Міністерство освіти і науки України Донецький національний університет Філологічний факультет Кафедра історії української літератури та фольклористики ПОВТОР ЯК


Скачати 393.61 Kb.
НазваМіністерство освіти і науки України Донецький національний університет Філологічний факультет Кафедра історії української літератури та фольклористики ПОВТОР ЯК
Сторінка1/3
Дата16.03.2013
Розмір393.61 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Історія > Документи
  1   2   3

Міністерство освіти і науки України Донецький національний університет Філологічний факультет Кафедра історії української літератури та фольклористики
ПОВТОР ЯК ПОЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП У ЖАНРІ УКРАЇНСЬКОЇ

НАРОДНОЇ ДУМИ

студентки денного відділення групи В Реутової Марії

Науковий керівник асистент

Цікавий Сергій Анатолійович

Донецьк 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Історія розвитку українських народних дум Розділ II. Поетика повтору в українських народних думах

  1. Специфіка сюжету думи «Про Івася Коновченко»

  2. Повторення образних виразів

  3. Слова-повтори, які мають спільний корінь

  4. Формульне означення мови

  5. Синонімічні повтори Висновки

Список використаної літератури


Розділ І. Історія розвитку українських народних дум

Дума - це народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного рідше соціально-побутового змісту. Оскільки до наших днів дійшли думи XVI - XVII ст., то їх основна тематика породжена епохою безперервної всенародної боротьби з іноземними загарбниками українських земель. У них оповідається про подвиги народу чи його окремих представників-героїв, що виступили на захист своєї Батьківщини від навали чужинців-поневолювачів, часто оспівується героїчна смерть воїна у цій боротьбі. У багатьох думах показано страждання козаків-невільників у турецькій землі, їх втечу в рідний край, прославляються також воїни-козаки хоробрі захисники вітчизни.

Улюблені герої народних дум - це Богдан Хмельницький та його соратники Іван Боїун, Максим Кривоніс, Самійло Кішка, Маруся Богуславка, козак Г олота.

Українські думи (їх ще називали козацькими піснями, поважними піснями) це самобутні твори, які виконували в супроводі кобзи, бандури чи ліри.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій - козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України.

Перші збирачі дум та історичних пісень мало цікавились або зовсім не цікавились творцями і виконавцями їх - кобзарями і лірниками, умовами життя народних співаків, середовищем, де виконуються ті чи інші твори.

Першим, хто зацікавився особами кобзарів, був друг Шевченка, російський художник Л. М. Жемчужніков, який залишив нам характеристику і портрет Остапа Вересая [4, с. 19].

П. Куліш подав у «Записках о Южной Руси», не без властивої йому тенденційності, портретні характеристики кобзарів Архипа Никоненка і Андрія Шута.

Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною.

Термін «дума», як визначення жанру, має книжне, літературне походження. В російську літературу його ввів К. Рилєєв, в українську фольклористику - М. Максимович. Вживання цього слова Максимовичем пов’язується із польським duma, проте, наприклад, у «Польсько-російському словнику» Станіслава Міллера (Вільно, 1829 р.) визначення цього слова подається так: «Дума, героїчна пісня, рід віршування сумного і жалібного». Дуже схоже пояснення цього слова зустрічається й у восьмитомному словнику польської мови Яна Карловича, Адама Кринського і Владислава Нєдзвєнського [4, с.23].

Отже, у старій польській літературі термін duma розуміли, як героїчну, історичну пісню, незалежно від її форми елегійного, сумного змісту. В такому розумінні вживали це слово польські романтики «української школи» і Юліуш Словацький.

Найдавніша згадка про думи є у хроніці польського історика С. Сарницького (“Annales”, 1587), а найдавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) «Козак Голота» [4, с.26].

Першою збіркою українських дум та пісень була книга М. А. Цертелєва «Опыт собрания старынних малоруських песен».

Наступним етапом вивчення дум стали збірки М. Максимовича «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народне песни, 4.1» (1834), «Сборник украинских песен, часть 1» (1849). Говорячи про внесок Максимовича в теорію жанру, потрібно зауважити, що дослідник вперше

ввів генолопчний предмет, генолопчне поняття та генологічну назву у системний зв’язок, тобто вперше запропонував називати “думою” корпус фольклорних творів і на основі наукового аналізу виділив для цих творів жанрові ознаки.

М. Максимовичу належить честь встановлення формальної відмінності кобзарських дум від історичних пісень, причому до більш-менш точного формулювання цієї відмінності він прийшов лише в третьому своєму збірнику. Також дослідник заклав традицію розуміння думи, яка є панівною і у наш час лише уточнюється та доповнюється [4, с.19].

Наступним зробив свій внесок в розвиток дослідження дум

І. Срезневський. І. Срезневський зробив спробу відрізнити думи від пісень на підставі панівного настрою. Тим не менш, у примітках до дум він висловив припущення про походження дум від пісень [4, с.19].

Першою великою коментованою збіркою українських історичних пісень і дум були «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (К., 1874 -1875, тт. І і ІІ-й). 3 точки зору фактичної (а не метадологічної) збірка ця не втратила значення і до нашого часу. Відзначається великою для свого часу повнотою.

Монографія П. Житецького «Мысли о народних малоруських думах» (К., 1893), при суперечності й невірності окремих принципових положень, так само містить багатий фактичний матеріал, до неї додано ряд записів дум. У своїй роботі вчений доводив в основному шкільне, книжне походження дум, вважаючи їх творцями, насамперед, українських «старців», що доживали свого віку в «шпиталях» (богадільнях). В.М.Перетц додержувався «аристократичного» походження дум. Теорія аристократичного походження фольклору взагалі базувалася кінець кінцем на класових позиціях авторів, що її розвивали [4, с.21].

Незмірні заслуги в галузі фольклористики належать І. Франку. Його погляди на народну творчість базувалися на матеріалістичному (хоча й не цілком послідовному( розумінні історії). Сам інколи підпадаючи під вплив «школи запозичення», Франко, проте, різко критично ставився до написання у дусі «веселовщини» фольклористичних і літературознавчих робіт М. Драгоманова.

І. Франко дуже багато зробив для вивчення українських дум та історичних пісень. Проте твердження, висловлене ним на схилі літ, ніби всі думи про Хмельницького і епоху Хмельницького є фальсифікатами, позбавлене підстав.

Найґрунтовніше наукове видання дум у 20 ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, т. 1,2 -К., 1927, 1931), але воно було вилучено з бібліотек, а дослідниця репресована [4, с.20].

Фундаментальні дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колеса, який у 1908 році очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину для запису репертуару кобзарів («Мелодії українських народних дум», «Українські народні думи»). Він перший дав точне визначення словесної і музичної форми дум.

Ф. Колесса ділить думи на твори старшої і молодшої верстви відповідно до їхньої тематики і внутрішнього настрою: «Коли всі старші думи рисують сумні й страшні картини, а їх основним мотивом є неволя, смерть, сум і туга, то в пізніших думах проглядає самовпевненість і бадьорий настрій побідника» [9, с. 32].

Українська дума має свої яскраві формальні особливості.

Думи відзначаються молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова.

Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) «Думи про козака Голоту»:

Ой полем, полем килиїмським,

То шляхом битим ординським,

Ой там гуляв-козак Голота.

Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.

Одним із жанрових ознак дум є формули закінчень - більш або менш стійки сполучення кількох віршів, які кобзарі і лірники промовляють у кінці твору. Формули закінчення у більшості випадків не пов’язані з думою, не виходять з ЇЇ змісту, що дає змогу вільно використовувати їх. Існують два типи закінчень.

Перший із них:

Да услиши, господи, у просьбах у молитвах Люди царському,

Народу християнському І усім головам слухащгш На многая літа,

До конця віка!

Другий:

А слава не вмре не поляже Однині до віка А вам на многая літа!

Співці звичайно промовляють її після розповіді про загибель героїв.

Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм. Це дає можливість виконавцеві змінювати мелодію, слова, імпровізувати [9, с.35].

Думам властиві складні синтаксичні побудови, періодична мова, що різко відрізняє їх від пісень.

Ф. Колессі вдалося встановити, що при відсутності звичайного для пісень строфічного поділу в думах наявні «поділи на періоди, або тиради, тобто такі групи віршів, з яких кожна містить в собі закінчений образ або

закруглену думку».

Відзначимо деякі стилістичні риси, властиві думам.

Архаїзми, старослов’янські слова і вислови на зразок «глас», «глава», «злато», «персть», «прах», «смиреніє», «возлюбити», «вкушати», «аще», навіть форми «будеші», «рече» посідають значне місце в мовному складі дум і виконують стилістичну функцію, яку добре розуміли і творці дум, і їх виконавці.

Одним із звичайних засобів творців дум є і ретардація, навмисне уповільнення розповіді.

Велике значення для віршової будови дум має паралелізм. Паралелізмом називається тісний внутрішній зв'язок між двома або більше віршами чи групами віршів. Такий зв'язок між паралельними членами має двоякий характер:

  1. Рівнобіжні рядки з’являються при описах, які освітлюють предмет із різних боків, нерідко межують із тавтологією. Ця форма паралелізму є впливом душевного настрою, коли мова думи стає урочистою і патетичною.

  2. Інша форма паралелізму основується на співставленні образів природи з проявами внутрішнього духовного життя людини. Часто цей вид паралелізму тяжіє до порівняння.

Не сиеа зозуля закувала,

То вдова заплакала...

Такий паралелізм зводиться до порівняння із запереченням, який використовується поетом із метою, щоб сильніше зобразити другу картину і саме не неї звернути увагу слухача.

Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше відхилення від загальновживаних мовних норм, які часто зустрічаються в думах і здебільшого продиктовані вимогам ритму й рими. Такі незвичні форми дієслів:

Теє промовляє,

Відтіля побігає («Втеча трьох братів із Азова»).

Часто зустрічаються форми походжали, даває, розношали.

Досить звичайне в думах уживання форми кличного відмінку в розумінні називного {«Отамане Матяш Старенький теє зачуває», «полковниче Іване Богуне» - у розумінні «полковник Іван Богун», «корсунський полковник, пане Хвилоне»), а також дивні для нашого слуху форми кличного відмінку: «Алкане-пашо, трапезондський княжату, молодий паняту» [9, с.40].

Особливу цікавість являють складені, подібні до «гомерівських» прикметники та іменники: домодержавець зло супротивна (хвиля), людославне (Запорожжя) і т.ін. У піснях таких слововитворів майже немає [4, с.48]

У думах розвинені стилістичні звороти, це передусім присудок складений з дієслова «мати», «стати», «могти», «бути» та інфінітивів:

Которий би мог Турчин-яничар сей сон одгадати,

Мог би йому три гради турецької даровати [9, с.41].

Б. П. Кирдан зауважує на тому, що у думах дуже часто зустрічаються різного виду повтори. Синонімічні: скормила-згодувала, итях-дорога, думала- гадала, жінка-дружина, сіли-пали і т.ін. Слова, які походять з одного кореня: жити-проживати, клясти-проклинати, крикне-покрикне, дивом-дивували, квилять-проквиляють і т.ін.

Із думи в думу і по кілька разів у одному творі повторюються вирази: «Він теє зачуває, словам промовляє», «добре дбає», «думає-гадає» і т.ін. Питання, задане одним із героїв, потім частино або повністю відтворюються його співбесідником, опис побаченого кимось із героїв думи часто повторюється у його розповіді. У різних місцях твору нерідко повторюються і цілі образні вирази і групи віршів, які становляться спільними місцями.

Ці повтори у деяких кобзарів і лірників зустрічаються досить часто і сильно

збільшують розмір дум. Так, М. Кравченко у невеликій думі «Маруся Богуславка» дев’ять разів повторив вираз «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і шість разів «темниця кам'яная» (варіант 1908 p.).

В українському співочому фольклорі зустрічаються і повтори першого слова у кількох віршах - єдинопочаток або анафора:

Як стає із низу літній вітер повівати,

Став його нещасний хмель ізнемагати,

Став він коневі на гриву із легати,

Став і поводи з рук упущати...

Стали його турки у хмелю познавати,

Стали по кошиках засідати,

Стали його з коня збивати...

Став його кінь поЧеркені-долині сам гуляти.. .[4, с.49].

Однією з важливих ознак усної словесності вважається наявність усталених висловів. Про це писали багато слов’янських дослідників

  1. Потебня, Ф. Мікдошич, П. Житецький, О. Веселовський, В. Пропп,

  2. Франко, О. Дей, А. Євгеньєва, Є. Артеменко, О. Хроленко, С. Нікітина, С.Єрмоленко та ін. Однак по-різному називалися ці стійкі конструкції, визначалися їх межі. Зокрема говорили про традиційні епітети, порівняння, метафори, паралелізми, повтори, фразеологізми, усталені словесні комплекси, блоки [3, с.81].

Відомо, що Ф. Колесса постійність мовних зворотів усної словесності пов’язував із типізацією. Він підкреслював, що «типізація» переходить і на зміст: типові ситуації, діалоги, дійові особи (наприклад традиційні три брати, три сини, недобра свекруха), устійнений добір барв, квіток, кущів, дерев, птахів і звірів, улюблені образи природи - усе це складається на закріплений традицією мистецький канон.

У цьому плані важливими є і погляди А. Лорда, який, вказуючи, що співець у процесі виконання творить пісню і змушений користуватися

традиційними зворотами мови, всіляко підкреслював індивідуальний підхід у рамках традиції. Його традиційний стиль одночасно є індивідуальним. Це стосується не лише творця і виконавця епічної поезії, але й інших жанрових різновидів. Тим більше, що вчений був схильний відносити до епіки всю сюжетну поезію, не лише героїчну, а й історичну, романтичну.

Отже, вивчаючи постійні виразові одиниці пісенних текстів за

А. Лордом, ми маємо врахувати, що із відомого традиційного арсеналу співець бере їх досить вільно, та й самим цим елементом властива варіативність.

Для позначення усталених засобів А. Лорд використовував поняття формула, формульний вислів і тема. Під формулою вчений розумів «групу слів, яка регулярно зустрічається в одних і тих же метричних умовах і служить для вираження того чи іншого основного змісту». Вчений розрізняв формули і формульні вислови. До останніх він відносив вірші або напіввірші, побудовані за зразком формули. Для називання повторюваних епізодів та описів дослідних звертається до терміна «тема» [3, с.83].

Традиційно до цієї категорії відносять постійні епітети типу молода дівчина, козак чорнобровий, руса коса, зелен-сад, гора висока, світла світлонька, свята неділенька, сизі(ї) орли, орли-чорнокрильці, біднії невольники, буйний вітер, бистра(я) хвиля,жовта кість. Тавтологічні синоніми: прохали та благали, знає-відає, плаче-ридає, срібло-злото, кайдани- залізо, козацька-молодецька. Тавтологія коренеслівна: біжить-підбігає, живе- проживає, клене-проклинає, грає-вигриває, пити-підпівати, сирая сириця.

О. Потебня, М. Плісецький називали «стилістичним скамянілостями», які були властиві ще давньоруському епосові. Очевидно, подібні вислови за термінологією А. Лорда, можна вважати власне формулами [3, с.81].

Лише побіжний погляд на словесну оболонку народних дум одразу дозволяє помітити, що цей жанр за своєю структурою поєднує у собі всі особливості витвору історичних часів (із незвичайною правдивістю зображення, реалістичними психологічними деталями) і глибоке доісторичне

підґрунтя (зв'язок героїв дум із світом мертвих, із природними стихіями), де вчуваються елементи анімізму, словесної магії. Глибинне підґрунтя ховається за зовнішнім відбитком подій, але при тім незримо присутнє у кожній частині зразка. Це примушує шукати жанр доісторичних часів, що був попередником дум, і дозволяє його віднаходити у голосіннях [1, с.ЗЗ].

«Думи репрезентують тільки вищу стадію (ступінь) речитативного стилю, розвиненого вже давніше в голосіннях, із яких думи перейняли й деякі мотиви та поетичні образи писав Ф. Колесса. З голосіннями думи споріднює й характер імпровізації». [1, с.40]. Вони мають і спільну психологічну канву, коли після змісту сповненого драматизму, виконавець мимоволі повертається до реальності, до відчуття незнищенності людського життя і бажає «головам слушающим» «многи літа» (такий перехід чуємо на поминках, коли люди бажають «царство небесне душечці померлій, а живущим хай Бог дає здоров’я»). «Голосіння мають свобідну речитативну форму, - пише Ф. Колесса. - Нерівномірні вірші зв’язуються найчастіше дієслівною римою. У сполуці з реторичною римою виступає часто й відтінювання думки близькими щодо свого значіння словами (тавтологія) та повторення одного або кількох слів із початком або кінцем вірша (анафора й епіфора), нарешті й паралелізм поетичних образів». Все це характерне і для дум

Однак легко помітити, що не будь-яке голосіння могло лягти в основу історичної думи (не зачіпаємо тут дум побутових, що мають свої особливості) за свідченням польських істориків, були це спеціальні елегії, що співалися (рецитувалися) у пам'ять славних героїв, загиблих на війні [1, с.ЗЗ].

Співставлення дум з іншими фольклорними жанрами довело, що вони виникли і сформувались у тісному взаємозв’язку з українськими народними піснями (історичними, побутовими, ліричними), легендами, переказами та ін. Вони мають багато спільного з вказаними жанрами. Проте думи мають ряд особливостей, які дозволяють віднести їх до епосу.

  1   2   3

Схожі:

Цієї курсової роботи не є новою в українській літературі, окремими...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИУКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ІСТОРІЇУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Дніпропетровський...
Програма комплексного кваліфікаційного екзамену охоплює теми фундаментальних дисциплін з історії, які забезпечують базовий рівень...
ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра кореляційної оптики ЗВІТ З НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ
Міністерство освіти та науки України Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ...
«МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ» для випускників заочної форми навчання
МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО...
...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ...
...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ЧЕРКАСЬКИЙ...
Дисципліна «Історія української культури» в системі підготовки сучасного фахівця вищої категорії. Предмет, об’єкт, основні проблеми,...
КОНСУЛЬСЬКЕ ПРАВО
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА з дисципліни Історія української літератури...
Мета курсу. Дати студентам наукові знання історії, особливостей розвитку новітньої української літератури, починаючи з 20-х років...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ...
Тестові завдання склали кандидати історичних наук Михайлуца Микола Іванович – доцент, завідувач кафедри «Українознавство» Одеського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка