Виховний захід
на тему:
"Мово моя материнська"
проведений у 7-х класах
Підготувала:
Вчитель української мови та літератури
Бриж М.Ф.
Нововоронцовська ЗОШ №1
2012 р.
Мово моя материнська
Ведучий 1. Світ постав зі Слова, і Україна постала зі Слова, і Слово зростало у великого поета, українського пророка Тараса Шевченка, який усе своє життя, свій талант і своє слово віддав рідному народу:
Возвеличу
Малих рабів отих німих.
Я на сторожі коло їх Поставлю Слово.
Ведучий 2. Слово Тарасове підхопила Леся Українка, яка зуміла у слабких, тендітних руках утримати цю грізну зброю і нести її все своє життя:
Слово, чому ти не твердая криця?
Читець. Чи не чари й не диво?
Мова — спів, мова — казка.
Все сказати можливо:
Є і гнів, є і ласка.
В мові — воля героїв,
Вияв вільного духу,
Духу нації прояв,
Сила вільного руху.
Ведучий 1. На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно було в Бога на початку. Усе через Нього постало і ніщо, що постало, не постало без Нього. (Євангеліє від Івана, 1:1-36.)
Читець. Споконвіку було Слово Й було Слово в Бога,
Й було Богом святе Слово —
Все постало з Нього.
І життя було у Ньому
Й життя стало світлом,
Для вселюдського огрому
В темряві розквітлим.
Помагай же Слову, Боже,
Із пітьмою в герці,
Щоб жило, правдиве й гоже,
У людському серці.
Ведучий 2. Ми пізнаємо світ не тільки через органи слуху, дотику, смаку, нюху, а й через слово. Саме воно здатне переносити і передавати величезний обсяг інформації з минулого у сьогодення і з сьогодення у прийдешнє. У слові — інтелект і мудрість народу, його ідеали, його прагнення; з нього починається духовне життя людини. «Слово стало тілом і оселилося між нами, повне благодаті й істини», — читаємо у Біблії.
Ведучий 1. Світ народився зі Слова і Україна починалася зі Слова. Слово, як плуг, орало правічний перебіг життя, із чорноземної скиби його виростили поети, і в кожного на устах у часи недолі і радості була своя пісня —
Україна.
Ведучий 2. Слово, як собор, і в його святості палахкотять, як свічки , праведні душі поетів, із блакитного купола благословляє нас небо і хоралом віри зливаються голоси наших предтеч в одну пісню — Україна.
Ведучий 1. Слово — це храм душі, у якому літописець-народ вимальовував у вічних знаках свій дух, свою красу, своє ім'я — Україна.
Ведучий 2. Станьмо на коліна, піднімімося духом аж до небес і довірливо, щиро пошлімо до Бога свою молитву — сповідь за Україну.
(Звучить духовний гімн «Боже, єдиний, великий».)
Ведучий 1. Тихе слово молитви громом гримить із сивих століть, пробиває тюремні мури, не дає заснути сьогодні, лине з України на цілий світ.
Ведучий 2. Слово, омите дощем і осяяне сонцем. Слово вічне, як вічна під небесами земля. Слово пророче — світить Україні через морок віків і воєнні дими, через невільницький плач і пелену сліз.
Ведучий 1. Слово живе, бо зродилося з Любові. Слово сильне, бо зросло на Вірі. Слово віще, бо несе на крилах Надію. Слово чесне, бо освячене Правдою.
Ведучий 2. Слухаймо це слово душею, бо воно із пісні народу виспівалось, із дум синів і дочок народилось.
Ведучий 1. Влиймо свій голос у великий поетичний хор, у якому кожна пісня
Ведучий 2. Станьмо на міських майданах, у невеликих церквах і величних соборах, станьмо посеред прекрасного храму природи благоговійно перед Богом, хай щира молитва встає над нами і лине до Всевишнього як сповідь, як звіт, як клятва: «Боже, великий, єдиний...».
Ведучий 1. Першим до нас приходить слово. З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. «Мама», «тато», «баба», «киця», «ляля», — лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! Які прості і милі слова першої колискової.
Читець. Синів і дочок багатьох народів Я зустрічав, які перетинали Гірські й морські кордони і на подив Багато бачили, багато знали.
Я їх питав із щирою душею:
Яку ви любите найбільше мову?
1 всі відповідали: — Ту, що нею Співала рідна мати колискову. (Д.Білоус.)
(Дівчатка з ляльками на руках виконують колискову.)
Ведучий 2. Тихе мамине слово, виколисане в колисці, освітлює наші душі, запалює любов до України. Рідну землю, як рідну матір, не вибирають.
Ведучий 1. Слова «матір» і «Україна» так глибоко вкоренилися в душу, що їх не розділити. Рідна мати і рідна Україна — одна дума свята для землі і для неба. Дума на два голоси, але з однією душею, яка плаче і сміється, ридає і радіє, квилить і ясніє, рветься в тузі, але не вмирає; сива, як віки, але молода душею. Коли мати молиться за дитину, її молитву чути на землі і на небесах...
Ведучий 2. Дитина росте, і знання зі словесності розширюються. Потім дитя спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, казка, пісня, хліб, сіль, вода, трава. З кожним словом світ ширшає, розкриває свої принадні обрії. Світ — мов казка. А пізнаємо його ми з допомогою слова.
Ведучий 1. Словесність — початок усіх наук, адже через слово відкриваємо таємничість і складність життя. Мова — це джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили і розливається могутньою рікою.
Читець. О, що за мова! Лиш торкнешся слова —
І заспіва воно, немовби вітер.
Струни торкнувсь — і враз вона зітхнула —
Струна? Чи слово? Чи сама душа?
О, що за мова! В ній бринить минуле,
І кров минулого, й кріпацька доля,
Іржання коней в Запорозькій Січі
І шляхи чумацькі, довгі та тяжкі.
О, що за мова! Це ж бо мова-пісня,
Це мова-казка, що сміється й плаче.
(Звучить пісня «Отака історія».)
Ведучий 1. Я знаю силу слова —
Воно гостріш штика
І швидше навіть кулі,
Не тільки літака.
Ведучий 2. Воно проміння швидше,
В нім — думка й почуття,
Воно іде в народи
Для вічного життя.
Ведучий 1. О зброє щастя, слово,
Я жить з тобою звик!
Ти квітка у любові,
В ненависті ти — штик.
(В. Сосюра.)
Читець. Страшні слова, коли вони мовчать.
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше! (Л.Костенко.)
Ведучий 2. Слово — найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжною квіткою, і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, незрозуміле і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію й одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, народити віру в людині і зародити невіру, надихнути на працю і скувати силу душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину. (В. Сухомлинський.)
Інсценівка «Язик»
Автор. Знаменитий байкар древньої Греції Езоп був рабом філософа Ксанфа. Якось Ксанф надумав запросити гостей і наказав Езопу приготувати щось якнайкраще. Езоп купив язика і приготував із нього три страви.
Ксанф. Чому ти подаєш тільки язика?
Езоп. Ти велів купити якнайкраще. А що може бути краще від язика? За допомогою язика ми вивчаємо науки і одержуємо знання, з допомогою язика будуються міста, розвивається культура народів. З допомогою язика люди можуть спілкуватися одні з одними, вирішувати різні проблеми, просити, освідчуватися в коханні. Тому немає нічого кращого від язика.
Автор. Такі роздуми задовольнили Ксанфа і його гостей.
Ксанф. А тепер приготуй щось якнайгірше.
Автор. Езоп знову пішов купувати язика.
Езоп. Ти велів знайти якнайгірше. А що на світі гірше від язика? Язиком люди засмучують і розчаровують одні одних, язиком можна лицемірити, обманювати, хитрувати, сваритися. Язик може зраджувати, принижувати. Що може бути гірше від язика?
Автор. Легенда каже, що не всім гостям було приємно слухати відповідь Езопа.
Ведучий 1. Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса. (І.Вихованець.)
Читець. Не грайся словом. Є святі слова,
Що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива. Допоки розум і допоки сила. Знайди те слово вічне і земне, За часом час нам світ перестилає.
Минуле все. Лиш слово не мине І та любов, що смертю смерть долає.
(Звучить пісня «Виростеш ти, сину».)
Ведучий 1. Мова рідна — з пісні та любові.
Це народ мій викохав таку.
Сотні літ несла вінець терновий,
Птахом билась в клітці на замку.
Читець. Тебе зачиняли в клітку,
Заковували в кайдани,
Топтали, як топчуть квітку,
Топили з міського майдану.
Вогнем, залізом холодним
Тобі язика виривали,
Неначе вовки голодні,
Жертву свою шматували.
Однак, мов той птах підбитий,
Тягнулася ти до сонця,
Орала, ростила жито,
Жила за сільським віконцем.
Та тільки ставала на ноги,
Як знову тяжкі удари —
Тобі закривали дорогу
Укази і циркуляри.
Ведучий 1. Емський указ Олександра II проголошував: «Государ Імператор 1876 року в 30-й день травня височайше повеліти зволив:
не допускати ввозу у володіння Імперії без особливого дозволу Головного Управління в справах друку яких би то не було книг і брошур, виданих за кордоном малоруським наріччям;
друкування й видання в Імперії оригінальних творів і перекладів цим наріччям заборонити;
заборонити також різні сценічні вистави й читання малоруським наріччям, а також друкування цим наріччям текстів до музичних нот».
(Звучить пісня О.Білозір «Україночка».)
Читець. Нас сорок мільйонів. Не менше.
До вас я звертаюсь, брати:
Нас стільки багато, а мову Не вміємо ми берегти. Вона, упосліджена й гнана, Блукає в холодній імлі, Шукає притулку й спасіння На рідній, на отчій землі.
За що їй ганьба і покара?
У чім її чорна вина?
Чому вона й нині в неславі
Відштовхнена й ледве жива?
Ми просим українські школи,
Бо надто мало в нас їх є.
Не біль — питання душу коле:
Чому ми просимо своє?
Мов ті старці попід тинами,
Блукаємо між рідних піль.
Допоки будем жебраками,
Своє проситимем докіль?
(Звучить пісня «До українців» («Я запитую в себе.)
Ведучий 1. Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісок, лісочок,
Пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс.
Є іще й байрак!
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна звідкіля і звідки, можна і звідкіль.
Є в ній і хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль. (О.Підсуха.)
Ведучий 2. Все в тобі з'єдналося, злилося,
Як і помістилося в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять кривду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.
Читець. Я вірю — у нас на Вкраїні
і колосся співає,
і тополя співає, і небо...
Співає все-все — 
тільки слухайте!
І почуєте безліч пісень,
різних пісень,
бо тополя, колосся і небо
завше співають по-своєму.
І доведено дивне вченими:
рослини краще ростуть
під музику.
Так ось чому на моїй
Україні такі пшениці!
І коли розпочинаються жнива,
тоді і квіти пахнуть пшеницею,
тоді і городи пахнуть пшеницею,
і води, м'які, дніпрові,
і зорі пахнуть тоді пшеницею.
А коли заспівають дівчата,
я чую, як їм підспівують
і тополя, й колосся, і небо,
і води дніпрові, і зорі...
Ось яка ти, Україно,
диво пісенне моє!
(О. Завгородній.)
(Звучить пісня «Україно, Україно...».)
|