|
|
Скачати 3.12 Mb.
|
| 1. Поява людини й первісних форм життя в Українї. Трипільська культура. Питання про те, хто таку українці, звідки ішов український народ, питання його прабатьківщини та часу його виникнення хвилюють багатьох людей. Витоки українського народу сягають первісного суспільства. На нинішній українській землі люди з’явилися близько 300 тис років тому. Вся територія України вже була заселена в пізньому палеоліті (40-35 тис. років тому). 8 тисяч років тому почався неоліт, який тривав до ІІІ тисячол. до н.е. Найбільш ранніми землеробськими племенами на території України вважаються племена трипільської культури. Трипільська культура склалася на Правобережжі, а розвивалася протягом ІV-ІІІ тисячоліть до н.е. Місцем перших знахідок стало село Трипілля на Київщині. Трипільську культуру ще називають культурою мальованої кераміки. На території України виявлено понад 1000 поселень трипільської культури. Пам’ятки трипільської культури виявлені в трьох районах: найбільше – на Середній Наддністрянщині, Надпрутті, Надбужжі. Меншою мірою трипільці були зосереджені в Наддніпрянщині. Досить цікавими були трипільські селища. Вони розташовувалися поблизу рік на рівних місцях. Селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька споруд-святилищ. Від майдану радіально розходилися вулиці. Житла трипільців були наземними і різними за площею. Часто житла мали піддашшя. Вінка були невеликими та округлими. В кожній хаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд великого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки. Зовні стіни розмальовувалися вертикальними смугами червоного, жовтого, білого кольорів. Розмальовувалися карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Таким чином, житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату минулого століття. В такому житлі мешкала одна сім’я. Виявлені також і величезні поселення, в яких налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двоповерховими. Це були найбільші на той час міста в Європі, а, можливо, у світі. Це – перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тисяч людей. Археологи також виявили унікальний в історії культури звичай – періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося це раз у покоління, приблизно через 50 років, коли виснажувалися навколишні поля. Про те, що носіїв трипільської культури зараховують до праукраїнців, говорять залишки матеріальної культури. Трипільці займалися основними видами господарської діяльності, що ними зараз займаються українці. Провідними були землеробство, садівництво, виноградарство. Дуже високого технічного та художнього рівня розвитку досягло гончарство. До того ж гончарі володіли досконалою технологією виготовлення керамічного посуду. Трипільських малярів, а це були, очевидно, окремі майстри, можна вважати основоположниками українського народного мистецтва. Багато провідних мотивів трипільського орнаменту, зокрема, подвійні спіралі, що нагадують латинську літеру S, спіральний меандр довкола посудин, схематичні зображення рослин і тварин, різноманітні хрести в колі – збереглися в українських народних вишивках, килимах, писанках, народній кераміці. Орієнтація трипільського посуду є ілюстрацією фольклору, космогонії та міфології перших землеробів та скотарів. Наприклад, спіральний меандр – «безконечник» є символом безупинного руху, самого життя, стилізовані зображення змія-дракона символізували чоловіче начало. Орнаментальні сюжети та композиції мають магічний зміст і пов’язані з культом родючості. Так само з культом богині родючості, Великою Матір’ю всього сущого пов’язані знахідки жіночих глиняних фігурок. Серед сотень скульптурних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки-матері, яка нахилила голову над грудною дитиною на руках. Ця трипільська мадонна є найкращим зображенням материнства з європейського правіку. За підрахунками вчених, мінімальна кількість жителів, які відносилися до трипільської культури, нараховувала не менше одного мільйона. Археологи та палеоантропологи встановили, що носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі люди з гарно профільованими рисами обличчя. Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські на той час міста – їхніми столицями. В основі суспільного устрою трипільців лежали матріархальні племена, а згодом – і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди, кілька родів становило плем’я, група племен утворювала міжплемінні об’єднання, що мали свої етнографічні особливості. Найбільш високого культурного рівня розвитку досягли трипільські племена, котрі жили на Покутті, Наддністрянщині, Буковині. Феномен зникнення трипільської культури ще і сьогодні залишається нерозгаданим. Є припущення, що трипільська культура поступово під ударами кочівників трансформувалася. Коли вона зникла (в к. ІІІ – на початку ІІ тис до н.е.) в межах цієї території ще довго не було такого самобутнього населення. Також остаточно не з’ясовано проблему походження трипільської культури. Одні вчені вважають що вона замінила неолітичні племена буго-дністровської археологічної культури. Нині ж доводять, що культура прийшла разом з її творцями з балканського регіону. Автохтонним населенням України можна вважати трипільську культуру 4 – з тисячоліття до н.е., а також кіммерійсько-скіфо-сарматський симбіоз ІІ-І тисячол. до н.е. Автохтонні чинники української культури збереглися навіть до ХХ століття, особливо у способі життя, ментальності, зокрема, сільського українця. Землі, відмежовані Сяном на Заході та Дніпром на Сході, Прип’яттю на півночі та Карпатами на півдні, мають виняткове значення у давній історії України. Археологічні та інші дослідження стверджують, що якраз тут знаходилася прабатьківщина слов’ян. Приблизно із ХVІ століття до н.е. землі, розташовані на північ від Карпат, були заселені спорідненими між собою племенами, яких уже можна назвати праслов’янами – предками східних та західних слов’ян. Праслов’яни розмовляли однією або кількома спорідненими мовами. Якраз протягом періоду, коли праслов’яни об’єднувалися між собою, не було великих воєн. Тоді територію України населяли племена тшинецької, комарівської та білогрудівської археологічних культур. Жителі цих культур займалися землеробством і скотарством. До речі, ці заняття були збалансованими, що характерно і для пізнішого періоду. Велике значення мали культи та вірування праслов’ян. Вони, на думку дослідників, вже почали формувати дуже складну світоглядну систему – язичництво. Існували, зокрема виразні культи сонця та вогню, предків, землі, домашніх тварин, священного вогнища. 2. Кіммерійці, скіфи та сармати на українських землях. Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Автохтонним населенням України можна вважати трипільську культуру 4 – з тисячоліття до н.е., а також кіммерійсько-скіфо-сарматський симбіоз ІІ-І тисячол. до н.е. Знаходячись на західному кінці Великого Степу, Україна часто ставала жертвою войовничих кочівників. Найдавнішим народом на українській території, ім’я якого зберегла історія – були кіммерійці. Межі життя кіммерійців – між Дністром і Бугом. Остаточно ж походження кіммерійців досі не з’ясовано. Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але вже в Х ст. вони стають кочовим народом. Всі згадки у письмових джерелах про кіммерійців пов’язані з їхньою військовою діяльністю. Пам’ять про кіммерійців – загадковий народ давньоукраїнської історії – збереглася. Греки-переселенці, котрі з’явилися в 6 столітті, виявили багато місць «кіммерійськими». Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірваний навалою скіфів – іраномовних кочівників. Побутує думка, що скіфи були автохтонним населенням України. Найдавніші археологічні знахідки, як свідчать про те, що на території України проживали скіфи (сколоти), відносяться до середини VII століття до н.е. Повернувшись з Азії на свою прабатьківщину – у причорноморські степи, скіфи остаточно підкорили більшість місцевих племен і наприкінці VII ст до н.е. завершили політичне формування Скіфії. Скіфські впливи поширилися далеко за межі їхнього місця перебування. Вплив скіфів на долю багатьох навколишніх плесен був величезним. В Україні залишилося чимало курганів, які досліджувалися археологами. Серед них – Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Гайманова Могила, Товста Могила, Огуз. Вони відкрили усьому світу чудові зразки озброєння. Для скіфів характерна кераміка, яка прикрашена заглибленим геометричним ударом, образотворче мистецтво, яке мало зооморфний характер (так званий звіриний стиль). В основному скіфи зображали оленя, барана, коня, гірського козла та ін. Починаючи з VI століття, частина праслов’ян потрапила під скіфські впливи. Як гадають, у самій Скіфії праслов’янськими були терени Дніпровського лісостепового Правобережжя, частина Лівобережжя. Середньодніпровські праслов’яни, яких Геродот називав «скіфами-орачами», та скіфами-землеробами, вирізнялися серед інших племен Скіфії. Невідомо, чому Геродот розрізняв орачів і землеробів, в чому полягала їх різниця. Геродот писав: «Усі вони разом називаються сколотами за ім’ям їхнього царя. Скіфами ж їх назвали елліни». Отже, греки об’єднали скіфів і праслов’ян в одну єдність. Під тиском скіфів починаючи з VII століття до н.е. праслов’янські лісостепові племена кількома хвилями просуваються західніше – на Поділля, Наддністрянщину, Буковину, Галичину, заходячи аж на Закарпаття. Вони швидко злилися з місцевими праслов’янськими племенами, наприклад, висоцької культури. Усі поселення цього періоду влаштовувалися на підвищеннях біля води. Без сумніву, це населення значною мірою вплинуло на формування українського етносу. Традиції скіфів продовжили сармати – плем’я кочівників зі Сходу. Вони завоювали і асимілювали більшу частину скіфів, і панували у Причорноморських степах понад 400 років. Вчені вважають сарматів етнічним субстратом українців. В середині І тис до н.е. почалася так звана грецька колонізація Північного Причорномор’я. На узбережжі Чорного і Азовського морів греки заснували багато міст: серед них – Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія. Грецькі міста-держави стали прямим джерелом античних традицій в українській культурі. Разом з грецькою колонізацією на територію Причорномор’я і Подністров’я прийшло письмо. Звідси бере свій початок писемний період історії України. 3. Східні слов’яни. На рубежі нової ери як самостійна етнічна спільнота сформувалися слов’яни. Вперше про них – венедів згадують римські історики І-ІІ століття Пліній Старший, Тацит. З VI століття про них говорять візантійські історики – Йордан, Прокопій Кесарійський, Іоанн Ефеський. Вчений з Олександрії Птоломей у творі «Географія» розповідає про венедів, розрізняючи їх від германців і сарматів. Також він згадує племена ставан, яких також можна ідентифікувати із слов’янами. Ще одну згадку про слов’ян можна зустріти на карті шляхів Римської імперії, у так званих Певтінгерових таблицях, де до переліку народів і земель включено також і венедів. Очевидно, що етнонім «венеди» стосується слов’ян. Вони були в той час великим народом. Вони мали великі оселі, воювали з балтами і венами на півночі, германцями і сарматами на заході та півдні. В ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. праслов’янам була характерна зарубинецька культура. Носії зарубинецької культури були осілими землеробськими племенами. Деякі дослідники вважали, що племена черняхівської культури мали назву «анти». Про них говорять твори візантійських письменників 6 – 7 століття – Прокопія Кесарійського, Агафія, Феофілакта, Псевдо-Маврикія, готського історика Йордана. Зарубинецька культура охоплювала східний регіон давньослов’янського масиву в Наддніпрянщині та Волинському Поліссі. У другій половині І ст. зарубинецькі племена потерпали від нападів сарматів. Вони відходять у лісові масиви Верхньої Наддніпрянщини, Подесення та Поділля. Відбувається поступове змішування слов’янських племен. Саме між Віслою і Дніпром в І-ІІ ст. відбувається перша культурно-етнічна консолідація слов’ян. Міцнішали стосунки між окремими племенами, формувався проукраїнський етнос. Для розвитку слов’янської культури велике значення мали контакти з сусідніми римськими провінціями. Почався час культурного і політичного піднесення давніх слов’ян. Ранні слов’яни жили первісною сусідською общиною. Це був досить монолітний суспільний організм. Слов’яни вели спільне господарство. Великим сім’ям належали окремі групи жител і господарських споруд. У перших століттях нової ери в ранніх слов’ян уже почали створюватися спілки племен. На початку раннього середньовіччя в історії європейських народі почався новий період. Почався процес формування сучасних європейських народів. На території ж України вирізнялися три великі слов’янські культури: празько-корчацька, пеньківська і колочицька. Пеньківську і празько-корчацьку культуру археологи пов’язують із антами на сході та склавинами на заході – двома великими слов’янськими об’єднаннями. Походження слова «анти» точно не з’ясоване. Найбільш вірогідною є гіпотеза про іранське походження цього слова. Воно походить від давньоіндійського слова і означає «кінець, край». В такому випадку значення слова «анти» - ті, що живуть на окраїні. Найвища активність антського об’єднання зафіксована у письмових джерелах VI – початку VII століття. Готський історик Йордан свідчить, що в VI ст. анти розповсюдились «від Данастра (Дніпра) до Данапра (Дніпра), там де Понтійське (Чорне) море утворює вигин». Поява антів на берегах Чорного та Азовського морів, а також на берегах Дунаю, про що згадує візантійський автор Прокопій Кесарійський, пов’язана з їх розселенням з основного Дністровсько-Дніпровського регіону. Анти і склавини були окремими слов’янськими племінними об’єднаннями, що мали своїх вождів, і проводили самостійну політику. Після розгрому готів, що були сусідами антів у степовому Надчорномор’ї, гунською навалою і наступного просування гунів слідом за готами на захід наприкінці IV – на початку V століття антське об’єднання залишилося єдиною важливою соціально-політичною організацією. 4. Утворення Київської Русі. Основні етапи її розвитку У письмових джерелах VII ст. уже не зустрічається назва «анти», зате дедалі частіше — «слов’яни», «склавени», «склавіни». Розпочинається наступний етап історії східних слов’ян: етап утворення ядра давньоруської державності – своєрідної федерації князівств під назвами «Русь, Руська земля»(VП-ІХ ст.). Зазначимо, що в давньоруських літописах інтенсивні державотворчі процеси на наших теренах пов’язуються із заснуванням Києва на землях союзу племен полян у Середньому Подніпров’ї (друга пол. V ст. — перша пол. VI ст.). Місто розташувалося у вигідному географічному місці, де перетиналися торговельні шляхи, які вели до могутньої Візантійської імперії; пізніше Київ стає центром південної частини східних слов’ян. Тому тут розвиток класових відносин і становлення державності відбувалися швидше, ніж в інших слов’янських племен. У VIII ст., за умов боротьби з кочівниками, навколо нього об’єдналися кілька союзів племен. В іноземних джерелах, зокрема візантійських та арабських, щодо цих об’єднань, особливо племен полян і сіверян, застосовують назву «Русь». Кожна з племінних земель була незалежним княжінням, яке сплачувало Києву данину і виставляло на його вимогу свої дружини. Військова демократія переростає у військово-ієрархічне правління. На рубежі VIII-IX ст. придніпровський союз союзів племен «Руська земля» об’єднував не лише регіони Київського, Переяславського, Чернігівського князівств, а за твердженням академіка Б. Рибакова, охоплював територію близько 120 тис. кв. км. і сягав на північ аж до Західної Двіни. Правила у цьому державному об’єднанні, згідно з літописом, династія Кия, представниками якої в IX ст. були Дір і Аскольд. Змістом завершального етапу формування давньоруської державності є об’єднання південного й північного ранньодержавних утворень у Давньоруську державу з центром у Києві. На півночі також об’єдналися ільменські слов’яни (словени, кривичі) й окремі неслов’янські племена (меря, весь, мурома) навколо Новгорода. Проте, за літописом, ці племена не змогли самі зорганізувати державу і запросили на князювання варягів. 882 року представник новгородської знаті Олег, родич або воєначальник варязького князя Рюрика, захопив Київ, підступно вбив Аскольда і Діра й утвердився на Київському престолі. Цьому сприяла політична криза в київський державі внаслідок невдоволення народних мас частими воєнними походами і хрещенням правлячої верхівки, в тому числі й Аскольда. Внаслідок династичного перевороту об’єдналися два величезні слов’янські центри. Ця подія традиційно вважається датою утворення однієї з найбільших країн Європи, найменованої істориками «Київська Русь». Звичайно, Олег аж ніяк не був творцем держави для русів. Він не спромігся навіть запровадити тут республіканську форму правління, яка існувала в Новгороді. Київська монархічна держава на той час здобула міжнародне визнання, утвердивши себе в історії європейської цивілізації першим договором із Візантією (860 р.). Процес консолідації слов’янських земель об’єктивно зумовлений певними внутрішніми факторами: спільністю території, тісними економічними зв’язками, спорідненістю матеріальної та духовної культури, релігії, схожістю мови, традицій, суспільного, державного, військового устрою, судочинства, звичаєвого права. Серед зовнішніх чинників об’єднання чи не головною була необхідність спільної боротьби проти експансії сусідніх народів. Літописна легенда про варязьке походження династії руських князів використана в так званій норманській теорії, представники якої відмовляють східним слов’янам у здатності створити власну державу. Норманізм ще в XVIII ст. започаткували німецькі вчені Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шлецер. Вони, до речі, працювали в Російській академії наук, а в своїх працях штучно перебільшували роль варягів у долі Русі, вважаючи норманів засновниками східнослов’янської державності. У XIX ст. їх підтримали М. Карамзін, С. Соловйов, М. Погодін. Наукову неспроможність норманізму переконливо довели М. Ломоносов, М. Грушевський, Б. Греков, Б. Рибаков, та ін. Історик права М. Владимирський-Буданов зазначав, що варяги-князі застали тут готовий державний устрій. Вплив варягів на Русь не мав вирішального значення, бо вони перебували на тому самому рівні розвитку, що й русичі. Норманська теорія походження Давньоруської держави втратила наукове значення. Рідкісні вияви сучасного норманізму, переважно за рубежем, віддзеркалюють суто політичні чи патріотичні мотиви. Не підтвердилися також і спроби пояснити виникнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму. Прихильники цієї теорії вважають, що Давньоруська держава була утворена Хозарським каганатом, а київські князі були, відповідно, тюркського походження. Активно відстоює хозарську гіпотезу професор Гарвардського університету (США) О. Пріцак в своїй праці «Походження Русі» (1992 р.). У цьому зв’язку можна зазначити лише те, що необхідність боротьби з набігами хозарських племен змушувала слов’ян консолідовувати свої сили й об’єднуватися навколо Києва. Отже, виникнення Давньоруської держави з центром у Києві — закономірний результат внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов’ян. |
|
VI -III тис до н е. Неоліт. IV-III тис до н е. Енеоліт. IV- III тис до н е. Трипільська культура Близько 1 млн років тому Поява найдавнішої людини сучасного типу на нинішній території України |
VI -III тис до н е. Неоліт. IV-III тис до н е. Енеоліт. IV- III тис до н е. Трипільська культура Близько 1 млн років тому Поява найдавнішої людини сучасного типу на нинішній території України |
|
2 млн років тому — поява первісних людей на Землі Романом Мстиславовичем Галицької і Волинської земель і утворення Галицько-Волинського князівства |
Первіснообщинний лад на території України. Трипільська культура. Перші державні утворення |
|
Тема. Прикметник. Голосні у відмінкових закінченнях прикметників Мета Гостинність, Молдова, товариство «Зоря», Кіровоградщина, університет, Софійський собор, Львівська площа, Золоті Ворота, трипільська... |
ЛЕКЦІЯ 2-3 Отже, культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини |
|
УРОК 23 Тема уроку Мета уроку: формування знань учнів про правила знаходження первісних (невизначених інтегралів), формування умінь у знаходженні первісних... |
Питання до підсумкового контролю Початок формування людської цивілізації на території України. “Неолітична революція”. Трипільська культура |
|
І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ Ренесансу, культура Бароко та ін Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних... |
Причини та умови умисних вбивств Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.... |