3. Слова-повтори, які мають спільний корінь
Ой рано, ранесенько (Вар. И, Г, 3).
Вдова-вдовчиха (Вар. Ж, К, Л).
Крикнетъ, покрикнетъ (Вар. А, Б, В, Л, М, Н, РР, С).
Заклик закликає (Вар. Ч, ЧЧ).
Проклинаєш,заклинаєш (Вар. Д, Ж, Т, ТТ).
Кляне-проклинає (Вар. І, И, Р, ФФ, С).
Не кляне, не проклинай (Вар. М, Р, ФФ).
Сон, чуден та й пречуден,
дивен та й предивне (Вар. Г, Д, Е, Є, Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С, СС, Т, Ф, Ч, ЦЦ). Горду-прегорду, пишну-препшину (А, О, Р).
Доходжати, вихожати (Вар. М, Н, ї).
Замикає,одмикає (Вар. И, К, Л).
Підбігає - пробігає - вибігає (Вар. О, У, Ч,ЦЦ).
Жила, проживала (Вар. М, Р, С). жив проживав (Вар. Н,0,П).
Стати, достати (Вар. І, ї, И, П).
З-поміж ініціальних формул, що визначають хронологічний вибір народних дум відносно дня тижня і часу доби традиційно найпоширенішою є формула значення ранку неділі:
У неділю рано пораненько Стара вдова Коновчиха до церкви вихожає Усе отцовське оружжя збирає Світлицю замикає (вар. И).
Генетично особливості функціонування цієї формули пов'язані з сакральною семантикою його компонентів. Вважається, що згідно з ритуальною практикою пора сходу сонця найбільш значна і впливова, у поетиці замовлянь сонце артикулюється як перш за все божество пов’язане з ранком. Як зазначає Г.І. Мальцев, досліджуючи ґенезу ліричної пісенної перекодування значення, за якого маргіналізується усвідомлення ранку як часу обряду і центральну позицію посідає семантика часу долі. Дослідження переконують, що архаїчне значення збережене у ліричних фольклорних творах [6, с. 73]. С. А. Цікавий зауважує на тому, що неділя виразно пізніше включення, однак його християнське начало нейтралізується внаслідок послідовної дії двох чинників: 1) усталення і структурного закріплення як основи утворення «загального місця»; 2) тісної взаємодії зі значенням темпорального маркера «рано». У комунікативному аспекті таке загальне місце визначається не лише загальним структуруванням тексту в хронологічному вимірі, але додатково створює ситуацію очікування. Характер ситуації визначається «впізнаним» слухачами традиційним змістом формули, що налаштовує на важливість і поважність.
Слова-повтори, які мають спільний корінь у думі виконують різні функції.
Вдова від сну прочинала,
На ринок виходила,
З сусідами говорила:
«Наснився сон мені чуден та й пречуден,
дивен та й предивен...» (Вар. А).
«Вдова небога, не журися
Твій син на війні оженився
Взяв жену собі туркеню горду-прегорду,
пишну-препишну» (Вар. А).
Наведений повтор слугує для підсилення ознаки.
Слова-повтори, які мають спільний корінь можуть вказувати, що у думі дія не зупиняється, а розгортається і триває:
Тоді Івась Коновченко цього не слухає,
Другий раз на доброго коня сідає Між козацькими табурами пробігає.
Тоді корсунський полковник Филон із намету вихожає
зо
На Черкень-долину поглядає,
До козаків стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі Прошу я вас добре дбати,
На коней сідати,
На Черкень-долину вибігати.
Тоді козаки добре дбали,
На коней сідали,
До Черкень-долини підбігали
Івася Коновченко у трупу тило знаходили (Вар. Д).
Мати до церкви вихожає Срібними ключами хату замикає.
Тоді Івась Коновченко, дитя молодое,
До дому прибігає,
Без ключів хату одмикає.
Батькову ружину до боку чіпляє (Вар. К).
Повторення виразу вдова-вдовчиха у всіх варіантах дум підкреслює становище жінки-страдниці.
Корсунський полковник пан Филон,
Почав охотника викликати,
Крикнешь, покрикнеть на винники, на броварники,
На п’яниць, на костерників (Вар. А).
Наведений повтор створює слуховий образ, і підкреслює важливість мовлення полковника Филона.
4. Формульне означення мови
То теє словами промовляє (у деяких варіантах думи: підмовляє,
V-
вмовляє, умовляє)
Тоє зачувала
Поглядає (углядає)
Добре дбали
Совстрєчала
Питає
Одповідає
Забачає
Прихожає
Прибуває
Уставає
Називає
Приклади формульного означення мови зустрічаються у кожному варіанті думи. Вони виконують своєрідну функцію в організації думи. Формульне означення мови завжди за змістом пов’язане з наступною і попередньою частиною думи, тобто використовується для відкриття мікротеми.
То теє словами промовляє,
У п’ятницю до города Черкеса поспішайте,
У суботу рано пораненько цвітну Корогву хрещату виставляйте (Вар. А).
Рядового козака про сина питає,
Рядовий козак їй відповідає:
«Твій син у долині Черкені одружився,
Узяв жену горду-прегорду, пишну-препишну,
У чистому полі високу могилу» (Вар. О).
Перший рядок, наведеного уривку розкриває мікротему, яка розвивається у кількох реченнях.
Повторення виразу добре дбали - міжсюжетний повтор, який є початком вирішальних слів або дії:
«Я думав, що мені ненька старенька лає, проклинає,
А вона ще за мене добре дбає,
Такого мені козака доброго до війська добирає»
5. Синонімічні повтори:
Лаяла, проклинала (Вар. В, Г, Д)
Не лає, не проклинає (Вар. А, Б).
Плакати й ридати (Вар. К, Л, П,0, Щ, ЩЩ, X)
Сину-дитя
Слава-пам'ять (Вар. Г, Д, Е, Є, Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С, СС, Т, Ф, Ч, ЦЦ).
Живий-здоровий (Вар. К, Ч, ЧЧ, Ю).
Подумала-погадала (Вар. І, ї, Ш, ШШ, Ю, ЮЮ).
Посік-порубав (Вар. Т, ТТ, У, Ф, Я).
Пречуден-предивен (Вар. І, К, Л, М).
Не плач, не печалься (Вар. І, ї, И, П)
Ні сікти, ні рубати (Вар. М, ЦЦ)
Щастя й долі (Вар. К, X)
Постріляли-порубали (Вар. О, У, Ч)
Стара жена, бідна вдова (Вар. А, Г, Д, Е, Є, Ж, И, Й, К, Л, М, Р, С, СС, Т, Ф, Ч, ЦЦ).
Основна функція синонімів-повторів полягає у посиленні експресії висловлення; синоніми-повтори в думі функціонують як стилістичний засіб смислового зіставлення, уточнення, підсилення.
Думи здебільше насичені дієслівною синонімікою. Найбільшу групу становлять синоніми на позначення дії:
То вдова Грициха,
По мужові Коновчиха,
Подумала-погадала.
Слізьми обливала (Вар. І).
Іншу групу становлять дієслова із значенням стану:
Ти стара мати не журися,
Твій син живий здоровий,
Взяв собі жену сильно багату,
В чорному оксамиті ходить,
Білими підбійками підбита (Вар. К).
Дієслова, які виражать почуття:
Г ей удова Г рицихо,
По мужові Коновчихо,
Не плач, не печалься (Вар. І).
Контекстуальні синоніми використовуються з метою образною передачі думки, вражень, почуттів і використовується у різних стилістичних прийомах.
«Бодай ти пане корсунський полковниче,
Собі щастя й долі не мав,
Як ти мого сина Івася Коновченка зі світу зігнав» (Вар. К). Контекстуальний синонім щастя й долі сприймається як цілісне поняття, і його можна замінити словом талан.
Висновки
У роботі визначено функціональне навантаження повторів як образотворчих та текстотвірних засобів на матеріалі 44 варіантів записів думи «Івась Коновченко», які подаються у виданні К. Грушевської. Опрацьовано наукову літературу присвячену проблемам поетики жанру думи.
Думи - це ліро-епічний жанр українського словесно-музичного фольклору. Історичні за змістом думи виникли і розвивалися в специфічних умовах козацької військової демократії XV-XVII ст.
Термін «дума», як визначення жанру, має книжне, літературне походження. У російську літературу його ввів К. Рилєєв, в українську фольклористику - М. Максимович.
Найдавніша згадка про думи є у хроніці польського історика
С. Сарницького (“Annales”, 1587), а найдавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) «Козак Г олота».
Першою збіркою українських дум та пісень була книга М. А. Цертелєва «Опыт собрания старынних малоруських песен».
Думи мають свої яскраві формальні особливості. Думи відрізняються відсутністю ділення на строфи, свободою ритміки, кожний новий співець може додати до думи нову деталь, своєрідністю ладу. Думи складали найважливішу частину репертуару сліпих співаків-кобзарів (бандуристів). Вони виконувалися співучим речитативом у супроводі кобзи (бандури). При цьому і в текст, і в музику при кожному виконанні вносилися елементи імпровізації.
У XIX ст. нові думи майже не створювалися. Від видатних майстрів- кобзарів записано більшість відомих нині дум. Інтенсивний запис почався тільки в XIX ст. Дослідженню дум присвятили свої праці М. Максимович, П. Лукашевич, А. Метлінський, П. Куліш і особливо Вл. Антонович і М. Драгоманов, Ф. Колесса; за радянських часів - М. Рильський, А. Белецький,
П. Тичина.
На основі 44 варіантів думи «Івась Коновченко» нами було визначено функції повторів і розподілено їх на чотири групи: 1) повторення образних виразів; 2) слова-повтори, які мають спільний корінь, 3) формульне означення мови; 4) синонімічні повтори.
Повторення образних виразів становлять у думі найбільшу кількість. Із думи в думу і по кілька разів у одному творі повторюються вирази: «Він теє зачуває, словам промовляє», «добре дбає», «думає-гадає» і т.ін. Питання, задане одним із героїв, потім частино або повністю відтворюються його співбесідником, опис побаченого кимось із героїв думи часто повторюється у його розповіді. У різних місцях твору нерідко повторюються і цілі образні вирази і групи віршів, які становляться спільними місцями. Ці повтори у деяких кобзарів і лірників зустрічаються досить часто і сильно збільшують розмір дум.
До синонімічних повторів відносяться вирази: лаяла, проклинала; плакати й ридати, подумала-погадала, не плач, не печалься. Іноді зустрічаються і контекстуальні синонімічні повтори: слава-пам'ять, сину-дитя, щастя й долі та ін. Основна функція синонімічних повторів полягає у посиленні експресії висловлення; синоніми-повтори в думі функціонують як стилістичний засіб смислового зіставлення, уточнення, підсилення.
Думи здебільше насичені дієслівною синонімікою. Найбільшу групу становлять синоніми на позначення дії. Інша група - це дієслова із значенням стану та дієслова, які виражать почуття.
Слова-повтори, які мають спільний корінь: ой рано, ранесенько, вдова- вдовчиха, крикнеть-покрикнеть, горду-прегорду, пишну-препишну можуть виконувати різні функції.
З-поміж ініціальних формул, що визначають хронологічний вибір народних дум відносно дня тижня і часу доби традиційно найпоширенішою є формула значення ранку неділі: ой, рано ранесенько у неділю. Генетично особливості функціонування цієї формули пов’язані з сакральною
|