|
|
Скачати 0.57 Mb.
|
Словничок російсько-українських усталених виразів Ввиду того, что – через те, що; з огляду на те, що; зважаючи на те, що; войти в сделку – укласти угоду; выписка из протокола – витяг із протоколу; заслуживать внимания – заслуговувати на увагу, бути вартим уваги; косвенные доказательства – побічні докази; крупные недостатки – значні вади, великі вади (хиби); мы склонны считать, что – ми вважаємо, що; на должном уровне – на належному рівні; нуждаться в помощи – потребувати допомоги; оказывать сопротивление – чинити опір; оставить под вопросом – залишити нерозв’язаним; повестка дня – порядок денний; принимать участие – брати участь; приняться (браться) за работу – узятися (братися) до роботи (праці); ужесточить требования – посилити вимоги; упразднить распоряжение – скасувати розпорядження; учредительное собрание – установчі збори. Українські відповідники російських конструкцій з прийменником по По – за: по поручению – за дорученням, по свидетельству – за свідченням; по – з: по случаю – з нагоди, по многим причинам – з багатьох причин; по – на: по адресу – на адресу, по инициативе – з ініціативи; по – у (в): по всем направлениям – в усіх напрямах, по выходным дням – у вихідні дні; по – для: комиссия по составлению резолюций – комісія для складання резолюцій, курсы по изучению языков – курси для вивчення мов; по – через: по ошибке – через помилку, по невниманию – через неуважність; по – після: по возвращении – після повернення, по окончании срока – після закінчення строку (терміну); по – по: дежурный по вокзалу – черговий по вокзалу, приказ по части – наказ по частині; по – без прийменника: сообщить по почте – повідомити поштою, старший по возрасту – старший віком. 6. Невербальні засоби спілкування До невербальних засобів спілкування відносять пози, жести, міміку людей. Ці елементи кінетичної системи спілкування діють на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу на змісті інформації, що надходить слуховим каналом, підвищують емоційність і тим самим сприяють кращому засвоєнню висловлених думок. На думку психологів, мова на 25% сприймається зоровим шляхом. Оратор повинен досягти відчуття стійкості, рівноваги, легкості, рухливості та природності на трибуні перед аудиторією. Вигляд людини, що тривалий час стоїть нерухомо, стомлює слухачів. Під час тривалої доповіді досвідчений доповідач змінює позу. Крок уперед у потрібний момент підсилює значущість того чи іншого місця промови, допомагає зосередити на ньому увагу. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» й потім переходить до іншого положення промови. Не варто ходити, пересуватися в різні боки під час виступу. Майстерність оратора виявляється в посиленні впливу жестом, мімікою. Зайва віртуозність не прикрашає мовця й викликає іронію, ворожість. Від жестів значущих, котрі сприяють успіху промови, необхідно відрізняти безглузді, механічні жести (струшування головою, поправляння волосся, одягу, вертіння ручки тощо). Стверджують, що кращий жест той, на який не зважають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом промови. В ораторському мистецтві використовують такі жести: - ритмічні, які підкреслюють логічний наголос, уповільнення й прискорення промови, місце пауз. Наприклад, уповільнений рух вправо при проголошенні фрази: «Говорить, що воду цідить»; - емоційні, які передають відтінки почуттів. Наприклад, стиснутий кулак, рух руки по колу; - вказівні, що рекомендують використовувати дуже рідко, коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати; - образотворчі, які наочно представляють предмет, показують його. Наприклад, кручені сходи; - символічні, що несуть певну інформацію. До цієї групи відносять жест категоричності (шабельне відмахування пальцями правої руки), жест протиставлення (руки виконують у повітрі рух «там» і «тут»), жест роз’єднання (долоні розкривають у різні сторони), жест узагальнення (овальний рух двома руками одночасно), жест об’єднання (пальці чи долоні рук з’єднують). Про важливість жестикуляції свідчить той факт, що в риториках, починаючи з античних часів, їй присвячували спеціальні розділи. Основним показником почуттів мовця є вираз обличчя. Міміка оратора стимулює емоції аудиторії, здатна передати гаму переживань: радість і сум, сумнів, іронію, рішучість... Вираз обличчя повинен відповідати характеру промови. У гарного оратора обличчя «говорить» разом з промовою. Обличчя та весь зовнішній вигляд доповідача мають виражати доброзичливе й навіть дружнє ставлення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих. Знаки схвалення дій партнера: - живий, зацікавлений погляд, розкутість пози (партнер начебто подається назустріч співрозмовникові, розстібаючи піджак, ледве нахиливши голову); - розкриті й розгорнуті в бік співрозмовника долоні рук; - мимовільні, ледве помітні кивки головою; - легкий дотик до руки чи плеча партнера, що супроводжує схвальну репліку. Оцінні жести й пози: - замислений вираз обличчя, яке супроводжує характерне положення долоні біля щоки (свідчить про те, що співрозмовника щось зацікавило); - партнер свідомо відводить очі від співрозмовника (жест досади чи невдоволення, коли партнер боїться бути викритим у своїх сумнівах); - покусування дужки чи оправи, протирання скельців окулярів (своєрідний «тайм-аут» співрозмовника для аналізу ідей чи пропозицій). Жести й пози захисту: - холодний, ледь прищулений погляд, штучна посмішка (це свідчить про те, що співрозмовник на межі напруження і якщо не вжити заходів, які знижують напруженість, може бути «вибух»); - руки схрещені на грудях, пальці охоплюють передпліччя (це свідчить про неприйняття партнером Вашої позиції з обговорюваного питання. Він готовий кинутися в бій і стримує себе, щоб не переривати Вас); - підняті плечі й опущена голова (це означає, що Ваш співрозмовник ображений Вашими словами). 7. Керівник – підлеглий Велика роль у створенні колективу й нормальної, робочої обстановки в ньому належить керівникові цього колективу. Більшим авторитетом користується той керівник, який намагається створити в колективі таку атмосферу, коли кожний працівник почуває себе його безпосереднім помічником (це не означає, що стосунки в колективі мають бути панібратськими, фамільярними, проте й крик – не найкращий засіб спілкування). Мистецтво керівництва дається не кожному, але навіть коли такий талант у людини є, цього ще не досить. Мистецтво керівництва має бути підтримане такими рисами, як увічливість, коректність у спілкуванні, пунктуальність, дотримання даного слова чи обіцянки. Загальновідомо, що працювати під керівництвом доброзичливої людини, яка поважає своїх підлеглих, проявляє високу культуру й тактовність у спілкуванні з ними, цікаво, плідно й результативно. Як звертатися Існує єдиний увічливий спосіб звертання в колективі – на ім’я та по батькові (в офіційних ситуаціях – на прізвище з обов’язковим добродій, добродійка або пан, пані). Прізвище без цих слів звучить фамільярно або нешанобливо, хочете Ви цього чи ні (це може бути дружнє, жартівливе, звичне звертання, яким користуються молоді працівники, проте не бажано, щоб його чули сторонні люди – відвідувачі). Трапляється, що керівник і підлеглий давно знають один одного й говорять один одному ти. Проте на роботі вони мають звертатися – у присутності інших працівників, а особливо відвідувачів, – на ім’я та по батькові, якщо хочуть, щоб їх установу поважали. Називання без імені, лише по батькові (Петровичу, Іванівно), звертання типу Тьотю Катю або Галочко в присутності відвідувачів або сторонніх службових осіб також уважається неприйнятним. У малих колективах, особливо жіночих, поширені пестливі, зменшені найменування типу Лесик Іванович, Галочка Семенівна, Оксана Петрівночка тощо. Але в присутності сторонніх осіб від таких звертань краще утримуватися. Якщо керівник усіх своїх працівників називає лише на прізвище, то в колективі може скластися думка, що він не хоче запам’ятовувати їх імена та по батькові, не хоче завдавати собі зайвого клопоту. А з іншого боку, ніщо так не ображає людину, як постійне плутання її імені та по батькові або перекручення їх. Якщо керівник називає підлеглих лише на ім’я, то це дуже схоже на «тикання» – називання на ти, хоч керівник і каже при цьому Ви. Керівник має чітко розрізняти два типи звертань: «Ви, Інно Володимирівно, сьогодні знову запізнилися» і «Ви сьогодні знову запізнилися» (користуватися слід першим типом звертання завжди, другим – у крайньому разі). Як розмовляти Першою етичною вимогою в стосунках керівника й підлеглих є вимога поваги й доброзичливості: керівник ніколи, ні за яких обставин не повинен виявляти неповагу до свого підлеглого. Це не виключає вимогливості, але це єдине, що може забезпечити взаємоповагу в колективі. Безапеляційність завжди сприймається як прояв невихованості. Надто категорично висловлює свою думку та людина, яка абсолютно впевнена у своїй безпомилковості, а думку інших готова відкинути, навіть не вислухавши її. Цілком очевидно, що в багатьох ситуаціях керівник повинен сказати: «Я вважаю», «Я переконаний», «Я вимагаю». Такі слова показують, що керівник готовий узяти на себе відповідальність за вирішення певних проблем. Проте в питаннях, які не мають принципового значення, керівник має знайти м’якший, не такий категоричний варіант: «Я думаю...», «Мені здається...», «Чи не здається Вам, що...», «Давайте подумаємо», «Спробуємо разом розібратися» та ін. Проте створювати спокійну, доброзичливу атмосферу в колективі має не лише керівник, а й увесь колектив, у якому всі розмовляють спокійно, коректно, увічливо, неголосно. На жаль, у деяких колективах настільки звикають до крику, вульгарних висловів і лайок, цинічних, грубих, двозначних характеристик і зауважень, що образлива манера розмовляти вже ні в кого не викликає протесту; лайку та грубощі просто пропускають повз вуха. Особливо дико, коли в такий спосіб «спілкування» включаються й жінки. Травмує працівників і така манера керівника спілкуватися з колективом, яку можна назвати лаконічно-загадковою (людина ніколи не знає, що на неї чекає). Виявляється це найчастіше в манері керівника викликати на розмову до себе. Після почутої по телефону фрази «Зайдіть до мене» багато людей, як зазначають психологи, у глибині душі відчуває хвилювання, чекаючи неприємної розмови. Найчастіше хвилювання з’являється в тих, хто багато працює, віддаючи роботі всього себе. І хоча найчастіше такі побоювання перед дверима кабінету розвіюються одразу ж за дверима (керівник, виявляється, просто хотів порадитися про щось), неприємний слід від них залишається. Тому, запрошуючи до себе людину, керівник хоча б кількома словами повинен попередити про тему майбутньої розмови. Хоча слід сказати, що розумний лаконізм – дуже цінна риса: кожне доручення, завдання, справа тим краще зрозумілі, чим коротше вони викладені; слід завжди, де лише можливо, без утрат для змісту користуватися загальноприйнятими й зрозумілими словами. Лаконічність має бути пов’язана з конкретністю, а конкретність – це своєрідна концентрованість інформації. Прийом підлеглих Керівник організації, фірми, навчального закладу спілкується з підлеглими щоденно; його бесіди з ними бувають коротко- та довготривалими, спокійними й напруженими. Вони відбуваються у формі групових або індивідуальних бесід: при прийомі на роботу та при звільненні, з метою заохочення й покарання, для вирішення виробничих питань і для того, щоб ближче познайомитися. Для того, щоб порозумітися, співрозмовники мають спілкуватися спільною професійною мовою. Розмовляючи про одне й те саме завдання з різними людьми (скажімо, з робітником та інженером), треба орієнтуватися на тип і рівень мислення, а також рівень освіченості кожного. В одному випадку термінологія може бути більш складною, узагальненою, розрахованою на високий рівень мислення, в іншому – розпорядження даються простішою мовою, чіткіше, без використання наукової термінології. Розуміння інформації працівниками залежить також від особливостей її передавання, зокрема від повноти. Так, завідувач відділу може дати підлеглому завдання: «Напишіть про цей об’єкт щось нове й цікаве». Таке розпорядження, звичайно, виконати добре дуже важко, бо воно неконкретне й незрозуміле. Давати завдання й роз’яснювати його треба спокійним тоном. Це дасть змогу підлеглому сконцентрувати увагу на змісті розмови, а не на поведінці керівника. Для того, щоб підлеглий добре зрозумів завдання, бажано запитати, як він хоче його виконувати й чому саме в такий спосіб. Але й цього замало. Важливо, щоб підлеглий прийняв запропоноване завдання. А тому вказівки й завдання, що даються підлеглому, не повинні суперечити його етичним нормам і поглядам. Крім того, бажано, щоб керівник у розмові показав, що виконання завдання сприятиме не лише досягненню загального успіху, а й задоволенню певних потреб, інтересів підлеглого (наприклад, допоможе йому в підвищенні статусу, одержанні нагород). Для підлеглого важливо, чи керівник дає завдання від свого «Я», чи звертається до його «Ви». Із чотирьох типів розпоряджень «Я вимагаю, щоб завтра...», «Завтра треба зробити...», «Я прошу Вас зробити...», «Чи не могли б Ви до завтра зробити...» найгірше сприймається перше, найкраще – два останні. Усі люблять, коли помічають і цінують їхні успіхи, певні індивідуальні особливості. Тому іноді варто зробити підлеглому комплімент. Не варто забувати, що індивідуальна бесіда – це діалог. Тому треба терпляче сприймати навіть нечіткі думки підлеглого, його сумніви, заперечення. Це лише підвищить прихильність підлеглого до керівника. Не завадить навіть підкреслити, що працівник має для виконання завдання певні переваги перед іншими. Але для цього потрібно по-справжньому цікавитися успіхами й труднощами кожного працівника, його інтересами, звичками. Ніщо так не приваблює людей, як вияв зацікавленості до них, бажання керівника створити умови для самореалізації підлеглих. 8. Ділова нарада Термін «нарада» доцільний лише тоді, коли учасники її справді радяться, коли вони обмінюються поглядами на обговорювану проблему, досвідом і спільно доходять певних висновків. Керівник наради також висловлює свої думки, але забирає часу не більше, ніж інші учасники. Виходячи з цього, оптимальна кількість учасників – від десяти до дванадцяти. На нараді повинен бути голова, інакше вона перетвориться на безпредметні розмови. Від того, який тон панує на нараді, багато в чому залежить її успіх. Якщо з самого початку запанував тон знервований, збуджений – до кінця наради він стане істеричним. Якщо нарада розпочалася млявим, аж надто непоспішним темпом і тоном – на кінець її учасники або спатимуть, або будуть байдуже дивитися у вікно. В обох випадках результати наради – мінімальні. Обирати треба золоту середину: діловитий, спокійний тон; нефорсований голос; чітку дикцію, доброзичливі, дружні інтонації – уся увага на об’єкт обговорення, а не на суб’єктивні настрої й емоції. Психологічний бар’єр між незнайомими учасниками наради ламається, якщо й голова, й учасники не читають із заготовлених заздалегідь папірців, а ведуть «живе» обговорення, дискусію, що вкрай потрібні на нараді. Вступне слово голови наради має тривати дві – три хвилини. Надто довга промова голови розхолоджує учасників наради. Голова не повинен, користуючися своїм становищем, одразу висловлювати пропозиції, своє вирішення проблеми. Якщо в нараді беруть участь незнайомі між собою люди, а голова знає всіх, то він має називати їх прізвища, імена, імена по батькові, звання, посади, назви установ та ін., щоб між учасниками виникла атмосфера довір’я. Обов’язок голови – зосередити всю свою увагу й зусилля на тому, щоб стежити за ходом дискусії, обдумувати виступи всіх її учасників. Він має добирати запитання, аналізувати відповіді, систематизувати різні погляди, робити точні висновки. Голова звичайно дякує кожному доповідачеві за участь у дискусії (особливо якщо його виступ був не «для протоколу», а варіантом розв’язання обговорюваного питання). Учасники наради мають дотримуватися теми й порядку денного наради. Вони не повинні перебивати один одного, заважати репліками тому, хто говорить, виявляти байдужості до спільної проблеми, інтересу лише до «свого» в цій проблемі. Учасники наради, виступаючи, пропонують свій варіант розв’язання поставленого на обговорення питання, не боючися не сподобатися начальству чи здатися вискочкою. Не слід брати слова, якщо немає готової пропозиції чи варіанта розв’язання проблеми. Види нарад Усі наради поділяють на інформаційні (директивні, інструктивні), оперативні (диспетчерські) та дискусійні. До інформаційних належать ті наради, на яких учасників знайомлять з певними новими даними, положеннями й настановами. Ця нова інформація повинна бути по-справжньому важливою, інакше нарада зводиться до загальних закликів «підвищувати продуктивність праці», «поліпшувати виробничі показники», що і є саме непродуктивною витратою робочого часу працівників. Диспетчерські наради мають на меті охопити всі три стадії процесу управління: збір інформації, її переробку та прийняття рішень. Вони повинні завершуватися повідомленням конкретних розпоряджень. Цей вид нарад уважається застарілим і викликає багато критичних зауважень. Дискусійні наради – це найдемократичніший за структурою вид нарад. На такому засіданні кожний може вільно висловити свою думку, навіть якщо вона розходиться з думкою більшості чи з думкою керівника. На таких нарадах народжуються справді конструктивні рішення важливих проблем. |
| Вивчається на початку розділу «Усне ділове спілкування». Вона є логічним... Вивчення цієї теми допоможе молодим фахівцям зрозуміти важливість професійного спілкування, яке базуються на таких правилах і нормах... |
Урок Тема. Мета спілкування і адресат мовлення; мовлення монологічне... Авилами спілкування; удосконалити вміння розрізняти такі поняття, як види мовленнєвої діяльності, монолог і діалог; розвивати вміння... |
| Тема 1 Засобом конкретної діяльності є професійне (ділове) спілкування, що має індивідуальний характер і відбувається в межах певної професійної... |
О. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять і контрольних робіт.... |
| План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Поняття ділового... Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 472 с |
План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і... Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник. – ВЦ «Академія», 2004. – 344 с |
| ПЛАН СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЯ СПІЛКУВАННЯ. ВИДИ,ТИПИ І... Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато... |
Тема 11. Психологія спілкування Поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах... |
| Психологічні особливості віртуального спілкування Воно присутнє у нашому житті усюди: безпосереднє спілкування людей, спілкування за допомогою телефону, дитячі ігри, комп’ютерне спілкування.... |
О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА Збірник вправ... Плахоніна О. В. Сучасна українська мова: Збірник вправ і завдань для практичних занять / О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва. – Х.: Нац... |