|
|
Скачати 1.92 Mb.
|
|
Індійський культурний регіон В основі виділення цього регіону лежать два фактори: географічний територія і місце) та культурно-історичний (своєрідність розвитку). За етнічно-родовим походженням тут проживають араби, афганці, бхіли, греки, гуни, кушуни, тюрки та інші. В довідниках зазначено, що понад 72% складають індоарії. Населення Індії розмовляє 834-а мовами і діалектами і налічує близько 80-и етносів. Індія пройшла складний шлях свого розвитку. Як цілісне утворення вона перебувала дуже короткі періоди, весь час потрапляючи під поневолення іншими народами. Незважаючи на це культура Індійського регіону зберегла свій специфічний характер і своєрідність. Вона почала складатися у IV тисячолітті до Р.Х. і уже в III тисячолітті панувала на території близько 2 млн. квадратних кілометрів. Незважаючи на наявність писемності і значну писемну спадщину, уявлення про культуру цього періоду детерміновані залишками матеріальної культури (письмові джерела повністю не розшифровані). Загально прийнято вважати, що в цей період уже панував культ богів, храму. Сутністні елементи культури цього періоду прослідковуються в культурі наступних тисячоліть, що дає підставу вважати цей період визначальним у всьому подальшому культурному розвитку. У другому тисячолітті до Р.Х. відбувається розселення арійських племен, формування нової культурної єдності - індійської культури. Початок першого тисячоліття заклав підвалини системного релігійного світобачення, викладеного у Ведах (священне знання), що стали основою веданти - філософської системи. Жорстка кастова система, не підлягаючий сумніву авторитет брахманів, невдоволеність населення своїм соціальним станом сприяли формуванню буддизму і джайнізму з їх чотирма істинами: існування страждань, причини страждань, звільнення від страждань, шлях до звільнення. Звільнення від страждань можливе шляхом медитації. Джайнізм і буддизм приживались на реальному соціальному ґрунті і поступово наповнились положеннями брахманізму, сформувавши такий релігійний напрямок як індуїзм, що став духовним світоглядом сучасної Індії. Світоглядні релігійно-філософські системи індійського регіону суттєво вплинули на зміст і форму його мистецтва. До наших часів збереглися такі сакральні пам'ятки архітектури, як релікварії, колони, храми, монастирі. Пам'ятки світської архітектури практично не збереглися і відомі з історичних описів. Література, скульптура, живопис в основному носили релігійний характер, часто були пов'язані з етнічно-родовим сприйняттям світу, є художньо канонізованими, що сприяло збереженню і трансформації в сьогодення тогочасного світосприйняття. Латиноамериканський культурний регіон Особливість цього регіону в тому, що його культурні засади слід розглядати в двох історичних площинах: до відкриття Америки і після відкриття Америки. В доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями із Азії. Сучасна наука доводить, що це сталося ще 70-25 тис. рр. до Р.Х. В період з III по IX ст. тут явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика та Андська область. Сьогодні ці зони пов'язані з такими колись високорозвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки. Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всіх особливостей культури цих цивілізацій, причин освоєння ними природничих наук, призначення багатьох залишків матеріальної культури (канали, дороги, величезних розмірів загадкові геометричні знаки тощо). Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий час існували такі культури, як Ламбайеке, Чавін, Мочіка, Чіму, Тіауанако та інші. Культура людей стародавньої Америки вражає і сьогодні. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур як кукурудза, картопля, помідори, соняшник та інші; винайшли письмо, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську і любовну лірику, казки, пісні, були добрими архітекторами - створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису. Кінець XV ст. поклав початок занепаду цієї самобутньої багатовікової культури. Європейці з'явилися тут як завойовники, африканці - як їх раби. Виникають нові расово-етнічні утворення: метиси, самбо, мулати. Практично з початку XVI ст. в цьому регіоні починає формуватись нова людина, культурно-етнічна самоідентифікація якої стала не просто складною, а в більшості випадків неможливою. У XIX - першій чверті XX ст. прибуття в Латинську Америку вихідців із Близького Сходу та Європи призвело до такого багатоетнічного змішування рас, якого до того людство не знало. В культурно-історичному плані цей процес не був однорідним. Відносна ізоляція від культури Старого Світу зберегла в лоні народної культури (фольклор, міфологія, ритуали) здобутки корінних народів Латинської Америки, а пізніше, проникаючи у культуру Старого Світу, створила нові інтегративні цінності.
Український народ як творець національної та співтворець світової культури нагромадив за свою багатовікову історію величезні духовні надбання. До його духовної скарбниці входять видатні пам'ятки трипільської та скіфської культури, княжої доби, українського барокко, творча та філософська спадщина Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Миколи Лисенка. Новітня історія української культури визначається діяльністю її творців і реформаторів Олександра Довженка, Леся Курбаса, Бориса Лятошинського, Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Павла Вірського, Степана Турчака та багатьох інших талановитих майстрів. Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення. Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому - нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів. Тож завдання в осягненні даної теми і полягає в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним пов'язані. Розвиток української культури базується на таких загальновизнаних засадах: самоцінність культури й мистецтва в усіх їх численних проявах; творення єдиного загальнонаціонального культурного простору як одного з найважливіших консолідуючих факторів у справі розбудови української державності; забезпечення активного функціонування української мови в усіх сферах культурного життя держави; забезпечення гарантій свободи творчості, доступу до культурних надбань, створення можливостей активної участі громадян у художній творчості, особливо молоді; підтримка високопрофесіональної мистецької творчості, яка забезпечує якісний рівень національної культури, незалежно від політичної чи комерційної кон'юнктури; збереження національної культурної спадщини (рухомих та нерухомих пам'яток і цінностей, музеїв, заповідників тощо) як основи національної культури, турбота про дальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну; утримання зусиллями держави та місцевого самоврядування базових елементів культурної інфраструктури, основних (у національному, регіональному та комунальному масштабі) культурно-мистецьких закладів та організацій; забезпечення державної підтримки та сприятливого господарсько-правового режиму для культурно-мистецьких організацій, об'єднань, окремих митців незалежно від підпорядкування чи форми власності; створення правових та економічних стимулів для залучення недержавних коштів та засобів до підтримки культури й мистецтва. Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "пост-тоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму. Сукупність цих правил поведінки людей (різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть опозиціями типу "порядок-хаос". Модель культурно збалансованого суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо "приміряти" їх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх десятиліть нинішнього століття.
На сьогоднішній день українська література переживає чи не найбільший занепад серед усіх культурних галузей. На те є об'єктивні підстави. По-перше, література потребує певних інвестувань, але ці інвестування можливі лише у випадку, коли література стане популярною. Зараз популярною є лише гостросюжетна література, так званий "низький жанр", котра зовсім не задовольняє культурні потреби освіченої людини. Знайти ж книжку сучасного українського автора на іншу тематику, справа досить важка, оскільки видавці не погоджуються друкувати книжки, які не є прибутковими. Основною надією для молодого автора залишається підтримка культурних організацій (як українських так і закордонних). Але все залежить від українського читача. Проте Спілка письменників України, та інші об'єднання письменників вже зараз мають досить коштів та ресурсів для більш-менш гідної підтримки українського автора. Тож найближчим часом слід очікувати відродження власне української літератури, котру деякі дослідники вважають мертвою після останної хвилі - "шістедесятників". Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або призабулись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, організована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Українського фонду культури, товариства "Україна", Фонду сприяння розвитку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах. Зусиллями згаданих інституцій тільки за останні два роки було проведено ряд міжнародних конференцій, фестивалів, виставок, в результаті яких "пригадано" імена Володимира Січинського, Олександра Архипенка, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Григорія Крука, Людмили Морозової, Мирослава Радима, Ігоря Стравінського, Петра Мечика, Федора Акименка, Василя Авраменка та багатьох інших.
Протягом останніх років умови творчої свободи значно розширили стильові і тематичні межі у театральному мистецтві й виконавсько-концертній діяльності, Йшли пошуки найефективніших організаційно-творчих і економічних структур, утвердилася творча самостійність художніх колективів. З'явилися перші, часом досить вдалі спроби організації недержавних театрів та концертних груп. Помітно розширилася мережа державних театрів, переважно за рахунок надання бюджетного статусу нововиниклим театрам-студіям. Нові вистави українських театрів виступи українських виконавців стали помітними мистецькими подіями далеко за межами нашої державного та економічного життя колективів, не-розробленості недержавних механізмів підтримки у розвиткові театрального і музичного мистецтва загострилися негативні тенденції. Зважаючи на це необхідно здійснити низку заходів. Зокрема, забезпечити перехід театрально-концертних організацій на господарювання в нових умовах, розширити їхню творчу та фінансово-економічну самостійність, стимулювати пошук позабюджетних форм фінансування, вдосконалення системи формування творчих складів тощо. Водночас шляхом здійснення цільових державних замовлень, підтримки окремих мистецьких проектів цілеспрямовано здійснювати заходи по підвищенню професіональної майстерності, впливати на формування репертуару творчих колективів задля повнішого репрезентування в ньому вершинних надбань світової та національної культур, кращих творів сучасних авторів, інтеграції у світовий культурний простір. Значна увага має приділятися забезпеченню мовного статусу українських театрів, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
В сучасних умовах відбувається бурхливий розвиток різних жанрів та видів образотворчого мистецтва, значне пожвавлення художньо-виставкового життя, З'явилися численні державні та приватні галереї, проводяться різностильові мистецькі акції, Творчість багатьох українських художників та скульпторів отримала загальносвітове визнання. Після здобуття Україною незалежності посилилася увага до збереження національної культурної спадщини. Протягом останніх років створено низку нових державних заповідників, музеїв, присвячених постатям та подіям національної історії. Розпочато роботу над створенням Реєстру національного культурного надбання та поверненням пам'яток, незаконно вивезених з України. Проте через брак фінансування різко скоротилося придбання творів образотворчого мистецтва. Мають місце непоодинокі випадки перепрофілювання мистецьких галерей, занепадають мистецькі видання, погіршилося матеріальне становище митців. Вимагає радикальних змін робота історико-культурних заповідників. Для подолання негативних проявів у цій сфері духовного буття необхідно здійснити заходи по сприянню дальшому розвиткові образотворчого мистецтва, створенню ефективної системи обліку, охорони й використання пам'яток історії та культури, їх поверненню в Україну, зокрема розробити законодавчі та нормативні документи про охорону національної культурної спадщини, які відповідали б вимогам міжнародних правових актів з цього питання, ратифікованих Україною. Слід продовжити пошук шляхів забезпечення додаткових надходжень для розвитку пам'яткоохоронної справи й художнього облаштування об'єктів соціально-культурної сфери господарської діяльності заповідників. З метою поліпшення системи естетичного виховання вдосконалити взаємодію між закладами культури та освіти й виховання. Передбачити здійснення заходів для підтримки молодих обдарованих художників. Забезпечити збереження і загальнодоступність кращих творів сучасного малярства, відтворення ряду пам'яток історії та культури, створення пам'ятників видатним діячам України, подіям її новітньої історії. Колективи України недостатньою мірою беруть участь у міжнародних культурних проектах, що дозволило б залучити іноземні кошти в культурну сферу нашої держави. Натомість фактично відбуваються значні бюджеті інвестування України в культуру інших держав унаслідок виїзду на постійну роботу за кордон висококваліфікованих мистецьких кадрів, недоліків в організації зарубіжних гастролей українських колективів. Далеко не кращими зразками представлена масова зарубіжна культура в Україні. З огляду на це необхідно вдосконалити систему культурного співробітництва із зарубіжними країнами на основі міжнародних, міжгалузевих, регіональних договорів та прямих зв'язків з використанням тих можливостей, що їх надає участь України в міжнародних організаціях (Рада Європи, ЮНЕСКО, ІКОМ, ІКОМОС тощо). При цьому державна підтримка має надаватися насамперед здійсненню значущих, політично резонансних культурних ініціатив, що дозволять істотно підвищити авторитет України в світі, сприятимуть посиленню взаєморозуміння між народами. Водночас Україна сприятиме інтенсифікації творчих обмінів на всіх рівнях, в тому числі й на комерційній основі, збільшенню відкритості нашого суспільства. |
|
ЛЕКЦІЯ 3 Лекція: Поняття предмета права промислової власності, коло та характеристика однорідних суспільних відносин |
Лекція 7 8 Лекція 7 Українська революція і пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. Початки дипломатичної діяльності УНР. (4 год.) |
|
Лекція з курсу «Прикладні програми (Електронні таблиці Excel)» Лекція Робота з фінансовими функціями. Створення, редагування і форматування графіків і діаграм (2 год.) |
Лекція Державна мова мова професійного спілкування Евфемізм і перифраз у професійному спілкуванні Лекція Риторика і мистецтво презентації |
|
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
Лекція Сутність та види податків. Податкова система і податкова політика 5 Лекція Організація податкової служби і податкової роботи. Система інформаційного забезпечення 11 |
|
ЛЕКЦІЯ 2 17 ЛЕКЦІЯ 31 ТЕМА 4 ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 49 Вивчення дисципліни передбачає наявність знань з наступних дисциплін: «Теорія ймовірностей та математична статистика», «Теорія статистики»,... |
Лекція Інформатизація діяльності інформаційних установ Лекція Інформатизація діяльності інформаційних установ. Електронний документний фонд як модель управління інформаційними ресурсами.... |
|
Лекція: Інтерфейс Microsoft Word 2007: версія для друку і PDA Лекція... Описані способи роботи з елементами управління : кнопками, списками та ін. Показані можливості налаштування панелі швидкого доступу.... |
Лекція: Підготовка до друку і друк документу : версія для друку і... Показана робота з документом в режимі попереднього перегляду перед друком. Вивчаються можливості налаштування друку документу, у... |