|
|
Скачати 0.93 Mb.
|
"Молода муза" — літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-09 як клуб літераторів. До "М.м." належали В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О. Луцький, В.Пачовський, С.Твердохліб, С.Чарнецький, М.Яцків. Близькими до цієї групи були письменники: Ф.Коковський, М.Рудницький, О.Туринський, композитор С. Людкевич, скульптор М.Паращук, маляр І.Северин та ін. Друкованим органом "М.м." був журнал "Світ". Учасників об'єднувала орієнтація на модерністські тенденції в західноєвропейській літературі, заперечення надмірної заангажованості літератури, ідея краси як іманентної властивості української душі, опозиція до міметичних форм мистецтва. Основні засади "М.м." були близькі творчим принципам М.Вороного, Олександра Олеся, М.Філянського та інших письменників, які гуртувалися навколо журналу "Українська хата", де часто друкувалися поети-"молодомузівці". Навколо засад раннього українського модернізму точилася полеміка між його прихильниками М.Євшаном, М.Сріблянським, А.Товкачевським та противниками — І.Франком, С.Єфремовим, Д.Лукіяновичем та ін. Ідеї "М.м.", зокрема її символістської платформи, мали вплив на розвиток української поезії початку 20-х. При "М.м." діяло видавництво під однойменною назвою, засноване 1906. До групи навколо журналу „Українська хата” (1909-1914) належали М.Сріблянський, Євшан, Товкачевський, Чупринка, Богацький. Якщо „молодомузівці” спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, то розвинули їх Микола Євшан та його колеги з київського журналу «Українська хата». Ніцшеанство лягло в основу дискурсу «хатян». Завдання журналу — принести «помочі і світла в темну українську хату». Засновники журналу прагнули розширити рамки української культури, модернізувати її, головним об'єктом їхньої критики було «старе» народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Головний опонент «хатян» — народницька критика, представлена газетою «Рада», її постійним автором С.Єфремовим. Тут друкувалися поезія і проза «модерністів», передовсім поетів «Молодої Музи», а також «модерністів» російської України — Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін. 32. Еволюція творчості Лесі Українки. Поетичний хист Лесі Українки формувався і зміцнювався не лише на величній духовності й героїчній історії свого народу, а й творчому засвоєнні найкращих надбань світової літератури і мистецтва, чому значною мірою сприяли родинні обставини та те інтелігентне оточення, в якому вона перебувала і виховувалася. Окрім рідної української, вона вільно володіла мовами: нім., франц., лат., давньогр., італ., англ.., ісп., рос., польськ., болг., вільно читала твори чес. і словац. письменників. Саме постійне зацікавлення світовою літературою і історією дозволило їй у 1890 році написати підручник "Стародавня історія східних народів", який було вперше видано у 1918 році в Катеринославі. Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії "Сафо", "Іфігенія в Тавріді", "Ніобея", "Орфеєве чудо", а біблійні теми та мотиви оригінальне розробляються у віршах "Я бачила, як ти хиливсь додолу", "То може станеться і друге диво", "Дочка Чєфая", "Ізраїль в Єгипті", "Пророк", "Жертва", "Саул" та інші. У циклі "Весна в Єгипті" поетеса майстерно і глибоко проникає в сутність життя і особливості природи єгиптян. Та одночасно з цим вона не оминає і злободенних соціальних мотивів, її непокоять "гніт фараонів, кормига чужинців", як в давнину, так і тепер ("Таємний дар"), а також і те, що відбувається у рідному краєві. П'єси і драматичні поеми Лесі Українки своїми сюжетами, темами і мотивами міцно пов'язані з світовою історією, культурою і літературою і становлять, таким чином, визначне мистецьке явище у розвиткові загальносвітового літературного процесу. Визначний внесок в розвиток світової культури зробила Леся Українка і своїми перекладами творів письменників багатьох літератур українською мовою. Після І. Франка Леся Українка була чи не найплідніщим і наймайстернішим таким перекладачем. Перекладами з інших літератур поетеса почала займатися ще, власне, з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом із старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою "Вечера на хуторе близ Диканьки" М. Гоголя. А ставши відомою письменницею, вона виробила об'ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лєрмонтова, Тургенєва, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо, Гете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Міцкевича, Словацького та багатьох інших. Уже оцей перелік прізвищ визнаних у всьому світі митців художнього слова засвідчує про Неабияку обізнаність Лесі Українки з найкращими надбаннями світової літератури, з якими вона намагалася ознайомити український народ з метою піднесення його інтелектуального і культурного рівня. Про те, що світова література була невід'ємною частиною творчості Лесі Українки, свідчать і її літературно-критичні та публіцистичні статті, переважна більшість з яких присвячена зарубіжній літературі. Особливо актуальними є такі її літературно-теоретичні дослідження: "Два направлення в новейшей итальянской литературе", "Заметки о новейшей польской литературе", "Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.", "Утопія в белетристиці", "Народничество в Германии", "Михаил Крамер" та багато інших. Леся Українка належить до тих небагатьох митців українського художнього слова, які своєю творчістю і діяльністю були міцно пов'язані з світовим літературним процесом, світовою культурою, залишаючись одночасно оригінальними і самобутніми національними письменниками. 33. Поезії М. Вороного Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався у періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада»1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці «В сяйві мрій» (1913 р.) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності (цикл «Осокорі»). Орієнтована передусім на читача, вихованого на кращих зразках світової літератури, поезія Вороного була, за висловом О. І. Білецького, «явище високої художньої цінності». Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові). Водночас створює поезії, в яких висміює національну обмеженість, псевдопатріотизм, його антигуманістичну, аморальну сутність («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»).У добу революційних піднесень лірика Вороного не ідеалізувала нові перетворення, а щиро закликала берегти, охороняти здобуту свободу боротися за «нації права» не словом, а мечем. 34.Творчість поетів "Молодої Музи" Молода Муза-літературна група, яка існувала у Львові на початку 20 століття. Гурток становила молодь,вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті ,що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи ”вільні художники”. До учасників гуртка належали Михайло Яцків,Петро Карманський,Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, СидірТвердохліб, Остап Луцький...Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький,що під її крилом починав свою літературну діяльність. Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого,якого називали “професором”.Лепкий “мав викладати“ в Краківському університеті,але професором став набагато пізніше.Він віддавав багато часу педагогічній роботі . На творчість лишалися вечірні та нічні години. Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу «Світ» Так , в одному з номерів журналу «Світ» стверджувалося ,що «Молода муза « репрезентує «відомий в інших народів напрямок декадентський , символістичний , модерністичний, естетичний — і як там його всіляко називають.Мета цього напрямку служити красі».Як бачимо ,в цей час не було ще чіткої диференціації цих термінів,різні автори вкладали у них різний зміст . Одним з найулюбленіших поєтів «молодомузівців» був Шарль Бодлер .Його перекладали і О. Луцький , і М. Рудницький, і М. Яцків. Переклади ці мають сьгодні історико-літературне значення. Над тою «Молодою музою» навис якийсь фатум. Давно вже минули часи , коли Бодлера і Верлена й інших символистів називали занепадниками, переоцінене їх значення і роль в історії літератури, видано твори ,а їхнім українським послідовникам так і лишалися буквально донедавна ці давні догматичні оцінки й характеристики . Тим часом «Молоду музу « треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ — початку Ххст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньої реалістичної школи і набуваючи в українському національному середовищі нових ознак . При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку , пошуки власної концепції,що охоплюють сферу ідей і форм. Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез двох начал , іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей , які мають загальнолюдський характер? Такою мірою , як це зробила Леся Українка в «Лісовій пісні», М. Коцюбинський в «Тінях забутих предків», не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа («Лісовий дзвін «, «Поєма долин»), драматична поема В. Пачовського«Сон української ночі» та вірші збірки «Ладі й Марені терновий огоньмій» були в цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження в українській літературі. Нарешті, ще один принцип поетики «молодомузівців» — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поєзії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що«молодомузівці» дотримувались гасла «мистецтва для мистецтва». Знаходили й підтвердження в рядках одного з віршів В. Пачовлького: «Се є штука — я не пхаю тут ідей!» Одначе це була радше реакція на вимогу писати «соціально-програмові», як висловився О. Луцький в листі до Г.Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі «За красою». І самі учасники цієї літературної групи рішуче заперечили такий погляд.М.Рудницький писав пізніше з цього приводу : »Довго товкли по підручниках і газетних статтях фразу, повторювану й досі , начебто «Молода муза» поклонялася ідеалові чистої краси та начебто цей ідеал був звичайним ідолом — шкідливою примарою «мистецтво для мистецтва». Він рішуче заперечує такий погляд , підкреслюючи, що особисті, суб»єктивні мотиви «не ослабили в них громадських почувань.» Інакше й не могло бути , бо ж учасники цієї групи — вихідці із селянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивались у життя , зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба. «Молода муза» існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни , отже , якихось сім — вісім років .Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку. 36. Аналіз драматичної поеми Лесі Українки «Бояриня». Остання з драматургічних поем Лесі Українки — «Бояриня», написана протягом трьох днів у Єгипті в 1910 р.— вперше побачила світ уже по смерті письменниці у 1914 р., а потім, із 1923 р. не перевидавалась кілька десятиріч. Пpовідне місце в ліpиці Лесі Укpаїнки займає тема любові до pідного кpаю, який вона хотіла бачити вільним і щасливим. Ця тема найбільше pозкpивається в її поемі "Бояpиня". "Бояpиня" пpойнята поpівнянням суспільно-політичної атмосфери Укpаїни і Московщини за доби Руїни, підкpесленням її очевидних pозбіжностей, вона була непpийнятною, воpожою для ідеологів тоталітаpизму, що намагалися знеособлювати цілі наpоди, між тим ця дpама по-новому освітлює всю твоpчість нашої великої поетеси. Дpама уводить читача в складні часи істоpії Укpаїни - добу, яка своєю конфліктністю, боpотьбою, пpагненням Укpаїни до об'єднання і незалежності була співзвучна змаганням нашого наpоду на початку ХХ століття. У суспільно-національні взаємини між Укpаїною і Росією, в ті часи, коли гетьман Доpошенко пpагнув об'єднати Лівобеpежжя і Пpавобеpежжя в єдину деpжаву, намагався повеpнути Укpаїні волю і незалежність. Hа істоpичному тлі ХVII століття Леся Укpаїнка pозглядає pяд пpоблем, одна з них - тpагедії pідного кpаю. Hосієм цієї пpоблеми у дpамі "Бояpиня" є обpаз Оксани. Саме чеpез тpагедію життя дочки козака автоpка доводить нас до pоздумів над тpагедією Укpаїни. Покохала Оксана молодого козака Степана, який будучи на службі у цаpя в Москві, з козака став бояpином. Після одpуження вона їде з чоловіком до Москви, де життя Оксани стало життям у неволі. Від невимовної туги за рідним краєм, не в змозі знести приниження, яке їй, як українці довелось відчути в Московщині, вона смертельно занедужала. Весь час перебування на чужині вона внутpішньо пpотистоїть тому, що її оточує: побуту, звичаям, взаєминам між людьми. Hе спpиймає вона pосійського одягу. Hе може дівчина звикнути й до того, що їй не можна було самій ходити, не можна "з чоловіками жіноцтву пpобувати пpи бесіді", тоді як в Укpаїні жінка в пошані. Hе могла зpозуміти Оксана й того, що молодь побиpається чеpез сваху. Обуpює її "поцілуйний обpяд". Дивує геpоїню те, що не чути співу у Московщині. Вона називає себе невільницею, а Московщину – тюpмою І ця доля є уособленням долі Укpаїни під владою Росії. Леся Укpаїнка виступала пpоти такого поневолення, пpоти того ставлення московського панства до укpаїнців, яке обpажало, пpинижувало наш волелюбний наpод, наpод з геpоїчним минулим, давньою культуpою і високим pівнем моpально-етичних пpинципів, а не пpоти pосійського наpоду. Hаш наpод, за твеpдженням Лесі Укpаїнки, заслуговує на велику повагу і повноцінне самостійне буття. У поемі пpозвучала віpа поетеси в визволення і відpодження pідного наpоду, в його нездоланні життєтвоpчі сили.Важко пеpеоцінити значення поеми "Бояpиня" в незалежності Ук pаїни, бо ж її віpна дочка показала, що "укpаїнська стихія потpапить сама з себе, з власних сил, із непозичених в інших ідеалів видобути той великий патос, ствоpити ту твоpчу pозгонову легенду, ту pозгоновусилу, яких її заблукані попеpедники надаpемно шукали в чужих національних ідеях або в інтеpнаціоналізмі. 37. Модернізм в укр.літератури кін.19-поч.20 ст. Модернізм - загальна літературно-мистецьких тенденцій неміметичного ґатунку на межі ХІХ-ХХ ст.,що виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Визначальні риси модернізму: - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком ); - у творах затверджується перевага форми над змістом; - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці); - естетизм. Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо. Вперше слово «модернізм» у значенні художнього напряму досить упевнено вжила Леся Українка в доповіді, виголошеній наприкінці 1899 р. в Київському науковому товаристві під назвою «Малорусские писатели на Буковине». В українській літературі, зважаючи на неприхильну національну історію, М. набував специфічних рис. Перший з гаслами модернізму виступив М.Вороний (заклик укласти «Український альманах» – 1901 р.) (альманах „З-над хмар і долин” 1903 р.). Тут автор заперечував суспільну значимість літератури. |
|
Полонізми – це слова, їх сполучення або ідіоми, які потрапили в лексику... ПОЛОНІЗМИ ТА СЛОВА ПОЛЬСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ У ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧ. ХХ ст. (на матеріалі творчості М. ЯЦКІВА – представника літературної... |
Київ. Поділ. «Воздвиженка» Мета проекту: Відкрити а також показати, нові імена сучасної української художньої школи різних напрямків |
|
ПЛАН РОБОТИ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОЦНТ та КОР НА 2013 РІК м. Миколаїв, 2012 ... |
УРОКУ Просвітництво як літературна епоха. Розмаїття виявів літературного життя: виникнення (сентименталізму) та розвиток (класицизм, реалізм)... |
|
Календарно тематичне планування з зарубіжної літератури для 8 класу Художня література як мистецтво слова, її місце серед інших видів мистецтва. Місце національних літератур у всесвітньому літературному... |
Підручник з предмету "ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ" Декларації про держ суверенітет Укр 18. 12. 1990 Земельний кодекс УРСР, де земля, її надра, повітряний простір, ресурси, що знаход... |
|
Особливості використання засобів нових інформаційних технологій у... Жук Ю. О. Особливості використання засобів нових інформаційних технологій у навчально-виховному процесі професійно-технічного закладу... |
2-4 класи загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням молдовською... В процесі вивчення «Читання» реалізується розвиток комунікативного, естетико-морального, літературного, інтелектуального розвитку... |
|
ЖЕНО ЗАТ ВЕР Д ЖЕНО УКР (далі – Технічні умови) відповідають визначенням, що надані у «Правилах реєстрації і користуванні доменними іменами в домені.... |
1. Періодизація давньогрецької літ-ри Класичний період (7-4ст д н е.) З'являється лірика, драма, вникають перші прозові жанри: історіографія, ораторське мистецтво, філософські... |