|
|
Скачати 0.57 Mb.
|
|
5. Публічний виступ Публічний виступ – це усне монологічне висловлення, що використовується як форма спілкування мовця з колективом, слухачем і характеризується спеціальними засобами впливу на аудиторію. Співвідноситься з поняттями «ораторський стиль», «красномовство», «риторика». У певних жанрових різновидах близький до публіцистичного стилю. Кожний виступ переслідує певну мету: інформація, переконання або створення певного настрою в слухачів. Інформативними найчастіше бувають звіти, доповіді, лекції. Будують їх звичайно за схемою, яка існує ще з часів Давнього Риму: що; для чого; як, у який спосіб. У вступі ставиться проблема, окремі її складники. Виклад будують від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції. Переконання як мета виступу (можливо, і не головна, але обов’язково наявна) є і в інформаційних звітах, і в доповідях, і в лекціях. Але як основна мета переконання виступає при обговоренні певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючися й до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Жанри публічного виступу Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі найпоширеніші жанри публічного мовлення: доповідь, промова, лекція, бесіда, а також участь у дискусії. У сфері ділового спілкування найчастіше використовують такі жанри, як доповідь і промова. Визначальна вимога до усіх жанрів публічної мови – дотримуватися повноти й правильності вимови (орфоепічні норми) й орієнтуватися на донесення до слухача змісту повідомлюваного, у зв’язку з цим дбати про чітку артикуляцію, дикцію, звукову силу, темп, ритм, паузи. Доповідь Доповідь – це розгорнуте повідомлення на певну тему з метою сформувати думку слухачів про порушені питання, визначити характер подальших практичних дій. У доповіді дають аналіз проблеми, наводять відомості, ставлять завдання, дають рекомендації й оцінки діяльності колективу. Доповіді поділяють на ділові, звітні, політичні та ін. Ділова доповідь – це діловий документ, який містить виклад певних питань обов’язково з висновками та пропозиціями. На відміну від інших ділових паперів така доповідь призначена для усного виголошення (її, як правило, читають). Ділова доповідь містить значний обсяг інформації та розрахована на обізнаних слухачів. У ній ставлять і пропонують для розв’язання актуальні в певній галузі проблеми й визначають практичну мету. Така доповідь містить значний фактичний матеріал, тому найчастіше вона буває заздалегідь надрукована й роздана учасникам зібрання. Особливістю ділової доповіді є те, що її текст може бути предметом обговорення, зазнавати критики, його можуть доповнювати новими положеннями тощо. Звітна доповідь за своєю будовою нагадує письмовий звіт. У звітній доповіді характеризують результати роботи підприємства чи організації за певний період, а також формують перспективи розвитку. Цей публічний виступ особливо важливий та відповідальний, адже доповідач повинен правдиво, об’єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Звітну доповідь не лише обговорюють, а й схвалюють учасники зборів. До окремих її частин можуть бути внесені корективи. Звичайно після обговорення такої доповіді приймають рішення – програму майбутніх дій. Виступ після доповіді, як правило, короткий, фрагментарний за своїм характером: доповідач торкається кількох питань, висвітлених у доповіді, й оформлює свій виступ найчастіше не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування, лаконізм – характерні риси такого виступу. Він не має самостійного значення; зрозуміти його можна лише у зв’язку з проблемою, що обговорюють. Проте й у такому короткому виступі досвідчений працівник – знавець своєї справи та добрий оратор – зуміє показати й глибину професійної думки, і мовну майстерність, і повагу до учасників зборів (хоча б через лаконізм свого виступу). Промова Промова – це усний виступ з метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів на службових нарадах, у ході дискусії, на урочистих зустрічах, презентаціях. Звідси вимоги до промови: логічна стрункість, емоційна насиченість, вольові імпульси. Промова відрізняється від інших жанрів концентрацією ряду рис: емоційністю, чіткістю поставлених проблем, насиченістю, конкретністю, дієвістю, а також стислими часовими межами. Промови поділяють за видами. Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування. Вона злободенна, стосується суспільно значущої проблеми. Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів, кожний зі своєю промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична. Оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ повинен відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови, як правило, не нова для слухачів, тому завдання для оратора – виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, щоб відоме сприймалося по-новому. Залежно від того, чи ця промова є імпровізованою, чи підготовленою й навіть попередньо написаною, вона має містити більше чи менше рис розмовного мовлення. Інформаційна промова (повідомлення) звучить на нараді. Звичайно це актуальне повідомлення, що дає нове уявлення про розглянутий предмет чи явище, гіпотезу розв’язання проблеми. Ділова промова відзначається більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю. Виступ на зборах при обговоренні якоїсь проблеми не слід повністю готувати заздалегідь, бо важко передбачити розвиток дискусії. Виступаючи на зборах або нараді з короткою промовою, не треба робити великого вступу, бо іноді від такої «промови» залишається тільки «шапка», бо на все інше часу вже не вистачить. Ювілейну (привітальну) промову звичайно присвячують якійсь даті (ювілею установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, адже це своєрідний підсумок періоду діяльності. Головне завдання цієї промови – створити піднесений, святковий настрій, надихнути слухачів. Привітальна промова, як правило, має таку структуру: 1) звертання, слова вітання; 2) коротка характеристика події; 3) успіхи й досягнення, перспективи; 4) побажання. Якщо відзначають ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них є схвальні відгуки про ювіляра, добрі побажання. У таких промовах бажані жарти, дотепне підкреслення якихось рис ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Саме тут доречні експромти, імпровізації. Манера виголошення – невимушена, безпосередня. На презентаціях, зборах виголошують торгову промову. Історія її виникнення пов’язана із закликами глашатаїв, що ходили вулицями давніх Афін і повідомляли про продаж рабів, худоби, виробів. Відомі також старі жанри усної реклами Київської Русі – закликання, вигуки, гострослів’я. У них як засіб залучення уваги використовували римування й мовну гру. Серед вуличних торговельників-балакунів у містах особливо виділялися продавці газет і книг. Цікаво, що в наш час усна торгова реклама повертається. На вулицях сучасних населених пунктів усе частіше звучать голоси людей, що розхвалюють товар, закликаючи покупців. Мета торгової промови – цілеспрямований вплив на увагу, пам’ять, емоції, пізнання слухачів. Ця мета зумовлює зміст і мову рекламного тексту. У ньому яскравими мовними засобами, наочно повинні характеризувати дві – три найважливіші якості товару чи послуги, підкреслювати унікальні риси, переваги, які вони дають споживачеві. Доцільно говорити про результат, наводити аргументи, постійно повторюючи основні з них. Висловлення має бути побудоване у формі доброзичливої поради. Етапи підготовки й проведення публічного виступу
В основі класичної схеми публічного виступу лежать п’ять етапів: 1) добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу; 2) складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності; 3) мовне оброблення матеріалу; 4) запам’ятовування матеріалу; 5) виголошення матеріалу. Сьогодні в ораторській діяльності виділяють три основні етапи: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний. Докомунікативний етап Антична риторика винятково великого значення надавала підготовці публічного виступу (це чотири з п’яти етапів наведеної схеми). Греки говорили, що промови Демосфена промащені олією нічної лампади, при світлі якої він їх складав. Підготовка до будь-якого публічного виступу починається з визначення його теми й мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою, чіткою, по можливості короткою. Вона має відбивати зміст промови й привертати увагу слухачів. Наприклад: «Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці й техніки безпеки», «Про підготовку до проведення сертифікації виробів». При розробці порядку денного для нарад необхідно звертати особливу увагу на формулювання тем доповідей і повідомлень. Теми повинні бути зорієнтовані на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне»: людина буде мати можливість заздалегідь підготувати й продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв – привітальна, мітингова та ін. Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу. Оратор має ясно уявляти, якої реакції він хоче досягнути. Основна мета публічного монологу – повідомлення та вплив. Оратор може поставити завдання поінформувати слухачів, дати певні відомості. Іншим разом він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати в людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їх поведінки, тобто закликає до якихось дій. Часто ці завдання перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої прагнення й завдання варто повідомити слухачам. Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман – автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їх місце, побачити речі їхніми очима. Необхідні дані про тих, на кого розрахована промова. Це освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна...), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми й до оратора. Завжди легше говорити, звертаючися до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів тощо). Чим однорідніша аудиторія, тим більш передбачена реакція на виступ. Звертаючися до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань. Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до вирішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, зловживати цифрами, цитатами. У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову важче. Якщо публіка різна за складом, треба по можливості адресувати якийсь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо Ви знаєте, що вони прийдуть. Необхідно також з’ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У переважній більшості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе в чорно-білих кольорах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови набувають особливого значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей. Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторові, за нею треба розташовуватися вільно, невимушено, установивши й намагаючися зберігати постійну відстань у 20 – 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном. Треба з’ясувати також, після яких інших промов планується Ваш виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і формою, ніж попередня. Наступна стадія докомунікативного етапу – «кодування» – складання тексту – починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а кілька. Джерела матеріалу поділяють на групи: 1. Безпосередні – матеріали, узяті автором із життя шляхом спостережень, із власного досвіду: а) знання, практика; б) особисті контакти, бесіди, інтерв’ю; в) уявне створення нових картин, образів, проектів з елементами творчості на основі набутого досвіду. 2. Опосередковані: а) офіційні документи; б) наукова й науково-популярна література; в) художня література; г) статті газет і журналів; ґ) передачі радіо й телебачення; д) довідкова література: енциклопедії, словники; е) результати соціологічних опитувань. «Живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він переконливий, і йому вірять. Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним. Насиченість промови матеріалом того чи іншого типу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести положення й переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен. Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає й редагує текст. Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам’ятовується й довше утримується в пам’яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, конспекту чи розгорнутого плану виступу. Репетиція являє собою проголошення тексту подумки або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій Ви почуваєте себе легко та зручно, і намагатися її запам’ятати; вивчити обличчя – розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на три хвилини виступу витрачають 20 – 25 хвилин. Якщо виступ ретельно розроблений, то в момент зустрічі зі слухачами оратор бути триматися впевнено. Комунікативний етап Існує три способи виголошення промови: 1) читання тексту; 2) відтворення по пам’яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст); 3) вільна імпровізація (експромт). Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді та співдоповіді офіційного змісту. Інші види промов, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру тощо. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам’яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками. Після виступу оратор часто відповідає на запитання слухачів, полемізує з ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, доброзичливості, почуття гумору. Відповідь доповідача призначена не тільки опонентові, але й усім присутнім. Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання зрозуміле; відповідати лаконічно, ясно й не давати необґрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне пояснення припущень оратора. Установлення контакту з аудиторією Найвищий прояв майстерності публічного виступу – це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів’я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння комунікантів – позитивна реакція на слова доповідача, зовнішнє вираження уваги слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт – величина змінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким у різні моменти проголошення промови. Щоб завоювати аудиторію, треба встановити з нею й постійно підримувати зоровий контакт. Доповідач звичайно повільно обводить поглядом слухачів. Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу (5 – 7 секунд). Якою б цікавою не була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати за допомогою таких ораторських прийомів: - прийом запитання – відповіді. Оратор ставить запитання та сам на них відповідає, висуває можливі сумніви й заперечення, з’ясовує їх і доходить певних висновків; - перехід від монологу до діалогу (полеміки), який дозволяє залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес; - прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, яка викликає запитання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність; - прийом новизни інформації, гіпотез, який змушує аудиторію припускати, міркувати. Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам; - показ практичної значущості інформації; - використання гумору, який дозволяє швидко завоювати аудиторію; - короткий відступ від теми, що дає можливість слухачам «відпочити»; - прийом «тихий голос». Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу; - спеціальні слова й вислови, що забезпечують зворотний зв’язок. Це особові займенники 1-ї і 2-ї особи (я, ми, ми з вами), дієслова в 1-й і 2-й особі (спробуємо зрозуміти, зробимо застереження, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо тощо), звертання (шановні колеги, дорогі мої, високоповажне зібрання), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?), повтори, конструкції із заперечною формою («Я не говоритиму про...», «Я не претендую на...»). Перераховані мовні засоби контакту допомагають перебороти бар’єр, служать об’єднанню оратора зі слухачами. Посткомунікативний етап Після ораторського виступу необхідним є аналіз. Перш за все для того, щоб знайти, виділити та врахувати допущені недоліки. Аналіз здійснюють за такою схемою: Яка тема виступу? Чи підходить тема аудиторії, чи викликає інтерес? Чи досягнута мета виступу? Який матеріал використаний у тексті виступу? Яка композиція промови? Які методи викладу матеріалу використані? Чи логічна, чи доказова промова? Чи відповідає промова критеріям правильності, точності, виразності, багатства мовлення? Який спосіб виголошення промови? Чи дотримувався оратор вимог техніки мовлення? Який зовнішній вигляд оратора, чи доречні жести й міміка? Наскільки вільно він тримається перед слухачами? Чи встановлено контакт з аудиторією? За допомогою яких засобів? |
| Вивчається на початку розділу «Усне ділове спілкування». Вона є логічним... Вивчення цієї теми допоможе молодим фахівцям зрозуміти важливість професійного спілкування, яке базуються на таких правилах і нормах... |
Урок Тема. Мета спілкування і адресат мовлення; мовлення монологічне... Авилами спілкування; удосконалити вміння розрізняти такі поняття, як види мовленнєвої діяльності, монолог і діалог; розвивати вміння... |
| Тема 1 Засобом конкретної діяльності є професійне (ділове) спілкування, що має індивідуальний характер і відбувається в межах певної професійної... |
О. Л. Плетнєва Українська мова за професійним спрямуванням Українська мова за професійним спрямуванням / О. Л. Плетнєва. – Збірник вправ та завдань для практичних занять і контрольних робіт.... |
| План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Поняття ділового... Абрамович С. Д., Чікарьова М. Ю. Мовленнєва комунікація: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури. – 472 с |
План Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Види, типи і... Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підручник. – ВЦ «Академія», 2004. – 344 с |
| ПЛАН СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЯ СПІЛКУВАННЯ. ВИДИ,ТИПИ І... Важливо зазначити, що сфера людського спілкування включає комунікацію, яка останнім часом постає важливим предметом досліджень. Багато... |
Тема 11. Психологія спілкування Поняття спілкування, форми, функції, рівні, засоби спілкування, види психологічних бар’єрів, особливості спілкування в підрозділах... |
| Психологічні особливості віртуального спілкування Воно присутнє у нашому житті усюди: безпосереднє спілкування людей, спілкування за допомогою телефону, дитячі ігри, комп’ютерне спілкування.... |
О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА Збірник вправ... Плахоніна О. В. Сучасна українська мова: Збірник вправ і завдань для практичних занять / О. В. Плахоніна, О. Л. Плетнєва. – Х.: Нац... |