|
|
Скачати 1 Mb.
|
36. Охарактеризуйте розвиток української культури у 1917-1921 рр. Поразка національних сил у державницьких змаганнях 1917—1921 рр. на Наддніпрянщині призвела до ліквідації незалежної Української Народної Республіки і встановлення радянської влади в маріонетковій Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР), яка формально була проголошена 10 березня 1919 р. на ІІІ- му Всеукраїнському з’їзді рад. Більшовики, здобувши перемогу, опинилися сам на сам з суспільством, яке являло собою не найкращий матеріал для побудови комунізму. Завершення воєнних дій та початок мирного будівництва радянської влади ускладнили відносини між партійно-радянським керівництвом та мистецькою, науковою і освітянською елітою. їхній певний світоглядний та естетичний плюралізм викликав особливе занепокоєння нової влади, яка прагнула встановити командні механізми управління в усіх сферах життя суспільства. Оскільки культура вважалася простором ідеології, тому й методи боротьби проти «ворожих впливів» були такими ж, як і в ідеологічній боротьбі - переслідування, цензура, репресії тощо. Це обмежувало свободу творчості й викликало незадоволення серед освітян, науковців, літераторів, театралів, художників та ін. Почала домінувати позиція, згідно з якою все українське асоціювалось з націоналізмом, петлюрівщиною та контрреволюцією. Питання про українську інтелігенцію розглядалося в партійних колах лише в контексті ставлення до буржуазних і дрібнобуржуазних партій. Давалося взнаки і те, що на початок 1920-х рр. серед членів Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У) українці становили тільки 24 % загальної чисельності республіканської парторганізації. На цьому тлі, ті, хто зовсім не сприймали нової влади, емігрували за кордон: Олександр Олесь, С. Черкасенко, В. Самійленко, В. Винниченко, Д. Дорошенко, І. Огієнко та інші. Були такі, що виїхали, а пізніше повернулись: М. Грушевський, М. Садовський та інші. Багато митців, вбачаючи в діях більшовиків ворожість до всього українського, тимчасово відійшли від творчої діяльності (літератори Г. Григоренко, О. Пчілка, композитор М. Радзієвський та інші). Втім більшість представників науки, освіти та мистецтва з довірою поставилася до ідеологічних постулатів більшовиків і з великою надією на відродження національної культури сприйняли встановлення радянської влади. Були і такі, що погодилися на співробітництво, але вважали це тимчасовим, вимушеним заходом. Серед них літератори В. Поліщук, М. Семенко, П. Тичина, Остап Вишня; художники М. Бойчук, М. Бурачек, Федір та Володимир Кричевські; театральні діячі Лесь Курбас, Г. Юра, Ф. Левицький та інші. Однак, як показав час, не всі з них йшли на повний конформізм і в результаті стали об’єктом терору, фізичних і моральних репресій. Культуру більшовики розглядали як один з інструментів ідеологічного перевиховання мас у комуністичному дусі. Для цього необхідно було створити нову культуру, основою якої повинен стати марксизм у світогляді, диктатура в політиці, колективізм в етиці. Тому проблема залучення української інтелігенції до формування так званої соціалістичної культури набула першочергового значення для партійно-радянських органів. З огляду на це, інтелігенція зазнавала особливих переслідувань через притаманний їй дух опозиції. У 1921 р. за участь у повстанській боротьбі було розстріляно поета Г. Чупринку. Того ж року підступно вбили видатного українського композитора М. Леонтовича. Переслідування з боку нової влади призвело до передчасної смерті композиторів Я. Степового (1921 р.) та К. Стеценка (1922 р.). Хоча загальна ситуація вимагала від партійного керівництва йти на компроміс для того, щоб остаточне встановлення більшовицької влади в Україні не виглядало в очах українського народу черговою окупацією. Для далекоглядного партійного керівництва компроміс розглядався не як відступ, а як стратегічний крок, який невдовзі міг би забезпечити ширший фронт наступу. Якщо в народному господарстві таким компромісом стало проголошення в березні 1921 р. «Нової економічної політики» (НЕП), то в сфері культури в квітні 1923 р. політики «коренізації», яка в Україні отримала назву «українізації». Адже утворення 30 грудня 1922 р. Союзу Радянських Соціалістичних Республік, однією з яких стала УСРР, не применшило гостроти національного питання, оскільки українці в союзі відігравали особливу роль. У 1926 р. з 69 млн. неросіян, які проживали у СРСР, українське населення становило 31 млн. (44 %). Важливим кроком для проведення українізації стало усунення від влади відвертих російських шовіністів. Серед них, перший секретар КП(б)У Емануїл Квірінг (1921-1925) та другий секретар Дмитро Лебедь не приховували свого ворожого ставлення до політики українізації. Д. Лебедь навесні 1923 р. проголосив теорію боротьби двох культур. На його думку, російська культура була революційною, прогресивною і міською, а українська - контрреволюційною, відсталою і сільською. У їхньому протистоянні українській культурі належало відступити і загинути. Цю теорію засудило центральне керівництво як прояв російського шовінізму. Д. Лебедя разом з іншими вороже налаштованими до українізації високопоставленими партійними чиновниками в 1924 р. відкликали з України. Його заступив виходець з української селянської сім’ї І. Клименко. У квітні 1925 р. на посаду першого секретаря КП(б)У призначили Лазаря Кагановича (1893-1991). Як дисциплінований виконавець розпоряджень Й. Сталіна Л. Каганович, перебуваючи на посаді до 1928 р., твердо повів лінію на «українізацію» партійно-державного апарату та встановлення повного контролю над нею 37.Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні доби барокко. Українське бароко XVII-XVIII ст. - це духовний образ нації, втілений у її матеріальних і духовних надбаннях. XVII-XVIII ст. в Україні знаменувалися підйомом національного інтелекту, що був спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Початкову освіту можна було отримати в досить розвинутій мережі братських, церковних, монастирських, січових (при полкових козацьких канцеляріях) шкіл. За свідченнями чужоземних мандрівників, усі діти, навіть сироти, навчалися грамоті, були писемними. Середня ланка освітніх закладів була представлена народними училищами, семінаріями, колегіумами. Центром вищої освіти й науки в Україні стала Києво-Могилянська академія. Усі типи навчальних закладів сприяли підвищенню освітнього рівня населення. За неповними даними, у Слобідській Україні в 1732 р. діяло 129 шкіл, у 1740-1748 pp. у семи з десяти полків Гетьманщини налічувалося 866 шкіл. У західноукраїнських землях через зменшення чисельності православної шляхти та втрату міщанством свого соціально-економічного значення православні братські школи, що виникли при церквах у ХІ-ХП ст., занепадають. На їх місці створюються уніатські школи, підпорядковані ордену Василіан. Однак за своїм характером вони відрізнялися від братських. У XVII ст. василіанські школи були призначені лише для шляхетської молоді й виховували її в католицькому дусі. На Лівобережжі, Слобожанщині та в Києві існували тільки православні школи. Перші спроби запровадити в Україні обов´язкову початкову освіту було здійснено в Гетьманщині. У 1760-1762 pp. лубенський полковник І. Кулябко наказав сотенним правлінням усіх козацьких синів, здібних до науки, посилати до парафіяльних шкіл, а нездібних, у літах перерослих навчати військовій справі. Проте початкові школи в Україні не здобули сталої організації і з кінця XVIII ст. початкова сільська освіта почала занепадати, що насамперед було пов´язано з закріпаченням селян та ворожим ставленням влади до заснованих не нею навчальних закладів. Центром освітнього, наукового і культурного життя в Україні була Києво-Могилянська школа, заснована в 1632 р. митрополитом Петром Могилою (1596-1647). У 1633 р. дістала назву Києво-Могилянська колегія.За змістом навчальних програм і рівнем викладання академія відповідала вимогам європейської вищої освіти. Повний курс навчання тривав 12 років і поділявся на вісім класів. Вищим ступенем навчання були "школи риторики і поетики" (тут вивчалися науки гуманітарного циклу), дворічна "школа філософії" (гуманітарні й природничі науки), чотирирічна "школа богослов´я". В академії навчали граматиці, риториці, філософії й богослов´ю; мовам - слов´яно-руській (тодішній українській літературній), грецькій, латині, польській; літературі - класичній грецькій і римській, частково - середньовічній; поетичному і риторичному мистецтву; історії, географії. Лекції викладалися переважно латиною. З першої половини XVIII ст. в Києво-Могилянській академії систематично викладалися лише іноземні мови. З поглибленням дипломатичних, економічних і культурних зв’язків з Західною Європою виникла потреба вивчати німецьку, французьку, староєврейську мови, і академія достойно виконала це завдання. Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори не обмежувались викладанням загальноприйнятих теоретичних курсів, а самостійно розробляли проблеми логіки, семіотики, психології та інших наук.Велика увага в академії приділялась вихованню студентів на принципах гуманізму і рівності. Це сприяло розвиткові демократичних ідеалів, плеканню у вихованців почуття гідності й взаємної поваги. Велике значення для забезпечення високого рівня навчального процесу в Києво-Могилянській академії мала бібліотека, до якої надходили книги з Рима, Парижа, Венеції, Лейпціга, Амстердама, Кракова, Відня та інших книго-видавничих центрів Європи.У XVIII ст. налічувала 12 тис. томів і безліч рукописної літератури та документів, що визначало її як важливий науковий осередок. Однак до нашого часу вона не збереглася. Пожежі 1780 р. і 1811 р. знищили унікальні джерела з історії та культури України. Києво-Могилянська академія - заклад європейського рівня. їй належить визначне місце в історії культурних зв´язків України із слов´янськими народами. Академія заснувала колегіуми в Ніжині, Білгороді, Вінниці, Гощі, Кременці, Чернігові, Переяславі і постійно допомагала їм. У1727 р. єпископ Є. Тихорський заснував Харківський колегіум, що став центром освіти Слобідської України.У 1779 р. в Полтаві відкрилась слов´янська семінарія (1786 р. переведена до Катеринослава), в 1780-1789 pp. у Полтавській семінарії навчався І. Котляревський. Тут розпочав свою педагогічну діяльність Г. Сковорода. У колегіумах, крім слов´янських, вивчали французьку, німецьку та італійську мови, історію, географію, малювання. Після закінчення колегіуму студенти могли продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії та навчальних закладах Росії. У Правобережній Україні та в західноукраїнських землях національна освіта була на значно нижчому рівні, ніж у Східній. Саме в цей час припиняють своє існування більшість церковних братств у Галичині, що призводить до занепаду шкільництва. Після шкільної реформи 1776-1783 pp. у західноукраїнських землях були організовані початкові (тривіальні) та неповні середні (головні) школи, де, як правило, навчання велося німецькою мовою. На Правобережжі більшістю колегіумів - Львівським, Кам´янським, Луцьким, Перемишльським, Ужгородським - керував єзуїтський орден. Львівському колегіуму польський король у II половині XVII ст. надав права академії. Після скасування в 1773 р. єзуїтського ордену частина його шкіл перейшла до членів чернечого чину св. Василія - василіян, які раніше мали кілька колегіумів у Володимирі, Барі, Умані. Крім колегіумів, при монастирях діяли внутрішні школи (студії). У більшості василіянських шкіл вищим курсом вважались риторика і лише в деяких викладалась і філософія. 38.Проаналізуйте культурні процеси в Радянській Україні 20х років 20 ст. Культурному піднесенню в Україні сприяла загальноросійська визвольна боротьба і пожвавлення революційних настроїв на західних землях, що давало надію на швидке розв'язання віковічних національних проблем, відкривало можливість справедливішого соціального устрою. Але найважливішими стали нові історичні реалії — хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні (вже в складі радянської країни). У січні — квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов'язковість шкільної освіти. Раднаркомом України було видано декрети про школу, згідно з якими церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Було встановлено два типи вищої школи: технікуми, що готували спеціалістів вузького профілю, та інститути, які випускали інженерів та інших спеціалістів різного фаху. У 1921 році організовано робітничі факультети, які готували робітників і селян до вступу у вузи. Цього ж року видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому на допомогу через два роки виникло добровільне товариство "Геть неписьменність". У 1922 році в УСРР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей — піонерську. На західних землях стан освіти у цей час змінюється на гірше. У Галичині, яка стала частиною Польщі, польська влада застала 2500 народних шкіл і близько 500 народних шкіл на Волині та 25 середніх шкіл у цих краях. Одразу ж у цих українських школах введено як навчальну польську мову. Українських вчителів замінювали польськими, переводили углиб Польщі. Як компроміс впроваджували так звані утраквістичні школи, де половину предметів викладали польською, а половину — українською. Такі школи закладалися навіть там, де населення було на 90—100 відсотків українське. Звичайно, погодитися з такою шкільною політикою було не можливо, і на українських територіях у складі Польщі постійно точилася боротьба за українську мову та український зміст навчання й виховання молоді, а також влаштовувалися приватні українські школи. Найбільше опікувалося ними Українське педагогічне товариство, що від 1926 року називалося товариством "Рідна школа". Однак воно не мало права діяти на Волині (а лише в Галичині). Щодо Закарпаття, яке між двома світовими війнами належало до Чехословаччини, то тут українські діти ходили до українських шкіл. Спочатку влада віддавала перевагу так званій русинській мові, але від 1931 року перемагає чисто українська. Вища школа в Галичині зазнає ще більших, ніж раніше, утисків. Виборене українцями право на кафедри та професуру у Львівському університеті скасовано. У відповідь на це у Львові виникає таємний університет, що існував від 1921 до 1925 року. Він мав три відділи: філософський, юридичний та медичний. Українська молодь бойкотувала тоді польський університет у Львові, відвідуючи лише таємний або навчаючись за кордоном. Єдиним легальним вищим учбовим закладом була Греко-католицька богословська академія у Львові, яку заклав у 1928 році митрополит Андрій Шептицький і ректором якої був отець Йосиф Сліпий. Ця академія мала два факультети: богословський та філософський. У 1921 ж році почав функціонувати Український вільний університет у Празі (після другої світової війни перейшов до Мюнхена). Наступного року створена Українська господарська академія у Подебрадах. Недалеко від Праги, у Модржанах, існувала українська гімназія. Освіта. У січні – квітні 1919 року було проголошено основні принципи радянської системи освіти й виховання: загальність, доступність для всіх, безплатність і обов’язковість шкільної освіти. Раднаркомом України було видано декрети про школу, згідно з якими церква відокремлювалась від держави і школа від церкви, скасовувалась плата за навчання в усіх без винятку навчальних закладах, всі приватні школи було передано державі, запроваджено спільне навчання хлопців і дівчат. Створювалася єдина десятирічна двоступенева школа, на базі семи класів будувалась професійно-технічна школа. Було встановлено два типи вищої школи: технікуми, що готували спеціалістів вузького профілю, та інститути, які випускали інженерів та інших спеціалістів різного фаху. У 1921 р. організовано робітничі факультети, які готували робітників і селян до вступу у вузи. Цього ж року видано декрет про ліквідацію неписьменності в республіці, а йому на допомогу через два роки виникло добровільне товариство «Геть неписьменність». У 1922 р. в УРСР, як і в усьому Радянському Союзі, було створено єдину комуністичну організацію дітей – піонерську. У 1921 ж р. почав функціонувати Український вільний університет у Празі (після другої світової війни перейшов до Мюнхену). Наступного року створена Українська господарська академія у Подебрадах. Недалеко від Праги, у Модржанах, існувала українська гімназія. Перед революцією 1917 року діяло понад 200 друкарень майже в усіх губернських і повітових містах, з них немало потужних, – таких, як типографії С. Кульженка, М. Корчак-Новицького, І. Кушнірьова та К.Є. Фесенка, М. Чоколова, С. Яковлєва, перша артіль друкарської справи та ін. Шириться мережа книжкових магазинів, бібліотек. Влітку 1914 р. у Лейпцигу відбулася Всесвітня виставка друку, на якій було представлено й кращі видання з України. Мистецтво вітчизняної книги не згасало. Уже з настанням НЕПу справи поліпшились. Хоча офіційна сувора цензура, що швидко була встановлена, надзвичайно обмежувала книгодрукування – як певною мірою, естетичне мистецтво, – воно досягло доволі високого рівня. Українська книга у 20-ті роки була представлена на міжнародних виставках в Кельні, Празі й Парижі. Література і театр. На бурхливій хвилі історичних, соціально-політичних і психологічних змін, на базі видатних досягнень митців «Молодої України» та художніх шукань «молодомузівців» і «хатян» в Україні після 1917 року з’явилася велика кількість різних літературних та мистецьких шкіл, угрупувань, напрямків, що скеровували життя і творчість зовсім новими рейками(Плуг, Гарт,). Почасти таке розмаїття мистецького життя було пов’язане і з проблемою «вростання» інтелігенції в нове життя. Поряд з письменниками і художниками старшого покоління, які продовжували творити переважно у реалістичній манері, виступають митці, які бачать своє завдання не у відтворенні, а у творенні нової реальності. 39. Український бароковий театр. Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з’явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. Український театр цілком походить з барокової драми. Великою мірою - з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини; але не треба забувати й про можливі впливи театру протестантського, бо й протестанти мали шкільний театр та писали численні п’єси.Драма та початки комедії належать до найтиповіших ґатунків української барокової літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але працювали самостійно. Мало того - український бароковий театр мав чималий вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.Перші спроби українського театру могли бути латинськії та польські, та до того призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки маємо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Беринди з 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п’єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб’єктивно забарвлена. Додано до цієї пасійної зародкової п’єси ще нетеатральний діалог на Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти схарактеризовані індивідуально. 40. Охарактеризуйте Т.Г. Шевченка як митця та громадського діяча. Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям. Природа дуже щедро обдарувала юнака — в нього було два покликання: художника і поета. Почав він творчий шлях як художник, здобув визнання вже в молоді роки. В останні роки свого життя він бере активну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду. Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а й для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках та російських і закордонних виданнях (празьке видання "Кобзаря" 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. |
| Микола Хвильовий Микола Хвильовий (*13 грудня 1893, Тростянець — †13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників... |
Серія «Розстріляне Відродження» Збірка вибраних творів Аркадія Любченка (1899-1945) відкриває нову серію видавництва «Смолоскип» «Розстріляне Відродження». Твори... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,... |
1. Розстріляне Відродження Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку... |
| Урок по всесвітній історії у 8 класі на тему: «Мистецтво Високого Відродження в Італії» Обладнання: портрети та картини діячів Відродження, презентації, роздатковий матеріал |
Лекція Національно-культурне відродження в Україні та його занепад (1917-1939 рр.) Національна революція в Україні призвела до колосального злету національного самоусвідомлення народу, духовного піднесення її інтелігенції,... |
| За часів відродження української культури необхідним є і знання тих... Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу... |
УКРА Ї Н А ВИКОНАВЧИЙКОМ І Т Е Т БЕРДЯНСЬКО Ї М І С Ь К ОЇ РАДИ ЗАПОР... З метою забезпечення духовного, морального і фізичного здоров’я молоді на прогресивних українських звичаях і традиціях, відродження... |
| Конспект уроку «Поет на грані геніальності» Мета: Ознайомити учнів з життям і творчістю письменників літературного періоду Розстріляне Відродження. Поглибити знання про письменника... |
Таблиці Фактори, які впливали на розвиток української культури в 1917 1921рр Багато представників української творчої інтелігенції увійшли до складу УЦР, органів управління Української держави П. Скоропадського,... |