжнародному конкурсі в Парижі у 1934 році наша мова зайняла третє місце після французької і перської. За барвистістю українська мова посіла друге місце. У нашій мові – безсмертя духу нашого народу. Століттями гнана і переслідувана, вона все ж таки існувала у піснях і душах, казках і переказах, гострилася і витончувалася в приказках і прислів’ях. Повідомлення учнів. Учень 1. Протягом віків усе робилося для знищення нашої мови, щоб народ забув її. У 1720р. Петро І видав указ про заборону книгодрукування українською мовою, у 1754р. цариця Катерина ІІ видала указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії. Невдовзі у 1775р. цариця ліквідовує Запорозьку Січ, а 1783р. – і Гетьманщину. У школах Західної України викладання велося лише польською мовою. Закривалися недільні школи. В 1863р. міністр внутрішніх справ Валуєв видав указ про заборону видавати українською мовою будь-яку літературу, крім художньої, яку ретельно перевіряла цензура. Учень 2. Йшли укази царя про заборону українського театру (у 1884р. було закрито всі українські театри), української преси, дитячих книжок. З приходом більшовицької влади на словах ніби було дано свободу слова й друку, але відбувалося поступове зросійщення українського народу і всіх народів колишнього Радянського Союзу. У 1938р. Сталін видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, що підрубувало коріння національних мов. У 60-ті роки настала так звана «відлига». На арену виходять письменники-«шестидесятники»: Ліна Костенко, Євген Гуцало, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Василь Стус та ін. Учень 3. Та з 1973р. розпочинається нове гоніння на українське слово. Вся документація у всіх наукових, технічних, медичних та інших закладах ведеться російською мовою. Видається ряд постанов про посилене вивчення російської мови. Тюрми, психіатричні лікарні, позбавлення громадянства тих, хто став на захист української мови. Українські письменники і поети завжди боролися за українську літературну мову, за її чистоту й розвиток. Підводиться, розправляє свої плечі самостійна Україна, яка має державною тепер свою рідну мову, а не сусідську. ЇЇ захищали Т. Шевченко, П. Куліш, В. Винниченко, В. Самійленко, Т.Осьмачка, Б. Лепкий, Л. Костенко, В. Стус. Життя письменника – у його творах. Душа поета – у його віршах. 2. Учитель. Вам, діти, потрібно шанувати та плекати рідне слово, оберігати його від посягань, бо мова наша вічно жива, як пише Дмитро Білоус. Цей, щирий, ніжний, вдумливий поет віддано любив свою мову, якій на славу сплів свій поетичний вінок. Твори Д.Г. Білоуса знають і люблять не тільки діти, а й дорослі, всі ті, хто шанує рідне слово, дбає про розквіт нашої України. Адже недарма кажуть, що без мови немає народу, а без народу немає держави. Дмитро Григорович працював ще і як дослідник рідної мови. Його вірші – це своєрідні розвідки про походження слів, їх уживання. Улюбленими книжками школярів стали «Диво калинове», «Чари барвінкові». Письменник вів цікаві радіопередачі про рідну мову. Він був академіком Академії педагогічних наук України. Учитель читає учням напам'ять вірш «Вічно жива». (Емоційність і схвильованість читання повинні передатися дітям). Вічно жива А мова не корилась царю – ані царю, ані його сатрапам, з орлом двоглавим стаючи на прю, що брав її у пазуристі лапи. Несла устами відданих синів мужицьку правду, ту, що є колюча, сміялася з ненависних панів, що їхня правда на всі боки гнуча. Плюндрованій, не надавали прав, немов на звіра, об'являли лови. Орел впивався в душу, тіло рвав – Він був безмозкий, хоч і двоголовий. Заборонити дереву рости, ширяти вольній птиці у блакиті, живій ріці між берегів плисти, ходити сонцю по своїй орбіті? Заборонить дощеві поливать гінке стебло, щоб не зросло колосся, поетові – писать і малювать, щоб приректи народ на безголосся? О як хотіла, прягла воля зла, щоб ти була лиш суржик, мішанина: щоб вічно недорікою була на втіху скалозуба-міщанина! Хай давню жуйку міщанин жує, – воскресли, піднеслися духом люди. Бо є на світі совість, права є, і рідна мова є і вічно буде! Аналіз поезії. Учитель. Яке враження справив на вас цей вірш? Учень. Дмитро Білоус у вірші «Вічно жива» нагадує нам про багатовікове гоніння на українську мову, варварські заходи, спрямовані на її цілковите знищення. Учитель. У чому впевнений поет? Учень. Поет вірить у неминуче відродження рідного слова, в його вільний розвиток у майбутньому: Бо є на світі совість, правда є, і рідна мова є і вічно буде! Учитель. Вірш «Вічно жива» стверджує основну думку про те, що люди кожної нації є справжніми творцями і охоронцями мовних багатств народу. Вони залишаються вірними інтересам Батьківщини та рідної мови. Учитель. Діти, а які вірші про мову ви знаєте? Учень. (Читає вірш напам'ять) НАША МОВА Мова, наша мова – Мова кольорова, У ній гроза травнева Й тиша вечорова. Мова, наша мова – Літ минучих повість, Вічно юна мудрість, Сива наша совість. Мова, наша мова Мрійнику – жар-птиця, Грішнику – спокута, Спраглому – криниця, А для мене слово, Ти мов синє море, У якому тоне І печаль, і горе. Мова, наша мова – Пісня стоголоса, Нею мріють весни, Нею плаче осінь. Нею мріють зими, Нею кличе лоно. В ній криваві рими Й сльози Заповіту. Я без тебе, мово, Без зерна полова, Соняшник без сонця, Без птахів діброва. Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє Невгасиму мову, Слово незабутнє. (Ю. Рибчинський) Робота в зошитах Творче завдання (Майстерня «Речення») Учитель. Доповніть речення означеннями. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її, нашу мову…(Рідну, чудову, мелодійну, співучу, чисту, правильну, живу, пісенну, святу, солодку, запашну, гнучку, прекрасну, дзвінку, солов’їну, українську). Учитель. А зараз прослухайте, які означення можна підібрати у віршованій формі. Ніжна, мила, світанкова, Ясна, чиста і прозора, Мелодійна, дзвінкотюча, Дивна, радісна, співуча, Лагідна, жива, казкова, Красна, чарівна, шовкова, Найдорожча, добра, власна, Мудра, сонячна, прекрасна, Солов’їна, барвінкова. Українська мова! Учитель. У нашій мові є величезна кількість влучних прислів’їв про мову. Діти, закінчіть речення. Мова – неоціненний… (діамант). Мова – найбільший… (скарб народу). Хто мови своєї цурається, … (хай сам себе стидається). Слово – не горобець, … (вилетить – не спіймаєш). Від теплого слова і … (лід розмерзається). Де слова з ділом розходяться, … (там непорядки водяться). 3. Актуалізація розумової діяльності. Учитель. Діти, хто здогадається, який останній рядок строфи у вірші Дмитра Білоуса: Буває, що слово Відоме давно, А знає не кожен, Що значить воно. І тут у пригоді Стає визначник Скарбів наших мовних – (Тлумачний словник) Учитель. Діти, давайте пригадаємо, що таке акровірш. (Акровірш – поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події.) Послухайте акровірш Дмитра Білоуса. Учитель читає акровірш. Слово наше рідне Роде наш красний, роде наш прекрасний, Іншого в світі не шукаєм ми; Дух український, вольний, незагасний Не подолати силам зла і тьми: Ери нової вже гримлять громи. Слово погідне, слово наше рідне, Любим тебе ми, будем вік любить, Обрій відкрився, всім світам ти видне, Видне як сонце, як ясна блакить; О рідне слово, хай тобі щастить! 4. Учитель. Ні один день у нашому житті не проходить без хліба. Спершу він у землі. Потім – у борошні. І нарешті – на столі. Хліб – це достаток. З давніх-давен українці шанували хліб. Якщо шматочок хліба падав додолу, його піднімали і цілували. До хліба ставилися і говорили про нього зі святістю. Вірш «Хліб і слово» виразно читає один із учнів. У стінах храмів і колиб сіяє нам святково, як сонце, випечений хліб і виплекане слово. І люблять люди з давнини, як сонце незагасне, і свій духмяний хліб ясний, і рідне слово красне. Бо як запхне людям хліб, їм тихо дзвонить колос, і золотом сіяє сніп під жайворона голос. І, мабуть, тому кожну мить бешкетнику-харцизі їх слово батьківське звучить як заповідь у книзі, цей сплав чудесний, золотий з яристих зерен літер: «Не кидай хліба, він – святий, не кидай слів на вітер!» Учитель. У поезії «Хліб і слово» Дмитро Білоус висловлює думку про те, що хліб і слово завжди були і будуть основою фізичного та духовного життя народу, а також гостро засуджує національний нігілізм. Словникова робота Нігілізм – соціально-моральне явище періоду занепаду експлуататорських суспільств, яке виражається в запереченні загальноприйнятих моральних цінностей: ідеалів, моральних норм, культури, традицій. Учитель. Кожний народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а й в історичному минулому. Учитель. Діти , знайдіть у вірші епітети, за допомогою яких автор змальовує хліб і слово (виплекане слово, хліб ясний, слово красне тощо). Учні виписують у зошит останні два рядки вірша. V. Систематизація та узагальнення знань. Завдання на дошці. Учитель. З'єднайте частини прислів’їв та приказок Учитель. Хліб – це народне багатство, неоціненний продукт, це праця багатьох людей. Хліб увібрав радість землі, тепло сонця і чистоту неба. В Україні завжди шанували хліб. Учень читає вірш Не кидайся хлібом! Він святий! В суворості ласкавій Бувало, каже дід старий малечі кучерявій. Не грайся хлібом, тож бо гріх – іще до немовляти, Щасливий стримуючи сміх, бувало каже мати. Бо красен труд, хоч рясен піт, бо жита дух медовий Життя несе у людський світ і людські радить мови. Хто зерно сіє золоте в землі палку невтомну, Той сам пшеницею зростає на полі золотому. Бесіда з учнями. Учитель. Діти, яке значення слова в житті людини? Учень. Слово надто багато важить у людському житті. Воно вмить змінює настрій, робить щасливим або нещасливим, радісним чи пригніченим. Учитель. Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро. Мудре і добре слово дає радість, надихає на працю, одухотворяє. Чи може слово образити? Учень. Слово може бути гострим ножем, розжареним залізом, брудом. Нерозумне і зле, необдумане і нетактовне приносить біду, ранить, сіє тривогу і безнадію. Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, викликати сльози. VI. Підсумок уроку. Учитель. Про українську мову і українське слово можна говорити безкінечно. Слово Ніжна душа нашого народу бринить у слові. Слово оповите любов'ю, вигране вічністю, заходить у серце і настроює струни ніжності. З ніжної душі – слово ніжне й запашне. Дивиться мудрими очима вічність і промовляє до нас зелен-травою, яблуневою весною, червоним осіннім зойком клена і ніжністю слова. Слово ніжне будить у нас людину. Слово ніжне освячене любов'ю до найдорожчої землі. Слово рідне сходить зорею і яскравіє, доки людина живе для добра, доки мудрість і праця квітчатимуть землю, доки в людині жага творення… (І. Вихованець) Мова, як відомо, не лише засіб для спілкування. У ній слід бачити багатства національної духовності, історії, народної педагогіки, форм мислення. Із глибини віків бере початок українська мова – наш найдорожчий скарб. Живе, розвивається, бореться, пручається, але квітне, виплекана колоссям, землею, виспівана нами, звеличена письменниками. VII. Оголошення результатів навчальної діяльності VIII. Рефлексія. Методичні рекомендації. На намальоване дерево учні прикріплюють різнобарвні листочки з написами: Я зрозумів… Я запам’ятав… Я створив… Я відчув… Я пережив… Я прагнув… IX. Домашнє завдання Виразно читати поезії Дмитра Білоуса. Скласти акровірш про мову. Написати твір-мініатюру на тему: «Рідна мова»

Схожі: