|
|
Скачати 0.93 Mb.
|
| Сергій Єфремов у статті «В поисках новой красоты» назвав цей заклик маніфестом українського модернізму. Вперше відкрито прозвучала вимога творити сучасну, незакомплексовану ізоляціонізмом, минулою традицією чи будь-яким політичним покликанням літературу. Естетизм — осердя платформи Вороного та його «модернізму». 1903 р. – лист-заклик Коцюбинського і Чернявського, надісланий Франкові, Лесі Українці, Панасу Мирному, Нечую-Левицькому, Старицькому, Маковею, Яновській. Письменники, різко заперечуючи обмеження сфери творчості виключно сільським побутом, вимагали ширшого кола обсервації, правдивого відображення всього багатства життя різних верств суспільства. Вказували на необхідність звернення до тем філософських, психологічних, історичних та ін. Чернявський відзначав, що „старе в нашій літературі з кожним роком все більше старіє, треба усе те поновляти, коли не хочемо тягтись у хвості інших народів”. 1907 р. – маніфест групи галицьких письменників „Молода Муза” спрямований проти реалізму в літературі та національного волюнтаризму. Більшість модерністів групувались навколо журналу „Світ” та часопису „Будучність”. Пізніше об’єднались навколо львівського часопису „Молода Муза” (П.Карманський, В.Пачовський, Лепкий, Твердохліб, Яцків. Маніфест 1907 року пропагував аполітизм, чисте мистецтво, втечу від життя, культ підсвідомого. 38. Повісті Ольги Кобилянської “Земля” Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тpивогами за моpальність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю укpаїнського села. У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чаpівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, пpаця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "пеpед людьми й Богом", тяжко заpобляв гpоші, щоб потім купити собі землю. Завжди покіpний долі, все життя мовчки і тяжко пpацював на землі. Ця земля щоpаз набиpала більшої влади над Івонікою, над усіма його помислами. Лише тяжкою пpацею, він досяг всього. У цьому пpацьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля стала для нього живою істотою, pідною й доpогою. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою стpашною була його тpагедія - тpагедія pозчаpування в ній. Hіби від сеpця відpивав стаpий Федоpчук свого сина Михайла, віддаючи в pекpути. Бо pекpутчина була для селян невимовно тяжким лихом. Івоніка боїться, що Михайло в аpмії піддасться чужому впливу та традиціям. І з того часу наяву і в снах батько думками з сином. Та сталося найгіpше - улюбленого сина Михайла йому довелось побачити меpтвим. Спpавжній тpудівник, господаp на землі, сповнений любові до неї, був підступно вбитий. Стаpий батько знав вбивцю, але не хотів втpатити дpугого сина. Івоніку pоздиpали стpашні почуття між двома братами. Любов у його душі пеpемогла ненависть до вбивці. Пpибитий гоpем, він пеpемінився після смеpті сина, і зіp його відвеpнувся від землі. Бо факт бpатовбивства відкpив стаpому очі на pеальний світ. І він пpозpів. Зчоpніла душа від гоpя і в його дpужини. Маpія також усвідомлювала, що її син Сава став бpатовбивцею. Жити з таким тягаpем було боляче і стpашно. Адже Федоpчуки головним обов'язком свого життя вважали пpидбання землі, аби побачити своїх синів багатими і щасливими господаpями, забезпечивши собі спокійну стаpість. І це не збулося. Ольга Кобилянська в повісті "Земля" показала нам селянську любов до землі і пpаці, pозчаpування селянина в землі, тpагедію, пpичиною якої стала саме земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.Кобилянська показала, що щастя людини, сутність її життя не в багатстві, не в землі, а в моpальних цінностях. "Царівна" Проблема, порушена в «Людині», продовжується і глибше розкривається у повісті «Царівна» (1895). її новизну Франко вбачав у тому, що тут вперше в українській прозі інтимна тема розкривалася «не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя пересічних людей». Композиційна своєрідність твору полягає в тому, що він написаний у формі щоденника героїні Наталки Веркович. А це дало можливість авторці всебічно дослідити внутрішній світ інтелектуальної дівчини ніби зсередини. Не випадково критики називали «Царівну» то повістю почуттів , то «великим психологічним романом» . У повісті письменниця знову вдається до протиставлення Наталки, її мрій і прагнень, її діяльності безкрилому, але агресивному обивательському оточенню. Наталка, перебуваючи під опікою родини свого дядька, зазнає безліч принижень і утисків, але в опорі середовищу, яке всіляко прагнуло нівелювати її як особистість, гартується характер дівчини. Відстоюючи свої переконання, Наталка знаходить силу залишити родину, піти всупереч міщанській моралі служити, власними руками заробляти свій хліб і, зрештою, перемогти. Вона зуміла пережити зраду близької людини, не зломилася в поєдинку з світом лицемірства. Духовне зростання дівчини відбувається поряд з досягненням особистого щастя. Так героїня стала царівною своєї долі. Впадає в око й інший цікавий момент: героїня власне самовдосконалення не мислить поза духовним відродженням людини взагалі. Тоді й починає виразніше окреслюватися ідея боротьби за нову людину, за торжество благородних етичних ідеалів. Давалося це дівчині нелегко, що тонко помітила Леся Українка: «Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва». Це висновок слушний, адже особиста перемога Наталки не означала подолання суспільної несправедливості. Залишається точним й інше спостереження Лесі Українки, яка красу повісті вбачала насамперед у глибокому і водночас тонкому дослідженні психіки молодої інтелігентної жінки. “В неділю рано зілля копала” В його основу покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цей твір зачаровує читача своїм яскравим народнопоетичним струменем, силою образів, взятих із народного життя. Сюжет твору розгортається за двома основними лініями, які перетинаються між собою. Перша лінія — це трагічна доля циганки Маври, яка покарана за подружню зраду, розлучена зі своїм незаконнонародженим сином. Покарав колись непокірну циганку її батько, музика Андронаті, який, відібравши у дочки сина й занісши його у село, зник кудись з табору. Друга лінія — зображення романтичного кохання Гриця, рідного сина циганки, до двох зовсім різних дівчат — пристрасної і запальної Тетяни і спокійної, як тиха вода, Настки. Друга лінія заснована на сюжеті народної пісні, а перша поглиблює її, сплітаючись органічно з фольклорним сюжетом. Авторка змальовує характери своїх героїв з усією справді життєвою силою, правдивістю й емоційністю. Кожен із персонажів наділений яскравими індивідуальними рисами характеру. Так, Грицько, талановитий і пристрасний, не має цільної натури, через що й робить нещасними двох дівчат, через що й карається сам. Твір починається народною піснею «Ой не ходи, Грицю», що є своєрідним прологом, готує читача до сприйняття сюжетної колізії. Уся повість побудована на одній глибинній основі — відчуття провини і кари за неї. Так, покарана циганка, що зрадила свій рід і покохала чужака. Покараний і її син, що перейняв підсвідомо гріхи свого роду. Гриць неспроможний обрати для себе якийсь спосіб життя, як неспроможний він обрати якусь одну дівчину. Він, наслідок материного гріха, теж несе в собі печатку цього гріха і несе нещастя всім, з ким зв'язує його життя. Гріх Маври скалічив життя двох її дітей — рідного Гриця і названої дочки Тетяни. Трагічність ситуації загострюється ще й тим, що син помирає саме тоді, коли мати віднайшла його, і помирає від руки її вихованки, названої дочки Тетяни. Замість кохання у світі запанувала смерть, розірвався зв'язок між поколіннями, і призвело до цього подвоєне кохання Гриця. Здається, в розгортанні сюжету письменниця іде за народною піснею, однак ми помічаємо одну суттєву відмінність: Тетяна труїть Гриця не випадково, а з бажання боротися за своє кохання, із бажання помститися, щоб коханий не дістався суперниці. Тетяна не може примиритися з втратою коханого, душа її обійнята нестримним шалом. У такому стані Тетяна здатна на будь-що, ні перед чим не зупиниться. Своїми руками руйнує вона себе, коханого, весь цей світ, що став для неї незатишним, світ, перейнятий зрадою. Принесла зраду у цей маленький світ їхнього життя саме Мавра, і вона не може зупинити дію законів життя. Але що штовхає Гриця зробити вибір не на користь своєї душі, не на користь Тетяни? Хто штовхає його на цей вибір? Звернемо увагу, що хлопець отримує пораду саме в маленькій хатині невпізнаної ним матері, тут він чує слова: «Не люби, синочку, чорні очі... Бо тут чорні з синіми не укладаються в пару, віщують смуток. Душу колибають. Люби такі, як твої, буде доля ясна». Отже, Мавра, знову того не знаючи, рухає сюжет далі, своїми руками руйнує життя своїх дітей — Гриця і Тетяни. Тетяна теж чує перше повідомлення про зраду саме тут, у маленькій хатині Маври, і сюди ж приходить Настка у пошуку розради. Усі лінії сюжету замикаються на Маврі, почавшися від неї. І сюжет замикається вже після смерті Гриця, коли Андронаті просить дочку повернутися назад до циган. Коло завершилося, почавшися в той момент, коли молода циганка пішла від свого племені, і закінчившися тоді, коли стара вже жінка після багатьох втрат знову повертається до рідних людей. «У неділю рано зілля копала» -глибоко філософський роздум про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про наслідки наших вчинків, про їхній вплив не тільки на наше життя, але й на життя наших близьких. 40. Символізм як літературне явище кін.19-поч.20 ст. Символізм — з'явився у 70—80-х роках 19 ст.у Франції. Основною його рисою є те, шо конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Він був реакцією на позитивізм і натуралізм. Символісти не зацікавлені у відтворенні реальної дійсності, конкретного та предметного світу, у простому зображенні фактів повсякдення, як це робили натуралісти. Символ якраз і є фундаментом усього напряму. Розробляється поетика символічного зображення. Всі предмети і явища природи є одночасно символами. Символи розташовуються на межі двох світів - матеріального, видимого і духовного, невидимого, майже непізнаваного. Мова символів - це мова знаків, натяків на вище, потойбічне. Все у тексті символічне, тобто має подвійне значення: пейзаж, дія, діючі особи, кольори, звуки тощо. Український символізм де в чому відрізнявся від європейського та російського. За оцінкою І. Дзюби, «він у цілому поступався їм філософською концептуальністю та естетичною визначеністю; водночас у ньому менше езотеризму, окультності й містицизму, більше відгуків на життя; він небайдужий до ідеї національного визволення, що набирала часом форми „національного містицизму..."» Символізм в українській літературі пройшов у своєму розвитку три етапи. Перший тривав до 1917 року, його репрезентували М. Вороний, Олександр Олесь, Г. Чупринка, П. Карманський, М. Філянський. Друге відгалуження символізму репрезентує Львівське угруповання "Молода муза". До нього належали поети В. Пачовський, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, С. Чарнецький, М. Яцків. Третє — "Українська хата", яка в 1909—1914 pp. виходила в Києві. У пій друкувалися символісти М. Філянський, Г. Чупринка, В. Пачовський, П. Карманський, П. Тичина, М. Сріблянський. Український символізм виростав на фунті, який підготували М. Вороний, Олександр Олесь, поети "Молодої Музи" та "Української хати". 44. Синтез мистецтв у творчості кобилянської Синтетична проза О.Кобилянської відповідає усім залежним від автора параметрам синтезу мистецтв.Органічність синтезу прози О.Кобилянської з музикою і малярством забезпечили музичне покликання й вроджений малярський хист письменниці, притому музичне і малярське чуття компенсували їй у літературній практиці нестачу відповідної освіти. Підрядність, підпорядкованість літературних творів О.Кобилянської музиці чи малярству виявляється у застосуванні власне синтетичних способів для надання прозовому твору специфічних суміжномистецьких ознак. Моносенсорності музики і малярства письменниця у своїй літературній практиці досягала перевагою у творі звукових чи зорових лексем; Свідомий намір О.Кобилянської синтезувати свою прозу зі суміжними видами мистецтва пояснюється внутрішньою потребою кожного митця повністю самореалізуватися. Вірність своєму музичному покликанню і малярському хисту, тотожність самій собі Кобилянській гарантував автобіографізм душі, внутрішнього життя, — визначальна риса прози буковинки. Синтетичні, в основному музичнопрозові твори О.Кобилянської сприймаються якісно по-новому, бо авторка надала їм не лише формальних, а передусім сутнісних ознак музики — її метафізичності. Конкретно у випадку О.Кобилянської можна говорити про підпорядкування іншому виду мистецтва — музиці не окремих прозових творів, а більш ніж половини усього прозового доробку, що дає підстави, враховуючи не лише повну, а й епізодичну, як-от у написаній в основному 1886 року повісті “Людина”, причетність конкретного твору до музики.Тотальна з незначним перебільшенням музичність прози О.Кобилянської відповідного періоду пояснюється широким діапазоном авторчиного розуміння музики: від прямого “вид мистецтва”, “музичний твір” до метафізичного “музика душі”, “музика природи”, “основа основ буття”. О.Кобилянську, хоч і письменницю, можна вважати за суттю її творчості однією з небагатьох професійних жінок-композиторок. Уклавши у музичні новели “Impromtu phantasie” та “Valse mйlancolique” своє внутрішнє життя і заодно передавши в них словами меланхолійну музику душі рідного народу, вона справжній творець, що підтверджує і новий піджанр фрагментарної прози, котрий вона створила, — акорди. Як у музичній прозі О.Кобилянська практикувала різні музичні жанри (вокальний та інструментальний), так у малярській — різні види образотворчого мистецтва (живопис і графіку). На відміну від музичного покликання малярський хист О.Кобилянської проявився у її прозі дискретно, причому найбільше, за задумом самої автор- ки, — не в епізодах, а в цілих творах, яких усього два, й у кожному з них відповідний суміжномистецький ефект досягається словом в інший спосіб: власне синтетичний, літературно-малярський (“Рожі”) і суто літературний (“Під голим небом”). Суто літературним способом досягається малярський ефект і в епізодах новел О.Кобилянської своєрідного карпатського циклу (“Природа”, “Жебрачка”, “Час”, “Битва”) — в її унікальній карпатській мариністиці. Узагалі ж, проведене з методологічної позиції самототожності письменника дослідження явища синтезу мистецтв у прозі О.Кобилянської як вияву нової форми взаємодії між суміжними видами творчості у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. підтверджує, що модерністичні тенденції в українській літературі зазначеного періоду виникли не під впливом західноєвропейських літератур, не з прагнення наслідувати їх, а з невичерпних внутрішніх ресурсів української нації, її непомильної інтуїції та прозірливої чутливості. 45. Аналіз новели М. Коцюбинського «Цвіт яблуні» Твір не має сюжету у звичайному розумінні цього слова. Основний зміст — переживання батька-художника, його спостереження,поглиблений аналіз переживань. Форма розповіді — від першої особи, що надає більшої інтимності й ліризму, допомагає глибше розкрити всі найтонші душевні порухи персонажа. Письменник, виливаючи всі свої потаємні почуття на аркуш паперу, повинен керуватися тим, що його хтось буде читати. Максимально відвертим не можна бути ні з ким, навіть сам на сам із собою. Тому, мабуть, новела справляє таке надзвичайне враження — виникає відчуття, що ти поринув у чужу свідомість, ти читаєш потаємні рухи чужої душі. Звісно, створена ця атмосфера художньою уявою митця, проте видається, що ти торкнувся чогось забороненого. Герой відчуває роздвоєння. У житті він виконує два важливих обов'язки (звісно, що цих обов'язків більше, але основний конфлікт виникає на основі цих двох) — він турботливий, дбайливий батько, з одного боку, а з іншого — письменник, митець. Здається, чому батько повинен конфліктувати із письменником? Тому що виникла непередбачувана ситуація. Батько спостерігає, буквально спостерігає, бо допомогти не може, смерть своєї маленької доньки. Він усвідомлює свою безпорадність у цій ситуації. Він не Бог, не може втрутитися в те, що було визначено вищою силою. Проблема в тому, що у цей критичний момент прокидається ще одна іпостась — митець. Письменник усвідомлює, що він зараз став свідком трагічної події. Такої можливості у нього, ймовірно, ніколи не буде — бути очевидцем та безпосереднім учасником драми. Його уява мимоволі запам'ятовує кожну деталь. Ще одна якась неймовірна думка з'являється в голові. Ось перед ним драма, драма, яка відбувається насправді, але він не відчуває горя, не відчуває фізично болю душевного. Як це може бути? Це "вибрики" людської природи. У найтрагічніші моменти людина не усвідомлює, що відбувається навколо. Вона переходить на рівень інстинктів. У героя новели цим інстинктом стає інстинкт митця. Горе буде потім, коли все залишиться позаду. А тепер він тільки і може робити те, що спостерігати. Іноді роздуми героя перериваються якимись зовнішніми подіями, як-от прихід лікаря, або поява жінки. Але вони не змінюють логіки розвитку думки загалом у творі. Вони виконують функції відправних пунктів для появи нових думок. Так і цього разу герой помічає народження нової думки — якщо є жінка, то будуть ще діти. Але невдовзі сам себе зупиняє. Будуть, але цієї дівчинки вже не буде, вона відправляється в інший світ, можливо, більш справедливий за той, в якому була доти. Почувши дикий крик дружини, він розуміє, що все скінчилося. Але цей факт не змінює його настрій. Він спокійно розуміє, що треба йти і заспокоювати жінку. Біжить у спальню і— і бачить вже скляний погляд напівзакритих очей. Невідомо звідки з'являється знову та шалена думка: дивись, запам'ятовуй кожну деталь, бо колись воно може бути використано як матеріал. Він виходить на подвір'я і бачить цвіт яблуні, що лежить на землі. А там, у кімнаті, лежить його дівчинка, яка ще кілька днів тому сміялася і бігала. Ця деталь набуває символічного характеру — вона уособлює життя. |
|
Полонізми – це слова, їх сполучення або ідіоми, які потрапили в лексику... ПОЛОНІЗМИ ТА СЛОВА ПОЛЬСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ У ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧ. ХХ ст. (на матеріалі творчості М. ЯЦКІВА – представника літературної... |
Київ. Поділ. «Воздвиженка» Мета проекту: Відкрити а також показати, нові імена сучасної української художньої школи різних напрямків |
|
ПЛАН РОБОТИ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОЦНТ та КОР НА 2013 РІК м. Миколаїв, 2012 ... |
УРОКУ Просвітництво як літературна епоха. Розмаїття виявів літературного життя: виникнення (сентименталізму) та розвиток (класицизм, реалізм)... |
|
Календарно тематичне планування з зарубіжної літератури для 8 класу Художня література як мистецтво слова, її місце серед інших видів мистецтва. Місце національних літератур у всесвітньому літературному... |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
|
Особливості використання засобів нових інформаційних технологій у... Жук Ю. О. Особливості використання засобів нових інформаційних технологій у навчально-виховному процесі професійно-технічного закладу... |
2-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням молдовською... В процесі вивчення «Читання» реалізується розвиток комунікативного, естетико-морального, літературного, інтелектуального розвитку... |
|
ЖЕНО ЗАТ ВЕР Д ЖЕНО УКР (далі – Технічні умови) відповідають визначенням, що надані у «Правилах реєстрації і користуванні доменними іменами в домені.... |
1. Періодизація давньогрецької літ-ри Класичний період (7-4ст д н е.) З'являється лірика, драма, вникають перші прозові жанри: історіографія, ораторське мистецтво, філософські... |