МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до семінарських занять з дисципліни «Історія України» для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л.І


НазваМЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до семінарських занять з дисципліни «Історія України» для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей Упорядники: Чорна Н. В., Бадєєва Л.І
Сторінка1/5
Дата10.04.2013
Розмір0.6 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
bibl.com.ua > Історія > Методичні рекомендації
  1   2   3   4   5


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Харківський національний університет радіоелектроніки

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
до семінарських занять з дисципліни «Історія України»

для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей

Упорядники: Чорна Н.В., Бадєєва Л.І.


Харків - 2011
Загальні положення

Історія України – це наука, яка ґрунтується на законах розуміння історії та вивчає розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Україна володіє великим історичним, духовним, природнім потенціалом, її народ має свої корені та свою історію, з правічних часів формуючи глибокі традиції, творячи високі зразки культури, опановуючи, але й втрачаючи, державницькі форми буття.

В сучасних умовах суверенної Української держави важливо осмислити її історичний шлях на принципах правди, об’єктивності, науковості. Історія України поступово стає, як це і має бути в цивілізованій країні, частиною національного світогляду.

Знання з історії України мають велике практичне значення, вони вчать студентів критично, самостійно мислити, вміло аналізувати минуле і сучасне, використовувати історичний досвід для розв’язання сучасних проблем.

Сьогодні видано чимало історичних праць, підручників як вчених минулого, так і сучасних, тих, котрі живуть в Україні і поза нею, але багато матеріалів друкується в дискусійному плані і вимагає уточнення й поглиблення. Допомогти студенту в правильному виборі та оцінці історичного матеріалу – така мета лекцій й семінарських занять з нормативної навчальної дисципліни «Історія України».
Вимоги до знань та умінь

За результатом вивчення дисципліни студенти повинні

Знати: основні епохи в історії людства та їх хронологію; витоки української нації та її місце у загальнолюдських процесах; суспільно-економічні, політичні, культурні процеси історичного розвитку українського народу; хронологію, етнологію, державотворчі принципи періодизації історичного розвитку України; історичні події; зародження та розвиток українського етносу, державності, національного та державного відродження, процеси побудови незалежної держави.

Уміти: аналізувати історичні процеси, події, факти; брати участь у дискусіях на суспільно-історичні теми; формувати свою громадянську позицію; користуватися категоріально-понятійним апаратом історичної науки.
МОДУЛЬ 1

Семінар № 1

Давньоруська держава. Галицько-Волинське князівство

(IX – перша половина ХІV ст.)

Мета та завдання: розгляд передумов, причин утворення Давньоруської держави; ознайомлення з політичним та соціально-економічним устроєм Київської Русі в період її розквіту; встановлення причин роздроблення держави; розгляд факторів, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств; аналіз та оцінка діяльності київських та галицько-волинських князів.

План

  1. Становлення Давньоруської держави ( к. IX к. Х ст.).

  2. Піднесення й розквіт Давньоруської держави.

  3. Причини роздроблення Київської держави та їх оцінка.

  4. Утворення, піднесення, занепад Галицько-Волинського князівства та його роль в історії української державності.


Розглядаючи перше питання плану необхідно з’ясувати передумови, причини, які привели до утворення Давньоруської держави.

По-перше, це економічні передумови: розвиток продуктивних сил, розширення посівних площ, розвиток ремесел, зростання міст, пожвавлення торгівлі (особливого значення набуває торгівельний шлях «із варяг у греки» - вздовж Дніпра із Скандинавії у Візантію а також з Каспійського моря через Київ до Західної Європи).

По-друге, соціально-політичні передумови: поступово розпадаються патріархальні зв’язки, відбувається розклад родообщинного ладу, перехід до сусідської общини, формування елементів феодальної системи.

Важливе значення в утворенні держави має фактор зростання ролі військової дружини, яка перетворюється на могутню політичну силу. Йде процес розселення великих союзів слов’янських племен (поляни, дуліби, волиняни та ін.) в певні етнокультурні спільноти. Саме на цьому ґрунті виникають державні утворення – племінні князівства та їх федерації. Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською Землею (Куявія) з центром у Києві. Вона і стала тим територіальним та політичним ядром, навколо якого зросла держава – Київська Русь.

Головними ознаками державницької організації для ранньосередньовічного суспільства виступали такі атрибути, як наявність влади, відчуження від народу, розміщення населення за територіальним, а не племінним принципом; стягування данини для утримання влади.

Студентам бажано ознайомитися з теоріями походження Давньоруської держави: «норманською теорією», «хазарською теорією».

При самостійному опрацюванні лекції, рекомендованої літератури необхідно розглянути історичні матеріали про перших київських князів (Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава) і коротко дати оцінку їх діяльності.

Розгляд другого питання піднесення та розквіту Київської Русі потребує з′ясування політичного та соціально-економічного устрою держави. Вивчаючи політичний устрій, необхідно зупинитися на питанні ролі та функцій великокнязівської влади, місцевих князів, міських громад, віча. Київська Русь IX-X ст. була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв великий київський князь. Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не могли втручатися в їхні внутрішні справи. Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу. Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зібраннями впливових бояр, дружинників, заможного купецтва.

Особливу увагу слід приділити діяльності князів Володимира і Ярослава Мудрого, тому що при їх діяльності Київська Русь досягла найвищої могутності, а також Володимиру Мономаху, який зумів тимчасово затримати процес роздроблення Київської держави.

У другій половині IX ст. на Русі сформувався порядок престолонаступництва за встановленою чергою, згідно ієрархії уділів. Ця система привела до чисельних конфліктів, вирішувати які нерідко доводилося з допомогою зброї.

Вивчаючи третє питання, потрібно встановити причини (політичні, економічні, зовнішні) роздроблення Київської держави та дати їм оцінку.

Даючи загальну оцінку цьому етапові нашої історії, можна підкреслити, що:

По-перше, роздроблення (децентралізація) – це явище об’єктивне, закономірне, воно випливає з самого характеру суспільно-економічного розвитку Київської держави XII ст. У країні формується клас землевласників – феодалів, які стають не лише економічною, а і політичною силою.

По-друге, Київська Русь у середині XII ст. зовсім не розпалася (про що свідчать чимало істориків минулого), змінилася лише форма державного устрою. Єдину й централізовану монархію змінила монархія федеративна.

По-третє, децентралізація прискорила і поглибила процес консолідації єдиного народу, етносу в моноетнічну, а в наступному етапі – національну державу.

Отже, студенти повинні пам’ятати, що незважаючи на роздробленість, центром русько-українського життя залишаються основні землі Київської Русі: Галичина, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Переяславщина. Вагомим аргументом на користь цього є використання в письмових джерелах з другої половини XII ст. терміну «Україна» (вперше згадується в Київському літописі 1187 р.).

Розглядаючи четверте питання, слід зрозуміти фактори, що сприяли розвитку Галицького і Волинського князівств (після відокремлення від Київської Русі): географічне розміщення, віддаленість від кочівників, розташування на перехресті важливих торговельних шляхів, економічні зв’язки з країнами Західної Європи, розвиток міст тощо.

Слід звернути увагу на особливості їх політичного устрою: для Галицького князівства – раннє виділення боярства в окремий стан; для Волинського – спільний розвиток дружино-боярської верстви, що мали великі земельні володіння, рішуча підтримка нею князівської влади. Студентам треба пам’ятати дату 1199 р., коли з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівство; дати оцінку діяльності князя Романа Мстиславовича та Данила Галицького.

Історичне значення Галицько-Волинського князівства полягає в тому, що воно на ціле століття продовжило існування державної організації і стало головним політичним центром для всієї України.
Проблемно-пошукові питання

  1. Які були передумови утворення Київської Русі?

  2. В чому полягає прогресивна роль християнства?

  3. Дайте оцінку «норманській» та «хазарській» теоріям походження Київської Русі. Чому ці проблеми привертають увагу науковців і в наші дні?

  4. Дайте оцінку історичному значенню Київської державності.

  5. Які наслідки феодальної роздробленості Київської Русі?

  6. Розкрийте причини занепаду Галицько-Волинської держави.


Теми доповідей і рефератів

  1. Київська Русь в добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославовичів.

  2. Галицько-Волинська держава за часів Данила Галицького та її історичне значення.

Основна література

  1. Бойко О.Д. Історія України: посібник / Олександр Дмитрович Бойко. [3-тє вид., доп. ]. – К.:Академія, 2008. – С. 44–80, 90–96.

  2. Історія України / [ кер. авт. кол. Ю.Зайцев. ] – [ вид. 4-те, зі зм.]. –Львів: Світ, 2003. – С.58–64, 71–84.

  3. Литвин В. Історія України: підручник / Володимир Литвин. – [5-те вид., доп. ]. – К.: Наукова думка, 2010. – С. 40–66, 91–103.

  4. Остафійчук В.Ф. Історія України: нове бачення: навч. посібн. / Василь Фокович Остафійчук. – [4-те вид., випр.]. – К.: Ліра, 2008. ─ С.45–74.

  5. Петровський В.В. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі / Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. – [2-ге вид., випр. та доп. ]. – Х.: ВД «Школа», 2008. – С.33–70, 78–82.


Додаткова література

  1. Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття / Володимир Йосипович Борисенко. – К.: Либідь, 1998. –С.46–86.

  2. Брайчевський М.Ю. Вступ до історичної науки / Михайло Юрійович Брайчевський. – К.: Академія, 1995. –168 с.

  3. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа / Михаил Сергеевич Грушевский. ─ К.: Лыбидь,1991. – С.45–75.

  4. Котляр М.Ф. Історія давньоруської державності / М.Ф. Котляр. ─ К.: КСУ,2002. – 234 с.

  5. Толочко П.П. Кочевые народы степей и Киевская Русь / П. П. Толочко. – СПб.: Алетейя, 2003. –160 с.



Семінар №2

Початок козацької ери української історії (XIV- перша половина XVII ст.)
Мета та завдання: розгляд процесу виникнення українського козацтва, розкрити причини і джерела формування козацтва, з’ясувати його місце в історії України, як в організації козацтва затверджувалися демократичні принципи, аналіз Запорізької Січі як козацької республіки, характеристика національно-визвольної боротьби українського народу к. XVI поч. XVIІ ст.

План

  1. Причини і джерела виникнення українського козацтва, формування його станових ознак.

  2. Запорізька Січ як центр консолідації козацтва.

  3. Козацько-селянські повстання к.XVIпоч. XVIІ ст.


Перше питання плану слід розглядати з причин появи козацтва та історичних умов їх виникнення. Студенти повинні зрозуміти, що причини, які зумовили виникнення українського козацтва, мали комплексний характер. До них належали економічні, політичні, військово-стратегічні, соціальні чинники.

Студентам треба звернути увагу на джерела формування українського козацтва: місцеве подніпровське населення, що проживало на території Південної України та Середнього Подніпров’я, яке було не закріпаченим і вільно переходило з одного місця на інше; втікачі, невдоволені існуючими в Литовсько-Польській державі порядками; військово-службова верства.

Слід звернути увагу на факт створення Сігізмундом II Августом для захисту південних кордонів найманого війська із козаків (300 чоловіків). Вони були записані в окремий реєстр (список), від чого дістали назву реєстрове козацтво.

Необхідно з’ясувати, де і коли виникла перша козацька Січ. Традиційно її відносять до 1553-1557 рр. і пов’язують з островом Хортиця та іменем Дмитра Вишневецького, хоч не всі дослідники погоджуються з такими висновками.

Приступаючи до вивчення другого питання, слід пояснити, що Запорізька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію, яка увібрала в себе давні вічеві традиції. Це була козацька республіка.

Варто звернути увагу на з’ясування рис суспільного устрою Запорізької Січі й усього козацтва:

  • відсутність кріпосництва;

  • формальна рівність між усіма козаками (мали право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обирати старшину тощо.)

  • Запорізька Січ була одночасно військовою організацією; кожен козак був зобов’язаний за свій рахунок нести військову службу;

  • Як політична організація Запорізька Січ була козацькою республікою на чолі з виборною військовою радою, якою керував кошовий отаман.

  • В адміністративно-територіальному відношенні Запорізька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками.

  • У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Усі керівні посади в республіці були виборними на загальному козацькому сході.

Розглядаючи друге питання, студентам варто звернути увагу на роль козацтва в боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства:

  • Запорізька Січ була південно-прикордонним захисним форпостом українських земель, до проникнення в які турецькі й татарські війська змушені були спочатку зіткнутись із запорізьким козацтвом;

  • Козаки й самі завдавали ударів – спускаючись по Дніпру на своїх швидкохідних великих човнах – «чайках» ( 20 м завдовжки, 4 м завширшки; швидкість 15 км/год.; 20 козаків-веслярів, до 70 – бойовий екіпаж із 4-6 гарматами). У похід звичайно йшло 80-150 «чайок», вони в 1577 р. захопили на рік Молдавію, знищивши там турецькі гарнізони, неодноразово завдавали ударів по татарських гарнізонах Криму, захоплювали в Чорному морі турецькі галери і т.п.

Крім того, козацтво брало активну участь у антифеодальних повстаннях ( із 80-90-х років XVI ст., як правило, їх очолюючи – краще озброєні, навчені, організовані, ніж звичайні селяни).

Вивчаючи третє питання, варто згадати, що наприкінці XVI – на поч. XVIІ ст. Україною прокотилися дві хвилі народних виступів (у 1591–1596 рр. та 1625–1638 рр.). Спочатку необхідно зупинитися на причинах численних козацьких повстань:

- Обмеження прав і привілеїв запорізьких козаків. Польські королі використовували козаків у боротьбі проти татар і турок, але як тільки загроза минала, починався процес перетворення козаків на селян-кріпаків.

- Масові каральні операції польської шляхти, спрямовані проти переходу селян та міської бідноти у лави козацтва ( покозачення).

- Після завершення польсько-турецької війни польська шляхта відмовилася виконувати обіцянки щодо збільшення козацького реєстру.

- У 20-30-х рр. XVI ст. на українських землях польськими поміщиками була запроваджена багатоденна панщина, до якої додавались різні повинності та оброк. Посилився феодально-кріпосницький гніт над українськими селянами.

- Утиски православних українців-ремісників та дрібних торгівців у містах з боку польської влади. Заборона українцям брати участь у міському самоврядуванні; українці мали селитися у містах лише на спеціально відведених вулицях чи кварталах.

- Посилення національного гніту (політика ополячення, яка передбачала заборону української мови, культури, звичаїв, традицій).

- Насильницьке запровадження католицизму та уніатства ( заборонялося будівництво церков; закриття православних церков та монастирів, передача їхніх споруд у власність католицького чи уніатського духовенства, масове закриття церковно-приходських шкіл). Релігійне гноблення українського народу.

За характером козацькі повстання були антифеодальні, визвольні. Соціальний склад учасників повстань був різноманітним: реєстрові козаки, низові ( запорозькі) козаки, селяни, бідні міщани, нижче православне духівництво.

Перше велике козацьке повстання 1591 –1593 рр., спрямоване проти існуючих польсько–шляхетських порядків в Україні, було пов’язане з ім’ям дрібного шляхтича з Підляшшя Криштофа Косинського. У 1586 році він вступив до козацького війська. У 1591 р. став запорозьким гетьманом. За заслуги перед королем одержав маєтність – село Рокитне біля Білої Церкви. Син К.Острозького Януш Острозький відібрав у Косинського назване помістя. По суті, ця подія стала приводом до повстання, яке розлилося майже по всій Україні і тривало протягом 1591-1593 років.

Основні події повстання К.Косинського розгорталися так:

-. В грудні 1591р. Косинський на чолі козацько-селянського загону напав на Білу Церкву, розгромив війська Я.Острозького й дозволив повсталим пограбувати його резиденцію.

- Після Білої Церкви повсталі здобули Трипілля, Переяслав, Київщину, більшу частину Волині.

- Король Сигізмунд ІІІ 1592 р. доручає Костянтину Острозькому розгромити повстання.

- 23 січня 1593 р. неподалік Чуднова відбувся вирішальний бій Косинського з польським військом. К.Острозький вирішує провести переговори і змусити Косинського капітулювати.

- Підписавши умови капітуляції, Косинський був відпущений на волю.

- У травні 1593 р. Косинський вирішив підняти козаків вдруге. Основна сутичка з польськими військами відбулась під Черкасами. Під час переговорів слуги черкаського старости О.Вишневецького підступно вбили Косинського.

Повстання продовжувалися і після його смерті, але шляхом обіцянок та гарантій незадоволених на певний час вдалося приборкати. Та ненадовго. Наступного 1594 р. повстання в Україні вибухнуло з новою силою на чолі з Северином Наливайком.

Северин Наливайко народився у сім’ї ремісника-кушніра в місті Гусятині на Поділлі. Його батько був закатований брацлавським старостою А.Калиновським, а земля відібрана. Северин подався на Запоріжжя, пройшов школу війн з татарами та турками. Прибувши до Острога, був призначений сотником надвірних козаків.

Основні події повстання С.Наливайка:

- У квітні 1594 р. С.Наливайко одержав дозвіл від князя Острозького набрати військо і розгромити на Поділлі татар, які воювали з Молдавією.

- Після розгрому татар звернувся до запорожців повстати проти Польщі. Запорожці на чолі з Григорієм Лободою підтримали його.

- Розгромив брацлавську шляхту, спустошив панські маєтки, шляхту примусив сплатити «стацію» – грошовий викуп.

- Наливайко та Лобода пішли на резиденцію коронного гетьмана – Бар, Вінницю, Волинь.

- Весною 1595 р. повсталі розділилися: С.Наливайко рушив до Могильова у Білорусію, Г.Лобода – до Південного Подніпров’я, ближче до Росії.

- Після здобуття Могильова селянські заворушення поширилися по всій Східній Білорусії.

- Г.Лобода оволодів Черкасами, Каневом. Правобережна Україна і Східна Білорусія були в руках повсталих.

- Влітку 1595 р. коронний гетьман Жолкевський, розгромивши молдавського господаря Розвана, зосередив свої зусилля на війні проти Наливайка.

- Виводячи війська із Білорусії, Наливайко пішов на з’єднання з Г.Лободою та Шаулою під Прилуками. Польські магнати доклали зусиль, щоб розколоти повсталих.

- На початку березня 1596 р. повсталі взяли Білу Церкву. Під тиском польського війська відступили на Лівобережжя, стали рухатися до Лубен.

- Облога війська Наливайка та Лободи під Лубнами тривала два тижні. Лобода таємно вступив у зносини з Жолкевським, за що був убитий прибічниками Наливайка.

- 28 травня 1596 р. Наливайко по-зрадницькому був заарештований прибічниками Лободи та виданий полякам.

Восени 1625 р. після чергового карального походу польської шляхти на Подніпров’я в Україні піднялося козацьке повстання на чолі з Марком Жмайлом. Внаслідок відчутних втрат поляки пішли на переговори з повстанцями та уклали Куруківську угоду, яка передбачала створення 6-тис. реєстру козаків, повстанцям була оголошена амністія, вони зберегли право обирати старшого, але козакам не дозволялось робити походи на Крим і Туреччину. Дана угода не задовольнила інтереси нереєстрових козаків, які повинні були повернутися у підданство до панів. Коли повстанці відмовилися, то раптовим нападом беззахисний табір було розгромлено. Лише К. Кремпському з частиною козаків вдалося прорватися на Запоріжжя. Керівників повстання після страшних тортур було страчено у Варшаві, зокрема, С.Наливайкові та М.Шаулі відрубали голови й четвертували.

Повстання 1630 р. під проводом Тараса Федоровича ( Трясила) спалахнуло через посилення утисків козаків, відмову записати до реєстру 300 учасників кримського походу на свавілля польських військ в Україні. Повстання охопило усе Середнє Подніпров’я, а «золота рота» польського війська була знищена ( 20 травня 1630 р. – так звана «Тарасова ніч»). Представники польської шляхти підписали Переяславську угоду, за якою козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, нереєстровим оголошувалася амністія, але вони повинні повернутися під владу польських панів.

У 1635 р. польський уряд з метою ізоляції Запоріжжя від України, припинення пропуску човнів на Запорізьку Січ збудував Кодацьку фортецю. У ній був розташований польський гарнізон, який також ловив у степу українців-втікачів та відправляв їх на покарання. У серпні 1635 р. козаки на чолі з Іваном Сулимою вдерлися до фортеці, оволоділи нею та перебили польський гарнізон. Козаки зруйнували фортецю, але повстання було придушено.

У 1637 р. піднялося нове повстання козаків на чолі з Павлюком ( Іваном Бутом). Повстання спалахнуло через те, що польські війська здійснили черговий каральний рейд проти козаків і зменшили кількість реєстровців, забрали їх гармати. У відповідь на ці дії майже все Подніпров’я та Лівобережна Україна були охоплені полум’ям повстання. Були створені повстанські загони на чолі з Карпом Скиданом, Семеном Биховцем, Богданом Кизимою, Яковом Острянином. Майже усі селяни Подніпров’я покозачились ( вступили у козацтво). Дане повстання зазнало поразки, а умови миру були тяжкими: повне виконання розпоряджень польського гетьмана, зобов’язання вигнати «чернь» із Запорізької Січі, спалити козацькі човни. Почалася жорстока розправа над жителями Подніпров’я, а реєстр скоротився до 5 тис. осіб.

Останнє повстання у 1638 р. на чолі з Я.Острянином та К. Скиданом завершилося поразкою. Після цього в Україні вступили в дію пункти «Ординації Війська Запорозького», що означало встановлення польського терору в Україні.

ПІДСУМКИ козацьких повстань. Українське козацтво вперше відчуло себе силою, яка може впливати на політику польської шляхти. Повстання стали проявом визвольного руху українців проти іноземного гніту. Низка повстань 20-30-х рр. знаменувала початок нового етапу в історії боротьби українського народу за соціальне і національне визволення. Досягненням українців стало визнання існування в Україні православної церкви та надання прав для православних вільно відправляти релігійні обряди, будувати церкви, засновувати школи, братства, друкарні і навіть займати державні посади. Про це йшлася мова у «Статтях заспокоєння руського народу» ( 1633 р.). Повстання охопили велику територію українських земель. Керівники повстання висували гасла, в яких поряд із соціальними ставилися завдання вирішення національно-політичних питань. Козацькі повстання розхитували і послабляли феодально-кріпосницьку систему, яка існувала в Україні. Повстанці підготували ѓрунт для початку Національно-визвольної війни під проводом Б.Хмельницького.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (...
Методичні рекомендації до семінарських занять з історії України (для студентів усіх спеціальностей стаціонарної форми навчання) /...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ для студентів денної...
Політологія. Методичні рекомендації до вивчення дисципліни для студентів денної та заочної форми навчання усіх спеціальностей [Текст]...
Редакційно-видавничий відділ Луцького державного технічного університету Луцьк 2007
Методичні вказівки до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної форми навчання
Кафедра економіки і управління КІ СумДУ
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни "Макроекономіка" для студентів економічних спеціальностей денної форми навчання...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ економічних спеціальностей
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей денної форми навчання з дисципліни «Місцеві фінанси»....
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ (ПРАКТИЧНИХ) ЗАНЯТЬ з навчальної дисципліни «КРИМІНАЛЬНЕ...
Нарські заняття проводяться з метою закріплення тих теоретичних знань з кримінального права, які студент отримує на лекціях і при...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний транспортний університет...
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Цивільна оборона» для студентів усіх спеціальностей (в рамках проведення педагогічного...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ РОЗДІЛУ для студентів усіх спеціальностей...
Політологія. Суб`єкти політики та способи політичної діяльності [Текст]: Методичні рекомендації до вивчення розділу для студентів...
Методичні рекомендації шодо проведення семінарських та практичних...
Методичні рекомендації щодо проведення семінарських і практичних занять з кримінального процесу для студентів інституту фінансово-економічної...
«ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ ЛЮДЕЙ З БУДІВЕЛЬ У ВИПАДКУ НАДЗВИЧАЙНОЇ СИТУАЦІЇ»
Методичні вказівки до до виконання розрахунково-графічної роботи з дисципліни «Цивільний захист» (для студентів денної форми навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка