Декоративно-ужиткове мистецтво


Скачати 198.12 Kb.
НазваДекоративно-ужиткове мистецтво
Дата15.04.2013
Розмір198.12 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Культура > Документи
Тема. Декоративно-ужиткове мистецтво. Український костюм

Мета: ознайомити учнів з декоративно-прикладним мистецтвом українського народу; прищеплювати любов до народного мистецтва і культурної спадщини; розвивати естетичні смаки.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: зразки виробів ужиткового мистецтва; диск із презентацією «Декоративно-прикладне мистецтво»; аудіозаписи українських пісень

Ключові слова: декоративно – ужиткове мистецтво, народна вишивка, ткацтво, писанкарство, килимарство, гончарство, іграшка, художня обробка металу, дерева та шкіри, ювелірні вироби, народний одяг, витинанки, килими, вибійка, батик, мереживо,
художнє в’язання, художня кераміка, майоліка, фаянс, фарфор, кам’яна маса, шамот,
художнє скло, меблі, одяг, ювелірні вироби, різьбярство, столярство, народне малювання, народна іграшка

Методи роботи на уроці: завдання випереджального характеру(підготовка учнівських творчих звітів), слово вчителя з елементами бесіди, вправи «Пародія», «Гронування», «Незакінчене речення», «Долонька мистецького настрою», заповнення таблиці, робота в творчих групах, міні-інсценування.

Клас святково вбраний вишитими рушниками, на столах – експозиція з предметів ужиткового мистецтва, виготовлених майстрами рідного краю.

ПЛАН УРОКУ

І. Організаційна частина (3 хв)

  • Вправа «Пародія»

ІІ. Актуалізація опорних знань(5 хв)

  • Вправа « Гронування»

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку(3 хв)

ІV. Вивчення нового матеріалу (35 хв)

  • Слово вчителя з елементами бесіди

  • Заповнення таблиці «Декоративно-ужиткове мистецтво »

  • Робота в творчих групах (захист домашнього завдання кожною групою)

V. Закріплення вивченого матеріалу (5 хв)

  • Вправа «Незакінчене речення»

VІ. Рефлексія (3 хв)

Вправа «Долонька мистецького настрою»

VІІ. Домашнє завдання (2 хв)
ХІД УРОКУ

І. Організаційна частина.

  • Вправа „Пародія”



Хід вправи

Вчитель пропонує кожному учневі уявити себе народним умільцем та презентувати себе в образі цієї людини. Інші мають відгадати, кого зображав учасник.

Запитання для обговорення:

  • Як ви почувалися під час самoпрезентації?

  • Чому було запропоновано саме таку форму початку сьогоднішнього уроку?

ІІ. Актуалізація опорних знань

  • Вправа « Гронування»






ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку (слайд 1)

ІV. Вивчення нового матеріалу

  • Слово вчителя з елементами бесіди

- Щедра українська земля. Не тільки врожаями, але й народними традиціями, самобутніми талантами. Вона дала Україні і всьому світові великих поетів, письменників, філософів, музикантів, співаків, митців, народних умільців. Це – стародавній осередок народного декоративного мистецтва.

- Що ж таке декоративне мистецтво?(учні дають відповідь, демонструється слайд 2)

- На які види воно поділяється?(слайд 3)

- Всесвітньо відомою з давніх часів зробили нашу землю килимарство і декоративне ткацтво, вишивка, гончарство, декоративний розпис, писанкарство, різьбярство, тобто все те, що відрізняє наше мистецтво від мистецтва народів Європи і Азії. Ця культурна спадковість продовжується і понині, бо все це і є декоративно-ужитковим мистецтвом нашого народу (слайд 4) , сила якого – у безперервній образотворчій традиції пізнання світу. Саме вона стала фундаментом для всіх народних ремесел і нашої Черкащини. Візьміть до рук вишитий рушник чи глечик – і ви відчуєте подих рідної землі. Декоративно-прикладне мистецтво України набуло популярності і визнання у всьому світі.

    • Якими ж за своїм призначенням чи естетикою повинні бути твори декоративно- ужиткового мистецтва?(слайд 5)

    • Назвіть відомі вам зразки декоративно-ужиткового мистецтва рідного краю, орієнтуючись на поданий перелік (слайд 6).

    • Предмети яких конкретних видів декоративно-ужиткового мистецтва ви назвали? (слайд 7)

- В його одвічних образах, зручних формах і мотивах орнаменту проглядають символи таємничої, загадкової природи, складні особливості нашого побуту, перипетії історії: Полтава, Гадяч, Опішне, Кролевець, Миргород, Решетилівка, Лохвиця, Лубни, Кременчук, Зіньків, Косів…

Давайте дізнаємося, чим славетні вони (слайд 8), заслухавши творчі звіти груп, кожній з яких потрібно було підготувати змістовну стислу розповідь про один із видів декоративно-ужиткового мистецтва. Уважно слухайте кожне повідомлення, адже необхідно інформацією з нього заповнити таблицю протягом уроку

  • Заповнення таблиці «Декоративно-ужиткове мистецтво»

    Декоративно-ужиткове мистецтво

    Види або жанри

    Техніка та матеріали

  • Робота в творчих групах (виступ з інформаційними повідомленнями про один із видів декоративно-ужиткового мистецтва)

  • Слово вчителя

«Рушник – то свята, зворушливо-поетична реліквія, яка крізь товщі віків світиться для нас, висонцюється національним символом непогасних традицій.» Так колись сказав про рушник відомий український мистецтвознавець Петро Ганжа.

Виступ І Групи. Народна вишивка (під супровід пісні «Вишиванка» міні-інсценізація – дівчата вишивають, звучать слова)(слайд 9)

З дитинства пам’ятаю рушники,

Що так любовно їх творила мама.

По-українськи хата на святки

Сіяла вишитими рушниками.

На полотні співали солов’ї

І красувались кетяги калини.

Зелений хміль в’юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

Неначе долю вишиту свою,

Заплівши в неї промінь світанковий,

Кохання, і пісні, і молоду зорю…

Світи мені повік, матусине любове.

Рушник. Стелеться, ніби дорога, зачаровує, мов пісня. Рушники виконували важливу роль в сімейному і суспільному житті. Їх використовували під час урочистих або святкових подій – сватання, весілля, зустріч гостей, народження дитини; у церковних святах, ними обгортали ікони. Але й сумна подія – поховання, теж не обходилася без рушника. В народі збереглася віра в життєдайну силу рушників, в їх символічне значення в житті. Колись сивої давнини, під час язичницьких свят, дівчата прикрашали рушниками віти дерев. Вишиті на них ромби, розетки, квадрати, символізували сонце, землю, рослини. А пізніше, після прийняття християнства ними прикрашали ікони на Покуті.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані "техніки", яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інши зустрічаються також у білоруських і російских вишивках.

Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - стебнівка, хрестик, шов "позад голки".

Техника вишивання Харьківської області має багато спільного з установленними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі й прості за композицією. Чіткість ритму посилюється одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Вражає колоритність орнаменту.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нітками або из вкрапленням червоного та чорного. Набирування дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівских сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент из стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок - білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Сорочки оздоблюються гладдю, занізуванням, набируванням та хрестіком.

У південних районах України техніка вишивання має багато спільного з вишивкою центральних областей, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, яки виконуються півхрестиком чи хрестиком.

Слово вчителя

Кролевець – один з визначних осередків українського перебірного ткацтва. Його рушники вражають урочистою святковістю, красою, монументальністю, що яскріють червоним кольором на білому тлі рушника. Ткацтво – це виготовлення різноманітних тканин, виробів, що сполучають в собі всілякі техніки виконання і багацтво оформлення та широко використовуються для побутових потреб і прикрашення житлових та громадських інтер’єрів.

Виступ ІІ Групи. Ткацтво ( під супровід пісні «Два кольори» слайди 10, 11)

Прекрасними зразками народних промислів є ткацтво. Прядінням і ткацтвом, як правило, займалися жінки та дівчата.

Ткацтво – це виготовлення різноманітних тканин, виробів, що сполучають в собі всілякі техніки виконання і багацтво оформлення та широко використовуються для побутових потреб і прикрашення житлових та громадських інтер’єрів.

Ткацький верстат був у кожній родині, а тканини, що виготовлялися на ньому, за призначенням поділялися на три групи: для одягу, упорядкування житла та господарських потреб. Із далеких часів дійшли до нас унікальні текстильні техніки, зразки самобутніх яскравих візерунків. Окрім того наш народ як самобутня нація створив багатогранну культуру, элементом яко є народний костюм.

В Україні склалися досить стійкі традиції національного вбрання, які формувалися упродовж історичного розвитку. Про це свідчать археологічні знахідки на території України.Витоки українського народного одягу тісно пов’язані з традиціями Київської Русі. З того часу відомий найпоширеніший вид жіночого одягу — довга сорочка, підперезана поясом. Поступово український жіночий костюм змінювався, його характерними елементами стали сорочка­вишиванка, запаска або плахта та керсетка. Костюм доповнювався різнобарвними стрічками, намистом, що надавало йому святковості.

Особливим елементом жіночого одягу був головний убір: незаміжні дівчата носили вінок, а заміжні жінки — високий очіпок. Залежно від регіону головні убори відрізнялися формою та багатством оздоблення.

Чоловічий одяг був не менш яскравим та виразним. Він складався з довгої сорочки, широких шароварів або вузьких штанів, безрукавки й пояса з довгими китицями. Влітку повсякденним головним убором українських чоловіків були солом’яні брилі. На Гуцульщині та в Карпатах чоловіки носили чорні фетрові капелюхи.

У сучасному повсякденному одязі українців переважає європейський стиль. Але національні традиції живуть і досі.

Виступ ІІІ Групи. Килимарство (під супровід пісні «Посилала мене мати» слайд 12)

Килимарство – є одним з найхарактерніших видів традиційного народного мистецтва. Розвинене вівчарство, яке давало чудову сировину, нескладні технології обробки вовни та техніка ткацтва сприяли значному поширенню килимарства в Україні з давніх- давен, а також виникненню тут килимарського промислу.

Практичне застосування килимових виробів було досить широке. Ними покривали столи, скрині, лави, сани, вози, прикрашали стіни, іноді сволоки, застеляли підлогу, використовували як покривила й ковдри. Основними осередками килимарства є Решетилівка на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Косів і Коломия на Івано-Франківщині та інші.

Сировиною для виготовлення килимів здавна була вовна, льон та коноплі. Для основи застосовували однотонну міцно скручену лляну чи конопляну, а згодом бавовняну пряжу. Для піткання добирали різнокольорову вовну. Нині через брак сировини іноді застосовують напіввовняні, синтетичні та інші нитки. Фарбували пряжу натуральними — рослинними (з відварів трав, кори) та мінеральними барвниками і закріплювали їх сироваткою, огірковим або капустяним розсолом. Тепер пряжу фарбують хімічними барвниками і закріплюють кислотою, отримуючи яскраві кольори, які, на жаль, дуже швидко линяють.

Тчуть килими лічильною («рахунковою»), гребінковою («кругляння») та ворсовою техніками.

Виступ ІV Групи. Плетіння (слайд 13)

У другій половині XIX ст. лозоплетіння на Поліссі набуло широкого розвою. Крім зазначених речей, почали виготовляти дорожні корзини та козуби, легкі дачні меблі, дитячі візочки, іграшки тощо. Кора при цьому звичайно знімалася. Залежно від конкретних виробів лозини використовували круглі або стругані чи розщеплені уздовж, у природному або пофарбованому вигляді. Почуття міри у доборі кольорової гами (переважали білий, рожевий, зелений кольори, іноді жовтий та фіолетовий) свідчило про певну витонченість смаку ремісників. У лісостеповій зоні значне поширення мало плетіння з соломи. Використовувалися звичайно житня або пшенична солома, яку заготовляли під час наливання колосся, та солома стиглого вівса. Ці матеріали мали приємний золотаво-блискучий колір. З них плели передусім дуже популярні в цьому регіоні головні убори — брилі. Використовуючи також розколоті лозини, лико чи мотузки, виготовляли солом'яні сіяники, плетінки (кадовби, солом'яники) для зберігання зерна й інших продуктів, одягу тощо. Кошики та сумки плели ще з рогози. У Карпатах та на Поліссі було поширене плетіння з вузьких смужок вичиненої або сиром'ятної шкіри — кінської збруї та ряду побутових речей. З пофарбованих вовняних ниток повсюдно плели різнокольорові, часто вкриті орнаментом пояси. В Україні було відомо кілька технік плетіння, найбільш поширені а них — спіральна і хрестоподібна. Менше застосовувалися складніші квадратна та рядова техніки. З кінця XIX ст. поширилося П. ажурною та вірьовочною техніками. Вироби українських майстрів плетіння відзначалися чистотою і тонкістю роботи. Після певної перерви, що була зумовлена нігілістичним ставленням до кустарної промисловості взагалі, в останні десятиліття попит на плетені вироби відчутно зріс. Як витвори прикладного мистецтва вони користуються широкою популярністю.

Слово вчителя

Наприкінці XIX ст. в Україні діяло понад десяток навчальних майстерень і шкіл, які спричинили до розвитку промислу художнього плетіння. З 1905 р. центральні кошикарські курси працювали у Львові. На початку XX ст. на фабриках лозоплетіння і в кустарних майстернях виготовляли меблі, дорожні речі, кошики, знаряддя праці, дитячі іграшки тощо.

Виступ V Групи. Художня обробка шкіри, каміння, деревини (слайд 14)

Художня обробка шкіри — вид декоративно-ужиткового мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: посудин, взуття, одягу тощо.

У первісні епохи шкіру розглядали лише під кутом її практичної придатності. Згодом зрозуміли художню вартість шкіри, шляхом експериментування виявили та вдосконалили техніки її обробки. Так, у середньовіччі шкіра стала матеріалом для художньої творчості, пов'язувалася з багатьма ремеслами: кушнірством (пошиття шкіряного одягу), палітурництвом (виготовлення шкіряних обкладинок) та ін.

Худо́жня обро́бка деревини́ — найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення.

За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі:

деревообробне токарство;

теслярство-столярство

декоративне різьблення.

Загалом художня обробка дерева була вже добре розвинена за часів Русі. Відомо, що вже у І тис. н. е. дерево широко використовувалося в будівництві міст і сіл, князівських палаців і фортець. Серед ремісничих професій існували теслярі, ложкарі, бондарі, різьбярі та ін. Техніка обробки дерева була доволі різноманітна: видовбування, вирізування, розпис, випалювання тощо. Одна з найдавніших технік — видовбування — використовувалася для виготовлення побутових речей: посуду, корит, човнів.

Мистецтво різьблення по каменю має на українському ґрунті не менш глибокі традиції, ніж мистецтво різьблення по дереву і кістці. Кам'яним різьбленням прикрашені багато архітектурних пам'ятників Древньої Русі,що мають майже тисячолітню давнину (XI-XIII століття).

З найдавніших часів виготовлялися з каменю великі і малі скульптури, шиферні пряслиці з різьбленим орнаментом, іконки, хрести, усілякі ювелірні вироби.

Особливо пишного розквіту досягло в Україні мистецтво художньої обробки

каменю в XVIII - першій половині XIX століття. Цей розквіт був тісно зв'язаний із грандіозним будівництвом, що розгорнулося, у Києві і його околицях, а також великим попитом на табакерки й інші невеликі побутові вироби, що виконувалися з металу, кістки і каменю. Початі в цей час пошуки кольорових порід каменю, придатного для лицювальних робіт, а також дорогоцінних самоцвітів, що йдуть на ювелірні вироби, увінчалися блискучими успіхами.

У XVIII - першій половині XIX століття з каменю робилися великі і малі декоративні вази, стільниці, підношення, скриньки, табакерки, чарки, печатки і т.д.

Слово вчителя (під супровід народної музики )

Старовинне козацьке містечко. Привільно розляглося воно на мальовничих пагорбах понад річкою Ворсклою. Опішня є одним із наймогутніших центрів культурної самобутності українців, загальновизнана столиця української кераміки. Виготовлення глиняних виробів бере свій початок ще з глибокої давнини.Вироби опішнянських гончарів відрізняються своєрідною декоративністю. Це й посуд, і невеличкі скульптурки, іграшки, культові вироби. Виготовляються вони на гончарному крузі, відливаються в формах або пресуються. Посуд розрізняють декоративний – тарелі, кашпо, вази та ін., і побутовий – миски, глеки, куманці, барильця, горщики. Фігурний посуд зараз використовується як декоративний – це півники, баранці, леви.

Виступ VІ Групи. Гончарство (слайд 15)

Гончарство – одне з найважливіших, до отого ж дуже примхливих ремесел.

Гонча́рство — традиційне ремесло, в тому числі українське, виробництво глиняного посуду з використанням гончарного круга.

Горчарні вироби виготовляють, спочатку надаючи глині потрібної форми, а потім нагрівають її до високої температури в печі з метою випарувати з неї всю воду, що закріплює форму, і надання виробу твердості та міцності. Перед формуванням виробу глину вимішують, щоб добитися рівномірного розподілу вологи й видалення повітряних бульбашок. Декоративний узор наносять або до випалювання або після нього. Для забезпечення непротікання на поверхню виробу наносять поливу.

Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випалювання. Адже вогонь може й зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу гончаря. У народі цінувалися практичні й художні особливості глиняного посуду, здатність довго зберігати прохолоду води, свіжість молока, надавати особливого смаку стравам, що готувалися в ньому. Розвитку гончарства на Україні сприяла наявність покладів різних видів глини.

У гончарстві народні майстри користувалися кількома техніками декорування: ритування, глянсування, ріжкування, фляндрування, штампик і ліплення.

Ритування («уріз», продряпування, гравіювання) — це спосіб нанесення заглибленого жолобка дерев'яною паличкою або цвяхом на поверхню сирого черепка.

Глянсування, або лощення, роблять гладким предметом (переважно камінчиком) по сухому черепку лінії, смуги тощо.

При ріжкуванні ріжок наповнюється ангобом. У маленький отвір у його нижній частині вкладається гусяче перо або скляна трубочка, і цівка ангобу лягає на поверхню виробу. У сучасних техніках ріжок замінений на гумову грушу. Ріжкування - майстри проводять прямі й хвилясті лінії, наносять цятки, розетки, листочки та інші орнаментальні елементи.

Фляндрування — це з'єднання за допомогою гострого предмета трьох або чотирьох стрічок ангобів, подібно до мармурових розводів, — чітких і зигзагоподібних.

У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо).

Слово вчителя

Народ склав багато приказок, прислів’їв, загадок про глиняні вироби. Давайте їх згадаємо

Прислів’я, приказки та загадки:

Не святі горшки ліплять, а ті ж люди.

Гончара глина годує.

Маленький горщечок, та добра каша.

Глек розбили.

Макітра не варить.

Як не наївся з миски, то з полумиска не налижешся.

Із глини робиться, на кружалі вертиться, на базарі продається, селянинові служить, а як умре, то ніхто не поховає. (горщик)

Всіх годує, а сам голодний (горщик)

Сів Ваня на коня, не боїться вогня. (горнятко, горщик).

Виступ VІІ Групи. Витинанки (слайд 16)

Українські народні витинанки – яскравий своєрідний вид народної декоративної творчості, що має глибокі і багаті традиції. Їм притаманні силуетне зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія, лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний руховий режим, відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і технікою виконання. Витинанка – це орнаментовані фігурні прикраси житла, ажурно вирізані ножицями, ножем з білого або кольорового паперу.

Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.

Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік.

Найбільш поширеними витинанки були на Поділлі, Подніпров'ї та Прикарпатті. На Подніпров'ї вони часто доповнювали хатні розписи. Для Поділля властиві два типи розташування витинанок на стінах — шпалерний і килимовий. На Прикарпатті їх наліплювали поздовжніми стрічками попід стелею, по сволоку, навколо вікон. Витинанки побутували у поєднанні зі шкіряними прикрасами, настінними розписами, вишивками, збагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви.

Сучасні витинанки перестали бути лише селянськими виробами та хатніми прикрасами. У 20—30-ті роки їх використовували для оздоблення клубів, читалень, стіннівок і плакатів. З 60-х років витинанки експонуються на виставках, їх застосовують для оформлення поліграфічної продукції.

Слово вчителя

Виводить мама дивним писачком.

По білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках.

Із цибулинним золотим узваром.

З настоями на травах і корі,

На веснянім і на осіннім зіллі –

І писанка оранжево горить

У філіграннім сплеті ліній.

То вже вона як дивовижний світ,

То вже дзвенить, як згусток сонця.

Буяють буйно квіти у росі, олені бродять в березневім сонці.

Виступ VІІІ Групи. Писанкарство. (слайд 17)

Сьогодні писанка стала символом Воскресіння Ісуса Христа. Але з'явилася перша писанка набагато раніше, аніж християнство прийшло на Україну.

Наші давні предки поклонялися сонцю.

В ньому вони вбачали і відродження природи і життя. В яйці теж таїться зародок нового життя, а за формою воно - нагадує сонце. Отож і стало яйце символом відродження весняного сонця. Його і почали розписувати магічними знаками. Так з'явилася писанка.

Писанка і крашанка — це не одне й те ж. Крашанка з'явилася набагато пізніше від писанки, її варять і фарбують у природніх барвниках. Крашанки їдять, діти граються ними у великодні ігри. Писанки ж ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.

Писанки були розповсюджені також на всій Черкащині. Чисте, гладенько пофарбоване і прикрашене узорами яйце набуло символічного і релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися легенди, у яких яйце представлене як джерело життя, світа й тепла, зародок Всесвіту. Писанки виготовляли перед Великоднем сільські жінки, міські панночки, іконописці, пекарі.

(Демонструє розпис яєчка і при цьому розказує) В селі яйця фарбували в один колір у відварі цибулиння, кори дуба та інших рослин. Називалися вони крашанки. Іноді прошкрябували узори, орнаментували воском або фарбували у кілька кольорів. З писанками виконували магічні дійства. У великодній ранок молоді вмивалися водою, в яку напередодні клали крашанки і срібні монети. Така вода мала дати красу й силу. Посвячені у церкві яйця використовували як ліки від деяких хвороб.Із порожніх писанок робили голубків, доліплюючи голову, крила й хвіст з тіста. Їх, а також писанки, нанизані на шнурок по 3, підвішували біля ікон.

Учитель.

- Скажіть, будь ласка, чи можете ви уявити своє дитинство без іграшки? Вони у вас такі гарні, зроблені з різних матеріалів – хутра, гуми, пластика, матерії тощо.

Виступ ІХ Групи. Народна іграшка (слайд 18)

На Черкащині іграшки були також різноманітними – дерев’яні, глиняні, плетені, зроблені з тканини. Протягом не одного століття збагачували вони духовний світ дитини, прищеплювали любов до краси. Завдяки іграшкам зберігалися народні традиції, передавалися певні знання і вміння щодо їх виготовлення.

У селі Мокієвка (Полтавська обл..) у 19 ст. виточували і витісували дерев’яні ляльки, іграшкові товкачики, рублі, оздоблені різьбленням. Дуже популярними були механічні іграшки-забавки з певними рухомими елементами – вирізані фігурки попарно з’єднаних планками ведмедів, ковалів, теслярів. Такі іграшки працювали внаслідок руху планки.На Полтавщині також прилаштовували дерев’яні ляльки у вигляді воїна на будівлі. Замість рук до плечей кріпили палички із загостреною пластиною. Коли дув вітер, пластинка швидко оберталася, і створювалося враження, що воїн вертить шаблею. Виготовляли також дзиги, вітряки. А ще робили іграшки з дерева, які чудово розвивали кмітливість дитини . називалися вони мороки – головоломки. Без знання секрету їх не можна ані скласти, ані розібрати.

Глиняні забавки виготовляли мабуть у всіх гончарних осередках. Коник, жіночі фігурки з півником під пахвою, дівчата з кошиками, вершник на триголовому коні – це Опішня. Свищиків було велике розмаїття: півник, зозулька, коник, баранець, кізонька, бичок…Любили діточки і іграшковий посуд, виліплений з глини.

Дивовижними були солом’яні іграшки – ляльки, коники та інші. Вони були для дітей простого люду найдоступнішою іграшкою, бо солома була усюди. Та й виготовляти їх було простіше простого.

(Розповідає і водночас демонструє найпростішу ляльку-мотанку) А найпростішою лялькою, виготовленою з тканини і доступною найбіднішим верствам населення була лялька-мотанка, або вузликова лялька. Її робили, перекручуючи та перев’язуючи тканину таким чином, щоб утворилася голова, ручки, тулуб. Великою удачею було, коли дитина могла зробити ляльці одяг із клаптиків тканини або старого вишитого рушника. Обличчя у таких ляльок не було, замість нього іноді вишивався хрест. Це пов’язано з тим, що така лялька виникла ще в прадавні часи не як іграшка, а як культовий предмет, що мав тісний зв'язок із світом мертвих.

Такі ляльки давали можливість дитині не прив'язуватись до міміки ляльки і, залежно від стану дитини, її гри, вкладати іграшці різноманітний настрій, характер, емоції. З часом, коли з'явилися ляльки з обличчям, для художників існувало правило робити для них збірний образ, ні в якому разі не копію з конкретної людини.

Лялька, котра знаходиться в домі, уособлює його дух, є його Берегинею, що захищає, допомагає мешканцям, створює неповторну атмосферу житла тощо. Здавен, коли хотіли, щоб жінка народила дитину, їй дарували ляльку. Цей звичай зберігся зрештою до наших днів. Ми часто бачимо її на капоті весільного авто разом із квітами та стрічками.

Коли дитина робить сама ляльку, а потім бавиться нею, то стає подібною до Бога, котрий сотворив усе суще, в тому числі і людину. Сам процес її виготовлення в мініатюрі ніби повторює створення маленької людини.

Їстівні ляльки – ще одна група іграшок на Черкащині. Виготовляли їх із борошна і пекли і вигляді великих пряників перед колядками. Вони були рожевими, блакитними, жовтими із рослинним або геометричним орнаментом. Рельєфний малюнок видавлювався на сирому тісті різьбленими пряничними дошками. Такі іграшки особливо полюбляли.

Слово вчителя

- Чи всі види декоративно-ужиткового мистецтва ми схарактеризували?

V. Закріплення вивченого матеріалу

  • Вправа «Незакінчене речення»

Орієнтуючись на вами заповнену протягом уроку таблицю продовжіть речення:

« Одним із видів декоративно-ужиткового мистецтва є…, який твориться…»

VІ. Рефлексія

    • Вправа „Долонька мистецького настрою»



- Кожен із вас (групки по 5 осіб) повинен окреслити свою руку на аркуші паперу, а на долоні написати своє ім'я. Передавайте свій аркуш сусідові праворуч, а самі отримуйте такий малюнок від сусіда ліворуч. В одному з "пальців" чужого малюнка напишіть щось приємне, чим хотіли б поділитися після сьогоднішнього уроку (наприклад: "Візьми часточку мого гарного настрою ", "Поділюсь з тобою посмішкою" тощо). Інший робить запис на наступному "пальці" і так доти, поки "рука" не повертається до власника.

Після уроку учні забирають аркуші з "долонями" як пам'ятки.

Учитель. Ось і завершилась наша заочна екскурсія в таїну творінь наших предків. Так, багата і славна була і є наша земля талантами. І наше головне завдання – примножувати її багатство, зберігати і продовжувати чудові традиції рідної землі.

VІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до узагальнюючого уроку з теми, скласти запитання-картки з теми «Візуальні мистецтва», створити модель стилізованого українського одягу.

Схожі:

Декоративно-ужиткове мистецтво. Різновиди: вишивка, ткацтво, килимарство,...
Вдосконалювати вміння розпізнавати види і жанри декоративно- ужиткового мистецтва
Цікаві факти про декоративно – ужиткове мистецтво Писанкарство
Писанкарство вважається одним із найдавніших і найцінніших різновидів українського народного декоративно-прикладного мистецтва, в...
ТЕМА. ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО Маска Мета
Обладнання: навчальні плакати; репродукції картин відомих художників (У. Корнеліс «Дайстерські карнавальні клоуни» та ін.); фотографії;...
Урок №7 Тема: Декоративно-прикладне мистецтво мусульманських народів
Мета: сформувати уявлення про головні риси мусульманського декоративно-прикладного мистецтва;ознайомити з видами ДПМ
ВИТИНАНКА
А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво»
6 клас Декоративно-прикладне мистецтво. Символізм української вишивки. Диво рушника
Бубнівсько-Слобідський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Золотоніської...
Уроку у 6-му клас і Тема: Мистецтво
Обладнання: для вчителя: мультимедіа, виставка предметів декоративно –прикладного мистецтва: вишиті рушники, сорочки, скатертина,...
Місце і роль плетіння макраме в сучасному декоративно-прикладному...
Мета: познайомити дітей з декоративно-прикладним мистецтвом. Навчити розрізняти нитки за характеристикою та ознаками. Розвивати творче...
Тема. Художні техніки декоративно-прикладного мистецтва. Виготовлення...
Нців, види декоративно-ужиткового мистецтва (визначати практично). Познайомити із складною витинанкою-композицією (багатоколірною),як...
Оберегова символіка в декоративно прикладному мистецтві
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка