|
|
Скачати 1 Mb.
|
|
24. Розвиток реалізму в укр. Культурі Реалізм (лат. realis - - речовий, дійсний) — напрям у літературі і мистецтві, який полягає у правдивому, об'єктивному і всебічному відображенні. В епоху середньовіччя реалізмом називали один із напрямів середньовічної філософії, який приписував абстрактним поняттям реальне існування. У XVIII ст. під реалізмом розуміли тип мислення і поведінки (практичний), який відрізняється від типу мрійника, "ідеаліста". Реалістами називали людей, які ставили перед собою таку мету, яку можна було досягти. Визначальні риси реалізму •раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); •правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; •принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; •характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; •конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; •вільна побудова творів; •превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; •розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. Термін "критичний реалізм", що увійшов у літературу з "легкої" руки М. Горького, не відображає усієї складності напряму, бо не у всіх творах є лише критичний елемент. До речі, критичний пафос властивий творам різних епох. Суть реалізму добре розкрив один із найвидатніших його представників І. Нечуй-Левицький: "Реалізм чи натуралізм в літературі потребує, щоб література була одкидом правдивої, реальної жизні, похожим на одкид берега в воді, з городом чи селом, з лісами, горами і всіма предметами, котрі знаходяться на землі. Реальна література повинна бути дзеркалом, в котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тонка, похожа на мрію, як сам одсвіт". В 50—60-ті роки XIX ст. українська література йшла, в основному, шляхом реалізму. Послідовники Тараса Шевченка Марко Вовчок, Л. Глібов, С. Руданський, А. Свидницький, Ю. Федькович збагатили красне письменство новими темами, образами, жанрами. У цей же час в художній прозі паралельно співіснує етнографічно-побутова традиція, представлена творами П. Куліша, Ганни Барвінок, О. Стороженка. Вона продовжує кращі тенденції літератури 30—40-х років. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором . Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, появляється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для Реалістичноої поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем. В Радянській Україні реалізм — стиль майже обов'язковий і виступає у формі соцреалізму. Соцреалістичні теорії розглядають реалізм як основну мету і завершення творчості, тоді як антиреалісти приймають реалізм як вихідну пізнавальну базу, на основі якої можна розвивати вищі форми мистецтва. Соціальні проблеми визначають гострі конфлікти і в оповіданнях Ю. Федькович а ("Хто винен?", "Сафат Зінич", "Максим Чудатий"). Письменник звертається до психологічного аспекту в зображенні конфлікту. Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. На Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що їх здебільшого залишено. 25. Заходи, які здійснив російський царизм стосовно нищення здобутків української культури протягом ХУІІІ-ХІХ століть. Культура українського народу в складі Російської імперії кінця XVIII – початку XX ст. розвивалась в умовах постійних утисків. Після ліквідації Гетьманщини (1764) і зруйнування Запорозької Січі (1775), юридичного оформлення кріпосного права на Лівобережжі та Слобожанщині (1783), скасування чинності магдебурзького права (1831) і Литовського статуту (1840) на Правобережжі Україна фактично перетворилась у безправну колонію Російської імперії – Малоросію У складі Російської імперії перебувало близько 80% українських етнічних територій.Із зростанням освіченості росіян посилюється політика обмеження доступу українців до управління різними сферами життєдіяльності. Навіть в українських губерніях частина українців серед правлячого апарату впродовж ХІХ ст. зменшилась з 50% (1800) до 13 % (1914), натомість зростає частина росіян – з 33% до 63 %. Стосовно освіти, то, якщо в XVIII ст. її загальний рівень, особливо на Лівобережжі, був доволі високим, то в першій половині XIX ст. він різко знизився. До цього спричинили кріпосне право та незацікавленість уряду і поміщиків в освіті селян-кріпаків. У кінці 1850-х – на початку 1860-х рр. інтелігенція почала засновувати так звані недільні школи. Однак царський уряд у 1892 р. закрив їх. На початку 1860-х рр. Російська імперія стояла на порозі кардинальних змін в освітній сфері. З одного боку, самодержавство розуміло, що чим нижчий рівень освіти народу, тим простіше ним управляти, з іншого – розпочата модернізація суспільства зумовлювала гостру потребу у високоосвічених, кваліфікованих робітниках. У 1914 р. на українських землях, що входили до складу Російської імперії, функціонувало 27 вищих навчальних закладів, уяких навчалося 25 тис. студентів. Однак до 1917 р. не було жодної школи чи вищого навчального закладу з українською мовою викладання. Не останню роль відіграли загальновідомі рішення: циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва від 18 липня 1863 р., який призупинив офіційне використання та друк на українській мові книг; Емський указ імператора Олександра ІІ від 18 травня 1876, в доповнення до циркуляру заборонив ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, ставити театральні вистави і проводити публічні читання. У 1881 р. було пом’якшено умови Емського указу, а саме уряд уповноважив губернаторів забороняти чи дозволяти «малоросійські» п’єси. Цим досить вдало скористався М. Кропивницький (1840–1910). У 1882 р. він у Єлисаветграді з учасників аматорських гуртків створив професійну театральну трупу. 26. Що Вам відомо про культурно-національну діяльність Галийько-Руської матиці.? Члени-засновники “Галицько-руської матиці” бачили головним завданням товариства поширення просвіти серед народу, яке мало відбуватися через видання і розповсюдження відповідної літератури.Ця ідея була належно відображена у статутах “Матиці”. Так, у першому статуті зазначалося, про поширення писемності у місті Львів. Тут зазначалось, що Галицько-Руська матиця буде старатись друкувати і продавати книги за найменшою ціною, для розвитку красномовства, красно писання, господарства і педагогіки, чи виховання. “Галицько-руська матиця” вважала себе товариством “кърозмноженіюписьмърускихъ” у 1848 р.21, “къпросвѣщенію народному” на початку 1850-х років22, літературним товариством. На загальних зборах «Матиці» (липень 1864р.) частина галицьких русинів вірила, що ці збори вирішать хочкілька дуже важливих, стратегічних питань, передовсімщодо загальноприйнятої літературної мови та правопису, а також щодо концепції видань для інтеліґенції і простолюду. Позаяк видавнича діяльність “Галицько-руської матиці” у 1865–1870 рр. обмежувалася головно до “Наукового / Литературногосборника”, то важливу роль грав редакційний комітет цього періодичного видання. Фактично “Галицько-руська матиця” у другій половині 60-х рр. ХІХ ст. перетворилася на такий собі напівзакритий клуб, який зовсім не був представником галицької руської інтеліґенції, на що всерйоз розраховували у 1848–1849 рр. і сподівалися ще навіть у 1864–1865 рр.Керівники товариства, які звикли діяти в умовах закритого, малоактивного та строго ієрархічного суспільства, не вважали необхідним пояснити свою позицію (тобто офіційну позицію “Матиці”) публічно, не пропагували активно своє товариство, не намагалися зацікавити громадськість. Показовим є той факт, що протягом 50–60-х рр. ХІХ ст. у галицьких руських часописах з’явилася аж одна стаття, яка виходила від виділу “Матиці” і пояснювала його дії, та й та була відповіддю на критику товариства71. Виглядало так, що керівники товариства вважали це зайвим, ніби для галицьких русинів мало вистачати самого факту існування цієї руської громадської організації, яка, як офіційно стверджувалося, всі свої зусилля докладає для піднесення просвіти народу, та високого соціального статусу її представників. Цей статус (“повага”)крилошан та професорів не дозволяли консервативним галицьким русинам відверто критикувати “Матицю” та її керівників (народовці тут були винятком, але після подій 1865 р. вони швидко втратили інтерес до “Матиці”), однак вони могливиразити своє ставлення пасивно, не беручи участі в загальних зборах товариства, не вступаючи до нього та не купуючи його видань. Отже, “Галицько-руська матиця” була товариством інтеліґенції. Серед її членів переважали священики (70–75 %), причому їх частка залишалася практично незмінною протягом досліджуваного періоду. Частка чиновників (урядників) найбільшою була у 1848 р., а потім помалу зменшувалася, стабілізувавшись у 1860-х рр. на рівні 9 %. Частка вчителів, навпаки, зростала. Міщан, як і представників вільних професій, у “Матиці” 50–60 х рр. ХІХ ст. було мало. Організація та завдання “Галицько-руської матиці” залишалися в основному незмінними протягом досліджуваного періоду, тобто “Матиця”, породжена подіями 1848 р. і поколінням 1848 р., залишалася майже такою ж і через 20 і більше років. У ній фактично було формалізовано культурно-просвітницьку програму Головної Руської Ради. Це було важливим таактуальним для періоду межі 40–50 х рр. ХІХ ст., але вже було анахронізмом у60-х і, тим більше, у 70-х рр. ХІХ ст. Основною проблемою “Матиці” були навіть не недосконала структура чи нереальні завдання, записані у статуті. Тут якраз вона цілком відповідала своєму часу (тобто часу її створення), хоча, скажімо, відсутність філій у структурі товариства не дозволила по-справжньому опанувати провінцію та була однією з причин, чому “Матиця” не реалізувала більшої частини свого потенціалу75. Проблемою товариства було те, що воно фактично перебувало під контролем групи діячів, які не були налаштовані на інтенсивну та креативну літературно-просвітницьку працю для такої великої та різнорідної спільноти реципієнтів, як цілий народ. Деякі з керівників “Матиці” щиро вважали, що справою товариства є передовсім шкільні підручники, молитвослови і житія святих, бо саме цього потребує народ і на цьому має базуватися його просвіта, інші, йдучи за власними уподобаннями, бачили в “Матиці” спонсора публікацій їх наукових праць, дехто просто заступав посаду члена виділу, аби потішити своє самолюбство та підтвердити репутацію патріота. 27. Проаналізуйте розвиток романтизму в історії української культури. Романтизм – ідейний рух у літературі, науці ймистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів - балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. Першими виявами українського романтизму були: видана 1818 у Петербурзі "Грамматикамалороссийскогонаречия" О. Павловського і збірка М. Цертелева "Опытсобраниястаринных, малороссийскихпесен" з висловленими в них думками про глибоку своєрідність і самостійність української мови й української народної поезії. До виявів українського перед-романтизму зараховують також виданий у Москві 1827 збірник "Малороссийскиепесни" М. Максимовича і балади П. Гулака-Артемовського ("Твардовський" і "Рибалка", 1827). Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків - з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів - українських народних пісень М. Максимовича, історичних пісень і дум І. Срезневського, народної усної творчості П. Лукашевича (1836). Основоположницею розвитку українського романтизму булахарківська школа з її двома гуртками - першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського , та другим, що діяв у середині 1830-х p. також під проводом І. Срезневського. До гуртків були причетні: Л. Боровиковський, А. Метлинський (псевдонім - Амвросій Могила), М. Костомаров, О. Корсун, М. Петренко та інші. Програмними для діяльності цих гуртків були збірки "Украинский альманах" (1831) та "Запорожская старина". Одночасно з харківським осередком у Галичині виступила "Руська трійця" з участю М. Шашкевича, І. Вагилевича і Я. Головацького для яких була програмною "Русалка Дністрова" (1837) з її елегійним захопленням ідеями народності і слов'янського братерства. Послідовниками "Руської трійці" в її романтичних змаганнях за народність української мови й літератури стали згодом М. Устиянович і А. Могильницький у Галичині та О. Духнович на Закарпатті. Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830-40-х p. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком, автором виданого вже 1840 року "Кобзаря", і прибулими туди з Харкова А. Метлинським і М. Костомаровим. Літературними трибунами цього етапу українського романтизму були альманахи:
Третім етапом українського романтизмубула діяльність, згуртованих навколо журналу "Основа" (1861-62) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївціВ. Білозерський, М. Костомаров, автор першого романтичного роману "Чорна Рада" П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем "Юродивий" і "Неофіти". До цього ж етапу пізнього романтизму зараховуються: О. Стороженко, автор багатьох повістей і оповідань з фантастичними сюжетами й мотивами, ліричні поети Я. Щоголев, Ю. Федькович. Наявні елементи романтизму у ранніх поетів другої половині XIX століття. В цілому,у поетичній творчості українського романтизму помітні дві течії- національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний. Ідеї, теми й сюжети як і мистецькі засоби романтизму мали великий вплив на образотворче мистецтво кінця XVIII і початку XIX столітьЗахідної Європи і сусідніх з Україною слов'янських народів, зокрема тих митців, що були народжені або жили в Україні: В. Тропінін, І. Айвазовський, Ю. Коссак та інші. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка і К. Трутовського, у творчості І. Сошенка, А. Мокрицького… В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків. Тривале місце в історії української музики й театру зайняли написані за творами романтиків опери "Запорожець за Дунаєм" (1863) С. Гулака-Артемовського, "Різдвяна ніч" (1874), "Утоплена" (1883-84), "Тарас Бульба" (1890) М. Лисенка. |
| Микола Хвильовий Микола Хвильовий (*13 грудня 1893, Тростянець — †13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників... |
Серія «Розстріляне Відродження» Збірка вибраних творів Аркадія Любченка (1899-1945) відкриває нову серію видавництва «Смолоскип» «Розстріляне Відродження». Твори... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ... Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,... |
1. Розстріляне Відродження Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку... |
| Урок по всесвітній історії у 8 класі на тему: «Мистецтво Високого Відродження в Італії» Обладнання: портрети та картини діячів Відродження, презентації, роздатковий матеріал |
Лекція Національно-культурне відродження в Україні та його занепад (1917-1939 рр.) Національна революція в Україні призвела до колосального злету національного самоусвідомлення народу, духовного піднесення її інтелігенції,... |
| За часів відродження української культури необхідним є і знання тих... Органічно розвиваючись, ці культурні набуття сприяли існуванню української нації у її важкі історичні часи, підтримували дух народу... |
УКРА Ї Н А ВИКОНАВЧИЙКОМ І Т Е Т БЕРДЯНСЬКО Ї М І С Ь К ОЇ РАДИ ЗАПОР... З метою забезпечення духовного, морального і фізичного здоров’я молоді на прогресивних українських звичаях і традиціях, відродження... |
| Конспект уроку «Поет на грані геніальності» Мета: Ознайомити учнів з життям і творчістю письменників літературного періоду Розстріляне Відродження. Поглибити знання про письменника... |
Таблиці Фактори, які впливали на розвиток української культури в 1917 1921рр Багато представників української творчої інтелігенції увійшли до складу УЦР, органів управління Української держави П. Скоропадського,... |