Цікаві факти про декоративно – ужиткове мистецтво Писанкарство


Скачати 87.99 Kb.
НазваЦікаві факти про декоративно – ужиткове мистецтво Писанкарство
Дата08.05.2013
Розмір87.99 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Туризм > Документи
Цікаві факти про декоративно – ужиткове мистецтво

Писанкарство

Україна здавна славилася вишивкою з ії стародавньою символікою, петриківським розписом та писанкарством. Писанкарство вважається одним із найдавніших і найцінніших різновидів українського народного декоративно-прикладного мистецтва, в якому яскраво відобразились усі сторони життя народу — історія, ужитковість, звичаї, вірування, естетичні уявлення, поетичне бачення, мрії про довершеність життя.

Оскільки у давнину в Україні писанням писанок (писанкарством) займалися переважно жінки, воно було огорнене особливою святістю, подібно до релігійного обряду, жінки та дівчата готувалися до цього наперед. Вони мали вгамувати свої думки, заспокоїтися, не тримати зла на когось, не гніватися… Нечисті помисли, гнів, сварка – все це могло вплинути на писанку, і вона не вдавалася. І справді, для того щоб писанка вдалася, потрібно бути дуже спокійним, урівноваженим, зосередженим, мати добрий настрій, бо інакше щось забудеш замалювати і все зіпсуєш. Погані думки під час писання могли принести нещастя тій людині, якій вона пізніше була подарована. При писанні обов’язково щось приговорювалося, і то до кожного узору писанки щось своє, або наспівувалися веснянки чи гаївки. Для писанок брали яйця курей, журавлів, гусей, качок, а також диких голубів.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Цей вид народної творчості вимагає не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої працї.

Українська писанка в світі є символом нашого народу. Невипадково писанка походить від слова «писати», писати знаками — символами як «інструментом пізнання, методом вираження реальності і прихованих скарбів духовності». Писанка — то не просто гарно декороване яйце, а предмет культу, який має своє чітко визначене місце в міфологічно-ритуальній системі українського народу, предмет, який формував специфічну призму бачення довколишнього світу, його сприйняття і відношення до нього, формував ментальність української нації і саме тому став символом його невмирущої, прекрасної вічної душі. Писанка (галунка) - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості...
Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Найголовніше правило, яким керуються писанкарі - вразити глядачів неповторністю і неподібністю вигаданих візерунків і орнаментів. Кожна писанка - це ніби маленький світ.

Писанку, діти, розписували ще наші пращури, вони відображали в них свої погляди, вірування, саме яйце-писанка було символом зародження життя. Воно символізувало сонце і весну. Яйце відвертало від людей лихі сили, а добрі – об'єднувало разом, зміцнювало їх. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу, і тому дарували їх одне одному на свята. Це вірування збереглося і до наших днів. Ми теж даруємо їх один одному на знак воскресіння Христа.

Традиція писати писанки сягає своїм корінням в сиву давнину, коли людина була неподільною з природою. В ті часи все навколо було живим і вміло розмовляти. Щоб вижити серед могутніх стихій, потрібно було мати чисте серце, як гірські води, а руку міцну, як гілля дуба, а ще знати дивовижну мову Всесвіту.

Так виникла писанка - символ життя, воскресіння Бога, і відродження природи. Відтоді кожне творіння писанки, - ніби пробудження-перетворення засніженої, замерзлої землі в яскраву, весняну, радісну.

Легенда розповідає, що коли Ісуса розіп’яли на хресті, з його ран точилася кров. З кожної її краплі виникла червона крашанка. А сльози Матері Божок, яка стояла під хрестом, молилася і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки і кожна з них перетворювалася на чудову писанку. Забравши всі писанки та крашанки у хустину, Богородиця пішла до Пілата просити дозволу поховати свого сина. Дорогою вона дарувала писанки дітям і наказувала їм жити в злагоді та мирі. Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустинки розкотилися по всьому світу. З того часу наші матері, бабусі та сестри саме до цього дня фарбують крашанки та розписують писанки до Великодня – свята Воскресіння Ісуса Христа. Після того, як їх разом із великодньою паскою (куличем) освятять у церкві, їх дарують родичам, знайомим і друзям, навіть просто зустрічним, зі словами „Христос Воскрес!”. А ті їм відповідають: „Воістину Воскрес!” і щиро дякують.

Українські вірування:

• Пофарбоване, розмальоване яйце вважали оберегом.
• Щоб писанки довго зберігалися, їх треба готувати в Чистий четвер.
• 3 писанок, крашанок починався великодній сніданок у кожній українській сім'ї.
• Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляти, щоб воно зростало в силі.
• Будуючи нову хату, в кожному кутку клали по писанці. Предки вважали, що писанка охороняє оселю від пожежі, блискавки та різних напастей.
• Дівчата вмивались водою, в яку опускали крашанку чи писанку, щоб бути рум'яними.
• Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям – „щоб краще неслися”.
• Яйце, на якому зображена ПОЛЬОВА КВІТКА дарують молодій жінці, що готується стати матір'ю.
• ЗВІЗДА, або РУЖА, - символ сонця. Таку писанку дарують на щастя.
• Крашанки й писанки служили для святкових розваг, ігор молоді та дітей.

Чи знаєте ви що…
• У Канаді ( м. Вегревіль, 35 км від Едмонтона) є пам'ятник дорогоцінній святині українського народу - писанці. На ньому красується 10-метрова писанка величиною у триповерховий будинок!
• В Україні ( м. Коломия) створено музей української писанки.

Історія вишивки

Історія вишивки дуже давня. Перші згадки про вишивку належать до доби палеоліту. А про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганною, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі.

Регіональні особливості Лівобережної і Правобережної Черкащини яскраво демонструють комплекси народного одягу, а також вишиті інтер’єрні речі: скатерки, підзори та рушники. Останні представлені у своєму різноманітті: кілкові, утирані, стирники, весільні, похоронні, подарункові, божники, «аплікативні» (с. Оксанино Уманський р-н.), «чернецькі» (Чигиринський р-н), «ляпапи» (Лівобережжя), «тамбурні» (Правобережна Черкащина) рушники.

Основною функцією вишивки є оздоблення одягу та тканини (рушники, скатерті, простині, наволочки для подушок). Також це мистецтво мало ритуальне значення – використовувались символи-обереги. Найпопулярнішим було оздоблення сорочок, зокрема рукавів, горловин, пазух, манжетів.

Основним матеріалом для вишивання були вовна, льон, конопля.

Однією з найпопулярніших технік є вишивання хрестиком та гладдю.

Кожен регіон України має свої особливості виконання вишиваних творів, їх композиційної побудови, використання технік та кольорової гами.
Обереги та вампіри
Кожен колір створює потужну енергетику, яку людина відчуває з допомогою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника вишиванки. 
- Червоний підсилює енергію. Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять. 
- Білий – символ кохання та невинності. 
- Жовтий – означає радість. Підсилює веселий норов і відкритість людини. Такі відтінки переважають на Гуцульщині, оскільки саме гуцули славляться своєю щирістю та комунікабельністю. 
- Оранжевий розміщували у межах дітородного центру. У вишивках зустрічається нечасто – його більше використовують як акцент, який підсилює життєву енергію. 
- Вишневий та коричневий вважають енергетично важкими кольорами-вампірами. У вишивках вони не домінують, але на Полтавщині зустрічаються як акценти, оскільки там формували нитки дубовою корою. 
- Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Ці кольори переважають на Поділлі та Бойківщині і вважаються благодатними, сприяють спокійному життю. 
- Синій символізує воду, тобто жіноче начало. На Київщині на вишивках переважають сині та червоні кольори. 
- Фіолетовий – найбільш благодатний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність. З давніх зразків української вишивки відомо, що саме такі відтінки полюбляли діти та вагітні жінки. 
- Чорний – поглинаючий. Колір закритості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі. Вишивальниці часто трактують його як колір землі, хоча найчастіше одяг із чорним орнаментом вдягали під час посту.

Лозоплетіння

Лозоплетіння - захоплююче і цікаве заняття. Справжні майстри завжди прагнуть сплести щось незвичайне і цікаве. Матеріал для лозоплетіння можна взяти на піщаних берегах водойм або поруч із залізничним полотном. Саме там росте верба. Вам не доведеться їхати в спеціальний магазин і витрачати кошти. Сама природа дарує вам можливість створювати прекрасні речі з "підніжного" матеріалу.

До вибору гілок все-таки варто підійти серйозно. Ідеальний варіант - культивувати дерево, однак, знайти такі сади у нас практично неможливо. Дика верба володіє одним цікавим властивістю: чим більше ви зрізуєте дерево, тим швидше і більше воно росте! Вербу необхідно зрізати під корінь, тоді нові гілки виростуть ще міцніше і більше. Крім того, що ви набираєте собі матеріал для роботи, ви покращуєте екологію місця. Дуже корисне хобі!

Збір гілок лози проводять навесні та восени. Осінні гілки будуть мати приємний коричневий відтінок, весняні ж залишаться білими. Природну різницю в кольорі ви можете використовувати в своїх роботах. Неочищена лоза буде чорною. Зберігаються гілки верби кілька років, але краще відразу розсортувати гілки за розміром і кольором.

Перед створенням щедевров лозу необхідно підготувати. Берете довгі і товсті гілки і замочують у воді години на 2-4. Така "отлежка" дозволяє лозі стати м'якою і податливою. Тільки після цього, ви зможете згортати гілки відповідно до своєї задумом.

Іноді, для лозоплетіння використовують "стрічки", які виходять шляхом обробки лози на спеціальних верстатах. На своєму виробі за допомогою стрічок можна створити унікальний і неповторний малюнок.

Як і будь-яке творче хобі, лозоплетіння сприяє розвитку фантазії, заспокоює і утихомирює людину.

Обробка шкіри

Вичинка шкіри і виготовлення з нею бутових виробів – одне з найдавніших занять українців. Досить високого розвитку техніка і технологія обробки шкур тварин досягла ще в давньоруський період, чому сприяли розвинуте тваринництво, значна кількість звірів у лісах, а також кліматичні умови, що вимагали теплого сезонного одягу.

Вичинкою шкур для одягу займалися кушніри. Обробка овчини у ХІХ ст. складалася із декількох операцій. Здерті шкури просушували, потім відмочували у воді в ямах – копанках. Далі уламком коси зіскрібали міздрю і знову вимочували 9-12 днів у квасі, який виготовлявся з борошна, висівок і солі. Після вимочування шкури просушували, знизу намащували глиною і трохи змочували квасом, а потім розминали – ключували – за допомогою дерев’яного ключа. Під кінець шкури натирали крейдою і знову вичищали від міздрі скафою. Для цього вони розтягувались на спеціальній рамі, яка називалася п’ялом.

Волову і конячу шкіру виробляли інакше. Спочатку шкури озолювали сумішшю вапна та попелу, потім здирали шерсть, зіскрібали міздрю, вистругували уламком коси та дубили – клали у хлібний квас, пересипаючи дубовою, рідше лозовою, корою. Шкури дубилися від одного до п’яти місяців, після чого їх просушували, збарвлювали залізним купоросом, змащували дьогтем. Із такої шкіри можна було шити чоботи.

Шкуру-сирицю (лимарщину) теж мочили у воді і квасі, здирали шерсть, клали в розчин солі, розминали на спеціальному приладі - м’ялі. Після цього її змащували жиром, пом’якшували і, розрізану на окремі паси, викручували в товкальні – навколо стовпа за допомогою кінської сили. Лимарі виготовляли із сириці складові частини кінської збруї – сідла, шлеї, вуздечки тощо.

Особливості декоративно – прикладного мистецтва Черкащини

Ковальство.  В кін. XIX – поч. XX ст. поширеним промислом на Черкащині було ковальство. Ковалі тісно співпрацювали із стельмахами, які виготовляли конструктивні деталі до возів та саней.

Гончарство. На поч. ХХ ст. значного розвитку в краї набув гончарний промисел: в п'яти повітах Правобережної Черкащини функціонувало 35 гончарних осередків з числом кустарів 2573. Зараз практично жоден осередок гончарства не діє. Серед гончарних виробів другої пол. XIX – поч. XX ст. – дуже давня за походженням чорнолощена (сива) кераміка (с. Пастирське Смілянського району).

Здавна, зокрема на Черкащині, Житомирщині, Львівщині (Гавареччина), побутував так званий димлений посуд. Темно-сірий, аж до чорного, його колір — результат спеціальної технології, суть якої зводилася здебільшого до створення без-кисневого середовища в печах під час їх випалювання.
ДЖЕРЕЛА

  1. http://etno.uaweb.org/mynuvshyna/index.html

  2. http://osvita.ua/vnz/reports/culture/11525/

  3. http://samovica.at.ua/publ/osoblivosti_zolotarskogo_remesla_livoberezhzhja_cherkashhini/1-1-0-7

  4. Художественное вышивание. Альбом/Гасюк Е.О., Степан М.Г. - 2-е изд.-Киев: Вища школа. Головное изд-во, 1983. - 240 с.

Схожі:

Декоративно-ужиткове мистецтво
Мета: ознайомити учнів з декоративно-прикладним мистецтвом українського народу; прищеплювати любов до народного мистецтва і культурної...
Декоративно-ужиткове мистецтво. Різновиди: вишивка, ткацтво, килимарство,...
Вдосконалювати вміння розпізнавати види і жанри декоративно- ужиткового мистецтва
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ВИДАТНИХ МАТЕМАТИКІВ
Сьогодні ми з вами згадаємо прізвища відомих математиків, цікаві історич-ні факти про деяких з них. Життя і діяльність математиків...
Тема:  Писанкарство як мистецтво художнього розпису. Види писанок....
Мета: 1 Вчити дітей рописувати пианки, прикрашати їх декоративним розписом; узагальнити знання дітей про писанки як твори декоративно-прикладного...
ТЕМА. ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО Маска Мета
Обладнання: навчальні плакати; репродукції картин відомих художників (У. Корнеліс «Дайстерські карнавальні клоуни» та ін.); фотографії;...
Урок №7 Тема: Декоративно-прикладне мистецтво мусульманських народів
Мета: сформувати уявлення про головні риси мусульманського декоративно-прикладного мистецтва;ознайомити з видами ДПМ
Замітка дискусійного характеру в газету1
Замітка – інформаційний жанр, у якому в лаконічній формі повідомляється про важливі, суспільно вагомі події, цікаві факти
ВИТИНАНКА
А. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай, М. Є. Станкевич «Декоративно-прикладне мистецтво»
Цікаві факти про школу
Школа, виявляється, дуже давня. Слово «школа» походить від грецького слова «сколе», що означає «дозвілля». Таких шкіл, які ми звикли...
Канівська спеціалізована школа I-III ступенів №6 з поглибленим вивченням...
Перший відомий у світі давньогрецький дорійський ліричний поет, який складав пісні для хору
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка