МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ІНАУКИУКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ІСТОРІЇУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
Імпресіонізм у творах М.Коцюбинського
( на прикладі “Іпіетешо”)
Курсова робота
студентки І курсу денного відділення групи Б
Корнійчук Євгенії Юріївни
Науковий керівник: доц. Островська А. С.
Донецьк 2009
Зміст
Імпресіонізм у творах М.Коцюбинського 1
Зміст 3
Вступ 3
Висновки 37
Вступ
Михайло Коцюбинський —великий письменник-гуманіст, виразник народних дум і прагнень. Він посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця XIX - початку XX ст., а й активні пошуки, якими характеризувався літературний процес на межі двох століть, він приніс в українську літературу елементи декадентства, символізму, неоромантизму, — усього того, що за аналогією з німецькою та польською літературою дістало назву модернізму. [5]
Коцюбинський вважається найвидатнішим стилістом української прози. Він почав як реаліст і народник під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя- Левицького, пізніше, на початку XX ст., відійшов від цього напрямку й, хоча симпатизував народницьким поглядам, однак схилявся до імпресіоністичної манери. Тут не було метаморфози чи суперечності — адже імпресіонізм, цей останній великий стиль XIX ст., був об'єктивним мистецтвом, побудованим на точному відображенні відчуття, враження, спостереження. Як психолог Коцюбинський найчастіше писав про людську та мистецьку роздвоєність, амбівалентність, свідомо чи підсвідомо відбиваючи свою письменницьку й людську драму. [5]
З
Актуальність курсової роботи. Тема цієї курсової роботи не є новою в українській літературі, окремими її аспектами займалися П.М. Ямчук, Ю.Б.Кузнєцов, Д.Наливайко, В.Агеєва, С. Пригодій та інші, проте імпресіоністична течія є ще малодослідженою частиною українського літературного процесу 1890-193 0-х років, недослідженими цілком видаються тематичне коло зацікавлень імпресіоністичної прози та його трансформація під впливом соціально-історичних обставин, особливо в період після революції та громадянської війни, а також зміни в світоглядних засадах, що до них призвели зміни предмета зображення.[15, стр2]
Аналіз прозового імпресіонізму за періодами є актуальним ще й тому, що довгий час в радянському літературознавстві об'єктивне дослідження всього, що було пов'язано з аналізом модерністської естетики та художніх засобів її творення, знаходилось під суворою забороною, а сам модернізм був неодноразово затаврований як буржуазний художній метод, що за своїми світоглядними засадами вважався ворожим методові соціалістичного реалізму. Цим спричинялися як заборона досліджувати поетику імпресіоністичної течії та аналізувати риси цієї поетики в творчості українських письменників 1890-1930- х років, так і віднесення більшої частини здобутків імпресіоністів до реалістичного методу. Цей надв’язуваний владою підхід робив неможливим об'єктивне визначення місця естетичних здобутків прозового імпресіонізму в літературному процесі 1890-1930-х років, зокрема прози М.Коцюбинського.[15]
Мета роботи полягає у тому, щоб розглянути імпресіонізм у творчості М.Коцюбинського й з'ясувати, як, коли, де і ким започаткована ця мистецька течія; який вплив мав імпресіонізм на розвиток мистецтва; і який зв'язок мала творчості М.Коцюбинського з імпресіонізмом.
Мета зумовлює розв’язання таких завдань:
опрацювати відповідну наукову літературу;
проаналізувати зв’язок імпресіонізму з прозою М.Коцюбинського;
простежити імпресіонізм у творах М.Коцюбинського
Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані як матеріал:
для уроків з української літератури у загальноосвітній школі;
для спецкурсів і спецсемінарів з української літератури у ВНЗ;
для написання курсових робіт.
Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовані мета і завдання дослідження, визначено практичне значення результатів, описано структуру курсової роботи.
Перший розділ має назву «Імпресіонізм як явище світової культури і мистецтва». В ньому подається теоретичне обґрунтування виникнення імпресіонізму в мистецтві та виклад світоглядних засад, на яких базувалась нова течія.
В другому розділі «Імпресіонізм як стиль М.Коцюбинського» аналізуються погляди на стиль М.Коцюбинського в літературознавстві за останні півстоліття, зазначається, що вони зазнали значних змін. Визначаються головні особливості стилю і методу М.Коцюбинського.
В третьому розділі «Імпресіонізм у творах М.Коцюбинського» аналізується своєрідність образної системи, з'ясовуються причини настрою ліричного героя, його подібність з автором; розкриваються особливості імпресіоністичного стилю М. Коцюбинського.
У висновках підсумовані результати курсової роботи, підкреслюється значення нового стилю для української літератури, значення творчості М.Коцюбинського, зв'язок його творчості з імпресіонізмом.
У списку використаної літератури подані 15 джерел, які були використані при написанні курсової роботи.
Імпресіонізм як культурно - стильовий напрям кінця XIX — початку XX століття
Імпресіонізм — останній універсальний стиль в історії мистецтва. Він виник у живописі, але знайш&в поширення і в літературі, літературній критиці (імпресіоністична критика), музиці, скульптурі та інших видах мистецтва. Розвиток імпресіонізму пов'язаний з кінцем XIX — першою чвертю XX ст., проте імпресіонізм як сукупність стильових прийомів, як певні жанрові ознаки продовжує існувати в XX і XXI ст. Стилістика імпресіонізму ефективно використовується і в порівняно нових видах мистецтва — кіно, телебаченні.[8, стрі]
Назва імпресіонізм походить від картини К.Моне, написаної в 1872 р., «Імпресія. Схід сонця», первісна назва була «Схід сонця в Гаврі». Змінив цю назву О. Ренуар.[5]
Новий напрям, представлений талановитими художниками К.Моне, Е.Мане, А. Сіслеєм, О.Ренуаром, Е-Дега та іншими, гостро заперечував академічні позиції, виніс мистецтво на вулицю, прагнувши заглибитись у життя, пильніше придивитися до нього, знайти нові засоби його відображення. [5]
Художники - імпресіоністи збагатили живопис, прагнучи відтворити природу в усій повноті її реальних проявів, багатьма видатними досягненнями в передачі світла, сміливими шуканнями в колориті картин.[5]
Імпресіоністи накладали 'на полотно чисті фарби з тюбика окремими плямами, вважаючи, що лише так художник може досягти повного збереження виразності кольору й сили світла. Цьому допомагає злиття на сітчатці глядача декількох плям в одну колірну пляму. Додаючи білі плями, художники збільшували силу світла без зменшення інтенсивності кольору. [5]
У кінці 1870-х років один із французьких математиків і фізиків Анрі, який сам писав символічні поезії, довів, що таке використання фарб з фізичної точки зору більш досконале. Бо художники традиційно змішували на палітрі різні фарби, від чого колір, на думку Анрі втрачав свій ефект і силу світла.
Природа ж є вищим зразком, і її розщеплення кольорів можна перенести в мистецтво. [5]
Однак картини імпресіоністів потрібно розглядати з такої відстані, де їх виразні мазки згладжувалися, а зображення зливалося в одну м'яку туманну кольорову поверхню. [5]
Л.Толстой писав: «Дивишся, як людина нібито без усякого розбору маже фарбами, які потрапляють їй під руку, і ніякого наче зв’язку ці мазки між собою не мають. Але відійдеш на деяку відстань, подивишся, і загалом виходить цілісне враження», [див за 5]
Мистецтво кінця XIX ст. було підготовлене до появи імпресіонізму розвитком і зміцненням філософських течій, що базувались на проповідуванні права на суб'єктивне бачення людиною світу, вчень, що дедалі більшу увагу звертали на психологію людини та на екзистенціальну проблематику людського буття. Такі течії та вчення мали виразний суб'єктивно- ідеалістичний характер, а їх загальна спрямованість була глибоко гуманістичною.[15, стр.5]
Разом з тим, тогочасне європейське суспільство в переважній своїй більшості було виховане на з'асадах традиційного реалізму, що заважало йому адекватно сприйняти назрілі новації імпресіоністів. Пропаговане імпресіоністами право митця на суб'єктивне бачення світу і небажання зв'язувати своє бачення предмета обов'язковими традиціоналістичними нормами видавались публіці та критиці нечуваною зухвалістю, бо ж заперечували наріжні і загальноприйняті у мистецтві категорії, як, наприклад, "малюнок, колір, виконання" (А. Вольф). Імпресіоністи були першими, хто відмовився від спроб далі розвивати традиційно реалістичні засоби відбиття і, натомість, запропонували дещо більше, ніж просто нові художні прийоми зображення, а саме — нове, виразно індивідуалізоване бачення об'єкта творчості, що базувалось на принципово нових світоглядних засадах. Однією з наріжних засад нового, імпресіоністичного світобачення стало бажання митця викликати у читача сильне і неповторне враження від зображуваного, збудити його творчу уяву, а відтак — бажання "дотворити" художню реальність, стати одним із співучасників творчого процесу її осягнення. Це бажання викликало появу поетиці імпресіоністичної течії таких прийомів, як деяка недомальованість, нечіткість зображення тощо. [15, стр.5]
Наріжною засадою імпресіоністичного світобачення та імпресіоністичної естетики стала їх виразна * орієнтація на ствердження індивідуального і неповторного бачення митцем оточуючої реальності, на право митця зображувати світ, не керуючись загальновизнаними засобами та критеріями відтворення дійсності. [15, стр.1]
Імпресіонізм — це останній стильовий напрям, пов'язаний з реалізмом, і перший, пов'язаний з модернізмом. Перехідний, так би мовити, стиль, як і попередні, не втрачав гармонійного уявлення про людину, але зосереджувався вже на внутрішньому космосі її, на індивідуальності, неповторності, мінливості, душевній драмі кожного людського життя. Це було художнім відкриттям (утім, не тільки імпресіонізму), яке органічно ввійшло в структуру інших стильових напрямів XX—XXI ст. [8, стрі]
Отже, імпресіонізм у літературі був відходом від традиційних форм художнього мислення, і хоча зовні часом зберігав подібність до реалізму, по суті був явищем новим, зосередженим на внутрішньому світі людини. Як сказав І. Франко про українських письменників нової генерації, вони «засідають у душу і немов магічною лампою висвітлюють усе окружения». [8, стрі-2]
Павло Михайлович Ямчук пропонує поділити український прозовий імпресіонізм за трьома основними лініями розвитку. Жанрове розмаїття, яке є характерною ознакою імпресіоністичної течії, за своєю світоглядною, тематичною, естетичною спрямованістю поділяється на три основні різновиди. Цими трьома різновидами є імпресіоністична психологічна проза, ліро- імпресіоністична оповідь та імпресіоністична проза "потоку свідомості". [15, стр.6 - 7]
В центрі уваги імпресіоністичної психологічної прози раннього періоду знаходиться особливий, нетрадиційно змальований і вирішений психологічний конфлікт, який мусить викликати у читача яскраве враження. Імпресіоністична психологічна проза, як і літературний імпресіонізм загалом, від самого свого початку мала широкий діапазон жанрових різновидів, здебільшого малої епічної форми. Найбільш характерними для цього спрямування були новела, "образок", етюд, ескіз, акварель тощо. Така форма дозволяла авторові в гранично концентрованому вигляді подати перебіг основних подій, при чому вибудова сюжетних ліній часто була не традиційною, а підпорядковувалась головній меті — створенню у читача сильного враження від психологічного за своїм змістом конфлікту. Треба відзначити, що образність, тропи, яскрава колористика і звукопис були притаманні цій формі прозового імпресіонізму меншою мірою, ніж іншим, і не відігравали визначальної ролі в поетиці імпресіоністичної психологічної прози, а лише допомагали митцеві створити особливу атмосферу твору, краще передати за допомогою деталей специфічність характерів і ситуацій. Навіть характерні для реалізму соціально- психологічні конфлікти здобували в творчості письменників-імпресіоністів абсолютно новаторську інтерпретацію.[15, стр.7 - 8]
Треба зауважити, що протягом всього існування імпресіоністичної психологічної прози вона була найпоширенішою з усіх трьох виділених жанрових груп. В період раннього прозового імпресіонізму її репрезентують твори М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської.[15, стр.7 - 8]
До другого жанрового спрямування імпресіоністичної прози відноситься ліро-імпресіоністична оповідь. Вона характеризується найбільшою наближеністю до поетичного і навіть малярського імпресіонізму за своїми естетичними принципами та засобами зображення. Ліро-імпресіоністична оповідь базується на принципі передачі власного враження письменника від оточуючої дійсності, концентрації уваги на його спостереженнях, особистих
переживаннях, що часто виявляються через асоціації з явищами та станами природи, у формі ліричних роздумів, мрій, снів тощо. Основну увагу в таких творах митець звертає на показ внутрішніх станів героя-оповідача, його самоаналіз та на аналіз власних вражень від світу. Суб'єктивне бачення світу тут є найбільш абсолютизованим, порівняно з іншими спрямуваннями розвитку імпресіоністичної прози. Митець концентрує увагу на кожній деталі, кожній миттєвості буття, намагається надати їй особливого звучання, а також звернути увагу читача на її неповторність. І хоча це загальноімпресіоністичний естетичний принцип, та саме в ліро-імпресіоністичній оповіді він набуває особливого звучання через посилену увагу до мало не малярського відбиття дійсності шляхом передачі різнобарвності пейзажів, великої гами кольорів, витонченості описів, а також майстерного звукопису, ритмомелодійності, музичності прозового тексту.[15, стр.7 - 8]
Найпоширенішими жанровими різновидами ліро-імпресіоністичної оповіді були акварель, замальовка, ескіз, "картка з щоденника". Вагому роль у створенні ліро-імпресіоністичної оповіді і у формуванні її естетичних та поетичних принципів на ранньому етапі відіграли творчі здобутки М.Коцюбинського, М.Яцківа, О. Кобилянської. [15, стр.7 - 8]
До третього жанрового спрямування відносимо імпресіоністичну прозу "потоку свідомості", що здобула своє найбільше поширення саме в період раннього прозового імпресіонізму, її особливості виявилися у жанрових різновидах етюду, новели, ескізу. Форма "потоку свідомості" характеризувалась оповідуванням від першої особи, що надавало розповіді підкреслено інтимізованого характеру, концентрацією уваги на гранично загостреному психологічному конфлікті, яким відбувається, здебільшого, в свідомості головного героя, часто між його свідомими та підсвідомими бажаннями. [15, стр.8 - 9]
Конфлікт у цьому спрямуванні імпресіоністичної прози вражає самою своєю сутністю, бо метою автора тут, як і колись в бароковій проповіді, виступає бажання "вдарити по розуму або почуттю" (Д. Чижевський) читача і шляхом деякої "сенсаційності" міцно закарбувати в його свідомості певне враження, що є носієм авторової ідеї. [15, стр.9]
Можливо, саме через таку увагу до змісту твору проза "потоку свідомості" є порівняно аскетичною за формою, їй менше, ніж іншим виділеним нами спрямувань, властиві такі ознаки імпресіоністичного письма, як барвистість, майстерна гра кольорами, вишуканий звукопис, ритмомелодійний пошук тощо. Прозу "потоку свідомості" швидше можна назвати лаконічною, її мова є яскравою і виразною, але, водночас, гранично стислою, густою. Велика увага приділяється деталі, яка часто виступає ключем до розшифрування сутності характеру або конфлікту. Водночас оповідь є виразно суб'єктивною, ми бачимо описувані події лише очима героя-оповідача. Імпресіоністичну прозу "потоку свідомості" у кінці XIX - на початку XX століття творили М.Коцюбинський та В.Стефаник. [15, стр.9]
Ямчук П.М. також вважає, що внаслідок значних соціальних подій (революції, громадянської війні, розбудови й руйнування української державності) в психології українців відбулись зміни, які не могли не привернути увагу творців імпресіоністичної психологічної прози. Постать українця у вирі цих історичних випробувань, а також в епоху становлення радянської влади, аналіз його соціально-психологічного становища обирають собі імпресіоністи головним об'єктом уваги. [15, стр.9]
Проблема взаємовідносин людини з історичною дійсністю, конфлікт між національною психологією, морально-етичними засадами українства, з одного боку, та дійсністю різноманітних терорів і експропріацій, з іншого, — на тлі такої дійсності спричинений нею конфлікт к родині або її свідомості героя між національною гуманістичною мораллю та нав'язаною йому ідеологією вирішується в психологічній імпресіоністичній прозі на базі традицій української барокової філософії (К. Транквіліон Стравровецький, Г. Сковорода) та на основі внутрішньо пов'язаної з нею екзистенціальної філософії. [15, стр.10]
Саме тому провідними проблемами психологічної імпресіоністичної прози даного періоду є проблеми свободи вибору, самотності, роздвоєння особистості, відчуження героя від власної соціальної функції, хворобливої трансформації його психології під впливом зовнішніх чинників тощо. Така проблематика є вже екзистенціальною, хоча й вирішується в світоглядній та естетичній системі імпресіонізму. [15, стр.9]
Новим героєм, який з'явився в імпресіоністичній психологічній прозі даного періоду, є український повстанець — свідомий борець проти жорстокості та нелюдського ставлення до національної і загальнолюдської честі і гідності українців, проти грабунку їх владою. Образ повстанця подається українськими імпресіоністами даного періоду неодномірно, суперечливо, але завжди з розумінням його внутрішнього стану, причин конфлікту між ним і дійсністю, між ним і владою. Імпресіоністи 1920-х років вдало показують, що лише крайні обставини могли примусити українців взятись до зброї задля оборони своєї людської та національної честі й гідності. [15, стрІО]
Іншим героєм імпресіоністичної психологічної прози в 1920-ті роки стає український інтелігент, який чітко усвідомлює свою внутрішню світоглядну відчуженість від оточуючої його реальності. Він не бореться з нею, а лише страждає від неї, добре усвідомлюючи власну безсилість, страждає від відчуття власної ідейної вини за ті соціальні струси, що їх переживає його народ. Такий тип українця яскраво відтворили в період зрілого прозового імпресіонізму М. Івченко. М. Хвильовий, Г. Косинка. [15, стрІО]
|