|
|
Скачати 1.92 Mb.
|
|
Лекція V. Сутнісні характеристики культури. Пробудження національної свідомості українського народу XIX – поч. ХХ ст. План
Під сутнісними характеристиками культури розуміються властиві культурі якості й властивості, що виражають її суть як способу самоорганізації життя людей. Сутнісні характеристики культури являють собою незмінні, постійні, іманентні якості культури, які проявляються у всім різноманітті культурних явищ. Сутність культури визначається такими поняттями, як універсальність, цілісність, традиційність, аксиологічність і толерантність. Ці поняття слід розглядати як взаємодоповнюючі один одну. Універсальність (від лат. universalis - загальний) виражає загальний, всеохоплюючий характер культури. Ця характеристика вказує на те, що культура не може бути зведена до якої-небудь одної сфери соціального буття людини. Вона охоплює всі рівні, усі зрізи людського життя: від самих інтимних, особистісних до суспільно значимих, глобальних; включає різні соціальні явища, відносини й процеси, оскільки виступає джерелом саморозвитку людину й суспільства. Наскільки многомерна, різноманітна у своїх проявах людська сутність, наскільки універсальна людина в проявах своєї активності, настільки різноманітна культура у своєму змісту й ступені "поширеності". У якості сутнісної характеристики цілісність культури можна визначити як систему взаємозалежних і взаємообумовлених змістів і форм їх втілення, що виражають культуру як єдине, органічне ціле. Таким чином, цілісність виражає специфіку внутрішньої організації й існування культури як органічної єдності її духовного змісту й форм її виразності. У всіх своїх проявах, формах і засобах існування культура представлена цілісними утвореннями: будь це культура особистості або народу, твір мистецтва, вчинок або слово - будь-який артефакт культури виступає як єдність духовного й матеріального або як органічна частина цілісного культурного контексту. Культура являє собою"сполучну єдність" усіх своїх елементів, кожний з який, у свою чергу, також є певною культурною цілісністю. Цілісність культури знаходить вираження у виділенні таких культурних систем, як, наприклад, давньогрецька, індійська, українська й ін. культури, у яких знання, цінності, норми, ідеали, форми діяльності, спосіб життя, предмети й речі утворюють органічну єдність, перебувають у певній залежності й взаємозв'язку. Взаємозумовленість духовного й матеріального прояву культури дає можливість поколінням нащадків засвоювати духовний досвід попередніх поколінь, засвідчений у залишеній ними матеріальній культурі. Руйнування культурної цілісності предметів, явищ, відносин соціальної дійсності спричиняє активізацію деструктивних, руйнівних процесів і тенденцій. Слід зазначити, що в розвитку культури особливу роль відіграють "механізми" передачі, трансляції соціальнозначимого досвіду, необхідного для розвитку людини й суспільства. Цей досвід зберігають і передають новим поколінням особливі складові культури - традиції. Традиції (від лат. traditio - передача, переказ, оповідання) - соціокультурна спадщина, що передається з покоління в покоління, що й відтворюється в певних суспільствах і групах протягом тривалого часу. Людина включається в соціокультурну реальність за допомогою засвоєння й використання історичного досвіду культури, долучається до неї через певні культурні форми - традиції. Традиції утворюють "колективну пам'ять" різних людських співтовариств, забезпечуючи наступність і самототожність у розвитку. Формування традицій пов'язане з відбором у процесі розвитку культури життєво важливих сенсів людського існування, які виступають організуючим початком і тому необхідні для відтворення в кожному новому поколінні. Традиції являють собою інформаційне "ядро" культури, культурний код, алгоритм, який визначає спрямованість розвитку культури і її зміст. По традиціях можна судити про менталітет народу, оскільки вони формуються й відтворюють культурні архетипи. Через національну символіку, ритуали, обряди традиції передають і зберігають загальні психологічні риси людей. Традиції містять інформацію про розвиток спеціалізованих видів діяльності, різних сфер культури (наукові й освітні традиції, політичні й правові, художні й релігійні, сімейні й виробничі і т.д.). Кожне нове покоління, одержуючи у своє розпорядження сукупність традиційних зразків, не просто сприймає й засвоює їх у готовому виді, а здійснює інтерпретацію й вибір, тим самим, вносячи зміни в устояні норми, цінності, види діяльності і т.д. Розвиток культури, таким чином, представляє собою внутрішньо суперечливий процес взаємодії традицій і новаторства. При цьому традиції проявляють себе як найбільш консервативна складова культури, що стримує будь-які зміни, нововведення й запозичення. Аксиологічність (від греч. axios - ціннісний) виражає культуру як систему цінностей. У житті людини культура функціонує й сприймається, насамперед, як світ цінностей. Цінності є невід'ємної складовою культури, без якої культура втратила б свою гуманістичну сутність. Різноманітність ціннісного змісту культури можна впорядкувати, виділяючи такі категорії цінностей, як духовні й матеріальні, абсолютні й відносні, суб'єктивні й об'єктивні, особистісні, національні, загальнолюдські й ін. Толерантне (від лат.- терпимість, терпіння) взаємодія заснована на розумінні й терпимім відношенні до відмінностей у поглядах, укладах життя, етикеті, напрямі думок і т.д., на споконвічній повазі до "інаковості". Дотримання толерантних форм взаємодії дозволяє зберегти "простір" індивідуальної волі кожної зі сторін, що спілкуються, установлювати й витримувати прийнятну для них дистанцію в спілкуванні, непорушення якої й створює можливість діалогу. Толерантність виражає специфіку взаємодії рівних, відкритих миру й готових до спілкування з ним індивідуальностей. Толерантність, сполучена з поняттями волі, автономності особистості, цінністю полілогічного людського існування. Вона виражає моральну сутність культури як системи взаємодіючих індивідуальностей. Як толерантний утвір, культура покликана попереджати можливі конфлікти (терпиме відношення - не провокаційно по суті), а також виробляти цивілізовані засоби вирішення виникаючих протиріч і проблем. Толерантність можна визначити як "культуру незгоди" - важливо не тільки відстоювання людиною своєї індивідуальної позиції або точки зору, але й те, у якій формі це здійснюється. Як толерантний утвір, культура забезпечує такі умови для розвитку людини, коли його внутрішня гармонія узгодиться з гармонією навколишнього світу.
У другій половині XIX ст. в Україні налічувалося 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ, переважна більшість з яких були приватними. Українські університети — Харківський, Київський, Одеський (Новоросійський, 1865) та інститути — Ніжинський історико-філологічний (1875), Харківський технологічний (1885), Київський політехнічний (1898) стали центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів та інших спеціалістів для підприємств України. Здебільшого навчання у вищих навчальних закладах було недоступне для дітей робітників та селян, оскільки було платним, і плата ця була досить високою. В українських навчальних закладах створюються відомі наукові школи: математична — провідними вченими були М. Ващенко-Захарченко, С. Ярошенко, І. Тимченко; фізична — М. Умнов; астрономічна — Ф. Бердихін; хімічна — М. Бекетов, Я. Михайленко, Ф. Шведов, С. Реформаторський; біологічна — О. Чорна, К. Милашевич, ембріолог О. Ковалевський; ботаніки — В. Зеленський, Ф. Каменський, В. Палладін; мікробіології — М. Гамалія, І. Мечников, фізіолог І. Сєченов. У 1869—1870 pp. було засновано географічне товариство, яке здійснило три експедиції з метою збирання етнографічно-статистичних матеріалів, які в 1872-1879 pp. було опубліковано в Петербурзі ("Праця етнографічно-статистичної експедиції в Західноросійський край"). До них були включені українські пісні, казки, відомості про правові звичаї українського народу та ін. Після виходу Емського указу 1876 p. Південно-західний відділ російського географічного товариства було закрито. Багато уваги приділяється вивченню української мови. Перше місце тут належить видатному вченому-мовознавцю О. Потебні, який залишив ґрунтовні дослідження із загального мовознавства, української мови і фольклору, діалектології слов'янських мов. Ґрунтовні дослідження з вивчення української мови здійснили також М. Максимович, П. Житецький, К. Михальчук, Ю. Тимченко та ін. А. Спілка та М. Уманець у 90-х роках XIX ст. уклали "Словарь російсько-український", який відіграв позитивну роль у пропаганді української мови. Вивчали українську мову російські вчені Ф. Корф, П. Фортунатов, О. Шахматов та ін. Під впливом творчості Т. Шевченка і започаткованого ним напрямку критичного реалізму в українську літературу входять Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. Активно працює в цей період П. Куліш, який у своїх творах на історичну тематику, зокрема доби козаччини, оспівує особливості козацького руху (роман "Чорна рада", 1857), активно виступає в літературно-критичних статтях проти хуторянства і національної обмеженості як у літературі, так і в суспільному житті. Нестерпне життя, безправ'я і страждання покріпаченого селянства показав у своїх творах видатний український прозаїк І. Нечуй-Левицький. До кращих його творів належать повісті "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім'я", "Старосвітські батюшки та матушки". Напрямок критичного реалізму в українській літературі одержав поступальний розвиток у творчості Панаса Мирного. У його романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні" (написаному у співавторстві з І. Біликом) дається широка картина життя українського села, боротьба бідноти проти злиднів і соціальної несправедливості. Серед драматичних творів Панаса Мирного популярною стала драма "Лимерівна", в якій показано конфлікт пореформенного села, що виник між багатою верхівкою та експлуатованим селянством. У Карпатському регіоні визначним представником передової української літератури був Ю. Федькович, який оспівував борців селянського руху, зокрема Лук'яна Кобилицю, проти австрійського поневолення, редагував першу українську газету "Буковина", яка виходила з 1885 p. у Чернівцях. Популярною серед читачів була творчість Ольги Кобилянської, щоправда, її перші твори, зокрема "Людина і царівна", зустріли різко протилежні оцінки — від захоплюючої з боку І. Франка до різко критичної з боку С. Єфремова. Найдраматичніший твір авторки — повість "Земля", де вона реалістично показала життя буковинського селянства, трагедію боротьби за землю; увесь він пронизаний болем і співчуттям до своїх героїв. У 90-ті роки XIX ст. підвищується інтерес до драматургічного мистецтва, яке всупереч Валуєвському та Емському указам виходить на театральні кони. Найяскравішим представником на цій ниві був письменник, поет, театральний і культурно-громадський діяч М. Старицький. Його п'єси "Не судилося", "У темряві", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" правдиво і неупереджено показують життя українського селянства. Провідною в його творчості була також історична тематика. Він написав повість "Облога Буші", роман-хроніку "Богдан Хмельницький", романи "Руїна". "Останні орли" ("Гайдамаки"), "Розбійник Кармелюк", в яких широко висвітлив визвольну війну українського народу 1648—1654 pp., гайдамацький рух XVIII ст., боротьбу проти кріпосництва. Талановитим представником в українській драматургії був І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Його п'єси "Бурлака", "Наймичка", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Мартин Боруля", що були написані в дусі критичного реалізму, показали розмаїте життя різних соціальних груп українського народу. Незважаючи на заборони і обмеження царського уряду, українське театральне мистецтво сформувалось, виросла визначна плеяда талановитих драматичних акторів: М. Кропивницький, П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовський. Вони з успіхом виступали на сценах театрів України, у Петербурзі, Москві та інших містах Росії. Істотний вплив на розвиток українського прогресивного реалістичного мистецтва справив І. Рєпін. Народився він на Слобожанщині, в м. Чугуєві у родині військового поселенця. Українські враження дитинства давали йому творчу наснагу протягом усього життя. Він написав відомі картини на українську тематику: "Запорожці пишуть листа турецькому султану", "Вечорниці", "Гопак", портрет Т. Шевченка, зробив багато замальовок із життя і побуту українського народу. Видатним художником став Т. Шевченко, який одержав ґрунтовну фахову підготовку в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, у майстерні К. Брюллова. Він заклав підвалини професійного реалістичного мистецтва, виконав велику кількість мистецьких творів у живописі та графіці, став першим українським художником, якого Академія мистецтв вшанувала званням академіка. Величезний вплив на розвиток української літератури справила творчість Т. Шевченка. Його "Кобзар" став епохальним явищем. Т. Шевченко підняв українську літературу на світовий рівень. Він порушує у своїх творах найгостріші питання суспільного життя, своєю поезією формує національну свідомість українців, закликає до співчуття та захисту всіх слов'ян і пригноблених народів Росії. Поет заклав основи політичної та філософської поезії, соціальної сатири, сформулював основні естетичні принципи реалізму, розширив верифікаційні засоби поезії. Його творчість вплинула на розвиток літератури та культури слов'янських народів. У Галичині під впливом українських ідей працювали художники Т. Копистинський, Т. Романчук, К. Устиянович та І. Труш. Темами своїх творів вони обирали побутову та історичну тематику, у пейзажах оспівували рідний край, а І. Труш виконав портрети І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка та Лесі Українки. Підвищується інтерес до вивчення народної мелодики у композиторів, які працювали над українською тематикою. Так, М. Мусоргський за мотивами творів М. Гоголя написав оперу "Сорочинський ярмарок", М. Римський-Корсаков — опери "Майська ніч" та "Ніч перед Різдвом", П. Чайковський — оперу "Черевички", О. Бородін — оперу "Князь Ігор". С. Гулак-Артемовський, залюблений в українську старовину, написав оперу "Запорожець за Дунаєм". Та найбільший внесок у розвиток українського музичного мистецтва зробив М. Лисенко. Він збирав та обробляв українські народні пісні й опублікував 7 збірок, записав музичний репертуар кобзаря Остапа Вересая, додавши до цієї публікації теоретичну статтю про кобзарське мистецтво, створив симфонічні й камерні твори та опери "Тарас Бульба", "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Наталка-Полтавка", а також унікальний на той час жанр — опери для дітей "Коза Дереза", "Пан Коцький" та "Зима і весна".
Засновником українського професійного театру з повним правом вважається І. Котляревський. Він у 1810 p. разом з М. Щепкіним створив театральну трупу, для якої написав п'єси "Наталка-Полтавка" та "Москаль-чарівник". Вони ж зіграли ролі головних героїв: І. Котляревський — Возного, М. Щепкін — Виборного. Продовжували свою діяльність вільні мандрівні трупи, на основі яких 1882 p. було сформовано майбутній "Театр корифеїв" — трупу М. Кропивницького у Єлизаветграді. До неї ввійшли талановиті актори тодішнього театру — М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Карпенко, Л. Квітка та ін. У 1885 p. трупа вже налічувала близько 100 акторів і поділялася на дві: одна — під керівництвом М. Кропивницького, друга — М. Старицького. Було засновано нову систему організації — товариство на паях, яке колегіальне вирішувало всі питання. Невдовзі починають діяти трупи М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого та ін. На початку XX ст. в Україні налічувалося близько 300 театральних колективів. Над формуванням репертуару працювали кращі драматурги України. Вони боролися проти русифікаторства, порушували соціальне значущі питання, формували шанобливе ставлення до української культури, торували нові шляхи розвитку сценічного мистецтва. Ставилися вже згадувані п'єси І. Котляревського; "Назар Стодоля" Т. Шевченка; понад 40 п'єс М. Кропивницького, серед яких "Дай серцю волю, заведе в неволю", "Доки сонце зійде, роса очі виїсть", "Глитай, або ж павук", "По ревізії", "Пошились у дурні" та ін.; інсценізовані обробки М. Старицького "За двома зайцями", "Сорочинський ярмарок", "Циганка Аза", "Різдвяна ніч" та його соціально-побутові драми "Не судилося", "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці"; глибоко психологічні п'єси І. Карпенка-Карого "Наймичка", "Безталанна", сатиричні комедії "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", історичні драми "Бондарівна", "Сава Чалий" та ін.; драматичні твори І. Нечуя-Левицького "Маруся Богуславка", Панаса Мирного "Лимерівна", Б. Грінченка "Степовий гість" та "Ясні зорі", І. Франка "Украдене щастя", "Учитель" та "Кам'яна душа". Багато з цих п'єс не сходять зі сцени й сьогодні. Творчі досягнення корифеїв українського театру є провідними в сучасному театральному мистецтві (нині Кіровоградський академічний український музично-драматичний театр ім. М.Л. Кропивницького). |
|
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
|
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)» Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.) |
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
|
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
Лекція Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика 5 Лекція Організація податкової служби і податкової роботи. Система інформаційного забезпечення 11 |
|
ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49 Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,... |
Лекція Інформатизація діяльності інформаційних установ Лекція Інформатизація діяльності інформаційних установ. Електронний документний фонд як модель управління інформаційними ресурсами.... |
|
Лекція: Інтерфейс Microsoft Word 2007: версія для друку і PDA Лекція... Описані способи роботи з елементами управління : кнопками, списками та ін. Показані можливості налаштування панелі швидкого доступу.... |
Лекція: Підготовка до друку і друк документу : версія для друку і... Показана робота з документом в режимі попереднього перегляду перед друком. Вивчаються можливості налаштування друку документу, у... |